Сьогодні ми продовжимо наш аналіз психологічної війни, яка ведеться між Заходом та Сходом вже понад 40 років. Цей аналіз допоможе вам зрозуміти і наших дисидентів, і дивну, на перший погляд, історію радянських дурдомів та їхніх мешканців, і липових нобелівських лауреатів, яким часто підкидають ці премії виключно з політичних міркувань. Адже все це – елементи психологічної війни, розпочатої мудрецями сіону ще в 1950 році і яка ведеться ними дотепер. Війна ж ця, повторюю, ґрунтується на розробках Гарвардського проекту, які, у свою чергу, базуються на комплексі латентної гомосексуальності товариша Лєніна.
На попередній лекції ми вже згадували роботу мюнхенської експедиції Гарвардського проекту, яка стала основою для створення “Американського Комітету боротьби з більшовизмом”, на базі якого, у свою чергу, було створено радіостанцію “Свобода”, а пізніше і багато інших “голосів свободи”, включно з радіостанцією “Голос Америки”.
Сьогодні ми продовжимо аналіз цієї складної машини психологічної війни і наприкінці цієї лекції багато явищ з незрозумілих і заплутаних стануть для вас уже зрозумілішими, а деякі трагікомічні епізоди цієї психологічної війни можуть навіть викликати у вас гірку усмішку.
Отже, першим президентом “Американського Комітету боротьби з більшовизмом” був Юджин Лайонс. Про нього ми вже говорили в попередній лекції, але щоб вам було краще зрозуміти, що це був за Комітет і як він збирався боротися з більшовиками, свою попередню розповідь я сьогодні доповню ще деякими цікавими деталями з біографії його засновників.
Ось перша цікава деталь – виявляється, президент “Американського Комітету по боротьбі з більшовизмом” наприкінці 20-х років чотири роки пропрацював помічником директора... радянського телеграфного агентства ТАРС у США, тобто чотири роки він був довіреною особою радянського уряду. У 1928 році Юджин Лайонс поїхав до Москви, як кореспондент “Юнайтед прес”, а в 1930 році, коли Сталін дав своє перше інтерв'ю іноземному кореспонденту, цим першим кореспондентом виявився... той самий Юджин Лайонс. Причому дочка Лайонса Євгенія навчалася тоді в одній школі з дочкою Сталіна, Світланою Алілуєвою...
* – Перевірений, однак, був товариш!
– Так-так-так. Саме перевірений товариш. Але потім сталося щось дивне – у 1934 році його раптом взяли і викинули з СРСР.
* – Григорію Петровичу, так це ж сталося відразу після гомосексуальної змови 33-го року!
– Так-так. Стаття про покарання за гомосексуальність була включена до кримінального законодавства СРСР якраз у березні 1933 року. Всесоюзний староста Михайло Іванович Калінін підписав тоді цей Указ і незабаром розпочалася Велика Чистка. Причому, щойно почалися перші московські процеси, Лайонса, повторюю, відразу викинули з Радянського Союзу. Повернувшись до Америки, він сів за стіл і швидко написав книгу “Поїздка в утопію”, в якій він гірко констатував факт свого розчарування в комунізмі. Тобто, тільки-но його побратимів революціонерів-екстремістів почали в Радянському Союзі трохи пострілювати, він відразу прозрів і розчарувався...
* – А коли мільйонами знищували селян – все було гаразд?
– Звичайно! Адже все це робилося для світлого майбутнього!
* – А зараз у Москві збираються встановлювати пам'ятник жертвам сталінізму, пам'ятник жертвам 37 року, забуваючи чомусь при цьому про 20-ті роки, коли юдо-більшовики мільйонами знищували російських селян. Схоже, що цей пам'ятник буде поставлений біонегативом своїм же побратимам, “невинно” знищеним Сталіним?
– Так. Все це – “Партія партій і Союз союзів”, як писав Дені де Ружмон.
Написавши “Поїздку в утопію” Юджин Лайонс не заспокоївся і незабаром написав ще одну книгу “Сталін – цар всієї Русі”, а потім ще одну під назвою “Червона декада”. Книги ці були страшенно антисталінські і антирадянські. Після всіх цих “праведних праць” Юджин Лайонс раптом здружився з... Едгаром Гувером – легендарним начальником Федерального Бюро Розслідувань, тобто він здружився з начальником американської контррозвідки. Цей Едгар Гувер цілих 48 років заправляв ФБР як своєю вотчиною. Він завів купу секретних досьє практично на всіх відомих американських комуністів і гомосексуалістів. Але, як нещодавно з'ясувалося – весь цей час він сам потихеньку педерастив і брав участь у таємних оргіях, де любив фарбувати губки і носити жіночі перуки і сукні...
* – Воістину, несповідні шляхи твої, Юджин Лайонс! Донька навчалася з дочкою самого Сталіна, а її тато ходить у найкращих друзях директора Федерального Бюро Розслідувань, начальника американської контррозвідки, Едгара Гувера, який, у свою чергу, вечорами фарбує губки і носить жіночі сукні!
– Так. А іншим приятелем Юджина Лайонса став засновник американського телебачення, близький друг президента Рузвельта Давид Сарнов. Отже, Юджин Лайонс, як бачите, був великим духом і літав досить високо. Але в душі він, повторюю, все одно залишався анархістом і троцькістом, тобто “перманентним революціонером”, а троцькізм, як ви пам'ятаєте, це масонство в комунізмі. До того ж, Юджин Лайонс був косим. Це дрібниця, але така людина з дитинства сприймає світ у спотвореній формі...
Другим великим духом в “Американському Комітеті з боротьби з більшовизмом” був сіонський мудрець Ісаак Дон Левін, людина, яка дружила з найбільшими революціонерами, які спочатку робили революцію в Росії, а потім здружилися тут з недобитими троцькістами і меншовиками, тобто з тими “перманентними революціонерами”, які встигли втекти від Сталіна і таким чином залишилися живими. Слід зазначити, що Ісаак Дон Левін був великим фахівцем із радянських справ. Він випустив тоді кілька серйозних книг про Радянський Союз, в яких зробив глибокий аналіз роботи радянської політичної системи.
Як зараз пам'ятаю – у липні 1954 року я був у тримісячному відрядженні у США. У Вашингтоні, в коридорі готелю “Дюпон Плаза” мені “випадково” зустрівся тоді цей Ісаак і відразу ж звернувся до мене зі словами: “А у мене тут недалеко є ферма! Хочете подивитись?” і запросто запросив мене до себе додому.
* – Американський фермер, і він же – революціонер-троцькіст містер Левін?
– Так-так-так. Сіли ми тоді у його машину і поїхали до нього на ферму. Це було недалеко – миль 50 від Вашингтона. Мені запам'яталося тоді, що їхав він дуже нервово – то на газ натисне, то на гальмо, знову газ, знову гальмо. Видно було, що людина він дуже і дуже нервова, все крутиться-вертиться, у якісь магазинчики дорогою заїжджає, все про щось питає, шукає... Я кажу йому: “Слухайте, що ви все шукаєте?”, а він мені відповідає: “Дружина сказала, щоб я хліба привіз – ось я і шукаю хлібний магазин”. Я здивувався: “Та ось, – кажу, – хлібний магазин”. А він мені: “Ні-ні. Це не той хліб. Мені потрібен кошерний хліб”. Нарешті він знайшов якусь маленьку єврейську крамничку і купив собі там кошерного хліба...
Великий революціонер... Один із найдосвідченіших фахівців совєтологів... Великий інтернаціоналіст... Але коли справа доходить до хліба – подавай йому тільки кошерний хліб! Тобто в душі вони так і залишилися тими ж містечковими євреями, які бояться свого рабина...
Добре, приїхали ми нарешті на його ферму і став він мені з гордістю її показувати. Тут у нього росте тютюн, там – кукурудза, посередині – чудовий фермерський будинок, який він переробив на комфортабельну заміську дачу. Вся ця ферма була розміром десь кілометр на кілометр. Возить він мене по ній, показує, ну і, зрештою, підвозить до маленького сарайчика, схожого на курінь. Виявляється, у цьому курені-сарайчику мешкає старий негр, який і обробляє всю ферму Ісаака Дон Левіна! Таким чином, все населення ферми складалося зі старого негра, який живе у курені, і єврея Ісаака Дон Левіна, який жив поряд у панському будинку. Всю роботу робив негр, а гроші від продажу врожаю вони демократично ділили навпіл...
Після огляду хатини негра ми нарешті потрапили і до хати господаря. Посадив він мене в затишне шкіряне крісло, поставив на столик пляшку коньяку і кришталеву чарочку, а сам каже: “Втечу до дружини, допоможу їй на кухні, а ви тут поки посидьте”. Я озирнувся і бачу, що це була не просто вітальня, а справжнісінька бібліотека, причому – чудова бібліотека, що складається з книг російською і англійською мовами, які б тільки не виходили з 1917-го до теперішнього часу на російсько-радянську тему. Так що цей революційний фермер-єврей був явно не дурень і свою справу знав досить добре. Треба зізнатися, що такої розкішної приватної бібліотеки я ще ні у кого не бачив, і, зацікавившись, я став усі ці книги уважно розглядати.
Хвилин через 20 влітає Ісаак Дон Левін і насамперед глянув на пляшку і на чарку – чарка порожня, пляшка – повна, а я ходжу і розглядаю його бібліотеку. Він – людина досвідчена, відразу все це помітив і каже мені: “До вас у мене тут був Віктор Кравченко (Віктор Кравченко свого часу в Америці гримів так само, як пізніше Солженіцин) і я йому теж поставив пляшку коньяку та чарочку, і вийшов. Коли я за півгодини повернувся – пляшка була вже порожня. Кравченко за ці півгодини випив усю пляшку, причому один, а на бібліотеку мою він навіть не глянув”...
Я тоді зрозумів, що Ісаак Дон Левін багатьох так уже перевіряв... Хитрий і розумний старий єврей, який був тоді, повторюю, віце-президентом “Американського Комітету боротьби з більшовизмом”.
* – Це той Комітет, який першим виріс на коренях Гарвардського проекту?
– Так-так-так. Це потім вже з'явилися всякі там квіточки у вигляді “Радіо Свобода”, “Голосу Америки” тощо, а за ними і ягідки – всі ці наші дисиденти, включаючи Солженіцина, Аксьонова та інших волелюбів, які бузять і бунтують у Союзі вже протягом останніх 20-ти років.
А після смерті Сталіна Ісаак Дон Левін написав ще одну свою книгу “Великий секрет Сталіна”, яка вийшла в 1954 році. У цій книзі Левін стверджував, що Сталін був агентом царської охранки, і натякав, мовляв Сталін у молодості був гомосексуалістом і натягував якогось там вірменина. Ісаак Дон Левін – джерело дуже серйозне. Він, повторюю, чудово знав історію російської революції і досконало вивчив біографії практично усіх її вождів.
* – Григорію Петровичу, у вашому архіві я бачив фотокопію документа царської охоронки, який повідомляє окружне начальство про те, що в його розпорядження прямує якийсь засланець на прізвище Джугашвілі, який є давнім співробітником царської охранки... З усіма підписами і печатками. Тобто документ існує, і з ним можна ознайомитись.
– Так-так-так. До речі, щодо Ісака Левіна, досі багато хто ламає голову, звідки і яким чином Лєнін взяв собі свій псевдонім? Може у Володимира Ілліча була якась там дівчина Лєна чи він узяв його на згадку про розстріли на золотих копальнях на річці Лєні?
Я думаю, що насправді все відбувалось так: Лєнін до революції підписував свої статті різними псевдонімами і, мабуть, вирішив зупинитися на псевдонімі “Левін”. Тоді євреї, що постійно оточували його, натякнули півєврею Лєніну-Бланку, що краще б йому не випинати своє єврейство і не брати собі явно єврейський псевдонім “Левін”, а замінити одну літеру і стати з “Левіна”, “Лєніним”.
* – Григорію Петровичу, у Шмакова є дуже цікавий опис цих Ленських розстрілів, зроблений ним за свіжими газетними публікаціями того часу. Виявляється, тоді ця справа називалася “гінзбургіадою”, тому що власником копалень на Лєні був багатий іудей Гінзбург. А розстріли ці, як виявилося, були спровоковані самим Гінзбургом у зв'язку з великою біржовою грою, яку він тоді вів. Ним були здійснені тоді дві великі афери: “велика Лєна” і “мала Лєна”, тобто велика афера із золотими копальнями і мала афера із золотими копальнями.
– Так-так-так. Ось вам ще один цікавий матеріал для публікації у часи сьогоднішньої гласності і перебудови. Шмаков у своїй книзі “Свобода і євреї” наводить кілька статей з газет того часу, причому найцікавіше те, що керуючий на Лєнських копальнях, який, власне кажучи, і організував усі ці криваві розстріли, виявляється, був раніше звинувачений у розбещенні малолітніх. Ми вже говорили у попередніх лекціях, що за законами Вищої Соціології, господар-єврей завжди оточує себе росіянами-дегенератами. Це – правило. Це якраз і є прикладом бердяївського “Союзу Сатани і Антихриста”.
* – Тобто, якщо Лєнін дійсно хотів узяти собі псевдонім на згадку про Лєнські розстріли, то йому слід було б підписуватись “Гінзбургом”, а не “Лєніним”, бо в тодішній Росії ці розстріли знали саме як “гінзбургіаду”?
– Так-так-так. Тепер давайте уважніше придивимося до першого дітища “Американського Комітету по боротьбі з більшовизмом” – радіостанції “Радіо Свобода”. У СРСР у 1955 році люди отримали можливість слухати “демократичну правду” Заходу саме з передач радіостанції “Радіо Свобода”. Слухають вони її ночами, чомусь вірять, чомусь ні, але про те, що насправді все це був один із спецпроектів психологічної війни, спрямований на збудження бунтарського духу у молоді і особливо сильно діючий на людей особливого типу – ніхто тоді й не здогадувався.
Золотим ключиком до розуміння цієї проблеми, повторюю, був Комплекс Лєніна, тобто Комплекс латентної гомосексуальності Ілліча. З попередніх лекцій ми вже знаємо, що з латентною гомосексуальністю, як правило, пов'язані різні психічні хвороби, у тому числі і Комплекс влади, Комплекс вождя.
Газета “Вашингтон Таймс” прямо пише, що до 1971 року “Радіо Свобода” і “Вільна Європа” належали ЦРУ, тобто американській розвідці. Бюджет цих радіостанцій у 1982 році становив вже 86,5 мільйона доларів.
* – Григорій Петрович, але ЦРУ після процесу сенатора Маккарті було головним притулком гомосексуалістів, яких виганяли тоді з державного департаменту. Виходить, що вони й осіли у цих нових спецпроектах?!
– Так-так-так. Педерастів з держдепартаменту перевели тоді до ЦРУ, а ЦРУ їх направило до “Американського Комітету боротьби з більшовизмом” і на “Радіо Свобода”, щоб через радіоефір розбурхувати і піднімати пригнічених гомиків у Росії на чергову троцькістську революцію. Вони вирішили тоді рятувати Росію від більшовицької холери за допомогою троцькістської чуми.
Першим начальником “Радіо Свобода” у Мюнхені було призначено американця Сарджента, котрий до цього працював помічником держсекретаря США. Чому ж помічника міністра закордонних справ США заслали на незначну роботу начальником Радіо Свобода? Я думаю тому, що він теж був жертвою чистки, влаштованої сенатором Маккарті. Хоча Сарджент був досить великий чоловік і був одружений, але цей його шлюб незабаром розпався і дружина-артистка його покинула... Адже частенько шлюби з артистками влаштовують для маскування своєї гомосексуальної орієнтації...
Або ось ще добрий приклад – у 1950-55 роках на “Радіо Свобода” велику роль грали два колишні американські дипломати, яких Маккарті теж вигнав із держдепартаменту – Кунінхолм і Вільямс. За відпрацьованою схемою через ЦРУ вони зайнялися організаційною роботою на “Радіо Свобода”. Причому обох цих субчиків я добре знав. І Кунінхолм, і Вільямс були тоді людьми похилого віку, які чудово розмовляли російською. До речі, обидва вони раніше працювали в американському посольстві у Москві.
Кунінхолм був відомий як затятий ненависник Росії і виправдовував це тим, що він нібито був фінського походження і тому, мовляв, Росію терпіти не міг. На його нещастя у його друга Вільямса, якому було тоді вже за 60 років, була дочка віком 20-ти років, яку звали Тамарою. Ця Тамара народилася в Москві, закінчила радянську школу, чудово говорила російською і була, треба сказати, красунею... І раптом новина – 20-річна красуня Тамара виходить заміж за 60-річного Кунінхолма!
Якось у Нью-Йорку ці молодята запросили мене до себе додому. Причина – народження дитини, якій тоді було лише кілька місяців. Прийшов я до них тоді в гості, подивився на дитину, подивився на тата, подивився на маму... Тато Кунінхолм у той час уже вийшов на пенсію, значить йому було за 65, а мамі тільки-но виповнилося 22 роки. Ви, напевно, думаєте, що молода красуня Тамара закохалася в літнього надчоловіка, розумника і красеня, але... річ у тому, що Кунінхолм був не просто старим, а старим виродком схожим на мопса, причому він був маленького зросту, нахабний і неприємний такий старий.
Внаслідок цього шлюбу обидва друзі-дипломати, Кунінхолм і Вільямс, страшенно посварилися. Тобто Вільямс образився на Кунінхолма за те, що той нібито спокусив його дочку. Колись у молодості вони були нерозлучними друзями і ось на старість посварилися! Загадка, правда? І цю загадку ви нізащо не відгадаєте, не знаючи Вищої Соціології.
Уся справа в тому, що в молодості це були двоє друзів-педерастів, які поперемінно натягували один одного і в зад, і в рот. Тому дочка Вільямса, Тамара, просто не могла бути нормальною жінкою. Нормальний чоловік їй просто не потрібен. Їй потрібен був фіктивний чоловік. Ось вона у свої 20 років і обрала собі в чоловіки 60-річного старого. А від кого вона робила дитину – це інше питання. У таких шлюбах жінки частенько роблять дитину не від фіктивного чоловіка-гомосексуаліста, а від іншого, нормального і здорового чоловіка, або штучним заплідненням...
* – Григорію Петровичу, народ це називає “на чужому х... у рай проїхати”?
– Так-так-так. У російській мові є ціла низка нецензурних виразів, які для нормальної людини звучать абсолютно безглуздо. Багато людей навіть не підозрюють, що всі ці лайки служать для глузування одними виродженцями-дегенератами над іншими виродженцями-дегенератами. Якщо ви проаналізуєте всі ці недруковані лайки, то, на свій подив, виявите, що вони повністю відповідають будь-якому дегенеративному статевому збоченню або психостатевому відхиленню.
* – Тобто нормальні люди це помітили і використовують як глузування з виродженців?
– Ні-ні-ні. Я думаю, навряд чи нормальні люди вигадали всі ці висловлювання. Швидше за все, це самі легіонери стали їх використовувати для глузування з подібних собі виродків роду людського. Як євреї один одного обзивають жидами, тобто поганими євреями, так само і місцеві виродженці, підсміюючись один над одним, прямим текстом називають те, що їх кривдники роблять у ліжку. Адже подібне пізнається подібним...
Нормальна людина до такого просто не здогадається. Адже і я чудово знав усі ці лайки, іноді навіть бездумно їх вживав, але коли один із педерастів, перепившись, упав переді мною на коліна і попросив у мене посмоктати, я просто не зрозумів чого він хоче. Вже значно пізніше до мене дійшло, що він був педерастом. Я того вечора по п'яній лавці просто заправляв сорочку в штани і розстебнув для цього ширинку, а він, сп'яну сплутав мене з Альошею, впав на коліна і благаючи розкрив свій рот... Я тоді нічого цього не зрозумів, хоч і запам'ятав цю його дивну поведінку... Як і багато російських людей, я вживав тоді всі ці лайки, не розуміючи їхнього внутрішнього сенсу. Не відбувалося, так би мовити, злиття теорії з практикою.
* – І ці люди стояли біля витоків “Радіо Свобода”?!
– Так-так-так. І дотепер вони там. Давайте проаналізуємо інших керівних працівників “Радіо Свобода”, більшість із яких я особисто знав протягом кількох років. Там, при “Американському Комітеті боротьби з більшовизмом” був ще організований такий “Інститут з вивчення СРСР”, який розробляв теоретичні та історичні матеріали для передач “Радіо Свобода”. Американським начальником цього Інституту був Леонід Барат-Баранов, який був американцем російського походження і який працював до цього у військовій розвідці американської армії, причому слід зазначити, що він чудово володів російською мовою.
Я знав його досить добре. Він був симпатичною і досить енергійною людиною, яка видавала себе там за козака, точніше – за донського козака. У нього була колись дружина і дочка, але на той момент дружина з ним уже розлучилася і тому в Мюнхені він ходив холостяком. Незабаром цей донський козак знову одружився. На алжирській єврейці. Сам Баранов, як чоловік, був тоді у чудовій формі. Йому було років під 40. Він був тоді начальником Інституту, холостяком, “багатим американцем” у розбомбленій Німеччині, словом – завидний парубок, і наречених – хоч греблю гати, але одружився козак Баранов на старій і потворній єврейці з Алжиру. Причому він навіть сам її соромився, коли знайомив із нею своїх знайомих, у тому числі й мене.
Таким чином і в цій лавці психологічної війни, тобто і в цьому “Інституті з вивчення СРСР” все було побудовано на комплексі гомосексуальності Лєніна. Адже тоді у всій цій каші могли розібратися лише євреї і масони, а для масона єврейська дружина – це як знак якості, як печатка антихриста, яка одразу дає підвищення по службі і відчиняє двері кабінетів начальства. Однак вона ж відкриває і ворота до пекла... Закінчується угода з дияволом, як правило, дуже погано. На сьогоднішній день Леонід Барат-Баранов вже постарів, але, продовжуючи маскуватися під донського козака, він став вже головою “Потрійного Союзу Козаків Дону, Кубані та Терека” у Австрії і Західній Німеччині...
* – Він, схоже, так само замаскувався під отамана-козака, як і батько вашої нареченої, Юрій Мейєр, замаскувався під православного монархіста...
– Так-так-так. У багатьох з них явно присутній комплекс неповноцінності, ось вони й кидаються з однієї крайності в іншу – вдають із себе козаків, отаманів, монархістів, супер-православних... Це дуже характерно для таких типів.
На “Радіо Свобода” у Нью-Йорку також працював і Юрій Деніке, зі старих революціонерів-меншовиків, ще з покоління Лєніна. У 1955 році він вже був людиною похилого віку, ніколи не був одружений і ні від кого особливо не приховував, що він – педераст.
Або ще один мюнхенський співробітник “Радіо Свобода” – колишній НТСівець Гліб Рар. Він був каліка від народження – у нього була кінська стопа, а кінська стопа – це одна з явних ознак дегенерації. Наприклад, у Йосипа Геббельса, керівника гітлерівської пропаганди, також була кінська стопа. Він завжди носив спеціальне ортопедичне взуття. Так ось, співробітник “Радіо Свобода” Гліб Рар був одружений із донькою Орєхова, редактором патріотичного монархічного журналу “Часовий”. А Орєхов цей був старим масоном, який протягом 50 років сидів у Бельгії і беззмінно редагував цей монархічний журнал. Знову ми бачимо шлюб двох біонегативних людей – донька заслуженого масона виходить заміж за покаліченого дегенеративного чоловіка... Але у цих дегенератів народилося шестеро дітей! Совісті у них немає... Як і у педераста Льва Миколайовича Толстого, котрий наплодив 13 дітей. Адже Толстой сам у своїх щоденниках зізнавався, що ніколи не любив жінок, але часто закохувався в чоловіків... До речі, троє дітей Гліба Рара теж працювали на “Радіо Свобода” і розбурхували по радіохвилях своїх побратимів у Радянському Союзі. Знову ми бачимо дегенеративно-сімейний бізнес...
* – Григорію Петровичу, ви якось пояснювали, що НТС, якщо прочитати цю абревіатуру задом наперед, вимовляється як СаТаНа, що досить вірно відображає суть цієї організації.
– Так-так-так. До того ж вони страшенно образилися, коли хтось у пресі вказав їм на це. Справа в тому, що у єврейськоу письмі пропускаються голосні літери і вони читають текст зправа наліво, тобто – навпаки. Ось за єврейськими правилами і виходить, що НТС читатиметься як СаТаНа. Схоже, що їхні єврейські господарі підкинули їм цю назву. Типово для тайобщиків (неологізм автора, походить від "ТАЙные ОБЩества" – ред.). Усі вони – листочки з одного дерева дегенерації...
* – Григорію Петровичу, останнім часом у пресі подейкують про користь запровадження генетичних паспортів, мовляв, знаючи генетичний код людини, сучасна медицина вже сьогодні дозволяє досить точно визначити долю цієї людини, її здоров'я та здоров'я її потомства, і зробить це краще будь-якої циганки-ворожки...
– Так-так-так. Як це не сумно, але всі ми несемо в собі гріхи своїх батьків, своїх батьків і дідів, і, для зменшення людського горя і страждань, було б дуже корисно інформувати про це людей напередодні їхнього статевого дозрівання. Щоб вони не створювали собі непотрібних додаткових трагедій, а прислухалися б частіше до свого внутрішнього голосу, до тієї Божої іскри, яка є в кожному з нас...
* – А американські ліберали ідею генетичних паспортів зустріли ворожо. Чогось вони дуже злякалися...
– Так. Я їх добре розумію. Адже всім тоді одразу стане ясно, що це за контингент. Все їхнє маскування розвалиться тоді як картковий будиночок. Припустимо, корчить хтось із себе все життя російського православного монархіста-підполковника Вано Іванова, прикривається він дружиною та дітьми, а при аналізі генного набору раптом з'ясовується, що він – спадковий педераст (тобто жид), його дружина – лесбіянка , а діти – від сусіда-сантехніка чи взагалі роблені пальцем... Тут вже за Христа не сховаєшся...
Начальником відділу безпеки на Радіо Свобода (в СРСР це називається “першим відділом”) був американець на прізвище Мельбардіс, про якого в радянській пресі писали, що він – з угорських євреїв. Так ось, сидить цей Мельбардіс у своєму відділі і стежить за всіма співробітниками, заводить на них справи, опитує, аналізує і раптом починає помічати, що на “Радіо Свобода” аж кишить гомосексуалістами. Як начальник відділу безпеки він почав писати тоді застережні листи до Вашингтона, мовляв, ситуація нездорова, ненормальна, що можливий радянський шантаж і навіть прямий радянський вплив. Потрібно щось терміново робити, необхідно терміново прибирати всіх гомосексуалістів із “Радіо Свобода”.
Пише Мельбардіс, пише, а реакції жодної. Він другий, третій рапорт посилає і починає просто вимагати втручання великого начальства, проте... нічого не відбувається. Чим все це закінчилося? Начальника відділу безпеки “Радіо Свобода” відкликали тоді до Америки і... тихо посадили до божевільні.
Аналогічний випадок був і з начальником відділу безпеки “Радіо Вільна Європа” Бартоломєвим. Він також став писати у Вашингтон рапорти, мовляв, і на “Радіо Вільна Європа” теж повно гомосексуалістів. Писав він писав свої меморандуми, а з Вашингтона – знову мертве мовчання. Виходить, що обидва ці начальники-особисти просто не знали, що на гомосексуалізмі і була побудована вся робота як “Радіо Свобода”, так і “Радіо Вільна Європа”.
Ця штучка була настільки засекречена, що про неї не знали навіть начальники служб безпеки цих спецпроектів психологічної війни. Чим же все це закінчилося? Бартоломєва також відкликали в Америку і також посадили до божевільні, де його протримали досить довго і тільки завдяки високим зв'язкам його дружини, він звідти все ж таки вийшов.
* – Талмудист він був мабуть добрий, але все знати йому було не дано. Золотого ключика каббали йому так і не дали...
– Так. Продовжимо аналіз працівників фронту психологічної війни. Сьогодні у Нью-Йорку на “Радіо Свобода” на релігійні теми виступає новоявлений християнин – отець Михайло Меєрсон. Він – єврей-вихрест із третьої хвилі, який тут став православним священиком. Його матінка – теж єврейка, причому вона носить на шиї одночасно православний хрест і шестикінцеву юдейську зірку-могендовид. Цей Михайло Меєрсон служить сьогодні в церкві, розташованій у Манхеттені на 71-й вулиці. Церква ця відома як масонська церква. Адже в США є кілька православних юрисдикцій, і треба бути великим знавцем, щоб як слід розібратися у всіх тонкощах православної структури Америки. Наприклад, так звана Американська Російська Церква вже давно замасонена. Ось в одному з храмів цієї юрисдикції, розташованому на 71-й вулиці в Манхеттені, і служить колишній радянський єврей, а нині – православний священик “Радіо Свобода” Михайло Меєрсон.
А на “Голосі Америки” на релігійні теми мовить інший православний батюшка – отець Кирило Фотієв, колишній НТСівець і колишній педераст. Цікаво, що цей педераст-священик одночасно є племінником секретарки товариша Лєніна. Головною секретаркою Володимира Ілліча Лєніна, виявляється, була його рідна тітка.
* – Ще один перевірений товариш?
– Так-так. Ця секретарка Лєніна мала сестру, сином якої і є цей колишній радянський громадянин, а нині американський православний священик-педераст – отець Кирило Фотієв. Однак, якщо певна людина – гомосексуаліст, це означає, що її батьки теж були не зовсім ненормальні, тобто були якісь там гомо. І якщо одна сестра – більш-менш гомо, то й друга сестра, як правило, теж буде більш-менш гомо.
А тепер згадайте правило Вищої Соціології про те, що якщо начальник – гомосексуаліст (В. І. Лєнін), то він обов'язково візьме до себе в секретарки лесбіянку (Фотієву). Я це не раз спостерігав на практиці. Адже якщо у начальника-педераста працюватиме секретаркою нормальна жінка, то вона його миттєво розкусить. Нормальний чоловік не здатен швидко розпізнати чоловіка-педераста, на відміну від нормальної жінки, або ж взагалі може його не розпізнати. Проте нормальна жінка своїм жіночим чуттям одразу відчує, що тут щось не так і досить швидко розпізнає педераста. Ось тому начальник-педераст і бере собі, як правило, секретарку-лесбіянку. В. І. Лєнін, як бачите, теж пішов цим шляхом.
* – На цей предмет було б цікаво перевірити секретарку Щербицького.
– Так-так-так. Кого це зацікавить – можете пошукати в архівах...
У Нью-Йорку на “Радіо Свобода” серед начальства я знавав також і американця Боба Дреєра. Усі росіяни на спецпроектах психологічної війни тоді були, зазвичай, внизу. Тобто вони були люди нижчого класу, як би унтерменші, а всі уберменші були євреї і американці (котрі, як правило, колись працювали в американському посольстві в Москві). Ось одним із таких уберменшів і був цей Боб Дреєр. Я з ним зустрічався кілька разів. Він був досить цікавим чоловіком, але жінками ніколи не цікавився. Так ось – свого часу і його теж вигнали з держдепартаменту і тихо перевели до ЦРУ, а ЦРУ послало його працювати на “Радіо Свобода” (по лінії комплексу Лєніна). До речі, мешкав він у Нью-Йорку в районі Грінвіч Віллідж, а це, повторюю, відомий педератичний район.
* – Це той самий район Манхеттена, де стоїть пам'ятник гомосексуалістам?
– Так-так-так. Два бронзових педераста сидять обнявшись на лавці. Скульптор – єврей Сегал. Сьогодні, до речі, цей Сегал є головою “Комітету зі звільнення радянських бранців в Афганістані”. Вони всюди лізуть. Читаю я нещодавно Нью-йоркські газети і дізнаюся про цей факт – скульптор Джордж Сегал та разом із ним художник Шемякін – обидва в “Комітеті зі звільнення радянських бранців в Афганістані”.
* – Це той Шемякін, який знявся на фотографії з голою лесбіянкою графинею Щаповою і закривавленою м'ясною тушею, сам затягнутий у чорну шкіру з наполеонівською трикуткою на голові?
– Так-так-так. Він самий. Вони, повторюю, скрізь лізуть.
Наступним у моєму списку йде працівник “Радіо Свобода” – Гаркуша. Він працював на Радіо Свобода і в Мюнхені, і в Нью-Йорку. Алкоголік, дружина сиділа в божевільні і померла від раку кісток страшною смертю, а обидва його сини – закінчені наркомани. У Гаркуші діабет і він вже осліп на обидва ока...
* – Григорій Петрович, але ж наркомани – це, як правило, пригнічені гоміки, тобто люди з якимись психосексуальними проблемами?
– Так-так-так. Дуже часто це люди з психосексуальними проблемами від яких вони намагаються втекти за допомогою наркотиків і алкоголю.
* – А зараз у СРСР, побоюючись зростання наркоманії, пропонують будувати більше клубів, організовувати більше рок-груп, щоб хоч якось відволікти молодь від наркотиків і алкоголю. Насправді ж, напевно, підхід має бути інший, тобто підхід має бути психосексуальним. Необхідно зняти з цих юнаків штани, як це робив Фідель Кастро, дати їм у руки журнали “Плейбой” і подивитися на реакцію їхнього дітородного органу. Якщо чоловік нормальний, то розмова буде одна, а якщо не нормальний, то розмова має бути іншою. Жодні клуби біонегативу не допоможуть. Щоб врятуватися їм, потрібні монастирі, а не танцмайданчики...
– Так-так. Танці їм не допоможуть.
У 70-80-х роках у Мюнхені начальником “Радіо Свобода” був Джордж Бейлі, до речі, теж американець з угорських євреїв. Мені особливо цікавий той факт його біографії, що він у 1946-48 роках працював в американському концтаборі “Кемп Кінг” під Франкфуртом. Саме на той час у цьому таборі я сидів півроку в камері смертників, щодня чекаючи на видачу Сталіну. Сидів я за те, що “обрав свободу” в 1947 році, тобто у розпал медового місяця у відносинах Радянського Союзу і Америки. Коли мене везли до цього табору, я встиг розгледіти над воротами напис “Головна Квартира Американської Контррозвідки у Європі”. “Обрав свободу” і... опинився у в'язниці. Вперше у своєму житті...
* – Тобто, “обравши свободу”, ви одразу потрапили до в'язниці?
– Так. Ідіотство, але саме так і вийшло. Тоді був, повторюю, медовий місяць, і американці просто не знали, що зі мною робити. Зазвичай у той час таких як я, тобто тих, хто в пошуках свободи йшов на Захід, садили в табір, і тримали там про запас, на видачу, щоб обміняти нас на своїх шпигунів, що засипалися. Роздрібна торгівля... Не дай Боже вам таке пережити! Відсидів я там в одиночній камері смертників півроку. А тепер виявилося, що це, вибачте за вираз, жиденя Джордж Бейлі там на той час служив капралом. А через 20 років – він уже начальник “Радіо Свобода”. Яка ж має бути мораль у російських співробітників, які борються з більшовизмом, коли вони дізнаються, що нагорі сидить така шпана з угорських євреїв?!
* – Якого в Угорщині просто не встигли повісити.
– Так. Ну а потім він і на Радіо Свобода попався на кражі, тобто і тут, як і в далекому Кемп Кінг, він виявився звичайним злодієм. Ось хто робить пропаганду... А російські люди сидять, розвішавши вуха і слухаючи всю цю “свободу”. Адже пропаганда – це, зазвичай, брудна справа і в ній, як правило, працюють брудні люди. Нормальна людина там довго не протримається.
Наївно думати, що для радянських слухачів існує якась неупереджена і об'єктивна радіостанція, яка дотримується інтересів Росії. Ще В. І. Лєнін казав, що будь яка преса – партійна. Ось і тут також була партійність, тільки там пропагандою займався КОМІНТЕРН, а тут пропагандою займався ГОМІНТЕРН.
* – Один мій знайомий жартома казав, що якщо в США звільняється якась державна посада, то порядок заміщення вакансії такий: насамперед роботу пропонують єврею; якщо єврея на цю посаду не підібрати, то шукають гоміка; якщо гоміка на цю посаду не знайти, то беруть чорного, а якщо чорний відмовляється, то тоді – як крайній випадок, беруть нормального білого американця.
– Так-так-так. Так воно і буває.
До речі, у Парижі американська розвідка вже створила наукове бюро, щось на кшталт “демократичного” варіанта нашого Інституту з вивчення проблем Вищої Соціології (ІПІП-ВС), де ці гаврики збирають компрометуючі матеріали на всіх лідерів західного світу, щоб пізніше за допомогою шантажу ними було легше маніпулювати. Брудні це справи... Пряма паралель із “Протоколами сіонських мудреців”. Пам'ятаєте, там теж описувалося, що треба вибирати відступників з місцевого народу, щоб між ними та їхнім народом лежала непереборна прірва, і тоді, у разі небезпеки, ці місцеві дегенерати захищатимуть своїх господарів до останнього подиху... От і знаходять таких, і просувають їх нагору... Слухайте дегенерати! Виконуйте партійну дисципліну!
Так і мій старий “дружок”, американський директор “Інституту з вивчення СРСР” у Мюнхені, Леонід Барат-Баранов, одружившись з алжирською єврейкою, став в результаті головою “Потрійного Союзу Козаків Дону, Кубані і Терека”. Ну, чим не отаман? Комедія...
Російським директором “Інституту з вивчення СРСР” у Мюнхені на той час був якийсь Борис Яковлєв. Цей Інститут, повторюю, постачав тоді матеріали для “Радіо Свобода”, а американським начальником Бориса Яковлєва був цей Леонід Барат-Баранов. У СРСР Яковлєв був великим радянським партійцем, який під час війни потрапив до німців у полон і... став у них працювати в тому ж апараті пропаганди, а потім у спадок перейшов до американців. Одружений він тоді не був, жінками не цікавився...
А 3 грудня 1958 року в газеті “Радянська Росія” у статті “Чий це голос?” була опублікована інформація про те, що Борис Яковлєв до війни сидів у СРСР у в'язниці за... ні не за політику, а за розбещення малолітніх! А розтління малолітніх, як правило, завжди пов'язане із гомосексуальністю. Навіть не важливо, чи хлопчики це були, чи дівчатка. Фахівці все одно це пов'язують з гомосексуальністю, причому гомосексуальністю з обставинами, що обтяжують провину. Адже якщо один дорослий педераст вживає іншого дорослого педераста, то на це дивляться крізь пальці навіть у СРСР, але за розбещення малолітніх саджають, як у країнах Заходу, так і на Сході.
Отже й директор “Інституту з вивчення СРСР” у Мюнхені – Борис Яковлєв теж мав Комплекс педерастії товариша Лєніна. Цікаво те, що цю інформацію про Яковлєва радянська преса опублікувала лише після того, як він уже звільнився зі своєї роботи в Мюнхені, тобто заднім числом!
* – Те саме й щодо гомосексуальності товариша Сталіна – вони дали інформацію лише після його смерті!
– Так-так-так. Припустимо Ісаак Дон Левін раніше просто побоювався довгих рук Сталіна. Адже до Троцького руки Сталіна й у Мексиці дістали. Тож Дон Левін, можливо, просто боявся тоді, що Сталін йому голову відірве, а от коли Сталін помер, тоді він усе це й опублікував. Але у випадку з Борисом Яковлєвим – безперечно, КДБ спеціально тримав цей козир у рукаві. Доки Яковлєв працював у Мюнхені директором “Інституту з вивчення СРСР”, вони мовчали, а от коли Яковлєв став їм уже не потрібен, тоді вони його і вивели на чисту воду. Цього Бориса Яковлєва я зустрів ще раз уже в 70-х роках, в Америці. Його приткнули тоді працювати бібліотекарем до якоїсь університетської бібліотеки. На цій нашій зустрічі він мені раптом подарував на згадку... свою книжку поезій!
* – Ще один поет-педераст!?
– Так. Але цей поет, повторюю, у молодості займався розбещенням малолітніх і сидів за це у радянській в'язниці. А на старості років, уже вийшовши на пенсію, він раптом перетворюється на поета і починає писати вірші. На вигляд йому тоді було років 70. Дарує він мені тоді цю свою книжку віршів, а я читаю його дарчий підпис і бачу, що автор книги – Троїцький. Я ж усе життя знав його як Бориса Яковлєва, мого колегу по психологічній війні, а тут він пише, що він Троїцький. На моє здивоване запитання він відповів, що Троїцький – це його справжнє прізвище, а Яковлєв – його псевдонім. Тепер скажіть мені, що ви думаєте про прізвище Троїцький?
* – Схоже, що цей поет-педераст був із роду священиків?
– Ось-ось-ось. Тому раніше в наших лекціях я так докладно і зупинився на темі священиків та їхніх дітей. Пам'ятаєте – Формула Папи Римського, целібат, обітниця безшлюбності...
Мені вже говорили, ах, Григорію Петровичу, навіщо ви священиків чіпаєте, залишили б ви їх краще у спокої. Я і давав їм спокій, поки священики-педерасти не почали нападати на Вищу Соціологію, не стали приховувати її від своїх парафіян, поки вони не почали всіляко перекручувати її суть перед своєю паствою.
Наприклад, нещодавно одна з моїх православних читачок запитала у священнослужителів Російської Православної Церкви, у викладачів Православного Свято-Тихонівського Богословського інституту у Москві:
“Чи знайома Церква з книгами Григорія Клімова, і що вона думає з цього приводу?”На цей її запит була коротка відповідь священика Василя Сєкачова:
“Книги Г. Клімова видаються нам небезпечними та нехристиянськими. На наш погляд, в них є зачатки расизму та нацизму, біологічної ворожнечі”.
На її прохання відповісти детальніше – надійшло ось таке письмове роз'яснення:
“Особистість Григорія Клімова та його твори викликали неоднозначну оцінку в нашій країні та серед її церковних людей. Спочатку багато людей захоплювалося книгами Клімова, сприймаючих їх як своєго роду одкровення. Деякі священики благословляли читати і поширювати ці книги, наповнювали ними свої прихідські бібліотеки.
Але згодом почали говорити про те, що Клімов не такий щирий російський патріот, яким хоче здаватися, що він перебував і, вочевидь, досі перебуває на службі такої антиросійської організації, як ЦРУ. Згадали і про те, що Клімов воював в американській армії у В'єтнамі.
До кінця тут, звичайно, ні в чому не можна бути впевненим, але очевидно одне. Захоплене ставлення до Клімова змінив тверезіший до нього підхід. І це добре, тому що книги його, перш за все “Князь світу цього” і “Протоколи червоних мудреців”, залишають в душі дуже важкий осад.
Клімов порушує дуже важливі для Росії та росіян питання, так звані прокляті питання, але вирішує їх не як православна людина, а як звичайний фашист чи расист...
...Позиція Григорія Клімова дуже небезпечна, вона є антихристиянською, руйнуючою Церкву і російський патріотичний рух. Або він провокатор ЦРУ, що збиває з пантелику всіх патріотів Росії, які щиро дбають про її порятунок, або (що найімовірніше) – нещасна хвора людина.
Священик Василь Секачов”.
Ось так. Ось якого “союзника” ми собі знайшли... Разом з дияволом боротися збиралися... Отже, одні священики “благословляли ці книги читати і поширювати, повнаювали ними свої прихідські бібліотеки”, а інші говорять своїм парафіянам: “Книги Г. Клімова видаються нам небезпечними і нехристиянськими. На наш погляд, вони мають насіння расизму і нацизму, біологічної ворожнечі... фашист... расист... провокатор ЦРУ... воював в американській армії у В'єтнамі...”
.
* – Григорію Петровичу, а що це отець Секачов там написав про В'єтнам та ЦРУ? Чи не могли б Ви пояснити нам цей його пасаж?
– У ЦРУ я працював менше року і, коли вони мені запропонували переукласти з ними контракт, я відмовився і пішов працювати за своєю старою спеціальністю інженером-електриком. До речі, це були часи, коли ЦРУ ще тільки ставало на ноги і було по суті – звичайним аналітичним дослідницьким центром боротьби з комунізмом. Це потім вони вже трохи змінили свою орієнтацію...
У В'єтнамі ж я був лише кілька місяців, причому як цивільна особа. Я був там інспектором і займався інспекцією відповідності монтажу електрообладнання кресленням, виконаним у нашій Нью-Йоркській фірмі (звичайне проектне бюро). Найважливішим і найскладнішим було обладнання електрокамбуза та обладнання кондиціонування повітря у їдальні при ньому. Справа в тому, що перший направлений туди представник нашої фірми не витримав нудьги і тропічних злив, і просто втік звідти. Ось мене і послали закінчити прийомку...
Щоб вам було зрозуміліше, чому священик Василь Секачов усе це написав, на відміну від тих священиків, які “благословляли ці книги читати і поширювати”, я ще раз нагадаю страшні факти нашої дійсності, про які ми вже говорили у дев'ятій лекції цього циклу “Святі грішники і грішні святі”.
У США 60 мільйонів католиків окормляються з рук 46 тис. католицьких священиків і, як нещодавно повідомила своїм читачам американська газета «Канзас Сіті Стар», католицькі священики вже сотнями повільно помирають від СНІДу. Справа дійшла до того, що більшість семінарій почали вимагати обов'язково від усіх своїх учнів здавати кров для перевірки на зараженість цією хворобою. Далі газета повідомила таку цікаву статистику – частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у чотири рази вище, ніж у середньому по країні...
Це – в середньому по країні, а в штаті Канзас і в штаті Міссурі частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у сім разів вище. Священик A. W. Richard Sipe, який витратив 30 років на вивчення сексуальних проблем у церкві, вважає, що в цілому по країні частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у вісім разів вище, а відомий психіатр і фахівець з проблеми СНІДу Joseph Barone стверджує, що частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків в одиннадцять разів вища, ніж у середньому по країні.
Справа у тому, що багато випадків смерті спідоносних священиків сором'язливо приховуються і проходять за іншими категоріями, оскільки лікарі не хочуть ганьбити церкву і тому проводять смерть священиків-спідоносців не за категорією СНІД, а за іншими категоріями. Наприклад, Нью-Йоркський єпископ Emerson J. Moore раптово залишив службу у своїй єпархії і відбув на далеку периферію в штат Міннесота, де незабаром помер у притулку для спідоносців. У свідоцтво про його смерть лікарі вписали “помер природною смертю”, а у графі професія було вказано “промисловий робітник”...
Джон Кенан, католицький священик та “clinical psychologist” клініки для спідоносних священиків у Чикаго (Blessed Sacrament clinic in Trinity House) заявив, що проблема ця вже набуває вигляду епідемії. Якщо спочатку його клініка обслуговувала тільки місцевих священиків-спідоносців, то тепер, після того, як він і його помічники розробили і впровадили програму анонімного тестування на СНІД усього священства, з подальшим оповіщенням єпископату, священики-спідоносці стали до них надходити вже з усієї країни...
Чарльз Ізола, психіатр-терапевт із відділу соціальних послуг міста Нью-Йорка показав, що УСІ священики заражені СНІДом, яких він консультував, були чоловіками-гомосексуалістами у віці від 40 до 60 років. УСІ вони заразилися цією хворобою під час гомосексуальних відносин зі своїми партнерами. У деяких із них гомосексуальні стосунки виникли ще під час навчання у семінарії та тривали після висвячення їх у сан. А у інших гомосексуальні зв'язки почалися з іншими священиками вже після висвячення. Деякі з них заразилися СНІДом через гомосексуальні зв'язки зі звичайними членами парафії, де вони проповідували.
Такі факти, а факти, як казав товариш Сталін, цей семінарист-недоуч і напів-педераст Йосип Віссаріонович Джугашвілі – вперта річ. На жаль, аналіз біонегативних священиків-педерастів є абсолютно необхідним, бо вони є складовою нашого сьогоднішнього буття. Без цього аналізу ви не зрозумієте ні генерального секретаря ЦК КПРС Сталіна, який у молодості навчався на священика, ні багатьох інших революціонерів і більшовиків, включаючи члена Політбюро ЦК КПРС Анастаса Мікояна, який після закінчення семінарії був наіть висвячений на священика, і реакція священнослужителів на мої книги, на мої лекції з Вищої Соціології, буде вам гарним лакмусовим папірцем для перевірки цих людей на біонегативну зараженість.
* – Фелікс Едмундович теж, схоже, був із тієї ж когорти?
– Так-так-так. Він теж хотів бути ксьондзом... І ось цей незреалізований ксендз, цей потенційний «отець Дзержинський», став найкривавішою фігурою в історії «російської» революції. Ось тому і Борис Яковлєв-Троїцький, поет-педераст із роду священиків, займався розбещенням малолітніх... Ось тому Папа Римський і ввів целібат... Знав Папа Римський усі ці речі... Сам він був таким... І целібат цей, треба зазначити, сяк-так працює вже з одинадцятого століття по наші дні.
Не знаючи усього цього, ви багато чого не зрозумієте в історії світової цивілізації. За часів “темного” середньовіччя вважалося, що відьми літають верхи на помелі, а тепер заповзятливі американці цих самих відьом посадили на “Радіо Свобода”, на “Голос Америки”, де вони сьогодні літають на радіохвилях, як на помелі ХХ століття.
* – Григорію Петровичу, в одній із книг вашого архіву я знайшов цікаве спостереження, що напередодні Французької революції у Франції була така ж сексуальна вакханалія, як і в сучасній Америці. Скінчилося все це кривавою бійнею. Тобто схоже, що вся ця боротьба біонегативу за розширення сексуальних свобод – це провісник майбутньої бійні...
– Так-так-так. Тому і називається це явище – декаденція, тобто занепад.
* – Ось вже й по радянському телебаченню починають голі баби стрибати...
– Ну це ще дрібниці. Ось коли застрибають голі мужики з хлопчиками обійнявшись, ось тоді і буде вже повна сексуальна свобода, повна і остаточна перемога демократії.
* – Академік Шафаревич у своїй книзі “Соціалізм як явище світової історії” наводить цікаву цитату з Енгельса. Виявляється, Енгельс говорив, що всі без винятку революційні партії та організації, як у минулому, так і сьогодні, завжди заявляли про свою боротьбу за звільнення “сексуальних меншин”. Те саме робить зараз і академік Сахаров. Він також виборює розширення сексуальних свобод. Та сама історія...
– Так-так-так. Говорячи про Бориса Яковлєва, згадується ще одна дрібничка. Сидимо ми з Борисом у нього на дачі, десь у Вермонті, п'ємо чай, а варення нам подає його молода і гарна російська дружина. Він – старий 70-ти років. Причому різні бувають люди похилого віку, бувають бадьорі й енергійні, а він був уже зовсім старезний дідок. Одружилися вони три роки тому... Причому ця його молода і вродлива дружина теж працювала в університетській бібліотеці. Як це називається? Згадали? Ми вже не раз говорили про таких молоденьких дівчат, яким чоловіки не потрібні і тому вони вступають у фіктивні шлюби з 70-річними дідами...
А тепер згадайте, що чоловік цієї молодої, красивої і приємної у всіх відношеннях російської жінки сидів у молодості за розтління малолітніх... Бачите, якщо ви добре знаєте Вищу Соціологію, то ви можете як по нотах пройтися по клавіатурі людських пристрастей і на одному диханні перевести всі ці малозрозумілі для непосвяченого профана гачки і знаки в глибоке за трагічною насиченістю полотно життя. У музиці це називається знанням законів гармонії...
У книзі Давида Уайза “Невидимий уряд” є цікаве визнання: “Деякі добре обізнані люди заявляють, що всі радіостанції, які ведуть мовлення на Радянський Союз, і в першу чергу “Радіо Свобода”, повністю знаходяться в руках у масонів”
. Якщо Давид Уайз все це знає, то можете бути впевнені, що й радянський КДБ усе це також чудово знає. Іншими словами, у КДБ теж знають, що Захід зараз фактично повністю управляється Гомінтерном і що гомосексуалісти на сьогоднішній день – це правляча партія Заходу.
Причому серед них будуть як пригнічені, так і не зовсім пригнічені гоміки, плюс старі гоміки, які вже відлюбили своє; плюс – прихильники, кандидати і попутники; загалом, ця партія велика і недарма у Біблії її назвали легіоном.
Все це, звісно, в архівах спецслужб йтиме під грифом “Особливо секретно”, але я вважаю, що і простим людям це теж необхідно добре знати, щоб зрозуміти, хто і для чого мовить у російському ефірі і хто й чому друкується щодня на сторінках російських газет.
* – Одночасно це допоможе зрозуміти скандальне листування “російського” історика Натана Ейдельмана з письменником Віктором Астаф'євим, про що нещодавно стало відомо...
– Так-так-так. Все це, повторюю, складові психологічної війни.
Ось тому я й даю вам у цих лекціях золотий ключик для розуміння таємниць і правил цієї війни. Ці знання будуть корисні для здорових людей усіх воюючих сторін – як для КДБ, так і для ЦРУ. І першим, і другим буде корисно все це добре знати. Намічається серйозна розрядка міжнародної напруженості, і ця розрядка повинна позитивно позначитися на психологічній війні. Тому найкраще нам грати відкритими картами, бо “в темну” біонегатив нас завжди переграє.
* – Тобто, знання законів Вищої Соціології буде на користь будь-якій здоровій державі. Будь-які біологічно здорові люди, в якій би країні вони не перебували, щоб вижити і щоб не вляпатися в криваве горнило чергової революційної бійні, повинні дуже добре знати всі ці брудні речі. Це – неприємно, це – не естетично, але якщо нормальні люди не контролюватимуть цей процес, то незабаром обов'язково настане чергова кривава бійня. Коли Гомінтерн бере владу, він вам не дасть миру і спокою. Він, звичайно, обіцятиме вам райські демократичні кущі, але закінчиться все це кривавою бійнею, бо він брехун і батько брехні, він – спокусник і руйнівник людей, і, рано чи пізно, все це обов'язково закінчиться потрясіннями і кривавими чистками.
– Так-так-так. Повторюю – все те, про що ми тут говоримо, було б корисно знати УСІМ учасникам конфлікту. Ці знання – як масло в бурхливому морі. Вони повинні заспокоїти лють міжусобних звинувачень нормальних людей, які за нерозумінням приписують мерзенні злочини, що скоюються правлячою дегенеративною місцевою верхівкою (під керівництвом лідерів секти потомствених дегенератів), всьому місцевому народу. Ці знання повинні так само послужити холодним душем для тих психопатів, які, беручи участь у цій психологічній війні, щосили роздмухують взаємну ненависть між країнами і народами.
Давайте, однак, повернемося до аналізу контингенту, який працює на спецпроекті холодної війни під назвою “Радіо Свобода”. 20 років начальником Російського відділу “Радіо Свобода” у Мюнхені був Олег Туманов, але після 20 років роботи він раптом “розчарувався у своїй роботі” і втік в СРСР. Одружений же він був на радянській єврейці Світлані, яка, будучи психічно хворою наркоманкою, досить довго сиділа в психіатричній клініці міста Мюнхена. Для американської розвідки справа Олега Туманова – катастрофічний провал, а розібратися у цьому вам знову допоможе золотий ключик комплексу латентної гомосексуальності товариша Лєніна.
До речі, разом із Тумановим на “Радіо Свобода” працював і колишній радянський професор Федосєєв, який теж був одружений з єврейкою, яка теж працювала на “Радіо Свобода”, і прославилася вона там тим, що пересварила між собою всіх співробітників Російського відділу. Ця Рахіль Федосєєва, яка сама себе чомусь називала Аля, була явною істеричною психопаткою і зуміла пересварити не лише нечисленних російських співробітників “Радіо Свобода”, але навіть усіх євреїв, яких там, повторюю, була переважна більшість.
* – Іродова закваска...
– Так-так-так. Ферменти революції, іродова закваска. У релігійній літературі такі люди здавна називалися саме іродовою закваскою. Тож, як бачите, навіть на нечисленних російських співробітниках “Радіо Свобода” стояла печатка Антихриста у вигляді жінок-єврейок. Олег Туманов – росіянин, а дружина – єврейка. Професор Федосєєв – росіянин, а дружина – знов-таки єврейка. Що це за чортівня запитаєте ви? Та просто в основі всього цього лежить Комплекс латентної педерастії товариша Лєніна, за яким нормальна людина, як правило, з єврейкою не одружується!
* – А якщо чорт поплутає і він випадково вляпається?
– Як правило, такий шлюб довго не протримається і незабаром розлетиться. Ви думаєте, що радянський відділ КДБ, який займається “Радіо Свобода”, цього не знає? Знають вони все це чудово, але мовчать, бо козирі ці їм краще використовувати в тиху, як знаряддя тиску і шантажу.
Добре. Але деякі можуть нам заперечити: “Ну гаразд, розкритикували ви тут “Радіо Свобода”, а можливо це – виняток і інші радіостанції були хороші радіостанції. Наприклад «BBC». Багато хто вважає, що найбільш правдива і збалансована інформація виходить саме з Англії, з Лондона, з радіостанції «BBC»”.
* – Так, Григорію Петровичу, у «BBC» дуже хороша репутація. Збалансована, правдива і неупереджена.
– Ось-ось-ось. А радянські радіослухачі сидять, розвішавши вуха і слухають, затамувавши подих, що ж їм скаже Лондон. Якщо американці їм там щось збрешуть, то вже англійці точно всю правду скажуть.
Тому давайте наприкінці цієї лекції проаналізуємо короткий список персоналу і цієї радіостанції, тобто давайте проаналізуємо список працівників “лондонського відділу «BBC» російською мовою”. Отже, в російському відділі лондонського «BBC», під позивними “Говорить Лондон” – протягом 50 років мовить Анатолій Максимович Гольдберг... разом з Юхимом Шапіро. Тож, хоч позивні у них “Говорить Лондон”, та насправді на хвилях «BBC» вже давно пора давати позивні “Говорить Ізраїль”, бо там теж давно вже окопалися євреї, причому кульгаючі на ліву ногу. До речі один з єврейських дикторів «BBC» навіть носив таку прізвище – Олександр Левич. На «BBC» працює також і журналістка Маша Слонім, єврейка, онука колишнього радянського міністра закордонних справ СРСР Максима Литвинова.
* – Це котрий у дитинстві був Фінкельштейном?
– Так-так-так. Він там у СРСР поруч зі Сталіним засідав і з високої трибуни радянського уряду виступав, а його онука вже виступає у Лондоні на «BBC»...
* – Знову дегенеративний сімейний бізнес!
– Так-так-так. А координатором цього на «BBC» працює Пітер Френкель.
* – Зачекайте, зачекайте, Григорію Петровичу... Так і концтабори в Росії створив Френкель!
– Так. Творцем системи концтаборів у СРСР був єврей Френкель, про це написав навіть Солженіцин. Не міг замовчати, змушений був написати, видавив із себе... Ну, а що за містер Френкель працює на «BBC»? Можливо родич нашого Френкеля?
Ось вам і домашнє завдання...
А заразом подумайте чому так виходить? Чому англійці насадили в російський відділ «BBC» одних євреїв? Чому євреї зробили російську революцію і чому англійці для підготовки чергової революції в Росії знову використовують представників цього “божого народу”?