Григорій Клімов «Князь світу цього»

Глава 7. Змія і меч

З вуст же Його виходить гострий меч... Він узяв дракона, змія стародавнього, який є диявол і сатана, і скував його на тисячу років.

Одкровення святого Іоанна Богослова. 19:15; 20:2

Чим більше лютувала Велика Чистка, тим частіше Борис проводив обшуки в кімнаті начальника 13-го відділу НКВС, намагаючись розгадати таємниці цієї загадкової чистки. На столі Максима постійно лежали вирізки з міжнародної преси, де багато писали про полювання на відьом в СРСР, обурювалися цим – і ніхто нічого не розумів.

Під час одного з таких обшуків Борис натикнувся на жовту папку з написом: «Справа №69/ПЛ. – Володарі людських душ».

Гортаючи цю папку, Борис згадав справу «Блакитної зірки» і сумний крик душі Максима: «Ех, якби я знав це раніше! Як багато горя та нещастя – і тому, що я не знав цього». Це після того, як Максим виявив, що його мертва красуня дружина хоч і виглядала як тихий ангел, але насправді була якась напівкровка, чи то напівангел і напівмарсіянка, чи то помісь сатани та антихриста.

Тоді Максима зацікавило, чому про це так мало пишуть у пресі? Чому мовчать письменники та поети? Чому вони не виконують свій громадянський обов'язок – попередити співгромадян про небезпеку з боку сатани і антихриста? А якщо й пишуть, то чому вони завжди чогось недомовляють? І тоді Максим віддав своєму Науково-дослідному інституту НКВС наказ провести з цього приводу спеціальне розслідування.

Письменників та поетів здавна називали володарями людських душ. За радянських часів їх називали інженерами людських душ. А в жовтій папці були результати слідства про цих володарів людських душ.

Мозковий трест професора Руднєва розпочав своє слідство з поетів. І щоб підвести солідний історичний фундамент, як і належить серйозним науково-дослідним роботам, все починалося з посилань на античні авторитети. І ці авторитети говорили наступне.

Давньогрецький філософ Аристотель, найбільший розум античного світу, розмірковуючи про взаємозв'язок між розумом і безумством, писав, що геніальність і божевілля найчастіше і найяскравіше зустрічаються у поетів.

Філософ Демокріт, один із основоположників матеріалізму, прямо говорив, що людину при здоровому глузді він не вважає справжнім поетом.

А знаменитий філософ Платон, один із засновників об'єктивного ідеалізму, у своїй книзі «Держава» для побудови комуністичного суспільства ставив таку обов'язкову умову: вигнати всіх поетів за межі цієї держави.

«Бідні поети!» – подумав Борис.

Щоб здаватися об'єктивними, фахівці 13-го відділу робили зауваження, що найкращий російський поет Пушкін був винятком із цього правила, він був чистим генієм, сонячним генієм – тобто абсолютно нормальною людиною. Але, дотримуючись порад стародавніх філософів, 13-й відділ вважав, що в принципі поезія – це ознака ненормальності і що з поетами треба бути насторожі.

«Хто ж із них правий: філософи чи поети?» – подумав Борис. Все це здавалося дивним, заплутаним та незрозумілим.

Натомість подальше нагадувало дотепний єврейський анекдот. У таких анекдотах, якщо потрібно розв'язати якесь важке й делікатне завдання, то треба тільки знайти розумного єврея, який все миттєво і дуже спритно зробить.

Так вчинив і 13-й відділ НКВС. Щоб розв'язати плутану справу про володарів людських душ, мозковий центр професора Руднєва взяв собі на допомогу не одного розумного єврея, а аж трьох з раніше живших євреїв. І навіть пояснювалося чому. Нібито тому, що корені цієї справи слід шукати в Біблії та вченні апостолів. І це вже начебто своєрідна єврейська професія. І ці три розумні єврея, кожен по-своєму, нібито продовжують лінію біблійних апостолів.

Першим апостолом 13-го відділу був професор Ломброзо, батько наукової кримінології, який був знаменитим психіатром і завідував божевільними будинками, де збирав свої спостереження. Прославився він здебільшого своєю теорією, що геніальність тісно пов'язана з виродженням або, попросту кажучи, з дегенерацією, яка, у свою чергу, тісно пов'язана з душевними хворобами.

Йдучи далі цим шляхом, професор Ломброзо написав наукову книгу «Політичні злочини і злочинці», де він на підставі багатого фактичного матеріалу доводив, що більшість політичних змовників і революціонерів у тому випадку, якщо вони програють, потрапляють на плаху, на шибеницю або під розстріл, а якщо вони виграють, то стають вождями, диктаторами, прем'єрами чи президентами, тобто князями світу цього, але всі вони здебільшого в принципі ті самі душевнохворі виродженці, дегенерати і маніяки.

Рухають ними не любов до свободи, рівності та братерства, про що вони завжди кричать, а маніакальна, хвороблива жадоба до влади, характерна для певної категорії дегенератів. Це якийсь спеціальний комплекс влади, який має спеціальну формулу. І якщо знати цю формулу, то...

Звичайно, все це дуже зацікавило 13-й відділ НКВС. І особливо – таємнича формула влади. Як-не-як, але професора Ломброзо вважають батьком наукової кримінології.

Другим апостолом 13-го відділу виступив учень професора Ломброзо доктор Нордау-Зюдфельд, який нашумів своєю книгою «Виродження», де він розібрав по кісточках всіх володарів людських душ 19 століття: Ніцше, Шопенгауера, Толстого, Золя, Флобера, Бодлера, Ібсена і так далі і дійшов сумного висновку, що з точки зору медицини всі вони – явно виродженці і душевнохворі. Від цього відкриття доктор Нордау явно хвилювався. Але володарі душ, хоч і душевнохворі, спокійно сиділи на своїх п'єдесталах.

Третім апостолом 13-го відділу став знаменитий доктор Фрейд, батько психоаналізу, який довів, що психічні хвороби, як правило, пов'язані зі статевими збоченнями, і навпаки. А тому, знаючи одне, можна судити про інше.

Інакше кажучи, геніальний Фрейд стверджував, що диявол дегенерації ховається у двох місцях – у голові та у штанах людини. Але в голову людини так просто не заглянеш. А заглянути йому у штани набагато простіше. І тоді можна судити, що відбувається у неї в голові. Але це було саме те, що й було потрібно фахівцям 13-го відділу НКВС.

Адже так можна переловити всіх політичних злочинців. Ану, дядя, знімай-но штани! Просто – до геніального. Єдина проблема тільки в тому, що в цю пастку потраплять майже всі генії.

Щоб не помилитися, 13-й відділ НКВС взяв як свідка ще четвертого хитромудрого єврея. Це був апостол філософії екзистенціалізму К'єркегор, горбун і скиглій, який стверджував, що з часу винайдення друкувального преса диявол оселився в друкарській фарбі. А оскільки в наш час преса – це свого роду шоста велика держава, яка певною мірою ніби князює над світом, то в результаті тепер неможливо проповідувати християнство. Тебе просто не друкуватимуть.

Як не дивно, але з К'єркегором повністю погоджується знаменитий французький письменник Андре Жид, який абсолютно серйозно заявляє, що немає книги, яка була б написана без допомоги диявола.

Примітка спеціалістів 13-го відділу: «Звичайно, він сам педераст. Але ми цю символіку також знаємо».

Підвівши таку солідну наукову базу, мозковий трест професора Руднєва почав перевіряти ці теорії на практичних прикладах. Насамперед зняли штани з великого гуманіста Льва Толстого, заслуженого богошукача, якого чомусь зі скандалом відлучили від церкви, та ясновельможного графа, якого сам Ленін називав дзеркалом російської революції.

Щоб не було непорозумінь, слово надавалося самому Толстому. У своєму особистому щоденнику від 29 листопада 1851 року він писав наступне: «Я ніколи не любив жінку... але я досить часто закохувався в чоловіків... Я закохався в чоловіка, ще не знаючи, що таке педерастія... Наприклад, Дьяков – я хотів задушити його поцілунками і плакати».

У своїй «Сповіді» Толстой писав так: «Я відчував, що я не зовсім здоровий душевно».

А в цей час другий великий російський письменник Достоєвський писав так: «Про Льва Толстого... чутно, що він зовсім збожеволів».

На це Толстой відповідав Достоєвському, що той сам хворий і всі його герої теж хворі. При цьому малися на увазі не хворі на шлунок, а душевнохворі.

«Боже, – подумав Борис, – ось це так обмін люб'язностями між геніями!»

Щоб розібратися у суперечці, 13-й відділ посилався на знаменитого психіатра Россолімо, який лікував Толстого та поставив такий діагноз: «Дегенеративна подвійна конституція: паранояльна та істерична з переважанням першої».

А щоб Толстому не було прикро, професори 13-го відділу викопали якихось фрейдистів-психоаналітиків, які за допомогою всяких фіглів-міглів вирахували, що в житті та творчості Достовського теж є якісь «тенденції гомосексуального порядку». Так помирили Толстого і Достоєвського: обидва вони мають рацію – обидва хворі.

У жовтій папці вказувалося, що в молодості Достоєвський був членом гуртка революціонерів-петрашівців, за що його засудили до страти, яку потім замінили на каторгу, де його лікували за методом Толстого, який проповідував «лікування працею». Після цього Достоєвський справді вилікувався від своїх колишніх революційних поглядів та став письменником-реакціонером. Пізніше у своїх «Бісах» він писав про своїх колишніх приятелів-петрашівців, що це було «протиприродне та протидержавне суспільство чоловік з тринадцяти».

«Дивно, – подумав Борис, – Достоєвський кидає якісь темні натяки щодо числа 13. А Толстой, як навмисне, наробив 13 дітей. А на них полює 13-й відділ НКВС. Що це таке?»

Слідом за графом Толстим зняли штани з великого пролетарського письменника Максима Горького. Цей буревісник революції свого часу писав, що диваки прикрашають життя. Але він сам був великим диваком. В 19 років він намагався застрелитися. Потім одружився – і незабаром розлучився. Його рідна дитина залишилася з дружиною, а Горький узяв собі прийомну дитину. І ось тут він справді устругнув.

Зазвичай люди намагаються взяти собі прийомну дитину якнаймолодше. А Горький, якому тоді було 35 років, усиновив 19-річного хлопця. От вже справді дивак! Але це ще не все. Цією прийомною дитиною був такий собі Зіновій Свердлов, рідний брат Якова Свердлова, який пізніше, після революції, був Головою ВЦВК, тобто главою Радянської держави!

І стали у 13-му відділі до Горького чіплятися. А навіщо тобі знадобився не просто хлопчик, а 19-річний хлопчик? Та не просто хлопчик, а єврейський хлопчик? Та ще й рідний брат затятого революціонера? І так далі.

Гортаючи жовту папку, Борис згадав справу кремлівських лікарів-отруйників. Тоді, під час пам'ятних московських процесів, доктор Левін публічно, у присутності іноземної преси зізнався, що Горький та його син, не прийомний, а рідний, були потихеньку отруєні за наказом начальника НКВС Гершеля Ягоди. Так, але хто наказав це Гершелю? І чому?

Дивно все це. Адже Велика Чистка розпочалася після вбивства Кірова у Ленінграді. І після цього казали, що в Ленінграді раптом, за одну ніч, арештували всіх педерастів. Отже, всі вони були заздалегідь на спецобліку, не чіпали лише танцюристів балету. Інакше Ленінград залишився б без балету. Крім того, танцюристи працюють не головою, а ногами. І тому НКВС було байдуже, що в них у голові. Але письменники працюють не ногами, а головою...

І ще одна дивна річ. Після революції серед різних революційних свобод повну свободу отримали педерасти. Вперше за весь час існування Росії педерастія була викреслена з нового радянського кримінального кодексу. А в жовтій папці наголошувалося, що така ж дивна річ сталася у Франції після Великої французької революції. Але незадовго до початку Великої Чистки свобода для педерастів закінчилася – педерастію знову ввели до кримінального кодексу.

Це факти. А факти, як каже товариш Сталін, – це вперта річ. Але що ховається за цими фактами?

Що більше Борис заглядав у таємниці 13-го відділу, то менше він розумів. Раніше він вважав, що Максим злегка збожеволів. А тепер у цього схибленого ще цілий мозковий трест, схожий на трест божевільних. Раніше була змова кремлівських лікарів-отруйників. А тепер у жовтій папці якась змова лікарів-психіатрів.

Від усіх цих змов Борису стало нудно. Тому він закрив справу про володарів людських душ і пішов грати у волейбол.

* * *

Якось увечері, коли Максим сидів вдома, Борис знайшов у нього на столі книгу з історії середньовічної інквізиції, якою він, мабуть, користувався як довідником для вдосконалення роботи НКВС. У цій книзі говорилося, що за час полювання на відьом у Європі відправили на той світ 9 мільйонів відьом і чаклунів.

– Ого-го! – сказав Борис. – Невже 9 мільйонів?

– Це пишуть адвокати диявола, – заперечив доктор соціальних наук. – І вони навмисно перебільшують. Достовірніші джерела називають 30 тисяч. Це приблизно за 300 років. Тобто 100 осіб на рік – по всій Європі. З погляду кримінальної статистики це не так уже й багато.

– Так, але все-таки. Ні з того, ні з сього – завітайте на багаття.

– Ні, все це трошки не так. Адвокати диявола просто мовчать, що цьому майже завжди передують серйозні злочини – кримінальні чи політичні. За подібні справи у тій самій Європі і зараз виносять смертні вироки – і не менше. І якщо придивитися, це ті ж люди, кого інквізиція ліквідувала як відьом та чаклунів. Вся різниця у термінології. Ось і все.

– Все це нісенітниця, – сказав студент. – Бабчині казки.

– Нісенітниця... Коли відбулася Велика французька революція, то за три роки на гільйотину потрапило понад мільйон людей. Найчастіше – абсолютно безневинних. А пізніше з'ясувалося, що всі вожді цієї революції виявилися людьми того самого типу, кого раніше називали відьмами та чаклунами. Так що краще: якби за 3 роки ліквідували 300 цих відьом і чаклунів, включаючи і всіх вождів революції, чи мільйон невинних жертв гільйотини? І та сама історія відбувається з радянською революцією.

– Добре, – сказав Борис, – припустимо, що це так. Але чому про це так мало відомо?

– Тому, що це відомо дуже багатьом. Але всі вони будуть мовчати – чи все заперечуватимуть. Тому в Євангелії і сказано: ім'я моє легіон. 90% цього легіону – це люди більш менш невинні. Це ніби святі. На долю решти 10% легіону припадає 90% всіх злочинів роду людського. Це ніби грішники. Але якщо сказати, що це за легіон, то всі – і святі, і грішники – піднімуть таке виття... що краще цього не говорити. – Комісар держбезпеки махнув рукою: – Загалом це проблема складна. Тут бувають і святі грішники і грішні святі. І комбінацій тут – як у калейдоскопі. Я Сталіну пояснював-пояснював. А він каже: «Гані їх всех в Сібір. І святих, і грешніков!»

Якось Максим проговорився, що плани Великої Чистки передбачають ліквідацію чи ізоляцію 5% населення СРСР. При населенні в 180 мільйонів це становить 9 мільйонів. Плани чистки були розраховані на 3 роки. Тобто за 3 роки наздогнати і перегнати те, на що середньовічній інквізиції знадобилося 300 років.

Потім доктор соціальних наук додав:

– У всіх книжках написано 5%. Але я сказав Сталіну, що можна зменшити до 4%. Бачиш – я добре роблю. – Очима фанатика він втупився в темну ніч за вікном. – Ось Достоєвський у своїх «Бісах» описував революціонерів. І він передбачив, що Росія перехворіє на тяжку хворобу. Він знав, що то за хвороба. І я знаю. А потім усі ці виразки, усі міазми, усі нечистоти, усі ці біси згинуть, увійдуть у свиней, кинуться в прірву... І тоді матінка-Росія, перехворівши, молода і здорова, знову сяде біля ног Спасителя... Ось я, раб Божий... чи бич Божий, і допомагаю цьому історичному процесу. Але ніхто цього не розуміє...

Тим часом на Країну Рад насувалося сонячне затемнення. Рай, який обіцяла революція, все більше перетворювався на пекло. На Землі йшла чистка, а в небі повисло чорне сонце.

Коли Ленін готував революцію, він таврував жорстокості царського уряду та агітував за відміну смертної кари в майбутній Росії. Але як тільки більшовики прийшли до влади, за перші 3 роки ЧК перестріляла більше людей, ніж уся династія Романових за 300 років.

Тепер же говорили, що у зв'язку з чисткою вийшов новий указ Верховної Ради про зниження віку кримінальної відповідальності з 18 років до 14 або навіть 12 років – причому аж до розстрілу. Отже, замість скасування страти тепер її поширили навіть на дітей.

У трудові будинки та трудові колонії для малолітніх злочинців приїжджала комісія НКВС. Переглядали справи. Складали списки. А потім за цими списками розпочалися масові розстріли неповнолітніх. Розповідали, що ночами трупи розстріляних вивозили на міське сміттєзвалище, рили глибоку яму, звалювали туди трупи, як падаль, заливали вапном, а зверху, щоб не розрили бродячі собаки, засипали купами сміття. Цим ніби хотіли наголосити: ховаємо, мовляв, людське сміття.

Все це були плоди роботи Науково-дослідного інституту НКВС, яким керував доктор соціальних наук Максим Руднєв. Вдома Максим виправдовувався:

– Що ви робитимете з 14-річним хлопчиськом, за яким уже три вбивства? Раніше вважали, що такий убивця це жертва соціальних умов, якого легко перевиховати, якщо змінити ці умови. Але практика показала, що соціальні умови відіграють певну роль лише у разі легких злочинів. А у разі тяжких злочинців-рецидивістів, причини зазвичай закладені не в навколишньому середовищі, а всередині цієї людини, у її психіці. І переробити таку людину не можна. Його можна лише ізолювати. Але навіть і в ізоляції, у трудколонії чи таборі, кінцевий результат той самий: чи він когось кокне, чи його кокнуть. Тому з такими вирішили не морочитися, а просто ліквідувати.

У царські часи робили різницю між політичними та кримінальними злочинцями. А тепер усіх зрівняли і політичних садили разом із злодіями та бандитами. Причому з політичними поводилися гірше, ніж із кримінальними.

Максим пояснював це так:

– Взагалі-то, з наукового погляду кожному злочину відповідає певний психічний комплекс. Наприклад, палії. Цьому відповідає те, що в психіатрії називається піроманією, тобто болісне тяжіння до пожеж, що веде до підпалів. Примітивна людина йде та підпалює будинок. А гнилий інтелігентик робить те саме в уяві – він підпалює суспільство, державу, роздмухує революційні пожежі. Але технічно для психіатрів вони обидва – піроманьяки. А хто з них гірший: хто підпалює будинок чи цілу державу? Тому з такими інтелігентиками тепер і церемоняться менше, ніж із кримінальними злочинцями.

Потім доктор соціальних наук став доводити, що подібний психічний взаємозв'язок є між бандитами і революціонерами. Тому Сталін і Пілсудський у своїй політичній кар'єрі не гидували звичайнісіньким бандитизмом, називаючи це експропріаціями для потреб революції.

– Наїлися ми цих революцій, – сказав він. – Тепер ми люди вчені. Тому тепер ми й саджаємо бандитів та революціонерів в одну яму.

У слідчих органах НКВС запровадили так звані методи фізичного впливу, що означало тортури. І в НКВС з'явилася ще одна професія: тіломеханіки, тобто заплічних справ майстри.

Під час слідства заарештовані вороги народу потрапляли до рук тіломеханіків, які пропускали їх через методи фізичного впливу, після яких вони зізнавались, що всі вони контрреволюціонери, іноземні шпигуни, терористи, шкідники та диверсанти.

– Але ж це все вигадки! – обурювався батько.

– Звичайно вигадки, – погодився Максим. – Ми даємо списки із готовими вироками. І слідчі більше нічого не знають. Їхня справа – домогтися формального зізнання у чому завгодно. І будь-якими засобами.

– Але в чому ж ці люди винні?

– У тому, що вони належать до того класу, від якого виходить 90% усіх лих і бід роду людського. У тому числі майже всі революціонери, шпигуни, терористи, шкідники та диверсанти. Просто ми не чекаємо, доки вони це зроблять, а ліквідуємо їх у превентивному порядку. Як клас.

– Але що це за новий клас?

– Це той старий клас, який свого часу називали чортами, відьмами та чаклунами, – спокійно відповів доктор соціальних наук. – Це просто особливі типи людей. З особливими властивостями. Такі типи були, є і будуть. Навіть у новому, соціалістичному суспільстві.

Раніше максимальний термін ув'язнення або висилки був 10 років. Тепер же цей максимум підвищили до 25 років. Крім того, деяким категоріям ув'язнених після закінчення їхнього терміну автоматично давали нові терміни, що практично означало довічне ув'язнення.

– Чому додають терміни? – протестував батько.

– Тому що в цих людях сидять біси, – відповів радник Сталіна у справах нечистої сили. – Ті самі, про які писав Достоєвський. Чи ти не віриш Достоєвському?

– Але ж це література!

– Ні, ні, він знав, про що він писав. І я знаю. Їх потрібно тримати в таборі до 60 років. Щоб не наплодили нових бесінят.

Від нічної роботи та алкоголю у Максима з'явилися під очима набряки, а шкіра набула якогось нездорового, землісто-сірого, відтінку. Іноді він сидів п'яний, посірілий і бурмотів:

– Ех, і який тільки чорт вплутав мене в цю брудну справу?

Внаслідок постійного отруєння алкоголем одного разу у Максима почалося дике блювання. Протягом кількох годин його буквально вивертало навиворіт. До крові. Потім він зігнувся, як порожній мішок, і скаржився:

– Бачите, до чого мені гидко всім цим займатися? До блювоти... Тому я й глушу себе горілкою... Але це історична необхідність... Я мушу...

Молодший брат глузливо примружився:

– А ти пам'ятаєш, Максе, як колись ти клянчив у Бога це саме, щоб він зробив тебе великим і сильним?

– Ну і що?

– Не забувай, що в обмін ти пропонував укоротити твоє життя. Дивись, а то ще вріжеш дуба від горілки.

— Мені на своє життя начхати,— сказав комісар. – Тільки б дотягнути до кінця.

Але до кінця чистки було ще далеко, і в порядку підвищення кваліфікації Максим тепер вивчав мемуари колишніх керівників царської охоронки. Там було вказано, що організатор ЧК Дзержинський, якого називали оголеним мечем революції, замолоду хотів стати католицьким ксьондзом. А потім став кокаїністом.

– Невже це правда? – спитав Борис.

– Звичайно, – сказав Максим. – За законом діалектичного матеріалізму про єдність та боротьбу протилежностей.

– Як так?

– А так. Адже інквізиція вербувалася лише з ченців-францисканців та домініканців. Тому що ченці краще знають проблеми грішників. Тому вони й б'ють один одного. Ось це і є те саме: єдність та боротьба.

Згідно з цим суперечливим законом марксистської діалектики-тіломеханіки НКВС безжально вибивали з колишніх революціонерів зізнання в контрреволюції і примовляли:

– Ми вас навчимо свободу любити! За що боролися – на те й напоролися!

Начитавшись жандармських мемуарів, Максим сидів і докірливо бурмотів:

– Ех, не вміли вони працювати... От якби цар мав таку людину, як я, — і не було б революції... Взяв би я Леніна за борідку: «Ти думаєш, я не знаю, хто ти такий?!»

Потому червоний кардинал починав марити, що насамперед він зняв би з Леніна штани і влаштував йому медичне обстеження. Так, наче у Леніна під штанами заховані хвіст та копита.

Іноді Максим говорив більш менш раціонально. Але іноді він городив страшну нісенітницю, запевняючи, що це, мовляв, філософія та вищі матерії.

Так Максим запевняв, що концтабори винайшов не хто інший, як великий гуманіст Лев Толстой, котрий у своїх філософствуваннях проповідував теорію «лікування працею». Тому граф Толстой одягав лапті і демонстративно ходив за сохою. А за його рецептом тепер мільйони людей лікують у концтаборах.

Або Максим доводив, що сибірські шамани, яких він колись обстежував – це не прості люди, а особливі. Що вони мають певну таємницю. І що цю ж таємницю мають негритянські чаклуни в Африці. Потім він договорився до того, що багато вождів сучасного світу, як би вони там не називалися, з наукового погляду – це те саме, що й сибірські шамани та негритянські чаклуни. Усі вони мають якусь таємну формулу влади. Але якщо цю формулу знати, то у сильних цього світу можна знайти дуже слабкі місця. Тут радник Сталіна багатозначно підсміювався.

Якось Максим навіть зізнався, що він знає еліксир життя, про який писали середньовічні алхіміки. Він почав перераховувати великих людей, які жили дуже довго, і запевняв, що вони вживали цей еліксир.

– Це що? – спитав Борис. – Варені жаби та сушені таргани?

– Ні, гірше.

– Що ж це таке? Мариновані гадюки?

– Гі-ірше.

– А ти цей еліксир пив?

– Ні, – скривився Максим, – краще я помру, коли мені належить.

Потім він брудно вилаявся. У якості вищої мудрості в його філософії нерідко прослизали недруковані лайки. Але він запевняв, що і за цими безглуздими лайками теж ховається якийсь таємний зміст, який знають лише відьми та чаклуни.

Разом із чисткою країною розтікалася чорна реакція. Заткнули рота лівим письменникам, що процвітали після революції. Наступили на горло поетам, які шукають нових форм в мистецтві. З Третьяковської галереї повикидали кубістів, конструктивістів та інших революціонерів у живописі.

Кривава свистопляска єжовщини набирала настільки абсурдних форм, що по Москві ходив такий анекдот. НКВС заарештував педераста та звинувачує його у контрреволюції. Обвинувачений виправдовується:

– Та я просто педераст...

– Ми краще знаємо, хто ви такий, – відповідає НКВС. – За збочення лінії партії – п'ять років. І п'ять – за шкідництво. Разом десять.

Водночас з масовими розстрілами та висилкою ворогів народу влітку 1936 року в газетах з'явився указ уряду про заборону абортів. Люди потихеньку шепотіли, що це зроблено для того, щоб поповнити спад населення внаслідок чистки. Те, що в особистому аспекті – драма, у державному масштабі – лише статистика.

Коли вдома починалися суперечки з батьком, Максим виправдовувався:

– Я ​​за інші відділи не відповідаю. Деякі відділи працюють по-старому і хапають за принципом: хто не з нами, той проти нас. Зачекай, згідно з діалектичним законом я ще й до них доберуся.

На третьому році чистки змія, що красувалася на рукавах працівників НКВС, почала кусати себе за хвіст. Велика Чистка єжовими рукавицями НКВС завершилася чисткою самого чистилища НКВС. Тепер ночами «чорний ворон» полював за вчорашніми керівниками цієї кривавої вакханалії. Рідні побоювалися за Максимову долю. Але він, навпаки, почував себе як риба у воді і навіть хвалився:

– А я вам казав, що я й до них дістануся... Несподівано зі стін зникли портрети і самого залізного наркома Єжова. А Максим, прийшовши додому, стомлено хитався і задоволено потирав руки.

– Бобка, а ти зна-а-єш, що з гро-омадянином Єжовим?

– Ну і що?

– Я ​​його того... лік-ік-лік-відував!

– Брешеш.

– Ні, їй-богу, не брешу... Ось цими самими рук-ками. Подивися... – Пальці комісара дрібно й нервово тремтіли.

Від постійного отруєння алкоголем Максим зовсім втратив апетит. За вечерею він мляво жував, навіть не дивлячись, що в нього на тарілці, і міркував:

– Дивіться... Як сказав папа Інокентій, чорти та чаклуни завжди намагаються робити людям зло. З погляду діалектичного матеріалізму – це просто спеціальні типи людей... А де ці типи можуть робити зло безкарно? Звісно, ​​у НКВС. Отже, в НКВС їх має бути відсотково більше, ніж будь-де... Ну, от я й розрахував так... Спочатку я їх брудними руками підчистив всю нечисть навколо... А потім узявся і за них самих... Ясно?! – Учень папи Інокентія іронічно скосив брову: – Усе це точно за основним законом діалектичного матеріалізму. Щодо єдності та боротьби протилежностей... як двигунів історичного процесу... Тобто, геносе Карл Маркс, в диявілі Бог! Ну, от я вам тепер і покажу, де Бог, а де диявол...

Тут начальник 13-го відділу НКВС почав гучно шкодувати, що Карл Маркс не потрапив до його рук. А якби потрапив, то у 13-му відділі його б моментально викрили як затятого англійського шпигуна та диверсанта.

– Ленін мав рацію, коли казав, що Англія – це міжнародна повія. І вона завжди працювала проти континентальної Європи. Адже Маркса постійно фінансував Фрідріх Енгельс. А звідки йшли ці грошики? З тих капіталів Енгельса, які були в Англії. Отже, через підставну особу, Енгельса, Карл Маркс постійно фінансувався англійським урядом. Як ідеологічний саботажник. А куди Карл Маркс зрештою втік? Знав куди – до Англії! Але ми всі ці фокуси теж знаємо... – Комісар держбезпеки витягнув руку зі змією та мечем на рукаві: – Ех, узяв би я цього Карла за бороду: «А ти думаєш, я не знаю, чому в тебе дві доньки наклали на себе руки?.. І за яких обставин?»

Батько Руднєв завжди критикував марксизм. Але тут він заступився за Маркса:

– А до чого тут його діти?

Максим із робленим відчаєм розвів руками:

– Вчу тебе, вчу, а ти все ще не знаєш Євангелія?! Адже там чорним по білому написано: «Бережіться лжепророків, які приходять до вас в овечому одязі, а всередині суть – хижі вовки: за плодами їх впізнаєте їх».

Батько зніяковіло крутив своє пенсне, а комісар потішався:

– Ну, а що далі? Теж не знаєш?! Давай я тобі підкажу: «Чи збирають з терну виноград або з реп'яха смокву? Так всяке дерево добре приносить і плоди добрі, а дерево погане приносить і плоди погані: не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі. Отже, за їхніми плодами пізнаєте їх». Он і донька товариша Троцького теж наклала на себе руки. І не в підвалах НКВС, а у місті Берліні.

– Але це, можливо, знову-таки випадковість...

– Не забувай, що у науці низка випадковостей – це вже закономірність. Ось коли заарештовували маршала Тухачевського, його донька, ще зовсім дитина, теж наклала на себе руки. А його дружина, актриса Наталія Сац, збожеволіла, і її посадили до божевільні. Але з цього можна судити, психоаналітично, і про Тухачевського. Він хотів бути червоним Бонапартом. Але тепер нам Бонапарти не потрібні. До речі, єдиний син Наполеона Бонапарта – Орленок був кретином і помер від мозкової хвороби. Ніщо не нове під місяцем. Потрібно лише знати історію.

Після вечері червоний кардинал Сталіна замість десерту налив собі склянку горілки та заявив, що нещодавно він розмовляв із самим Ісусом Христом.

Що можна сказати про таку людину? Звісно, ​​божевільний. Батько нахилив голову і глянув на нього поверх пенсне як на божевільного. Але Максим і тут вивернувся.

– Не турбуйтесь, – посміхнувся він. – Ви всі, звичайно, знаєте, що в кожній божевільні є свій Наполеон. Але якщо пошукати, то ви знайдете там і дурепу, яка запевняє, що вона діва Марія. А в кожній респектабельній божевільні є і свій Ісус Христос...

– Кхм-м! – кашлянув батько і невдоволено потер носа.

– Так от, – продовжував Максим. – Я влаштував такий експеримент. Наказав знайти мені серед усіх цих божевільних Ісусів такого, щоб був неписьменний і щоб він якнайменше знав чи чув оригінал Євангелія. А потім я з цим божевільним розмовляв на євангельські теми. Ха-ха, а ви подумали, що це я божевільний? Не-е-е... Я хотів з'ясувати, які положення Євангелії цей божевільний дізнався від інших і просто повторював, і до яких він дійшов своїм розумом. Розумом божевільного! Не забувайте, що високорозвинутий розум певною мірою пов'язаний із безумством. Тому й кажуть: устами безумців промовляє істина. Результати вийшли ду-у-уже цікаві. Свого роду голос із небес – з темряви безумства. Навіть сам Сталін здивувався і каже: «Ну, Максим, ті ж у меня і фокуснік! Прасі што хочеш – всьо дам».

– Не подобаються мені твої експерименти, – сказав батько.

– Це тому, що ти темна людина, – сказав комісар радянської інквізиції. – Ось скажи, що в Євангелії означають слова Спасителя, що в останні дні буде багато лжепророків? Що це за останні дні?

Батько вже знав, що тягатися з Максимом у знанні Біблії марно, і мовчав.

– З погляду діалектичного матеріалізму, – підняв палець комісар, – це останні дні перед революцією. Коли закінчується один історичний цикл і починається інший. А тепер, після революції, ми всіх цих лжепророків і лжехристів почистили – пустили в трубу. Фю-ю-ють! В точності, як записано у Євангелії: «Всяке дерево, що не проносить плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь». За всіма правилами діалектики!

– А що ви зробили з цим душевнохворим, який думав, що він Ісус Христос?

— Він виявився надзвичайно невинною і доброю людиною. Я відправив його працювати садівником у будинок відпочинку для працівників НКВС. Нехай там проповідує. Це не лжеісус, а справжній Ісус. Я попередив: хто його чіпатиме, розстріляю!

Поки йшла чистка, в газетах весь час кричали про пильність і всіляко заохочували доноси та донощиків. Тепер же, коли почали чистити саме чистилище НКВС, раптом взялися і за донощиків – і почали заарештовувати «надто пильних». А начальник 13-го відділу НКВС посміхався:

– Почитайте Одкровення святого Іоанна Богослова. Адже там сказано, що диявол – перший наклепник. Спочатку ми таких виявили, а тепер ми їх же і саджаємо. За законом про єдність та боротьбу протилежностей. Тому й кажуть, що диявол схильний до самознищення. Діалектичний цикл!

Якось увечері Максим прийшов додому під градусом і одразу, навіть не повечерявши, взявся за свій кубок-черепок:

– Бобко, що ти там робиш?

– Займаюся.

– Чим?

– Термодинамікою.

– А ти, Бобко, знаєш, що таке психодинаміка?

– Не знаю, і знати не хочу.

Але Максим продовжував бурмотіти:

– Знаєш, у стародавніх скіфів був такий звичай... Коли вмирала дружина жерця, їй влаштовували пишні похорони... І заразом убивали всіх її подруг... Це щоб їй на тому світі не нудно було... Хороший звичай, а-а?

Борис заглибився у свою термодинаміку і не відповідав. Ображений такою неувагою, комісар держбезпеки похмуро повідомив:

– Так от, сьогодні я підписав путівку на той світ... ще, кільком цим... подругам.

– Яким? – не втримався Борис.

– Д-дружини ж-жерця...

– У тебе галюцинації, – сказав молодший. – Іди краще спати.

Старший уперто мотнув головою і поніс таке, що Борисові стало навіть трохи моторошно. Максим сипав прокльонами на адресу жінок – слідчих НКВС, які у своїй витонченій жорстокості нібито перевершували будь-якого слідчого чоловіка. В голосі брата звучала якась дика, хвороблива ненависть, у кутках рота сіпалася нервова жилка, а запалені від нічної роботи та алкоголю очі по-звірячому мружилися, ніби він бачить перед собою свого заклятого ворога.

– Як я взяв це чортове насіння під мікроскоп, – бурмотів він, – і бачу, що всі вони найчистокровніші відьми...

– Це тобі з п'яних очей привиділося, – зауважив Борис.

– Ні, ні... Ти Зінку Орбелі пам'ятаєш? Так от, вони всі такі... Прикривалися ідеалами... А насправді вони тому в НКВС налізли, що їм крові хотілося... Але тепер я втоплю їх у власній крові...

Потім генерал-інквізитор Народного комісаріату внутрішніх справ і особливо уповноважений у справах усієї нечистої сили в усьому Союзі Радянських Соціалістичних Республік почав розхвалювати заслуги середньовічної інквізиції, яка свого часу охороняла людей від підступних відьм і чаклунів.

Якщо вірити Максиму, отці інквізитори були великими розумниками, філософами та гуманістами і навіть знали психодинаміку та фрейдизм раніше самого Фрейда. Так, спіймавши відьму, інквізитори засуджували не її тіло, а тільки її душу, яка підписала договір з дияволом. Будучи християнами і не бажаючи проливати кров, інквізитори засуджували цю грішну душу до так званої безкровної смерті, тобто палили на багатті, топили у воді чи вішали у повітрі. Але оскільки душу від тіла не відокремиш, то разом із грішною душею ліквідовували і слухняне їй тіло.

Однак симпатії студента індустріального інституту були явно на боці відьом. Жінки-слідчі НКВС – це, звісно, ​​погань. Просто садистки. Але до чого тут бідні безневинні жінки, яких колись палили як відьом? Адже це просто жертви середньовічних забобонів, про які написано стільки хороших романів.

Максим сидів за своїм столом, пив горілку та гортав справи колишніх працівників НКВС, які тепер виявилися ворогами народу. Близько опівночі він раптом сказав:

– Бобко, у мене щось в очах рябить... Скільки там часу?

– Вже дванадцять.

– Ну, так я і знав... В бюро як північ, так вони і з'являються... Тепер я роботу додому беру – а вони вже й тут завелися...

– Хто? – спитав Борис.

Комісар держбезпеки кивнув на край свого столу:

– А он, подивися на цього паршивця... Сидить, хвостом крутить і язик показує... Це він навмисно – працювати заважає...

Борис розігнувся від свого підручника з термодинаміки і подивився на порожнє місце:

– Хм, і справді! З ріжками, і зелені очі. І вовна, як у кота. А мордочка у нього навіть симпатична.

– Ну ось, тепер сам бачиш, – з полегшенням зітхнув Максим. – А ти ще не вірив...

– А борідка в нього точно як у Троцького, – сказав Борис. – Відразу видно, що троцькіст.

Радник Сталіна у справах нечистої сили сидів у розпущеній гімнастерці без пояса, зі змією та мечем на рукаві, з генеральськими зірками та заскленілими очима і розмовляв з чортом:

– Ну що, підслуховуєш, підглядаєш? – Він погрозив чорту пальцем. – Стривай, я ще й до тебе дістануся...

Потім червоний кардинал повідомив, що нещодавно Сталін затвердив новий проект свого таємного радника: на додачу до чистки взяти на спецоблік всю нечисть, яка ще заховалася в Радянському Союзі. У порядку подальшого розвитку класової боротьби тепер реєструватимуть як класово чужий елемент усіх перевертнів і лісовиків, усіх відьом і чаклунів, усіх чортів і чортівок, усіх кандидатів і навіть тих, хто їм співчує!

Максим простягнув руку, намагаючись зловити чорта за хвіст.

– Ага-а, боїшся...

І генерал-інквізитор знову почав лаятись недрукованими словами. Очами безумця він дивився у порожнє вікно і перебирав усі найвигадливіші і найогидніші лайки з таким щирим почуттям, з таким виразом у голосі, ніби це не безглузді лайки, а таємничі заклинання. І все це на адресу тих злощасних відьом та чаклунів, з якими він зводить якісь особисті рахунки.

По закінченні третього року чистки комісар держбезпеки Максим Руднєв отримав третю генеральську зірку. А в газетах з'явився указ про нагородження Героя Соціалістичної Праці Руднєва Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу за блискуче виконання спеціальних завдань партії та уряду.

За цей час із компартії вичистили, розстріляли або заслали до Сибіру близько половини складу. З керівних органів партії та уряду було ліквідовано понад три чверті. Говорили, що загальна кількість жертв чистки становить від 7 до 9 мільйонів осіб.

Щойно закінчилася Велика Чистка, з рукавів працівників НКВС тихо зникла таємнича емблема чистки – змія і меч. Мало хто знав, що означала ця загадкова емблема. А ті, хто знає, будуть мовчати.

Йшли роки. Над Москвою, як хмари в небі, проходили великі та малі події. А доктор соціальних наук, мракобіс та обскурант Максим Руднєв усе воював зі своєю нечистою силою. Його засекречений 13-й відділ НКВС та настільки ж засекречений Науково-дослідний інститут НКВС розросталися дедалі більше. Там вирішувалися спеціальні проблеми добра і зла, розуму та божевілля, життя та смерті. Ті проблеми, які колись називали Богом та дияволом.

Одного лише не вистачало Максимові – простої людської радості. Його похмуре заняття наклало на нього свій відбиток. Він якось висох, витягнувся, тримався підкреслено прямо, між брів залягла сувора складка, на скронях рано з'явилася перша сивина. Це був уже не колишній лівша Максим, який любив безтурботно ворушити вухами, а нещадний фанатик-інквізитор, одержимий своєю нав'язливою ідеєю ліквідувати диявола як класового ворога.


Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ