Сьогодні ми продовжимо аналіз гомосексуальності, як “домінуючої національної хворби” США, та й мабуть багатьох інших індустріально розвинених країн. Питання це надзвичайно важливе для виживання будь-якої нації світу, адже саме гомосекс є тим коренем біблійного Древа Зла, з якого, у свою чергу, виростають усі основні складові процесу виродження нації: статеві збочення, психічні хвороби і вроджені фізичні деформації організму.
Як ви пам'ятаєте, попередню лекцію ми закінчили аналізом свідчень дуже цінного свідка з цієї проблеми, гомосексуаліста з 25-річним стажем, Давида Грінберга (він же Дональд Корі), великого авторитету, який написав цілу серію книг про гомосексуальність та про гомосексуалістів.
Давайте сьогодні ще раз заглянемо у його книгу “Гомосексуалісти в Америці” (Нью-Йорк, 1956). У цій книзі автор з неприхованим жалем повідомляє своїм читачам, що в Радянській Росії сьогодні гомікам живеться гірше, ніж за останнього царя, тобто виходить “за що педи боролися, на те вони і напоролися”, і це містеру Грінбергу страшенно не подобається. Йому страшно не подобається авторитарний лад Радянського Союзу і він усіма силами бореться за введення нових, демократичних форм правління. При цьому Давид Грінберг запевняє своїх читачів, що гоміки – це “прапороносці демократичних сил”, і що педерасти – це “стовпи демократії, що грають прогресивну роль у її встановленні”.
* – Так ось чому у Радянському Союзі зараз заговорили про демократію і про перебудову... Радянським педерастам очевидно просто захотілося повернути вільні і щасливі часи 1918-1933 років?
– Так-так-так. Коли “всеросійський староста” Михайло Іванович Калінін у 1934 році своїм Указом відібрав у них всі “революційні завоювання Жовтня”, то розгнівані педерасти тоді спробували було “перебудувати” сталінську Росію. Проте товариш Сталін вчасно помітив ці їхні наміри і показав їм кузькину матір у вигляді Великої Чистки. Та так добре показав, надовго заморозивши їх у Сибіру, що знадобилися довгі роки Хрущовського потепління, щоб вся ця відморожена погань почала хоч якось приходити до тями. За Брежнєва вони озирнулися, від'їлися, повернулися в апарат і... знову включилися в підготовку чергової революції.
З початком Горбачовської перебудови саме вони першими повилазили з усіх щілин, і перейшли в запеклу атаку. Першими вилізли саме гоміки, напівгоміки і прибічники цього Гомінтерну. Всі ці “діячі культури і мистецтва”, всі ці нові духовні вожді – зірки балету, естради, працівники телебачення, театру і кіно, котрі за радянської влади відтіснили собою православне духовенство і стали активно займатися формуванням нашого світогляду. Поет Вознесенський, поет Євтушенко... І одразу ж вони починають вимагати реабілітації педераста Пастернака, Набокова з його мерзенною “Лолітою”.
Ось уже й академік Сахаров голосує за гоміків, а американська преса відкрито при цьому пише: “Як було б добре, якби президентом СРСР був академік Сахаров, а прем'єр-міністром у нього був би Солженіцин”. Чому? Та тому, що обидва вони співчувають педерастам і обидва вони – з прожиддю. Рибалка рибалку бачить здалеку.
Ось вам і “стовпи демократичних сил”, які “грають прогресивну роль”, тобто бузять, кричать, галасують, скрізь нахабно лізуть вперед, будучи двигуном прогресу і одночасно – мулярами людської історії, так би мовити, виконробами Горбачовської перебудови.
Про цю прогресивну роль демократичних педерастів нам повідомляє ніхто інший, як сам Давид Грінберг – старий і досвідчений гомік, який все своє життя займався цією проблемою, тобто пише все це великий фахівець своєї справи, до того ж із гарним партійним стажем.
* – Григорію Петровичу, але чому завжди виходить, що всі ці муляри, всі ці виконроби перебудови завжди тільки руйнують, а не створюють?
– У тому й річ. А Давид Грінберг про них пише, що “вони відіграють прогресивну роль”
, що “вони розширюють основи свободи”
і що “гоміки – це прапороносці у боротьбі за лібералізацію”
(с. 235).
* – Григорію Петровичу, то що ж це виходить? Педерасти – це прапороноці свободи? Яку ж волю вони тоді нам несуть? Які прапори несуть нам усі ці прапороносці?
– Щоб відповісти на ваше запитання, давайте викличемо ще одного свідка – Ф. М. Достоєвського. Ви визнаєте його авторитет? Ну от і добре. А Достоєвський прямо писав: “Якщо хто погубить Росію, то це будуть не анархісти, не комуністи, а прокляті ліберали”
, і написав він це ще наприкінці минулого століття. Вже тоді були і комуністи і анархісти, але Федір Михайлович прямо вказував на проклятих лібералів як на винуватців можливої загибелі Росії. Адже вони вже й тоді займалися своєю “перебудовою” царського режиму і відбувалося це, слід зазначити, при повному потуранні царя і вищого духовенства. Саме ліберали тоді щосили підточували основи трону і християнської моралі, а потім вже пішли в атаку всі ці народники і бомбісти.
* – Григорій Петрович, схоже, що ліберали не так підточували основи трону, як займалися знищенням захисної системи держави, яка охороняла соціальне здоров'я суспільства. Вони ж насамперед дискредитували саме здорові елементи церкви, вони дискредитували православне чернецтво і, таким чином, подібно до вірусів СНІДу, знищували імунну систему соціального організму царської Росії. А вже після підриву християнської моралі, після підміни російського світогляду пошуку правди і справедливості на чужорідне іудейське поклоніння мамоні економічної вигоди, на безбожний атеїзм, і відбулося зараження ослабленої держави анархією і нігілізмом.
– Так-так-так. Ось вам недавній приклад такого “розширення основ свободи”. Днями нью-йоркські газети нам повідомили, що у Каліфорнії одна студентка вбила праскою свою подругу, іншу студентку, яка жила з нею в одній кімнаті студентського гуртожитку. На газетній фотографії студентка-вбивця виглядає як ангел небесний. Прямо як мій колишній жидо-лесбійський ангел Наташа Майєр-Кларксон. Ви вже, напевно, здогадалися, що це швидше за все були дві лесбіянки, які в черговий раз посварилися і, у якосты “розширення основ свободи” одна лесбіянка шарахнула іншу лесбіянку праскою. Нагадаю вам цитату з попередньої лекції:
“скажених ревнощів серед гомо куди більше, ніж серед нормальних людей. Сьогодні вони віддадуть вам своє серце, а завтра переріжуть вам горло”.
Це – слова самих гомиків. Так вони самі себе характеризують, а психіатри при цьому слухають і, погоджуючись, кивають головою.
А ось уже не золоті рибки, а цілі золоті карасі, причому нобелівські карасі. Давид Грінберг повідомляє нам, що єврей Альберт Ейнштейн і напівєврей Томас Манн, знаменитий письменник і нобелівський лауреат, під керівництвом єврея і чесного гомосексуаліста доктора Магнуса Хіршфельда, про якого ми вже говорили, підписали гуманітарну петицію рейхстаг (німецький парламент) на захист педерастів (Donald Cory “The Homosexual in America”, 1951, New York, p. 237).
* – Альберт Ейнштейн – борець за права педерастів?!!
– Так-так-так. І це – історичний факт.
* – Важко повірити. Нагадує антисемітське марення.
– Ні-ні. Про цей факт повідомив нам сам Давид Грінберг – єврей і педераст із 25-річним партійним стажем. Все це цікаві маловідомі парадокси історії, які, як правило, ретельно ховаються від сторонніх очей.
* – Зачекайте, зачекайте, Григорію Петровичу, але ж і академік Сахаров нещодавно теж підписав якусь петицію на захист прав педерастів?!
– Так. Хоча до Ейнштейна йому поки що далеко. Все-таки Ейнштейна розкручують вже давно і тому багато студентів вже стали вважати його найбільшим генієм усіх часів і народів. Та ще й нобелівську премію йому для солідності підкинули. Та й напівєврей Томас Манн – теж нобелівський лауреат. І обидва вони, як бачите – борці за права педерастів. Згадайте також директора Інституту сексуальних наук у Берліні доктора Хіршфельда, який сам, будучи євреєм і гоміком, теж захищав права педерастів. Все це, повторюю – “демократичні сили”, котрі відіграють “прогресивну роль” і вічно “розширюють основи свободи” (переважно за педератичною лінією).
* – Григорій Петрович, якось ленінградські вчені-астрономи Пулковської обсерваторії наважилися трошки покритикувати “геніального” Ейнштейна і показали, що “особливо великим” він себе показав у відомій роботі 1905 року, де виклав нібито свої і лише свої ідеї щодо нових принципів відносності, при цьому навіть не пославшись на роботи попередніх авторів.
Лоренц, наприклад, цілком чесно посилався на роботи Пуанкаре 1895 року про принцип відносності в оптичних і електромагнітних явищах (“Вимір часу – міркування про вимір інтервалів часу у різних системах координат”) та на ряд інших робіт з теорії простору, де і був вперше сформульований принцип відносності.
– От це цікаво. Знай наших! Це сигнал – не чіпайте Ейнштейна! Він – наш! Це знову йде “розширення засад свободи”. Все це, звичайно, дуже мило і дуже гуманно, але... у нобелівського лауреата Томаса Манна дві сестри і син покінчили життя самогубством.
* – Те саме Ніщо, яке нищить?
– Так-так. Воно саме. З великої літери. Ніщо, котре нищить.
А у “геніального” Ейнштейна перша дитина, донька Lieserl, народилася повною дебілкою – у неї, схоже, була хвороба Дауна. Його перша дружина, Mileva Maric, народила доньку і незабаром, на вимогу папи-гуманіста, здала її до притулку для неповноцінних дітей. Рідний тато так її ніколи і не відвідав... А через вісім років у них народився син Едуард, який пізніше теж опинився в божевільні...
* – Син Альберта Ейнштейна опинився в божевільні, а донька – у притулку для божевільних?
– Так. А доброчинець-гуманіст папєлє Альберт від усього цього так засмутився, що кинув своїх дітей, кинув свою дружину і одружився на... своїй двоюрідній сестрі Ельзі, проте дітей від неї, слава Богу, вже не заводив. Чому? Який тут зв'язок, яка закономірність виявилася?
Пам'ятайте, ще Магнус Хіршфельд стверджував, що “дослідження сімейного дерева показують, що гомосексуальність є результатом біологічної спадковості”
, а Давид Грінберг бризкаючи слиною нас раніше запевняв, що гомосекс – це штука НЕ спадкова (с. 239)? Чому ж тоді дві сестри і син Томаса Манна скінчили життя самогубством, і чому тоді – і дочка, і син Ейнштейна – виявилися неповноцінними і потрапили, син – до божевільні, а дочка – до дитячого притулку для божевільних?
Або ось ще один приклад. Усі ви чули про німецького гарматного короля Круппа, про круппівську сталь, про знамениту гармату Велика Берта. Так от, у цього гарматного короля Круппа в сім'ї було ТРИ покоління гомосексуалістів! Останній член сім'ї Круппа помер від СНІДу в 1987 році. Я пам'ятаю, в газеті тоді була дуже цікава стаття, де описувалися залицяння (для відводу очей) його батька до якоїсь англійської красуні-фотомоделі, яку звали Ніна. Тато Крупп при цьому робив їй оригінальні подарунки. Спочатку він подарував їй чорну пантеру, потім він подарував їй власний острів у Карибському морі і на додачу – особистий літак, щоб вона могла сама на цей острів літати. Потім вони одружилися, проте незабаром ця бідолаха наклала на себе руки. Мала вона все – пантеру, острів та чоловіка-мільярдера, але скінчила життя самогубством. Мене зацікавило тоді, що то була за англійка, котра має ім'я Ніна? Подумайте самі... От-от...
Отже, у мільярдера Круппа в сім'ї було ТРИ покоління гомосексуалістів. Виходить, що чесний єврей і гомосексуаліст Магнус Хіршфельд мав рацію, а педераст Давид Грінберг просто брехав, захищаючи самого себе, свого милого Ховарда і своїх дітей. Адже він сам у своїх книгах раніше писав, що гомо часто брешуть. Пригадайте:
“гомосексуалісти буквально змушені брехати і внаслідок цього у них часто розвивається зневага до правди, нездатність розрізняти факти і фікції, реальність і вдавання; у них з'являється схильність переносити брехню в інші сфери життя, з'являється виправдання брехливості як знаряддя в життєвій боротьбі” (с. 98).
Як тут не згадати стародавнє масонське гасло “наша правда – брехня, наша брехня – правда”
... Все це – філософське “69”, тобто все навпаки.
До речі, нещодавно я дізнався, що і наш дорогий людинолюб Лев Миколайович Толстой теж був серед підписантів цієї петиції. А тепер згадаймо його запис у своєму щоденнику від 29.11.1851, в якому 23-річний Лев Миколайович зізнається, що “Я ніколи не любив жінку... але я досить часто закохувався в чоловіків... Я закохався в чоловіка ще не знаючи, що таке педерастія... Наприклад, Дяков – я хотів задушити його поцілунками і плакати”
...
А ось вам, як результат життя цього великого письменника, цікава цитата з книги професора, доктора медицини Д. Котсовського “Достоєвський, Толстой і Революція”, Нью-Йорк, 1955, с. 78: “1920 рік. Підвали київської Надзвичайки... На стіні однієї з камер смертників надряпана голова Льва Толстого, а під нею слова: «Великому розбещувачу російської душі... ті, що йдуть на смерть, шлють своє прокляття»”
.
Далі Давид Грінберг-Корі знову проговорюється:
“Основна істина, яку ви, як батьки, повинні знати, така, що ні молитви, ні ліки, ні порка, ні терапія співчуттям навряд чи допоможуть, щоб усунути гомосексуальність людини, де вона вже пустила своє коріння. Ви повинні прийняти стан свого сина чи доньки як остаточний. Забудьте про будь які надії, що завтра ваш син побачить світло істини; припиніть назавжди ваші сподівання на шлюб” (с. 251).
Як же так, містере Грінберг? Ви ж самі у передмові писали, що у вас двоє прекрасних дітей і відразу ж слідом “забудьте усі мрії...”. Прямо, як напис над воротами Дантовського пекла: “Забудь надію кожен, хто сюди потрапить”...
Наприкінці своєї книги Давид Грінберг наводить офіційні документи американського уряду, що стосуються гомосексуальності і радянського шпигунства, датовані 1950-1951 роками. Це – справа про атомне шпигунство, тобто справа подружжя Розенбергів, котрих, зрештою, все-таки посадили на електричний стілець, незважаючи на крики і стогнання ліберастів. Це ж стосуєтья і справи Алжера Хісса – довіреного радника президента Рузвельта, який виявився радянським агентом. Причому цей солоденький містер Хісс був одним із головних дійових осіб на Ялтинській конференції і постійно знаходився за спиною у президента Рузвельта, який на той час вже мало що розумів.
З цього, власне, і почався маккартизм, тобто період, коли в Америці почали набирати силу боязкі оздоровчі процеси і почалося вигнання педерастів з державних структур. У дегенератів цей період отримав назву “періоду полювання на відьом”. Зауважте – навіть термінологія перегукується з часами Інквізиції, тобто, тільки-но гоміків починали затискати, біонегатив моментально піднімав неймовірний ґвалт, мовляв, почалося чергове “полювання на відьом”. У всій американській пресі тоді почалося дике виття і свистопляска, наче наступили на хвіст самому товаришу сатані.
Мільтон Ледд, помічник директора ФБР, виступаючи зі свідченнями перед Слідчою комісією Конгресу США, тобто, даючи свідчення на найвищому державному рівні, заявив тоді перед сенаторами:
“Комуністи безпринципно і беззастережно проводять програму вишукування слабких місць серед лідерів нашого уряду та промисловості. Наша контррозвідка має у своєму розпорядженні бездоганно надійну інформацію про те, що вищі чини радянської розвідки давали накази своїм агентам збирати деталі приватного життя працівників американського уряду: про їхні слабкості, про їхні знайомства, сподіваючись знайти у них слабкі місця, – інформацію, яку можна було би використати у майбутньому” (с. 257).
Це дуже цікаве зізнання. Адже і Давид Грінберг у своїй черговій книзі про гомосексуалістів (“Гомосекс. Історичний огляд”, Нью-Йорк, 1956, с. 395) повідомляє своїм читачам, що Гітлер теж складав списки гомосексуалістів на вищих державних постах різних країн світу, а потім ці списки потрапили до радянських рук... Проте техніка ця – не нова. Ще генерал Холмстон-Смисловський, котрий був спочатку царським офіцером, а після захоплення влади в Росії жидами-більшовиками – офіцером німецького генерального штабу, у своїх мемуарах писав, що в 30-х роках він особисто бачив в архівах німецького генштабу детальні списки всіх гомосексуалістів на верхах царського уряду.
Переглянувши всі ці списки, генерал Холмстон повідомляє своїм читачам: “Можу сказати лише словами з «Пікової дами» Пушкіна: «Які особи, які імена!»...”
. Але вся річ у тому, що ці імена генерал Холмстон чомусь своїм читачам не називає! Адже й нам було б цікаво дізнатися, хто ж входив у лесбійсько-педерастичне оточення останнього царя. Але мовчить генерал Холмстон...
Однак і царська розвідка теж не спала. Перед Першою світовою війною вона заарканила самого начальника австро-угорської контррозвідки – полковника Редля, котрий теж був гомосексуалістом і котрий за хороші гроші продав Росії усі німецькі військові таємниці. Щоправда, потім він таки був змушений застрелитися. Тож техніка ця застосовувалася вже давно, як радянським генеральним штабом, і царським генеральним штабом, і кайзерівським генеральним штабом.
* – Божий народ цю техніку застосовує вже кілька тисяч років...
– Так-так. У лідерів секти потомствених дегенератів нагромаджено багатий досвід у цій галузі. Боязкі спроби розвідок інших народів світу копіювати їх метод, у порівнянні з ними виглядають як шкільний драмгурток на тлі Великого театру СРСР. Ось тому вони часто й використовують представників “божого народу”, як експертів з перевербування високопоставлених педерастів. Згадайте того ж Мілштейна, начальника відділу дезінформації радянської армійської розвідки ГРУ, мабуть єдиного єврея на верхах цієї потужної організації.
Далі слідча комісія Конгресу США повідомляє нам наступне:
“Серед розвідслужб добре відомо, що всі розвідки світу вважають сексуальних збоченців, які мають доступ до секретних документів, головним об'єктом для шантажу. Всупереч запевненням збоченців, що вони ніколи не піддадуться шантажу, практично в кожному випадку вони надзвичайно чутливі до того, що їхнє становище може стати відомим друзям, співробітникам та й взагалі публіці” (с. 274-275).
Хорошою ілюстрацією цього є справа радянського представника в ООН Аркадія Шевченка. За своїм рангом він вважався тоді другою людиною після генерального секретаря ООН, тобто він був птахом високого польоту.
* – Григорію Петровичу, а це не той Шевченко, який обрав демократичну свободу і добровільно порвав із радянською тоталітарною системою?
– Так-так. Той самий. Він тоді був людиною номер два в ООН – офіційний представник Радянського Союзу. Що ж до всього іншого – то це була звичайна газетна брехня. Насправді його переманила до себе американська розвідка. Вони підчепили його на гачок за допомогою пуерторіканської повії Джуді Чавес, яка пізніше випустила книгу своїх спогадів, в якій вона описала, причому досить докладно, всю цю операцію. Виявляється, Джуді Чавес була повією “підвищеної кваліфікації”. Вона була агресивною лесбо-садисткою.
Американська розвідка завжди уважно стежить за людьми, які її чимось цікавлять. Хоча у Аркаші Шевченка тоді була дружина і діти, але для досвідчених вербувальників це нічого не означає. Вони з'ясували, що Аркаша був збоченцем, підіслали до нього досвідчену садистку-лесбіянку і акуратно зняли на плівку всі їхні садо-мазохістичні ігри, а потім запропонували Аркаші вибір – або він “вибирає свободу” і розповідає їм усе, що знає (а знав він, відповідно своєму службовому рівню, дуже і дуже багато), – або...
От наш Аркаша і “вибрав свободу”... Сам. Добровільно. Дізнавшись про це, його дружина Леонгіна наклала на себе руки. Це при Хрущові... Як домашнє завдання, можете з'ясувати подальшу долю дітей Аркадія Шевченка, а заразом можете з'ясувати, звідки у його дружини було таке екзотичне ім'я – Леонгіна?
Дрібниця, здавалося б, але на таких ось дрібницях і працюють всі розвідки світу, у тому числі й американська. От вони і впіймали чоловіка Леонгіни за допомогою повії Джуді. Тепер він виявився як риба на піску – пише мемуари і виправдовується, який він добрий, який він ідеаліст, який демократ і волелюб. Книгу навіть випустив – “Розрив з Москвою”. А коренем усього цього, повторюю, була лесбо-садистічна повія, якою він платив по 500 доларів за сеанс. Нормальна молоденька повія коштувала тоді 25 доларів, а Шевченко платив за задоволення своїх потреб по 500 доларів за візит!
Ця Джуді у своїй книзі, до речі, стверджувала, що Шевченко – напівєврей. Звичайно, цей факт американська розвідка теж врахувала, оскільки вони чудово знають, що напівєврей навряд чи буде сексуально нормальною людиною, навіть якщо вона має дружину і дітей.
Говорячи про напівєвреїв, щоб деякі з них не ображалися, я хочу ще раз наголосити, що є й хороші напівєвреї. Наприклад, знаменитий російський художник Сєров, якого я дуже люблю. Сєров був напівєвреєм по матері. Тож і серед напівєвреїв, повторюю, бувають і добрі люди, проте напівєврей Шевченко виявився поганим напівєвреєм і тому засипався.
Зрештою, слідча комісія Конгресу США, проконсультувавшись із цілою низкою відомих докторів-психіатрів, визнаних авторитетів у цій галузі, дійшла до наступних висновків:
“Відкриті гомосексуалісти обох статей поділяються на два основні типи: активний, тобто агресивний, або чоловічий тип, і пасивний, тобто підпорядкований, або жіночий тип. Гомо-чоловік пасивного типу часто женоподібний за своїми манерами і виглядом. Його приваблюють мужні чоловіки, він подібний жінкам і доброзичливий з ними. Гомо-чоловік активного типу часто відчуває огиду до жінок. У нього немає жодного сліду жіночності в мові чи манерах, які б видавали його гомосексуальність. Цей активний тип тяжіє майже виключно до гомо-чоловіків пасивного типу, або до молодих чоловіків і хлопчиків, які самі – не обов'язково гомо, але хто женоподібний за виглядом і поведінкою, тобто вони можуть спокусити або розбестити нормальну людину”.
* – У Каліфорнії вже існує суспільство педерастів-педофілів, до якого входять багато великих адвокатів. Вони борються за право розбещувати малолітніх хлопчиків, за умови, що це робиться за взаємною згодою і при зляганні не буде нанесено фізичних ушкоджень організму дитини...
– Так-так-так. “Стовпи свободи”. Батьки “прогресу і демократії”...
Далі Слідча комісія Конгресу США продовжує:
“Активний і пасивний типи гомо-жінок дотримуються тієї ж загальної схеми, що й гомо-чоловіки. Також відомо, що деякі збоченці є бісексуальними або двостатевими, тобто живуть і з жінками, і з чоловіками. Ці двостатеві істоти часто одружені і мають дітей”.
А тепер згадайте, що нам розповідав про себе Давид-Дональд Грінберг-Корі. Він теж був одружений і у нього теж були діти... та й коханець Ховард поруч крутиться.
Потім Слідча комісія Конгресу США робить дуже цікавий висновок про те, що гомосексуалісти та інші сексуальні збоченці не підходять для державної служби.
* – Це ж маккартизм чистої води! Куди тільки Ейнштейн дивиться?!
– Так-так-так. При цьому сенатори вказують на головну причину свого рішення:
“У гомосексуалістів не вистачає емоційної стабільності. Сексуальні збочення послаблюють моральну структуру людини настільки, що вона не підходить для відповідальних посад” (с. 273).
За прикладом далеко ходити не треба – згадайте нашого Аркашу Шевченка з ООН.
* – І все це знаходиться в офіційних матеріалах Конгресу США?!
– Так-так-так. Все це – офіційні матеріали Конгресу США. Розслідування велося, повторюю, на найвищому рівні.
* – Григорію Петровичу, виходить, що якщо навіть звичайного алкоголіка не можна тримати на високих державних посадах, бо він за пляшку горілки рідну матір продати може, то гомосексуалістів тим більше не можна допускати туди на гарматний постріл. Алкоголіка ви ще помітите, а цих... можете працювати з ними п'ять років пліч-о-пліч і нічого не помітити. Чому ж тоді Альберт Ейнштейн, Лев Миколайович Толстой і академік Сахаров борються за надання їм усіх прав? Вони що, самогубці, чи що?
– Це ще одна загадка Вищої Соціології. Як правило, у тих, хто бореться за “права” євреїв, гомосексуалістів та іншого біонегативу – у них самих щось не гаразд. Про Альберта і Льову ми вже говорили, але й у Сахарова під кінець життя теж явно було щось не гаразд із психікою. І його дружина була абсолютна психопатка. Напівєврейка-напіввірменка мадам Боннер, яка вранці голиться...
* – Та й діти Сахарової-Боннер чомусь Янкєлєвичі...
– Так-так-так. Там така купа, таке звалище, що сам чорт не розбере. Я не хочу зараз йти убік. Я просто наводжу приклад. Кого це питання зацікавить, може саме покопатися в архівах.
Продовжимо цитування офіційного висновку Слідчої комісії Конгресу США:
“Присутність збоченця в урядовій установі має вплив на його співробітників. Ці збоченці часто намагаються залучити нормальних людей до своїх збочених справ. Однак тут закладено небезпеку для молодих і вразливих людей, які можуть легко підпасти під вплив високопоставленого збоченця, і один збоченець може загадити цілу установу”.
“Гомосексуаліст схильний оточувати себе іншими гомосексуалістами не лише у своєму особистому житті, а й на роботі. Якщо гомосексуаліст отримав роботу в уряді, він практично неминуче буде намагатися влаштувати інших гомосексуалістів на урядові пости” (с. 273).
Все це, повторюю, взято з офіційних документів Конгресу США.
* – Григорію Петровичу, виходить, що якщо, скажімо, куратор перебудови і заслужений демократ Арбатов – гомосексуаліст, то він до Інституту США і Канади набиратиме одних лише педерастів?
– Щодо педерастії Арбатова я не знаю, але я знаю, що він напівєврей, а це вже досить серйозний негативний показник... От і Слідча комісія Конгресу США попереджає нас:
“Відсутність емоційної стабільності, характерна для більшості сексуальних збоченців, і слабкість моральних підвалин роблять їх податливими до умовлянь з боку іноземних шпигунів. Фахівці з питань розвідки вважають, що збоченці не витримують допитів досвідченими слідчими” (с. 274).
Після всіх цих викриттів, зроблених Слідчою комісією Конгресу США, настала ера сенатора Маккарті. Республіканська адміністрація президента Ейзенхауера руками Маккарті почала чистити демократичні авгієві стайні президента Рузвельта. У Вашингтоні вибухнув скандал і почався судовий процес Алжера Хісса, солоденького хлопчика з держдепартаменту, який під час Ялтинської конференції 1945 року був найближчим радником президента Рузвельта. Але ж там вирішувалася тоді доля повоєнного світу. Президент США Рузвельт був тоді практично живим трупом і вже погано щось розумів, а Алжер Хісс постійно йому щось нашіптував і при цьому, як виявилося, був комуністом і радянським агентом. До речі, і у Алжера Хісса також і сестра, і батько покінчили життя самогубством...
* – Просто чортівня якась...
– Так, саме чортівня... Адже теоретично усіх великих працівників держдепартаменту мали ретельно перевіряти, і, якщо у когось із радників президента і сестра, і батько скінчили життя самогубством, то такого б не мали брати на таку відповідальну державну посаду. Найцікавіше ж було те, що засипав цього Алжера Хісса комуніст Вайтакер Чеймберс, який розкаявся і у якого брат також кінчив життя самогубством...
* – Свят-свят-свят...
– Так-так-так. Обидва ці комуністи працювали проти американського уряду, так би мовити, за встановлення комуністичної диктатури у США. А в сім'ях у них повно самогубців. Але те, що вони обидва робили, з погляду психіатрії – теж підсвідоме самогубство. Адже вони вже знали про Сталіна і Велику Чистку, однак, власні комплекси руйнування і саморуйнування виявилися сильнішими...
В результаті роботи цієї комісії з держдепартаменту почали сотнями гнати гоміків, аж до солоденьких хлопців-ліфтерів. А гоміки в американській пресі негайно підняли дике виття – у Вашингтоні, мовляв, йде справжнє “полювання на відьом” – погром, різанина і Варфоломіївська ніч разом узяті. Тут же згадали і Велику Чистку, влаштовану Сталіним! Ось це дуже цікаво. Американські педерасти згадали сталінські чистки! Вони проводили тоді пряму паралель між цими явищами! Однак маккартизм, звичайно ж, не можна порівнювати зі сталінською Великою Чисткою. У США гомиків із держдепартаменту тоді не розстрілювали, а просто тихенько переводили в інші департаменти, і виходило переливання з пустого в порожнє. Адже від перестановки доданків сума не змінюється...
Ось і в книзі доктора Р. Мастерса “Гомосексуальна революція”, Нью-Йорк, 1962, прямо говориться, що “гоміків, яких виганяли з держдепартаменту, потихеньку переводили в Центральну розвідку, тобто в ЦРУ”
(с. 145).
* – Що ж це виходить, Григорію Петровичу! Висновки Слідчої комісії Конгресу США доводять, що гомосексуалісти не можуть обіймати державні посади, бо вони природжені зрадники, а їх нишком переводять у розвідку?!
– Ось-ось. Ви теж помітили цю безглуздість. Ще раз наведу цю цитату: “Гомиків, яких виганяли з держдепартаменту, просто потихеньку переводили в Центральну розвідку, тобто у ЦРУ”
. Пише це, повторюю, авторитетний свідок доктор Мастерс у своїй книзі “Гомосексуальна революція”. В результаті маккартизму гомосексуальна революція в Америці затрималася і відбулася тільки в середині 60-х років, а очолили її ті самі “прокляті ліберали”...
Виття ж у пресі на сенатора Маккарті йшло тоді з двох напрямків – вили гоміки і вили євреї. І в пресі, і по радіо тоді постійно передавали несамовиті крики євреїв і масонів, тобто всіх цих членів вічного союзу дегенератів з євреями, а простіше – жидо-масонів. Адже вони завжди працюють разом. Знаменитий філософ Бєрдяєв-Бердичевський називав все це “Союзом Сатани і Антихриста” результатом якого має стати прихід Князя світу цього...
* – Григорій Петрович, але ж Князь світу цього – це ж диявол! Бєрдяєв що, цього не знав?
– Звичайно, Бєрдяєв це знав. Тому його євреї весь час і розхвалювали, мовляв, чудовий був філософ, найкращий філософ XX століття!
* – Та й наші неохристияни зараз теж начебто хвалять Бєрдяєва...
– З тими, хто хвалить Бєрдяєва, потрібно бути дуже і дуже обережними. Ось, наприклад, Огурцов, який, до речі, просидів у радянських таборах 20 років. Нещодавно його випустили, і він тепер роз'їжджає з доповідями по монастирях, прикидаючись неохристиянином. Свої 20 років він відсидів від дзвінка і до дзвінка. За що ж, цікаво, посадили Огурцова? Та за цю саму бердяївщину! Він створив там якийсь всесоюзний союз християн і демократів. Потім їх усіх заарештували, а йому дали 20 років. Ідеологією ж цього союзу були роботи Бєрдяєва, а що таке бєрдяєвщина радянська влада чудово знала. Ось і дали йому 20 років в'язниці. Там заарештували близько 35 чоловік. Усім їм дали по 3 роки, 5 років, 7 років. Огурцову ж дали 20 років і жодного дня не скинули...
* – Як троцькізм – це масонство в комунізмі, так і бєрдяєвщина – це сатанізм у православ'ї?
– Так-так-так. Ангельська чортівня. Бєрдяєвщина – це ніби праве крило в масонстві, а троцькізм – це ніби ліве крило. Ось вам ще один лакмусовий папірець для пошуку легіонерів. Якщо хтось свідомо, не віддаючи данину моді, а саме свідомо починає хвалити Бєрдяєва, то ця людина обов'язково буде з якимось там мінусом.
Бєрдяєв, до речі, як і Ніцше, як і Достоєвський – всю дорогу розхвалював бандитів, мовляв, вони – найкращі люди в російській історії. Це садисти типу Ємельки Пугачова і Стеньки Разіна – пам'ятаєте: “...і за борт її кидає у хвилю набігаючу”?
Пам'ятаю, коли мені було 12 років, мені було дуже шкода цю молоденьку принцесу, і я інстинктивно був тоді проти Стеньки Разіна. Набридло гратися – візьми і відпусти! А топити навіщо?!! А тепер ось усі ці філософи на кшталт Бєрдяєва, розхвалюють Стеньку Разіна, Ємельку Пугачова і т. д., але ж усі ці бандити були явними садистами...
Згадайте “Капітанську доньку”. Там усі симпатії Пушкіна явно були на боці вірного слуги Царя і Вітчизни старенького штабс-капітана Івана Кузьмича Миронова і його вірної дружини Василіси Єгорівни. Пам'ятаєте: “...«Вгамувати стару відьму!» – сказав Пугачов. Тут молодий козак ударив її шаблею по голові, і вона впала мертва на щаблі ґанку...”
. Олександр Сергійович все це написав не спонтанно. Він дуже довго копався в архівах і всю цю справу ретельно вивчив і перевірив. Будучи геніальною і здоровою людиною, він у “Капітанській доньці”, та і в інших своїх творах, розставляв здорові акценти і симпатизував здоровим людям, а не вічним бунтарям...
А ось що писав про Разіна у своїй книзі “Окаянні дні” Іван Бунін:
“У мирний час ми забували, що світ кишить цими виродками. У мирний час вони сидять по в'язницях, по жовтих будинках. Але ось настає час, коли “державний народ” переміг. Двері в'язниць і жовтих будинків відчиняються, архіви розшукових відділень палять – починається вакханалія. Російська вакханалія перевершила усі колишні – і дуже здивувала і засмутила навіть тих, хто багато років кликав на Стєнькін Утьос – послухати «те, про що думав Степан». Дивний подив! Степан не міг думати про соціальне, Степан був “природжений” – саме з тієї злодійської породи, з якою, можливо, і справді відбудеться нова багаторічна боротьба”.
Схоже, що у КДБ усе це теж дуже добре знали, тому і вліпили вони Огурцову 20 років виправно-трудових таборів. Але й 20 років ув'язнення Огурцова не виправили. Вийшов він із в'язниці і знову взявся за старе. Тоді вони взяли його за шкірку і викинули за кордон...
Я вважаю, що цареві Миколі II і його придворним генералам все це теж слід було б добре знати. Тоді б вони вліпили своїм масончикам по 20 років таборів, а потім викинули б їх в Америку, якби ті й після 20 років стали продовжувати хвалити і оспівувати всяких там різних бунтарів-садистів, психопатів та інший біонегатив... І ніякої революції тоді б не сталося... Один мій читач напівєврей, доктор біології, який викладає тепер в американському університеті, прочитавши всі мої книги, так і сказав: “Григорію Петровичу – все це має бути обов'язковим до вивчення для генералів КДБ. Все це – генеральські книги”
.
Але давайте повернемося до нашого аналізу. Ми зупинилися на тому, що гомиків повиганяли з держдепартаменту і потихеньку переводили до ЦРУ. До речі, практично все керівництво “Радіо Свобода” та “Голосу Америки” на той час складалося з колишніх працівників ЦРУ, яких раніше теж повиганяли з держдепартаменту! Це я знаю особисто зі свого багаторічного досвіду роботи з ними.
Тепер ці педерасти на радіо “звільняють” Росію від більшовиків за допомогою троцькістів і меншовиків, використовуючи латентну педерастію товариша Лєніна. Тобто вони лікують більшовицьку холеру меншовицькою чумою... Але коли це знаю я, так би мовити, людина з вулиці, то невже радянська розвідка КДБ нічого цього не знає? Звичайно, вони все це знають і навіть більше. А знаючи такі речі, можна так контролювати ситуацію, що всі ці гоміки застрибають у вас, як карасі на сковорідці...
Наведу ще один приклад. Начальником “Американського комітету” і “Радіо Свобода” у Мюнхені в мій час був американець Сарджент, а до цього він був... помічником держсекретаря США. Великий птах! Чому ж цього великого птаха, практично помічника міністра закордонних справ США, раптом взяли і заслали на незначну роботу начальником “Радіо Свобода” у Мюнхені? Адже для нього це було гірше відставки, адже це – приниження і десь навіть образа. Яка причина? Думаю, що ви вже можете дати мені відповідь на це питання...
Добре. Настав час відкрити наступну книгу Дональда Корі “Гомосекс. Історичний огляд”. Як завжди, у мене на внутрішній стороні обкладинки всіх прочитаних мною книг виписані найцікавіші місця. Ось перший такий запис, тобто перша золота рибка: “норманни X століття, що спустошили всю Європу, були гомосексуалістами”
(с. 44). Це був саме час міфічного покликання варягів княжити на Русі. Так звана “норманська теорія” покликання варягів.
Від себе можу додати, що, зрозуміло, не всі нормани були гомосексуалістами, але багато їхніх вождів – таки так, були. Вони були надзвичайно агресивними. Мало хто це знає, але нашестя норманів на Європу у X столітті було надзвичайно жорстоким. Вони грабували, палили і вбивали всіх поспіль. Тобто нормани зі Скандинавії (сьогодні Норвегія і Швеція) грабували, спустошували і палили Західну Європу з неймовірною жорстокістю, з неймовірною агресивністю. Постійно траплялися безцільні садистичні вбивства: тобто вбивства заради вбивства, жорстокість заради жорстокості. Це характерно саме для злочинців-гомосексуалістів, якими, ймовірно, і були їхні вожді. Ось про це й повідомляє нам Дональд Корі.
* – Тобто нормальні християни Західної Європи орали, сіяли хліб, займалися риболовлею, а ця зграя педерастів з Півночі об'єдналася на кшталт мафії, грабувала і вбивала всіх цих чесних і працьовитих людей?
– Так-так. То була саме мафія. Їхні грабіжницькі походи – це дуже кривава сторінка в історії Західної Європи і, знов-таки, видно явний зв'язок агресивності і гомосексуальності.
* – Я нещодавно читав, що “норманська теорія” покликання варягів дедалі частіше піддається сумніву. Існує й інша теорія, про те, що слов'янська культура була дуже стародавньою і могутньою і що Новгород, одне з найстаріших міст північної Русі – це саме “нове місто”, на кшталт Нью-Йорка, але було, однак, і Старе місто – десь на території нинішньої Німеччини...
– Можливо, можливо...
– В історії російської дисиденції всі знають такі гучні імена, як Синявський і Даніель. Їх першими судили за дисидентство і тому про них було особливо багато розмов. Всі тоді кричали про цих бідних “свободолюбів”. До речі, один із них був єврей, а інший – напівєврей. А дружиною у Даніеля була спадкова революціонерка Лариса Богораз. Її дід за революційну діяльність був засланий царським урядом до Сибіру і займався там... вивченням гомосексуальності серед шаманів у чукчів та самоїдів.
* – А чому він зайнявся такою дивною для революціонера темою? Вивчав би собі розвиток виробничих сил Півночі Росії або, на крайній випадок, ботанікою зайнявся б, флору і фауну Сибіру вивчав...
– Так-так. Його з центральної Росії загнали до Сибіру, а він і в Сибіру взявся за педерастію! Вивчав педерастію шаманів у чукчів та самоїдів. Навіть написав цілу книгу про це, і ця його книга є авторитетним джерелом для тих, хто вивчає це питання і дотепер. Так от, онука автора цієї книги теж бузить. Разом зі своїм чоловіком, євреєм Данієлем. Потім вона, правда, сплуталася з іншим психом-бузотером – Анатолієм Марченко, причому вона була тоді набагато старшою за нього.
Ось як вся ця зграя працює. У XIX столітті її дідусь займався революцією і педерастією, а онука вже за радянських часів продовжує справу свого дідуся. Якщо ви уважно придивитеся до її особистого життя, то побачите, що практично все її оточення – це психічно хворі люди, вічні бунтарі і революціонери.
Синявського зрештою викинули за кордон і він, приземлившись у Парижі, моментально став професором російської мови в Сорбонні. Я думаю, що все це було зроблено масонськими каналами.
* – Як і з чехословацькою білою еміграцією? Чехословаччина тоді теж брала лише братів масонів і влаштовувала їх “як виняток” на професорські посади.
– Так, якщо хтось був російським професором у Чехословаччині за часів білої еміграції, то можете бути певні, що це масон. Я особисто знав кількох таких професорів та їхніх синів – і практично всі вони були гоміками і напівгоміками. От і Синявський миттєво зробив кар'єру в Парижі, влаштувавшись професором у Сорбонну. Це брати масончики винагородили його за ту дисиденцію, якою він займався тоді в СРСР.
Причому один мій знайомий із колишніх радянських дисидентів, котрий сидів разом із Синявським, мені повідомив, що напівєврей Синявський був, по-перше, косий, а по-друге – рудий. А американський професор літератури Браун написав про Синявського і про його творчість коротко і ясно – “суцільна психопатологія”.
Чим же займався свіжоспечений Сорбонський професор російської мови і літератури косий і рудий дисидент Синявський? Він негайно став опльовувати А. С. Пушкіна і Н. В. Гоголя, та так, що в російській еміграції йому влаштували зразкову прочуханку. Всім тоді стало ясно, що напівєврей Синявський – явний виродок і просто психічно хвора людина.
* – Григорію Петровичу, ви вже казали, що Пушкіна зацькувала банда гомосексуалістів і, якщо Синявський, як і раніше, плює в його напрямку, значить він душею на стороні цієї банди?
– Так-так-так. Цього Синявського в західній пресі спочатку звеличували як велику людину, великого письменника, а коли він сюди приїхав і написав усю цю неймовірну пакость, коли він обпльовував і Пушкіна і Гоголя, то всім усе відразу стало ясно. Хоче піднестися... Це звичайна історія з психічно хворими людьми.
А Лариса Богораз на старості років, тобто будучи вже зовсім старою, вийшла таки заміж за Анатолія Марченка. Я бачив їх фотографії – їй за 60 років, а йому під 40. Якщо чоловікові 40 років, а його дружині за 60, то будь-який психіатр вам скаже, що у чоловіка Едіпів, тобто матерний комплекс. У народі ж для опису цього комплексу використовується матерщина, яку я просто не хочу вам тут наводити. Ось вам результат: вічний бунтар Анатолій Марченко, явний мазохіст, а поряд – потворна стара єврейка, спадкова революціонерка. Так би мовити, новонароджений демократичний фронт “Нової Росії”...
А ось і інша думка, так би мовити, інший підхід до цієї проблеми – знаменитий доктор-психіатр Х. Елліс (сам, до речі, гомосексуаліст), який присвятив усі свої книги дослідженню цієї теми, запевняє своїх читачів, що “Нормальні люди – це, насправді, ненормальні люди. Нормальні ж лише гоміки”
.
* – Вибачте?!!
– Формула “69”. Ну, що ви з цими виродженцями робитимете?! Все це – той самий диявол, який “робить усе у темряві, ззаду і навпаки”...
Я навмисне беру інформацію з абсолютно різних джерел, щоб мені не могли дорікнути в тому, що я орієнтуюсь на якісь одні джерела і, таким чином, підходжу до проблеми однобоко, так би мовити – не академічно, а займаюся ніби як партійною пропагандою.
Нещодавно євреями було перевидано книжку маркіза де Кюстіна, котрий після Великої Французької революції, рятуючи свою шкуру, утік із Франції до Росії. У Росії його тоді дуже добре зустріли, сам російський цар обласкав біглого маркіза і тому його добре прийняли у вищих колах. Вони там усі тоді добре говорили французькою, тож маркіз де Кюстін потрапив у доброзичливе середовище і не мав абсолютно ніякої підстави ображатися на Росію, царя і російських людей, що притулили його.
Чим же віддячив росіянам маркіз де Кюстін? Коли він повернувся до Франції, то написав злостиву і наклепницьку книгу про Росію, яка й досі є класикою русофобства. Тобто за добро він відплатив злом, брехнею і наклепом.
Цікаво те, що передмова до останнього американського видання цієї наклепницької книжки написана одним із найбільших американських дипломатів і знавців Росії Джоржем Кеннаном, котрий довгі роки був американським послом у Москві. Я думаю, що все це субсидує відділ пропаганди ЦРУ і перевидання цього брудного пасквілю є складовим елементом того, що називається психологічною війною.
* – Тобто, з усього різномаїття книг з історії Росії вони взяли саму мерзенну книжечку і починають її розкручувати?
– Так-так-так. Цікаво те, що цей маркіз-втікач де Кюстін, цей брехун і наклепник, виявляється, був закінченим педерастом. Коли він повернувся до Франції, то через цю свою згубну пристрасть мав там великі неприємності. Почалися навіть судові процеси. Шахрайство, розбещення малолітніх...
* – Схоже, маркіз-втікач де Кюстін був членом того самого Легіону. Ось тому, схоже, сучасні легіонери й витягли на світ його “творіння”. Вони постійно намагаються нав'язати російському народові комплекс провини, комплекс неповноцінності...
– Так-так-так. До речі про Францію – імператор Франції Наполеон теж був гомосексуалістом, точніше двостатевим. Цікаво те, що в історії Африки теж був свій Наполеон, так званий “чорний Наполеон”, зулуський король Чака, який на короткий час створив навіть свою величезну негритянську імперію. Так от, і цей “чорний Наполеон” теж був педерастом, причому божевільним педерастом.
* – Цікавий збіг! Обидва – імператори, обидва – педерасти, обидва – агресивні і обидва – творці короткочасних кривавих диктатур...
– Так. І обидва виявляти прихильність до педерастів. Ми раніше про це вже говорили, а ось вам ще одне підтвердження:
“Вперше за 2000 років християнської цивілізації гомосексуальність була викреслена зі списку кримінальних злочинів тільки після Французької революції саме в Наполеонівському кодексі” (Donald Cory “The homosexual”, 1951, New York, p. 18).
* – Дивне досягнення Наполеона!
– Наполеоновський кодекс – це річ серйозна. Причому те саме було і після Італійської революції, і те саме було і після Жовтневої революції 1917 року. Тепер ви бачите, хто насамперед отримує плоди революції? З цих прикладів ви тепер можете краще зрозуміти, чому найкращий мозковий трест Америки, Гарвардський університет, організував усю психологічну війну проти СРСР, базуючись на комплексі латентної педерастії товариша Лєніна.
У 1971 році британський суддя Алан Кінг-Гамільтон під час офіційного судового процесу сказав:
“Гомосексуалізм був причиною падіння Римської імперії. В даний час 10% населення США відкрито визнається у своєму гомосексуалізмі, і число це постійно зростає. Чи не впаде з цієї причини і американська імперія? (“Наша країна”, Буенос-Айрес, 08.02.1980).
У тій самій газеті “Наша країна” 13.02.1981 у статті під заголовком “Мужеложство і сифіліс” повідомляється, що “Лондонський журнал” стверджує, що згідно з офіційною академічною статистикою з усіх хворих на сифіліс, гомосексуалістів – 83%.
А директор Католицького центру з незалежних досліджень при Конгресі США священик Енріко Руеда у своїй монументальній праці (700 сторінок) – “Гомосексуальна мережа” на с. 53 повідомляє нам, що “у гомосексуалістів Сан-Франциско венеричних хвороб у 22 рази більше, ніж у нормальних людей, оскільки вони постійно змінюють партнерів”
(E. Rueda “The Homosexual Network”, N.Y. 1982).
* – Ось ще один доказ брехливості міфу про те, що гомосексуалісти – це тихі, інтелігентні і безневинні люди. Насправді, як видно з цих прикладів, вони є поширювачами венеричних захворювань, у тому числі й сифілісу. А тепер згадайте і про іншу смертельну заразу, про СНІД, що також розповсюджується цими мерзенними педерастами.
– Так-так-так. Це в Англії і США. А ось гарний приклад із радянської Росії. У мій час, у 1936-1940 роки, дуже популярним естрадним співаком був Вадим Козін, який виступав під псевдонімом Вадим Холодний (зауважте, холодний, тобто не може любити). Як виявилося, він двічі сидів у радянському концтаборі і обидва рази за педерастію. Знаменитий співак, який міг би мати будь-яку жінку... До речі, по крові він був циганом... А тепер згадайте, що й Гітлер теж саджав циган у табори, так само, як і євреїв...
Відомий берлінський криміналіст фон Трешков стверджував:
“Гомосексуалісти рідко мають твердий і чесний характер, їм не вистачає сили волі, і вони дуже люблять використовувати чисто жіночу зброю: інтриги, лестощі і брехню. Вони вважаються абсолютно непридатними для відповідальних постів на державній службі, а в найближчому оточенні монарха вони є фатальними людьми”.
На ці свідчення найбільшого берлінського криміналіста посилається... начальник служби безпеки гітлерівського рейху, начальник СД Гайдріх. Сам же Гайдріх був двостатевим три-чверть-євреєм. Він використав висновки фон Трешкова, коли знищував педераста Рема, який привів зі своїми штурмовиками чверть-жида Гітлера до влади.
Днями на телебаченні показали годинну документальну передачу під назвою “Секс і свастика”, в якій повідомили публіці нещодавно розсекречені дані з архівів британської і американської розвідок (досьє на Адольфа Гітлера). Так от, п'ять жінок, з якими Адольф Шикельгрубер був близьким, кінчили життя самогубством. Також вони повідомили, що Адольф Шикельгрубер жив зі своєю племінницею Гелею Раубаль в одній квартирі протягом 3-х років (причому їй тоді було 20 років, а йому – під 40). За свідченнями близьких друзів Гелі він змушував її сідати над ним навпочіпки і оправлятися йому на обличчя... Інші його коханки, німецькі дівчата-кіноакторки, також показали, що як чоловік Адольф був повним мазохістом та імпотентом, який просив їх бити його ногами, батогом і справляти на нього малу потребу... Багато чого вони ще там розповіли в цій передачі...
* – Ну і бісівщина...
– Так. А в “Ніч довгих ножів”, Гітлер разом із Гіммлером за одну ніч знищив 7.000 штурмовиків на чолі з їхнім вождем – педерастом Ремом. Але ж саме вони, ці штурмовики на чолі з Ремом, і привели Гітлера до влади... Як у Біблії – “Ніщо, що нищить”. Знову виходить трагікомічний анекдот: гомосексуаліст Гайдріх використовує теоретичні викладки нормального німецького криміналіста, щоб боротися з іншим гомосексуалістом Ремом, який привів до влади третього збоченця Гітлера-Шикельгрубера. А під час Великої Чистки подібним чином напівпедераст Сталін знищував педерастів ленінців. Одне й те саме... Ніщо, котре знищує...
Газета “Тандерболт” (№320 07.1987) відкриває своїм читачам завісу над цією маловідомою для нормальних людей технікою гомосексуалістів і докладно розповідає про копрофілію та уринофілію, що широко практикуються серед гомосексуалістів. Якщо ви запитаєте мене, що це таке, то я вам скажу тільки одне – це такий бруд, що й говорити про це гидко. Суцільні нецензурні лайки. Це коли педерасти один у одного їдять кал і п'ють сечу... До речі, відомий дисидент і письменник Віктор Некрасов, колишній лауреат Сталінської премії, яку він отримав за книгу “В окопах Сталінграда”, у “НРС” 3.12.1981 писав: “Я – г...ноїд”. І навіть вживав медичний термін для опису цієї своєї хвороби – “копрофілія”. Ось вона, справжня письменницька чесність...
Як бачите, хвороба ця серйозна і тому не заважає сьогодні і нам про це теж знати, особливо у процесі розширення гласності і у процесі поглиблення перебудови. Це нам потрібно знати для того, щоб усі ці хворі елементи не повилізали назовні і не захопили контроль над радянськими засобами масової інформації.
Відомий американський телевізійний проповідник Джеррі Фолвел – керівник багатомільйонної релігійної організації “Моральна більшість” у Вашингтоні заявив, що “якщо конгрес не вживе заходів, то столиця США скоро стане гомосексуальною столицею світу”
. Чому ж цей розгул гомосексуалізму так непокоїть відомого проповідника? Щоб зрозуміти, чому це його турбує, давайте згадаємо недавні факти. У березні 1982 року негр гомосексуаліст Ванс Вільямс був засуджений до довічного ув'язнення за вбивство 28 підлітків у місті Атланті. Одразу слідом за цим (15.03.1982) у Лос-Анджелесі гомосексуаліст Вільям Бонін був засуджений до смерті в газовій камері за вбивство ще 44-х людей...
При цьому преса всіляко намагається обілити своїх побратимів гомосексуалістів. У своїх репортажах вони всіх цих убивць ніколи не називають педерастами, а маскують під розпливчастим терміном – сексуальні маніяки. Тобто, описуючи чергову моторошну історію масових вбивств, журналісти вдаються до найдрібніших деталей усіх цих садистичних оргій, але при цьому завжди старанно намагаються приховати справжні причини злочину і ніколи не скажуть своїм читачам прямо і відкрито, що вбивця був педерастом.
А ось інформація з Радянського Союзу. Геніальний хірург, який один із перших робив операції з пересадки серця, єврей Лев Мірзоєвич Ягофанов, тихо працював у свій час в Академмістечку у Новосибірську в клініці професора Мєшалкіна. Проте невдовзі його посадили. За педерастію. Він отримав 7 років, причому це було вже вдруге. Цю інформацію повідомила мені людина, яка сиділа з ним в одному таборі.
* – Виходить, що гомосексуалізм – це привілей не лише гнилого Заходу...
– Так-так-так. Проте немає правил без винятків. Деяких гомо навіть у СРСР не чіпають, наприклад, директора Малого Художнього Академічного театру (МХАТу) Царьова, якого Лев Халіф у своїй книзі “ЦДЛ” (с. 189) прямо називає “заслуженим педерастом Радянського Союзу”. Хоча іншому радянському педерасту – режисеру фільму “Тіні забутих предків” Параджанову в 1973 році дали за педерастію 5 років таборів... Я бачив цю його картину і повинен вам сказати, що там була суцільна патологія і садизм, який сьогодні чомусь ввічливо називають натуралізмом.
8 серпня 1964 року суддя Джон Доуді заявив у Конгресі США, що: “Всі зрадники, які дезертували зі США до комуністів, були гомосексуалістами”
(документ #5990 Конгресу США 8.08.1964, с. 17).
Цілком можливо, що і за Горбачовської перебудови “усі зрадники, які дезертують із СРСР до капіталістів, виявляться гомосексуалістами”.
Інше джерело нам повідомляє, що в уряді США знаходиться 200-250 тис. педерастів (F. Seelig “Destroy the Accuser”, Florida, 1967, p. 133).
* – В уряді США? Чверть мільйона педерастів в уряді США?!
– Так-так-так. Правляча партія. Справжня правляча партія. У СРСР править компартія, а у США – масонство через педерастів. Все це – партія партій і союз союзів. Все це – парадокси Вищої Соціології.
Однак, не лише зі зрадниками, а й із драматургами у США справи такі ж як і у нас... Найбільші американські драматурги Юджин О’Ніл і Теннессі Вільямс, виявляється, теж були гомосексуалістами. Чому? Та тому, що практично всі драми нашого життя зазвичай пов'язані з гомосексуальністю.
17.09.1984 по другому каналу нью-йоркського телебачення, йшла передача “Круглий стіл”. Тема обговорення – “Масові вбивці”. Участь в обговоренні брали найрізноманітніші люди – великий поліцейський чиновник, лікар-психіатр, відомі журналісти у кримінальних справах. Головний висновок: “Майже всі справи масових убивць пов'язані з гомосексуальністю”.
Причому, якщо один масовий вбивця був народжений від матері-повії і батька-алкоголіка, то інший масовий вбивця виріс у сім'ї мільйонера і сам був мільйонером. Що їх об'єднує? Їх поєднує те, що обидва вони педерасти. Характерний симптом – у них спостерігається повна відсутність кохання.
Я хочу тут ще раз наголосити, що не всі гомосексуалісти – вбивці, але майже всі масові вбивці – гомосексуалісти. Незалежно від середовища проживання. Один, як бачите, нащадок матері-повії і батька-алкоголіка, а другий – із сім'ї мільйонерів...
Останнім часом “розширення основ свободи” у Нью-Йорку піднялося ще на один щабель. Педерастам вже офіційно ставлять пам'ятники. Скульптор Джордж Сегал, до речі – єврей, нещодавно виконав замовлення на створення скульптурної групи на тему “Емансипація гомосексуалістів” і встановив її в центрі Нью-Йорка, причому з благословення мера міста Нью-Йорка Едіка Коча, який сам є євреєм і педерастом.
* – Григорію Петровичу, це де ж такий пам'ятник встановлений?
– На Манхеттені, в районі Грінвіч Віллідж. Причому Грінвіч Віллідж – це великий університетський центр. Там також проживає багато художників, танцюристів і музикантів. Одночасно Грінвіч Віллідж – це епіцентр гомосексуальності у Нью-Йорку.
До речі, про танцюристів і музикантів, коли помер відомий композитор Ігор Федорович Стравінський, то у своєму заповіті він наказав поховати себе у Венеції поряд з Дягілєвим, який був відомим педерастом і, у свій час, знаменитим балетним продюсером “Російського балету” в Європі. Знаменитий танцюрист Вацлав Ніжинський офіційно вважався тоді його коханцем. Мати Дягілєва, до речі, була благородної крові і померла під час пологів сина, а батько його був генерал-майором царської армії.
У зв'язку з цим заповітом у мене постало маленьке особисте питання. Як їх там поклали – одного на іншого чи валетом?
Схоже, що у них було кохання як у Томаса Бекета та англійського короля Генріха II. Томас Бекет був найкращим другом англійського короля і одночасно він був... єпископом і обидва вони солодко педерастили, крутили, так би мовити, одностатеве кохання. Тобто спочатку Томас був простим ченцем, а єпископом його зробив уже Генріх II. Коли ж Томас побажав стати святим, король Генріх II виконав і це, останнє бажання свого коханця. Було організовано замах на життя Томаса Бекета, котрий, таким чином, був вбитий прямо в соборі при виконанні своїх обов'язків. Це й дало право проголосити його святим! Ось вам трагікомедія на найвищому рівні: англійський король і єпископ. Як кажуть “любов до гроба – дурні оба”...
25.03.1987 радіостанції Нью-Йорка повідомили нам сумну новину – в Радянському Союзі в газеті “Правда” була опублікована стаття про те, що потрібно посилити боротьбу з гомосексуальністю, і що це потрібно вважати злочином, особливо в у зв'язку з поширенням хвороби СНІД. Маленька така стаття проти гомосексуальності в СРСР, а нью-йоркські гоміки вже моментально забили на сполох, мовляв, здійснено удар по демократичних свободах. Так усю демократію можуть знищити у зародку...
Інша справа – в Америці. В результаті успішно проведеної Гомосексуальної революції, в США в 1972 році гомосексуальність була офіційно викреслена зі списку психічних захворювань...
На цьому сумному факті ми закінчимо наш аналіз гомосексуальності. Після всього проаналізованого нами матеріалу ви самі тепер уже бачите, наскільки тема ця серйозна, важка і водночас актуальна. Багато газет сьогодні повідомляють на перших сторінках про вбивства, згвалтування, змови, замахи, революції і контрреволюції. Коренем же всього цього, як ми тепер з вами знаємо, є гомосексуальність і тому в Радянському Союзі в процесі гласності і перебудови обов'язково треба все це враховувати.