На сьогоднішній лекції ми продовжимо аналіз гомосексуальності і подивимося на цю хворобу очима фахівців-психіатрів і очима самих гоміків. Серйозність цієї проблеми ще раз підкреслюється висловлюванням доктора Гловера, який вважає, що “у США від 10 до 30 млн. гомосексуалістів і що їх число збільшується”
(с. 149), а доктор Спраг нам нагадує, що “у США за буквою закону за гомосекс належить до 20 років в'язниці”
(с. 177).
Отже, якщо у попередній лекції ми вислухали думки представників психобіологічної школи психіатрів, то сьогодні ми послухаємо психоаналітиків-фрейдистів. Ці фрейдисти вже давно каламутять воду, і істину в їх свідченнях доводиться старанно виловлювати, як золотих рибок у каламутній воді.
Доктор Е. Берглер, психоаналітик-фрейдист, вже на самому початку проговорюється: “...разючий ступінь ненадійності гомосеків у поєднанні з їх психопатичними схильностями”
. Але тут же, схаменувшись, звалює всю провину на мазохізм і ротову травму, як наслідок занять ротовим сексом (с. 233). “Коло друзів невротиків складається майже виключно з одних невротиків”
, – стверджує він (с. 235). Так, рибалка рибалку бачить здалеку... Партія партій... Союз союзів...
“Кількість конфліктів, наприклад, ревнощів, між гомосеками перевершує все відоме навіть серед поганих зв'язків у нормальних людей” (с. 237).
“Так звані бісексуальні, або двостатеві, люди насправді є гомосексуалістами з легкою домішкою потенції до нелюбимих ними жінок” (с. 244).
Далі доктор Берглер наводить статистику доктора Кінсі, згідно з якою:
“у США гомосексуальність серед чоловіків у різних формах досягає 37%, тобто гомосексуальністю заражений кожен третій чоловік. А в місцях ув'язнення, у в'язницях і божевільних будинках гомосексуальність зростає... до 85%” (с. 244).
Тут видно прямий взаємозв'язок між гомосексом, психічними хворобами і злочинністю. Передбачаючи стогнання ліберастів (ліберальних педерастів) хочу підкреслити, що, зрозуміло, далеко не всі гомо – психи-злочинці, але більшість психів і злочинців (до 85%), таки так, гомо.
Фрейдистам дуже і дуже не подобається доктор Кінсі, який стверджує, що гомосекс – це спадковий біологічний стан, і тому вилікувати його не можливо. Адже якщо це справді так, то виходить, що фрейдисти своїм пацієнтам просто морочать голову і нахабно, рік у рік, витягують із них гроші. І які гроші!
Далі, граючи з відсотками доктора Кінсі, фрейдист Е. Берглер приходить до сумного висновку:
“у США в 1948 році близько 50 мільйонів людей, чоловіків і жінок, були більш-менш знайомі з гомосексом”, і підсумовує: “тоді гомосексуальний вихід є домінуючою національною хворобою, чисельно перевищуючи рак, туберкульоз, серцеві хвороби і дитячий параліч” (с. 247).
Затем Едік (доктор Берглер) добровільно попереджає відповідні інстанції:
“Помилкові психологічні висновки доктора Кінсі щодо гомосексу будуть політично і пропагандистськи використані проти США за кордоном, накладаючи ганебне тавро на націю, як єдине ціле” (с. 248).
Проте, ось вам ще одна загадка психологічної війни. Радянська пропаганда цю можливість “накладати ганебне тавро” чомусь не використовує, хоча гарвардський професор Натан Лейтес постійно “накладає ганебне тавро” на радянську владу і без кінця допікає її через “Голос Америки” і “Радіо Свобода” своїми бісами з “комплексом латентної гомосексуальності Лєніна”.
* – Може комуністам просто незручно, що цей комплекс названо ім'ям їхнього вождя? Адже Лєнін у них – месія і рятівник всього людства, на кшталт Ісуса Христа?
– Не думаю... Якби вони цього захотіли, то запросто могли б замінити “Комплекс Лєніна” на “Комплекс Троцького” і довбали б співців “Голосу Америки”, Барміна і Маламута, як виродків і як педерастів-троцькістів. До речі, обидва вони, зрештою, приземлилися в божевільні.
Бармін і Маламут свого часу були моїми “колегами” в галузі психологічної війни. Бармін був начальником “Голосу Америки” у Вашингтоні і у нього там розвинулася така манія переслідування, що він періодично тікав з дому і ховався під кущами у Вашингтоні, а його дружина Галочка (до речі, його двоюрідна племінниця, у них була різниця у віці – 30 років), тут же дзвонила куди треба, і за начальником “Голосу Америки” Барміном влаштовували справжнє полювання. Його шукали у Вашингтоні по всіх кущах, знаходили і засовували до санітарної машини. Однак Бармін був чоловік здоровий, він, як правило, довго і успішно відбивався від санітарів, гучно оручи при цьому на всі околиці: “Та яка ж у вас тут в Америці свобода?! Мать вашу так!!!”
* – Це та сама людина, яка очолювала “Голос Америки”?
– Так, протягом 25 років. Причому його манія переслідування виражалася в досить оригінальній формі – йому постійно здавалося, що його переслідують телефонними дзвінками люди з Третьої еміграції, яких він наполегливо зазивав до Америки. А тепер вони нібито приїхали сюди і їм тут страшно не сподобалося. Ось йому і здається, що вони хочуть йому відрізати язика та статеві органи...
* – На злодії шапка горить...
– Так-так-так. Мовляв, ти, гад, сюди нас зазивав, так ось ми тобі й покажемо... Може й справді хтось йому зателефонував пару разів, але утікати через це з дому і ховатися під кущами в парках Вашингтона – це вже занадто, тобто це вже явна манія переслідування.
* – Григорію Петровичу, а радянські громадяни, в цей час, пригорнувшись до радіоприймачів і затамувавши подих, ночами слухали всю цю нісенітницю, приготовлену дрібними бісами під керівництвом божевільного начальника?!
– Так-так-так. У 30-ті роки він працював у радянському посольстві в Греції, а у 1937 році, коли його викликали на батьківщину, очевидно щоб розстріляти по лінії Великої Чистки, він розсудливо вирішив не повертатися і, натомість, втік на Захід... Ось бачите, вже заднім числом стає ясніше, кого вони там в НКВС у ті часи стріляли: божевільних психопатів, тобто справжніх революціонерів, заслужених садистів революції і громадянської війни. До речі, Бармін був до того ж ще й затятим троцькістом.
В Мюнхені у мене був інший “колега” – Чарлі Маламут, який теж був запеклим троцькістом і навіть перекладав книги Троцького з російської англійською мовою. У мене на полиці стоїть його переклад англійською мовою книги Троцького “Сталін”. Автор – Троцький, переклад англійською – Чарлі Маламута. І Бармін і Маламут були два троцькісти, причому троцькіст Чарлі Маламут скінчив так само, як і троцькіст Бармін – гостра манія переслідування. Він теж ховався під кущами, але не у Вашингтоні, як Бармін, а в Мюнхені. Нікому не давав своєї адреси і телефону, весь час змінював квартири, словом – та сама манія переслідування. Зрештою, його відправили до Америки, де він і покінчив життя самогубством, причому 13-го числа.
* – Схоже, вони спеціально вибирають 13-те число.
– Так-так-так. Троцькізм – це масонство у комунізмі. А для масонів число 13 – “святе”. Але що цікаво, ті, кого не встигли пристрелити під час Великої Чистки, виявилися, зрештою, важкими психічно хворими. А тепер вже нова хвиля психопатів, під ім'ям дисидентів, бадьоро крокує їхніми стопами...
* – Лєнін помер, але справа його живе?
– Так-так-так. Лише у цьому випадку: “Троцький помер, але справа його живе”.
От взяли б вони в Союзі всі мої лекції, замінили б скрізь слово “Лєнін”, “ленінізм” на “Троцький”, “троцькізм”, і використали б Вищу Соціологію собі на користь, тобто щоб довбати нею своїх політичних ворогів. Відкрито. На весь світ. Через усі свої газети, журнали, радіо і телестанції...
Але на практиці виходить так само, як і з Федором Михайловичем Достоєвським і його книгами. Усієї правди про біонегатив, публічно і відкрито, вони вам сказати просто не зможуть... Бо самі вони – такі самі. Адже якщо скажуть вони вам всю правду хоча б тільки про троцькістів, то народ наш одразу все зрозуміє – хто, кого і за що там нагорі зжирає... Це тільки у християнстві на керівні пости висувають скромних мовчунів-ченців, що пройшли багаторічну школу смирення, послуху та самообмеження, котрі, як правило, сприймають це призначення з великим небажанням, як важкий хрест, що заважає справі особистого порятунку (принаймні так було раніше).
При такому підході владолюб у владу, як правило, не пройде, і при справжньому християнському його оточенні – не може і не повинен пройти. Можливе лише його повільне сповзання в божевілля і, як рецидив, прорив владолюбства, коли цей чернець вже буде обдарований вищою владою. Як правило, це буде результат чергової гормональної революції, про які ми говорили в перших лекціях цього циклу, або ж в результаті старечої дегенеративної хвороби (як у президента США Рональда Рейгана – Ред.).
У будь-якому випадку, якщо його оточення – істинні християни і служать Христу, а не людям, то вони обов'язково вкажуть на це напівпомішаному властолюбцю, який підпав під диявольську спокусу, скличуть собор, спільними зусиллями усунуть його з посади і відправлять замолювати свої гріхи в монастир (як це сталося з єпископом Єкатеринбурзьким Никоном, звинуваченим у богохульстві, крадіжці церковного начиння і педерастії – Ред.).
Нинішні ж радянські керівники взагалі потрапили на свої високі пости саме завдяки своїй нічим не обмеженій гордині, жадобі до почестей та звіриного бажання панувати, панувати і ще раз панувати...
Ось тому вони і працюють тишком-нишком, тим самим збільшуючи шанси того, що мерзенні дегенерати непомітно проникнуть у їхні структури, саботують всю їх боротьбу з біонегативом і, зрештою, зможуть навіть викинути їх самих із усіх силових структур. Не розуміючи цієї небезпеки, замість широкої всенародної пропаганди законів Вищої Соціології, радянська влада сьогодні тихенько ловить цих ленінців-троцькістів, таких як мій комісар Альоша Мільруд, саджають їх на гачок своїх спецслужб і використовують їх як подвійних агентів.
Аналогічні історії ви знайдете у біографіях практично всіх знаменитих шпигунів. Кім Філбі, наприклад, був людиною номер 2 в англійській розвідці. Він навіть отримав орден Британської імперії за свою видатну роботу, але разом з цим... 34 роки він був радянським агентом. При спробі його викриття англійці, щоб уникнути багаторічного скандалу, дали йому можливість тихо втекти до Радянського Союзу, де він був зустрінутий з усіма почестями і навіть став одним з головних радників КДБ.
Психоаналітики-фрейдисти постійно наголошують, що гомо-чоловікам часто властивий матерний, “Едіпів” комплекс, тобто сексуальна фіксація на матір. Для гомо-жінок, подібна фіксація йде на батька і називається це – “Комплекс Електри”. Ось і моя “ідеальна наречена” Наташа Майєр-Кларксон теж любила гуляти з батьком, взявши його під ручку. При цьому вона розповідала мені, що, мовляв, коли люди на них дивилися, то думали, що це чоловік і дружина. Насправді ж так думали не люди, а сама Наташа. Так їй хотілося... Коли ми з Наташею нарешті побралися, її батько поводився, як старий чоловік-ревнивець... Ось це і є латентна форма комплексу Електри.
Папєлє психоаналізу – доктор Фрейд сам якось зізнався, що “в принципі, перетворити повністю розвиненого гомосека на нормальну людину настільки ж важко, як перетворити нормальну людину на гомосека”
. Сказавши правду, папєлє Фрейд відразу починає напускати туману: “Вилікувати можна лише проміжні форми двостатевих”
(с. 266). Далі він стверджує: “давно відомо, що різні форми самогубства – це виконання сексуальних бажань, як, наприклад, отруїтися – це означає завагітніти, втопитися – це означає бути вагітною, а кинутися з висоти – це означає народити дитину”
, – ось така нісенітниця! І досі ці фрейдисти морочать людям голову...
Фахівцям вже давно відомо, що модернізм у живописі – це просто мазня психічно хворих, однак у пресі нас постійно запевняють, що все це – генії, а той, хто цього не розуміє – просто недорозвинена людина. Те саме стосується і фрейдизму. Фрейдизм – це модернізм у психіатрії. З цього приводу в Біблії добре сказано: “Якщо один сліпий веде іншого сліпого, то обидва впадуть у яму”. Біблійні психоаналітики знали психоаналіз не гірше Фрейда, але, на відміну від нього, були чеснішими. Подивіться ще раз на “шедеври” Пікассо чи Шагала – це ж маячня божевільних дегенератів!
Тепер давайте уважніше зупинимося на статистиці доктора Кінсі, яка так не подобається фрейдистам. По-перше, доктор Кінсі не був психіатром, а це означає, що у нього все-таки більше шансів бути нормальною людиною. Доктор Кінсі був доктором біології, фахівцем з бджілок та метеликів, і, водночас, у порядку громадського навантаження, він був консультантом-радником з питань шлюбу у студентів свого університету. Ось він і зіткнувся з проблемою гомосексу, як головною причиною невдалих шлюбів.
Це його так зацікавило, що він навіть створив свій власний науково-дослідний Інститут з проблем статі, де протягом кількох років було опитано близько 12 тисяч осіб. Результати його статистики, опубліковані в 1948 році, були настільки приголомшливими і скандальними, що його Інститут потихеньку прикрили, позбавивши необхідного фінансування. Щоб він там ще чого не розкопав... Кажуть, що доктор Кінсі остаточно зламав собі шию на тому, що став підраховувати, скільки американок злягаються з собаками... Так чи інакше, але статистика доктора Кінсі вважається найсерйознішою у світі і визнається скрізь, включно з Радянським Союзом.
Доктор Кінсі стверджує, що у США навіть серед шлюбних пар 52% дружин і 54% чоловіків у період підготовки до статевого акту займаються ротовим сексом. Але ротовий секс – це основна техніка гомо-чоловіків та гомо-жінок. Якщо чоловік із дружиною займаються ротовим сексом, тобто технікою гомо, то з погляду психіатрів це свідчить про приховану гомосексуальну схильність, тобто зачатки першої стадії дегенерації. Ось тому в США 50% шлюбів і закінчуються розлученням.
Також доктор Кінсі підрахував, що 37% чоловіків так чи інакше, знайомі з гомосексом (с. 228), але тільки 4% є чесними гомо, які займалися цим все своє життя. І ось що цікаво: психіатри кажуть, що головна небезпека не у цих 4%, а в решті 33%. Хоча б тому, що їх у 10 разів більше. “Інші 33% займалися цим частково або за сумісництвом – 3 роки, 1 рік або ж лише мріяли про це уві сні, але до досягнення оргазму”.
* – Григорій Петрович, а чому тут підкреслюється “аж до досягнення оргазму”?
– Оргазм є кульмінацією статевого акту. Якщо якась людина захоче сама себе перевірити і не ходити по психіатрах, щоб вони їй голову не морочили, то треба просто згадати, що їй снилося у віці 14, 16, 18 років. Зазвичай юнакові сняться всякі гурії у раю; він спить, а вони його оточують, ці голі жінки, ну а вранці у нього від усього цього полюції.
Тобто для самоперевірки потрібно просто пригадати, на кого були орієнтовані ваші сни під час полюцій у віці 14, 16, 18 років. Якщо вам снилися жінки, то можна спокійно перехреститися, бо ви – людина нормальна. Навіть якщо у вас і будуть потім якісь маленькі труднощі з жіночою статтю, то ці труднощі – тимчасові і поверхневі. Повторюю, якщо вам сняться перед полюціями жінки, то ви, в принципі, людина здорова, і боятися вам нема чого.
Але якщо комусь сняться ночами голенькі хлопчики, голенькі чоловіки, які його оточують і з ним танцюють; якщо у цього чоловіка внаслідок таких ось снів з'являються полюції, значить, у нього є прихована орієнтація на гомосексуалізм. Щоправда, це ще не означає, що на ньому потрібно ставити хрест, як на запеклому педерасті, але для самоперевірки, для вибору подальшого шляху в житті – це найкращий засіб.
Наскільки психіатрія – заплутана наука, вам допоможе зрозуміти приклад із ставленням психіатрів до онанізму. У XIX столітті вважалося, що онанізм для чоловіків і жінок дуже шкідливий для психіки, і в результаті цього пороку з'являються психічні хвороби. Це було в XIX столітті, ну а в XX столітті психіатри стали говорити навпаки, що онанізм абсолютно нешкідливий, а іноді навіть корисний, особливо для полярників, геологів та інших специфічних професій.
Так хто ж тут має рацію? Мені здається, що необхідно передусім перевірити, на який об'єкт певний індивідуум займається онанізмом. Якщо чоловік займається онанізмом, мріючи про жінку, і вона – не його мати, бабуся чи сестра, то тоді це, принаймні, нешкідливо. Тобто це – нормальний чоловік, який у молодому віці просто не має нормального виходу своїм статевим почуттям.
Але якщо якийсь чоловік займається онанізмом, мріючи про іншого чоловіка, то тоді з ним і відбуваються пізніше всякі неприємні речі та психічні хвороби, але не внаслідок онанізму, як такого, а внаслідок того, що він у душі вже був пригнічений гомік, і тому раніше чи пізніше, до нього все одно прийде психічна хвороба.
* – Цікаво, що подібне протиріччя спостерігається і стосовно науки про стриманість. У XIX столітті вчені стверджували, що стриманість нітрохи не шкідлива для здоров'я, і, більше того, у певних професіях, в певних умовах, вона навіть необхідна, наприклад, тим самим геологам, полярникам і працівникам інших професій, які змушують людину тимчасово бути відірваною від сім'ї. Але в XX столітті “великі гуманісти” оголосили стриманість шкідливою і навіть рекомендують людині періодично ходити до “прости-господи” для того, щоб, так би мовити, полегшити свої природні бажання. Те саме вони рекомендують робити мамам безвусих юнаків-студентів – тобто самим мамам за руку водити своїх синів до продажних жінок для полегшення “природних потреб”. Тобто XX століття все ставить буквально з ніг на голову.
– Так. З усіма цими психіатрами, особливо з сучасними, треба поводитися з великою обережністю.
Книга доктора Кінсі “Сексуальна поведінка чоловіка” відразу ж стала в Америці бестселером, і, як тільки американці починає не подобається сексуальна поведінка її чоловіка, вона одразу йде до магазину, купує книгу доктора Кінсі і кладе її чоловікові на нічний столик. Мовляв, почитай і подумай...
Деякі письменники (наприклад, нобелівський лауреат Томас Манн) люблять порівнювати гомосекс із сифілісом, який, як відомо, має три стадії. Ось і доктор Кінсі, проаналізувавши всі свої дані, розбив людей на сім груп, а зараженість гомосексуальністю – на сім стадій.
Стадія 0 або нульова стадія – це нормальні люди без явних гомоконтактів. Таких виявилося 63%. Але навіть серед цих нормальних людей є деякі винятки. Всі ці нормальні люди поділяються доктором Кінсі на два сорти: сорт (А) і сорт (Б). У сорт (Б) потрапляють 13% з цих 63%. Це ті, хто іноді еротично реагує на інших чоловіків, але без фізичних контактів. Сорт (А) – це решта 50% з цих 63%. Вони не реагують на гомосекс ні фізично, ні психічно, тобто це абсолютно нормальні люди. Саме вони, як правило, не займаються ротовим сексом зі своїми дружинами.
Після нульової стадії йде 1 стадія. До неї потрапляють 30% чоловіків, які мали випадкові гомосексуальні зв'язки протягом від 3-х років і більше, тобто в цю стадію потрапляє практично кожен третій чоловік.
Потім іде 2 стадія. До неї потрапляють 25%. Це ті, хто мав постійні, а не випадкові гомо-зв'язки протягом від 3-х років і більше. Тобто кожен четвертий чоловік вже мав або матиме такі явні і тривалі гомосексуальні зв'язки.
Потім іде 3 стадія. До неї потрапляють 18% чоловіків, котрі жили порівну і з чоловіками, і з жінками, тобто це ніби як двостатеві. Таких – майже кожен п'ятий чоловік.
Далі йде 4 стадія. До неї потрапляють 13% “двостатевих” чоловіків, які мали більше гомосексуальних зв'язків із чоловіками, ніж зв'язків із жінками.
У 5 стадію потрапляє 10% чоловіків, які є більш менш виключно гомосексуалістами, причому з них тільки 8% – це виключно гомо (за визначенням доктора Кінсі).
І остання, 6 стадія, об'єднує лише 4% людей, які самі вважають себе повними гомосексуалістами. Це люди з виключно гомосексуальною орієнтацією, які займаються цим протягом усього свого життя.
Погравшись з цими відсотками, доктор Кінсі робить висновок, що “37% чоловіків (100% - 63% = 37%) більш-менш знайомі з гомосексом”, тобто кожен третій чоловік.
Біблію вважають наймудрішою книгою у світі, а найрозумнішою частиною Біблії вважається Одкровення Іоанна Богослова, тобто Апокаліпсис. Це остання книга Біблії, остання її частина. У цій книзі є така загадкова фраза: “Тут мудрість. Хто має розум, нехай порахує число звіра, бо це число людське”
(Об'явлення 13:18). Ось цим і займався доктор Кінсі, бо статистика доктора Кінсі – це свого роду Апокаліпсис XX століття.
Папа римський Лев XIII в 1884 році випустив енцикліку, тобто лист до світу, де прямо заявив, що рід людський розділений на два протилежні табори. Один табір живе під Богом, а інший – під сатаною. І це досить точно збігається з результатами статистики доктора Кінсі. А знаменитий середньовічний письменник, монах і доктор медицини Франсуа Рабле (1494-1553) стверджував, що половина світу не знає, як живе інша половина. А знати це, як ми з вами вже зрозуміли після всіх цих кривавих воєн та революцій – дуже і дуже важливо.
Якби я знав усе це раніше, то не обпікся б з моєю красунею Наташею Майєр-Кларксон, та й з моїм жидо-масонським комісаром Альошею теж розмова була б іншою. Кажуть, що знання – це сила. Так от, усі ці гомики, тобто весь цей біонегатив вже давно добре знали і бачили обидві половини нашого світу. У цьому була їхня сила і моя слабкість... У середні віки всі ці біонегативні знання називали чаклунством, чорною магією... Вже тоді вважалося, що якщо нормальна людина знає все це чаклунство, то всі ці чаклуни та відьми втрачають над ним свою силу і сахаються від нього, як від хресного знамення.
Адже для знаючої людини вони виглядають уже не загадковими та страшними, а жалюгідними та смішними... З усіма їхніми чаклунськими атрибутами – їхнім ротовим сексом, анальним сексом, лайноїдством, талмудичним буквоїдством та іншими атрибутами. Для опису їхньої “чорної магії” у нього залишаються лише недруковані лайки, давно вже створені народом для таких людей, а голос народу, як відомо – це голос Божий. Повторювати всі ці лайки я вам не буду, бо вони всім вам і так добре відомі...
Ось тому психоаналітикам-фрейдистам, цим чаклунам XX століття, статистика доктора Кінсі була явно поперек горла. Адже статистика самогубств показує, що серед психоаналітиків самогубств ще більше, ніж серед психіатрів. Цю інформацію нам повідомило нью-йоркське радіо (12.02.1982, 23:20). Бачите, я збираю матеріали з різних джерел і, поки я руюся за книгами та науковими журналами, по радіо, як бачите, теж іноді дають цікаву статистику. Повторюю – серед професій найбільше самогубств у психіатрів, а серед них – у психоаналітиків! Адже самогубство тісно пов'язане з психічними хворобами, отже, серед психоаналітиків-фрейдистів психов мабуть більше, ніж серед їхніх пацієнтів.
Батьком психоаналізу був доктор Фрейд, єврей, який насилу забрав ноги від чверть-жида Гітлера. І більшість психоаналітиків, як правило, також євреї. Пам'ятаєте, ми вже говорили, що в яку б професію євреї не налізли у великій кількості, вони цю професію обов'язково зіпсують. Хорошим прикладом цього є психоаналіз, який триває роками, коштує дорого, а допомагає лише фрейдистам, які таким чином успішно набивають свої кишені.
У журналі “Ньюсвік” (30.11.1981) з цього приводу з'явилася велика розгромна стаття, яку можна було б назвати “Осиновий кіл у могилу Фрейда”. У цій статті стверджувалося, що геніальний доктор Фрейд сам був гоміком і натягував і в рот і зад іншого єврея – доктора Фліса. Кохання це тривало 13 років і, як це зазвичай буває у гоміків, закінчилося дикою сваркою, після якої доктор Фліс звинуватив свого коханого доктора Фрейда в тому, що той вкрав у нього всі свої “геніальні” ідеї...
Згідно з доктором Флісом, Фрейд був егоїстом і невротиком і нікого, включаючи самого себе, він від неврозів так і не вилікував... Разом з тим гомік Фрейд наплодив купу дітей, що з точки зору доктора Магнуса Хіршфельда, теж єврея і теж гоміка, є “справжнім злочином, оскільки діти від таких шлюбів рідко будуть повністю нормальними”. Як домашнє завдання, порийтеся в бібліотеках і дізнайтеся, що ж сталося з дітьми доктора Фрейда, їх у нього було, здається, шестеро. Резюмуємо, двоє докторів-психоаналітиків, два психи-педерасти в дим пересварилися, а один з найбільших журналів США все це надрукував...
Видавцем та власником журналу “Ньюсвік” є єврейка-мільйонерка Катя Грахам, дівоче прізвище Майєр, як і у моєї колишньої “ідеальної нареченої” Наташі Майєр. Чоловік Каті Грахам був президентом Союзу американських журналістів, який спокусився на Катіни мільйони, але від такого щастя він незабаром почав регулярно ходити до психоаналітиків-фрейдистів і, зрештою, застрелився. Чому? Катя довела? Чи психоаналітики-фрейдисти? Адже фрейдизм заборонявся не лише католицькою церквою, а й комуністичною партією СРСР.
До речі, ця Каті Грахам із кількома журналістами з її видавничої імперії нещодавно літала до Москви аби взяти інтерв'ю у радянського лідера Михайла Горбачова. Інтерв'ю було велике і серйозне. Його згодом публікували навіть у радянських газетах. Отже, Катя Грахам – особистість, з американської точки зору, велика і досить авторитетна. Бачите – сам генеральний секретар Горбачов дав їй тривале та глибоке інтерв'ю.
Однак, як же переплітається велика політика і те, що ми сьогодні з вами вивчаємо... Я не знаю, чи Горбачову повідомили його радники всі деталі з особистого життя Каті Майєр. Тобто про те, що її чоловік був президентом Спілки американських журналістів, довго ходив до психоаналітиків-фрейдистів і потім застрелився. Але ж просто так великі люди не стріляються...
Давайте тепер закриємо книгу доктора Крича “Гомосексуалісти” і візьмемо до рук ще одне першоджерело – книгу Дональда Корі “Гомосексуалісти в Америці”, Нью-Йорк, 1956, 326 с. (з великою бібліографією та індексом, як належить серйозним книгам).
Видавець цієї книги – єврей Грінберг, але, як мені вдалося дізнатися, автор і видавець книги – це одна особа. Чому ж автор Давид Грінберг ховається під псевдонімом Дональд Корі? Чому, якщо вже йому так захотілося взяти псевдонім, то він не взяв собі якийсь єврейський псевдонім, скажімо, “Ісаак Гольдберг” або “Голдштейн Срулевич”, а, маскуючись під американця, він вирішив сховатися за псевдонімом Дональда Корі, мовляв, він не єврей? Він що, прихований єврей-антисеміт?
Схоже, що я вже також заразився фрейдівським психоаналізом, раз у мене виникають такі питання, проте – дивно все це, якесь порушення логіки...
Ось у мене в руках шосте видання цієї книги, тож автор однією рукою пише, а іншою – гроші загрібає. Дійсно, навіщо отримувати лише 10% “авторських”, коли можна взяти собі все, особливо якщо врахувати, що потенційних читачів – мільйони. Із цього видно, що автор-єврей явно не дурень.
Вже у передмові Давид-Дональд Грінберг-Корі зізнається, що він хороший і чесний гомосексуаліст з 25-річним стажем. Книгу цю він присвячує його коханому чоловікові – якомусь Ховарду. Крім того, виявляється, він давно і щасливо одружений і у нього вже кілька чарівних діток (і красень Ховард десь поруч). Тобто в будинку Грінбергів – повне сімейне щастя...
Однак знаменитий сексолог Магнус Хіршфельд, теж гомо і теж єврей безапеляційно стверджує, що “справжнім злочином гомосексуалістів є їхній шлюб”, і що “діти від таких шлюбів рідко бувають цілком нормальними”. Із самого початку вже виходить маленька проблема: зіткнулися лобами два євреї, причому обидва вони – гоміки... Хто ж із них правий?
Давайте погортаємо далі книгу Грінберга-Корі і спробуємо знайти золотих рибок у всій цій каламутній воді його самовиправдань та скарг на навколишній світ. Я буду навмисно наводити номери сторінок, щоб ліберасти не говорили потім, що все це неправда і все це не так... Я людина обережна, та й підхід у мене академічний. Перевіряйте на здоров'я, хто сумнівається... Отже, ось вони, перші золоті рибки:
“Постійно і безперервно ми носимо маску і ми завжди насторожі, щоб не видати таємницю, яка є нашою сутністю” (с. 10).
“Коли населення Стародавнього Риму стало зменшуватися, імператор Юстиніан (який жив у 483-565 роки і був творцем знаменитого Кодексу Юстиніана, що мав величезний вплив на європейські закони) звинувачував гомо у всіх бідах, аж до голоду, землетрусів і епідемій.” 17).
“У середні віки гомосексуалістів звинувачували разом із чаклунами та єретиками, і палили на вогнищах” (с. 18).
Далі Давид-Дональд нарікає, що “за часів маккартизму знову влаштували полювання на відьом”, і що “спеціальна слідча комісія сенату США розбирала питання про службу гомо в урядових установах і дійшла таких невтішних висновків, як те, що гомо приховують свої справи, як ганебне тавро; що вони емоційно нестійкі, мають ослаблене уявлення про мораль; що вони аморально впливають на інших службовців; що вони можуть загадити всю установу, збираючи навколо себе інших гомосексуалістів” (с. 42).
Потім Корі-Грінберг скаржиться, що “закони та покарання за гомосекс у США мало чим відрізняються від середньовіччя: у штаті Джорджія за содомію належить довічна в'язниця, тоді як у штаті Коннектикут дають до 30 років в'язниці, а у штаті Міннесота – до 20 років” (с. 52).
Далі свідок Грінберг вже відверто обурюється: “Якби наші закони про сексуальні злочини застосовувалися повною мірою, то ми мали б перетворити цілі штати на колосальні концтабори і навряд чи залишилося б достатньо людей на волі, щоб служити тюремниками” (с. 53).
Бачите, що говорить досвідчений свідок-гомосексуаліст про те, скільки гомосексуалістів в Америці. Услід Грінберг-Корі, з полегшенням пише, що “практично всі ці закони існують тільки на папері”. Американські ж праві додають, що деякі гомо сидять вже не у в'язниці, а у Верховному суді США і ці гомо посадять швидше вас, ніж ви – їх. Раніше такі чудеса називалися чаклунством, чорною магією, а тепер, якщо вірити папі римському, це називається масонством. А антисеміти-жидоїди відразу при цьому зашиплять, що масонство завжди було жидо-масонством, але про це Грінберг-Корі, природно, мовчить.
Щоб якось виправдатися, Давид-Дональд навіть ховається за... П. І. Чайковського: “Іноді ми стикаємося з кількома гомо в одній сім'ї. Петро Ілліч Чайковський, його брат і його племінник – усі були гомо”
(с. 72). Так, Чайковський досить відверто описував усе це у своїх щоденниках, але його брат-педераст Модест, потім усе це довго і нудно заперечував. Ну що ж, як кажуть – дай Бог більше таких гомо, як П. І. Чайковський, і я думаю, що він цілком заслужив собі Царство Небесне.
“Швидкість, з якою гомо розпізнають один одного, – продовжує Корі, – можна порівняти лише з їхнім успіхом залишатися невидимими для інших”.
* – Григорію Петровичу, цікаво, а як це вони один одного так миттєво впізнають?
– Так само, як кримінальники або ж, як колишні табірники. Нормальні люди їх не бачать, а вони один одного навіть у вокзально-базарному натовпі миттєво розпізнають... Тайобщики... Люди свого кола...
“Одні гомо лише пасивні, інші лише активні, але більшість гомо перетинають цей кордон в обидві сторони – сьогодні він активний, а завтра він пасивний...” (с. 86).
От же благодать! Майстри на всі руки... Потім автор згадує Біблію і прямо каже: “я знаю, що ім'я нам – Легіон”
. Ось і я, описуючи всю цю погань, теж назвав свою книгу “Ім'я моє Легіон”, як у Біблії...
* – Тому що їх багато...
– Так-так-так. Тому що їх багато... Давид-Дональд чесно зізнається, що найхарактернішим для гомо, як групи людей-ліцедів, є постійне носіння маски:
“Більшість гомо надзвичайно хитрі, здатні легко викручуватися із скрутних ситуацій, імпровізувати, думати швидко і реагувати відповідно до цієї ситуації. Гомо стає актором, який грає чуже життя” (с. 97).
Від себе додам, з такими даними усі гомо – це ідеальні кандидати для шпигунства. І для театру...
* – Як казав талановитий актор-режисер-постановник Мел Брук у своїй останній комедії “Історія світу (частина перша)”: “якщо ви приберете з театру всіх євреїв, усіх гоміків і всіх циган, то театр просто не залишиться”
. Так прямо і заявив і зняв це на кіноплівку.
– Так-так-так. А ось що Грінберг-Корі повідомляє нам далі:
“Замаскований гомо буквально змушений брехати, і в результаті у нього часто розвивається зневага до правди, нездатність розрізняти факти і фікції, реальність і вдавання; у нього з'являється схильність переносити брехню й у інші сфери життя, з'являється виправдання брехливості як знаряддя у життєвій боротьбі” (с. 98).
Прямо не гоміки, а суцільні Макіавеллі! Психіатри, однак, попереджають, що подібна плутанина в голові – це вже легка шизофренія і розщеплення особистості. Така людина постійно перебуває ніби як на межі адекватності. Згадайте хоча б Адольфа Алоїзовича Шикельгрубера (А. Гітлера). Біблійні психоаналітики говорили з цього приводу коротко і ясно: диявол (тобто дегенерація) – це брехун і батько брехні (Іван, 8:44). Практично те саме говорить і Дональд Корі, але у більш ввічливій формі...
Згадайте і те, як брехун Лєнін обіцяв людям золоті сортири... Якщо ви думаєте, що це нерозумний жарт, то перечитайте газету “Правда” від 7.11.1921. Але обіцяні Лєніним золоті сортири обернулися пізніше кривавими підвалами ЧК, масовими розстрілами і концтаборами. Про ці золоті сортири особливо часто любив згадувати дружок Лєніна знаменитий троцькіст Луї Фішер, із сином якого я працював у Гарвардському проекті. Там Жоржик Фішер успішно продовжував справу свого батька, справу товариша Лєніна, справу товариша Троцького...
“Якщо першою характерною рисою гомо є їхня брехливість, – продовжує Давид-Дональд, – то другою негативною рисою є їхня типова непостійність у всіх сферах життя, починаючи з любовних уподобань і аж до вибору освіти, професії і роботи. Іноді вони чудово навчаються в школі та університеті, але потім в житті не знають, куди себе приткнути” (с. 98).
* – Зайві люди. Обломовщина...
– Так-так-так. До речі, у Союзі нещодавно зняли фільм “Обломов”, і головну роль там грав відомий радянський гомік. Ось так гомики грають самих себе, а потім усіх росіян звинувачують у обломовщині. І хто звинувачує? Лєнін, який навчався на адвоката, але адвокатом не став. Мати купила йому маєток, але й поміщиком Лєнін теж не став. Щоправда Лєнін зрештою приткнувся до революціонерів і став адвокатом диявола... До речі, щодо Володимира Ілліча, мене підтримує Грінберг-Корі:
“Соціологи вважають, що гомо з тих чи інших причин запекло настроєні проти суспільства і, як наслідок, усі їх погляди є антисоціальними” (с. 147).
* – То це ж ідеальний ґрунт для шпигунства!
– Так-так-так. Вони шкодитимуть навіть безкоштовно, аби побільше напаскудити суспільству і країні, де вони проживають.
Як бачите, мені було необхідно уважно вивчити безліч книг, сотні сторінок текстів, щоб знайти всі ці золоті рибки, які я вам сьогодні продемонстрував, включаючи і твердження про те, що гомо є антисоціальним елементом, як, наприклад, батько російської революції Володимир Ілліч Лєнін.
До речі, щодо непостійності любовних зв'язків гомо – зараз в Америці виникла паніка у зв'язку з епідемією нової і загадкової хвороби СНІД, на яку хворіють і яку розносять в основному гоміки, наркомани і розпусники. При цьому з'ясувалося, що деякі гоміки натягують до 15-и різних партнерів щодня. Лікарі порахували скільки ж це буде за рік? 365 днів, помножені на 15 партнерів за день, це буде 5.475 чоловік за рік. І всіх їх може заразити лише один спідоносний педераст. При цьому всі ці тисячі коханців, заразившись СНІДом, майже повністю втрачають опірність організму і стають ходячими інкубаторами-розсадниками давно вже забутих екзотичних хвороб... А тепер згадайте, що говорив імператор Юстиніан про гомиків та епідемії...
Наступний розділ у книзі Грінберга-Корі називається: “Чи можна вилікувати гомо?” і ось як він сам на це відповідає:
“зареєстровано дуже мало випадків, щоб гомосексуальність коли-небудь вилікували. Психіатри, якщо їм поставити це питання, зазвичай уникають прямої відповіді”.
Ми вже розмовляли з вами на цю тему. Тому з усіма сучасними психіатрами треба бути дуже і дуже обережними, бо вони знають, що якщо вони говоритимуть правду, то вони втратять усіх своїх пацієнтів і залишаться безробітними...
Далі Грінберг дає приклад того, як цілий консиліум знаменитих психіатрів намагався зробити з гомосексуаліста нормальну людину. В результаті пацієнт покінчив життя самогубством. Їй богу, якась комічна трагедія чи трагічна комедія виходить... Ціла купа знаменитих психіатрів намагалася щось зробити і, як результат – самогубство пацієнта.
* – Днями була передача на 13 каналі Нью-Йоркського телебачення і в ній повідомлялося, що при деяких католицьких церквах відкрилися експериментальні курси для лікування гомосексуалістів з метою перевиховання їх у нормальних людей. Показали навіть перше засідання в одній із таких церков, де відбувався інтенсивний обмін думками між гоміками та священиками, прямо як в організаціях де лікують алкоголіків. Коментарі до сюжету давала стара лесбіянка, вона ж – професійний адвокат. Так от, ця стара лесбіянка прямо заявила, що ці священики не відають, що творять. У кращому разі вони отримають наприкінці цих курсів купу напівсхиблених психопатів. Наприкінці свого коментарю ця стара лесбіянка буквально закричала в ефір: “Священики, дайте їм спокій! Ви не усвідомлююте, що ви чините!”
– Те саме говорять і фахівці. Буквально те саме. В принципі, психіатри лікують не гомосексуалізм, а психічні розлади, що супроводжують гомосексуальність, тобто з нещасного гомо вони хіба що намагаються зробити щасливого гомо. Більш досвідчені психіатри при цьому тільки хитають головами і зітхають – вони давно вже знають зі свого багаторічного досвіду, що щасливих гомо взагалі не існує, як не існує здорових хворих...
А ось описаний і кумедний випадок. До видатного американського фрейдиста прийшла лікуватися лесбіянка. Лікар-фрейдист тут же поклав її в ліжко зі своєю медсестрою, агресивною і досвідченою лесбіянкою. Висновок фрейдиста після сеансу: “Пацієнтці стало краще”. Просто комедія якась... (с. 189).
Далі Дональд Давидович пише: “Зигмунд Фрейд, батько сучасної психоаналітичної теорії і практики, підкреслює, що параноя, тобто божевілля, тісно пов'язана з пригніченою гомосексуальністю” (с. 195).
Отже, за Фрейдом, щоб вилікувати параною, тобто божевілля, треба знову-таки із прихованого та нещасного гоміка зробити гоміка відкритого і щасливого...
Несамохіть згадується мій покійний дядько Вася, старший брат мого батька, який був слідчим з особливо важливих справ при отамані Всевеликого Війська Донського... Але ж територія Війська Донського географічно дорівнювала третині Німецької імперії... Ех, дядько Василь! Не вміли ви там працювати. Виявляється, треба було просто зняти з Лєніна штани, поставити його рачки і пропустити через нього роту солдатів-молодців або там сотню ваших козаків-отаманців, щоб вони продрали його з обох кінців – за всіма правилами гомотехніки, і в зад, і в рот, поки не застрибав би Володимир Ілліч від щастя і не перетворився б на відкритого і щасливого гоміка...
І перестав би тоді дідусь Лєнін займатися революціями, і бігав би він вулицями, підтримуючи штани, і кричав би Ілліч дзвінким голосом: “Боже, царя бережи!”. До речі, такий метод лікування гомосексуальності рекомендують і самі гомо: див. книгу доктора Крича, с. 94. Там вони пропонують посадити одного такого педераста в човен з 20-30-ма здоровими чоловіками, щоб вони його вживали до тих пір, поки він нарешті не відчує полегшення.
Все це, звичайно, весело і кумедно, але біблійні психоаналітики, всупереч Фрейду, із цього приводу говорили так:
“Коли нечистий дух (тобто психічна хвороба) вийде з людини, то ходить безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить його. Тоді каже: повернуся до дому мого, звідки я вийшов. Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там; і буває для людини того останнє гірше за перше” (Євангеліє від Матвія, 12:43-45).
Практика життя показує, що у більшості випадків має рацію не папєлє Фрейд, а апостол Матвій. Тому-то фрейдизм і заборонявся, як псевдонаука, не лише католицьким Ватиканом, а й радянським Кремлем. Знаючи все це, недоуч-семінарист Йосип Джугашвілі робив простіше. Під час Великої Чистки він усіх цих марксистів-ленінців з комплексом Лєніна просто взяв і перестріляв. Ось вам і розгадка Великої Чистки...
Далі Давид-Дональд пише: “Повне придушення гомо-бажань – це одна з типових причин багатьох особистих і соціальних бід. Якби більше людей знали і визнавали, що вони гомо, а потім якось боролися б з цією проблемою, то, ймовірно, було б менше безумства, менше депресій, менше самогубств і навіть менше вбивств” (с. 196).
Ось вам і розгадка монастирів. Адже в монастирях практично робили те саме, але красиво, з повагою і з пошаною. Мало хто знає, але в монастирях були різні категорії ченців. Наприклад, були мовчуни, були самітники. Монах-самітник добровільно просив, щоб настоятель монастиря замикав його наодинці на ключ і садив на хліб і воду. Наголошую – добровільно... Була й інша категорія ченців – мовчуни. Тобто всі ці духовні бунтівники, потенційні єретики давали обітницю мовчання. Сиділи вони в келіях і мовчали, і нікому від них шкоди не було, та й самі вони під розстріл не потрапляли, на відміну від своїх крикливих революційних спільників...
* – Тобто, якби всі ці полум'яні оратори-революціонери, усі ці троцькі-радеки-камєнєви-зінов'єви вчасно потрапили б у монастир і дали обітницю мовчання, то вони цілком могли стати святими грішниками?
– Так-так-так. Це лише теоретично, а практично – усіх їх треба було розстріляти ще останньому російському цареві Миколі-Окаянному, але він цього не зробив, бо сам був одружений на жінці з тяжкою спадковою хворобою і всі його діти, через таку матір, теж були такі ж...
Тобто саме він і був головним державним злочинцем, який порушив волю свого батька і одружився з явною... не будемо тут говорити – дегенераткою, скажемо краще – з явно не здоровою жінкою, і таким чином підставив під смертельний удар усю династію Романових. Задовго до маніфестів, революцій і добровільних зречень...
“Затверджена Грамота Великого Московського Собору” від 21.02.1613 ясно і чітко говорить:
“...Заповідано, щоб обранець Божий, Цар Михайло Феодорович Романов був родоначальником Правителів на Русі з роду в рід, з відповідальністю у Своїх справах перед Єдиним Небесним Царем.
І хто піде проти цієї Соборної постанови – чи-то Цар, чи патріарх, або ж всяка людина, нехай проклянеться такий у цьому столітті і в майбутньому, бо відлучений буде від Святої Трійці...
Прочитавши цю Затверджену Грамоту на Великому Всеросійському Соборі і вислухавши на більше на віки зміцнення – бути так у всьому тому, як у цій Затвердженій Грамоті писано. А хто не схоче послухати цього Соборного Уложення і почне говорити інше, і поголос у людях чинити, то такий, якщо від священних чину, і від бояр, царських синкліт і військових, або ще хто від простих людей, і в якому чину не був; за священними правилами Св. Апостол і Вселенських тижнів Соборів – Св. Батько, і Помісних, і за Соборним Укладенням всього вивержений буде, і від Церкви Божої відлучений, і Святих Христових Таїн прилучення, як розкольник Церкви Божої і всього православного християнства, бунтівник руйнівник Закону Божого, а за Царськими Законами помсту прийме, і нашого смирення і всього освяченого Собору, не буде на ньому благословення віднині й до віку.
Хай буде твердо і непорушно в майбутні літа, і не зміниться жодне слово від написаних в ній. А на Соборі були Московської Держави з усіх міст, Російського Царства, влада: митрополити, єпископи і архімандрити, ігумени, протопопи і весь освячений Собор. Бояри та окольничі, чашники і стольники та стряпчі, думні дворяни та діяки та мешканці, дворяни великі та дворяни з міст, дияки з наказів, голови стрілецькі, та отамани козачі, стрільці та козаки, торговельні та посадські та великих чинів усякі служиві, та з усіх міст, всього Російського Царства виборні люди.
Своєручні підписи.
А укладена і написана була ця Затверджена Грамота за руками і за печатками Великого Государя нашого Царя і Великого Князя Михайла Феодоровича всієї Росії Самодержця, в царюючому граді Москві, в перше літо царювання його, а від створення світу 7121-го”.
На підставі цього соборного документу колишній Цар Всеросійський, а нині просто громадянин Микола Олександрович Романов, котрий у здоровому глузді добровільно підписав своє зречення від престолу і тим самим накликав страждання та смерть на мільйони людей, має бути, за буквою закону, відлучений від Святої Трійці...
Якщо ставити питання про роль Миколи-Окаянного в долі Росії, виходячи з його життя і діяльності, то не можна не враховувати щонайменше наступні серйозні факти (взяті зі статті професора богослов'я Московської Духовної Академії Олексія Ілліча Осипова – див. Додаток).
1. Микола II, не забезпечивши виконання найважливішого в цій винятковій ситуації закону Російської імперії – безумовного успадкування престолу (стаття 37), своїм (і за Спадкоємця) зреченням скасував Самодержавство в Росії і тим самим відкрив пряму дорогу до встановлення революційної диктатури. Він при цьому не тільки протизаконно зрікся за Спадкоємця, не лише передав владу тому (Михайлу), хто навіть не знав про це, а коли дізнався, не прийняв її, а й прямо порушив рішення і клятви Великого Московського Собору 1613 року.
Ситуація була дуже й дуже серйозна. Він не просто сам зрікся престолу, а й, не забезпечивши його успадкування, взагалі знищив царську владу в Росії як таку. Тому його зречення не аналогічне відходу священнослужителя на спокій, коли зберігається право служіння, і навіть не просто зняття з себе сану, але добровільному знищенню самого цього служіння на Русі.
2. Микола II не тільки не скасував і не пом'якшив введене за протестантським зразком очолення і управління Церквою мирянином (імператором) та її фактичну підпорядкованість обер-прокурорам, царським фаворитам, Распутіну, що проявилося у їх втручанні в будь-які, в тому числі у суто внутрішні справи, але й посилив її пригнічене становище реформами 1905-06 рр. У результаті Російська Церква виявилася єдиною з усіх релігійних об'єднань, яка за новими законами не отримала жодних свобод, так і залишившись державним “Відомством”!
Церковне життя у новому законодавстві зовсім не було виділено з кола ведення представницьких установ. Тепер юридично обговорювати та вирішувати багато питань навіть внутрішнього церковного життя отримали право і Фрідман, і Чхеїдзе. Поневолення Церкви державою досягло остаточного свого розвитку. І це в той самий час, коли і розкольники, і сектанти, часто шкідливі для Росії бо виросли з німецького коріння, отримали повну свободу.
Ставлення царюючої династії до Православної Церкви – це історичний приклад невдячності... Таким чином петербурзький період російської історії закінчився жахливою ганьбою і тяжким всенародним лихом.
3. Даровані Імператором свободи 1905 р., не обмежені належними рамками, швидко переродилися в відверте свавілля, окрім прямого приниження Руської Церкви, відкрили легальну можливість дискредитації і трону, і Православ'я, розвитку в країні різного роду містицизму, окультизму, сектантства та аморальності.
Відразу ж після царського указу стали масово виходити з підпілля і легалізуватися всілякі товариства, організації, партії та спілки, що видають величезну кількість журналів, газет і книг, в яких активно пропагувалися ліберальні, антимонархічні, антицерковні, атеїстичні і революційні ідеї.
Ці царські укази про свободи з'явилися природними проявами загальної руйнівної політики Миколи II. Найближчі до царя люди попереджали його про вкрай негативні революційні процеси, що відбувалися в країні, про політичні змови, називали конкретних осіб, у тому числі в Думі і у Державній Раді. Просили, благали, вимагали вжити заходів. Микола II нерідко погоджувався з цим, писав на листах: “Так”, “Я теж так думаю”, “Правильно” тощо, але жодних заходів так і не вживав, що у багатьох викликало почуття безнадійності і відчаю, і, природно, призвело до повного підриву авторитету царської влади.
Багато хто з ієрархів Церкви, з царського Дому та державних людей, навіть із близьких друзів, відвернулися тоді від Миколи II і взяли участь у змові проти найближчої до царської родини людини – Распутіна. Реакція Святішого Синоду на зречення Миколи II переконливо ілюструє це. 9 березня 1917 року Святіший Синод, у складі якого були святий Володимир, митрополит Московський, і святий Тихон, майбутній Святіший патріарх Всеросійський, спільно з сімома іншими ієрархами, виступив зі Зверненням до всіх вірних дітей Російської Православної Церкви з приводу зречення Імператора (2 березня) і відмови Великого князя Михайла Олександровича (3 березня) прийняти владу. У цьому Зверненні Синод не виразив жалю ні з приводу того, що сталося, ні навіть щодо арешту колишнього Государя і тим ясно показав свою оцінку Миколи II.
4. Наполегливе продовження і поглиблення зв'язку Миколи II з Распутіним до самої його смерті, незважаючи на загальну спокусу і найрішучіші протести найвизначніших людей Росії (наприклад: святої Великої Княгині Єлизавети Федорівни (“він – служитель сатани”) та інших Великих Князів, святого митрополита Володимира (Богоявленського), митрополита Антонія (Вадковського), духовника царської сім'ї єпископа Феофана (Бистрова), голови уряду П. А. Столипіна, багатьох міністрів, державних та громадських діячів...
Адже перші антираспутінські статті були написані не ворогами Церкви і трону, а відомим православним письменником М. Н. Новосьоловим і переконаним монархістом, другом царя Л. А. Тихомировим и з'явилися у “Московських вєдомостях” в 1910 р. Ось що писав один із чудових людей першої половини ХХ-го століття, безпосередній очевидець і учасник багатьох подій того часу митрополит Веніамін (Федченков) з цього приводу:
“...Єпископ Феофан був у царя і цариці, переконував їх бути обережними щодо Г[ригорія] Є[фимовича Распутіна], але відповіддю було роздратування цариці... Потім виявились абсолютно точні документальні факти і єпископ Феофан порвав з Распутіним. За його дорученням я дав відомості для двору через князя О., їздив до інших, але нас мало слухали, він був сильнішим. Тоді цар зажадав документи... Ніщо не змінило справи. Намагався впливати Санкт-Петербурзький митрополит Володимир, але без успіху, був за це (як казали) переведений до Києва, де його у 1918 році вбили більшовики... Зверталися до царя члени Державної ради – даремно. Впав у немилість за те саме і новий обер-прокурор Синоду А. Д. Самарін – дуже чиста людина. Відсторонений був і Л. А. Тихомиров, колишній революціонер-народоволець, а потім захисник ідеї самодержавства і друг царя.
Зібралася якось група інтелігентів написати “відкритого листа” цареві, але Тихомиров переконав їх не робити цього:
“Все марно! Господь закрив очі царя, і ніхто не може змінити цього. Революція все одно неминуче прийде”... Обурення проти впливу Распутіна все зростало, і водночас росли і нападки на царський дім” (“На рубежі двох епох”, с. 142).
5. Відома холодність царської сім'ї, переважно – цариці, до російського духовенства, про що особливо яскраво свідчать листи Олександри Федорівни (“в Синоді одні лише тварини!”). Навіть із вищими ієрархами стосунки царя та цариці мали виключно офіційний характер.
В той же час сучасники повідомляють про велику їхню близькість і дружбу з широко відомим у вищих колах французьким спіритом, магом, главою міжнародного масонського ордена мартиністів Папюсом, що викликав дух Олександра III; з іншим французьким містиком “ясновидцем” – Пилипом (якого Олександра Федорівна в листі від 14 грудня 1916 р. згадує як “нашого друга мосьє Пилипа”, але якого її ж духовник називає “породженням бісівських сил”); нарешті, протягом цілих десяти років зв'язки Миколи II з Распутіним, тобто аж до самої його смерті. Ряд свідчень так само виразно говорить і про зв'язки Двору, у тому числі й останнього царя, з масонством.
Якби Цар більше спілкувався зі святим Іоанном Кронштадтським і оптинськими старцями, а не з французькими окультистами і російськими псевдостарцями, то можливо... не зрікся б престолу, не впав у безнадійність, не був бездіяльним, повіривши в долю. Адже християнство і фаталізм несумісні.
Дуже показовим є і той факт, що в найближчому оточенні царської родини завжди, і до кінця їхнього життя, були люди різних сповідань: католики, англікани, лютерани. У цій екуменічній атмосфері виховувався і Спадкоємець, чого, звичайно, не міг би дозволити собі жоден православний християнин. Тому немає нічого дивного і в тому, що цар мав намір стати навіть... патріархом, але не отримав на це згоди архієреїв (див. про це: Нілус “На березі Божої річки”, ч. 2, Сан-Франциско, 1969, с. 146-147).
Але особливо вражає у всьому цьому той факт, що привселюдне захоплення неправославними містиками-окультистами і більш ніж сумнівними чудотворцями відбувалося в той самий час, коли поряд жили і творили справжні чудеса всім відомі оптинські старці і праведний Іоанн Кронштадтський, однак царське сімейство вони чомусь мало цікавили.
Досить переконливо характеризує духовні інтереси Миколи II література, якою той цікавився, і його дозвілля. Вітчизняна духовна література повністю відсутня. “День у день Імператор акуратно записує у свій щоденник: «чудовий день» – прогулянка – обід – читання художньої або історичної літератури – гра в кості або карти – дощ – обідня – прогулянка – і так далі...”
.
6. Якщо розглядати питання про прославлення колишнього Імператора, виходячи з його мученицької кончини, то а ні вона не дає підстав говорити про неї, як про усвідомлений подвиг самопожертви, а ні про нього – як про святого страстотерпця. Микола II постраждав не за свої християнські переконання, а насамперед як політичний діяч. Адже тоді в першу чергу розстріляли Великого князя Михайла, на користь якого Микола II зрікся, а вже потім і самого колишнього Самодержця.
Зробили це через цілком зрозумілі ідеологічні причини: вбивці ненавиділи монархічну владу і боялися її реставрації. Вбивств з цього приводу, і не менш моторошних, на той час було безліч. Хіба це достатній аргумент для прославлення?
Якщо ж причиною канонізації вважати не праведне життя, не мучеництво за Христа і не свідому самопожертву за свій народ, як це мало місце у багатьох наших князів, що вирушали до Орди, а просто його насильницьку смерть, то в першу чергу тоді слід було б поставити питання про прославлення імператорів Олександра II і Павла I, Петра III і царя Федора Годунова, а також інших убієнних князів, бояр і воїнів.
Повністю невідповідними дійсності виглядають при цьому твердження про добровільне прийняття останнім Імператором смерті за свій народ. Є прямі свідчення, що колишня царська сім'я прагнула виїхати тоді за кордон. На підтвердження цього процитуємо запис зі щоденника самого колишнього Імператора від 10 (23) березня: “Розбирався у своїх речах і в книгах і почав відкладати все те, що хочу взяти з собою, якщо доведеться їхати в Англію”
(с. 58).
Тому викликає глибокий подив пропагована прихильниками канонізації спроба перекласти відповідальність за найтяжчий гріх царевбивства на всі народи Росії і заклик усіх її мешканців до покаяння в ньому.
Абсолютно незрозуміло, чому народ винен у вбивстві саме Миколи II, а не імператорів Олександра II, Павла I, Петра III, царя Федора Годунова, або Великих князів Сергія, Михайла та інших, або того ж святого царевича Димитрія, святої Єлизавети Федорівни, святих Бориса і Гліба? У чому причина цієї вражаючої вибірковості?
Чи не веде ідея винності народу за гріх вбивства Миколи II до того, що наші народи, і в першу чергу російський народ, стають головними злочинцями, а дійсні вбивці йдуть у тінь?
* * *
Повернімося, проте, до аналізу гомосексуалізму. Далі Корі пише:
“мало хто, окрім самих гомо, уявляє собі, наскільки багато двостатевих, схильних до гомосексу людей, одружуються, і скільки гомосексу практикується і бажається серед одружених чоловіків” (с. 205).
Ось це цікаво. Адже багато нормальних людей впевнені, що якщо людина одружена, то вона вже начебто і нормальна... Як моя колишня чарівниця Наташа, ця моя колишня “ідеальна наречена”... Сьогодні цій старій лесбіянці вже 56 років і вона успішно працює начальником російського відділу “Голосу Америки”. А в СРСР усі дисиденти, та й взагалі звичайні радянські люди, сидять біля радіоприймачів, розвішавши вуха і затамувавши подих. Що їм розповість “Голос Америки”? Яку таку заповідну правду видасть? А від імені “Голосу Америки” їм мовить моя колишня наречена стара лесбіянка Наташа Кларксон-Майєр! І вона знає, що казати. Її зовсім недаремно туди посадили. Її посадили туди як партійного товариша.
Скажіть мені, в СРСР на “Радіо Москви” призначать начальником безпартійну людину?
* – Ніколи!
– І тут те саме. Призначили її в начальники, насамперед як людину партійну, щоб вона могла чітко проводити лінію дегенеративної партії та морочити голови своїм біонегативним братам і сестрам у Радянському Союзі. На цьому ж і побудована була вся ця психологічна війна, тобто війна психов, тобто психвійна.
Нещодавно одна з моїх читачок розповіла мені по телефону кумедний анекдот. Чоловік із дружиною в суді розлучаються. Суддя запитує чоловіка: “Чому ви хочете розлучитися зі своєю дружиною?” – “Та як же, пане суддя, мені не розлучатися? Вона обізвала мене муд... ком!” – “А чому вона вас так обізвала?” – Запитує суддя. – “Справа в тому, – відповідає чоловік, – що коли я прийшов з роботи додому, вона лежала в ліжку з іншим чоловіком. Я ж, коли це все побачив, крикнув їй: «Що це він з тобою в ліжку робить?» А вона мені і відповідає: «Та ти, му..ак, не кричи, а краще подивися і повчися, як це нормальними людьми робиться! А тепер згадай, що ти змушував мене робити?»”.
* – Те саме, напевно, робила і радянська графиня Щапова, коли Лимонов змушував її прив'язувати гумовий член на стегна і ґвалтувати його в дупу...
– Можливо, можливо... До речі, у дами, яка розповіла мені цей анекдот, у житті вийшов анекдот це “веселіший”. Із чоловіком вона розлучилася, але від шлюбу з ним у неї залишився 20-річний син, важкий шизофренік. Вона – єврейка із третьої хвилі, а син вихрестився і став православним. Потім цей православний принародно кричав своїй матері: “ти мені не мати, а б..дь, ти у мене х... смоктала і я тебе за це вб'ю”. Мати в налякана побігла просити американську владу, щоб її сина посадили до божевільні, але влада не поспішає і каже: “у нас місць немає, запишіться в чергу”. А мама-єврейка хвилюється і кричить: “у Радянському Союзі за яйцями черга була, але в дурдоми садили без черги, а тут все навпаки, яйця – вільно, а до божевільні – черга”.
Стала вона проситися тоді назад у СРСР, але її й туди не пускають. Навіщо? Вони її викинули і раді, що позбулися біонегативу, навіщо ж її брати назад? Тим часом православний син-шизофренік захотів вступити до семінарії при монастирі в Джорданвіллі і стати православним священиком (Джорданвіль – це таке святе місце недалеко від Нью-Йорка). Але церковна влада теж не поспішає і каже: “у нас таких багато, запишіться в чергу”... А мати-єврейка знову хвилюється і кричить: “ці чортові жиди, понаїхали сюди і зайняли всі місця – і в божевільню тепер через них черга, і в монастир через них тепер теж черга!”. Цю історію розповів мені її третій чоловік, який також від неї втік, бо вона постійно обзивала його жидом...
Ось вам сумний анекдот із життя, приклад того, як тісно переплітаються теорія і практика. А ось ще одна золота рибка! Грінберг-Корі пише, що “після Російської революції всі закони проти гомосексуальності були скасовані як буржуазні пережитки, але в березні 1934 року всесоюзний староста Михайло Іванович Калінін, тобто сам президент Радянського Союзу, підписав указ, яким знову додав гомосексуальність до числа соціальних злочинів”
. Отже свобода для радянських педерастів закінчилася в березні 1934 року.
* – Виходить, що дідусь Лєнін свободу їм дарував, а дідусь Сталін цю свободу забрав?!
– Так. Виходить, що так. Корі сам зазначає: “Це важлива дата, оскільки це був період посиленої боротьби проти старих більшовиків”
. А тепер згадайте Гарвардський проект та комплекс латентної педерастії товариша Лєніна. Адже цей указ був юридичною підготовкою до Великої Чистки. Згадайте, кого тоді чистили?..
* – Тобто Велика Чистка почалася з позбавлення гомосексуалістів свобод і прав?
– Так-так-так. Пострибали товариші революційні педерасти, повеселилися і вистачить... Хорошого потроху... Це вам не демократична Франція.
Ще Грінберг-Корі цитує книгу відомого фрейдиста Райха “Сексуальна революція”, Нью-Йорк, 1945. Дослівно: “Масові арешти гомосексуалістів, – пише фрейдист Райх, – викликали паніку. Кажуть, що у Червоній Армії були численні самогубства”
(с. 209). Гарним прикладом одного з таких самогубств було самогубство Гамарника.
* – Григорію Петровичу, ось ви згадали Гамарника, а ми, люди нового покоління, про нього практично нічого не чули. Хто це такий?
– Гамарник був дуже великою людиною. Він був начальником політуправління Червоної Армії, тобто він був головним політичним комісаром, другою людиною після наркома оборони Кліма Ворошилова. До речі, Гамарник був євреєм, а кирпатий Клім Ворошилов був одружений з єврейкою. Ці дрібні деталі біографії вам, слухачам лекцій з Вищої Соціології необхідно дуже добре знати. Гамарник наклав на себе руки якраз коли почалася Велика Чистка. Коли його прийшли заарештовувати, він застрелився... Читаємо далі: “З того часу було кілька повідомлень, що гомосексуалісти були причетні до антисталінських змов”
, – повідомляє нам Грінберг-Корі на с. 234.
* – Дивний зв'язок між гомосексуальністю та антисталінською опозицією...
– Так-так-так. Про це йдеться і ще в кількох авторитетних джерелах.
У Нью-Йорку в 30-х роках виходив журнал “Соціалістичний вісник”, офіційний журнал меншовиків та есерів. Головним його редактором був Рафаїл Абрамович. Це ім'я сьогодні вам нічого не каже, але до революції Рафаїл Абрамович і Лєнін були головними конкурентами у боротьбі за владу. Тоді Рафаїл Абрамович зі своїми меншовиками йшов навіть трохи попереду Лєніна. Так от, цей старий меншовик у своєму журналі від 22.12.1936 на с. 21 у статті “Як готуються московські процеси”, спираючись на листи старих більшовиків, прямо писав про гомосексуальну змову.
* – Старі більшовики у своїх листах писали про гомосексуальну змову в Москві?!
– Так-так-так. Вони писали про гомосексуальну змову 1933 року. А тепер згадаймо, хто і кого тоді чистив? Кого чистив Сталін під час Великої Чистки?..
Адже загадку Великої Чистки досі не можуть пояснити... Чортівня якась... Але ще в Біблії написано: “Князь світу цього, Бог віку цього”. Ось вам і розв'язання цієї загадки. Ось де собака заритий. Давид Корі, як бачимо, теж проговорився і випадково видав таємницю “російської” революції 1917 року і Великої Чистки 1935-1938 років. У цьому його визнанні ви знайдете і ключі до Гарвардського проекту Натана Лейтеса із його загадковим комплексом Лєніна.
* – Григорію Петровичу, а хто такий цей Корі? Звідки він це знає?
– Автор цієї книги – Давид Грінберг, він же Дональд Корі, написав уже кілька серйозних книг про гомосексуальність і про гомосексуалістів, які розійшлися мільйонними тиражами. Він сам – гомосексуаліст, і тому всі ці речі чудово знає. Саме тому він бачить те, що нормальній людині просто недоступно...
А ось ще цікава інформація про доктора Вільгельма Райха, якого ми щойно цитували. “Серед багатьох дивних учнів Фрейда доктор Вільгельм Райх був напевно найдивнішим. Для своїх послідовників він був пророком, який проповідував євангеліє оргазму. Але багато його європейських колег називали його шарлатаном, порнографом і комуністичним придурком”
. Кумедно – фрейдист-комуніст, якого його колеги за фахом називають комуністичним придурком! До речі, цей єврей-фрейдист вчасно втік від Гітлера до США, але американська влада його незабаром заарештувала і посадила у в'язницю, де він і закінчив свої дні. Посадили його за шахрайство, за торгівлю оргазмом “з космосу” за допомогою винайденого ним ящика-оргону. “Наприкінці свого життя доктор Райх був явним божевільним, але – хитрим божевільним”
, це цитата з найбільшого американського журналу “Тайм мегезін”, 10.05.1971, с.54.
Цей божевільний учень Фрейда встиг, однак, написати цілу купу книг, які навіть сьогодні є підручниками з психіатрії і які й досі вивчаються в американських коледжах. От і розберіться з цими фрейдистами – хто з них розумний, хто божевільний, а хто – божевільний комуністичний придурок?
На жаль, наш час вже добігає кінця, і я змушений продовжити аналіз цієї складної і заплутаної теми на наступній лекції. Отже, закінчуючи другу лекцію з аналізу гомосексу, я хочу вам нагадати, що Тіль Уленшпігель постійно носив на грудях ладанку з прахом свого батька і цей прах батька постійно стукав йому в серце... Вчені-статистики кажуть, що "російська" революція коштувала російському народу більше 60 млн. занапащених людських життів (за останніми даними жидівське ярмо обійшлося російському народу понад 100 млн. людських життів – Ред.) і попіл цих мільйонів постійно стукає і в моє серце, у тому числі – попіл мого рідного дядька, дядька Васі, тихого жандармського слідчого, який заплатив своїм життям за те, що не знав законів Вищої Соціології й уявлення не мав про проклятий Комплекс Лєніна... Читаючи всі ці лекції я сподіваюся, що вони допоможуть новому поколінню російських людей серйозніше поставитися до цієї проблеми, яка знищила Російську імперію і вже поставила під загрозу виживання усього людства...