Григорий Клімов «Протоколи Радянських Мудреців»

Протокол 4. Дерево зла

...ворог віри, ворог роду людського, друг смерті, крадій життя, потрясатель правосуддя, джерело зла, корінь пороків, спокусник людей, зрадник народів, джерело заздрощів, причина жадібності, початок розбрату, постачальник прикростей – слухай, о сатана, і слухайся!

Літургія “Rituale Romanum”

В Азії та Африці палахкотіли повстання, революції, національно-визвольні рухи та усілякі перевороти – все те, що мовою історії називається прогресом. Когось убивали, гвалтували, грабували. Все це, звичайно – в ім'я свободи, рівності та братерства.

А в Москві, в Інституті чорної професури, керівникам радянської держави за допомогою марксистського методу діалектичного матеріалізму розтлумачували сутність Бога та диявола, винаходили нового радянського Бога та новий радянський Закон Божий. Але оскільки Бог живе на небі, а диявол – на землі, то професори радянської інквізиції насамперед цікавилися дияволом, котрий управляє прогресом і стежить за тим, щоб свобода, рівність та братерство не вешталися без діла.

Наступного разу смиренний генерал-архієпископ Пітирим, голова ордену радянських єзуїтів, з'явився на кафедрі не в рясі священика, а в мундирі генерала держбезпеки, і з-під його добродушної окладистої бороди виглядав цілий іконостас вищих радянських орденів. І відразу ж генерал-професор узяв диявола за роги:

– Товариші, майже всі великі вожді людства, починаючи з Олександра Македонського чи Цезаря і закінчуючи Леніним, Сталіним чи Гітлером, з медичної точки зору були психічно ненормальними людьми, одержимими комплексом влади, тобто від диявола. Психодинаміка та сама, що й у негритянських чаклунів або сибірських шаманів. Тому в Біблії і говориться, що диявол – князь цього світу.

Але вся проблема диявола, як область душевних хвороб, де розум нерідко перемішаний з безумством – це суцільний лабіринт із глухих кутів, протиріч і парадоксів. Наприклад, говорячи про Цезаря чи Наполеона, Леніна чи Сталіна, адвокати диявола заперечуватимуть, що ці люди були не лише руйнівниками старого суспільства, а й свого роду каменярами – будівельниками нового суспільства. Добре, в історичному аспекті, припустимо, це так. Але коли ви маєте справу з живим Сталіним чи Гітлером, то... самі знаєте, що це таке.

Загалом, на даному історичному етапі ці будівельники-руйнівники нам не потрібні. І місце таким каменярам у концтаборі, де ми даємо їм можливість попрацювати конструктивніше. До речі, скажіть мені, хто, на вашу думку, винайшов теорію концтаборів?

– Ну, мабуть, ГПУ чи НКВС, – пролунало з аудиторії. – Або пізніше, у гестапо.

– Ні, товариші, теорію концтаборів розробив не Дзержинський і не Ягода, не Гітлер і не Гіммлер. Філософське підґрунтя концтаборів підказав не хто інший, як великий гуманіст землі російської Лев Миколайович Толстой. Якщо ви прочитаєте його філософствування, то знайдете там і проповідь “лікування працею”. Виходячи з цього, граф Толстой одягав селянські постоли і ходив за сохою чи сам шив чоботи. Нічого нового чи оригінального він не вигадав. Це вже давним-давно застосовувалося в монастирях: важка праця та суворе життя, що умертвляє тіло, але рятує душу. А граф Толстой справді потребував порятунку душі: на старості років у нього поїхав дах, і він трішечки збожеволів.

Коли революціонери сотнями вбивали царських губернаторів, графів та князів, тоді граф Толстой мовчав, як риба. Але коли царський уряд по суду повісив кількох цих революціонерів-вбивць, тоді великий гуманіст Толстой раптом вибухнув на весь світ статтею-істерикою "Не можу мовчати". Чому? Де логіка? Та тому що граф Толстой чудово знав, що ці революціонери такі ж психічні виродки, як він сам, його побратими. До речі, скажіть мені, де був перший радянський концтабір?

– На Соловках, – сказав хтось.

– Так, на базі знаменитого Соловецького монастиря. Ось вам прямий зв'язок між монастирями та концтаборами. Лев Толстой отримав похвалу від товариша Леніна у статті “Толстой як дзеркало російської революції”. Сама назва каже, яку роль відіграв граф Толстой у підготовці цієї революції, котра знищила монастирі, зате створила концтабори. Якби Толстой не помер, то згідно із законом єдності та боротьби протилежностей сидіти б йому в одному з цих таборів. І тягали б його там за бороду: “Ну як, граф? За що боролися – на те й напоролися?”

Я ​​не жонглюю марксистською софістикою, а розкриваю вам справжню суть діалектичного матеріалізму. Марксистські апостоли чудово знали, про що вони писали, але як і біблійні апостоли, не ставили крапок над “i”. А я лише ставлю для вас ці крапки на конкретних прикладах.

В принципі, проблема диявола породжує не лише грішників, але й святих подвижників. Але нас, як таємну політичну поліцію, насамперед цікавлять грішники. У цьому лабіринті протиріч ви зустрінете також грішних святих і святих грішників, добре зло і зле добро. І іноді важко розібрати, де закінчується одне і починається інше.

Генерал-архієпископ радянської інквізиції сперся руками на кафедру:

– Все це була передмова. А тепер приступимо до справи. Описуючи душевні хвороби... Всея біда в тому, що в людський мозок так просто не зазирнеш. Особливо, коли ці хвороби мають невиражений характер і коли результати видно лише заднім числом. Сьогодні на Заході скрізь пишуть, що Сталін та Гітлер були душевнохворими. Але свою справу вони вже зробили. Як же передбачити та попередити подібні речі?

Компасом тут є статеві збочення. Оскільки певні дегенеративні психічні хвороби зазвичай пов'язані з певними статевими відхиленнями чи збоченнями, то в цьому випадку статеві ненормальності є свого роду зовнішнім індикатором, компасом чи барометром, за яким можна встановити схильність даного індивідуума до тих чи інших психічних відхилень. Тому-то нам і доведеться зайнятися статевими збоченнями. Диявол знайшов собі зручне місце де можна заховатися. Але нам доведеться потривожити його і там.

Генерал-професор повісив на дошці велику карту, на якій було схематично зображено щось на кшталт висохлого розгалуженого дерева з масою гілочок, сучків та вузлів:

– Це дерево зла. Певною мірою це родич біблійного дерева пізнання добра та зла. Схема ця досить заплутана і розпливчаста, як і все у цій галузі. Але така сама плутанина виходить і в реальному житті, коли зіткнешся з цим на практиці. Як ви бачите, корінням цього дерева зла є кровозмішення, тобто статевий зв'язок – або тільки потяг до нього – між родичами, матір'ю та сином, батьком та дочкою, братом та сестрою тощо.

Незалежно від того, чи мало місце дійсне кровозмішення або лише потяг до нього, з цього кореня виходять такі хворобливі психічні комплекси, як фіксація сина на матір, що називається Едіповим комплексом. Для простоти ми називаємо це матерним комплексом, бо від нього походить усім вам відома матірна лайка: “е... твою мать” і так далі.

У жінок цьому відповідає фіксація дочки на батька, що називається комплексом Електри. Едіп та Електра були давньогрецькими персонажами у цих ролях. Зовні ці комплекси проявляються у перебільшеній, гіпертрофованій любові та прив'язаності даних родичів, за чим часто ховається статевий потяг, свідомий чи підсвідомий. Тому філософи і кажуть, що диявол схильний до екстрем, і що диявол ховається за найкращими людськими почуттями, як, наприклад, любов до матері, доведена до екстреми що переходить у матірну лайку.

Якщо придивитися уважніше, то все це ви знайдете серед ваших знайомих. Мамин синочок, який до 40 років все не може одружитися і тримається за мамину спідницю. Мама в нього зазвичай – чоловік-баба. А тато або втік, або ганчірка. За першим законом марксизму про єдність та боротьбу протилежностей! Ми з вас тут таких марксистів зробимо, що бачитимете все наскрізь і навіть глибше. А тепер, товариші, підніміть руку, у кого з вас дружина старша за чоловіка!

Таких в аудиторії не виявилося.

– Бачите, у нормальних людей чоловік зазвичай старший за дружину. Якщо ж навпаки, то зазвичай це ознака матерного комплексу. Оскільки здійснити цей комплекс на практиці досить важко, то іноді користуються психологічною підстановкою: одружуються з жінкою старшою за себе і уявляють, що це ерзац-мама. Єдина жінка, яку любив Наполеон, Жозефіна, була на 6 років старша за нього. Перша дружина Троцького Олександра Львівна Соколовська була на 10 років старша за нього. Дружина Свердлова була на 9 років старша за нього – Новогородцева Клавдія Тимофіївна. Дружина Леніна Крупська була на 2 роки старша за нього. Дружина Карла Маркса на 4 роки старша за нього. Бачите, знову закономірність!

У стародавньому Єгипті кровозмішувальні шлюби на рідних сестрах були звичайним явищем у сім'ях фараонів. Але для простих смертних це було заборонено під страхом смерті. Вже тоді знали, що це небезпечна річ. Подібного роду фараонові шлюби, але на двоюрідних сестрах, мали президент Франклін Рузвельт і Альберт Ейнштейн. Матері Ейнштейна та його другої дружини Ельзи були рідними сестрами, а їхні батьки – двоюрідними братами. Від цього шлюбу не було дітей. А син Ейнштейна від першого шлюбу, Едуард, вже побував у божевільні. Але продуктом такого фараонового шлюбу був і Адольф Гітлер: його батько одружився з дочкою своєї двоюрідної сестри. А єдина жінка, яку Гітлер, здається, справді любив, була його племінниця Гелі Раубаль, яку він своєю любов'ю довів до самогубства.

Командувач об'єднаними групами стратегічної ядерної авіації Бородін шепнув своєму сусідові:

– А здорово ця їхня наука працює на практиці... А-а?!

– Нд-а-а... І потім якийсь такий... – командувач об'єднаними групами стратегічних підводних ядерних ракетоносців Калюжний вилаявся, – почне садити атомними бомбами по невинних людях!

– Знаючи це, товариші, ви зрозумієте, чому православна церква забороняла шлюби між родичами аж до сьомого ступеня споріднення. Навіть сьогодні православна церква в Радянському Союзі лише у виняткових випадках, наприклад, коли вже очікується дитина, дозволяє шлюби між родичами шостого ступеня, але шлюби між родичами п'ятого ступеня категорично забороняються. Батьки Гітлера були родичами третього ступеня – от вам і результати.

При шлюбах між родичами, завдяки багаторазовому нашаруванню однакових генетичних характеристик, народжуються діти, у яких перерозвинені одні характеристики, але за цей рахунок недорозвинені інші характеристики. Внаслідок цього виходять душевно неврівноважені люди, а в результаті цього процесу – генії чи ідіоти. Або геніоти. Або, що значно гірше, геніальні безумці на кшталт Гітлера.

Але головний трюк диявола в цьому випадку полягає в наступному: за кожного вирощеного таким шляхом генія доводиться платити тисячами, тисячами та тисячами душевнохворих, калік та кретинів. Потім із цього середовища з'являється такий тип як Гітлер, котрий, знаючи все це, починає безжально знищувати собі подібних. Тому божевільний Гітлер і полював за геніальним Ейнштейном і навіть призначив за його голову приз у 20.000 марок. Тому душевнохворий Гітлер і ввів практику масового знищення душевнохворих, примусову стерилізацію недоумкуватих та концтабори для гомосексуалістів.

Тому філософи й кажуть, що диявол схильний до самознищення. Але спробуйте докопатись тут до раціонального зерна. Хто у цьому винен? Винуватого тут знайти важко. Тому філософи ще кажуть, що диявол – це Ніхто і Ніщо, але це Ніщо – нищить. Зрозуміло тут лише одне: зрештою, як при грі в рулетку, гравець тут завжди програє.

Говорячи про кровозмішення, буде не лишнім зазначити наступне. У світі тварин, наприклад у кішок, часто-густо буває, що кішка має кошенят від свого сина – і жодної дегенерації від цього не спостерігається. Серед людей були зареєстровані випадки, коли брат та сестра загубилися у дитинстві, а потім випадково зустрілися і, не знаючи, що вони брат та сестра, одружилися. Але внаслідок такого випадкового кровозмішення діти були, як не дивно, цілком нормальні. Значить, поганий вплив кровозмішування на потомство обумовлюється не тільки самим кровозмішенням, а й тим фактом, що патологічний потяг до кровозмішення характерний переважно для виродженців, від яких важко очікувати здорове потомство.

Генерал-архієпископ провів указкою по дереву зла:

– Стовбур цього дерева, як бачите, розгалужується умовно на три основні гілки, які переплітаються одна з одною: статеві збочення, душевні хвороби та деякі зовнішні деформації організму. Але майте на увазі, що подібних класифікацій є кілька і навіть сама термінологія іноді дещо різна.

Отже, розглянемо докладніше першу гілку цього дерева зла – статеві збочення. Головну роль тут відіграє гомосексуальність, тобто одностатеве кохання, педерастія у чоловіків і лесбіянство у жінок. Залежно від цього, яку роль грає даний партнер у одностатевої парі, роль жінки чи роль чоловіка, гомосексуальність поділяється на два принципових типи – активний і пасивний. У добрі старі часи це називалося активним бісом інкубом, що латиною означає “вкладати, вставляти”, і пасивним бісом суккубом, що латиною означає “здаватися, віддаватися”.

Від цього походять 4 характерні психологічні типи людей, які часто зустрічаються в повсякденному житті і які корисно знати кожному, щоб не ходити життям наосліп і не обпалюватися. У нас для цього є спеціальна таблиця професора Руднєва, на кшталт таблиці Менделєєва. Тільки таблиця Менделєєва застосовується в хімії, а таблиця Руднєва – у КДБ, психлікарнях і дурдомах.

1-й тип: АКТИВНИЙ ПЕДЕРАСТ. Духовно і фізично такий активіст іноді справляє враження супер-чоловіка. Такий собі уберменш. Не людина, а ходяча динамо-машина. Але джерелом енергії тут є всякі психози, неврози та психоневрози.

2-й тип: ПАСИВНИЙ ПЕДЕРАСТ. Фізично і психічно такий пасивний тип справляє враження напівчоловіка або, якщо придивитися, напівжінки. Ні Богу свічка, ні чорту кочерга. Такий собі унтерменш. Про таких кажуть: тихоня, мямля, ганчірка. Якщо розпізнати активіста досить важко, то пасивіста, навпаки, досить легко. І зло від них йде також пасивне, так би мовити, добре зло.

3-й тип: АКТИВНА ЛЕСБІЯНКА. В душі, по суті, це чоловіки у спідниці. Вигляд жіночий, а характер чоловічий. Такі активістки не тільки дуже енергійні, але часто й садистичні. Розумні та підлі. Це справжні відьми. Мабуть, найбільш неприємна категорія. На вигляд і характер їх визначити легше, ніж пасивних, які більше схожі на нормальних жінок.

4-й тип: ПАСИВНА ЛЕСБІЯНКА. Цей тип зовні і внутрішньо досить важко відрізнити від нормальних жінок. Але це свого роду змії підколодні. Такі пасивістки частіше виходять заміж, ніж активістки. І якщо чоловік нормальний, то вони зіпсують йому все життя: нещасний шлюб, брудне розлучення, дефективні діти, де ви до кінця життя не розберетеся, що це за чортівня. І в жодному суді ви нічого не доведете.

Але люди необізнані, як правило, нічого цього не бачать. Всі люди різні, і все це губиться у різноманітті людських типів. Тому в Біблії і говориться: мають очі, та не бачать.

На сусідній гілочці, як бачите, розташувалися садизм, мазохізм та садомазохізм, тобто суміш того й іншого. Що це таке, я думаю, всі ви приблизно знаєте. Але мало хто знає, що садизм та мазохізм тісно пов'язані з гомосексом та іншими статевими збоченнями. Садизм зазвичай переплітається з активним гомосексом, а мазохізм – із пасивним. Садист отримує статеве задоволення не тільки від того, що він мучить інших людей фізично, скажімо, б'є їх батогом, але також і від того, що він мучить цих людей психологічно – ображає, принижує, залякує, всіляко дає їм відчувати свою владу над ними. Майже всі медичні авторитети сходяться на тому, що психологічним коренем садизму є воля до влади. Таким чином, садизм є своєрідним ключем до влади.

Сам собою садизм – це явище психологічне, і рукою його не помацаєш. Але знаючи, що садизм зазвичай пов'язаний з гомосексом, ви зрозумієте, чому для більшості сибірських шаманів і негритянських чаклунів, як правило, характерний гомосекс або інші статеві збочення: за цим зазвичай ховається, в тій чи іншій формі, тією чи іншою мірою, сублімований садизм, що породжує хворобливу волю до влади, нерідко у поєднанні з певною часткою манії величі.

Тому-то серед визначних людей, які досягли великої влади, і володарів, які прославилися зловживанням своєю владою – Олександр Македонський, Цезар, Нерон, Калігула, Іван Грозний, Фрідріх Великий, Петро Великий, Катерина Велика, Наполеон – у всіх них ви знайдете ті ж характерні ознаки, що у сибірських шаманів та негритянських чаклунів.

Та сама історія з усіма великими революціонерами, як Ленін, Сталін чи Гітлер, які після революції стають диктаторами, і де рушійною силою – зазвичай підсвідомо – є та сама маніакальна жага влади. Цього універсального закону природи не уникли навіть такі, здавалося б, помірковані революціонери, як Джордж Вашингтон та Кемаль Ататюрк. Звідси в Біблії і з'явився такий дивний, на перший погляд, вираз, що диявол – це князь темряви, але заразом і князь цього світу. Зрозуміло?

– Так, по справі ясно, що справа темна, – відгукнулися з аудиторії.

– Але диявол, як кажуть філософи, ще й страшний плутаник. Наприклад, адвокати диявола можуть заперечити, що у Катерини Великої була просто німфоманія. Але тут все далеко не так просто. З наукового погляду німфоманія – це зворотна реакція внаслідок латентної чи пригніченої гомосексуальності. Така жінка не може по-справжньому любити жодного чоловіка і не отримує нормального статевого задоволення – тому вона і змінює чоловіків, як рукавички. Тому про Катерину Велику і пішла легенда, що вона померла під жеребцем.

Тепер давайте перевіримо комплекс влади на практиці. Оскільки сама природа створила нормальну жінку більш доброю, м'якою та податливою, ніж чоловік, тобто оскільки влада зазвичай не властива жіночій натурі, то зв'язок між комплексом влади, садизмом та гомосексом помітніший саме у жінок. Візьміть будь-яку жінку, яка досягла якоїсь влади. Це необов'язково Катерина Велика. Нехай це буде начальниця якогось відділу у вашій установі. Згадайте з вашого власного життєвого досвіду... Ну?

– Так, характер у них важкий, – пролунало з аудиторії.

– Але, водночас, вони зазвичай чудові працівники. А ще краще вміють змушувати працювати інших. Хоча на них нерідко скаржаться, що з ними важко працювати, що вони іноді навмисно знущаються з людей. Це своєрідний природний відбір. Майже як за Дарвіном. Але якщо ви придивитесь ближче, то помітите одну дивну закономірність: майже у всіх цих ділових та енергійних жінок чомусь не клеїться справа з чоловіками. Або вони ніяк не можуть одружитися, або у них нещасливий шлюб, або чоловік-розмазня, або вони розлучені, або старі діви. А якщо у них є діти, то після досягнення статевої зрілості з цими дітьми починаються всілякі неприємності. Немов якась фатальна доля, карма.

Зв'язок між садизмом і комплексом влади – одна з найбільших пакостей, які диявол влаштував роду людському, – генерал-архієпископ тицьнув указкою в сусідню гілочку дерева зла. – Як ви тут бачите, садизм також часто пов'язаний з імпотенцією, де причиною є латентна чи пригнічена гомосексуальність. І відразу поруч стоїть зґвалтування. Але який зв'язок між імпотенцією та зґвалтуванням?!

Зазвичай люди думають, що такий ґвалтівник – це страшенно палкий суперчоловік, якому нетерпець. Але насправді все навпаки. В нормальних умовах – ніч, місяць, він і вона – такий ґвалтівник виявляється імпотентом. Якщо жінка віддається йому сама, він не може її взяти. Статеве збудження та задоволення він отримує тільки бачачи страх, розпач, приниження своєї жертви та свою владу над нею.

А тепер я дам вам конкретний приклад комплексу влади. І не з якогось там романчика, а з американської криміналістики. Я прочитаю вам уривки зі статті “Інтерв'ю з 213 банківськими грабіжниками” з американського журналу “Нейшен” (30.12.1961 р., с. 531) де аналізується психодинаміка таких злочинців. Ось дослівні свідчення бандита на прізвисько Людожер:

“Для мене револьвер... це інструмент, який задовольняє мої ненаситні бажання командування, влади та статевої сили”. (Від нього втекли п'ять дружин, бо він накидався на них у ліжку із зарядженим револьвером). “Нічого не могло дати мені необхідного полегшення для душі і тіла, якого я шукав, як їхнє абсолютне підпорядкування моїй потребі володарювати, коли вони звиваються переді мною від жаху... Дуже важко пояснити ті дивні солодкі почуття, що пронизують усе моє тіло, коли я направляю револьвер на мою жертву, спостерігаючи, як вона тремтить і пітніє... Я почуваюся, як Бог... У моїх руках, у револьвері, вся правда і неправда... Я ніби раптово заглядаю в колодязь, де заховані всі таємниці світу і пізнаю абсолютну істину... Іноді під час пограбування я навіть забував про гроші і йшов”.

Бачите, який ідеаліст! – зауважив генерал-архієпископ. – Але зверніть увагу ще й на наступне:

“...Все моє життя було насичене заздрістю та ненавистю до здобутків інших людей... Я часто думав, що з мене міг би вийти великий вождь, здатний вразити весь світ соціальними переворотами, такими неймовірними та фантастичними, які приходять у голову лише великим правителям”.

Знаючи історію цього Людожера, вам легше буде зрозуміти деякі факти з біографії Сталіна. Адже він також розпочав свою політичну кар'єру з пограбування банків, де всю виручку віддавав Леніну. Згадайте дивну смерть його дружини Надії Алілуєвої. Така ж сама душа тирана, яка прагне соціальних потрясінь, щоб дати волю своїм темним інстинктам. Звикайте мислити психоаналітично!

З погляду соціології надзвичайно важливим є процес сублімації, тобто заміщення чи підстановки, садизму та мазохізму у певних сферах суспільного життя. Наприклад, медичні авторитети вважають, що у випадку святих і мучеників багато що у їх діяльності було обумовлено комплексом сублімованого мазохізму. І навпаки, садисти свідомо чи підсвідомо нерідко підшукують собі роботу тюремника, ката, м'ясника, працівника органів політичного терору, хай то буде ЧК чи гестапо, де вони можуть задовольнити свої хворі інстинкти у більш менш прийнятній для суспільства формі.

Люди низького інтелектуального рівня зазвичай задовольняють свої садистичні нахили у формі фізичного насильства. Люди ж інтелектуального складу сублімують свої садистичні комплекси у духовній формі: проповідують анархізм, нігілізм та всякі революції. Або пишуть кримінальні романи, де дають волю своїй хворій фантазії. Скажіть мені, товариші, хто з вас пам'ятає фільм “Ведмеже весілля”?

– Я пам'ятаю, – підняв руку студент у формі маршала ракетних військ. – Він ішов наприкінці 20-х.

– А в чому там справа?

– Там якийсь балтійський барон, якого грав Еггерт, у першу шлюбну ніч загриз свою дружину, яку грала Малиновська. Потім з'ясувалося, що коли мати барона була вагітною, її налякав ведмідь. Тому барон народився з ведмежими інстинктами і потім загриз свою дружину.

– Типова вигадка фрейдистів, – посміхнувся генерал-архієпископ. – Це просто садистичне вбивство. Подібно до того, як бандит Людожер накидався на своїх дружин із зарядженим пістолетом. А фрейдисти валять вину на ведмедя. Але ви, товариші, навряд чи знаєте, що автором сценарію цього "Ведмежого весілля" був не хто інший, як Луначарський, який написав його за оповіданням Проспера Меріме "Локіс" ("ведмідь" по-литовськи). Нарком освіти, який вважався одним із найгуманніших людей в оточенні Леніна. Але чи не здається вам, що це трохи дивна тема для гуманіста та наркома освіти?

У нашій бібліотеці ви знайдете документи, де невдовзі після революції органи компартії самі констатують, що доблесна ЧК приваблює найбрудніші елементи суспільства. Партійні бюлетені тих часів скаржаться, що “ряди ЧК заповнюють садисти, кримінальники та дегенерати”. Сам Ленін визнає, що “у лавах ЧК дивні елементи”.

Але закон сублімації хворої психіки у нездорових соціальних процесах стосується не лише працівників ЧК-ГПУ-НКВС. Адже найболючішим із цих соціальних процесів є сама революція. Відповідно до цього темного закону природи вся революційна верхівка, або, користуючись ленінською термінологією, “професійні революціонери”, формувалися з душевно неврівноважених та психічно хворих людей, яких Достоєвський, знаючи все це, називає “бісами”.

Тому до революції у всіх революційних партіях панували скажена гризня, розколи, фракціонізм та нескінченні опозиції. І пишним цвітом цвіли зрада та провокації. Адже ще в 1900 році Ленін писав про батька російського марксизму і свого вчителя Плеханова, що Плеханов "виявляє до своїх "союзників" ненависть, що межує з непристойністю, підозрюючи їх у шпигунстві, звинувачуючи їх, що вони гешефтмахери і мерзотники, і запевняючи, що він не вагався б “розстріляти” таких “зрадників”.

Ленін недарма називав свою гвардію "професійними революціонерами". І недарма девізом Троцького була “перманентна революція”. Ні на що інше ці люди не були здатні. Якщо до революції вони мали хоч якусь спільну мету – боротьбу з царським урядом, то після революції єдиною метою стала фракційна боротьба за владу, яка тривала доти, доки вони не з'їли один одного.

Для революціонерів революція – це свого роду самогубство. Тому-то Достоєвський, описуючи революціонерів у своїх “Бісах”, наводить біблійну притчу про бісів, які увійшли до свиней, а потім кинулися зі скелі в море і всі загинули.

Або візьміть, наприклад, притчу про пшеничне поле та бур'ян. У той час вважалося, що бур'ян – це отруйна пшениця, що виродилася. Зауважте – вироджена! Тобто тут пряма вказівка ​​на виродження та виродженців. Коли Христос розповів цю притчу народу, то навіть його учні не зрозуміли його та попросили пояснити. І ось Христос сказав так:

“Поле є світ... а бур'ян – сини лукавого. Ворог, що їх посіяв, є диявол. Жнива є кончиною віку...”. Або, говорячи сучасною мовою, жнива – це кінець певного історичного циклу, де гранню є революція. Потім Христос говорить про революцію: “Тому, як збирають бур'ян і вогнем спалюють, так буде при кончині цього віку... І вкинуть їх у піч вогненну; там буде плач і скрегіт зубів” (Матв. 13:38-42).

У Євангелії ці бур'яни називають ще синами загибелі. Потім їх називали ворогами роду людського. Звідси за часів Великої Чистки і пішов термін "вороги народу". Як бачите, ніщо не нове під місяцем. Це просто виродженці – психічно хворі люди. Геніоти. З одного боку – геніальні, з іншого боку – напівбожевільні. У процесі революції вони геніальні, а після революції – просто психопати, яких слід ліквідувати.

Ось я беру вам абсолютно нейтральне джерело – Літературну енциклопедію Бене, Нью-Йорк, 1965 р. У статті про знаменитого революціонера-анархіста Бакуніна написано: “Один із очевидців його діяльності під час Паризької революції 1848 р. говорить про нього: "У перший день революції він – скарб, на другий день його потрібно розстріляти". Бачите?

Саме тому на пам'ятних московських процесах часів Великої Чистки державний обвинувач Вишинський і вимагав розстріляти всіх цих героїв Жовтневої революції "як скажених собак".

Здавалося б, що це справи давно минулих днів. Але сьогодні у нас психують усілякі дисиденти, незгодники та інакодумці, серед яких багато людей на типу РВН, тобто родичі ворогів народу, батьків яких перестріляли під час Великої Чистки. Ось тому-то тоді цих перманентних революціонерів і ліквідували або ізолювали цілими сім'ями. А тепер у порядку санітарно-політичної профілактики ми садимо таких у дурдоми – спецпроект “Голем” або викидаємо за кордон – спецпроект "Агасфер". Зрозуміло?

– Зрозуміло, – сказав командувач об'єднаних груп стратегічної ядерної авіації Бородін. – Вік живи, вік учись – і дурнем помреш...

* * *

Наступну лекцію читав професор темних справ Малінін:

– Товариші, я думаю, що наш архієпископ Пітирим замучив вас своїми проповідями щодо чистого марксизму. Тому, щоб відпочити, займемося чимось веселеньким. Підемо далі стопами професора Ломброзо і розберемо книгу доктора-психіатра Вільгельма Ланґе-Ейхбаума “Геній, безумство та слава”, яка вийшла в Мюнхені в 1928 році та 2-ге видання у 1956 році.

Беру видання 1928 року. Звідки походить слово “геній”? Виявляється, від арабського слова "джини", тобто злі духи (с. 31). Хіба це не цікаво, га?

Свого часу епілепсію називали “morbus sacer”, тобто свята хвороба (с. 24). Епілептиками були Сократ, Олександр Македонський, Юлій Цезар, імператор Калігула, пророк Магомет та імператор Наполеон. Сюди можна ще додати певною мірою Гітлера, який, як показують очевидці, від люті катався з піною біля рота по підлозі і гриз килим.

Характерно, що з самого початку д-р Ланґе скаржиться, що наука про дегенерацію серед великих людей є свого роду забороненим плодом, що на цю тему немає жодного підручника, ні спеціального журналу, ні наукового об'єднання, нічого: “Дослідник у цій галузі пожинає невдячність, навіть ненависть, а його праці стають забороненими... Навіть лише збір цього матеріалу пов'язаний з нескінченними труднощами” (с. 41). Так що, як бачите, ця алхімія завжди трохи таємна.

Чому? Та тому, що поки ви сидите і пишете, за вашою спиною з'ясовується, що ваша власна дружина теж... хм, того. І починає вона раптом на вас шипіти... А потім і знайомі...

Однак наприкінці своєї книги д-р Ланґе дає дуже хорошу бібліографію, де на 57 сторінках вказано 1652 роботи інших вчених, які теж займалися цією забороненою темою. А Ланґе лише систематизує все це і підбиває підсумки. Над такими книгами вчені, як Ланґе, сидять усе своє життя.

Так ось, все своє життя над цим працював і професор Ломброзо, про якого д-р Ланґе пише наступне: “Ломброзо був... напрочуд віруючою людиною: спірит і майже астролог... У своїх останніх, найбільш зрілих роботах він часто говорить замість божевілля лише про виродження” (с. 47). Тобто наприкінці свого життя Ломброзо переконався, що корінням всього цього є дегенерація.

“В області статі дегенерація йде так: або надто мало (аскети), або надто багато (сексуальні маніяки), або не в той бік (гомосексуальність тощо)”. Формула дуже коротка та правильна.

“Перенапруження та так зване виснаження ніколи не створює психозів. Це нам раз і назавжди довела світова війна. І ніколи ще геній не став психопатом внаслідок “перенапруження” (с. 240).

“Цілком здоровими геніями були: Тіціан, Рубенс, Рафаель, Лейбніц, Верді” (с. 249). На жаль, цей списочок досить короткий.

Список геніальних алкоголіків вже трохи більше: “Олександр Македонський, Сократ, Сенека, Юлій Цезар, Рембрандт, Гофман, Едгар По, Альфред де Мюссе, Поль Верлен, Бетховен”.

Цікаве спостереження про модернізм і критиків: “Знаменитий німецький поет Гельдерлін. У його "Нічних піснях" явно проглядала шизофренія... недоліки композиції, порядку та зв'язку... образи незрозумілі, нечіткі, незручні, заплутані... вигадування нових слів, гра звуків, манерність мови... Але всі найбільші критики називали це «прогресом»” (с. 322).

Пізніше, у віці 32 років, цей бідний поет остаточно збожеволів. Але те саме ми маємо і тепер з нашими модерністами.

І ще про модернізм: “Чим сильніші біонегативні якості людини (поруч із її талантом), тим швидше вона отримає титул «генія» або «геніальності»” (с. 336). Прикладом цього є ті «генії», яких ми зараз викидаємо за кордон.

Цікаве питання: чому так мало геніїв-жінок? Відповідь д-ра Ланґе: “Багато вчених вважають, що жінки, які вчинили щось визначне – це насправді напівчоловіки, що вони чоловікоподібні. Можливо, це залежить від гормонів” (с. 343).

Щоб жінки не ображалися, далі йде таке: “Але жінки більш здатні відкривати та шанувати геніїв, ніж чоловіки, вони грають першу скрипку у створенні геніїв” (с. 343).

Можливо, у жінок справді краще нюх, – усміхнувся професор темних справ. – Серед собак-шукачів у сук нюх, як правило, теж завжди краще, ніж у кобелів. А моя дружина Вірочка мене просто обнюхує – і каже, де я був.

Сумний факт: “Високо натхненні люди самі по собі є біонегативними у сенсі мистецтва та відтворення потомства. Вони ніколи не можуть дати для шлюбу та виховання дітей стільки уваги, як нормальні люди. Натхненність потребує внутрішньої свободи творчості, потребує самотності та концентрації”.

Тому багато геніїв залишалися безшлюбними: Геракліт, Піфагор, Солон, Платон, Геродот, Демосфен, Вергілій, Горацій, Коперник, Боттічеллі, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Галілей, Сервантес, Кальдерон, Тассо, Декарт, Спиноза, Лейбніц, Кант, Бетховен, Шопенгауер, Шуберт, Брамс, Шопен, Ніцше. Сюди можна ще додати Лермонтова та Гоголя.

А ось список геніїв, які одружилися, але ці шлюби були дуже нещасливі: Шекспір, Мільтон, Свіфт, Шеллі, Діккенс, Берліоз, Гайдн, Глінка, Вагнер. Сюди можна ще додати Пушкіна та Толстого.

Щасливими були лише дуже небагато геніальних шлюбів: Шіллер, Вагнер 2-й, Бах, Глюк, Моцарт, Шуман.

З причин сексуальної ненормальності багато геніальних шлюбів виявилися бездітними, як наприклад: Овідій, Дюрер, Фрідріх Великий, Гайдн, Цезар. Тут можна ще додати Леніна та Гітлера.

Якщо діти були, то невдалі: Лютер, Рембрандт, Гете. Сюди ще можна додати Івана Грозного, Петра Великого, Катерину Велику, Наполеона, Достоєвського, Толстого, Троцького і Сталіна. О, мало не забув ще Карла Маркса та Ейнштейна.

Посилаючись на вченого Рейбмаура, д-р Ланґе каже: “Генеалогічною причиною великого таланту є кровозмішення” (с. 343). Але одночасно, як ви вже знаєте, кровозмішення є коренем дерева зла. А тепер подумайте самі: яка релігія забороняє змішані шлюби і, таким чином, сприяє постійному кровозмішенню? Привчайтесь мислити самостійно.

Далі д-р Ланґе пише, що виводити геніїв навмисно – це майже злочин: "Для цього потрібно схрещувати людей з талановитих сімей з людьми чужорідної і насамперед психопатологічної крові, тобто потрібно навмисно робити біонегативну людину..." (с. 347).

Тут відчувається, що д-р Ланґе щось замовчує. Знає, але воліє промовчати. Що це за “люди чужорідної та психопатологічної крові”? Хто це?

Щоб не відхилятися в бік від нашого предмета, поки що скажу лише, що це процес, про який д-р Ланґе вважає за краще мовчати, з погляду нашого архієпископа Пітирима, називається союзом сатани та антихриста. І від цього союзу вийшли такі геніальні біси як Керенський, Ленін, Сталін і Берія, а також Гітлер, Геббельс, начальник гестапо Гіммлер, його помічник Гейдріх, та ще маленьке бісеня Адольф Ейхман, фахівець з "вирішення єврейського питання". О-о-т, і цю заплутану задачку не розплутає навіть геніальний Ейнштейн.

Наприкінці своєї книги (с. 350 і т. д.) д-р Ланґе переходить на особистості та повідомляє такі пікантні деталі з життя геніальних людей:

Олександр Македонський. Гомосексуаліст, епілептик, алкоголік, різнокольорові очі, трохи косив на одне око. Помер чи то від білої гарячки, чи то від лихоманки. А його брат – повний ідіот. Можна ще додати, що його батько, цар Пилип II Македонський, теж був педерастом. Потім цей геніальний синочок допоміг убити свого батька.

До речі, у цьому загальному огляді я користуюся також даними з 2-го видання книги д-ра Ланґе у 1956 році, – пояснив професор темних справ.

Юлій Цезар. Гомосексуаліст або, вірніше, двостатевий. Як про нього говорили в Римі: "Він чоловік для будь-якої жінки – і дружина для будь-якого чоловіка!" Епілептик. Нав'язливі сни, що він злягається з матір'ю. Народився за допомогою кесаревого розтину. Ну і таке інше в цьому роді.

Характерно, що і Олександр Великий, і Юлій Цезар мали манію величі. Цезар наказав поставити свої статуї між статуями богів і віддавати йому божеські почесті. А Олександр Великий просто стверджував, що він народився не від батька-педераста Пилипа, а від бога Зевса. А тепер згадайте “культ особи Сталіна”. І ви знайдете там багато спільного.

Імператор Калігула. Гомосексуаліст, садист, епілептик, кровозмішання із сестрами, душевнохворий. Наказав відпиляти голови богам і приліпити свої власні зображення. Хвалився, що його мати народилася від кровозмішення між імператором Августом та його дочкою Юлією.

Імператор Нерон. Гомосексуаліст, садист, поет, палій, душевнохворий. Подвійне кровозмішення вже з боку батьків. Кровозмішання з матір'ю, яку він потім убив. Крім інших дружин, він був одружений з єврейкою Поппеєю, яку він також убив. Такі були римські імператори часів занепаду Риму. Але й у наш час також не краще.

Фрідріх Великий. З дитинства у нього був уроджений фімоз, або незалупа, що робить статеве життя неможливим. А коли йому зробили обрізання, то з 22-річного віку у нього з'явилися гомосексуальні нахили.

Якщо ви почитаєте біографію Гете, то побачите там такого собі Дон Жуана, який до самої старості весело бігає за молоденькими панночками і навіть користується у них успіхом. Прямо як у "Фаусті". Але у д-ра Ланґе ви знайдете зовсім іншу картину.

Гете. Закінчений психопат – шизоїдний і циклоїдний. Сестра – божевільна. У коханні фіксація на матір та душевнохвору сестру. Надавав перевагу "зайнятим", тобто заміжніх жінок. Погана спадковість. 25 грудня 1789 р. народився син Август, який був важким психопатом і п'яницею і у віці 41 рік помер від запалення мозку. У 1791 р. – мертвонароджена дитина. У 1793 р. – дівчинка, яка померла через 10 днів. У 1795 р. – хлопчик, який помер через 14 днів. У 1802 р. – дівчинка, яка померла за кілька годин. Повне виродження його дітей та онуків.

От саме тому диявола ще називають ангел смерті. І тут навіть Мефістофель не поможе. Але подібна історія була і в нашого геніального Достоєвського. Перша донька Софія померла за 3 місяці. Друга дочка Любов вижила. Перший син Федір невдовзі помер. Другий син Олексій помер у віці 3 років. Отже, із 4 дітей 3 померли внаслідок виродження. Батько Достоєвського був із духовного стану і, крім того, був садистом, за що був вбитий своїми селянами, і царський суд виправдав цих селян. Сам же Достоєвський був садомазохістом. Фіксація на неповнолітніх дівчаток, що означає пригнічену гомосексуальність, як у "Лоліті" Набокова. Ось вам і результати. На жаль, усю ту психопатологію, яку описував Достоєвський, вважають за справжніх “російських людей”.

Наполеон. Гомосексуальні стосунки зі своїм братом Йосипом. Спокусив усіх своїх сестер. Епілептик. Безперервні судоми правого плеча та губ (тік), у гніві також судоми в ногах. З дитинства схильність до брехні. Яскраво виражений комплекс руйнування (стосовно також меблів, дітей, творів мистецтва, тварин). Від люті катався по землі. Шкіра безволоса, гладка, м'яка. Батько – алкоголік (і у Сталіна батько теж алкоголік!). Хронічний головний біль. Брат Луї, схоже, параноїк. Позашлюбний син Наполеона – тяжкий психопат. Брат Наполеона Людовік – повний психопат. Сестра Наполеона Поліна – маніакально-дегенеративна особистість. За будовою тіла Наполеона можна припускати порушення діяльності ендокринної системи, залоз внутрішньої секреції: невеликий зріст (151 см), диспропорція тіла, жіночі обриси тіла, шкіри та волосся, а також дитячо-недорозвинені статеві органи.

Наскільки я пам'ятаю, людей нижче 150 сантиметрів у нас навіть до армії не беруть, вважаючи їх непридатними для військової служби. А зріст найвеличнішого полководця Наполеона – 151 см?! Середній зріст чоловіка – близько 178 см. А знаєте, який зріст мав генералісимус Сталін? 155 см – теж коротун. І товариш Ленін недалеко пішов – 166 см.

До цих недорослей можна ще додати генералісімуса Франко – 157 см. І родоначальник садизму маркіз де Сад теж був на зріст 155 см. До речі, під час Великої Чистки начальником НКВС був Єжов – теж карлик. Так само карликом був і наш знаменитий вождь анархістів – батько Махно. Для чоловіка такий зріст – це одна із зовнішніх ознак виродження. Але часто це породжує також комплекс влади, комплекс Наполеона.

Тепер я дам вам уривок з офіційного протоколу, складеного доктором Генрі після посмертного огляду тіла Наполеона, який помер від раку у віці 52 роки на острові Святої Єлени:

“Вся поверхня тіла була покрита товстим шаром підшкірного жиру... на животі шар жиру сягав п'яти сантиметрів. На тілі майже не було волосся, а волосся на голові було тонке, ніжне і шовковисте. Статеві органи (дуже маленькі), ймовірно, є фізичною причиною відсутності статевого потягу та цнотливості, що було характерно для покійного (у період його ув'язнення на о. Святої Єлени). Шкіра була дуже білою та ніжною, так само, як і його руки. Загалом, все тіло було слабким та жіночним. Волосся навколо статевого члена дуже схоже на “венерин пагорб” жінки. Грудні м'язи маленькі, плечі вузькі, а стегна широкі”.

Ось вам людина, яка перевернула догори дном усю Європу і погрожувала існуванню Росії. На жаль, д-р Ланґе дає своїх геніїв у абсолютному безладді. Мов у нього руки тремтять. Тому і я цитую їх вам у такому ж безладді.

Будда, засновник буддизму. Кинув, навіть не попрощавшись, дружину та дитину. Манія величі: владика світу, всемогутній, вища істота. Галюцинації богів, ангелів, демонів. Меланхолік, аскет, скромний та м'який. Бродяжничав і жив милостиною.

Лютер, засновник протестантства. У цього інакомисла були постійні обмани почуттів, особливо його переслідували видіння та голоси чортів. Будучи священиком, протестуючи проти обітниці безшлюбності він одружився з монашкою, але його діти, як і слід було очікувати, виявилися дефективними. Як то кажуть, чорт поплутав.

Руссо, ідеолог Французької революції 1789 р. Перед революцією, між 1760-1789 рр., Руссо неодноразово оголошували божевільним. Дегенерація із самої колиски. Ексгібіціонізм (тобто х...показник), мазохізм, фетишизм (сексуальна фіксація на неживі предмети), клептоманія (манія крадіжки), імпотенція тощо. З 1766 р. манія переслідування, перемішана з манією величі. Іпохондрія. Шизофренія, яка до 40 років перейшла до хронічної паранояльної форми. Гомосексуальність. Сексуальна фіксація на сечу. Охоче ​​крав та брехав. В результаті манії переслідування він вважав, що не він сам хворий, а весь навколишній світ хворий і потребує лікування за допомогою революції.

Ось вам і духовний отець великої Французької революції, – знизав плечима генерал-професор 13-го Відділу КДБ. – Крім того, він вважається ще великим просвітителем, філософом та педагогом.

К'єркегор, датський філософ-мракобес, батько модерністичної філософії екзистенціалізму. Безперечно, гомосексуальний.

Можна ще додати, що К'єркегор був з народження горбун та єврей із вихрестів, якого все життя клював інший єврей – Георг Брандес-Коган. К'єркегор одружився, але дружина його моментально покинула. Але й другий датський геній, милий казкар Андерсен, теж не кращий, теж тотальний гомо. Для геніїв це ніби професійна хвороба.

Шопенгауер, філософ-песиміст. Латентний гомосекс. Тому він і такий песиміст.

Цей список геніальних божевільних можна продовжити до нескінченності, але мені вже час кінчати. Свою книгу “Геній, божевілля та слава” д-р Ланґе-Ейхбаум закінчує дуже цікавим висновком:

“Людство ще не має філософії цінностей біонегативного. Ми показали, що патологічний початок може становити великі генетичні культурні цінності. Але іноді може бути й інакше: патологічний початок, замаскований у релігійний, філософський чи етичний одяг, може суттєво шкодити здоровому життю”.

“Звичайно, може з'явитися філософ цінностей, цілком здоровий, зовсім простий, і сказати нам: “Ми не хочемо біонегативного у будь-якій формі. Ми хочемо тільки здорове та квітуче життя. Щоправда, ясність та здоров'я – нероздільні. Геть ілюзії, геть галюцинації та божевілля! Геть з усіма вашими оманливими та брехливими містеріями з області “божевілля” та негативного! Геть з усім цим шахрайством і ореолом навколо туманної нісенітниці та чаклунства! Ми хочемо бути вільними здоровими людьми на вільній землі...”

“І ми, можливо, погодимося зі словами цієї здорової, простої людини. Можливо. Але одного разу може вийти дуже дивна річ. Ми стоїмо перед нашим ідеалом здоров'я – у меншості. А більшість людей із темних глибинних інстинктів знову тяжітимуть до “ірраціонального”, до дикого безмірного, незрозумілого, страшенно ненормального, до “божевілля” у будь-якій формі... Людина – це трагічна тварина!”

Висновок досить песимістичний. Тому філософи й кажуть, що диявол дегенерації – це страшний хитрун і пройдисвіт.


Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ