У попередній лекції ми з вами познайомилися з двома рядовими чорноробами спецпроектів психологічної війни – В'ячеславом Завалишиним та Михайлом Коряковим і розпочали аналіз третього “білого негра творчої роботи”, третього мушкетера “Радіо Свобода” – Володимира Юрасова, відомого також як – Володька Рудольф, радіо-полковник Панін, рядовий Синельников і як герой мого роману “Ім'я моє Легіон” – Остап Остапович Оглоєдов, син Остапа Бендера.
Ви вже знаєте з попередніх лекцій цього циклу, що практично вся група працівників “Радіо Свобода” мала Комплекс латентної гомосексуальності товариша Лєніна, на чому, власне, і була побудована вся ця психологічна війна. Володимир Юрасов у цій групі не був винятком.
По-перше, він сам мені розповідав, що походив із ростовських урок, і що його бабуся була єврейкою. Отже, він був щонайменше чверть-єврей із Ростова, де євреїв справді було дуже багато. “Концтабір, – казав він мені, – ось «мої університети». Там стільки дізнаєшся, скільки у жодному справжньому університеті”
. Я його добре знав упродовж довгих років і можу сказати, що Юрасов справді був людиною оригінальною і багато знаючою, але все у нього було нахапано по верхах, причому, будучи людиною неймовірно брехливою, він так правдоподібно брехав, що іноді й сам у це вірив. Обидві його дружини вважали Володьку Юрасова психічно хворою людиною. До речі, головний лікар психіатричної лікарні міста Махачкали товариш Вілінський також стверджував, що “шизофренія супроводжується не лише манією величі і манією переслідування, а й загостренням інтелектуальних здібностей”
.
Наприклад, коли Володьку мали призвати до радянської армії, він не розгубився, а знайшов знайомих єврейських лікарів, які йому порадили пити власну сечу, щоб підвищити кислотність і таким чином імітувати нефрит нирок. “Тоді, мовляв, тебе в армію не візьмуть”, – сказали вони йому. За їхньою порадою Володька, напередодні виклику на медкомісію, почав пити власну сечу, і... його дійсно в армію не взяли, як хворого на нирки.
По-друге, у дружній бесіді Володька Юрасов сам мені зізнався, що в молодості він займався педерастією, але робив це не тому, що він був педерастом, а “просто так, заради спорту”.
* – Цікаве зізнання...
– Так. Який чоловік займатиметься в молодості педерастією “просто так, заради спорту”?
* – Григорію Петровичу, люди зазвичай займаються легкою атлетикою, шахами, футболом, плаванням...
– Так. А у Володьки Юрасова і його дружків спортивні інтереси були, як бачимо, досить своєрідні. Далі він мені довірливо розповідав, що, виявляється, в Лєнінграді був тоді популярний один скверик, в якому був справжнісінький ярмарок педерастів.
* – Нормальні люди про це не знали й не відали...
– У тому-то й річ. А він був повністю в курсі цих справ і докладно розповідав мені різні деталі з життя цього “ярмарку педерастів”. Прикрили цей ярмарок під час Великої Чистки, коли їх там усіх разом підмели. “І знаєш, Гриша, – казав він мені, – мене тоді теж заарештували у зв'язку з цією справою. У мене знайшли записник, куди я записував імена своїх знайомих, і серед них виявилася купа педерастів. Через цей проклятий записник і мене тоді теж підмели”.
Розмова була у нас з ним довга і досить відверта, і з цієї розмови я зрозумів, що Володька, будучи студентом, просто підробляв тоді іноді своєю дупою, тобто був ніби гомосексуальною повією-аматором. Бідолашний студент, стипендії не вистачало, іноді взагалі жив без стипендії, от і вирішив Володька Юрасов підробити тоді на стороні. Таких “студентів” чимало і зараз гуляє Америкою. Проте, схоже, він був не просто гомосексуальною повією, але також і інформатором НКВС. Радянські органи зацікавилися його клієнтами та, схоже, приплачували йому за цю інформацію. Я гадаю, що він заробляв і там, і там. Тобто з одного боку, підставляв свою дупу, а з іншого боку – доносив на тих, хто цією дупою користувався.
* – Ця метода НКВС нагадує підхід Фіделя Кастро, який закрив усі народні бардаки на Кубі, але залишив один публічний будинок для вищих чинів армії, щоб знати – хто, кого і як там вживав...
– Так-так-так. І надовго навів лад у себе на острові. Скільки років минуло, а ніхто його так і не скинув... Це було, є і буде...
Велика Чистка почалася одразу ж після вбивства Кірова. Наступної ночі в Лєнінграді заарештували всіх педерастів. Як виявилось, вони вже були зареєстровані у НКВС. А потім підмели і Володьку Юрасова. Тобто спочатку підмели всіх його клієнтів, а потім вже і його самого відправили до табору.
Будучи у Мюнхені, Володька Юрасов одружився з Вірою Дрожевською, яка вже мала двох дітей від трьох попередніх чоловіків. Обидва діда Віри були алкоголіками і скінчили життя самогубством. Перший її чоловік був українським націоналістом і був розстріляний за Сталіна. Другий її чоловік теж був українським націоналістом і був розстріляний вже німцями під час гітлерівської окупації. Третій її чоловік був письменником і скінчив життя самогубством. Від цих трьох чоловіків у неї було дві доньки, обидві – тотальні шизофренічки... І ось з такою жінкою, з чужими дітьми і трьома колишніми чоловіками, і одружився Рудольф-Юрасов-Панін-Синельников. Яка нормальна людина так робитиме, особливо в повоєнні роки, коли чоловіків катастрофічно не вистачало, і наречених було хоч греблю гати? Ворон до ворона летить...
Через 10 років він зі своєю першою дружиною, з цією чесною грішницею Вірою Дрожевською, розлучився і одружився вдруге. І знову – трагікомедія. Йому – 50, нареченій – 20 років. Це дівчисько працювало тоді в “Американському Комітеті боротьби з більшовизмом”, а туди нормальних людей, як правило, не брали. Навіть 20-річних дівчат секретарок туди брали працювати лише за особливими рекомендаціями. Адже в 20 років виходять заміж за 50-річного чоловіка зазвичай тільки ті жінки, яким чоловік як мужчина не потрібен, бо вони просто хочуть замаскуватися під нормальних жінок, мати сім'ю, мати дітей, і виглядати – як усі.
До речі, ця його друга дружина була зі старого дворянського роду Куломзіних, причому її дід був головою Державної Ради царської Росії, тобто він був птахом високого польоту.
* – Григорію Петровичу, а що таке царська Державна Рада?
– Державна Рада за царя мала більшу владу і вирішувала більше коло питань, ніж Верховна Рада в радянській Росії і голова Державної Ради царської Росії був людиною дуже високого польоту.
Отже, дід її був головою Державної Ради, а онука виходить заміж за психічно і сексуально ненормального чвертьєврея і карного злочинця. А якщо її чоловік – кримінальна шпана, та ще й з прожиддю, то це означає, що й сама вона була якась ненормальна, тобто виродженка. Історія з другою дружиною Володьки Юрасова наочно демонструє нам, яким чином загинула царська Росія. Через виродження... Саме дегенерація на верхах суспільства породила тоді гнилий лібералізм і спровокувала революцію. Ось з тих пір нам усім і доводиться сьорбати цю криваву кашу...
*- Тобто марксистська теорія про боротьбу класів – неточна. Насправді боротьба класів відбувалася і відбувається в іншій площині – боротьба класу здорових людей із класом хворих виродженців.
– Так-так-так. Мордехай Леві (Карл Маркс) винайшов у свій час класову війну, в якій у нього з одного боку були буржуї, а з іншого боку – бідні робітники і селяни. Але справжня боротьба класів – це боротьба між здоровими людьми і дегенератами, тобто боротьба між дияволом і Богом. З Богом – усі нормальні люди та чесні виродженці, а з дияволом – усі погані і мерзенні дегенерати. Папа римський у своїй енцикліці до світу теж казав, що половина людей живе під Богом а друга половина – під дияволом, а сьогодні те саме стверджує і статистика доктора Кінсі.
У царській Росії, через мляві дії царя та вищого духовенства, здорова половина цю боротьбу програла і тому відбулася ця диявольська революція і встановилася ця сатанинська юдо-більшовицька радянська влада. А весь цей поділ на поміщиків, буржуїв, робітників і селян – усе це було лише для відводу очей. Сьогодні, через 70 років, ми бачимо, що постраждали від цієї сатанинської влади всі: і робітники, і селяни, і поміщики, і буржуї. Все це було результатом помилкового розуміння теорії класової боротьби.
Ось чому я і створив ці лекції з Вищої Соціології, щоб горбачовське політбюро, поки ще не пізно, переглянуло свої погляди на марксистсько-ленінську химеру боротьби бідних і багатих, і взяло б на озброєння Вищу Соціологію, замінивши при цьому своє застаріле гасло “Пролетарі усіх країн, єднайтесь!” на більш актуальний: “Здорові люди і чесні виродженці – об'єднуйтесь у своїй боротьбі із засиллям мерзенного біонегативу!”.
* – Церква і державний апарат на чолі з останнім царем перестали виконувати тоді функцію боротьби з біонегативом, що і призвело до загибелі імунної системи країни.
– Так. Церква і цар повинні були відігравати більш активну роль у придушенні усієї цієї нечисті або хоча б не заважати здоровим силам, що піднялися на боротьбу з біонегативом після революційних звірств 1905 року і об'єдналися навколо Союзу Російського Народу, робити свою справу.
Але повернімося до наших героїв. Коли друга дружина Володьки Юрасова, мадам Куломзіна, досягла клімактеричного віку, вона – у свої 45 років, маючи вже 20-річних сина та доньку – таки кинула його, і залишився Володька Юрасов у свої 75 років один як пень – ні дружини, ні дітей, нікого. Він сам мені тоді з гіркотою заявив, що у неї було явне клімактеричне божевілля. Все своє життя він жив під гаслом – “Як би вижити”, а наприкінці свого життя вже думав “Як би дожити”...
Причому слід зазначити, що він був досить оригінальною особистістю. Наприклад, він виступав на американському телебаченні як... найближчий соратник маршала Жукова. Цей рядовий електромонтер, котрий пив свою сечу, щоб відмазатися від армії, виступав на американському телебаченні як найближчий друг маршала Жукова в роки війни 1941-45 років. І все своє життя він цими викрутасами займався. Коли в американській пресі зчинився галас з приводу “творця радянської водневої бомби” академіка Сахарова, Володька Юрасов тоді миттєво видав себе за найближчого співробітника і помічника академіка Сахарова, мовляв, вони разом робили радянську водневу бомбу... Американське телебачення і цьому повірило, оскільки їм потрібна була сенсація, бо американська преса і ТБ живуть такими сенсаціями... Володька навіть якось примудрився взяти інтерв'ю у самої Елеонори Рузвельт!
* – Це у дружини президента США Франкліна Рузвельта?!
– Саме так.
* – То вона ж була сама, що не є, розпроклята лесбіянка!
– Так-так-так. Розпроклята лесбіянка. Нещодавно про це навіть ціла книга вийшла, в якій докладно розповідалося про те, як вона зі своєю коханкою жила просто у Білому домі і написала їй понад три тисячі любовних листів!
Під час чергової річниці зустрічі на Ельбі в американській пресі було опубліковано фотографію, на якій за столом сиділа Елеонора Рузвельт, а поруч – Володька Юрасов, який брав у неї інтерв'ю для передачі через “Радіо Свобода” до Радянського Союзу. А у Союзі, розвішавши вуха, це інтерв'ю з цікавістю слухали радянські люди. Адже президента Рузвельта багато хто пам'ятав, а тут – знаменитий радянський радіо-полковник бере інтерв'ю у його дружини...
* – А якщо назвати речі своїми іменами, то вийде, що радянський карний злочинець-педераст брав інтерв'ю у американської лесбіянки і по “Радіо Свобода” передавав його в СРСР.
– Так-так-так. Отак вони й дурили мільйони радянських людей. Ось так вони й каламутили, каламутили, каламутили воду в болоті, поки з нього не повилізали чорти-дисиденты.
* – Тобто із завданням вони впоралися і розворушили все це чортове болото радянського біонегативу?
– Так-так-так. Із завданням вони впоралися, і свою пенсію Володька Юрасов цілком заслужив.
У євреїв він дослужився до посади віце-президента “Літературного фонду допомоги російським письменникам і вченим у вигнанні”. Президентом цього літературного фонду був сам Яків Мойсейович Цвібак (“Андрій Сєдих”), а віце-президентом – Володька Юрасов.
Ці гаврики збирали тоді гроші з усіх, але допомагали тільки собі подібним, тобто своїм біонегативним братам і сестрам. Ніна Берберова у книзі “Люди і ложі”, Нью-Йорк, 1986, повідомила, що Цвібак (Андрій Сєдих), президент літературного фонду і головний редактор “Нового російського слова”, був масоном з 1926 року. Навела навіть номер його партійного квитка і повідомила, що його посвячував у масонство сам Олександр Федорович Керенський. А про те, що віце-президент цього фонду Володька Юрасов також був масоном, ми вже говорили з вами у попередній лекції. Ось ці два масончики і збирали тоді гроші з усієї російської еміграції, причому досить наполегливо збирали, а роздавали вони ці гроші лише своїм біонегативним братам і сестрам, тобто виродженцям усіх сортів та відтінків. Нормальному бідному поетові чи письменнику вони ніколи і копійки не дали.
* – Чи не члени дегенеративної профспілки?
– Так-так-так. Чисте шахрайство. Наприклад, вони десятиліттями виплачували пенсію онуці знаменитого анархіста Бакуніна, старій масонці Катьці Бакуніній, яка мешкає в Парижі.
Так само сьогодні у США збирають великі гроші зі здорової частини населення – у вигляді податків, і через систему “Велфер” підгодовують на них паразитуючий біонегатив, тобто всю ту наволоч, на яку робив ставку ще товариш Лєнін. Таким чином, вони вигодовують новий біонегатив, який пізніше й кинуть робити чергову революцію.
Отже, підіб'ємо підсумки. Перша дружина Володьки Юрасова називала Володьку шизофреніком. Друга дружина Володьки Юрасова називала Володьку параноїком. Я думаю, що обидві вони мали рацію, бо параноя – це складова шизофренії, це вам будь-який психіатр скаже. Таким чином і наш третій мушкетер, наш третій “білий негр творчої роботи” все своє життя прожив біонегативним паразитом, знайшов собі двох дивних жінок, зробив їх своїми дружинами, а обидві вони в один голос називають його психічно хворою людиною.
Отже, ми з вами проаналізували трьох чоловіків, трьох “білих негрів”, трьох чорноробів спецпроектів психологічної війни, проте деякі пані-феміністки можуть образитися і сказати, що неввічливо з мого боку обходити їх своєю увагою, і тому, щоб цим жінкам не було прикро, я проаналізую сьогодні ще одну особу, особу жіночої статі, яка теж давно вже працює на фронті психологічної війни.
Людмила Торн – знайома давніх днів моєї юності, яку я особисто знав ще з 1956 року. Їй тоді було 20 років і я, як холостий чоловік, тоді навіть зацікавився нею...
Сьогодні Людмила Торн – директор відділу “Прав людини” Нью-Йоркської правозахисної організації “Фрідом хауз”, вона також є директором і організатором “Сахарівських слухань”. Нещодавно за її ініціативою у Нью-Йорку було організовано черговий вечір з нагоди річниці заслання академіка Сахарова. До речі, цей вечір був влаштований у студії Ернста Нєізвєстного, того самого, котрий у пресі вихвалявся, що мовляв сам Микита Хрущов особисто обізвав його педерастом.
* – Григорію Петровичу, а звідки цар Микита про це дізнався?
– Микита, звичайно ж, взяв це не зі стелі. Йому, напевно, повідомили про це фахівці з КДБ. Кумедно те, що “великий скульптор” Ернст Нєізвєстний тепер публічно хвалиться тим, що сам цар Микита особисто обізвав його педерастом – комедія! Про цей вечір Юлія Тролль повідомила: “Молода людина, яка всі дні сиділа у президії поряд із найактивнішим членом організаційної комісії цієї сесії Людмилою Торн – це син дружини академіка Сахарова від першого шлюбу – Єфрєм Янкєлєвіч”
.
Якось по 13-му каналу Нью-Йоркського телебачення була передача повністю присвячена радянським дисидентам, де Людмила Торн брала інтерв'ю Олександра Гінзбурга (єврей), Йосипа Бродського (єврей), Володимира Буковського (напівєврей) і Павла Литвинова (єврей), онука того самого Литвинова-Фінкельштейна. Вона й туди вже пролізла. Перебуває в купі “демократичних” організацій і бореться за свободу, свободу і ще раз свободу. Питання лише – свободу кому? За свободу нормальних трудівників чи за свободу біонегативних елементів, за свободу виродженців від літератури, мистецтва і політики? І скрізь вона лізе з цією своєю боротьбою. Вже й із сепаратистами-українцями сплуталася. Коли була аварія на атомній електростанції в Чорнобилі, вона відразу почала накручувати українців-сепаратистів, щоб ті бунтували проти Москви. Стерва неймовірна. Причому все це робиться за американські гроші, що йдуть через “Радіо Свобода” від того самого “Американського Комітету по боротьбі з більшовизмом”.
Сьогодні Людмила Торн, як директор відділу “Прав людини” Нью-йоркської правозахисної організації “Фрідом хауз”, агітує радянських солдатів дезертирувати в Афганістані, тобто постійно переконує їх – давайте, братики, дезертируйте, дезертируйте, дезертируйте... В “НРС” вже наводяться фотографії результатів її роботи, щоправда, її дезертири чомусь більше схожі на жінок, ніж на чоловіків. Адже Люся Торн далеко не дурна і свою справу добре знає. Вона вміє розбиратися, де нормальний чоловік, а де жінкоподібний хлопчик із всілякими комплексами, котрим можна крутити як завгодно для роздування чергової антирадянської сенсації.
* – Григорію Петровичу, вона таких вибирає тому, що вона сама така, так?
– Так-так-так. В Афганістані пропало безвісти близько 300 людей, але вона відібрала до США лише тих, хто їй підходив для її цілей. Іона Андронов, нью-йоркський кореспондент “Літературної газети”, прямо заявив, що Люся Торн використовувала афганських військовополонених у Пакистані, куди вона моталася чотири рази, в сексуальних цілях, а, вже пройшовши через неї, ці хлопці надходили в подальше користування відомому у Вашингтоні гомосексуалісту.
Найцікавіше тут те, що про це відкрито пише радянський кореспондент. Тож обидві сторони знають усю цю гру. Задля помсти за ці викриття Люся Торн відразу обізвала Іону Андронова “полковником”. Справа в тому, що через свої зв'язки в американській розвідці вона, схоже, з'ясувала, що він є полковником КДБ, який працює під виглядом кореспондента “Літературної газети”.
У відповідь полковник КДБ Іона Андронов голосно пирхнув – “Тьху, ти відьма!”. Адже це – термінологія 13-го відділу КДБ з моїх книг! Схоже, що вони там мої книги читають і все це знають, тобто знають усі ці брудні і секретні ігри, у які грає з ними Люся Торн.
* – А нормальні люди дивляться на все це і нічого не розуміють...
– Так-так-так. Тому я вважаю, що в епоху гласності і перебудови треба негайно оприлюднити Вищу Соціологію і грати з біонегативом відкритими картами. Інакше, якщо КДБ, як і дотепер, буде приховувати все це у своїх архівах, біонегатив, одержимий хворобливою жагою до влади, рано чи пізно їх переграє...
Отже, вперше я зустрів Людмилу Торн у 1956 році. Я тоді тільки-но емігрував до Америки і шукав собі тут якусь подружку. Спробував дружити з американками, але мені траплялася тут така егоїстична гидота, що я зрештою плюнув на американських жінок і вирішив шукати собі російську подружку. І ось тоді я й зустрівся з Люсею Земельс-Торн.
Торн – це її прізвище від чоловіка, а до заміжжя її прізвище було Земельс. Була вечірка, російська компанія з 10-15 людей, та й молоденькі 20-річні дівчата. Поїхав я звідти годині о 3-й ранку разом з цією Люсею Земельс. Тоді їй було років 18 і вона була молоденька дівчина з гарною фігуркою і спокусливим обличчям, а головне – росіянка. Сиділи ми в машині, зустрічали світанок, і, як належить чоловікам, я спробував встановити з нею ближчі стосунки, спробував поговорити, посміятися, пообніматися, але Люся абсолютно ні на що не реагувала. Вона була абсолютно холодна або, як кажуть американці, фригідна, і на жодні чоловічі спокуси, повторюю, ніяк не реагувала...
Потім я з'ясував, що недалеко від того місця вона винаймала квартирку з другим дівчиськом, яку звали Гера Ашер, тобто ці двоє дівчат знімали разом квартирку і жили в ній разом. А оскільки це була невелика квартирка, то обидві вони й спали разом, у двоспальному ліжку... Хлопці мені натякнули тоді, що з Люсею у мене нічого не вийде, бо живе вона з Герою Ашер, і при цьому якось загадково мені підморгували...
Ця Гера Ашер теж виявилася з погляду Вищої Соціології досить цікавим об'єктом. Вона приїхала з СРСР у 1953 році. Її батьки були німецькими комуністами, причому її батько був євреєм, який із Німеччини приїхав із сім'єю до СРСР допомагати своїм побратимам будувати комунізм. Потім настала Велика Чистка. Сталін, вичистивши всіх ленінців, взявся і за іноземних комуністів, більшість із яких тоді теж підмели і знищили. Батько і мати Гери Ашер теж тоді були заарештовані, причому батька розстріляли, мати заслали до концтабору, а Геру Ашер, якій тоді було лише кілька років, віддали до дитбудинку. Пізніше вона закінчила ФЗУ і молоденьким 18-річним дівчиськом працювала на фабриці на ткацькому верстаті. Як проста фабрична працівниця...
Проте пізніше з'ясувалося, що її мати не загинула в радянському концтаборі, а якимось чином повернулася назад до гітлерівської Німеччини, і після капітуляції Німеччини опинилась у Швейцарії. Потрапивши до Швейцарії, ця німкеня-комуністка вийшла заміж вдруге. Як ви думаєте, за кого вона вийшла заміж?* – За швейцарця, мабуть?
– Ні не за швейцарця. Вона вийшла заміж за... єврея. Перший її чоловік був євреєм і другий її чоловік – знову ж таки єврей. Правило таке – якщо жінка вже пішла по євреях, то вона цим шляхом йтиме до самої своєї смерті.
Отже, вийшла вона заміж за багатого швейцарського єврея і відразу почала через Червоний Хрест розшукувати свою доньку. Шукала вона її шукала і, нарешті, на початку 50-х років приїхала ця Гера Ашер із Радянського Союзу до своєї матері у Швейцарію. На вигляд – радянське фабричне дівчисько, по крові – напівєврейка. Зі Швейцарії вона потрапила до Америки і пішла працювати до “Американського Комітету по боротьбі з більшовизмом” на “Радіо Свобода”. І ось там-то, в 1956 році вона і потоваришувала з Люсею Земельс. Зняли вони тоді квартирку і стали спати одна з одною в одному ліжку. Як лесбіянки...
Усі мої спроби познайомитися ближче з Люсею Земельс успіхом так і не увінчалися, проте ми залишилися добрими друзями з масою спільних знайомих. Така молода компанія. Дівчата років 18, чоловіки – старші. Тоді Люся Торн носила ще своє дівоче прізвище Земельс, що німецькою означає “солодка булочка”. Вона справді була така молоденька і спокуслива, що люди прозвали її Люською-булочкою і водночас Люською-дурепою, бо вона була дуже дурна.
Але вже тоді вона працювала на “Радіо Свобода” і одночасно жила з іншою жінкою, причому коли та вийшла заміж, Люся плакала гіркими сльозами. Справа в тому, що коли лесбіянки живуть парами на одній квартирі, то лесбіянки пасивні, тобто лесбіянки жіночого типу, рано чи пізно виходять заміж, а лесбіянки активного, тобто чоловічого типу – залишаються одні. Люська була лесбіянкою активного типу і тому весь час залишалася на самоті і проливала при цьому річки гірких сліз.
Зрештою, коли їй стукнуло 30 років, її тато з мамою почали страшно турбуватися, чому це Люся не виходить заміж. Натискають вони на неї, натискають, а вона сидить і сидить, і з чоловіками не гуляє. Родом вони були з Ростова, однак Люся всім казала, що її батько був з Естонії... Я знав її батьків і помітив, що Люся була ні в матір, ні в батька, а, як-то кажуть – у проїжджого молодця. На вигляд – типова вірменка з гарною і спокусливою фігурою, тож у неї були досить хороші шанси чудово вийти заміж, але, на жаль...
Пізніше з'ясувалося, що її батько Карл Гедортович Земельс був євреєм, та не просто євреєм, а страшним антисемітом. Тому він і приховував від усіх, що він єврей, і видавав себе за естонця. Помер він у квітні 1983 року. На Фомину неділю на цвинтарі в Новодивієво Люся Торн із матір'ю Ганною Павлівною замовили панахиду. У матері Люсі тоді було запалення потрійного нерва і в результаті операції у неї повністю паралізувало половину обличчя, губи відвисли і постійно текла слина...
Таким чином, по батькові Люся була напівєврейкою і лесбіянила вона з такою самою напівєврейкою Герою Ашер. Отже, займається наша Люся-булочка на “Радіо Свобода” дегенеративною пропагандою, а роки йдуть і йдуть. Непомітно їй уже стукнуло 35 років, а батьки все капають і капають на мізки: “Люся, чому ти ще незаміжня?”. Зрештою, їй це набридло і вирішила вона таки вийти заміж. Мене, як близького знайомого, навіть запросили тоді на весілля і бенкет опісля нього.
* – Григорію Петровичу, а що ж вона собі за чоловіка знайшла?
– Що за чоловіка питаєте... Жили-були педераст із педерастом біля самого синього Гудзона і була у них гарна квартира на Другій авеню на Манхеттені. Білий такий розкішний будинок зі схожим на генерала швейцаром. Як лесбіянки живуть удвох, так і педерасти часто живуть парочками в одній квартирі, як чоловік і дружина. Прийшов я якось до молодят у гості в цю педерастичну квартиру, дивлюся – вся ванна і вбиральня витримані в якихось бабських світло-рожевих тонах, зайшов у спальню і бачу – стоїть одне двоспальне ліжко, в якому ще недавно спали ці два друга-педераста. Перед весіллям, схоже, одного педераста вигнали, і на його місце вселилася Люся Торн. Торн – це її нове прізвище від чоловіка.
* – Педерасти чомусь люблять рожевий колір. Очевидно тому Гітлер і змушував педерастів носити рожеві трикутники.
– Так-так-так. Знав Гітлер смак педерастів, бо сам був у молодості таким. Люся ж усім вихвалялася, що батьки її чоловіка були зі старих американських сімей і у них навіть нібито був фамільний герб, хоча в Америці мати герби не прийнято, навіть у дуже заможних людей. Люся також стверджувала, що батьки її чоловіка були родичами місіс Харкнес, яка пожертвувала Толстовському фонду цілу ферму. Цікаво те, що раніше на цій фермі був будинок-притулок для дефективних дітей, що утримувався на гроші цієї самої місіс Харкнес... Я не здивуюся, якщо там були і її діти.
* – Нормальна людина навряд чи цим займатиметься. Вона про це зазвичай нічого не знає...
– Так-так-так. Усі ці брудні проблеми такій людині не знайомі. А Люся всім цим хвалиться... До речі, її чоловік був молодший за Люсі... Він і свого дружка-співмешканця теж запросив тоді на весілля і вони довго там обіймалися на прощання. Комедія ця за рік закінчилася. Люся з чоловіком розлучилася, нібито тому, що він виявився наркоманом. Говорили, що ще на весіллі він усім підсипав наркотик прямо у величезну чашу із пуншем.
Розлучившись із чоловіком, Люся залишила собі його прізвище, і тут же завела собі величезного білого пуделя, причому оселилася вона недалеко від нас, і від нудьги іноді до нас заходила. Ходить вона до нас у гості і скаржиться, як їй у житті не пощастило: вийшла заміж за наркомана, а тепер, каже, живу із собакою. А я думаю про себе, в якому це сенсі ти живеш із собакою: у прямому чи переносному? Цього величезного білого пуделя, її єдиного друга в житті, Люся справді дуже любила і скрізь тягала за собою...Якось вона до нас знову прийшла скаржитися на те, як їй у житті не щастить, і раптом каже, що вчора була на ланчі зі Славкою Завалишиним. Мені стало її по-людськи шкода – з чоловіком у неї не вийшло, а тепер вона ходить з цією капостю, з цим неголеним і немитим старим мазохістом від якого за версту смердить сечею. Серце в мене добре і вирішив я її по-дружньому попередити: “Люся, навіщо ти з такою капостю на ланч ходиш, адже він формений дегенерат, причому останнього класу”. Тільки я це сказав, як вона раптом схопилася, ніби її в бік кинджалом ударили, і кинулась до дверей!
* – А чому, Григорію Петровичу?
– Та все тому ж... Якби так було лише один раз, то можна було б вважати таку реакцію випадковістю, але я бачив це багато разів! Як правило, якщо ви в розмові з дегенератом вимовите слово “дегенерація”, то він просто не зможе цього винести, бо для нього це удар у саме серце. Та сама історія сталася і з Люсею. Причому я від душі хотів її пожаліти і зробити їй добру справу, а вийшло щось дивне... Навіть моя дружина здивувалася тоді і запитала мене, що це таке з Люсею сталося, що трапилося? Мирно розмовляли і раптом схопилася, схопила свою сумочку і до дверей. З дружиною на ходу попрощалася, а зі мною навіть не подумала...
З того часу я її більше вже не зустрічав. Ось так вона і зникла з мого життя, як нечиста сила під час співу перших півнів...
* – Григорію Петровичу, а як склалася доля її коханки?
– Якої?
* – Гери Ашер...
– Я знав їх обох з 1956-го року, тож все це були мої старі знайомі, так би мовити подруги моєї юності. Гера Ашер спочатку жила в одній квартирі з Люсею Торн, а потім вони розійшлися, причому Гера пішла від Люсі. Гера була явно двостатева, бо жила і з жінками, і з чоловіками. Причому жінкою вона була вульгарною і любила дурнуваті приказки-примовки на сексуальні теми. Наприклад, коли я якось поскаржився їй, що в мене болить голова, вона тут же мене заспокоїла черговою своєю приказкою: “Гриша, ти не засмучуйся, живіт на живіт – і все заживе!” (російською: “живот на живот – и все заживет”). Будучи фабричним дівчиськом, вона нахапалася цих виразів і ляпала їх де треба і де не треба.
Останній раз ми з нею зустрілися на квартирі лікаря-психіатра Олега Ерделі. Гера Ашер тоді тільки-но вийшла заміж, причому вона жила в цей момент з кількома чоловіками і могла б вийти заміж за будь-кого з них, але будучи напівєврейкою, вона обрала собі гнилого американського єврея. Адже євреї теж бувають різні – бувають галантні, красиві, розумні... А цей був страшненький і неапетитний чоловік, гнилий такий чоловічок.
Так от, гуляємо ми у доктора Ерделі, компанія чоловік 20, всі хороші знайомі. Раптом підходить до мене Гера і сідає мені на коліна, як стара знайома, причому однією рукою обіймає мене за шию, а іншою тримає пляшку з коньяком. І знову в мені заговорило моє добре серце, і я їй абсолютно щиро поспівчував: “Гера, слухай, у тебе ж там були різні мужики, причому хороші мужики, то чому ж ти вийшла заміж за такого паршивого єврея?”...
Боже мій, що тут сталося! Цю Геру ніби в зад кинджалом тицьнули. Вона схопилася з моїх колін і, не кажучи ні слова, кинулась убік і втікла на кухню. З того часу минуло вже багато років, але я її більше так і не бачив...
Та сама історія. Вона вийшла заміж за дегенеративного чоловіка, і коли я їй про це сказав, вона зрозуміла, що я це теж роздивився, і цей день став останнім днем нашої дружби. З дегенератами про це говорити не можна! Тож якщо хто з вас захоче зробити добру справу і попередити про дегенератів своїх друзів, то нехай робитиме це дуже обережно, бо все це може скінчитися повним розривом стосунків...
Однак час підбивати підсумки нашого аналізу психологічної війни. Як ви самі вже переконалися, майже у всіх випадках, коли ми розбирали цих людей – як американців, так і росіян, котрі працюють в апараті пропаганди, скрізь ми бачили однакові речі: Комплекс Лєніна, Комплекс влади, Комплекс вождя. В СРСР тепер все це називають “Манією Реформаторства” і саджають її носіїв у божевільню. Я думаю, що якби сьогодні в Радянському Союзі з'явився Карл Маркс або В. І. Лєнін, то їх теж негайно посадили б у дурдом, причому саме з цим діагнозом – “Манія Реформаторства”.
* – Григорію Петровичу, ось ви часто в лекціях згадуєте “Комплекс Лєніна” і кажете – латентна, пригнічена, прихована гомосексуальність. А чим вона все-таки страшна? Якщо вона спляча, то й слава Богу! Нехай собі спить! Чому ми маємо всього цього побоюватися?
– Та тому, що за латентною або пригніченою гомосексуальністю ховається більше психічних хвороб, ніж у випадках з відкритою гомосексуальністю. Ми на попередніх лекціях вже говорили про гомосексуальність з медичної і психологічної точок зору. Ми цитували відомих психіатрів і психологів, а вони прямо кажуть, що 4% чесних відкритих гомиків набагато менше психують, ніж гоміки пригнічені.
По-перше, вони рідше одружуються і рідше народжують дітей. По-друге, у них менше психічних хвороб, ніж у латентних та пригнічених гомиків.
До речі, те, що сьогодні в СРСР називають “Манією Реформаторства”, на Заході називають “Комплекс Месії”. Це особлива група психічних хвороб, об'єднана в один “Комплекс Месії”. Приклад тому – наш Солженіцин...
* – Так, але це не означає того, що більшість людей, які чогось досягли в житті, є біонегативними людьми? Чи є можливість для нормальної людини досягти якихось вершин влади і залишатися там довгий час?
– Це дуже важке питання. Звичайно, нормальна людина може досягти певних вершин влади, багатства та успіху. Але якщо ви хочете досягти найбільшого успіху чи абсолютної влади, як, наприклад, Наполеон, Сталін чи Гітлер, то, як правило, якщо пустити цей процес на самоплив, то таких вершин досягнуть лише психопати, що саме по собі – дуже небезпечно. За Гітлером, наприклад, пішла буквально вся німецька нація. Лєнін заморочив голову всьому російському народу. Так само діяв і Наполеон, заморочивши голову всім французам. Закінчувалося це завжди однаково погано – і у Гітлера, і у Наполеона, і у Сталіна. І найбільше діставалося завжди простому народу. Тому, коли сьогодні Горбачов говорить про реформи, про перебудову, у тому числі і про створення нового мислення, йому просто необхідно знати всі ці речі.
В Америці цей номер не пройде, тут перебудова духу вже, схоже, неможлива, тож давайте дамо Америці спокій. Масони тут вже давно правлять бал... Ви бачили усіх цих борців за права педерастів з “Американського Комітету боротьби з більшовизмом” і з “Радіо Свобода”, ви бачили, що за люди там працюють. А тепер згадайте ще раз Біблію, де говориться, що диявол – це Князь світу цього, що диявол – це Бог цього віку... Чому? Та тому, що суспільство завжди гниє і відмирає зверху, і особлива роль у цьому процесі належить біонегативним жінкам.
Наприклад, у середні віки якийсь князь воював-воював і справді став великою людиною завдяки своєму розуму і хоробрості (припустимо, що при цьому він був біологічно абсолютно нормальною людиною). І ось після всіх своїх перемог приїхав він додому, сів на свій трон і вирішив вибрати собі наречену. Прийде до нього 10 дівчат, найкращих красунь зі старовинних і багатих дворянських сімейств, але з цих десяти наречених щонайменше п'ять вже будуть заражені гомосексуальністю! Чому? Та тому, що тільки такі жінки будуть прагнути влади, багатства, успіху. Вони обирають собі чоловіків, як повії – багатих і впливових клієнтів.
Згадайте наших радянських князів: у Брежнєва дружина – єврейка, у Хрущова перша дружина – єврейка, у Андропова дружина – єврейка; а у Франції князь Міттеран теж залишається на другий термін зі своєю єврейською дружиною. Або диктатор Лівії Каддафі. До речі, цей самий шалений антисеміт у світі, по крові – алжирський напівєврей. Причому його рідний брат мешкає в Ізраїлі...
А ось вам приклади із сьогодення. Всі ми знаємо, яку роль у американському політичному житті грали брати Кеннеді. Типові американці... З католицької родини... 12 дітей і таке інше... А потім у Франції з'являється книга, де пишеться, що всі Кеннеді – приховані євреї по матері...
* – Криптоєвреї?
– Так-так-так. Повідомляє це розвідка Ватикану. Автор цієї книги – затятий католик, тісно пов'язаний із Ватиканом, де він збирав матеріали про наявність євреїв в урядах різних країн світу. В архівах Ватикану він довідався, що і генерал де Голль був з прожиддю, що і канцлер Німеччини Аденауер був з прожиддю і так далі, і так далі...
* – Григорію Петровичу, якщо я вас правильно зрозумів, ви не звинувачуєте гоміків у тому, що вони гоміки. Це не їхня, так би мовити, вина. Людина просто народилася такою. Ви звинувачуєте гомиків лише в тому випадку, якщо вони починають самі творити зло. Як і з прокаженими. Коли людина народжується прокаженою, то це – не її вина, її за це лаяти не можна, її можна лише пожаліти і, якщо вона сама зрозуміє свою небезпеку для суспільства і добровільно піде в якусь окрему колонію, монастир, лепрозорій – до собі подібних і буде жити там, не шкодячи здоровим людям, то честь їй за це і хвала...
– Так-так-так. Католицька церква дуже добре розуміє педерастів, які усвідомили, що гомосексуалізм – це хвороба і навіть висвячує їх у священики, тому що у цих чесних гомиків у лобі є ніби як третє око, що допомагає їм виявляти інших педерастів, котрі таємно творять зло. Проте церква про це говорить завуальовано і не ставить крапки над “i”. Ми ж тут говоримо на цю тему відкрито, називаючи речі своїми іменами.
Сьогодні, у процесі перебудови, в Росії справді відбувається щось серйозне і цікаве. Якби вони тільки зрозуміли при цьому, що війна класів, з точки зору Маркса – це небезпечна помилка, що є лише два головні класи, які постійно воюють між собою – мерзенні виродки і погані виродженці, що постійно воюють з нормальними людьми і з чесними хорошими виродженцями. Ця боротьба ведеться не лише у формі війни держав, а й на рівні сім'ї – між чоловіком і дружиною. Ось тому кожен другий шлюб і закінчується розлученням. І безліч прикладів цього ви самі знайдете серед своїх друзів і знайомих.
* – Але чому ж церква, яка має тисячолітній досвід ведення цієї війни, сьогодні мовчить? Чому не розплющує на це очі здоровим людям? Адже без знання ознак мерзотного біонегативу здорові люди сліпі у цій війні? А в бійці зрячого зі сліпим, сліпий завжди програє... Де ж логіка?
– Так, церква в наш час займає дивну позицію... Ми вже говорили у попередніх лекціях, що багато священиків більшості релігій – пригнічені гомо. Згадайте формулу Папи Римського про целібат. Чому Папа Римський ввів обітницю безшлюбності? Та тому, що він також знав, що багато священиків – це пригнічені гомо. Тому всі ці священнослужителі на це ваше запитання ніколи вам не дадуть прямої і ясної відповіді...
* – Але раніше церква вела активну боротьбу з біонегативом і допомагала здоровим людям у розпізнаванні таких людей. Була ж Інквізиція. Був “Посібник з полювання на відьом”...
– Так. Але все це було в період “темного середньовіччя”, а сьогодні у нас “світлі віки прогресу”. Тоді було зле добро, а сьогодні у нас – добре зло. Сьогодні прийнято обпльовувати всі ці “темні віки”, коли Інквізиція трошки затискала відьом та чаклунів і виводила їх на чисту воду. Як полковник Іона Андронов не витримав і привселюдно плюнув в одну з таких відьом...
* – Схоже, що КДБ повернулося до середньовічної термінології... зле добро...
– Так-так-так. Отже – ви вже знаєте, що Комплекс Лєніна – це комплекс латентної гомосексуальності і у всіх наших “зірок” психологічної війни цей комплекс проявився у всій своїй красі. Зверніть увагу також на те, що навіть якщо вони і виходять заміж або одружуються, то шлюби у них, як правило, виходять якісь дивні, невдалі і закінчуються ці шлюби, як правило, погано. У більшості з них є діти, але і з дітьми це теж закінчується, знову ж таки, погано. Ми знову бачимо ту саму річ, про яку говорив ще філософ-чортошукач Бєрдяєв, називаючи це “Союзом Сатани і Антихриста”. Де Сатана – це дегенерація і дегенерати, а Антихрист – це ті, хто називає себе євреями.
Я тут досить докладно описав вам усіх цих людей, моїх колишніх знайомих, яких я знав упродовж довгих років. Як бачите, я про них розповідаю не зі злобою, а з симпатією і навіть з якоюсь жалістю, але вам ніколи не слід забувати того, що все це – біонегативні люди, які несуть зло своєму подружжю і зло всім людям, які слухають їхню дегенеративну пропаганду в радіоефірі. І без Вищої Соціології нормальним людям буде дуже і дуже важко розібратися, де тут добре зло, а де – зле добро. Однак якщо вони хочуть жити мирно і спокійно, то розібратися в цьому дегенеративному хаосі їм все ж доведеться...
Рано чи пізно... І краще рано, ніж пізно...