Якщо хтось із вас думає бути мудрим у віці цьому, то будь божевільним, щоб бути мудрим. Бо мудрість світу цього є безумство перед Богом.
1 кор. 3:18-19.
Протягом наступних днів професор Топтигін дав короткий огляд історії християнства. Як переслідували перших християн. Як вони, працюючи лише проповіддю, поступово стали більшістю. І як, нарешті, у середні віки вони самі стали переслідувати релігійні меншини, тобто залишки язичництва, називаючи їх єретиками, відьмами та відьмаками.
– А тепер давайте заглянемо в першоджерела, – сказав професор. – Ось я беру “Історію чаклунства та демонології” Монтегю Саммерса (The History of Witchcraft and Demonology by Montague Summers, New York, 1956). Це одне з найсерйозніших джерел у цій галузі, і я зачитаю вам звідси кілька описів так званих шабашів відьом та відьмаків:
“Вчений школяр Бартоломео де Спіне у своєму трактаті “Tractatus de Strigibus et Lamiis”, виданому у Венеції в 1533 році, описує, як один селянин, який жив у селі Малагуцці в окрузі Мірандола, якось прокинувся рано вранці, щоб їхати до сусіднього села, і опинився близько третьої години ночі, перед світанком, на узліссі. Там він побачив групу людей, які танцювали при світлі смолоскипів, інші сиділи на траві, їли і пили вино, як на пікніку. Потім свідок побачив, що багато хто безсоромно пиячили і публічно виконували статевий акт з усіма можливими непристойностями. Тоді селянин зрозумів, що він бачить перед собою шабаш відьом і відьмаків, перелякано перехрестився і, читаючи молитву, поспішно пішов від проклятого місця. При цьому серед учасників шабашу він упізнав кількох відомих негідників, які жили поблизу, яких вже підозрювали в чаклунстві” (с. 119).
– Все це дуже нагадує шабаші сьогоднішніх американських хіппі. Або п’янки наших так званих дисидентів та інакодумців, яких ми саджаємо в дурдоми, тобто спецпсихлікарні СПЛ. Тепер інший приклад із першоджерел:
“Істерична і припадочна Марія де Сеінс, свідок на процесі 17-19 травня 1614 року, показала, що кожен день вони влаштовували шабаші, де вони займалися найогиднішими статевими збоченнями, на які здатна людина. Ця жінка була явно сексуально ненормальною, вона страждала на манію богохульства і копролалією, тобто на манію брудної сварки” (с. 116).
– Це схоже на судовий процес нашої поетеси-дисидентки Наталії Горбанєвської, абсолютної істерички, яка не може відкрити рота, щоб не матюкатися, і яку ми вигнали за кордон. Подібна історія і з нашим відомим писакою-дисидентом Андрієм Синявським, псевдонім Абрам Терц, якого ми також викинули за кордон. Західні адвокати диявола роками звеличували його, як борця за “свободу та права людини”. А коли він опинився на Заході, то накатав там таке, про Гоголя та Пушкіна, що всі бачать, що це просто псих, ідіот, виродок. Тепер третій приклад із першоджерел:
“Ці огидні негідники... віддавалися брудним і грішним статевим актам, злягалися з самим дияволом, який з'являвся їм у людській формі і використовувався чоловіками як пасивний біс суккуб і одночасно догоджав жінкам як активний біс інкуб” (с. 129).
– Подібні речі ви знайдете в протоколах майже кожного процесу відьом і відьмаків, – продовжував генерал-професор нової радянської інквізиції. – Як же пояснити ці шабаші з погляду діалектичного матеріалізму? А дуже просто. Дохристиянські язичницькі культи, особливо під час розпаду Стародавньої Греції і Риму, були дуже ліберальні у питаннях статевого життя. До речі, подібна історія має місце в сучасному Західному світі. Якщо ви почитаєте опис вакханалій і сатурналій, тобто язичницьких свят на честь богів Вакха і Сатурна, покровителів вина, веселощів та родючості, то переконаєтеся, що це були дикі оргії, іноді цілими тижнями, де відкрито крутили любов усіх сортів: не тільки чоловіків з жінками, а й чоловіків із чоловіками, і жінок із жінками, тобто займалися педерастією та лесбіянством. А поряд – злягання з тваринами та дітьми, тобто садомія та розтління малолітніх. Тоді це була просто розвага. У сучасному ж світі це вважається статевими збоченнями. Середньовічна церква розглядала це як гріх. Тому виродженці, які були схильні до цих збочень, влаштовували свої сатурналії та вакханалії таємно. А інквізиція називала це шабашами відьом та відьмаків. Ось і вся діалектика.
Професор закрив «Історію чаклунства»:
– Ви, товариші, можете подумати: “А скажи-но, дядьку, якого біса потрібні ці шабаші та збочення нам, керівникам радянського уряду, маршалам і дипломатам Союзу Радянських Соціалістичних Республік?”
– Чорт забирай! – пролунало з аудиторії. – Ви, професоре, читаєте наші думки. Я про це й справді думав!
– По-перше, – сказав професор, – пліч-о-пліч зі статевими збоченнями йдуть психічні хвороби. По-друге, завдяки статевим збоченням ці збоченці завжди схильні створювати свої таємні гуртки – ось ці шабаші. По-третє, деякі комбінації психічних хвороб створюють спеціальні типи людей, де зовні ви часто-густо нічого не побачите. Одним із таких типів є нігілісти та анархісти, вічні бунтарі, професійні революціонери.
Тому, коли історики починають заднім числом підбивати підсумки будь-яких революцій, а психологи – перевіряти керівників цих революцій, то виходить парадоксальний результат: майже всі ці полум'яні революціонери, волелюби та людинолюби насправді виявляються психічно хворими виродками. А всі революційні партії, принаймні їхня верхівка, – це суцільний шабаш відьом та відьмаків.
І рухають ними зовсім не волелюбність та людинолюбство, про що вони істерично верещать, а зовсім інші речі. Наприклад, прихована параноя, яка іноді породжує завуальовану манію величі, тобто хворобливо-сильне бажання слави. Поруч – мазохізм, який у певних формах породжує хибне людинолюбство або садизм, що породжує маніакальну жадобу до влади, крові та руйнування. Тут же і садомазохізм, де все перемішано в таку купу, що сам чорт ногу зломить. І всіх цих виродків тягне до революції як п'яницю до горілки.
Професор знову розкрив “Історію чаклунства”.
– Тому вчений богослов Монтегю Саммерс у передмові до першого видання цієї книги в Лондоні у 1926 році, коментуючи знамениту буллу папи Інокентія VIII від 1484 року, пише:
“Відьми та відьмаки... це соціальна зараза... Їх згубна діяльність призводить... до зіткнення націй, анархії та червоної революції, оскільки знахарство завжди було і буде політичним фактором... У результаті відьми та відьмаки є постійною небезпекою для будь-якого впорядкованого суспільства”.
А тепер ми підходимо до таємниці сталінської Великої Чистки 30-х років. Після революції вся ця тепла компашка психопатів піднімає дику гризню між собою. Так було під час великої Французької революції, коли жирондисти та якобінці знищували один одного, доки їх усіх не прибив Наполеон. Гітлер прийшов до влади за допомогою штурмовиків, а потім влаштував їм криваву розправу, перебивши їх керівництво. Революціонери після революції – це отруйні павуки у банці. І вони гризтимуться один з одним за владу доти, доки не залишиться один великий павук – Наполеон, Гітлер чи Сталін.
Тепер, товариші, розумієте, чому Сталін нещадно знищував усіх старих більшовиків, усю ленінську гвардію, від якої Ленін вимагав, щоб це була “партія професійних революціонерів”? Розумієте тепер, чому Сталін перестріляв, як шалених собак, майже всіх керівників партії та уряду, які прийшли до влади внаслідок революції, чому заслужених політкаторжан знову загнали до Сибіру? Чи розумієте тепер, чому Сталін ліквідував майже весь генералітет Червоної Армії, який сформувався під час громадянської війни?
Ці продукти революції будуть шаленіти, влаштовувати змови, термідори, бонапартизм, опозиції та ухили доти, доки їх не знищать. Параноїк Сталін, крім манії величі, мав ще й манію переслідування, але саме тому він і вийшов із цього звалища переможцем. В окремих випадках він, можливо, й помилявся, але в принципі Велика Чистка – це була історична закономірність. Такий закон усіх революцій.
Саме тому Достоєвський, якого вважають пророком і який в молодості сам був учасником гуртка революціонерів-петрашівців, у своїх “Бісах”, вустами одного з цих бісів, говорить про революціонерів таке:
“Ці біси... всі виразки, усі міазми, усі нечистоти, ...нагромаджені у великому й милому нашому хворому, в нашій Росії... і ми кинемося, божевільні й шалені, зі скелі в море, і все потонемо, і туди нам дорога... Але хворий зцілиться і “сяде біля ніг Ісусових”... і всі дивитимуться з подивом...”
В аудиторії стояла тиша. Вибрані члени партії та уряду СРСР, генерали та адмірали, міністри та дипломати сиділи і намагалися не дивитися один на одного.
– Все це вам потрібно знати не лише заради зацікавленості, – сказав генерал-професор 13-го Відділу КДБ. – Такі люди, як Ленін, Сталін чи Гітлер, були, є і будуть. І вам, товариші, якщо хочете робити політику, якщо хочете жити мирно, а не свавіллям психічно хворих маніяків, то вам потрібно знати, з ким ви маєте справу. Я дав вам лише короткий історичний огляд. Докладніше на цю тему з вами говоритиме мій колега професор психопатології Іван Васильович Биков.
– Бож-же мій, – похитав головою командувач об'єднаними групами стратегічної ядерної авіації Бородін. – Мені вже ночами, знаєте, якась чортівня ввижається.
* * *
У московських газетах писали про жахіття атомної війни, де на кожного жителя Землі вже заготовлено по 15 тонн вибухівки у тротиловому еквіваленті. Цілком достатньо, щоб рознести кожного землянина на атоми. Писали також про необхідність атомного роззброєння. А в Інституті чорної професури членів радянського уряду тим часом озброювали знаннями найВищої Соціології.
Професор Биков з'явився на кафедрі у формі генерал-полковника КДБ. Тільки змійки на погонах, що обвилися навколо чаші з отрутою, видавали його приналежність до медичної служби. Але на грудях генерал-професора, який воював із нечистою силою, орденів було більше, ніж у генералів, які воювали з простими смертними. Поверх орденських стрічок виблискувала золота зірочка Героя Соціалістичної Праці.
Сидівший за партою член ЦК КПРС Піддубний нахилився до депутата Верховної Ради СРСР Новікова:
– Знаєш, за що він став Героєм Соціалістичної Праці? Подейкують, він той... допоміг Сталіну померти. Дав йому причастя.
– Товариші, – почав професор. – Для простоти уявіть собі процес історичного розвитку як стрічку конвеєра, що нескінченно рухається і яка з'являється з однієї сторони і зникає в протилежній. Але наприкінці цього процесу з'являються деякі дивацтва. Наприклад, класична Еллада була за розвитком на багато століть попереду тих, хто прийшов їй на зміну. Цивілізація чи культура античного Риму була набагато вищою, ніж у тих варварів, які його зруйнували. І така ж історія була з царською Росією перед революцією. Всередині цих блискучих цивілізацій, як і всіх інших цивілізацій, яких знаменитий англійський історик Арнольд Тойнбі нарахував 21, діяли якісь таємничі сили САМОруйнування, внаслідок чого зрештою переможцями завжди виявлялися не сильні, а слабкі. Слабкі духом, як у випадку Еллади, або слабкі матеріальною культурою, як у випадку Риму та варварів.
Або візьміть Російську Імперію. В день Жовтневої революції, з військової точки зору, вистачило б одного батальйону вірних солдатів, за Віру, Царя та Батьківщину, щоб від Леніна та більшовиків залишилося лиш мокре місце. Але ні в істерички Керенського, ні у всій царській Росії такого батальйону цього дня не виявилось. Випадковість? Ні, складний ланцюг історичних закономірностей.
Ви вже знаєте з фізики, що природа прагне до рівноваги. Подібний закон рівноваги природи діє і у відношенні людини. Це закон розподілу духовних та матеріальних благ між людьми якщо й не порівну, то принаймні по черзі. Таким є невблаганний закон біологічного конвеєра, котрий однаково стосується будь-якої формації людського суспільства: сім'ї, громади, класу, нації, держави, як усього людства загалом так і кожної людини зокрема. Вам це зрозуміло, товариші?
– Так, це досить просто, – пролунало з аудиторії.
– Над цим, здавалося б, простим завданням ламали собі голову найкращі уми людства – і опинялися у філософській безвиході. Звідси бере свій початок подив у питанні старого богошукача і богоборця екзистенціаліста Сартра, де сама назва його книги говорить за себе: "Буття і ніщо". Щоб зрозуміти їх каламутні філософствування, питання треба ставити так: “Навіщо жити і вдосконалюватися, якщо врешті-решт ти все одно потрапиш на конвеєр виродження, дегенерації, повільної смерті, яка набагато гірша, ніж звичайна смерть?”
Знаючи цей закон конвеєра, ви зрозумієте і деякі важкі місця в Євангелії. Якщо ви шануєте Нагірну проповідь Христа, то знайдете там таке:
“Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне”.
Але майте на увазі, що Євангеліє – це книга суто символічна, ніби як зашифрована. Що таке Царство Небесне? Та це просто майбутнє. Далі йде:
“Блаженні хто плаче, бо вони втішаться”.
“Блаженні лагідні, бо вони успадковують землю”.
А що це? Та те ж саме: майбутнє за вами! З іншого боку, в Євангелії є такі рядки:
“Навпаки, горе вам, багаті! бо ви вже отримали чвою втіху”.
“Горе вам, пресичені нині! бо взалчете. Горе вам, що сміються нині! бо заплачете і заридаєте”.
Зауважте, що Нагірна проповідь є одним із найважливіших моментів у вченні Христа. І зауважте, що наведені вище слова стоять на самому початку Нагірної проповіді. З цього і треба починати, щоб зрозуміти все те, що відбувається у світі. Решта буде лише частками цього основного закону природи по відношенню до людини. Цей закон рівноваги та її похідні настільки сильні та справедливі, що древні мудреці назвали його одним словом – Бог. А того, хто ці закони сформулював – Сином Божим.
Отже, говорячи про людину в процесі історичного розвитку, якщо перекласти слова апостолів мовою діалектичного матеріалізму, то творчі сили природи називаються Богом, а руйнівні – дияволом. Це і є два двигуни на кінцях нашого історичного конвеєра.
Командувач об'єднаними групами стратегічної ядерної авіації Бородін підштовхнув ліктем свого сусіда по парті:
– Це тобі не колгоспний пропагандист із Союзу войовничих безбожників! А-а?
– Нд-а-а, глибоко копнув, – кивнув командувач об'єднаними групами стратегічних підводних ядерних ракетоносців.
– Товариші, ви можете подумати, чому це я, професор медицини, раптом почав з історії та Євангелії? Бачите, навіть така точна наука, як вища математика, на самомій горі стає настільки абстрактною, що наближається до філософії, а філософія на самій верхівці, у свою чергу, упирається в теологію, тобто в науку про Бога.
– Можна? – попросив слова голова Комітету державного планування. – Коли я навчався у Новочеркаському індустріальному інституті, там під час чистки 1938 року заарештували начальника кафедри математики відомого професора Зіміна. При арешті у нього з квартири вивезли цілу вантажівку книг з математики та дві вантажівки книг з теології. Між іншим, цей професор Зімін любив засипати студентів і примовляв: найкращий студент знає математику на трійку, я сам – на четвірку, а на п'ятірку знає лише сам Господь Бог. За це його й заарештували. Щоправда, за два роки його випустили з-під слідства і навіть заплатили всю платню за цей час. Отже, він мав рацію щодо математики та Бога. І зумів довести це навіть у НКВС.
– Якщо ви тепер займетеся вищою медициною, – продовжив професор Биков, – маючи на увазі статистику хвороб і пошуки їх загальних причин, особливо в галузі психічних хвороб, то це незмінно упирається в генетику, тобто науку про спадковість, а генетика переходить в історію, філософію та – теологію як вищу форму філософії.
Наприклад, здавалося б, дурне питання: яке відношення має цукрова хвороба або діабет до теології? Та дуже просто. Справа в тому, що діабет передається спадково. І ось тут перед вами постає проблема християнської моралі про відповідальність батьків перед дітьми: чи можна заздалегідь свідомо робити хворих дітей?
Генерал-професор вийняв носову хустку і протер свої рогові окуляри:
– Кажуть, що Господь Бог живе на небі, а диявол – на землі між нами. Отож, повернемось із неба на землю. Мій шановний колега професор Топтигін вже казав вам, що з погляду діалектичного матеріалізму диявол є ніщо інше, як комплексний процес виродження чи дегенерації, що складається зі статевих збочень, психічних хвороб та деяких фізичних деформацій людського організму. Це ніби своєрідна м'ясорубка наприкінці історичного конвеєра.
Надалі я для простоти теж називатиму цей складний комплекс одним словом – диявол. І ця штука набагато більш підла і підступна, ніж той диявол, про якого пишуть у романах. Щоб припинити розмноження цього роду, диявол виродження береться за апарат дітородження людини і викидає там такі фокуси, що це здається злим і жорстоким глузуванням.
Що відрізняє людину від тварини? Людський розум. Звідси й наукове визначення роду людського – гомо сапієнс, тобто розумна людина. Так от, разом із статевими збоченнями диявол починає руйнувати людський розум. Та таким чином, що це знову-таки здається дуже злим і підступним глузуванням.
Але ми почнемо не зі статевих збочень, а з психічних чи душевних хвороб. Подивимося, скільки їх взагалі? Ось, наприклад, професор неврології Фордамського університету в Нью-Йорку доктор Джозеф Берн в журналі "Медікал рекорд" від 25.09.1920 р. пише:
“Можна припустити, що в більш ніж 90% всіх людських захворювань доминуючим фактором є психіка”.
Це може здатися дивним. Але візьміть таку звичайну хворобу як виразка шлунка. Ви, мабуть, і самі знаєте, що виразка шлунка тісно пов'язана з нервами та психікою людини. Також є багато інших хвороб, що так і називаються – психогенними, тобто виникають під впливом психіки.
Професор Берн стверджує, що більшість із цих 90% людських хвороб схильна до самолікування, якщо буде усунено “домінуючі психічні чинники”, тобто психічні розлади. Тому в добрі старі часи й казали: “У здоровому тілі – здоровий дух”.
Але справа значно ускладнюється тим, що більшість цих психічних розладів мають спадковий характер. За гріхи батьків та матерів. І щоб ліквідувати ці психічні хвороби, найпростіше було заздалегідь ліквідувати чи каструвати таких батьків. Але ніколи не торкайтеся цієї теми серед ваших знайомих. Інакше деякі з них одразу засоваються на стільці і стануть з вами сперечатися, а потім вас уникатимуть або стануть говорити про вас заочі всяку гидоту.
Зауважте, що ці 90% ми зустрічаємо вже вдруге. Згадайте Міжнародний конгрес євгеніків та 1-й закон Калмикова: “90% усіх злочинів є результатом спадкової дегенерації” і так далі.
А тепер спробуємо порахувати психічні хвороби конкретніше. Наприклад, за офіційною американською статистикою 1960 року у США було 9 мільйонів людей, що страждають на тяжкі психічні хвороби. І ця крива постійно йде вгору. Психічно хворі становлять понад 50% загальної кількості хворих у лікарнях США. На лікування психічно хворих у США витрачається до 12 мільярдів на рік, тобто 25% військового бюджету на той час.
За тією ж американською статистикою кожен 12-й американець рано чи пізно потрапляє до психіатричної лікарні. Це стаціонар. А решта психів розгулює вулицями і псує життя іншим людям. До речі, кумедний збіг: кожен 12-й американець є членом якихось таємних товариств, які самі себе називають гуманістами, інші називають їх сатаністами. І ці таємні товариства грають на Заході майже таку саму роль, як в СРСР компартія.
Статистика ця постійно змінюється: все вище, і вище, і вище. Так, ньюйоркська газета “Дейлі Ньюс” від 2.8.1966 р. на с. 38 повідомляє таку новину: у США 18 тисяч лікарів-психіатрів та 19 мільйонів американців (вже кожен 10-й), які потребують психіатричного лікування, але лише 3 мільйони з них лікуються. Тому з усіх американських лікарів найкраще заробляють психіатри. Уявіть собі 19 мільйонів потенційних пацієнтів!
Ми навмисно даємо вам американські приклади, оскільки Америка є передовою країною західного світу. У нью-йоркських вечірніх газетах головною темою є вбивства, зґвалтування, самогубства, нескінченні пограбування, порнографія, наркотики тощо. І дуже часто там пишеться, що герої цих подій до цього вже побували в психіатричних лікарнях. Якщо ловлять когось, хто робив замах на вбивство, його одразу ж тягнуть до психіатра. Все це ніщо інше, як сумна ціна прогресу, плата за те, що кожен американець може мати автомобіль.
Справа в тому, що кількість психічних хвороб, на жаль, прямо пропорційна рівню культури та цивілізації даної країни. Те саме стосується і окремих класів чи соціальних груп усередині країни. Хоч як це дивно, але статистика показує, що найбільший відсоток психічно хворих дає... інтелігенція. Це здається парадоксом, але факт залишається фактом: інтелект певним чином пов'язаний із безумством. І іноді важко зрозуміти, де закінчується перше і починається друге.
Будь-яка позитивна якість у своєму найвищому прояві перетворюється на негативну: безмежна свобода перетворюється на анархію, безрозсудна любов перетворюється на егоїзм, так само і геніальний розум перетворюється на безумство. Звідси, мабуть, і народилася дивна приказка, що вустами блаженних, тобто божевільних, промовляє істина. Цей зв'язок між геніальністю і безумством помітили вже багато вчених. Та оскільки ми займаємося не просто соціологією, а Вищою Соціологією, то нас особливо цікавить саме ця проблема.
У “Нью-Йорк таймс” від 3.06.1962 р. у відділі огляду книг повідомляється, що нещодавно група американських учених провела дослідження визначних людей і дійшла наступного висновку. Хоча зв'язок між геніальністю і божевіллям зовсім не є обов'язковим, та більшість геніїв, як правило, психічно ненормальні. Коли вибрали 78 найбільших імен в історії людства, то виявили, що з них більше 37% мали гострі душевні захворювання щонайменше раз у житті, що більше 83% були явними психопатами, що більше 10% були психопатами і що тільки приблизно 7% були нормальними людьми. коли дослідження звузили до 35 найвеличих геніїв в історії, то разом з геніальностью зросла і ця сумна закономірність: 40% зверх-геніїв страждали гострими душевними хворобами і більш 90% були психопатами.
Зауважте, що ці 90% ми зустрічаємо вже втретє. Якась закономірність. Для порядку ми називаємо це законами Калмикова. Це один із наших професорів, який систематизував ці речі. Отже, нагадаю:
1-й закон Калмикова: “90% всіх злочин пов'язано з виродженням” і так далі.
2-й закон Калмикова: “90% всіх хвороб пов'язані з психічними розладами, тобто знову-таки з виродженням”. Звичайно ж, тут ми не беремо інфекційні хвороби, викликані мікробами.
3-й закон Калмикова: “90% генієв є психічно ненормальними, що знову-таки пов'язано з виродженням”.
– Чи можна конкретне питання? – Підняв руку начальник ідеологічного відділу ЦК КПРС. – А як щодо таких геніїв, як Карл Маркс, Ленін та Сталін?
– Про цих геніїв, починаючи з Мойсея і закінчуючи Гітлером, ми поговоримо пізніше, коли ви детальніше ознайомитеся з цією проблемою. А поки що будемо йти по порядку. Розглянемо, як зв'язок між геніальністю та безумством виглядає на практиці. Усі ви знаєте, що таке карданний вал. Це дуже хитромудрий вал-диференціал, який пов'язує мотор із колесами та рухає наші автомобілі, трактори та танки. А скажіть, коли він був винайдений?
– Ну-у, я ду-у-маю, разом з автомобілем... Років сімдесят тому, – солідно мовив з-за парти Начальник Головного управління автопромисловості СРСР.
– Ні, принцип карданної передачі був відкритий геніальним італійським математиком Карданом у шіст-над-цятому столітті. Він стрибнув на чотири сторіччя вперед. Генію! Такий геній, що за допомогою математики він точно вирахував навіть день своєї власної смерті. Але коли цей день підійшов, він почувається чудово – і вмирати не збирається. Тоді, щоб довести, що він не помилився у своїх розрахунках, геніальний Кардан взяв і отруївся. І помер. Це результат характерного для більшості геніїв хворобливого честолюбства.
Якщо ви відкриєте радянський філософський словник, то дізнаєтеся, що одним із засновників матеріалістичної філософії – ще задовго до Фейєрбаха та Маркса – був англійський філософ Томас Гоббс, який жив у ХVII столітті і який категорично заперечував існування будь-яких нематеріальних субстанцій, на кшталт духів та привидів. А професор-психіатр Ломброзо пише, що щойно уславлений матеріаліст Гоббс потрапляв у темну кімнату, його миттєво починали переслідувати... привиди. Ті самі привиди, існування яких він люто заперечував.
Виходячи з цього сумного взаємозв'язку між розумом і безумством, деякі філософи – Руссо, Бергсон і сучасні екзистенціалісти – вважають, що вищий розум лежить по той бік раціонального розуму. Так би мовити, з того боку добра і зла. У російській мові є відповідна приказка: “ум за розум заходить”.
Але тут у деяких філософів з'являється спокуслива думка: якщо розум – це дар Божий, а безумство – від диявола, і якщо вважати, що безумство – це найвища форма розуму, то який же із цього висновок? Тоді логічно виходить, що світом править диявол. Тому, мовляв, навіть у Євангелії говориться, що диявол – князь цього світу. Подібну філософську софістику свого часу називали сатанізмом. А в наш час цим займаються екзистенціалісти – К'єркегор, Сартр та наш Бердяєв. Наприклад, у Сартра є філософський трактат "Диявол і Бог", де він навмисно в назві ставить диявола на перше місце.
Знаючи ці філософські передумови, ви зрозумієте деякі кумедні епізоди з життя знаменитих людей. Отож одним із світочів французького декадансу є Жан Кокто, якого вважають універсальним генієм. Але, крім декаденції, цей вундеркінд чомусь цікавився чорною магією та збирав колекцію інструментів та формул для чаклунства. У тому числі він придбав собі спеціальне крісло-сідло з козлячими ногами, на якому розмальовані всякі сатанинські харі і чортові роги. А раніше це крісло належало знаменитому письменнику Анатолю Франсу, який велично сидів на ньому на таємних збіговиськах чорної меси. А чорна меса – це те саме, що середньовічні шабаші відьом та відьмаків.
Генерал-професор нової радянської інквізиції підбив підсумок:
– Вся біда в тому, що дволика проблема розуму і безумства відноситься також і до геніїв у сфері політики. В наш атомний вік такі генії, як Наполеон чи Гітлер, не зупиняться і перед тим, щоб розв'язати атомну війну. А це буде гірше за те, що описується в Апокаліпсисі. І винних ви не знайдете. Винним буде той невидимий диявол, який гніздиться в мізках таких напівбожевільних геніїв. А модні філософи скажуть: "Ну, що ж, світ перенаселений, і цей геній виконує волю згори, що існує по той бік добра і зла". Ось тому, товариші, вам і потрібно знати ці речі. Зрозуміло?
– Зрозуміло, – похмуро сказав міністр оборони СРСР. – Усіх філософів треба перестріляти.
– Не-е-є, – заперечив міністр охорони здоров'я. – Потрібно пересадити їх усіх до божевільних будинків.
* * *
– Товариші, тепер я зачитаю вам найцікавіші витяги з книги професора Ломброзо “Геніальність і божевілля”.
Професор Цезар Ломброзо, італійський єврей, є батьком кримінології, тобто науки про злочини та злочинців з погляду психології, а також батьком дегенерології, тобто науки про виродження. Професор Ломброзо (1835-1909) був видатним психіатром і керував божевільними будинками, де він збирав матеріали для своїх досліджень. Зауважте послідовність його роботи. Спочатку він створив класифікацію злочинних типів за будовою черепа та рисами обличчя, так звану таблицю Ломброзо. Але незабаром він сам помітив, що ця класифікація досить неточна, оскільки злочинність залежить не так від зовнішніх показників, як від внутрішніх, психологічних. Ідучи цим шляхом, Ломброзо логічно приходить до проблеми виродження. І нарешті він пише таку монографію: "По-лі-тичні злочини і злочинці"! Тому ми, таємна політична поліція "нової молодої Росії", і цікавимося роботами професора Ломброзо.
Книги цього батька кримінології захоплюють читача більше за будь-який кримінальний роман. І дуже багато веселих моментиків. Крім того, товариші, якщо у когось із вас є комплекс неповноцінності і ви заздрите видатним людям, то рекомендую почитати праці Ломброзо. Тоді ви одразу перестанете заздрити нещасним великим людям і відчуєте себе дуже щасливими. Отже, цитую професора Ломброзо:
“Душевнохворі лише в окремих випадках виявляють той повний розлад розумових здібностей, який приписує їм натовп. Навпаки, сама недуга викликає у них надзвичайну жвавість розуму”.
Це стосується деяких з наших дисидентів та інакодумців, котрих ми саджаємо в дурдоми. У них присутня ось ця сама “надзвичайна жвавість розуму”, тільки не туди, куди треба. Сталін гнав таких до концтаборів. А ми тепер просто викидаємо цих дурдомщиків за кордон, у якості санітарно-політичної профілактики.
Далі з Ломброзо:
“Як генії, так і душевнохворі надзвичайно чутливі до коливань температури та атмосферного тиску. Вони люблять тепло та хорошу погоду, а при поганій погоді та холоді зовсім не можуть творити. У божевільних при підвищенні тиску та температури збільшується кількість нападів”.
До речі, деякі фахівці вважають, що Наполеон не виграв Бородинську битву лише тому, що була осінь, і Наполеон мав нежить.
“У геніальних людей надзвичайно підвищена нервова чутливість. Те, що для нормальної людини укол шпильки, для генія – удар кинджалом. Але водночас це й початок неврозу. Вони можуть помирати від щастя не лише на папері, а й насправді. Хвороблива вразливість породжує настільки ж хворобливу пихатість, характерну для багатьох геніальних людей. Шатобріан не міг байдуже слухати похвал нікому іншому, навіть своєму шевцеві. Ньютон був здатний вбити кожного, хто критикував його роботу”.
“Найяскравіше геніальність і божевілля помітні у поетів... Один відомий поет, щоб його вірші звучали чистіше, полоскав їх у воді. Цілком прості і малограмотні люди, які ніколи не писали віршів, потрапивши до божевільні, раптом починають писати вірші і іноді навіть дуже хороші”.
“Бує, що художник, потрапивши до божевільні, раптом стає поетом. А людина, яка ніколи не брала до рук пензля, під впливом втрати розуму стає живописцем. Та лише незначна частина таких творів із божевільного будинку представляє справжній інтерес. Більшість – це плід безумства. Іноді божевілля заглушує артистичні здібності, але надає їм оригінальності”.
У цьому – ключі до так званого модернізму в живописі. До речі, ці модерністи у живописі тісно пов'язані з нашими інакодумцями у поезії та літературі. Таких модерністів ми також викидаємо за кордон.
“У погоні за оригінальністю і генії, і безумці схильні вигадувати нові слова, незрозумілі для інших (цим займався вже Данте). У маніяків часто зустрічається пристрасть до гри слів. У писаннях з божевільного будинку зустрічається та ж різноманітність співзвуччя і така ж побудова періодів, як у біблійних текстах”.
Це зовсім не означає, що Біблія написана божевільними. Але... зауважте собі цю паралель. Далі професор Ломброзо пише: “на думку більшості вчених, божевілля у 90% випадків – результат спадковості”
.
Знову 90%! І це вже 4-й раз. Порядку заради ми називаємо це 4-м законом Калмикова.
“І геніальність, і божевілля передаються у спадок, але божевілля проявляється зі значно більшою силою... Діти геніальних людей, якщо й успадковують геніальність, то в дуже малій мірі. Натомість божевілля передається у спадок цілковито і навіть більше”.
“Більшість геніальних людей не передають своїх якостей нащадкам, оскільки залишаються бездітними в результаті виродження, так само як і в аристократичних сім'ях. Бездітними холостяками були такі генії: філософ-песиміст Шопенгауер, Декарт, Лейбніц, Кант, Спіноза, Мікеланджело, Ньютон, Лассаль, Гоголь, Лермонтов”.
– Додайте сюди ще Леонардо да Вінчі, ідеолога Французької революції Руссо, який у своїй “Сповіді” сам зізнався, що та корівниця-дурепа, з якою він співмешкав, робила дітей не від нього, а від перехожих. Потім Ніцше, Маяковський, Сартр. У Леніна та Гітлера шлюби були, власне, лише для маскування – фіктивні шлюби.
Далі професор Ломброзо пише: “З одружених геніїв наступні були дуже нещасливими у шлюбі: Сократ, Шекспір, Данте, Байрон”
.
Сюди можна ще додати Івана Грозного, який змінив цілу купу дружин та вбив власного сина. Петро Великий навіть у першу шлюбну ніч спав окремо від своєї нареченої, а його син царевич Олексій був юродивий і алкоголік, якому Петро трошки допоміг померти. Катерина Велика відправила на світ свого чоловіка Петра III, онука Петра Великого. До речі, цей онук був такий самий юродивий, як царевич Олексій. Те, що син Катерини Великої Павло I був схибленим – це загальновідомий факт. Петро III зі своєю дружиною Катериною ніколи не спав, і від кого зародився Павло I – це державна таємниця. Навіть у дореволюційному енциклопедичному словнику Павленкова ви прочитаєте, що рідний брат Петра Великого царевич Іван був недоумкуватим. А тепер згадайте вбивство (чи самогубство) дружини Сталіна Надії Аллілуєвої. Ох, лихо з цими великими людьми.
У Карла Маркса, Бакуніна та Троцького – ціла серія самогубств серед нащадків, звичайна історія з усіма революціонерами. Революціонер Джордж Вашингтон, батько американської демократії, не мав дітей. Джордж Бернард Шоу викидав фокуси не лише в літературі, а й в особистому житті: він одружився зі своєю дружиною Шарлоттою за умови, що вона ніколи не пред'являтиме йому подружніх вимог. Лев Толстой писав про свою дружину, що вона для нього – камінь на шиї. Тургенєв мав французький трикутник: він жив як приживалка у своєї коханки-француженки Поліни Віардо, яку він утримував разом з її чоловіком. Подібний французький трикутник був у поета-футуриста Маяковського з Лілею Брік та її чоловіком. А щодо цих французьких трикутників подивіться п'єсу Сартра “Без виходу”.
Далі з Ломброзо:
“У грамотної більшості обдарованих людей діти та рідні бувають епілептиками, ідіотами, маніяками – і навпаки. У Фрідріха Великого мати – схиблена. І у Байрона мати теж схиблена. У Шопенгауера – дядько та дід схиблені, а батько застрелився. Шопенгауер проповідував теорію тетрагамії (коли у чоловіка чотири жінки) і жалкував, що у цьому погано лиш одне – чотири тещі. Одночасно він відчував відразу до жінок і навіть рідну матір звинувачував у перелюбі. Як філософ, він ненавидів усіх філософів і частину своїх статків заповів собакам”.
“Сестра кардинала Рішельє уявляла, що в неї спина... скляна, а сестра філософа Гегеля думала, що вона перетворилася... на поштову сумку”.
До речі, з діалектики Гегеля вийшов діалектичний матеріалізм Карла Маркса.
“У сенсі спадковості жахливі наслідки дає алкоголізм. Від одного родоначальника, алкоголіка Макса Юке, протягом 75 років народилися 200 людей злодіїв і вбивць, 280 людей, що страждали на сліпоту або ідіотизм, 90 повій і 300 дітей, які померли передчасно. Все це сімейство коштувало державі, рахуючи збитки та витрати, понад мільйон доларів. Є приклади і гірші за цей”.
А тепер я наведу вам один такий “гірший” приклад. Батько Сталіна також був алкоголіком. І син Сталіна Василь теж був алкоголіком і помер в ізоляторі для алкоголіків.
Але любителів випити я можу заспокоїти: справа не так у алкоголі, як у самих алкоголіках. Якщо ви перевірите 100 справжніх алкоголіків, то переконаєтеся, що більшість із них – виродженці. Бо причина алкоголізму, в основному – погана спадковість. А алкоголь – це лише вторинне явище. За допомогою алкоголю вони намагаються забутися, втекти від себе. Та сама історія і з більшістю наркоманів. Це дуже заплутані психологічні комплекси, де завжди знайдуться винятки та аналогічні випадки, які нічого спільного з виродженням не мають. Тому філософи і кажуть, що у диявола маса алібі та інкогніто. Тому ми принципово уникаємо слова "усі" і зауважте, як правило вживаємо слово "більшість". Згадайте ці 90%, що постійно повторюються.
Генерал-професор подивився на годинник:
– Ну, мені час кінчати. Завтра субота, і можна буде випити пляшечку винця. Інакше дружина буде мене гризти, що я забув про її день народження.
Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ