Григорій Клімов «Ім'я моє Легіон»

Глава 21. Мавпа Господа Бога

Росія ще скаже світу своє нове слово.

Ф. М. Достоєвський

Є така книга “Овод”, написана відьмою Войнич. І там описується, як у одного кардинала був син, плід гріха, який став революціонером. Кардинал проводжає сина на розстріл, а потім божеволіє.

“А у червоного кардинала Максима Руднєва донька Ніна виявилася відьмою, – думав генерал радянської інквізиції Борис Руднєв, підписуючи наказ про висилку своєї племінниці за кордон. – Так, ніщо не нове під місяцем”.

Хоча сімейство Ніни фон Міллер вислали з СРСР за ізраїльською візою, але замість Ізраїлю вони, як і більшість подібних до них, чомусь опинилися в Америці. Ох, мабуть, недарма цей спецпроект називався “Аґасфер”, тобто “Вічний Жид”.

У країні чудес Америці тато Міллер, старий відьмак, насамперед записався до тієї таємної партії, яка на Заході грає майже таку ж роль, як у СРСР – компартія. У СРСР бувало, що набитий дурень, якщо він партієць, то отримував гарну роботу. Отож і тато Міллер, як партієць, теж здобув гарну роботу. Колишній московський Гоняло Мученик, який приховував свою безграмотність за навмисне нерозбірливим почерком, раптом став викладачем російської мови у військово-морській академії в Аннаполісі біля Вашингтона, де куються вищі командні кадри американського флоту.

Власними сонними очима старий відьмак Акакій Петрович бачив усі дефекти майбутніх адміралів набагато краще, ніж американське адміралтейство. А що бачив Акакій Петрович, те знав і 13‑й Відділ КДБ, де на прощання йому погрозили пальцем і сказали:

– Дивіться, 13‑й Відділ жартувати не любить...

З роками старий виродок Акакій Петрович став ще худішим і благороднішим, стара відьма Міліція Іванівна – ще товстішою й похабнішою, а молоденька відьма Ніна – ще милішою і спокусливішою.

Потім колишній гомо совьєтікус Акакій Петрович став монархістом. Треба визнати, що Гоняло Мученик виглядав як справжній стовповий дворянин: акуратно підстрижені сиві вусики, проділ на голові, чесні втомлені очі з поволокою і у всіх рухах легка флегма. Словом, біла кістка, блакитна кров. І невдовзі його навіть обрали генеральним секретарем Вищої монархічної ради.

На своїх зборах монархісти, чесні 70‑річні поручики, старанно проклинали євреїв, які занапастили російську монархію. І бідні поручики не знали, що їхній генеральний секретар, шановний Акакій Петрович, по крові чистокровний єврей, що він старанно приховував.

Втім, нічого у цьому дивного немає. Адже кажуть, що навіть сам закордонний претендент на престол Романових теж поріднився з євреями. Спочатку він записався в якісь кабалістичні таємні товариства, де сатана знюхується з антихристом, а потім одружився з напівєврейкою та напівкняжною, з роду колишніх грузинських царів. З того часу цей Романович живе на гроші першого чоловіка своєї дружини, з тих єврейських банкірів, які фінансували російську революцію.

І ще писали, що закордонний претендент на престол Романових є свояком голови радянської таємної поліції Берії, який був трошки напівєвреєм Берманом, і який одружився з другою сестрою з роду напівцарів, напівкнязів та напівєвреїв. Така плутанина з цими мемзерами, що й сам чорт не розбереться.

А потім бідних євреїв безвинно звинувачують, що вони займаються всякими фіглєлє-міґєлє та шахер-махерами і лізуть до влади і спереду, і ззаду, і зправа, і зліва. Та євреї просто підбирають падалицю з гнилих дерев, гнилизну, падаль. Просто євреї недарма бовталися по білому світу чотири тисячі років і дечому навчилися.

У таких умовах крипто-єврей Акакій Петрович був цілком відповідним генсеком Вищої монархічної ради. Він чесно писав вірнопіддані послання своїй цариці, знаючи, що вона теж “з наших”, а цар – так це просто шабес-гой.

Якщо дивитися на світ крізь призму соцмодернізму, то у світі стільки дивних речей, що аж голова паморочиться.

Стара відьма Міліція Іванівна не відставала від свого чоловіка-перевертня і незабаром стала членом благодійного літературного фонду, нібито для допомоги бідним літераторам, де гроші збирали з усіх, а роздавали лише "своїм", тобто партійцям, братикам та сестрам. Спритність рук – і жодного шахрайства. А по неділях відьма і перевертень ідуть до церкви і старанно хрестяться.

Але й церква ця теж не проста, а спеціальна – автокефальна. Служить там автокефальний владика Феофан, який на дозвіллі пише вірші під двозначним псевдонімом Феофан Странний. Намагаючись розгадати цей дивний псевдонім, одні парафіяни називають його архієпископом Сан-Французьким, інші Сан-Хренцузьким. Одні кажуть, що він колишній князь Жох-Жоховський, інші кажуть, що він колишній єврей.

Невідомо, що буде з ним на тому світі, але на цьому світі автокефальний архієпископ Феофан Сан-Хренцузький явно процвітає. Він навіть друкується у “Новому слові” і іноді виступає на “Голосі Америки”.

В Америці гомо совьєтікус Ніна фон Міллер видавала себе за російську дворянку. І мало хто знав, що вона не дворянка, а лесбіянка. Коли в суспільстві іноді заходило питання про лесбійство, Ніна робила наївні очі:

– А що це таке? Лісабонки? Я навіть такого слова не знаю...

Незабаром за рекомендацією інших лісабонок відьма Ніна влаштувалася на роботу на радіо “Голос Америки”, де вже працювала її кохана французька Ліза, тепер княгиня Горємикіна. Знаєте, ворон до ворона летить, ворон ворону кричить.

Адже якщо за старих часів відьми літали верхи на помелі, то в наш модерний час їх запускають в ефір по радіо. Ось відьму Ніну і взяли як найновішу представницю 3‑ї євміграції з СРСР, щоб каламутити по радіо радянських дисидентів, сміливих борців за свободу нечистої сили в СРСР

Кажуть, що Еф-бі-ай суворо перевіряє кандидатів, які приходять на “Голос Америки” і витрачає на кожного 5.000 доларів. Так, перевіряють. Тільки не так, як ви уявляєте. Перевіряють, щоб на “Голос Америки” випадково не потрапила нормальна людина. Той самий партійний підхід, як у СРСР, тільки все трошки навпаки.

Тому деякі знаючі люди називають “Голос Америки” “Голосом Атлантиди”, дуже культурної і прекрасної країни, яка нібито потонула під час всесвітнього потопу – в покарання за якісь богомерзкі гріхи та таємні вади.

Так чи інакше, хоча відьма Ніна відкладала заміжжя якнайдалі, але залишатися в старих дівах їй зовсім не хотілося. Та щоб люди потім пальцем показували? Ось із цього, з гордині, і починаються усі гріхи. Тому й кажуть, що перший смертний гріх, гріх сатани – це гординя.

Якби це стосувалося лише відьми Ніни, то це, звичайно, дрібниця. Але якщо вірити американській статистиці доктора Кінсі, в такому ж більш-менш положенні, як відьма Ніна, знаходиться 37% населення США. Якщо зрівняти жінок у правах із чоловіками, чого вимагають зазвичай всякі лісабонки, то виходить, що кожна третя наречена в США – це яблучко більш-менш отруєне. Але ніхто з них у цьому, звичайно, не зізнається.

Тому парубкам, якщо вони самі нормальні, не заважає знати наступне. Із 37% дочок Єви з отруєним яблучком, лише 4% – чесні відкриті лісабонки. Дай їм чорт здоров'я. З решти – 33%, частина підкоряються законам природи або, якщо хочете, Господу Богу – і утримуються від подальшого виробництва бур'яну. Дай їм Бог здоров'я. Але багато хто, ох як багато хто, йде тим же шляхом гордині, як відьма Ніна.

Обдумавши усі свої можливості, відьма Ніна вирішила піти стопами своєї прийомної матері, старої відьми Міліції Іванівни. Оскільки Ніна була гомо активного типу, вона сама обрала собі нареченого і сама зробила йому пропозицію. Це був двостатевий перевертень пасивного типу, які смокчуть у чоловіків і лижуть у жінок. Просто мінетчик із французьких анекдотів. А таких також легіон. Хоча це і ерзац-кава, але... Можна заплющити очі і думати, що це не чоловік, а жінка.

Тому-то великий правдошукач Достоєвський, який чудово знав усі ці фіґєлє‑міґєлє, говорив, що справжня правда завжди неправдоподібна.

Тому-то філософи й кажуть, що правда про диявола – це така брудна річ, що одна її крапля каламутить життя так само, як крапля води каламутить склянку абсенту. Але від цього можна сп'яніти. А декого навіть знудить.

Однак у наш грішний час треба знати цю грішну правду. Адже над нами нависла атомна війна, яка, якщо вірити Апокаліпсису, потрібна тільки для того, щоб знищити грішну 1/3 населення, 37% доктора Кінсі. Але при цьому гинуть не лише грішники, а й багато праведників. А навіщо нам, нормальним людям, відповідати за гріхи всяких відьом та відьмаків, у яких сидять біси садизму та мазохізму, фрейдівські комплекси руйнування та саморуйнування, вбивства та самогубства?

Відьма Ніна продумала свій шлюб досить ґрунтовно. Хоч вона й ретельно приховувала, що вона напівєврейка, мемзерка, але їй не хотілося, щоб її чоловік колись дізнався про це і обзивав її чортовою жидівкою. Тому вона вишукувала собі нареченого також із напівєвреїв-мемзерів. Його мати була єврейка, яка вийшла заміж за американця, зробила дитину, відразу ж розлучилася і потім 18 років тягла з чоловіка аліменти. Це теж один із трюків, яким часто користуються відьми. І в жодному суді ви нічого не доведете. В результаті прізвище у Ніниного нареченого було американське, Марвін Кларк, і все шито-крито.

Щоб євреї не ображалися, можна сказати, що відьма Ніна та її наречений-перевертень лише думали, що вони напівєвреї. А насправді... Адже їхні предки займалися тими самими фіґєлє‑міґєлє, тобто змішувалися з виродками з навколишнього середовища з покоління до покоління. І тому це просто помісь дегенератів з усіх країн, де євреї бовталися чотири тисячі років. Просто безрідні космополіти. Марсіяни. Як в оповіданні мемзера Синявського “Пхенц”.

Але якщо піти цим шляхом, то виявиться, що багато євреїв теж тільки думають, що вони євреї. Адже багато напівєвреїв і чвертьєвреїв потім частенько повертаються в лоно предків і змішуються у шлюбах з чистими євреями, як це вийшло у всіх трьох дітей Сталіна. В результаті виходить перманентна суміш дегенератів з усіх країн, де євреї бовталися чотири тисячі років. От і виходить, що бідні євреї ніби взяли на свої плечі гріхи всього світу.

Оскільки марсіанка Ніна видавала себе за російську дворянку, а її прийомний папєлє був монархістом, то весілля вони влаштували за старим російським звичаєм – на Червону гірку...

Звичай цей йде здавна. Колись, у дохристиянській Русі, Червоною гіркою називалося свято весни, відродження природи та всього живого. Сніг починав танути на пагорбах. І ось тоді слов'яни збиралися на одному з таких пагорбів, що звільнився від снігу – на Червоній гірці – і славили бога кохання Леля, танцювали і співали: “Ой, люлюшки-люлі, розлюли та розлюли...”

Коли на Русі з'явилося християнство, то замість Червоної гірки християни почали святкувати інше свято відродження життя – свято Воскресіння Христового – Великдень. Але деякі, як і раніше, воліли святкувати Червону гірку, яка трошки змінилася, і стала скидатися на давньоримські сатурналії та вакханалії. Там було все – аж до ротового еротизму Фрейда.

Коли християни подивилися, що це за люди і чим вони там займаються, то по простоті душевній прозвали їх язичниками, тобто мінетчиками. Це відбилося й у семантиці: з латині прийшло слово “язичник” – “pagan”, яке перетворилося на українською мовою – “ПОГАНЕЦЬ”, звідки народилося російське слово “поганий”, тобто “гидкий”.

У процесі становлення християнства язичницьку Червону гірку відтіснили на тиждень назад, і для християн вона стала Антипасхою, або Фоминою неділею – днем ​​поминання мертвих. Цього дня православні йшли на цвинтарі та за давнім звичаєм клали на могили рідних та близьких пасхальні частування – фарбовані яєчка та пасочки.

А вперті язичники, яких тепер вже називали відьмами та відьмаками, продовжували святкувати Червону гірку як свято родючості та навмисне влаштовували цього дня свої весілля. Там, де християни бачили смерть, язичники бачили життя. Хоча в писанні і сказано: не шукай духа живого серед мертвих. Як це робить марсіанин та педрик Пастернак у своєму “Докторі Живаго”. Тут тобі ніякі лікарі не допоможуть.

До речі, англійською мовою Фомину неділю називають неділею Квазімодо. Ось тому легіонер Віктор Гюго в “Соборі Паризької богоматері” і назвав свого героя-виродка не якось, а Квазімодо.

Але такі тонкощі тепер знають навіть не всі богослови. Натомість це добре знають богослови радянської інквізиції із 13‑го Відділу КДБ. Справа в тому, що деякі відьми та відьмаки й досі люблять свою Червону гірку.

Тому-то відьма Ніна фон Міллер вирішила вінчатися на Червону гірку. Вона не лише обрала Фомину неділю, а й церкву святого Фоми, одну з автофекальних парафій протестантського штибу, де служив сам автофекальний архієпископ Феофан Сан-Хренцузький, про якого одні говорили, що він колишній князь Жох-Жоховський, а інші говорили, що він колишній єврей.

Ніна вінчалася, а тато з мамою співали у хорі. Стара шикса Міліція Іванівна гучно затягувала глибоким баритоном, а старий перевертень-вихрест Акакій Петрович підспівував їй тоненьким фальцетом:

– В ім'я Отця і Сина і Святого Духа... вінчається раб Божий Марвін рабі Божій Ніні... Господи Боже наш, славою та честю вінчай їх...

Мало хто знає, що ховається за фасадом цього фіктивного шлюбу. Іноді раб Божий Марвін скаржиться своїм приятелям, гомо американусам, що його дружина надто самозакохана, що в неї нарцисизм. Вона танцює гола перед великим дзеркалом у спальні та робить кохання зі своїм власним відображенням. Треться об дзеркало і пристрасно шепоче:

З усіх неможливо-можливих можливостей – Ти всіх неможливіше – і всіх миліш!..

Іноді Ніна змінює коханців. Вона просто бере і надягає на себе маску горили (ілюстрацію такого кохання ви знайдете в книзі Клімова “Справа №69” на с. 28). Подібні гумові маски продаються в спеціальному магазині для жартівників і диваків. Потім Ніна бере довгий кухонний ніж і витанцьовує перед дзеркалом всякі модерністичні танці. Дивиться на горилу в дзеркалі, однією рукою розмахує ножем, а іншою рукою пристрасно пестить свої власні груди та іншу апаратуру кохання. А решту доповнює уявою.

Колись цариця Атлантиди заморожувала своїх коханців і для колекції ставила їх у спеціальні шафи – як у музеї. І у Ніни теж прихована ціла колекція коханців. Маска вампіра з мертвенно-блідим обличчям та закривавленими губами. Маска людожера з вишкіреними зубами. Маска масового вбивці з таким обличчям, наче він тільки-но зійшов з шибениці. Є там ще пики свинячі, собачі, козлячі тощо.

Тільки не подумайте, що Ніна божевільна. Просто на даному історичному етапі у відьми Ніни немає можливості розвернутися по-справжньому, як колись розгорнулася в ЧК-ГПУ-НКВС генерал Зінаїда Гершелівна Шаховська, зозулині яйця князя Шаховського, теж відьма і марсіанка, слава про яку увічнена на відомій картині “Жінки – герої революції”. Тому відьмі Ніні доводиться замінювати справжні справи безневинною грою фантазії.

Якщо хтось у Вашингтоні захоче подивитися на відьму Ніну, то підіть на “Голос Атлантиди”. Тільки майте на увазі, що там таких відьом багато. Якщо ви хочете переконатись, що це відьма Ніна, подивіться їй на підборіддя. Там з лівого боку буде біла пляма омертвілої шкіри завбільшки зі зливу, і тіло там провалюється, як порожнє. Це слід від вирізаної чорної родимої плями, яку колись називали печаткою диявола.

Але якщо ви ставитимете Ніні якісь делікатні питання, то ця мила дама стане вам страшно хамити. Як справжня відьма. І тут треба знати, що робити. Адже в ній сидить біс інкуб, який перетворює жінок на чоловіків. І, по суті, це не жінка, а чоловік. І нема чого тут церемонитися.

Можна спокійно облаяти її всіма недрукованими лайками. І подивіться, як цю відьму буде сіпати. Адже вона робить буквально все те, про що йдеться в цих лайках. Те, що навіть собаки не роблять. А якщо вона кинеться на вас із кулаками, то просто дайте цьому гермафродиту в зуби – як чоловік чоловікові.

Тому філософи й кажуть, що диявол – це мавпа Господа Бога, яка кривляється наслідучи Господа Бога, але... все виходить навпаки.

Згодом відьма Ніна обзавелася не тільки чоловіком, а й дітками. Якщо ви тепер зустрінете Ніну у Вашингтоні, то побачите щасливу матір із цілим виводком гомо евріканус. Але як вона їх робила і що з них вийде – це знає лише мавпа Господа Бога, товариш сатана.

Щоб замаскуватися і здаватися нормальною, відьма Ніна випросила у диявола маленьку відстрочку – до статевого дозрівання дітей, коли з'являються статеві відхилення та пов'язані з цим психози, всякі там біси та бесінята, які псують людині життя. Тоді дітки ретельно приховуватимуть це від своїх батьків. А батьки, так само ретельно, приховуватимуть це саме від своїх діток.

Ніна подбала також і про кар'єру свого чоловіка-перевертня. Тепер вона вихваляється, що її Марвін скоро працюватиме в конгресі. І справді, вечорами мемзер Марвін блукає навколо конгресу – з підфарбованими очима і трохи припудрений.

Звичайно, і відьмак-монархіст Акакій Петрович зі своїми майбутніми адміралами, і відьма Ніна зі своїм чоловіком-перевертнем, і підростаючі гомо евриканус – усі вони на спецобліку 13‑го Відділу КДБ. І нічого особливого у цьому немає. Адже цим займалися і займаються усі розвідки світу.

Так закінчилася сумна історія воскреслої дочки червоного папи Максима Руднєва, який був одружений на відьмі. Сумна історія про маленьку дівчинку, за якою колись справляли панахиду, щоб урятувати її душу. Хоч вона й воскресла з мертвих, але виявилася живим трупом.

Санітарно-політична профілактика дійшла і до недороблених з Недодєлкіно, які працювали в домі чудес у якості “Профспілки святих і грішників”. На черзі був карикатурист Варфоломій Якович Кукарача, який запевняв, що він не лише святий, але навіть великомученик, страстотерпець.

Варфоломій, як і раніше, пиячив і влаштовував варфоломіївські ночі. Потім він кудись зникав, а його діти пояснювали:

– Татка знову в дурдом засунули.

Оскільки Варфоломій був напівєвреєм, мемзером, його теж пустили конвеєром спецпроекту “Аґасфер”. Прямо з конвеєра спецпроекту "Ґолєм", тобто з дурдому, з відділення для хронічних алкоголіків, його відвезли куди треба і надіслали йому ізраїльську візу. Разом із його російською дружиною-шиксою Манечкою, дочкою червоного генерала, якого розстріляли під час Великої Чистки.

Разом з ними до Ізраїлю поїхали їх троє дітей. Старший син, прийомна дитина, батьків якої нацисти розстріляли у Бабиному Яру. І ще двоє дітей, які, як дві краплі води, були схожі на білобрисого, блакитноокого і курносого Стьопку, який жив по сусідству і допомагав Манечці у сімейних справах. Курносий Стьопка зворушливо проводжав їх усіх на вокзалі і на прощання навіть розплакався.

Хоч і поїхали вони всі в Ізраїль, на батьківщину предків, але тільки один Єгова знає, чому вони опинилися не в Ізраїлі, а в Західній Німеччині. Тепер грішний святий Варфоломій працює на американській радіостанції "Звільнення" у Мюнхені. Він фігурує як представник радянських дисидентів, яких невинно садять в дурдоми. Але іноді Варфоломій кудись зникає.

– Тепер татка німці в дурдом засунули, – каже Манєчка. – Знаєте, психіатрична лікарня в Хаарі.

Потайки Варфоломій сподівався, що його прийомний син стане якоюсь знаменитою людиною. Ну, таким, як Іван Ребров, знаменитий співак-завивало, який, кажуть, із румунських євреїв. Але коли прийомний син виріс, він став чесним робітником-водопровідником. А Варфоломій пригнічено хитав головою:

– У такого талановитого батька, як я – і такий недолугий син. Хоча він і єврей, але це якийсь ненормальний єврей. Робочий! І навіть горілку не п'є! І за що мені таке покарання?

Хоча Манєчка робила двох інших дітей за допомогою сусіда Степки, але й на них, навіть у третьому поколінні, далося взнаки прокляття патріарха Тихона. Або, можливо, прокляття в крові їхнього діда, червоного генерала, якого розстріляли під час Великої Чистки.

Так чи інакше, коли ці діти виросли, то донька зайнялася наркоманією і пішла у повії, а син став п'яницею та злодюжкою. З них вийшли німецькі хіппі, босяки та волоцюги. Щоправда, обидва вони трошки ненормальні, наче двостатеві, як то кажуть, ні Богу свічка, ні чорту кочерга.

А Манєчка сумно розводить руками:

– Такі добрі батьки, а діти такі ублюдки! І за що нам таке покарання?

* * *

Деякі скептики можуть спитати: “А де тут справжні святі?” Справа у тому, що справжніх святих в житті завжди менше, ніж грішників. Тому й кажуть, що наш світ загруз у гріхах, що світ у злі лежить. А крім того, про справжніх святих пліткувати не слід.

Але для прикладу візьмемо гросмейстера Зарема Волкова, людину-комп'ютера та шахового чемпіона з гри наосліп. Зоря спокійно живе в Москві, вірніше, в Недодєлкіно. Грає собі в шахи, рухає королями і королевами. За сумісництвом він працює консультантом у архієпископа Пітіріма, у 13‑му Відділі КДБ, де теж рухають королями й королевами, президентами і прем'єр-міністрами.

Одного разу архієпископ Пітірім, за сумісництвом генерал держбезпеки, запропонував своєму консультанту-аналітику переїхати з Недодєлкіно до Передєлкіно, де колись жив легіонер Борис Пастернак. Але Зарем відмовився, кажучи, що серед недоробків із Недодєлкіно, серед невдах і знедолених, він почувається краще. Хіба це не свята людина?

Вечірнім вечором Зарем іноді ходить на збори своїх катакомбних християн, де вони обговорюють проблеми порятунку світу від сатани і антихриста. Одружуватися він не збирається, і тому совість у нього абсолютно чиста. Щоб знайти душевний спокій і піти в монастир, не обов'язково потрібен монастир із дзвіницею. У монастир можна піти і так, як Зарем. Ось вам і справжній святий.

Так Зарем Волков не виправдав сподівань своїх батьків, які колись октябрили його цим ім'ям – Зарем – на честь зорі революції світу.

* * *

Мушера Дундука, заступника голови дому чудес, і його дружину Діану, тобто Фуфочку, відправили до Ізраїлю. Хоча сам Мушер був чоловік, ніби, цілком нормальний, просто гой, але його дружина Фуфочка була напівєврейка, напівлесбіянка і напівбожевільна. Це свого роду нерівний шлюб між нормальною і ненормальною людиною, комбінація досить рідкісна. У разі таких змішаних шлюбів із домішкою єврейської крові зазвичай обидві сторони складаються з легіонерів, і тоді виходить свого роду рівний шлюб.

Так чи інакше, Фуфочка вже сиділа раз у дурдомі. А якщо вона потрапить туди вдруге, то більше вона звідти не вийде. Така ж історія була з її старшою сестрою, яка жила в Західній Німеччині і ось вже 12 років сиділа в божевільні.

Крім того, у Фуфочки підростає донька, яка, цілком можливо, піде стопами своєї матері. Адже професор Ломброзо каже, що, на думку більшості вчених, БОЖЕВІЛЛЯ НА 90% – РЕЗУЛЬТАТ СПАДКОВОСТІ. Навіщо тримати таких людей? Краще відправити їх до Ізраїлю та зробити на цьому політичний капітал. Щоб міжнародні сіоністи не кричали, що бідних євреїв не пускають додому, на батьківщину предків.

Тому мемзерку Фуфочку і відправили додому. А потім – звичайна історія. Поїхали вони до Ізраїлю, а приїхали до Америки. Там вони опинилися на фермі Толстовського фонду. Колись ця ферма належала багатій американці-гуманістці, яка містила тут колонію для дефективних дітей, включаючи, мабуть, і своїх власних. Потім американська гуманістка подарувала цю ферму дочці великого графа-гуманіста Льва Толстого, якого сам товариш Лєнін називає дзеркалом російської революції. У своїх юнацьких щоденниках гуманіст Толстой чесно зізнавався в педерастії (щоденник Толстого від 29.11.1851), на схилі років, трохи збожеволівши, він проповідував безшлюбність і бездітність, а сам, як навмисно, наробив 13 дітей.

Ось ця тринадцята дитина Толстого і заправляла тепер толстовською фермою. Допомагала їй енергійна єврейка-компаньйонка з совиними очима, про яку говорили, судячи з її манер, що вона колишня чекістка. Ці старенькі були такі гуманні, що няньчились і цацкалися навіть із донькою Сталіна, коли та втекла до Америки. Цацкалися з нею так, ну прямо як з люб'язною сестрицею во сатані і в антихристі. От і розбери там, де грішні святі та де святі грішники.

Так чи інакше, тепер толстовська ферма була притулком для дезертирів з Ізраїлю – таких, як гой Мушер та мемзерша Фуфочка. За всі ці добрі справи толстовський фонд отримував благочинні чеки від якоїсь дивної організації, яка так і називалася – "Святі і грішники", про що навіть писалося в “Новому російському слові” (4.03.1958, розділ “Хроніка”).

Про все це, можливо, не варто було б і згадувати, якби гуманіст Толстой не був дзеркалом російської революції, і якби його дочка-гуманістка не цацкалася так з донькою Сталіна. Адже в газетах пишуть, що цей гуманізм коштував російському народу 50 мільйонів людських життів. І тоді варто подивитися на це дзеркало уважніше.

Після толстовської ферми слід Мушера загубився. Кажуть, що Мушер Дундук, колишній магістр ліберальних наук, колишній майор армії Його Величності та колишній заступник голови дому чудес, пішов працювати маляром і фарбує будинки. Фуфочка, ймовірно, сидить у божевільні. А донька? Пошукайте її десь серед мільйонів американських хіппі.

Випадковість? Вплив середовища? О, ні, мати Діани-Фуфочки вже передбачала все це, коли давала своїй дочці таке специфічне ім'я – Діана. А обпікся на цьому бідний Мушер. Постраждав за чужі гріхи. А може, це його Бог покарав за те, що він покинув свою першу дружину.

* * *

З американською відьмою Докою Бондарєвою-Залман вийшла така погана історія, що це навіть і розповідати не хочеться. Але все це було в газетах. Майже все.

Після того як шиксу Доку та її євриканського чоловіка-перевертня витурили з СРСР, як і більшість агентів Сі-ай-ей, що засипалися, вони врешті-решт приземлилися у Вашингтоні. Жили вони в маленькому двоповерховому будиночку на околицях Вашингтона. Як заведено у хороших сім'ях, на верхньому поверсі жив батько відьми Доки, старий відьмак Кока зі своєю дружиною-відьмою, яка вдома його завжди лаяла і пилила, а на людях для маскування раптом починала пеститись і притискатися, як ніжна голубка.

Тепер шабес-гой Кока був головою американського відділу емігрантської організації "Союз трудового народу", або скорочено СТН. Щоправда, люди присвячені це СТН розшифровували трохи інакше – як скорочення слова “СаТаНа”. Відверто кажучи, це була просто таємна спілка дегенератів, секс-первертс, з яких половина – психічнохворі, і яких у середні віки просто палили як відьом та відьмаків.

Але американська розвідка Сі-ай-ей чудово знала, що всі справжні революціонери – Лєнін та Керенський, Сталін та Гітлер, і навіть Жоржик Вашингтон – були людьми саме такого типу. Той самий комплекс влади, що у негритянських чаклунів та сибірських шаманів. Крім того, чого гріха таїти, адже на Заході ці таємні товариства відіграють майже таку ж роль, як у СРСР компартія. Тому-то Сі-ай-ей і фінансувало цих СТН-істів, які через пресу і радіо всіляко звеличували радянських дисидентів, а особливо "російського націоналіста" Сола Женіцкера, мемзера, який проповідував розчленування Росії і марив про війну з Китаєм, де Росія буде взагалі знищена.

Нобелівський дисидент Сол Женицкер, якого називають почвєнніком, у своєму “Одному дні” пише так: “...а тобі хрін у рот... та на фуя... Залупатимешся, каже, пропадеш... хуб хрін... шакал, підсмоктався... залупається, розум виставляє...” Користуючись почвєнною мовою почвєнніка Сола Женікера, його приятелі СТН-істи трималися один за одного, як м-вошки за мокру м-ду. Тому вони називали себе ще солідаристами.

Верховним жерцем цих солідаристів-СТН-істів був чесний відкритий педераст. Вдень він планував революцію в СРСР. А ночами разом із зграєю хлопців-педерастів, гнаний нестримним психозом, він займався звичайнісінькими пограбуваннями. Але такі грішки молодості були і у маршала Сталіна, і у маршала Пілсудського, і навіть у прем'єр-міністра Кастро.

Щоб підвести під себе теоретичну базу, солідаристи-СТН-істи проголосили нібито свою власну революційну теорію – молекулярну теорію, де діяли якісь таємничі молекули з п'яти осіб, такі “п'ятірки”. Солідаристи замовчали, що цю нову молекулярну теорію з “п'ятірками” вони просто вкрали з “Бісів” Достоєвського. Загляніть лише в московське видання "Бісів" 1957 року, с. 709. Ось вам і "Союз трудового народу". Тому філософи й кажуть, що диявол – це п'ята колона всіх віків і народів.

Старий СТН-іст і відьмак Кока, окрім усього іншого, також ще їздив по таборах бойскаутів і робив там патріотичні доповіді про радянських дисидентів. Заразом він винюхував серед підлітків підростаючих дегенератиків, яких спочатку можна вживати, а потім кувати з них кадри майбутніх СТН-істів.

Загалом, відьмак Кока був цілком задоволений самим собою та своїм життям. Але філософи стверджують, що диявол часто розплачується зі своїми слугами не золотом, а розбитими черепками. Так воно й вийшло.

Найбільше відьмак Кока любив свою старшу онучку Сіму, якій вже виповнилося 13 років. Навчалася вона у дуже гарній приватній школі, куди її відвозили та привозили на автомобілі.

Але одного разу Сіма зі школи не повернулася. Казали, що вона поїхала кататися навколо школи велосипедом, і потім її ніхто не бачив.

Коли настала ніч, а Сіма все ще не поверталася, батьки зателефонували до поліції. Дали на сполох, скликали загін добровольців і обшукали всі околиці. Але нічого не знайшли.

Наступного дня відьмак Кока взяв свого песика і пішов шукати сам. Школа стояла на пагорбі, а від неї йшла дорога повз маленький ліс. І в цьому ліску Кока знайшов свою улюблену онучку. Сіма була прив'язана до дерева. Але вона була гола, все тіло її було вкрите кров'ю, що запеклася, а голова звисала вниз.

“Сімо! – крикнув відьмак Кока. – Симочка!” – І почав трясти її. Але тіло дівчинки було вже холодне.

Потім поліція підрахувала на тілі Сіми 28 ножових ран. Чергова робота якогось сексуального маніяка-садиста. Звичайна американська історія, про які пишуть у газетах мало не щодня.

Але відьмак Кока і тут залишився вірним принципам СТН-істів. Син одного з їхніх вождів після двох невдалих шлюбів наклав на себе руки. Але СТН-істи, щоб зробити політичний капітал, запевняли, що це мовляв робота радянських агентів. І Кока також заявив репортерам, що оскільки він бореться за права дисидентів в СРСР, то Сіму вбили агенти КДБ.

Проте через кілька днів поліція спіймала вбивцю. І одразу ж у газетах з'явилися всі подробиці. Вбивцею був чоловік у віці 24 років, на ім'я Боббі Фостер, і за професією муляр. Вже у віці 15 років Боббі вбив молотком своїх дідусю і бабусю. За це його потримали трошки в божевільні, а потім відпустили на поруки, щоб він жив зі своєю матір'ю. Через деякий час Боббі укокошив свою матір та її подругу і для вірності навіть відрізав їм голови. Його знову потримали у божевільні – і знову випустили.

Тепер з'ясувалося, що за цей час Боббі вбив ще 17 людей, у більшості молоденьких студенток. Виявляється, він якийсь незбалансований гомосексуаліст із садистськими нахилами, але дуже складного та рідкісного типу. Злягався він і з жінками, і з чоловіками, і з тваринами. Але повне задоволення він отримував лише під час вбивства.

Крім того, що Боббі займався переважно ротовим еротизмом, він був ще трошки канібалом-людожером і у якості делікатесів вирізав у своїх жертв статеві органи і груди. На правій руці він мав татуювання “Народжений для пекла”.

Потім починався американський гуманізм. Як завжди, американська преса з величезною насолодою розмазувала на своїх сторінках усі деталі вбивства. Преса анітрохи не обурювалася вбивством, а займала ніби як нейтральну позицію. І, як не дивно, але преса більше співчувала божевільному маніяку, ніж тим, кого він убив.

Все це шабес-гой Кока чудово знав. Але раніше це стосувалося інших. А тепер це стосувалося його самого. І він зчинив крик:

– Чому цього дегенерата не посадили одразу ж на електричний стілець? Чому його двічі випустили з божевільні? Адже це не гуманізм, а сатанізм!

А далі пішло ще гірше. Муляр Боббі зовсім не заперечував убивства Сіми, але заявив, що Сіма його сама зачепила і ніби спокусила. І тут всякі психоаналітики, адвокати диявола, почали будувати зловмисні здогадки, що раз Сімі 13 років, то це небезпечний вік, коли прокидається секс. А якщо вона в 13 років сама зачепила чоловіка, то це означає, що вона Лоліта. Але тут необхідно враховувати, що лолітники та їх Лоліти – це, зазвичай, мінетчики, що означає латентну гомосексуальність, де поруч часто копошаться комплекси руйнації і саморуйнування. А якщо так, то, з погляду Фрейда, Сімою керував підсвідомо комплекс саморуйнування. Словом, Сіма сама ж винна, що її вбили.

А деякі адвокати диявола пішли ще далі. Вони зловтішатися, що мовляв, оскільки Боббі божевільний, то, можливо, він усе це просто вигадав і сам на себе зводить наклеп. А оскільки вбиту Сіму знайшов Кока, то, можливо, він її сам і вбив.

Почитавши все це, старий СТН-іст Кока розлютився. Раніше він молився на вільну американську пресу і за допомогою московських дисидентів агітував за таку саму свободу преси в СРСР. Тепер же він бігав по дому і істерично кричав:

– І це називається вільна преса?! Кому ця свобода? Вбивцям! Виродкам! Розвели тут таку злочинність, як ніде у світі! Це не демократія, а сатанократія!

Раніше демократ Кока старанно боровся з нацизмом і сталінізмом. А тепер він гнівно верещав:

– Чортова демосратія! Дегенератія! Вам би Сталіна сюди! Разом із Гітлером! Вони б тут вам одразу порядочок навели!

Кокина дружина, стара відьма, від горя раптом вдарилася в містицизм і шепоче:

– Кока, цей проклятий Боббі за фахом муляр... А ти ж теж... Можливо, це тобі сигнал із небес? Перст Божий...

Батько бідної Сіми, мемзер Джеррі Залман, був типовим євриканським лібералом, кульгавшим на ліву ногу. Тепер цей ліберал скреготів зубами:

– Чому Верховний суд скасував страту? Цих суддів треба поставити рачки – і розстріляти. Хворе суспільство?! Їм сюди потрібно Карла Маркса та Троцького – одразу вилікують!

Шикса Дока, колишній московський агент Сі-ай-ей, плакала та кричала:

– Я ​​у Москві була у більшій безпеці, ніж тут, у Вашингтоні. Це ж країна божевільних! Адже в Америці злочинність у сім разів більша, ніж у Європі! Тут уже на вулицю вийти не можна! Жах! Смертовбивство!

Бідну маленьку Сіму відспівували у церкві святого Хоми, де відьма Дока колись вінчалася. І церква була битком набита відьмами, які всі знали один одного. Тут була і відьма Ніна фон Міллер, колишня дочка червоного папи Максима Руднєва, а тепер безрідна космополітка Ніна Кларк зі своїм чоловіком-перевертнем. Тут була і відьма Ліза Чернова-Шварц, колишня безрідна космополітка, а тепер княгиня Горємикіна-Оболенська, теж із чоловіком-перевертнем. І ще ціла купа всяких відьом і відьмаків, чортів і чортівок, перевертнів і лісовиків, мемзерів і шикс, шабес-гоїв і просто гоїв.

Відспівував сам владика Феофан, автофекальний архієпископ Сан-Французький, колишній князь Жох-Жоховський і таємний марсіанин, який теж був відьмаком і лише маскувався під архієпископа. Відьмак-архієпископ димив кадилом, а відьми гірко плакали і старанно хрестилися.

У всіх цих відьом підростали діти. І всі вони знали, що з цих діточок ще може вийти таке чудовисько, як масовий убивця Боббі. Або може статися така погана історія, як із бідною маленькою Сімою.

Хоча всі ці відьми і хрестилися, але кому вони молилися: Господу Богу чи дияволу, який лише пародіює Господа Бога?

* * *

Колишній інструктор агітпропу Борис Руднєв, який думав, що він інженер людських душ, так і не написав своєї книги про ідеальних радянських людей нового типу – гомо совьєтікус. Життя чи, якщо хочете, Господь Бог дали радянському Фомі Невіруючому суворий урок.

Побувавши в ослячій шкурі президента дому чудес, Борис Руднєв, як обіцяв чаклун Апулей, пізнав справжню мудрість. Потім за допомогою відьми Ніни, злетівши на крилах, як улюбленець богів, він зазирнув по той бік добра і зла і побачив там те дерево пізнання добра і зла, яке знають тільки відьми і відьмаки, що платять за це найвищим божим даром – даром любові.

А улюбленець богів заплатив за це своєю богинею, яка перетворилася на відьму. Так, гірким і важким шляхом, він отримав ключі пізнання добра і зла, щастя і нещастя, розуму та безумства, життя та смерті. Але ключі ці – ключі отруєні, – і вони отруюють душу людини.

Замість ідеальних гомо совьєтікус Фома Невіруючий побачив біблійний легіон гомосексуалістів усіх сортів і відтінків: відкритих і прихованих, чесних і нечесних, повних і часткових, латентних і пригнічених, активних, як чародій Сося, і пасивних, як його міньйон князь Горемикін. Усіх тих, кого мучать біси інкуб та суккуб, які перетворюють чоловіків на жінок, а жінок – на чоловіків. Загалом 37% доктора Кінсі.

Замість залізобетонних радянських людей нового типу інженер людських душ побачив таємний легіон доктора Фрейда: легіон невротиків та психотиків, психів і психопатів, у душі яких копошаться всякі фрейдівські біси та бесінята. Оманливі біси шизофренії та параної, як у байстрюка Остапа Оглоєдова та його сімейства. Наполегливі біси садизму, як у шаленого шабес-гоя Артамона, або кволі біси мазохізму, як у флегматичного гоя Філімона. Каверзні біси чоловічої імпотенції, як у злощасного циганського барона-мемзера, або жіночої холодності, як у відьми-мемзерки Ніни. Веселенькі бесінята сатиріазису, як у Жоржика Бутирського, або німфоманії, як у поетеси Ірини Забубенної. А за всім цим ховаються комплексні біси руйнування та саморуйнування, вбивства та самогубства, які псують життя людині, починаючи від найпростішої сварки між чоловіком та дружиною і закінчуючи всесвітніми війнами та революціями.

Замість веселих чудиків із дому чудес та недоробків із Недодєлкіно Фома Невіруючий побачив, окрім спецпроекту, справжню профспілку грішних святих та святих грішників. А за цією профспілкою причаїлася ще одна профспілка – таємна спілка сатани і антихриста, які, таки так, не тільки існують, але навіть одружуються. І навіть розмножуються. Тільки плоди ці завжди погані.

Так, за допомогою чарів відьми Ніни, член Спілки радянських письменників Борис Руднєв на практиці пізнав те, що в літературі споконвіку називається дияволом, ім'я якому легіон: це князь світу цього і князь темряви, який робить все в темряві, ззаду і навпаки; це ангел смерті та ворог роду людського, який не може любити і не любить тих, хто любить; який є початком всіх суперечок і розбрату, екстреміст, анархіст і нігіліст, корінь усіх пороків і злочинів – і кримінальних, і політичних; який є брехуном і батьком брехні і який тепер оселився в друкарській фарбі; який любить набувати вигляду ангела світла, і який тепер маскується під гуманіста та ліберала, під демократа та дисидента, під незгодника чи інакодумця; і який є п'ятою колоною усіх віків і народів. Загалом, той самий диявол, який частенько обіцяє кар'єру, славу і багатство, але зазвичай приносить горе і нещастя.

Так чи інакше, але в результаті всього цього у Бориса Руднєва почалася така швидка кар'єра, немов і він також підписав контракт із дияволом.

Якщо на Заході вища освіта єзуїта займає 13 років, то в 13‑му Відділі КДБ та в Науково-дослідному інституті – НДІ‑13, де кували нову радянську інквізицію, це робили трохи швидше. НДІ‑13 тепер замінив колишній Інститут червоної професури та іноді за асоціацією його називали Інститутом чорної професури. Там читали вищу соціологію, яку деякі дотепники називали чорною соціологією, а конспекти лекцій охрестили “Протоколами радянських мудреців”.

Отримавши остаточне шліфування в НДІ‑13, замість своєї книги про гомо совьєтікус Борис Руднєв написав якусь наукову дисертацію, у якій навів спеціальну хитромудру таблицю. Щось на кшталт Періодичної системи Мєндєлєєва.

Але це була не таблиця хімічних елементів, а таблиця людських елементів, усіляких бісів та бесінят, які водяться в душі людини і утворюють спеціальні типи людей, якими цікавиться КДБ. І ця таблиця Руднєва виявилася настільки корисною для КДБ, як таблиця Мєндєлєєва для хіміків. Все розкладено, як на поличках. Потрібно лише простягнути руку – і одразу знайдеш те, що потрібно.

Так Борис Руднєв став таємним державним радником, гехеймратом і генералом 13‑го Відділу КДБ. Так гартувалася сталь нової радянської інквізиції. Адже знаменитий філософ-ведун Бєрдяєв-Бердичевський запевняє, що у Росії тепер нове середньовіччя. Ну а раз середньовіччя, то без інквізиції тут ніяк не обійдешся.

Кажуть, що у генерал-інквізитора Бориса Руднєва тепер очі як у Вія – як гляне на людину, так і бачить усе наскрізь і навіть глибше. А інші кажуть, що генерал Руднєв взагалі не любить дивитися на людей, а воліє дивитися в їхні особисті справи – значно надійніші, ніж люди.

Філософи кажуть, що диявол – це антитеза Бога, що це мавпа Господа Бога. А з погляду діалектичного матеріалізму, диявол – це просто комплексна соціальна хвороба, виродження, дегенерація, статеві збочення та душевні хвороби, тобто повільна смерть, що розтягується на кілька поколінь.

Але якщо Бог є антитезою цієї хвороби, то що ж таке Бог? З погляду діалектичного християнства виходить, що Бог – це просто здоровий людський дух, здорова душа і розум. БОГ – ЦЕ ПРОСТО ТЕ, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ НОРМАЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ, ЩО ЗДАТНА ЖИТИ І ЛЮБИТИ ПО-СПРАВЖНЬОМУ, ПО-БОЖОМУ.

Але якщо Бог – це просто душа нормальної людини, а диявол – душа хвора, то... Адже тільки заради цього і відбулася революція: щоб оновилося підгниле суспільство, щоб пішли хворі, а на зміну їм прийшли здорові. Тому великий правдошукач Достоєвський і писав у своїх “Бесах”, що Росія перехворіє на тяжку хворобу революції, а потім усі ці біси, вся ця нечисть зникне, і тоді Росія, молода і здорова, знову сяде біля ніг Христа – і весь світ буде дивитись з подивом.

Але якщо Бог – це просто нормальні люди, то це ж і є ті самі ідеальні радянські люди нового типу, ті гомо совьєтікус, яких Борис Руднєв колись так марно шукав. І знайшов, як окуляри – на власному носі.

Розумні люди кажуть, що треба знайти Бога у собі, у власному серці. Так от і колишній Фома Невіруючий, на свій превеликий подив, виявив Бога... в самому собі! Так, діалектичним шляхом Борис Руднєв став діалектичним християнином.

І навіть трішки войовничим християнином. Колись хрестоносці розмахували мечами, а генерал-інквізитор Руднєв тепер розмахував штемпелями “Ґолєм” та “Аґасфер” і гнав у дурдоми або за кордон ту саму нечисть, ту скверну, тих самих бісів, про яких писав Достоєвський.

Крім того, Достоєвський ще казав, що Росія сама врятується – і весь світ урятує. І що Росія ще скаже світові своє нове слово. Ну, ось ми це нове слово і говоримо. Але хто і коли це почує?

Поки що Захід, роззявивши рота, слухає нобелівського мемзера Сола Женіцкера, який у своєму “Одному дні” на весь світ репетує: “...а тобі хрін у рот...” Ось за це саме – хрін у рот – і дають Нобелівські премії у наш грішний час.

Тому коли генерал-інквізитор Руднєв допитував дисидентів, незгодників чи інакодумців, тобто нових керенських, леніних і троцьких, він, як доктор Фрейд, в першу чергу прозаїчно запитував:

– Ти що – до ротика береш чи даєш? Ти що – смокчеш чи лижеш?

Чого вже там соромитись у наш грішний час. Адже ми всі тепер під атомною бомбою ходимо. А світом, як казав Лев Толстой, керують божевільні. Найгірше те, що це такі божевільні, напівбожевільні, яких ви відразу не побачите. Наприклад, Керенський і Лєнін, Сталін і Гітлер, та й сам Толстой. Ви побачите це лише заднім числом, коли справу вже зроблено.

Оскільки генерал Руднєв вважався членом Спілки радянських письменників, згодом його знову потягло до літератури – знаєте, руки сверблять – і він написав вчений трактат “Диявол у літературі”. За цю наукову працю, де він розвинув теорію соцмодернізму, йому надали вчений ступінь доктора вищої соціології і призначили професором у Науково-дослідному інституті – НДІ‑13.

Тепер генерал-професор Руднєв читає в НДІ‑13 лекції з теорії літератури, наприклад, філософію К'єркегора щодо того, як диявол оселився в друкарській фарбі. А щодо практичної роботи, генерал-доктор Руднєв вирішує, хто з братів-письменників якшається з нечистим, з сатаною чи антихристом, хто з цих інженерів людських душ насправді є отрувачем людських душ, кого з них слід засунути в дурдом а кого краще викинути за кордон. Як кульгавого дурдомщика Тарсіса-Тарсісмана з його синіми мухами в голові. Сині мухи – трупні мухи. І вони розносять трупну отруту.

При цьому професор Руднєв із сумом згадував свого покійного батька, Царство йому Небесне. Старий Руднєв, доктор-гінеколог, коли йому в чай ​​потрапляла муха, виймаючи її ложечкою, виносив на балкон і робив мусі штучне дихання. Дмухав на муху доти, доки вона не летіла геть. Це була людина, яка буквально мухи не скривдить.

Згадуючи це, генерал-інквізитор думав: “Ех, і у мене погана спадковість – надмірна доброта. Адже Сталін усіх цих синіх мух просто стріляв чи гнав до концтаборів”.

За таку гуманність та лібералізм, за особливі заслуги в галузі радянської літератури, професора Руднєва навіть обирали почесним членом Спілки радянських письменників.

Так, скуштувавши від біблійного дерева пізнання добра і зла, пізнавши Бога і диявола, генерал-професор Борис Руднєв, таємний державний радник СРСР, потрапив у той мозковий трест, у той синкліт радянських мудреців, де на самій горі сидить червоний папа Максим Руднєв.

Нічого такого особливого в цьому, звісно, ​​немає. Адже подібна історія була в Америці з братами Кеннеді, на Кубі – з братами Кастро, а в Москві так сталося з братами Руднєвими. Ніщо не нове під місяцем.

Тому й кажуть, що в Римі сидить папа римський, десь за золотим тільцем причаївся антипапа, а в Москві, за червоним троном, за радянськими вождями, сидить червоний папа. І недарма подейкують, що і на Заході теж є якісь такі таємні раднички, які нашіптують щось на вушко президентам, прем'єр-міністрам і іншим князям цього світу. І там теж часто пахне не тільки сатаною, але навіть і антихристом.

Так закінчилася незвичайна історія Бориса Руднєва, колишнього радянського Фоми Невіруючого, який думав, що він знає все і вся. А насправді, хоч він мав очі та вуха, він не бачив і не чув половини того, що відбувається навколо. Тому завдяки своїй невірі і потрапив Фома Невіруючий у ослячу шкіру.

А якщо хтось в Господа Бога не вірить, то дивіться, щоб і з вами так не трапилося, щоб і вам не довелося побувати в ослячій шкурі.

Саме тому я, радянський раб Божий, нехай забудеться моє ім'я, для науки іншим, щоб, як християнин, допомогти своєму ближньому, з сумом і смутком у душі і записав кров'ю серця цю незвичайну, але правдиву історію. Тому, певно, розумні люди і кажуть, що справжня правда завжди неправдоподібна.

Але ви побачите, що це справжня правда, по тому, як вся нечиста сила буде від цієї правди смикатися і шарахатись, як чорт від ладану. І тоді ви побачите, що ІМ'Я ЇМ – ЛЕГІОН. Амінь.

1-й варіант: 1955-1958 рр.
2-й варіант: 1962-1965 рр.
3-й (справжній) варіант: серп. 1972 р. – серп. 1974 р. Нью-Йорк.


Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ