Лєнін вмер, але справа його живе.
Сталін
Ранок Двадцять Третього вересня 1958 року в Нью-Йорку видався сонячним і прохолодним. Як завжди, після сніданку я спустився на перший поверх, вийшов на вулицю, купив в найближчому кіоску черговий номер газети "Новоє русскоє слово" – найпопулярнішої єврейської російськомовної газети Нью-Йорка, і став швидко переглядати її "по діагоналі". Так, так... Звичайні емігрантські чвари, кріміналка, єврейський аналіз політичних подій в світі...
Раптово натрапляю на згадку про "приховані (латентні) гомосексуальні імпульси" і про такий собі "Комплекс Лєніна". Уважно перечитую всю статтю і бачу, що в ній критикують Комплекс Лєніна і одночасно – всіх американських експертів по російських справах:
"...Немає експертів по російських справах, є лише більша або менша ступінь невігластва... Чи не ці "експерти" в гонитві за теоріями, що лежать по ту сторону логіки, спонукали відомство військової авіації США фінансувати доручене Натану Лейтесу гігантське дослідження про більшовизм, що виходить з передумови, що комплекс Лєніна в психоаналітичному сенсі... походить від страху смерті і прихованих (латентних) гомосексуальних імпульсів...".
Внизу статті наведено посилання на першоджерело – статтю "Лист з Оксфорда" Мельвіна Ласкі з журналу "Дер Монат" №107.
Ба! Старі знайомі! "Дер Монат" – це дуже серйозний журнал, що видається в Західному Берліні Американською Військовою Адміністрацією. Він випускався для перевиховання німців в демократичному напрямку, а Мельвін Ласкі був головним редактором "Монат". Я його дуже добре знав, бо він – мій колишній соратник по психологічній війні. Такий молоденький англійський еврейчик років 30, котрий для солідності навіть відпустив собі бороду. Походив Мелвін зі старої масонської сім'ї лівих лейбористів, які давно вже сиділи в англійському парламенті. Саме ці сімейні зв'язки, схоже, і зробили його редактором "Монат". Але одружився Мелвін на гарненькій німецькій повії з трущоб Веддингу. Ще одна загадка...
Чому він не вибрав собі в дружини нормальну жінку свого кола і чому, після чверть-єврея Гітлера і напів-єврея Гіммлера американці для перевиховання німців не знайшли нікого іншого, як чергового представника обраного народу – Мельвіна Ласкі?
Я тут же сходив до бібліотеки Колумбійського університету, а жив я тоді поруч, і розшукав там журнал "Дер Монат" №107, за серпень 1957 року. Знайшов у ньому статтю Мельвіна Ласкі "Лист з Оксфорда" і на 19 сторінці натрапив на опис п'ятиденної конференції західних експертів по комунізму, що проходила в Оксфордському університеті. Причому Мельвін Ласкі в ній скаржився на те, що: "За всі 5 днів жодного разу не згадувалася тема гомосексуальності, хоча така впливова організація, як Військово-повітряні сили США, профінансувала гігантське дослідження про більшовизм (за допомогою Натана Лейтеса), яке виходило з передумови, що "комплекс Лєніна в психоаналітичному сенсі відбувається як реакція страху смерті і латентних гомосексуальних імпульсів..."
Ого! Схоже, Мельвін Ласкі проговорився про Гарвардський проект, але ж цей проект був суворо засекречений. Я теж у свій час у ньому працював, але багато чого не знав, багато чого не розумів і багато про що не здогадувався.
Але сьогодні у мене вже є золотий ключик до таємних робіт Гарвардського проекту – Комплекс латентної педерастії товариша Лєніна, і цей ключик відкриває таємниці не лише цього проекту, але і багато інших: від таємниць лесбіянки Наташі Мейер до таємниць педераста Альоші Мільруда.
Зробив я тоді в бібліотеці копію зі статті з журналу "Монат", прийшов додому, взяв в руки червоний олівець і підкреслив все, що стосується "комплексу Лєніна". Як в замітці Мельвіна Ласкі, так і в "Новому російському слові", і поклав собі обидві ці замітки в алфавітну папку-гармоніку на букву "Л", тобто я завів справу на самого товариша Лєніна...
Отже, Мельвін Ласкі випадково проговорився, але всі ці журнали і газетки уважно прочитував не тільки я, але і КДБ. Справа в тому, що коли американці вирішили почати психологічну війну проти СРСР, вони доручили це Центральній розвідці, а ЦРУ, сховавшись за спиною військово-повітряних сил США, звернулося за порадою в кращий мозковий трест Америки – Гарвардський університет. Так народився Гарвардський проект, який проводився в 1949-50 роках в США і в Мюнхені і яким керував професор соціології Натан Лейтес.
В той час я жив у Штутгарті. Мій "Берлінський Кремль" вже друкувався в "Посіві". Напевно тому на мене й звернули увагу і як піддослідного кролика запросили на обстеження в Мюнхенську експедицію Гарвардського проекту.
Я довго заповнював довжелезні анкети і великі опитувальники. Пройшов всі усні співбесіди і психологічні тести, включаючи тести з чорнильними плямами (Роршах-тести), за допомогою яких перевіряють свідомість і підсвідомість людини.
Перевіривши все і не знайшовши у мене "гомосексуальних імпульсів" гарвардські сіонські мудреці тяжко зітхнули, але, з огляду на те, що у мене дві вищі освіти, що було великою рідкістю серед повоєнних емігрантів – запросили на роботу в Гарвардський проект.
Так я перебрався зі Штутгарта в Мюнхен і опинився на симпатичній віллі на Ламонтштрассе, де тоді розміщувалася мюнхенська експедиція Гарвардського проекту.
Освоївшись, я з подивом помітив, що весь американський науковий персонал складався з євреїв. Та не просто євреїв, а лівих євреїв, батьки яких були близькими соратниками Лєніна.
Наприклад, там працював Жорж Фішер і його дружина Глорія. А батько Жоржа Фішера – Луї Фішер був знаним троцькістом і написав цілу купу книжок з історії революційного руху. Дружина Луї, Маркуша Фішер, теж крутилася навколо Гарвардського проекту. Сімейний підряд.
Цей Луї Фішер щойно видав книгу "13, котрі втекли", Нью-Йорк, 1949, переклад Глорії і Віктора Фішер. Це були 13 історій 13 "діпішок" (з англ. DP – Displaced Persons, переміщених осіб), котрі втекли від Сталіна і попали в руки троцькістів Фішерів.
Під номером 3 там був вже відомий нам Богдан Русаков-Сагатов, котрий угробив НТС-івських парашутистів. А слідом за ним, під номером 4, був Анатолій Кружин-Бублік – дружок Богдана. В хаосі післявоєнної Німеччини Богдан і Кружин вбили якогось третього власівця, і за ними тоді полювала мюнхенська кримінальна поліція, але одночасно... їм всіляко протегувала троцькістська сімейка євреїв Фішерів. Троцькісти часто вербують свої низові кадри з кримінальних злочинців.
У Гарвардському проекті працював також єврей Олександр Далін, син знаменитого меньшовика Давида Даліна. Пізніше професор А. Далін був директором Російського інституту при Колумбійському університеті в Нью-Йорку, а потім – науковим співробітником з питань Війни, Миру і Революції в Гуверовському інституті при Стенфордському університеті в Каліфорнії. Пташка високого польоту...
Директором мюнхенської експедиції Гарвардського проекту був професор Раймонд Бауер. У числі співробітників були д-р Берлінер (єврей), д-р Інкелес (єврей), д-р Джин Сосін (єврей), який потім довгі роки працював на радіо "Свобода" в Нью-Йорку.
У Гарвардському проекті працював також професор Фредерік Баргхорн. Він намагався тоді залицялися до моєї перекладачки Ірини Фінкенауер, на що Ірина мені постійно скаржилася і з огидою говорила, що у цього залицяльника завжди були порвані штани і не застібнута матня. Пізніше, в 1963 році, Баргхорн прославився своїм арештом в Москві, де його довго допитували в КДБ з приводу таємничого Гарвардського проекту і не менш таємничого Комплексу Лєніна. Для звільнення бідного професора потрібно було навіть особисте втручання президента Кеннеді. Американці, схоже, дуже турбувалися про те, що Баргхорн не зможе довго тримати язик за зубами і в решті решт розкриє таємницю гарвардських мудреців.
Винахідник цієї зброї психологічної війни – професор Натан Лейтес, теж швидше відкусить собі язика, ніж видасть вам цю таємницю. Адже в цьому полягає і таємниця того, що називається жидо-масонством, від якого всі євреї люто відхрещуються вже не одну сотню років. Тому-то в Гарвардському проекті і кишить євреями, батьки яких робили російську революцію. Американці, схоже, хочуть врятувати Росію від більшовиків за допомогою троцькістів і меншовиків...
Мені часто приходять листи з проханням допомогти моїм читачам посиланнями на той чи інший історичний факт, на ту чи іншу характеристику тої чи іншої історичної фігури. Спочатку, коли листів було ще мало, я ліз в свій архів і вишукував в ньому те чи інше посилання, але поступово це заняття стало займати у мене так багато часу, що я перестав цим займатися. Тим більше, що в своїх книгах я вже навів список перших двохсот книг, використаних мною в якості першоджерела.
Мій багаторічний досвід роботи з біонегативом показує, що переконати біонегативну людину практично неможливо. Сам Син Божий Ісус Христос їх не переконав, а Ви, мій читач – тим більше. Як не переконаєте педераста в суперечці про те, що любити жінку – це не противно і що від цього не нудить і не тягне блювати...
В книзі В. Шаламова "Колимські розповіді" наводиться цікава розмова нових ще зелених арештантів зі старими досвідченими ув'язненими, що вже пройшли Колиму і розповідають їм про табори смерті. На недовірливі вигуки молокососів ті, не вступаючи в суперечку, стомлено відповідали: "Не віриш – прийми за казку...".
Ось так і Ви, мої дорогі читачі. Якщо Ваш співрозмовник недовірливо буде приймати Ваші розповіді про Вищу Соціологію, роздрукуйте з інтернету СУТЬ ПРОБЛЕМИ і дайте йому прочитати. І якщо він вже після цього буде з Вами сперечатися, то слідуйте прикладу старих досвідчених колимчан. Не сперечайтеся з ними, а скажіть спокійно: "Не віриш – прийми за казку...". Життя саме все розставить по місцях і покаже хто був правий.
Вам же треба не сперечатися з біонегативом, а створювати нормальну сім'ю і виховувати нормальних дітей. Про нечисть подбає Господь (Матінка Природа). Не забувайте, що диявол схильний до самознищення. Вони самі себе ліквідують через своє шизоїдне потомство. Ви думаєте це легко – довічно в психушку передачки носити, та соплі у нащадків в інвалідних колясках витирати... І все награбоване барахло їм не допоможе. Адже все залишається людям...
Наведу Вам, наостанок, вельми цікаве спостереження Адольфа Алоїзовича, особливо цінне тим, що свою рідню він знав краще нас з Вами. Текст цей я знайшов в кінці 2-го розділу його книги "Майн Кампф":
"...В ті часи я був ще досить наївним, щоб намагатися довести їм все безумство їх доктрини. В моєму маленькому колі я сперечався з ними до хрипоти, до мозолів на язиці в повній впевненості, що повинен же я їх переконати у шкідливості їх... безглуздостей. Результат виявлявся протилежним...
Чим більше я сперечався з ними, тим більше я знайомився з їх діалектикою. Спочатку вони вважають кожного свого противника дурнем. Коли ж вони переконуються, що це не так, вони починають самі прикидатися дурнями. Якщо все це не допомагає, вони роблять вигляд, що не розуміють в чому справа, чи перескакують зовсім в іншу область.
Або вони з жаром починають наполягати на тому, що саме собою зрозуміло, і як тільки ви погоджуєтеся з ними в цьому, вони негайно застосовують це зовсім до іншого питання. Як тільки ви їх зловили на цьому, вони знову вислизають від суті суперечки і не бажають навіть слухати, про що ж насправді йдеться.
Як би ви не намагалися схопити такого апостола, рука ваша начебто занурюється в брудне болото. Бруд цей йде крізь пальці і негайно якимось чином знову облягає ваші руки. Нарешті вам, хоч і з труднощами, вдалося побити одного з отаких людей настільки нищівно, що йому більше нічого не лишається робити, як погодитися з вами. Ви думаєте, що вам вдалося зробити принаймні один крок вперед.
Але яке ж ваше здивування наступного дня! На завтра ж цей єврей абсолютно забуває все, що сталося вчора, він продовжує розповідати свої казки і далі, як ні в чому не бувало. Якщо ви, обурений цією безсоромністю, вказуєте йому на цю обставину, він робить вигляд щиро здивованої людини; він абсолютно не може нічого пригадати із вчорашніх суперечок, крім того, що вчора він елементарно довів вам свою правоту.
Іноді це мене абсолютно обеззброювало. Я просто не знав, чому дивуватися: добре підвішеному язику чи мистецтву брехні.
Поступово я почав їх ненавидіти..."
Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ