Григорій Клімов «Ім'я моє Легіон»

Глава 13. Операція «Чорний хрест»

Диявол – це п'ята колона всіх часів і народів.

Дені де Ружмон. Роль диявола

Потрійний агент і вічний наречений Жоржик Бутирський знову збирався одружитися. Цього разу його нареченою була Магдалина, секретарка Адама Баламута, яка тепер товаришувала з Капіталіною, секретаркою чарівника Гільруда.

Треба сказати, що Капіталіна була дуже капітальної статури, за що в домі чудес її називали просто кобилою. А Магдалина мало чим поступалася капітальній Капіталіні. В домі чудес так і говорили – пара гнідих.

Як зазвичай, Жоржик позичив у нареченої трішки грошей на обзаведення господарством – і миттєво пропив. А Магдалина тим часом дізналася від Капіталіни, що у Жоржика є ще дві наречені, включаючи і Капіталіну, у яких він теж позичав на обзаведення господарством.

Тоді троє наречених змовилися і спільними зусиллями спіймали потрійного нареченого на вокзалі. Не подумайте, що Жоржик хотів втекти з Москви. Зовсім ні. Просто він любив крутитися на вокзалі в пошуках транзитного кохання. Ночами, напідпитку, він шукав істоту в спідниці, яке дрімало на валізах, і пропонував переспати у нього на квартирі.

Три наречені обступили потрійного нареченого з трьох сторін:

– Ах ти, шахрай!

– Ах ти, махляр!

– Ану пішли до міліції!

Потрійний агент спробував ухилитися:

– А хіба ви не знаєте, що я на секретній роботі? Я тут той... на агентурному завданні.

Одна наречена схопила таємного агента за один рукав. Інша – за інший. А Магдалина вчепилася за краватку.

– Магда, душечко, ти мене задушиш! – благав Жоржик.

Але три наречені вчепилися в колективного нареченого, як шпигуни, і тягали його з боку в бік.

– Давай назад наші гроші! Або пішли до міліції!

Навколо почав збиратися натовп роззяв.

– Ех, молодці баби, кишенькового злодія зловили!

Кажуть, що потрійний наречений зніяковів і почервонів. Але так кажуть лише ті, хто не знає Жоржика. Насправді він вирвався і втік, залишивши в руках наречених свій піджак. Слідом за ним мчали хлопчаки й улюлюкали:

– Гей, тримай злодія! Тримай...

Щоб обдурені наречені не знайшли його вдома, Жоржик прибіг до дому чудес і завалився спати на столі у кімнаті Мушера, заступника президента із соціальних питань. Замість подушки він підклав під голову папки соціальних справ. Вранці Мушер знайшов Жоржика похропуючим на своєму столі і здивувався:

– Ей, що ти тут робиш?

– Ох, бачиш, що таке агентурна робота, – кисло посміхнувся потрійний агент. – Ой, усі кістки болять. Мене мало на частини не розірвали.

Опівдні Магдалина з'явилася до президента дому чудес і офіційно подала йому рахунок за борги Жоржика – одразу від трьох наречених. На заяві постраждалих президент написав таку резолюцію: “Бухгалтеру Саркісьяну: утримувати гроші із зарплати, як аліменти, із розрахунку на три персони”.

Дізнавшись, що у Жоржика віднімають аліменти, та ще й потрійні, циганський барон Люся Шелапутін бігав і питав:

– Жоржику, то в тебе що, одразу трійня?

– А дітки як – здорові? – цікавився нащадок Чингісхана. – Хлопчики чи дівчатка?

– Ах, пішли б ви всі до дідька! – огризався Жоржик. – Я займаюся секретною роботою, а мене заганяють у пляшку. А потім мене звинувачують, що я алкоголік. Та я тепер навмисне ще більше питиму!

При наступній зустрічі в будинку під золотим півником професор темних справ Малінін запитав:

– Кажуть, ви там із Жоржика аліменти вираховуєте?

– Я б цього сучого сина давно вигнав, – сказав Борис, якому вже порядком набридли всі ці чудеса в домі чудес. – Але мій Сося-Мефістофель запевняє, що все це робиться за наказом згори.

– А знаєте, Жоржик був на вокзалі справді на агентурному завданні, – посміхнувся генерал-професор. – Він мав зустріти там дружину одного американського дипломата. І отримати від неї деякі секретні матеріали.

Професор темних справ вийняв з портфеля папку та поклав її перед Борисом. У 13‑му Відділі КДБ любили вживати різнокольорові папки, і ця папка була чорна. А на білій етикетці стояв напис “Операція “Чорний хрест” та штемпель “Цілком таємно”.

– Потім ви зможете ознайомитися з цією справою детальніше, – сказав Малінін, поплескуючи по чорній папці. – Якщо коротко, справа полягає в наступному. Ви, звичайно, чули, що з деяких пір у нас в Москві з'явився так званий демократичний рух – усякі там дисиденти, незгодники та інакодумці, а в результаті цього підпільний “Самвидав”, нелегальна “Ліга прав людини”, таємний “Союз соціал-християн”, що відроджує філософію чортошукача Бєрдяєва, тощо.

– Дещо з цього “Самвидаву” я навіть читав, – сказав Борис, – Дурниця, але кумедна...

– Так, це дуже кумедно, – погодився професор темних справ. – З таких же забав почалася і революція 1917 року. Велика пожежа теж часто починається від гри з маленькими сірниками. Але в даному випадку найцікавіше те, що за цим новим демократичним рухом, як таємний центр, стоїть таємна спілка “Чорний хрест”, яке інспірується і керується американською розвідкою Сі-ай-ей. У порядку психологічної війни. Вони зашифрували все це як операція “Чорний хрест”. Все це побудовано з розрахунку на спеціальні типи людей, серед яких багато хто з клінічної точки зору є психічно хворими. Але ім'я їм – легіон. Тому деяких із цих легіонерів, які грають роль демократів та лібералів, ми тепер саджаємо у спеціальні психіатричні лікарні – СПБ.

– Так, а самі психи називають їх психушками або дурдомами.

– Крім того, ми цих демократів, звісно, ​​інфільтрували. Одним із таких агентів є ваш Жоржик. Остапу Оглоєдову ми також доручили підключитися до “Самвидаву” та рознюхати про “Чорний хрест”.

– О, і син Остапа Бендера теж там?

– Так, тепер він навіть друкується у “Самвидаві”. А Зарем Шахіст, фахівець із гри наосліп, оскільки він чесний катакомбний християнин, то він гратиме соціал-християнина.

– А що ж там робить Жоржик?

– Він справді потрійний агент і є зв'язковим між легіонерами з “Чорного хреста”, американською розвідкою та нами. Три наречені зірвали йому на вокзалі зустріч зі ще однією нареченою – агентом Сі-ай-ей у спідниці. – Професор темних справ стомлено посміхнувся: – Тож ви з вашим Жоржиком тепер не жартуйте. Тепер він видатний член героїчного демократичного підпілля, про яке голосить вся закордонна преса.

* * *

Входячи в дім чудес, відвідувачі потрапляли до репрезентаційного холу, де посередині красувався великий басейн, і навіть з фонтаном. Щоправда, фонтан не працював і басейн стояв порожній. Відвідувачі сиділи на краю фонтану, курили та кидали недопалки у басейн, де за ними потім полював нащадок Чингісхана.

Подивившись на все це, президент дому чудес вирішив навести лад. Він знайшов у кутку кран, покрутив – і фонтан, що мовчав довгі роки, раптом запрацював.

– А де ж я тепер недопалки збиратиму? – бурчав нащадок Чингісхана.

– Принесіть-но мені відро, – попросив президент.

– Навіщо відро? – здивувався Жоржик Бутирський. – Переливати з пустого в порожнє ми й без відра вміємо.

Президент мовчки взяв відро, сів у машину та поїхав. Незабаром він повернувся з відром, повним води, де хлюпалася жива риба. Цю рибу він купив на ринку і тепер вилив у басейн.

– Які вони товстенькі, жирненькі! – Зрадів нащадок Чингісхана. – Я їх хлібчиком годуватиму. Вони в мене будуть, як рідні дітки.

Син нащадка Чингісхана співчутливо похитав головою:

– Ох, бідні рибки...

А Борис Руднєв знову сів у машину і поїхав до будинку під золотим півником, де він почав студіювати чорну папку зі справою “Операція «Чорний хрест»”. Прийшла німецька вівчарка Максима на ім'я Рекс і, повилявши хвостом, уляглася поруч.

Зверху у папці лежала фотокопія документа із центру американської розвідки Сі-ай-ей у Вашингтоні – принципова схема операції “Чорний хрест”. Незважаючи на жирний штемпель “Top Secret”, вже за тиждень копія цього документа була в Москві.

Це була директива посилити підривну діяльність в СРСР, користуючись післясталінською лібералізацією і спираючись в основі на “досвід тих таємних товариств, що були настільки активними у всіх революціях, включаючи і російську революцію”. Рекомендується маскувати всю операцію як “демократичний рух за свободу та права людини”. У лівому крилі цього Руху культивувати неотроцькізм, а у правому крилі – псевдонеохристиянство типу Бєрдяєва.

Перегорнувши кілька сторінок, Борис натрапив на знайомі імена – Жоржик Бутирський, Люся Шелапутін і навіть дружина швейцара Назара, беззуба Назариха. Але, виявляється, Назариха була зовсім не така беззуба. Вона була дуже зубастим агентом 13‑го Відділу КДБ. І вся божевільна історія з Ромео та Джульєттою, яка свого часу так хвилювала дім чудес, тепер виглядала зовсім інакше.

Насправді все починалося з того, що Назариху, яка за професією була перукаркою, послали робити зачіски дружині одного американського дипломата, яку звали Джульєттою і за якою вже давно стежив 13‑й Відділ. Але Джульєтта – це була лише агентурна кличка. Офіційно ж цю американку звали Дока Залман, дівоче прізвище Бондарєва.

Батько Доки зовсім не був консервним королем, і Дока зовсім не була принцесою доларів. Але родовід у неї був досить цікавий.

Дока любила похвалитися, що її дід був царським генералом. Але насправді він був зовсім не царським генералом, а липовим генералом липового уряду Керенського, який вже з 1912 року був членом таємних товариств всяких дегенератів, яких у 13‑му Відділі називали просто легіонерами. Весь свій уряд і генералітет Керенський підібрав із таких самих братів-легіонерів. Умовно ці горе-вояки називали себе младотурками (цих младотурків посилено розхвалює Солженіцин у своєму "Августі") за аналогією з такою самою революцією Кемаль-паші в Туреччині.

Син цього младотурка Кока Бондарєв виріс вже в еміграції в Америці і був таким самим легіонером, як його батько. Тому він відразу ж вступив у таємне братерство легіонерів, які самі себе називають гуманістами, а інші називають їх сатаністами. За фахом брат Кока був професійним ледарем. Колись він трішки викладав десь російську мову, а потім все життя ледарював і називав себе професором.

Свій же хліб “професор” Кока заробляв тим, що трошки працював в американській розвідці як зв'язковий з емігрантською організацією Союз трудового народу – СТН, яка колись закидала парашутистів в СРСР. Тих самих СТН-ських парашутистів, яких одразу ж переловили за допомогою Жоржика Бутирського та його бесінят, голеньких хлопчиків, які турбували його ночами.

З погляду діалектичного християнства таємні братства, до яких належав брат Кока, складалися з тих самих диваків, яких у середні віки палили як відьом та відьмаків. Таким чином, його донька Дока Бондарєва була, так би мовити, відьмою у третьому поколінні.

Агентурні дані 13‑го Відділу, тобто радянської інквізиції, говорили, що свою молодість відьма Дока провела у Вашингтоні, де вона крутила одностатеве кохання з напівєврейкою Наталкою Мельник (працює у “Голосі Америки”), батько якої Жорж Мельник був євреєм-вихрестом, але старанно приховував це і навіть прикидався російським монархістом. Таких таємних євреїв, чи криптоєвреїв, у 13‑му Відділі називали марсіанами. Очевидно, за аналогією з тими марсіанами з романів Уеллса, які прагнуть захопити світ.

Фахівці 13‑го Відділу вважали, що там, де є мільйон євреїв, поряд буде мільйон криптоєвреїв, тобто марсіан. Часто це люди у змішаних шлюбах з євреями чи продукти цих шлюбів – напівєвреї тощо. І серед цих марсіан такі імена, як Керенський та Лєнін, Сталін та Гітлер, Гіммлер та Тельман, фашист Пілсудський та комуніст Гомулка. І навіть президент Рузвельт. Справді, князі цього світу! І плутанина така, що сам чорт не розбереться! А тепер у Москві під маскою дисидентів колобродять такі марсіани, як Сахаров та Солженіцин.

Як агент 13‑го Відділу, беззуба Назариха була не лише зубаста, а й язикаста. Роблячи зачіски відьмі Доці, вона, як багато жінок, чесала не так гребінцем, як язиком. І при цьому вичісувала всі деталі з життя Доки.

Згодом ці дані доповнювалися рапортами інших агентів.

Коли відьмі Доці виповнилося 25 років (відьми зазвичай намагаються вийти заміж у 25 років), вона вийшла заміж за напівамериканця або, вірніше, за півєврея на ім'я Джеррі Залман. От, дивлячись на такі змішані шлюби, філософ-чортошукач Бєрдяєв і бурмотів про таємний союз сатани і антихриста, який обіцяє царство князя цього світу.

Щоб зрозуміти це таємне царство по-марксистськи, діалектично та матеріалістично, потрібно знати, як відьми та відьмаки здійснюють своє відьмаче кохання.

Однак тут потрібно спочатку тричі перехреститись і тричі плюнути через ліве плече. На Заході такі речі називаються модернізмом. А оскільки нам, росіянам, дорікають, що ми відстаємо від життя, то ось ми й переходимо від соцреалізму до соцмодернізму.

У такій культурній та прогресивній країні, як Америка, цьому модернізму тепер навчають навіть 10‑річних дітей, називаючи це “сексуальною освітою”. І виходить, що деякі батьки не знають того, чому вчать їхніх діток. Отож, аби батьки не відставали від своїх діток...

З погляду діалектичного християнства, справа виглядає так. Бог – це кохання. Коли відьми підписують договір з дияволом, Бог позбавляє їх вищого божого дару, дару любові – і в прямому розумінні, і в переносному. Тоді хитрий диявол, мавпа Господа Бога, підсовує відьмам і відьмакам як ерзац одностатеве кохання. Але інструментів для цього їм Бог не дав. Що ж робити?

Тому модерні відьми роблять своє модерне кохання за допомогою ротового еротизму папєлє Фрейда, що в медицині називається кунілінгусом, тобто відьми лягають валетом, лижуть одна у одної – і облизуються від задоволення. Дуже просто.

А коли відьми виходять заміж, то зазвичай вони підшукують собі чоловіка-перевертня, тобто мінетчика з французьких анекдотів. Теж дуже просто. Адже таких перевертнів також легіон. І різних комбінацій тут більше, ніж у калейдоскопі. У принципі таке французьке кохання, або 69, означає пригнічену або латентну гомосексуальність.

У такій культурній країні, як США, згідно зі знаменитою статистикою доктора Кінсі, 37% населення більш-менш знайомі з гомосексуальністю. Тобто кожна третя людина – легіонер. А серед інтелігенції таких легіонерів-кінсіанців буде вже не 37%, а понад 50%, тобто більшість. І за демократичних умов, де вирішує більшість, вони вас демократично переголосують. І виходить не демократія, а сатанократія.

Так чи інакше, ось ці легіонери і розводять модернізм і “сексуальну освіту”, де вже маленьких дітей вчать, що всі види сексу, включаючи і відьминське кохання, кунілінгус і фелаціо, тобто лизання та сосання – це зовсім не статеві збочення, а цілком нормальне явище, що це просто справа смаку. А якщо це вам не смачно, то нанюхайтеся наркотиків.

Такі модерністичні шлюби досить легко розпізнати, навіть не заглядаючи до спальні. Сову по польоту видно – і відьму теж. Адже ці дружини-відьми в душі є чоловіками, а чоловіки-перевертні в душі є жінками. Тому що в їхній душі живуть біси інкуб і суккуб, які перетворюють жінок на чоловіків, а чоловіків на жінок. Знаючи це, потрібно лише уважно придивитися, де дружина-мужик і де чоловік-баба.

Для людей із чистою совістю – це справжня сексуальна освіта, без лапок. Але відьми і відьмаки, у яких завжди нечисте сумління, одразу почнуть шипіти і брехати, що це, мовляв, порнографія, що це неподобство, що це дискримінація, що це порушує свободу і права людини і так далі. Ось по цій брехні ви їх і впізнаєте. Адже відьми та відьмаки не можуть так, щоб не брехати. Бо їхній господар, диявол, є брехун і Батько брехні.

Тож повернімося до нашої відьми Доки та її чоловіка-перевертня. Хоча Дока й запевняла, що її чоловік – американський дипломат, але насправді напівамериканець і напівєврей (у 13‑му Відділі таких називали євриканцями) Джеррі Залман був лише дрібним чиновником американського посольства у Москві, де вся його робота полягала у тому, що він лизав і клеїв марки та фотографії на паспорти.

Вся робота цього перевертня-лизуна служила лише для маскування. А головну роль, як зазвичай в таких шлюбах, відігравала відьма Дока, яка насправді була агентом Сі-ай-ей. Поки Джеррі клеїв свої марки, його дружина-відьма, прикриваючись статусом дружини американського дипломата, бігала по Москві і, чудово знаючи російську мову, відновлювала контакти по лінії операції “Чорний хрест”.

Модус операції був такий. Відьма Дока в принципі винюхувала серед московської літературної богеми таких же легіонерів, як її чоловік-перевертень: різних невдах типу ХС або типу ПЛ, недоробків і придурків, пальцем роблених, шизофреніків і параноїків, яких мучив комплекс неповноцінності чи маленька манія величі. Потім відьма Дока засовувала такому легіонерові палець у його хвору душу, колупалася там і муркотіла:

– Миленький, ви такий талановитий... Ви просто геніальний! Яке неподобство, що вас тут, у СРСР, не визнають. Знаєте, ніхто не пророк у своїй вітчизні. Але я вам допоможу, і ви зможете прогриміти на весь світ. Ще й Нобелівську премію отримаєте – як Пастернак. Адже це все ми йому зварганили. Тільки робіть так, як я говорю... І ми з вами наробимо такі чудеса, що вам і не снилося.

Потім і справді починалися дива. Відьма Дока підсовувала цим легіонерам матеріали, зроблені американською розвідкою. Легіонери передруковували це на радянській машинці, на радянському папері, розмножуючи на ротаторі, і повертали Доці. Потім у підвалі американського посольства, у спеціальній лабораторії, ці матеріали оброблялися так само, як фальшиві долари, щоб надати їм пошарпаного вигляду таких, що “були у вжитку”.

Наступним номером програми відьма Дока передавала ці матеріали американським журналістам і запевняла, що це справжнісінький радянський “Самвидав”, який ходить по всій Москві. Охоча до сенсацій американська преса робила з дохлої мухи білого слона і кричала на весь світ про потужне “демократичне підпілля” в СРСР.

Улещені цією рекламою, демократи-легіонери потім вже самі шукали зустрічей з іноземними журналістами та охоче розповідали їм усілякі байки. А відьма Дока вирушала на пошуки наступної жертви.

Колись радянські діти співали частівки, як американець вставляє кудись палець і думає, що він заводить грамофон. Так само і американська відьма Дока знову вставляла палець у хвору душу чергового легіонера і, як грамофон, заводила:

– Душенько, ви такий талановитий, такий геніальний...

Так у Москві в порядку “Самвидаву” зародився знаменитий СМОГ, тобто Спілка МОлодих Геніїв, про яку до хрипоти кричала міжнародна преса. До речі, англійською смог означає отруйний туман. Очевидно, оперативник із Сі-ай-ей, який вигадав цю назву, був не позбавлений почуття гумору.

Окрім відьми Доки в операції “Чорний хрест” брала участь ціла мережа агентів Сі-ай-ей, замаскованих під дипломатів та журналістів. Адже в американській пресі відкрито пишуть, що у всіх американських посольствах світу більшість співробітників є не так дипломатами, як агентами Сі-ай-ей. Крім того, найкращим маскуванням для агента Сі-ай-ей є професія журналістів, які пхають свій ніс скрізь і всюди.

Майже всі агенти операції “Чорний хрест” були марсіани, тобто криптоєвреї, люди у змішаних шлюбах із євреями або продукти цих шлюбів – напівєвреї тощо. Ці оперативники вербувалися, як правило, із членів тих таємних товариств, які самі себе називають гуманістами, а інші називають їх сатаністами. Але під час Великої Чистки 13‑й Відділ перестріляв тисячі і тисячі цих гуманістів-сатаністів із ленінської гвардії. Перед розстрілом вони повзали навколішки і наввипередки викладали всі свої таємниці. І у 13‑му Відділі чудово знали, що це таке.

Тепер же ці міжнародні легіонери, замасковані так само ретельно, як відьма Дока, знову бігали по Москві і винюхували собі подібних, збиваючи з них таємне суспільство "Чорний хрест" і намагаючись створити таку ж ситуацію, як у 1917 році.

Саме таким чином після “Самвидаву” та Союзу молодих геніїв – СМОГ у Москві зародилося ліве крило демократичного підпілля – неотроцькістська “Ліга прав людини”. Ці лігаонери видавали на ротаторі свою підпільну "Хроніку", де в основному повідомлялося, кого з братів-лігаонерів посадили в спеціальні психіатричні лікарні – СПБ, які самі психи охрестили психушками або дурдомами.

Слідом за лігаонерами з “Ліги” у таємного товариства “Чорний хрест” з'явилося праве крило – підпільний “Союз соціал-християн”, який базувався на філософії чортошукача Бєрдяєва. Того самого Бєрдяєва, який проповідував союз сатани і антихриста. Братці-бердяєвці маскувались під неохристиян, неослов'янофілів та навіть ліберальних неомонархістів. Але цілі у них були зовсім інші. Саме такі монархісти і розвалили монархію, працюючи, як терміти, зсередини.

Гортаючи папку зі справою “Чорного хреста”, Борис весь час натикався на знайомі імена, 13‑й Відділ так інфільтрував “Чорний хрест”, що іноді було важко розібратися, де свої агенти а де чужі. Плутанина така, що тут і сам сатана заплутається.

Ось агентурна фотографія якоїсь веселої п'янки, де “неохристиянин” Серафим Алілуєв, висунувши язик, залицяється до відьми Доки і подає їй язиком якісь таємні знаки. А Остап Оглоєдов, син Остапа Бендера, тим часом лапає її чоловіка-перевертня.

На іншій фотографії, знятій секретною камерою, відьма Дока лесбіянить із якоюсь радянською лесбіянкою, агентом 13‑го Відділу. Треба визнати, що ця радянська відьма була настільки фантастичною красунею, що тут втратить голову будь-яка американська відьма. Фото було таке пікантне, прямо як наочний посібник для уроків сексуальної освіти в американських школах, де французьке кохання тепер називають американським коханням.

Слідом йшов батько відьми Доки, відьмак Кока, липовий професор і агент Сі-ай-ей, а також член емігрантської революційної організації “Союз трудового народу”, або СТН. Щоправда, цей СТН мав й іншу розшифровку – Са-Та-На. Ці СТН-істи займалися переважно тим, що за гроші Сі-ай-ей друкували та розповсюджували за кордоном літературу “Самвидаву”.

Модус операнді відьмака Коки був такий. Спочатку його дочка-відьма ловила у свої тенета легіонерів з московської літературної богеми і накручувала з ними “Самвидав”. 13‑й Відділ спокійнісінько садив цих легіонерів у дурдоми, а декого потім висилали за кордон. Там на них чекав відьмак Кока, який рушав із цими дурдомщиками у пропагандне турне.

Раніше цигани водили ярмарками ведмедя на мотузці і з кільцем у носі, який танцював гопака і показував усілякі фокуси. Подібним чином СТН-іст Кока катався тепер Америкою і показував на зборах радянських дурдомщиків, запевняючи, що це члени потужного СТН-істського руху в СРСР. Чомусь, як правило, все це були євреї, напівєвреї чи люди у змішаних шлюбах із євреями.

Перед виступом бідних жертв психвійни накачували американськими заспокійливими пігулками – транквілайзерами. Вони сиділи з каламутними очима, кивали головами і розповідали, що радянська влада зовсім дегенерувалась і ось-ось розвалиться. А СТН-іст Кока розпинався, що це зовсім не психи з дурдомів, а полум'яні демократи, дисиденти, інакодумці та незгодники, які стали жертвою психтерору КДБ.

Штаб-квартира Сі-ай-ей під великим секретом інформувала відьму Доку, що Жоржик Бутирський – це перевірений та довірений американський агент у Москві, на якого вона може повністю покладатися. Тому потрійний агент Жоржик тепер функціонував як зв'язковий між відьмою Докою та лівим крилом “Чорного хреста” – неотроцькістською “Лігою прав людини” та їхньою “Хронікою” з дурдомів.

Зі своїми лівими хлопчиками-лігаонерами Жоржик зустрічався переважно в московських шинках, де його добре знали і де він не збуджував жодних підозр. Ідеологією цих неотроцькістів була теорія перманентної революції Троцького, тобто, просто кажучи, перманентна анархія. Крім того, Жоржик тепер навіть пописував у підпільному журналі “Фенікс”.

Тим часом людина-комп'ютер Зарем Волков, шаховий чемпіон з гри наосліп, підключився до правого крила “Чорного хреста” – до таємного “Союзу соціал-християн”. Оскільки всі знали, що Зарем катакомбний християн, то соціал-християни зустріли його як рідного брата. Однак у своїх рапортах брат Зарем з обуренням писав, що це зовсім не соціал-християни, а справжнісінькі сатаністи-бердяївці, які тільки маскуються під неохристиян.

Людина-комп'ютер методично, як у шаховій грі, повідомляв, що релігія цих неосатаністів дуже проста. Це просто дегенерати, які моляться на дегенерацію, тобто на сатану і ворога роду людського, якого вони називають князем світу цього. Дегенерацію та статеві збочення, оскільки це завжди починається з верхів суспільства, вони вважають ознакою людської еліти, ознакою обрання та залучення до, так би мовити, вищого класу людей. Тому ці х-соси та п-лизи, садисти та мазохісти, шизофреніки та параноїки вважають себе обраними людьми, елітою роду людського і вищим класом. Але оскільки нормальні люди, тобто бидло, всіх цих премудростей не розуміють, то все це треба тримати у суворій таємниці. В принципі ці бердяєвські чорто-люди просто йшли стопами євреїв, які вже давно оголосили себе “обраним народом”.

Потім йшла довідка фахівців 13‑го Відділу. Ось за цей-то неосатанізм, що маскується під “Неохристиянство”, царський Святіший Синод у 1915 році і засудив чортошукача Бєрдяєва до довічного заслання у Сибіру. А тепер американська розвідка намагається відродити цю бердяївщину під маскою соціал-християн.

Революційну літературу “Самвидаву”, котра виходила з підвалу американського посольства, знаючі люди називали на честь дядька Сема “Сем-видавом”. Але подібна штучка виходила і з підвалу дому чудес, де цим займалися два сталінці. Колишній кухар Васьки Сталіна, Женька Южний, ночами варив у цьому підвалі самогон. А вдень він накручував там ротаторний журнальчик, який за аналогією теж назвали "Самогоном". У цій справі йому допомагав Миша Гейм-Данілов, колишній товариш по чарці Васьки Сталіна.

Редагували це варево косоокий Філімон та Ірина Забубенна-Розенберг, баронеса-поетеса та мати циганського барона Люсі Шелапутіна. А варили цей “Самогон” для того, щоб потім було легше взяти за зябра легіонерів із “Сем-видаву”.

У свій час генерал-архієпископ Пітирим попереджав, що в домі чудес буде не лише біла пропаганда, а й чорна пропаганда, якась чорна магія, якої Борис навіть і бачити не буде. Тепер же він бачив, що це за чорна магія, якою займався чарівник Гільруд, який служив йому у якості Мефістофеля.

Борис згадав, як він збирався писати книгу про ідеальних радянських людей нового типу – гомо совьєтікус. Але потім ніби чорт поплутав і перемішав усі карти. Засунули його в цей проклятий дім чудес. І все виходить не так, як він думав. Замість ідеальних гомо совьєтікус виходить чорт знає що.

Поки Борис гортав папку зі справою “Чорного хреста”, німецька вівчарка Максима обережно поклала йому голову на коліна. Очі у Рекса були такі красиві та розумні, майже як у дитини. І він так по-дружньому виляє хвостом, ніби хоче щось сказати.

– Так, Рексик, старий Шопенгауер був, мабуть, правий, – сказав Борис, гладячи Рекса по голові. – Погано було б жити на світі, якби не було собак, на чесну морду яких можна дивитися з абсолютною довірою.

Рекс лизнув йому руку і співчутливо вильнув хвостом.

* * *

У домі чудес продовжувалися чудеса. Жоржик Бутирський вкрав десь породисту сіамську кішку і весь день бавився з нею. А у фонтані зникла одна з риб.

– Куди моя риба поділася? – запитав президент дому чудес.

– Її, мабуть, кішка з'їла, – відповів нащадок Чингісхана.

Ночами потрійний агент Жоржик займався своєю агентурною роботою по лінії “Чорного хреста” та “Самвидаву”, а вдень бовтався по дому чудес, позіхав і вчив свою кішку ходити на задніх лапах. А президент дому чудес заглянув у басейн і здивувався:

– Ей, а куди ще одна риба зникла?

– Дивно, – сказав нащадок Чингісхана. – Може, це риби не прості, а літаючі?

Американське радіо “Звільнення”, захлинаючись, повідомляло про розвиток підпільного демократичного руху в СРСР та про героїчний “Самвидав”. Тим часом демократ-підпільник Серафим Алілуєв сидів у дурдомі імені Кащенка, в палаті №7, і грав у підкидного дурника з іншими демократами.

А коли президент дому чудес знову заглянув у свій фонтан, в басейні замість риб плавали одні недопалки.

– Ентих рибок нащадок Чингісхана виловив, – пояснив швейцар Назар, переступаючи з ноги на ногу. – Жоржик горілку приносив, а закусона в них нема. Так вони цих рибок варили і жерли.


Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ