Ранiше, любові, грошей і слави – дайте мені правду.
Генрі Девід Торо
Ви пізнаєте правду – і ця правда з розуму вас зведе.
Олдос Хакслі
У домі чудес, де містилася “Профспілка святих і грішників”, відбулося чергове диво. Але диво це таке делікатне, що делікатним людям це, можливо, краще і не читати. А людям забобонним про всяк випадок не заважає перехреститися та плюнути через ліве плече.
Можливо, не варто було б всього цього розповідати, але й не розповісти теж якось шкода. Інакше буде суттєва прогалина в історії психологічної війни. І не додати тут деякі деталі, так би мовити, техніку цієї психвійни було б навіть якось нечесно по відношенню до людства.
Черговий шухер у домі чудес почався, як завжди, через зовсім незначну дрібницю – через пляшку вірменського коньяку.
У колах агітпропу пішли чутки, що дім чудес скоро демонтують і ліквідують. В результаті комісар дому чудес Сося Гільруд так засмутився, що з горя напився. Раніше він завжди був дуже обережний із алкоголем. І ось з незвички з ним вийшла маленька пригода.
Випивали вони на конспіративній квартирі удвох з Мушером і випили цілу пляшку вірменського коньяку. Але в Корані говориться, що у кожній краплі вина сидить шайтан. І в цьому випадку так воно і вийшло.
Коли пляшка скінчилася, Сося задрімав на дивані. А Мушер вирішив, що настав час їхати додому. Він підвівся і почав заправляти слизьку капронову сорочку, яка вибилася в нього зі штанів. І для зручності Мушер розстібнув штани.
Але в цей момент із комісаром дому чудес сталося щось дивне – наче в нього вселився шайтан. Сося встав, як сомнамбула, зробив кілька кроків і раптом повалився перед Мушером на коліна. Очі у Сосі були заплющені, а рот широко відкритий. І він склав обидві руки перед собою так, ніби він просить милостині.
Кажуть, що колись дикуни, які бігали без штанів, поклонялися штанам білих колонізаторів, думаючи, що вся їхня сила у штанах. От так і Сося стояв навколішки і молився на Мушерові штани.
В умовах соціалістичного реалізму все це, звичайно, річ досить незвичайна. Але оскільки нам, росіянам, дорікають, що ми відстаємо від життя, то ось ми й переходимо до соцмодернізму. Щоб не відставати від “неохристиянина” Солженіцина, який у своєму “Одному дні” так і пише: “...а тобі хрін в рот...”
(«Новий світ», №11, 1962).
Колись великий правдошукач Достоєвський сказав, що Росія ще скаже світові своє нове слово. І ім'я цьому слову – соцмодернізм. Адже без цього не зрозумієш, що відбувається у нашому грішному світі.
Так чи інакше, але бідному Мушеру все це було дуже неприємно. У голові шумить вірменський коньяк, а Сося викидає якісь вірменські жарти. Отже, заправив Мушер свою сорочку і, незважаючи на Сосіни молитви, безжально засмикнув блискавку на штанях.
Щойно вівтар закрився, Сося розплющив очі, заплющив рот, став з колін і зніяковіло пробурмотів:
– Ох, я, здається, трохи помилився... Я думав, що це князь Горємикін...
Потім Сося повалився на диван і заснув. А Мушер поїхав додому.
Наступного ранку Мушер спочатку подумав, що все це йому тільки наснилося. Але потім він не втримався і розповів про це як анекдот своїй дружині. А Фуфочка, яку нещодавно випустили із дурдому, йому й каже:
– Ох ти ж, Мушере, і дурень! Невже ти цього не знаєш?
Кажуть, що жінки в інтимних питаннях зазвичай досвідченіші за чоловіків. Ось так і Фуфу. З гордовитою усмішкою повідомляє вона Мушеру, що більшість педерастів натягує один одного зовсім не в зад, а в рот. І все це означає, що чародій Сося просто педераст – і з п'яних очей переплутав Мушера з князем Горємикіним.
Після цього Мушер потрапив у скрутне становище. Справа в тому, що за радянськими законами категорично забороняється, щоб педерасти працювали в таких місцях, як дім чудес, котрі пов'язані з різними хитрими органами. А якщо Мушер це знає і мовчить, то він ніби співучасник злочину.
Тому Мушер вирішив поговорити на цю тему у домі чудес. Почав він із нащадка Чингісхана і для інтимності замкнув двері на ключ. Але нащадок Чингісхана поводився дуже дивно: він одразу чогось злякався і кинувся до дверей.
Колись від одного імені Чингісхана тремтіли цілі народи. Вогнем і мечем пройшов він від Тихого океану до Дунаю, і його імперія була більшою за якусь Римську імперію. Тепер же нащадок цього Чингісхана дряпався нігтями в замкнені двері і істерично верещав:
– Чому мене замкнули? Я нічого не знаю...
Тоді Мушер поговорив із Філімоном. Той перекосив свої косоокі очі ще більше і порадив:
– Послухайте, Мушере, не розігруйте із себе сенатора Маккарті. Знаєте, це шкідливо здоров'ю...
Наступним номером був добрий Адам Абрамович із радіо “Свобода”. Але добрий Адам раптом страшенно розсердився. Від хвилювання він спітнів так, що в нього задимилася лисина.
– Це клевета на чесних людей! – кричав Адам. – Вас у в'язницю посадити треба!
І виходило, як у вірменському анекдоті, – все навпаки. А вдома Фуфу тільки усміхалася:
– Ех, Мушере, який же ти дурний! Адже це все одна зграя. Бачиш, які вони солідарні – справжні солідаристи. Один за всіх – і всі за одного!
Коли черга дійшла до кульгавого Артамона, виявилося, що він недарма був директором спецшколи для дефективних дітей. Він одразу розлютився. Його сивий чуб піднявся дибки, як півнячий гребінець, водянисті очі налилися кров'ю, а з рота у нього, як у дракона, йшов сморід. Здавалося, що зараз він кинеться і почне кусатися.
Мушер привідкрив ящик столу. Там лежала чорна самописна ручка, що залишилася від Бориса Руднєва.
Бризкаючи слиною, Артамон загрозливо шипів:
– Сенатору Маккарті влаштували похорон із квітами та музикою... Дивіться, щоб і з вами так не вийшло...
– Подивимося, – сказав голова дому чудес.
Він узяв чорну ручку і натиснув кнопку. Пролунав постріл, як із пістолета. І фахівець із дефективних дітей зник у хмарі білого диму.
Потім чудики з дому чудес споглядали нове диво. Кульгавий Артамон вилетів із кімнати Мушера з таким галасом і димом, наче міжпланетна ракета. До цього від Артамона лише інші люди плакали. А тепер він сам плакав. Але як?! Сльози з нього текли, капали, струменіли – з очей, з носа, з рота, з усіх складок його зморшкуватої фізіономії, і, як потім запевняв Жоржик Бутирський, навіть із вух.
Похитуючись і тримаючись за стінку, Артамон біг коридором так, ніби його занурювали головою в гірчицю, а потім намазали під хвостом скипидаром. Він кашляв, чхав, сморкався, відпльовувався, гикав, чухався, сварився. І плакав, плакав, плакав. Плакав такими горючими сльозами, яких у домі чудес ще ніхто ніколи не бачив.Циганський барон Люся Шелапутін стояв і хитав головою:
– Ох, психологічна війна набуває нових форм.
Потім події в домі чудес стали розвиватися з кібернетичною швидкістю. А винна у всьому цьому була Фуфу. Вона роздзвонила всю цю історію по Недодєлкіно, а недороблені з Недодєлкіно рознесли це по всій Москві.
Якщо колись синиця не могла підпалити океан, то тепер Фуфу, як запальничка, підпалила громадське болото. І плітки заходили, як нічні вогники на болоті. Знайшлися розумники, які пустили шептуна, що весь іноземний відділ агітпропу – це, мовляв, не що інше, як модернізована постановка “Бісів” Достоєвського. Оскільки, мовляв, дім чудес та радіо “Свобода” – це інструменти психологічної війни, тобто ідеологічної диверсії, підриву та розкладання, то для цього там і підібрали людей із відповідною психікою – тих самих психів, яких Достоєвський охрестив бісами.
За цю ідею схопилися усілякі напівінтелігенти і давай фантазувати. Ага, кажуть, запрягли цих бісів у машину пропаганди. Отже, раніше нечиста сила літала верхи на помелі, а тепер її запускають в радіоефір.
І піднялася навколо агітпропа справжня свистопляска.
Від усього цього бідний Сося Гільруд так рознервувався, що забарикадувався на своїй конспіративній квартирі і комунікував з домом чудес тільки телефоном, а коли виходив на вулицю, то одягав чорні окуляри. Потім він заявив, що хворий від перевтоми, і зліг у шпиталь.
Потім в агітпропі почалася епідемія якихось загадкових хвороб. Начальник агітпропу раптом почав скаржитися на печінкове каміння. А за його спиною шепотіли:
– Це у нього Сося у печінках застряг...
А бідний Сося долежався у ліжку до того, що в нього утворилися пролежні. Тепер він уже справді не міг підвестися з ліжка, лежав задом догори і стогнав, що його отруїли якимись спеціальними отрутами.
У начальника радіо “Свобода”, найкращого Адама Абрамовича, раптом з'явилася манія переслідування. Він став безперервно міняти квартири, приховуючи свою адресу і телефон навіть від найближчих співробітників. Потім у нього так розігрався геморой, що його треба було оперувати. А Адам брикався і кричав:
– Я знаю, мене хочуть зарізати на операційному столі!
Кульгавий Артамон подав заявку, щоб у нього в кабінеті приробили залізні двері та спеціальну електричну сигналізацію для захисту від замахів. Від усіляких хвилювань у нього загострилася виразка шлунку, і він лікував її горілкою. Потім він у п'яному вигляді звалився зі сходів, розбив собі фізіономію і запевняв, що на нього напали і хотіли вбити.
Спостерігаючи, що всі навколо хворіють, косоокий Філімон божився, що це нова змова лікарів-отруювачів. А у Остапа Оглоєдова від страху почалася ведмежа хвороба, і він теж скаржився, що його отруїли.
А тут ще пішли чутки, що скоро будуть якісь серйозні пертурбації і що радіо “Свобода” теж ліквідують. Радіокоментатор Остап Оглоєдов тримався за живіт і стогнав:
– А куди ж я піду? Адже я інвалід психологічної війни. Ех, хоч би пенсію дали...
* * *
Крім лекцій в Інституті чорної професури – НДІ‑13 професор темних справ Малінін давав Борису Руднєву ще й приватні уроки.
– Борисе Олексаничу, єзуїти, наприклад, навіть у США, мають свої єзуїтські коледжі. І вища освіта єзуїта загалом займає 13 років. Багато хто цього не витримує і кидає. А ми з вами повинні пізнати Бога і диявола за значно коротший термін.
Як практичний приклад візьмемо ваш дім чудес. Ви були там кілька років президентом. Ви добре знаєте всіх цих чудиків. Але багато чого ви там не бачили. Ось тепер ми й подивимося на те, чого ви не бачили. Як говориться в Євангелії: хто має очі, нехай бачать!
Я вже казав вам, що дім чудес – це своєрідна зброя психологічної війни, яка ведеться за допомогою різних психів і психопатів. Однак психічні хвороби тісно пов'язані зі статевими збоченнями. Це ж вам скаже і доктор Фрейд. Але з Фрейдом треба поводитися обережно: він завжди на боці своїх пацієнтів-легіонерів і дуже багато бреше та плутає. Наприклад, якщо ви заговорите з фрейдистами про дегенерацію, то у них почнуться судоми та істерика. Тому Фрейда принципово забороняє не лише католицька церква, а й комуністична партія.
Щоб зрозуміти проблему дегенерації, що складається зі статевих збочень та психічних хвороб, краще уявити собі справу так: спочатку природа або, якщо хочете, Бог посилає певним людям попередження у формі статевих збочень – припиніть розмноження цього роду. А якщо ці легіонери не слухаються Бога, тоді в наступних поколіннях починаються психічні хвороби. Ну, і ще деякі фізичні деформації організму. Тепер проаналізуємо цю проблему, зробимо вашому дому чудес маленький психоаналіз. – Генерал-професор вийняв з шафи кілька папок та поклав їх перед Борисом. Це були особисті справи чудиків із дому чудес. І справи ці починалися здалеку.
На першому місці йшов комісар дому чудес Сосій Ісайович Гільруд. Колись його батько Ісай Мойсейович видавав у Прибалтиці ліводемократичну газету, де підтримував "фєвралістів", тобто справу Керенського. Будучи гуманістом та меценатом, він оточив себе ліберальними письменниками і поетами. Але насправді весь цей лібералізм полягав у тому, що це була зграя гомосексуалістів, свого роду таємне суспільство. Улюбленим міньйоном, тобто коханим, Сосіного батька був, колись у молодості, жіночний нащадок Чингісхана. У цій же зграї крутився і кривоногий Артамон. А тепер син нащадка Чингісхана, циганський барон Люся Шелапутін, був не лише шофером, а й міньйоном у кривоногого Артамона.
– Бачите, як ці справи робляться, зауважив генерал-професор.
Парт-Мефістофель Сося Гільруд, зв'язковий між білою та чорною магією агітпропу, працював на конспіративній квартирі зі своїм секретарем Котиком Горємикіним. Але виявляється, що основна конспірація полягала в тому, що там у них був конспіративний романчик. Одні крутять це зі своєю секретаркою, інші ж надають перевагу секретарю.
– Кажуть, що від цих секретів і походить слово секретар, – посміхнувся генерал-професор.
У свій час кривоногий Артамон був директором школи для дефективних дітей. Але, виявляється, він і сам був дефективним – і судився за розтління малолітніх.
Косоокий Філімон колись дружив з першим чоловіком своєї дружини. Але виявляється, що ці двоє чоловіків використовували один одного. А дружина служила їм лише для маскування.
Потрійний агент Жоржик Бутирський славився своїми амурними пригодами. Але насправді він має комплекс Дон Жуана, що є нічим іншим, як латентною, або пригніченою, гомосексуальністю. Просто двостатева сучка – 33% доктора Кінсі. За сумісництвом Жоржик служив міньйоном у Сосі Гільруда. Тому-то Сося і дбав про Жоржика як прийомний батько.
Бухгалтер дому чудес, фінансовий геній Акоп Саркісьян, хоч і був одружений з росіянкою, але займався з нею всякими вірменськими жартами, які називаються двійник і трійник. В результаті цих жартів його син народився косооким і страждає на епілепсію.
Чорна соціологія була наукою надзвичайно заплутаною. Ті божевільні, справжні божевільні, які остаточно приземлилися у божевільних будинках – це просто жертви нашої цивілізації, жертви прогресу. А чесні відкриті педерасти – це просто остання станція прогресу. Але все лихо, все зло – у проміжних стадіях цього процесу. Ось там і відбувається боротьба між Богом та дияволом – у душі людини. І комбінацій там більше, ніж волосся на голові.
Внаслідок цієї боротьби батько Сосі Гільруда перебіг від антихриста до Христа, тобто вихрестився. Але потім його потягло назад, і він вирішив схитрувати – одружився з караїмкою, це єврейські старовіри Мойсеєвого завіту. Але Бога не обдуриш – і його син Сося вийшов таким самим гомо, як і його батько. Та ще й із величезною чорною плямою на боці, що колись називали печаткою диявола. Крім того, у Сосі так звана жирова дегенерація, тому він жирний, як баба. Може тому в народі й кажуть, що хороший півень – завжди худий.
Щоправда, Сося був гомо так званого активного типу, тобто який натягує інших чоловіків, свого роду надчоловік, юберменш. За подібну активність диявол дегенерації нагородив його комплексом влади, зробив його типовим комісаром. Але цей комісар робить усе у темряві, ззаду чи навпаки. Саме тому Сося настільки спритний, лицемірний і брехливий. А це вже одна з форм шизофренії, розщеплення особистості, де людина сама не помічає, де правда і де брехня. Крім того, Сося – типовий неврастеник та істерик. Тому він настільки обережний з алкоголем, інакше слабшають гальмуючі моменти психіки, і вся мерзенність вистрибує з душі назовні. Так, як це частенько виходить у кульгавого Артамона.
– Хм, але яким чином усі ці люди одружені? – здивувався Борис, гортаючи особисті справи.
– А ви придивіться ближче, – порадив генерал-професор. – Все це шлюби не прості, а спеціальні. Потрібно лише знайти відповідну жінку – із французьких анекдотів. А таких також легіон. От ви цих легіонерів не бачите, а вони один одного чудово бачать.
Дивіться, у Сосі дружина хвора. І хвороба в неї не аби де, а в голові. Дітей у Сосі немає. І у Артамона дітей також немає. І у Філімона знову ж бездітний шлюб. А у когось із них діти є, то ці діти, як правило, дефективні. Такі, що їх краще не мати.
Настільки просто пояснювалися загадки і всіх інших чудиків з дому чудес. Нащадок Чингісхана був гомо пасивного типу, тобто свого роду недо-чоловік, або унтер-менш. Крім того, він мазохіст та імпотент. Звідси і його вічні віршики про нещасливе кохання, і його улюблені балачки про самогубство. Тому він завжди такий брудний і немитий. Просто старий бітник, або, як кажуть тепер, хіппі.
Невеличка технічна деталь. Більшість людей думає, що гомо вживають один одного в зад. Але насправді більшість цих легіонерів натягують один одного не в зад, а в рот, що в медицині називається фелаціо. Тому й утворилися такі, здавалося б, безглузді лайки, як х...соси і в роті...ні. У наш модерний час це не заважає знати також і нормальним людям, щоб не потрапити в халепу.
Наприклад, коли нащадок Чингісхана постарів і вже не спокушав інших гомо, у нього з'явилася погана звичка. Він випивав з кимось і підсипав своєму товаришу по чарці в склянку снодійне. Коли людина засинала, злощасний поет смоктав у нього своїм беззубим ротом. Найчастіше це залишалось непоміченим. Наступного ранку постраждалий відчував, що в штанах у нього якийсь безлад, але що це таке – не розумів. Але іноді постраждалий розумів, що випивав із х...сосом, і тоді старого поета добряче били.
Ось вам і поет – оспівувач кохання! О, ці сірі очі мене полонили...
Не кращою була й колишня дружина, сьома дружина нащадка Чингісхана – Ірина Забубенна, баронеса-поетеса, яка теж писала вірші про чисте кохання. Замолоду Ірина трохи лесбіянила. Вона була гомо активного типу, тобто мужик-баба. Тому вона і курить, і п'є, як мужик. За це диявол дегенерації нагородив її ще німфоманією, як кажуть у народі, сказом матки, і садистськими нахилами. У своєму “пасивному” чоловікові ця “активістка” знайшла те, що їй потрібно: він смоктав у чоловіків та лизав у жінок. За рецептом папи Фрейда про ротовий еротизм.
Після такої ерзац-кави відьма Ірина влаштовувала звальний гріх із цілою купою коханців, які пікірували на неї в порядку живої черги. А злощасний чоловік-перевертень дивився на все це, плакав щасливими мазохістськими сльозами і експромтом писав віршики про нещасливе кохання.
Саме від такого собачого весілля і народився їхній проблематичний син – циганський барон Люся Шелапутін, теж пасивний гомо, мазохіст та імпотент. Саме тому садист Артамон узяв мазохіста Люсю до себе в шофери, щоб знущатися з нього при кожній зручній нагоді, звідки обидва отримують велике задоволення, іноді аж до оргазму.
Невелика технічна деталь. Дивний родовід циганського барона Люсі Шелапутіна – це зовсім не випадковість, а свого роду закономірність. Цим методом дітонародження, від чужого дядька, дегенеративні батьки користуються цілком свідомо і часто, щоб знизити шанси диявола дегенерації на 50%. З погляду семантичного аналізу від цих фокусів і народився такий, здавалося б, безглуздий вислів: "На чужому х... в рай потрапити". І пустили його в ужиток самі легіонери. Але обдурити Бога не так просто. І тому циганський барон Люся Шелапутін потрапив не в рай, а в те саме пекло, в якому варилися його батьки. В результаті він уже кілька разів намагався покінчити життя самогубством. Комплекс саморуйнування.
Таке повідомляли папки 13‑го Відділу КДБ. І тепер Борис Руднєв, радянський Фома Невіруючий, сам бачив, що це все правда. Ось вони, біси 13‑го Відділу, яких червоний папа Максим Руднєв посадив на ланцюг і змусив служити радянській владі.
У флегматичного Філімона в душі сидить біс суккуб, який перетворює чоловіків на жінок, біс пасивної педерастії. Тому-то Філімон і підказав футуристу Маяковському таку рекламу сосок Главрезини: "Немає сосок Краще в світі – Готов смоктати хоч століття!" Ось від цього-то футуризму Маяковський і застрелився.
Крім того, Філімон має комплекс кастрації. І тому він, коли переп'ється, лізе до чоловіків цілуватися, а потім футболить об'єкт свого кохання коліном між ніг, за що його багато разів били по морді. Тому Філімон і косоокий.
– Бог шельму мітить, – пояснив професор темних справ Малінін. – Зверніть увагу, що той приятель, на прізвище Гречко, у якого Філімон виміняв свою дружину, теж косий. Син Акопа Саркісьяна теж косий. У Остапа Оглоєдова падчерка коса. А у вашої, даруйте, принцеси Ніни фон Міллер кузина коса. Тому й кажуть: погане око, що наводить на людей прокляття, тобто нещастя.
Це – типові дегенеративні ознаки. Артамон – клешоногий, кульгавий і маскує це ортопедичним взуттям. У вашої, даруйте, богині Ніни фон Міллер не тільки косоока кузина, але мати цієї кузини ще кривобока і кульгава від народження.
– Ніна казала, що вона впала, коли була дитиною.
– Так вони всі брешуть. Тому й кажуть, що диявол дегенерації – це брехун і батько брехні. А кузина ця, мабуть, пальцем роблена, бо чоловіка там немає – і не було. Ймовірно тому Ніна і завела з вами розмову про штучне запліднення. Щоб перевірити, чи знаєте ви ці фокуси чи ні.
Зверніть увагу, що у Сосі Гільруда на боці величезна чорна пляма, що в старі часи називалося печаткою диявола. А у вашої колишньої богині Ніни подібна печатка на підборідді – мітка відьми, щоправда, трохи вирізана. І на тілі вона має ще кілька таких печаток.
Колишній улюбленець богів гортав особисту справу своєї колишньої богині і хмурився. Колись Ніна щебетала: "З усіх неможливо-можливих можливостей – ти всіх неможливіше – і всіх миліш!" Цим таємним коханням була французька Ліза. А їх любовним гніздечком була жіноча вбиральня на радіо “Свобода”, де вони займалися тим, що називається взаємним онанізмом. Кохання швидкоруч.
Що вже там соромитись у наш модерний час, де навіть кохання теж модернізується. Адже тепер в американських школах запровадили новий предмет – сексуальне навчання, де дітей вчать, що всі види сексу, включаючи кунілінгус і фелаціо, тобто лизання та смоктання – це цілком нормальне явище. Те, що раніше називалося французьким коханням, тепер стало американським коханням.
Молоденькі відьми Ніна та Ліза мали ще одне гніздечко – у провулку Ентузіастів. Тому Нінина кімната і замикалася так ретельно, наче там майстерня фальшивомонетників. Там практикували фальшиве кохання – кунілінгус. Відьми лягали валетом, лизали один у одного так, що піна летіла клаптями, і щасливо облизувалися.
У якості ілюстрацій до Ніниної справи було додано серію фотографій, знятих секретною камерою. Це щоб відьми потім не заперечували, що вони відьми. Радянська інквізиція жартувати не любить. Адже за буквою закону за це належить в'язниця.
Мало хто знає, що в більшості країн, включаючи також і США, де в школах навчають кунілінгусу та фелаціо, одночасно існують закони, за якими те, що називається французькою любов'ю, мінетом, кунілінгусом або фелаціо, тобто ротовим еротизмом Фрейда, офіційно вважається злочином проти природи – і за це карають в'язницею. Вся проблема тільки в тому, що в'язниць не вистачить.
Колись Ніна весело щебетала, що технічно вона ще дівчина, а взагалі ж вона велика бе-е-е, тобто блядь. Тоді це здавалося пікантним жартом. Але Ніна казала правду. Вона лесбіянила відчайдушно вже з 16‑річного віку, направо й наліво, а технічно залишалася дівою. А ось і список її коханців, вірніше коханок. І цей список був досить довгий.
Окрім французької Лізи, у цьому списку була капітальна Капіталіна, яку назвали цим ім'ям на честь “Капіталу” Карла Маркса, секретарка чарівника Сосі. Хоча своїми капітальними формами вона обіцяла всі блага раю, але в ній сидів біс німфоманії, і вона грішила не лише з чоловіками та жінками, а й навіть із собаками.
Наступною за списком йшла подруга Капіталіни – блудниця Магдалина, секретарка Адама Баламута, з якою монна Ніна колись малювала рубенсівських жінок. Кажуть, що митці частенько крутять амури зі своїми голенькими моделями. От так і Ніна з Магдалиною.
Список Ніниних коханок був такий довгий, що Борис дивився на нього навіть з певною заздрістю.
Ось тобі й монна Ніна! Спляча красуня... Агітпропівська мадонна... Ось чому на сміттєвій купі агітпропа її і називали беладонною – красавка, скажена вишня, сонна одур... Белла-донна, прекрасна дама, про яку старші люди говорять дітям: “Не чіпайте цю погань – плакати будете!”
Колишній улюбленець богів закрив особисту справу своєї колишньої богині і відчув таку втому як єзуїт після 13 років навчання.
– Нічого, – втішав його професор Малінін. – Якщо ви хочете наречену з хорошої родини, то там 50% таких.
* * *
Над Москвою повільно повзли роки, і психологічна війна набувала нових форм. На зміну спецпроектам “Чортополох” та “Профспілка святих і грішників” приходили нові спецпроекти – “Ґолєм” та “Аґасфер”, розроблені в мозковому тресті професора Максима Руднєва. Теоретичною роботою займався Науково-дослідний інститут – НДІ‑13, а практичною роботою – 13‑й Відділ КГБ.
За повідомленнями західної преси, у Москві бурхливо розвивався демократичний рух за свободу та права людини у формі дисидентів, незгодників та інакодумців, які весело накручують “Самвидав”. Водночас західна преса обурювалася, що радянська таємна поліція – КДБ називає цих інакодумців та незгодників просто шизофреніками та параноїками і саджає цих бідних демократів у дурдоми. І ніхто нічого не розумів. Хто тут правий і хто винний?
А винні у всьому цьому були марксистська діалектика та ленінізм. Та ще спецпроект "Ґолєм". Але щоб розібратися в цій справі про дурдоми, спочатку потрібно зробити маленький історичний екскурс і подивитися на все це в історичній перспективі.
Почалося все це з того, що на початку 50-х років дядечко Сем доручив кращому мозковому тресту Америки, Гарвардському університету виробити плани психологічної війни проти СРСР. В результаті народився Гарвардський проект, де головну роль грав професор Натан Лейтес і ще цілий кагал сіонських мудреців з довгими марксистськими бородами і кульгавих на ліву ногу.
Ці сіонські мудреці мудрували-мудрували, шепотіли кабалістичні формули з Маркса і Фрейда, і нарешті намудрили, що психвійна має базуватися на ленінізмі, тобто на комплексі Лєніна, точніше, на комплексі латентної педерастії товариша Лєніна ("Нове російське слово", 23.IX.1958 і німецький журнал "Дер монат", орган американської військової адміністративної в Берліні, №107, серпень 1957, стаття головного ред. Мельвіна Ласкі "Лист з Оксфорда", с. 19). Коротше кажучи, типова фрейдівська кабалістика.
Слідом за Гарвардським проектом з'явився якийсь Американський комітет зі звільнення Росії від більшовиків за допомогою троцькістів і меншовиків і потім цілий комбінат психвійни в Нью-Йорку та Мюнхені: радіо “Звільнення”, радіо “Голос Америки”, радіо “Вільна Європа” та інші пропагандні крамнички. За всім цим маячила американська розвідка Сі-ай-ей у Вашингтоні.
Поки сіонські мудреці з Гарвардського проекту заглядали під хвіст товаришу Лєніну, у Москві теж не спали. Радянські мудреці з мозкового тресту професора Максима Руднєва чудово знали, що таке "комплекс Лєніна". Адже папєлє Фрейд каже, що латентна гомосексуальність, тобто французьке кохання типу ХС чи ПЛ, це основна причина більшості психічних хвороб. І фрейдисти вважають, що гомосексуальність – це першоджерело агресивності та будь-якої агресії, починаючи від простої бійки між чоловіком та дружиною і аж до всесвітніх воєн та революцій.
З погляду 13‑го Відділу КДБ усе це виглядало так. Якщо американці базують свій комбінат психвійни на "комплексі Лєніна", то це означає, що вони насадили там всяких ленінців з "комплексом Лєніна", тобто усіляких дегенератиків типу ХС або типу ПЛ, щоб вони через радіо та пресуі каламутили своїх радянських побратимів з "комплексом Лєніна", теж типу ХС чи ПЛ, тобто шизофреніків і параноїків, садистів і мазохістів, і підбивали їх на бунт проти радянської влади. Словом, інсценування “Бісів” Достоєвського у постановці американської розвідки.
О'кей! Згідно з марксистською діалектикою, згідно із законом про єдність і боротьбу протилежностей, радянські мудреці з мозкового тресту професора Руднєва відповіли на Гарвардський проект санітарним кордоном у формі спецпроекту “Чортополох”, де московське радіо “Свобода” сварилося в ефірі з мюнхенським радіо “Звільнення” і “Голос Америки”. А чудики з дому чудес та недороблені з Недодєлкіно допомагали цьому на папері.
Весь цей “Чортополох” виходив із того ж ленінського принципу, що й Гарвардський проект. Справа в тому, що сіонські мудреці мали рацію – в теорії. А на практиці все це було нейтралізовано спецпроектом “Чортополох”. За принципом "клин клином вишибають".
Тоді американська розвідка знову звернулася за порадою до сіонських мудреців. Мудрували вони, мудрували і намудрували операцію "Чорний хрест", яка мала оперувати в Москві під маскою демократичного руху за свободу і права людини. Як належить у такій кабалістиці, оскільки у товариша сатани два крила, то й у “Чорного хреста” теж було два крила: зліва неотроцькісти зі своєю перманентною революцією, тобто анархісти та нігілісти, що маскуються під демократів, а праворуч неосатаністи-бердяївці, що маскуються під неохристиян.
Операція “Чорний хрест” знову базувалася на ленінізмі, тобто на комплексі латентної педерастії товариша Лєніна, де папєлє Фрейд каже, що це просто психи типу ХС або ПЛ, тобто х-соси та п-лизи. А такі були, є та будуть. Ось тому й кажуть, що Лєнін помер, але справа його живе. Тому товариш Сталін, найкращий учень товариша Лєніна, під час Великої Чистки і перестріляв усіх цих ленінців, як скажених собак. Адже він сам був “таким” і все це знав.
Поки сіонські мудреці оперували зі своїм “Чорним хрестом”, радянські мудреці запустили спецпроект “Ґолєм”.
Хто зараз знає, що таке Ґолєм? Це навіть не всі євреї знають. Але це добре знали у мозковому тресті професора Руднєва.
Адже до революції в Росії було близько 7 мільйонів євреїв. Потім відбулася революція, де головну роль грали євреї, які нібито боролися за свої права. А після революції, де євреї не тільки отримали всі права, а й набагато більше, через 50 років, за офіційним переписом населення 1970 року в СРСР залишилося тільки близько 2 мільйонів євреїв. Хто ж з'їв ці зниклі 5 мільйонів? Ґолєм! А євреї, що залишилися, тепер кричать на весь світ – і тікають з СРСР, який вони самі ж і породили. Але хто їх там переслідує? Той самий Ґолєм!
Є така єврейська легенда, що в середні віки один мудрий рабин, на ім'я Юда Леві, з Праги, виліпив із глини слугу на ім'я Ґолєм. Потім мудрий рабин Леві за допомогою кабали вдихнув душу в Ґолєма і доручив йому захищати єврейський народ. Але в результаті всієї цієї кабали Ґолєм раптом почав лупцювати самих євреїв.
Таким Ґолємом виявилася і радянська влада, яку породили євреї. І з сіонськими мудрецями з американської розвідки вийшла та сама історія, як із мудрим рабином Юдою Леві із середньовічної Праги.
В результаті операції “Чорний хрест”, що базується відповідно до Гарвардського проекту на комплексі латентної напівпедерастії напівєврея Лєніна, насамперед запсихували радянські євреї. Просто тому, що у євреїв за єврейською статистикою професора Ломброзо психічних хвороб у 6 разів більше, ніж у інших народів.
У відповідь на “Чорний хрест” запрацював спецпроект “Ґолєм”, тобто спецпсихлікарні – СПБ, психушки і дурдоми, куди саджали психів із “комплексом Лєніна”. Але в більшості випадків це були євреї, люди у змішаних шлюбах з євреями або продукти цих шлюбів – напівєвреї тощо. Словом. байстрючата, подібні до Лєніна, Керенського, Гітлера і Гіммлера.
А щоб не було галасу про антисемітизм, керував цими дурдомами полковник КДБ і професор Лунц, сам єврей. Юридичну сторону дурдомів оформляв старший радник юстиції при генпрокурорі СРСР Давид Львович Голінков, теж єврей. Ось і виходила та сама алегорія – Ґолєм.
Слідом за спецпроектом “Ґолєм” та дурдомами потихеньку запрацював спецпроект “Аґасфер”. У середньовічних легендах Аґасфером називали єврея, який підганяв Ісуса Христа, коли він ніс хрест на Голгофу. В покарання за це Аґасфер був засуджений вічно тинятися по всьому світу, аж до другого пришестя Христа. Аґасфер – це Вічний Жид, що символізує блукання євреїв світом.
А спецпроект “Аґасфер” полягав у тому, що дурдомщиків почали висилати за кордон. У більшості випадків це були знову ж таки євреї, люди в змішаних шлюбах з євреями або продукти цих шлюбів – напівєвреї, і так далі. Одним із перших сплавили за кордон заслуженого борця за свободу Валерія Тарсіса, кульгавого автора “Палати №7”, який наполегливо відмовлявся від своїх єврейських батьків і твердив, що він нащадок Аристотеля.
Проте спецпроект “Аґасфер” був справою досить делікатною. Якщо почати висилати за кордон тисячі, тисячі і тисячі євреїв, та ще й з дурдомів, то євриканська і єврипейська преса одразу піднімуть гвалт, що це мовляв нова форма антисемітизму, що це знову погром, що це нацизм, фашизм, геноцид і так далі. Тому мозковий трест професора Руднєва вирішив діяти за формулою диявола, який робить усе у темряві, ззаду і навпаки. Ну й натиснули на відповідні кнопки.
Філософ К'єркегор запевняє, що в наш час диявол оселився в друкарській фарбі. І західна преса заводиться як грамофон. Потрібно лише знати, де в цього грамофона ручка. У якості такої грамофонної ручки 13‑й Відділ КДБ покрутив за хвіст диявола, князя світу цього, ім'я якому легіон, і який брехун і батько брехні. Тому-то уся преса така брехлива.
Філософ-чортошукач Бєрдяєв, якого легіонери називають найкращим російським філософом 20 століття, любить базікати про союз сатани і антихриста. Користуючись формулою Бєрдяєва, 13‑й Відділ КДБ смикав за хвіст і антихриста – і почав нашіптувати йому на вухо всякі фіглі-миглі, обіцяючи йому велику імперію від Нілу до Євфрату. За допомогою радянських євреїв, які рвуться в бій за великий Ізраїль і яким дуже хочеться працювати в кібуцах. Ви тільки попросіть трохи – і ми їх охоче випустимо.
І раптом сталося диво. Раптом світова преса, як за командою, зчинила дикий ґвалт, вимагаючи, щоб радянських євреїв випускали з СРСР до Ізраїлю. Поки євреї сиділи в Кремлі і стріляли один одного, радянська влада була гарною. А коли кремлівські євреї один одного перестріляли, а їхніх синів стали садити в дурдоми, та ще впорскувати їм в одне місце сульфазин та аміназин, радянська влада відразу стала поганою. Тому радянським євреям тепер живеться гірше, ніж у єгипетському полоні. І всі вони сплять і бачать, як би це емігрувати до Ізраїлю.
Загалом, піднявся у світовій пресі такий ґвалт, такий писк і вереск, такий кінець світу, наче зірвалися з ланцюга і сатана, і антихрист, і вся підвладна їм нечисть. Немов у всьому світі немає інших справ і турбот, як бідні радянські євреї. Мабуть, мали рацію і К'єркегор, і Бєрдяєв.
Вся ця свистопляска була саме тим, що й потрібне мозковому тресту професора Руднєва для спецпроекту “Аґасфер”. Якщо ви самі просите, то тепер ви вже не скажете, що це антисемітизм. А за цим криком і галасом ми під шумок сплавимо вам усіх наших дурдомщиків із дурдомів, насамперед тих ленінців, на яких так розраховував гарвардський професор Натан Лейтес та інші сіонські мудреці з американської розвідки.
Ви знову, як у 1917 році, хотіли насипати Росії ленінських вошей за комір. Але тепер ми ще подивимося, хто від цих вошей буде зрештою чухатись. Намудрили ви там операцію “Чорний хрест”, то ми цей чорний хрест повісимо на вашу власну шию.
Професори з НДІ‑13 та генерали з 13‑го Відділу КДБ дивилися на цю справу так. За марксизм, ленінізм і революцію, за 50 років існування радянської влади Росія заплатила 50 мільйонами людських життів – за пологи нового суспільства. А ми – таємна державна поліція нової молодої Росії. І з цими новими ленінцями, яким знову хочеться крові, ми впораємося по-марксистськи. За всіма правилами діалектики.
І машина 13‑го Відділу КДБ запрацювала повним ходом. Тихо відчинилися ворота спецпсихлікарень, психушок або дурдомів. За спецпроектом "Ґолєм" нових ленінців садили в дурдоми, де їм вправляли мізки за допомогою сульфазину та аміназину. А якщо це не допомагало, за спецпроектом “Аґасфер” цих дурдомщиків конвеєром висилали за кордон. Так бунт обрізаних перетворився на обрізаний бунт.
На всіх документах, пов'язаних зі спецпроектами “Ґолєм” та “Аґасфер”, стояв гриф “Особливо секретно”. Але найкращими хранителями цих секретів були сатана та антихрист, які не люблять видавати свої таємниці. У кращому разі ви побачите від них тільки хвіст та ріжки – на кшталт Гарвардського проекту.
Ще довгі роки історики та письменники, фантазери та писаки, журналісти та інші паперомарателі будуть ламати собі голову – і морочити голову іншим людям, намагаючись аналізувати та синтезувати загадку радянських дурдомів та “3‑ї євміграції” з СРСР. Це буде вам такий “Троянський кінь”, такий новий “Трест”, що... І у хитрунів із усіляких хитрих органів у всіх країнах світу буде ще багато клопоту. Хитрували вони хитрували – і самі себе перехитрили.
Коли у вас у тилу, крім власних психів, запсихують ще 300 тисяч радянських психов, тоді ви самі побачите, що Лєнін помер, але справа його живе.
Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ