Днями у нас у Нью-Йорку був великий парад. Парад лесбіянок і педерастів. Під особистим командуванням самого мера міста Нью-Йорка Едуарда Коча, про якого вже давно ходять чутки, що він сам педераст. Одразу ж за мером-педерастом із плакатами і гаслами йшла жіноча делегація “вірменських лесбіянок”. Так самі себе офіційно називали – “вірменські лесбіянки”. Окремої колони “вірменських педерастів” чомусь не було... Причому колона “вірменських лесбіянок” гордо несла плакати: “Вірменський Карабах – наш!” Тобто звичайна демонстрація гомосексуалістів, таким чином, набувала вже політичного характеру.
Десять тисяч поліцейських обслуговували це велике “свято”, у яке налічувало понад 500 тис. активних учасників. Колони йшли за колонами... Делегації педерастів та лесбіянок Нью-Йорка, Вашингтона, Бостона, окрема делегація від Гарвардського університету, окрема – від Єльського університету, окрема – від Прінстонського тощо.
Все це нагадувало першотравневі свята в Радянському Союзі, де Червоною площею теж проходили делегації від різних ВУЗів Москви та регіонів, причому теж з гаслами, плакатами і транспарантами. Тільки там колонами йшли комсомольці і комсомолки, що пишуть здоров'ям, а тут – гнилі педерасти і лесбіянки. До речі, у цій ході були представлені й міжнародні педератичні організації – Англії, Франції, Канади та інших країн. Весь цей педератичний інтернаціонал теж йшов із відповідними плакатами і гаслами, основною темою яких був заклик на боротьбу з чумою XX століття – хворобою СНІД.
Бо СНІД вражає в основному гомосексуалістів і різних там двостатевих сучок. Ось вони і вимагають від уряду США виділити більше грошей на дослідження цієї хвороби та лікування тих, хто нею вже заразився. Звичайно, всі ці педерасти і лесбіянки голосно звинувачували американський уряд у тому, що на цю “святу справу” дають мало грошей і слід давати набагато більше. А де уряду взяти ці гроші? Уряд має відібрати їх у нас, у платників податків, і таким чином знову піде чергове штучне підживлення біонегативу за рахунок нормальних і здорових трудівників. Нормальні люди повинні будуть знову розплачуватись за педератичні забави цих товаришів.
* – Тобто, йшла офіційна і відкрита демонстрація сил світового Гомінтерну?
– Так-так-так. На вулиці Нью-Йорка вийшов Гомосексуальний Інтернаціонал. Причому відбувалася ця хода нахабно і зухвало. Творилося те, що Маяковський колись називав “ляпасом суспільному смаку”. Демонстранти-педерасти просто хуліганили. Вони були одягнені в халати на голе тіло і час від часу їх розпахували і гордо виставляли на публіку, що все це споглядала, знаряддя своєї праці. Причому все це відбувалося на фешенебельній П'ятій авеню – найкращій і найпрестижнішій вулиці Нью-Йорка. У Нью-Йорку П'ята авеню – це те саме, що Єлисейські поля в Парижі або Червона площа в Москві. Щоправда у Москві члени Комінтерну гордо демонстрували серп і молот, як знаряддя своєї праці, а у Нью-Йорку члени Гомінтерну показують знаряддя праці як своїх оголених статевих органів. Особливо вони розперезалися проходячи повз католицький собор Святого Патріка. Там вони викаблучувалися найбільш нахабно і зухвало. І ось що цікаво – це “всенародне свято” не обійшлося без представників, тобто педерастів різних релігійних деномінацій, які теж з гордістю брали у ньому участь.
Такий шабаш відьом і відьмаків проводиться у Нью-Йорку щороку. Зазвичай, в останню неділю червня. Ці ходи стали вже “доброю традицією” і йдуть без перерви останні 19 років, відразу ж після перемоги гомосексуальної революції 60-х років...
* – Григорію Петровичу, а якою була реакція публіки на все це?
– Реакція публіки була весела... Демонстрація розпочиналася у Центральному парку, а закінчувалася у Грінвіч Віллідж. Тобто хода педерастичних колон розтяглася аж на 80 вулиць! Я думаю, що серед тих, хто спостерігав, було чимало співчуваючих, тобто прихованих гомиків, так би мовити, кандидатів у партію ГОМІНТЕРНУ. Всі ці гомосексуальні ходи нагадують айсберг, десяту частину якого видно над водою, а 90% айсберга – приховано від стороннього погляду, але саме вони, як правило, і являють справжню небезпеку.
Слідом за цією потужною демонстрацією йшла нечисленна і слабенька контр демонстрація тих, хто був проти цього цирку. Враження вона явно не справляла, з чого можна було зробити висновок, що американське суспільство вже практично ніяк не реагує на всі ці нездорові явища.
Ознайомившись із цими “народними гуляннями” на східному узбережжі США, давайте подумки перенесемося на західне узбережжя цієї країни. Олег Платонов у Сан-Франциско, як я у Нью-Йорку, особисто побував на параді педерастів цього міста і залишив нам свої враження про цю “урочистість” у статті “Чому загине Америка”. Ось що він там побачив...
“...Якраз у цей час я перебував у Сан-Франциско і став свідком справжнього сатанинського видовища, образи якого начебто зійшли з фантасмагоричних капричіос Гойї. Ніколи не міг уявити, що подібне можна побачити наяву.
Хоч гей-паради проходять у Сан-Франциско щороку з 1970 року, всі жителі в один голос говорили, що такого ще не бачили. За офіційними даними, в содомітському шабаші брало участь від 500 до 700 тис. людей з 10 ранку до 18 вечора. Вулиці, що примикають до центру, були заповнені натовпами содомітів і їх прибічниками. Я прийшов на вулицю, де проходив парад, задовго до його відкриття. Проте вже всюди діловито метушилися геї і лесбіянки, які готували свою техніку, транспаранти, прапори, сатанинські і содомитські символіку і знаки.
Перше, що відразу ж вражало – це масовість і хороша організованість. З першого погляду було видно, що сюди вкладено дуже великі гроші – десятки мільйонів доларів.
Великий гей-парад відкрив особисто мер Сан-Франциско Віллі Браун, з вітальними промовами до содомітів звернулися представники уряду і Конгресу США. Зі зворушливими словами виступила член Конгресу США лесбіянка С. Сожорнер.
Парад відкрили 200 пар оголених до поясу лесбіянок на мотоциклах. Груди багатьох були яскраво розфарбовані, а в деяких на животі намальовані сатанинські знаки. Лесбіянки їхали повільно, вигукували свої гасла, а лесбіянка, що сиділа позаду кожного мотоцикла, жменями розкидала в натовп пакети з презервативами і содомітськими листівками. Слідом за лесбіянками на мотоциклах поїхали сотні таких самих моторизованих пар гомосексуалістів. Ці красувалися і обмалювалися ще краще лесбіянок, особливо “подружки” чоловічої статі, що сиділи на задньому сидінні.
За моторизованими лесбіянками і гомосексуалістами пішла колона содомітів на велосипедах. На декількох платформах автомашин проїхали члени спортивних клубів гомосексуалістів, як радянські комсомольці 20-х років, вони виконували спортивні вправи і вигукували гасла. Не перестаючи, грала гучна музика, звучали пісні, які виконували содомітські оркестри і хори.
Після проходження мотоциклістів і содомітів на автомобільних платформах, вулицею пішли нескінченні колони, вишикувані в ряди, піших содомитів та інших збоченців. Брязкаючи ланцюгами і шмагаючи батогами, пройшли похмурі мазохісти та садомазохісти. З невеликою затримкою за пішими содомітами пройшли з десяток мотоциклів із зоофілами – чоловіками та жінками. На мотоциклетних візках поруч із кожним сиділа улюблена тварина, як правило, собака. Мотоциклістів знову змінили піші колони содомітів. Окремо пройшли колони азіатських гомосексуалістів – японців, китайців, корейців.
Після азіатських содомітів, колони геїв та лесбіянок почали періодично чергувалися колонами осіб і організацій на підтримку содомітів. Їхали численні автомобілі з вітальними написами содомітам від імені державних, релігійних і культурних установ Америки.
Особливе враження викликали шикарні лімузини, які використовуються найвищими урядовцями і керівниками найбільших корпорацій. Серед цих лімузинів були машини з представниками уряду і Конгресу США.
Особливими колонами пройшли бісексуали та транссексуали, а за ними знову різні організації на підтримку содомітів. Яскраву картинку представляла велика колона, попереду якої на транспаранті було написано: “Іудеї на підтримку геїв і лесбіянок”. Під гучну музику юдеї, поклавши руки на плечі один одному і утворивши кільце, танцювали національні танці, запрошуючи всіх євреїв приєднатися до них.
Сотні машин із платформами, на яких артисти виконували музичні номери, знову змінювалися колонами і групами на підтримку содомітів – від телебачення, від футболістів, від льотчиків тощо.
Велично йшли американські священнослужителі. Попереду кожної групи транспарант із зазначенням церкви, яка підтримує содомітів. Особливо численною була колона єпископальної церкви Сан-Франциско, яку очолює єпископ Свінг, ініціатор створення церкви антихриста – Організації Об'єднаних Релігій. За єпископалами слідували лютерани, потім баптисти, методисти, унітарії, міська церква, євангелісти та ін. Деякі несли блюзнірські гасла типу: «Бог – гей»...”
А тепер давайте перенесемося ще далі на захід – через Тихий океан і ознайомимося з описом аналогічних гулянь у далекій Австралії у місті Сіднеї.
Кореспондент агентства Associated Press – Mike Corder нам повідомляє, що парад педерастів і лесбіянок, що регулярно проводиться в Сіднеї з 1967 року, цього разу зібрав понад 750 тис. чоловік. Як і у Нью-Йорку, колони педерастів проходили через престижний район міста – Paddington. Перед поважною австралійською публікою проїхало 200 вантажівок прикрашених тематичними скульптурними групами. Участь у параді брала навіть група австралійських аборигенів-педерастів, розфарбована яскравими фарбами, одягнена у трав'яні міні-спідниці та несуча гігантський рожевий бумеранг. За даними міської скарбниці цей захід приніс місту 100 мільйонів доларів – за рахунок притоку гостей міста, які спеціально приїхали на це свято.
Отже, ознайомившись із “народними гуляннями” педерастів і лесбіянок у Нью-Йорку, Сан-Франциско та Сіднеї давайте тепер розглянемо цю проблему очима фахівців.
Ми вже зазначали раніше, що гомосексуальність – це корінь того Дерева Зла, на якому виростають і всі інші дегенеративні відхилення, тому давайте покопаємо під цим Деревом старанніше і уважніше вдивимося у всю його кореневу систему.
У свій час у 1949-50 роках, коли Америка ще тільки починала психологічну війну проти комуністичної системи, справу цю доручили центральній американській розвідці – ЦРУ, а ЦРУ передало цю справу для наукової розробки Гарвардському університету, де під керівництвом професора Натана Лейтеса і було створено тоді Гарвардський проект. У цьому Гарвардському проекті я сам брав певну участь, зрозуміло, зовсім не знаючи і не розуміючи тієї частини, яка була суворо засекречена.
Незабаром Америка за допомогою Гарвардського проекту розгорнула нову психологічну війну проти комуністичної системи і заснувала її на комплексі латентної гомосексуальності товариша Лєніна. Ця психологічна війна, за тими самими принципами, триває донині і те, що відбувається сьогодні з дисидентами, незгодниками, інакодумцями і радянськими дурдомами, все це – елементи цієї психологічної війни, ягідки того самого Гарвардського проекту...
Колись давно, в 1936 році, я складав свої перші іспити з курсу марксизму-ленінізму і отримав за це оцінку – “відмінно”. Наступного дня я дізнався про сумну новину – в ніч після закінчення прийому іспитів, нашого професора заарештували. Як ворога народу. Виявляється, він – випускник Інституту червоної професури – читав нам не марксизм-ленінізм, а якусь брехню. Це був період Великої Чистки, коли Сталін знищував усіх ленінців. Відразу пішли чутки, що будуть заарештовувати усіх тих, хто отримав на іспитах у цього професора “відмінно”. Серед тих, хто екзаменувався, виникла легка паніка, але справа обійшлася тим, що інший професор нам заново прочитав весь курс, і я знову складав іспити і знову отримав “відмінно”.
За своє життя в Радянському Союзі я ще кілька разів складав іспити з основ марксизму-ленінізму, наприклад, коли вступав до аспірантури, і при цьому я завжди складав цей предмет на “відмінно”. Тому коли гарвардські професори на чолі з сіонським мудрецем Натаном Лейтесом стали мені проповідувати якийсь новий марксизм-ленінізм, так би мовити з заднього ходу, то я знову серйозно взявся за його вивчення. Хочу відзначити, проте, що на відміну від радянського курсу марксизму-ленінізму – гарвардська штучка була суворо засекречена, і справа велася на найвищому рівні. Від вождя комуністичної Росії Лєніна до американських президентів Рузвельта і Трумена і, оскільки ця штучка була дуже і дуже брудна, то і американське ЦРУ, і радянський КДБ, чудово знаючи весь цей гарвардський ленінізм, воліли про це мовчати. До цих пір...
Отже, в чому ж полягав гарвардський марксизм-ленінізм? Щоб зрозуміти це явище, давайте розкриємо книгу доктора-психіатра А. М. Крича “Гомосексуалісти”, Нью-Йорк, 1954, 346 с. Книга ця складається з 37 наукових статей, причому одна половина – це показання самих гомо, чоловіків і жінок, а друга половина – показання відомих лікарів-психіатрів, але за загальною редакцією доктора Крича. Давайте проаналізуємо найважливіші місця з цієї книги. У передмові доктор Крич підкреслює характерну особливість знаменитої статистики доктора Кінсі про те, що близько 50% чоловіків мають гомосексуальну схильність, але тільки 4% з них є справжніми гоміками, тобто займаються цим все своє життя (с. 9 передмови), решта ж 46% – це кандидати, які співчувають і попутники тієї партії, ім'я якої – Легіон. Ось ці 46% доктора Кінсі, я думаю, і становили більшість тих глядачів, котрі стояли на тротуарах під час нещодавнього параду гомосексуалістів у Нью-Йорку. Все це були, повторюю, кандидати, попутники і прибічники – всі, про кого у Біблії сказано: “Легіон ім'я мені, бо нас багато”
(Євангеліє від Марка 5:9).
За правилами гарного тону завжди потрібно пропускати жінок вперед, можливо тому доктор Крич, як справжній джентльмен, спочатку випускає для дачі показань своїх лесбіянок, які відразу ж прямо заявили:
“хоч ми і являємо собою абсолютно особливий спосіб мислення і життя, але нам, жінкам, досить легко приховувати свої гомосексуальні тенденції” (с. 3).
Від себе додам, що мені це добре відомо з особистого досвіду спілкування з моєю “ідеальною нареченою” – Наташею Кларксон, колишньою Майєр. Далі лесбіянки продовжують:
“неспроможні знайти кохання чи дружбу, ми часто стаємо жертвами психічних хвороб” (с. 4).
Зауважте, вони самі говорять про зв'язок між гомосексом і психічними хворобами.
“Коли я заглянула у словники, – зізнається чергова лесбіянка, – то одразу ж дізналася, що я не лише гомосексуалістка, а й надзвичайно неприємна особа, яку кожна порядна людина має уникати як чуму. Я чула про дегенератів, але ніколи не думала, що багато хто вважав би і мене такою, якби вони знали про мене трохи більше”.
Зверніть особливу увагу на це щире зізнання. Ось тому філософи і кажуть, що “диявол небезпечний нам не тоді, коли він з'являється і лякає нас, а тоді коли ми його не бачимо. Коли ми його бачимо, він стає жалюгідним і смішним”. Ніколи не забувайте, що кожна друга ваша знайома більш-менш – така... Все це – партія партій і союз союзів, і з нормальними людьми такі відьми, як правило, ніколи не уживуться.
* – Один відомий музикант-гомосексуаліст якось в інтерв'ю прямо заявив, що якби в його колективі дізналися, що він не педик, то його незабаром просто вижили б з цього колективу...
– Так-да-да, серед музикантів, особливо джазових, дуже багато “блакитних”.
Далі пацієнтки доктора Крича продовжують свою сповідь:
“Лесбіянка, яка виходить заміж, приносить лише нещастя собі і своєму чоловікові. Вона неминуче виявляється холодною дружиною і часто її нерви не витримують цієї напруги. Багато лесбіянок, виходячи заміж, навіть не уявляють собі, наскільки сильними є гомосексуальні тенденції. Є тільки один виняток: коли лесбіянка виходить заміж за педераста” (с. 8).
Як казав мій старий приятель, друг і поет Ванька Єлагін: “Все це – 69 способів бути нещасним...”
. Це дуже хороше і точне визначення. Я, до речі, спеціально вказую тут сторінки. Це для тих, хто захоче перевірити все це або захоче ознайомитися докладніше з цією цікавою книгою.
Цитую далі книгу доктора-психіатра Крича “Гомосексуалісти”: “Одна з пасток, яких треба побоюватися – це алкоголь”
. Це само собою зрозуміло – тоді слабшають гальмуючі моменти і прихований гомосекс вискакує назовні. На цьому, до речі, засипався Славік Печаткін – міньйон мого комісара Олексія Мільруда. Славік з п'яних очей переплутав мене з Альошею і, випадково побачивши, що у мене була розстебнута ширінька на штанях, упав переді мною на коліна і благаюче, широко відкрив свій рот... Ось які дивні епізоди траплялися на цій психологічній війні...
* – Комічний епізод...
– Так-так-так. Але за такими комічними епізодами ховалися великі трагедії і великі провали у роботі багатьох розвідок світу. Олексій Мільруд був тоді ніби моїм доглядачем від американської розвідки. Адже тоді я був президентом Центрального Об'єднання Повоєнних Емігрантів із СРСР (ЦОПЕ). Тобто Олексій Михайлович Мільруд, а для мене – просто Альоша, був при мені комісаром від ЦРУ, а оскільки він був євреєм і педерастом, то він був просто наочною ілюстрацією того явища, яке називають “жидо-масонський комісар”. Сьогодні в Москві у товаристві “Пам'ять” усі мусолять і мусолять – “жидо-масонство”, “жидо-масонство”, але зрозуміло пояснити це явище так і не можуть...
* – Все більше – теоретизують...
– Так-так-так. До речі, коли один із моїх читачів прямо поставив Дмитру Дмитровичу Васильєву, визнаному вождеві патріотичного руху “Пам'ять”, питання: “Яке ваше ставлення до книг Григорія Петровича Клімова і до його Вищої Соціології?”, – то отримав відверту і коротку відповідь: “Хренове!”. Ось тому вони очевидно досі і теоретизують на цю тему...
* – Григорій Петрович, а чому Д. В. Васильєв, російський патріот-монархіст, вождь руху “Пам'ять” – “хреново” ставиться до Вищої Соціології?
– Не знаю, не знаю... Подумайте самі...
Наприклад, колишній член цієї організації, вигнаний звідти за моральне розтління – Олександр Робертович Штільмарк створив свою організацію під назвою “Чорна Сотня”. У цій організації він став завзято боротися за відродження монархії та “істинного” православ'я на Русі... Однак днями мені повідомили, що він опублікував у своїй газеті “Чорна Сотня” розгромну статтю про Вищу Соціологію під назвою “Голий король чи ЦРУшник, як ідеолог російського патріотичного руху”. Щоб не забирати ваш час приведу лише один абзац з неї:
“...Апофеозом “патріотичного” ідіотизму і зради своєї Православної віри і Вітчизни є ажіотаж навколо богохульних книг провокатора і клінічного божевільного Григорія Клімова, котрий, крім усього іншого, був штатним співробітником Центрального Розвідувального Управління США та агентом радянських спецслужб. Кому він служив насправді, залишається невідомим, але, судячи з його книг – просто дияволу. Проте, це не завадило “патріотам” сприймати клімовські “одкровення” за істину в останній інстанції...”
Уважно прочитавши всю його статтю, я вирішив навести довідки про її автора і запросив інформацію на цього “православного монархіста”, лідера руху “Чорна сотня”, у одного зі співробітників “Пам'яті”, який добре знав Штільмарка ще з часів його роботи в суспільстві “Пам'ять”, і який неодноразово приймав його у себе на квартирі.
Відповідь прийшла досить швидко: “Олександр Робертович Штільмарк – колишній шкільний вчитель, був розбещувачем неповнолітніх школярів і був вигнаний за це зі школи. Він був членом товариства “Пам'ять” і був вигнаний з цієї організації за аморальну поведінку, несумісну з поведінкою одруженої людини...”
Ось і ще один патріот засвітився... Жириновський, Говорухін, педераст-Лімонов, педераст-єпископ Єкатеринбурзький Нікон, педераст-єпископ Корсунський Гурій, педераст-митрополіт Никодим (Ротов), Штільмарк... Хто наступний?
* – Григорій Петрович, а що, Станіслав Говорухін теж негативно ставиться до Вищої Соціології?
– Так-так-так. Під час його виступу в Сибіру, один із моїх читачів теж запитав його: “Чи читали ви книги Григорія Петровича Клімова, і як ви до них ставитеся?”. Говорухін спочатку онімів від несподіванки, а потім верескнув – “Читав!!!”, вилаяв мої книги нехорошими словами і, повністю вибитий з колії, зібгав решту свого виступу...
Я ще тоді задумався – чому була така дивна реакція цього відомого російського патріота, режисера фільму “Росія, яку ми втратили”, на мою Вищу Соціологію? Відповідь не змусила довго чекати – днями мені привезли з Росії кілька томів Олега Платонова із серії “Терновий вінець Росії”, читаючи які я натрапив на повідомлення про те, що Станіслав Говорухін – масон. Тепер мені вже стала яснішою причина його такої бурхливої реакції на мої книги...
* – Григорію Петровичу, а яка реакція була б на ваші книги у вашого жидо-масонського комісара Альоші Мільруда?
– Та думаю, що така сама, як і у Станіслава Говорухіна або як у Штільмарка... Я на своєму гіркому досвіді давно вже відчув, що таке масонство і що таке інститут жидо-масонського комісарства, який запровадив ще Володимир Ілліч Лєнін-Бланк з Лебою Давидовичем Троцьким-Бронштейном. Цим інститутом комісарів, до речі, успішно користується і американська розвідка. Адже комісар – це наглядач від партії. Будь-якої партії. Приставлений до командира полку, він має більшу владу, ніж командир. Наочний тому приклад – мій жидо-масонський комісар Альоша Мільруд у ЦОПЕ...
Пропрацював я з цими людьми п'ять років, але маю вам чесно сказати, багато чого я тоді не розумів. У Радянському Союзі про біонегатив не писали, а спеціалізованої підготовки з цього питання у мене не було. Адже я знав про це тільки з нецензурних лайок, і тому, маючи вуха – багато чого не чув, маючи очі – багато чого не бачив. Славік Печаткін і Альоша Мільруд були професійними розвідниками, а я був інженер-електрик, який волею долі виявився президентом ЦОПЕ. У тому інциденті з розстебнутою ширінькою я тоді так нічого й не зрозумів і тому нічого про це нікому ніколи не розповідав, проте Печаткін все одно настукав Мільруду про те, що він тоді зп'яну засипався, а Альоша вже пішов доносити далі. Чи мало що може бути... А раптом я здогадався і все зрозумів...
Як ви думаєте, в яку розвідку він побіг скаржитися насамперед? В американську чи радянську? Я думаю, що він, швидше за все, побіг скаржитися в радянську розвідку!
* – То він же працював на американську?!
– Так, але, як правило, ЦРУ їх поїло, а КДБ – доїло. Багато педерастів були подвійними агентами, і сам чорт там не розбере, на кого вони більше працювали...
Продовжимо аналіз книги доктора Крича: “Дехто з нас, дегенератів, мучаться від свідомості того, що ми – “зло”, хоча ми ніякі не дегенерати, але багато хто називає нас так”
(с. 10). А тепер згадайте красиву формулу про те, що головний трюк диявола полягає в тому, щоб довести, що його не існує. Наступний гомосексуаліст повідомляє:
“...найкращий шлях утримати нас від компенсації нашої самотності і почуття неповноцінності за рахунок слабших людей – це дати нам пізнання про наше місце у житті. Тоді менше гомосексуалістів буде у психіатричних лікарнях і в прийомних лікарів-психіатрів”.
Зауважте, він знову ясно вказує на прямий зв'язок між гомосексуальністю та психічними хворобами і водночас буквально благає дати йому почитати конспекти наших лекцій...
* – Григорію Петровичу, якщо ліберали знову почнуть дорікати вам у тому, що ви даремно затіяли всі ці лекції – ось свідчення самих гомосексуалістів, які доводять, що ці люди самі просять пояснити їм, що з ними відбувається.
– Так-так-так. Дуже багато гоміків самі не розуміють всієї складності цієї проблеми.
* – Тут, мабуть, слід згадати позицію Церкви з цього питання, яка засуджує АКТ гомосексуалізму, але не самих гомосексуалістів. Тобто, якщо людина народжується гомосексуалістом, то це – не її провина, а вина її дегенеративних батьків, які, не знаючи Вищої Соціології, спробували обдурити самого Господа Бога. Це кара йому, так би мовити, за гріхи батьків. І якщо дегенерат переборе в собі це зло, якщо зробить правильний вибір і не сприятиме подальшому розповсюдженню диявола дегенерації, то ніхто його за гомосексуальність не засуджуватиме...
– Так-так-так. Він перейде тоді до іншої категорії, до категорії пригнічених гоміків. Говорити на цю тему надзвичайно важко – багато хто з гомосексуалістів вас можуть просто зненавидіти... Схоже, що саме це й мав на увазі Христос, коли говорив: “Не здорові потребують лікаря, а хворі” (Лука 5:3 1-32). А скінчилась його проповідь тим, що його розіп'яли. Для перевірки ви можете спробувати поговорити на цю тему серед ваших друзів і знайомих. Так би мовити, у якості “домашнього завдання”. Проведіть цю лабораторну роботу, і ви побачите, що половина ваших друзів почне шалено протестувати, шипіти і плюватися. Чому? А ви згадайте про 50% грішників доктора Кінсі...
* – Типовою реакцією будуть вигуки “неетично”, “це брудна тема”, “про це краще помовчати” і т. д...
– Так-так-так. Саме тому деякі філософи й кажуть, що перший трюк диявола – довести, що його не існує, що він Ніхто і Ніщо... А інші філософи додають: “Так, але це Ніщо – нищить”. Дивно, так?
Далі доктор Крич описує дружину-лесбіянку, яку послали до психіатра, бо вона почала говорити про самогубство. Чоловікові це набридло і він порадив їй: “Якщо тобі так закортіло самовбитися, то будь ласка, зроби це в іншому місті і хоч тут не ганьби ім'я нашої родини”. Вона ж, замість самогубства, сплуталася з іншою лесбіянкою, вже 14-ою за рахунком...
А ось яку фразу з Біблії, точніше зі Старого завіту, доктор Крич взяв як заголовок для наступного розділу своєї книги – “Твоє кохання було краще за любов жіночу”. Це з біблійного опису любовної історії пастушка Давида і царевича Йонатана. Це говорить майбутній цар Давид царевичу Йонатану.
Після такого заголовка доктор Крич розповідає нам досить нетипову історію про щасливого педераста задоволеного своїм життям, котрий зайшов до психіатра просто так, побалакати про те, про се... (с. 52). У наступній історії, однак, наведеній на с. 73, інший гомосексуаліст розповів нам правду про своє гірке життя: “...Я приречений на вічну самотність, я не маю морального права створити сім'ю, обійняти дитину, яка назвала б мене татом”
. Далі доктор Крич пояснює: “Суспільство переслідує цих нещасних істот до самої смерті або ж заганяє їх у шлюби, а потім тріумфально вигукує: «Погляньте що це за дегенерати!»...”
.
Так, цьому пацієнту можна тільки поспівчувати, але я все ж більше співчуваю нормальним людям, які, нічого цього не знаючи, виходять заміж за таких ось дегенератів, і потім страждають все своє життя через елементарне незнання законів Вищої Соціології. Саме тому я й читаю всі ці лекції, щоб вони принесли користь як нормальним здоровим людям, так і самому біонегативу.
А ось кумедна інформація: “П'ятнадцятирічний неврастеничний хлопчик роками тренування зробив свій спинний хребет настільки гнучким, що зміг смоктати свій власний член”
(с. 78).
* – І сміх, і гріх із цими гоміками. Прямо гутаперчевий хлопчик якийсь. У цирку можна показувати...
– Так, а наступний гомік зізнається: “...чесно кажучи, жінки викликають у мені нудоту навіть тоді, коли офіціантка подає мені їжу”
(с. 84). Інший же педрила був єдиною вижившою дитиною у сім'ї з 10 дітей. Решта померла в ранньому віці. Ви думаєте, що то була родина алкоголіків? Ні. Батько – відомий лікар, мати – явна психопатка.
На сторінці 88 описано те, що називається соціальним злочином, тобто – кровозмішення. Батьки пацієнта були родичами, а їх єдиний син заробляв собі на життя як гомосексуальна повія і, як він сам стверджує, непогано заробляв.
Ось ще один приклад – ще одна гомоповія, яка розбагатіла на своїй власній дупі. Його батько, до речі, був масоном 33-го ступеня (с. 91).
* – Ого! Григорію Петровичу, це пташка високого польоту! 33-ю ступінь масонства частенько мають американські президенти і члени Верховного суду США.
– Так-так-так. Тато – великий масон, а синок – гомосексуальна повія... До речі, у президента США Рональда Рейгана син, балетний танцюрист, нещодавно публічно зізнався в тому, що він частенько зливався зі своїм інструктором з балетних танців в екстазі одностатевого кохання... А дочка президента США Рональда Рейгана – нещодавно знялася оголеною на обкладинці порножурналу, де її голі цицьки тисали могутні руки негра... У тому ж журналі вона опублікувала кілька своїх есе, в одному з яких вона описує свою мрію – мати вдома не звичайні стільці, а стільці з дерев'яними чоловічими членами, що стирчать із сидінь. Щоб гості її іменитих батьків відчували себе більш комфортно під час святкових застіль... (На сьогоднішній день – кінець 1999 року – президент Рейган перетворився на старого, що вижив з розуму, який не впізнає ні свою дружину, ні своїх дітей, ні своїх охоронців – Ред.)
Але давайте не будемо відхилятися від теми. Доктор Крич наводить у своїй книзі ще багато цікавих фактів. Наприклад, він пише: “Деякі гоміки віддадуть вам своє серце, а за хвилину вони переріжуть вам горло”
.
Добрею ілюстрацією цього є взаємини відомого революціонера Пінкуса (Пінхаса) Рутенберга і не менш відомого священика – попа Гапона. Пінхас Рутенберг народився у 1878 році в містечку Ромни на Полтавщині. Батько майбутнього революціонера був єврейським купцем 2-ої гільдії, а мати – дочкою рабина Пінкуса Марголіна з Кременчука. Хлопчик до 11 років навчався в хедері, а потім в реальному училищі. Закінчив його з відзнакою і став першим євреєм, прийнятим до Петербурзького Технологічного інституту, який він також закінчив з відзнакою. У 1904 році Пінхас отримав посаду начальника інструментальної майстерні на Путилівському заводі і незабаром зблизився з Гапоном і став його “найближчим помічником”.
9 січня 1908 року Пінхас Рутенберг організував ходу робітників до Зимового палацу з петицією на ім'я царя (якого в цей день навіть в місті не було). Цей день пізніше увійшов до російської історії як “Кривава неділя”.
Пінхас Рутенберг особисто розробив маршрут проходження робітників, і сам йшов у першій шерензі демонстрантів пліч-о-пліч з попом Гапоном. Він навіть затулив його своїм тілом від куль солдатів, коли ті почали стріляти. Пінхас навалився на нього всім своїм тілом і звалив Гапона на землю, і вони пролежали один на одному, поки стрілянина не вщухла. Пізніше Пінхас повів Гапона в безпечне місце і допоміг йому перебратися за кордон.
Одночасно Пінхас Рутенберг також відомий і як... вбивця того ж Гапона. Рутенберг заманив тоді Гапона в квартиру-пастку, де Гапона було повішено на гачку від вішалки...
У 1925 році в Росії була видана книга спогадів Петра (Пінкуса) Рутенберга під назвою “Вбивство Гапона”. А ось вам ще кілька пікантних деталей із біографії цієї людини. Для одруження з Ольгою Хоменко, Пінхас Рутенберг... хрестився. Коли ж дружина народила йому трьох дітей, революціонер Пінхас вирішив... повернутися назад до іудаїзму.
За власною ініціативою він виконав суворий середньовічний обряд – публічно покаявся перед громадою, ліг на землю біля порога синагоги і прийняв покладені віровідступнику 30 ударів батогом. Після чого його було прощено. Дружину і дітей він покинув, став затятим сіоністом і помер у 1942 році від раку в Палестині дуже багатою людиною.
Майже в кожному місті Ізраїлю є вулиця Пінкуса Рутенберга, хоча, заповідаючи усі свої статки на будівництво університету в Хайфі, Пінхас категорично заборонив називати його ім'ям міста, селища і вулиці. У двотомній біографії Рутенберга, написаної Елі Шалтіель, підбито підсумок його життя в землі обітованій – “Жив він один, без сім'ї. Особистого життя у нього не було. Він жив інтересами своєї країни, своєї шляхетної справи...”
* – Григорію Петровичу, а чому Ви думаєте, що це була пара гомосексуалістів?
– Пінкус Рутенберг був народжений дочкою рабина, а що воно таке ми вже обговорювали в попередніх розділах. Ну, а священик піп Гапон, найкращий друг революційного іудея Пінхаса Рутенберга, зважаючи на все, був з тієї ж категорії. Схоже, що вони були любовною парочкою на кшталт нащадка священнослужителя Енгельса і нащадка рабина Мордехая Леві (Карла Маркса). До речі, Енгельс навіть усиновив позашлюбного сина свого коханця і теж, як і Рутенберг, помер застарілим холостяком, хоча вони були дуже багатими людьми.
Щоб усе це краще було вам зрозуміти, я наведу таку цікаву інформацію – у США 60 млн. католиків окормляються з рук 46 тис. католицьких священиків і, як нещодавно повідомила своїм читачам американська газета “Канзас Сіті Стар”, католицькі священики вже сотнями повільно вмирають від СНІДу. Справа дійшла до того, що більшість семінарій почали вимагати обов'язково від усіх своїх учнів здавати кров для перевірки на зараженість цією хворобою. Далі газета повідомила таку цікаву статистику – частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у чотири рази вище, ніж у середньому по країні...
Це – в середньому по країні, а в штаті Канзас і в штаті Міссурі частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у сім разів вище. Священик A. W. Richard Sipe, який витратив 30 років на вивчення сексуальних проблем у церкві, вважає, що в цілому по країні частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у вісім разів вища, а відомий психіатр і фахівець з проблеми СНІДу Joseph Barone стверджує, що частота захворювання на СНІД серед католицьких священиків у одиннадцять разів вища, ніж в середньому по країні.
Справа в тому, що багато випадків смерті спідоносних священиків сором'язливо приховуються і проходять за іншими категоріями, оскільки лікарі не хочуть ганьбити церкву і тому проводять смерть священиків-спідоносців не за категорією СНІД, а за іншими категоріями. Наприклад, Нью-Йоркський єпископ Emerson J. Moore раптово залишив службу у своїй єпархії і відбув на далеку периферію в штат Міннесота, де незабаром помер у притулку для спідоносців. У свідоцтво про його смерть лікарі вписали “помер природною смертю”, а у графі професія була вказана “промисловий робітник”...
Джон Кенан, католицький священик і “clinical psychologist” клініки для спідоносних священиків у Чикаго (Blessed Sacrament clinic in Trinity House) заявив, що проблема ця вже набуває вигляду епідемії. Якщо спочатку його клініка обслуговувала тільки місцевих священиків-спідоносців, то тепер, після того, як він та його помічники розробили і впровадили програму анонімного тестування на СНІД усього священства, з подальшим оповіщенням єпископату, священики-спідоносці стали до них надходити вже з усієї країни...
Чарльз Ізола, психіатр-терапевт із відділу соціальних послуг міста Нью-Йорка показав, що ВСІ священики заражені СНІДом, яких він консультував, були чоловіками-гомосексуалістами у віці 40-60 років. Усі вони заразилися цією хворобою під час гомосексуальних відносин зі своїми партнерами. У декого із них гомосексуальні стосунки виникли ще під час навчання у семінарії і тривали після висвячення їх у сан. А у інших гомосексуальні зв'язки почалися з іншими священиками вже після висвячення. Деякі з них заразилися СНІДом через гомосексуальні зв'язки зі звичайними парафіянами, де вони проповідували.
Продовжимо, проте, аналіз книги доктора Крича “Гомосексуалісти”. Ось ще одна цікава цитата:
“«Втомлені» – великі брехуни, і вони пишаються тим, що вони дегенерати і не хочуть лікуватися”.
Як це вам подобається? І далі:
“Чи здатні гомо любити? Мало хто з них може дійсно любити, інші не здатні любити нікого, окрім самих себе”.
Згадайте святе євангеліє: “Бог є любов, і той, хто перебуває в любові, перебуває в Богові і Бог у ньому”
. Ось вам різниця між Богом і дияволом.
Ще одна цікава ілюстрація. Є у нас в Нью-Йорку радянська графиня Щапова, вона ж – Олена Лімонова, яка написала книгу “Це я – Олена. Інтерв'ю із собою” під редакцією поета Кузьмінського. Ось, до речі, її фотографія.
* – Чарівна дівчина... Будь-який чоловік мріяв би з такою одружитися... Яка дитяча невинність у чарівних очах...
– Так... Ця чарівна радянська графиня Щапова сама зізнається, що вона лесбіянка, садистка і наркоманка із Третьої хвилі. Крім того, вона – колишня дружина письменника-порнографа педераста Едічки Лімонова.
Так ось, ця графиня Щапова у своїй книжці “Це я – Олена” описує такі речі, про які навіть я, професор брудних справ, маю зізнатися, не чув. Чим займалася колишня дружина письменника-педераста Едічки Лімонова? Вона, виявляється, прив'язувала собі на стегна гумовий чоловічий член і натягувала ним чоловіків-педерастів у дупу, попередньо прив'язавши їх до стовпа і роблячи при цьому всякі невимовні садо-мазохістичні операції.
А ось вам інша фотографія з цієї книги – та сама радянська графиня Щапова вже повністю оголена і сидить на чорному коні. Ліворуч від неї – висить на гаку закривавлена м'ясна туша, у центрі – сама гола лесбіянка на коні, а праворуч – у наполеонівській трикутці весь одягнений в одяг із чорної шкіри, стоїть відомий в еміграції художник Михайло Шемякін, якого свого часу викинули з Радянського Союзу. На цій фотографії ви знайдете все – і комплекс Наполеона (Шемякін на голові носить трикутку, тобто явна манія величі), і садо-мазохістичні атрибути у формі чорного шкіряного одягу, в який він затягнутий з голови до ніг і оголене жіноче тіло, що сидить на живому чорному коні, і скривавлена яловича туша, що висить поруч. Цей Наполеон-Шемякін збирається незабаром влаштовувати виставку своїх робіт у матінці Москві...
* – Григорій Петрович, колишній чоловік Олени – відкритий педераст Едуард Лімонов мав підозріло “хорошу пресу” на Заході, а тепер в Союзі раптом прикинувся затятим націонал-патріотом, причому його охоче друкують комуністичні газети...
– Тому філософи і говорять про диявола, що він страшний пройдисвіт. Такий самий пройдисвіт і цей Едічка Лімонов. Вчора він був анархістом, сьогодні він письменник-педераст, а завтра може стати “істинним” націонал-патріотом. До речі, свою емігрантську кар'єру Лімонов розпочав у Нью-Йорку. Спочатку він тут приторговував своєю дупою як гомопроститутка, але через деякий час отримав підвищення. Його взяв до себе кухарем один єврей-педераст, відомий на всю Америку мільйонер. Він якось довідався, що Едічка, крім усього іншого, добре готує український борщ, та й закохався в нього... Вони там обоє виявилися майстрами на всі руки – і борщі варять, і книжки пишуть, і з автомата стріляють. Його скандально відома книга “Це я – Едічка” докладно описує всі його педерастичні пригоди у Нью-Йорку. У ній багато порнографії, причому – брудної порнографії. Але водночас він там так яскраво описав усю цю американську “свободу”, що певною мірою її можна навіть назвати... патріотичною книгою.
Сьогодні цей педераст-патріот носиться по всьому світу з маленькою валізкою, в якій у нього є весь садомазохістичний набір: шкіряна майка, шкіряні труси та шкіряні батоги різних сортів, так би мовити, про всяк любовний випадок...
Десять років тому, у січні 1977 року, коли Лимонов був ще нікому не відомим представником 3-ї євмігрантської хвилі, він випросив у мене поштою книгу “Справа №69”, де саме йшлося про дисиденцію і про дисидентів. Десь через місяць він мені зателефонував, сказав, що він – представник Московської і Харківської літературної богеми, який працює зараз коректором у Нью-Йоркській газеті “Нове Російське Слово” і попросив дозволу приїхати і щиро поговорити. Він був тоді в істериці і бурхливо переживав недавній розрив зі своєю дружиною Оленою, яка його покинула, як педераста-невдаху, і пішла до перспективніших педерастів... Мене цей тип зацікавив тоді саме як свіженький представник радянської богеми, і я погодився його прийняти. Як зараз пам'ятаю – приїхав істеричний збуджений молодик, який майже годину бігав моєю кухнею і сповідувався мені у всіх своїх гріхах.
Виявилося, що це – “чисто російський” православний хлопець, що ходить до церкви, поет з Харкова, батько якого, Веніамін Іванович, служив у військах НКВС. Едічка розповів мені тоді, що він був одружений вже три рази, причому другою дружиною у нього була якась мадам Рубенштайн, сива єврейська стара, яка була набагато старша за нього і яка після 5 років шлюбу з ним збожеволіла на сексуальному грунті... Його третя дружина Оленка першим шлюбом була одружена зі старим євреєм, який у Союзі ще тоді мав білий мерседес... І це був лише початок його сповіді... Він постійно казав, що захоплений моєю книгою і що все написане в ній – абсолютна правда, бо він сам крутився серед цієї дисиденції і чудово всіх їх знав. Усвідомлюючи, що людина не в собі, я намагався не дратувати його своїми оцінками його вчинків, а дипломатично заспокоював – мовляв, з ким не буває... За годину, трохи заспокоївшись і виливши мені свою наболілу душу, Лимонов нарешті пішов.
Яким же було моє здивування, коли за кілька років один із моїх читачів надіслав мені газетну вирізку зі статтею “Моє інтерв'ю з Клімовим”, написаною тим самим Едічкою Лімоновим. Я з цікавістю прочитав усе, що цей істеричний гомік помістив у цій статті і, мушу вам сказати, був глибоко розчарований... Мені тоді здалося, що я бачу педераста, який визнає свої гріхи і вступає на нову, чисту і світлу дорогу... Проте, практично все, написане ним у цій замітці, виявилося злобною брехнею і вигадкою хворої уяви цього, як виявилося, нерозкаяного педераста. Я тоді сумно посміхнувся і поклав цю вирізку в папку “Легенди і міфи про Григорія Клімова”...
Якщо ви думаєте, що Лимонов та його колишня дружина графиня Щапова образяться на мене за те, що я вам тут про них розповів, ви глибоко помиляєтеся. Вони обидва будуть лише вдячні мені за рекламу їхніх літературних творів.
Повернімося, однак, до книги доктора Крича “Гомосексуалісти”. Посилаючись на психіатра Ферензі, доктор Крич повідомляє:
“у походженні параної гомосексуальність грає не випадкову, а найголовнішу роль. Можливо, що параноя – це не що інше, як замаскована гомосексуальність” (с. 105).
“Параноя” з грецької означає “божевілля”. Це хронічне психічне захворювання, яке характеризується нав'язливими маревними ідеями, а іноді й галюцинаціями. Тобто ця штучка – гірша за шизофренію.
* – Такий же діагноз поставив товаришу Йосипу Віссаріоновичу Сталіну відомий професор Бєхтєрєв.
– Так-так-так. І подібний діагноз поставив графу Леву Миколайовичу Толстому його особистий лікар – знаменитий психіатр Россолімо, який помер в СРСР у 1928 році. А дідусь Лєнін називав графа Л. Н. Товстого “дзеркалом нашої революції”. Тієї самої революції, яка коштувала російському народу понад 60 мільйонів людських життів. Ось як ці “дивацтва” відбиваються на політичному житті країни.
* – Григорій Петрович, відомий письменник Криворотов пропонував навіть, за усю руйнівну роботу і духовне отруєння молоді, яким займався Л. Н. Толстой у своїх публіцистичних статтях, посмертно нагородити його... двома орденами Лєніна.
– Так-так-так. Я теж думаю, що граф Л. Н. Толстой їх повністю заслужив.
Перейдемо тепер до другої частини книги доктора Крича “Гомосексуалісти”. Тут наводяться свідчення кількох відомих лікарів-психіатрів. Відкривається друга частина книги статтею знаменитого сексолога доктора Магнуса Хіршфельда, який сам був гоміком і займався цими проблемами в Берліні з 1918 по 1933 роки. До речі, для лікаря-психіатра самому бути педерастом – це досить звичайна історія.
* – Подібне пізнається подібним?
– Так-так-так. Доктор Хіршфельд був чесним і порядним євреєм, однак, лише чверть-жид Гітлер прийшов до влади, як у 1933 році швиденько прикрив його “Інститут сексуальних наук” і став лікувати гоміків... концтаборами.
Отже, доктор Хіршфельд стверджував наступне: “Безумовно доведено, що гомосексуальність – це глибоко залягаюча конституційна схильність” (с. 119).
“Навіть до досягнення статевої зрілості дитина, яка пізніше стає гомосексуалістом, виявляє характерні ознаки, що відрізняють його від інших дітей” (с. 120).
“В якості експерименту опитали 500 гомо старших 25 років, в якому віці вони вперше відчули гомосексуальні прояви, – результати вийшли дуже цікаві, – у віці від 4 до 13 років, тобто до статевого дозрівання, у цьому зізналися 271 людина – 54%, тобто більшість”.
* – Про це ж пише у своїй книзі і графиня Лімонова-Щапова. Вона вперше відчула потяг до жінки у віці 5 років. Більше того, вона пише, що і зараз, йдучи вулицею, вона ловить на собі такі самі закохані погляди від дівчат 5-6 років.
– Так. Це цікаве зізнання. І у випадку з радянською графинею бачимо, що теорія з практикою збігаються. Адже теорія без практики, як то кажуть, мертва.
Далі доктор Хіршфельд продовжує: “...у віці від 14 до 20 років, тобто після статевого дозрівання, у цьому зізналися 183 людини – 36%, тобто меншість. Таким чином, більшість відчули гомосекс ще до статевої зрілості”.
Доктор Хіршфельд робить висновок, що це свідчить про вроджений характер гомосексу. Ось дослівна цитата:
“Дослідження сімейного дерева показують, що гомосекс є результатом біологічної спадковості”.
І ось що важливо: якщо в сім'ї одна дитина ненормальна, то, як правило, інші діти теж будуть ненормальними.
* – Отто Вайнінгер писав, що у кожній людині існують жіноче і чоловіче начала. У нормальних людей це це співвідношення становить 1% до 99%. В бісексуальних людях – 50% на 50%, а у відкритих гомиків, навпаки, 90% на 10%. Отто Вайнінгер це називав спектром або схильністю до гомосексуальності.
– Насправді ніяких бісексуальних людей немає. Все це – гоміки, які намагаються вдавати нормальних людей.
Доктор Хіршфельд продовжує: “...не тільки їхні предки і родичі, а й їхні нащадки свідчать про конституційний характер гомосексуальних чоловіків і жінок. Чим більше я бачу гомосексуальних чоловіків і жінок, як повністю гомосексуальних або ж переважно гомосексуальних, тим сильніше моє переконання, що справжнім злочином гомосексуалістів є їх шлюб”.
У мене в книзі це місце підкреслено червоним олівцем: “Справжнім злочином гомосексуалістів є їх шлюб”.
А доктор Хіршфельд продовжує: “...я, поза всяким сумнівом, переконаний, що чоловіки і жінки, які одружуються, знаючи про свою гомосексуальну схильність, винні у серйозному обмані, щонайменше, коли вони не повідомляють про це другій стороні заздалегідь і в цілком зрозумілій формі” (с. 125).
Так, над цією проблемою билася моя красуня Наташа Кларксон. Вона мені туманно говорила тоді про якесь інше кохання, яке може до неї повернутися. Ходила-ходила колами навколо, але прямо зізнатися мені вона так і не змогла.
* – Григорію Петровичу, тут йдеться про шлюб із нормальною людиною?
– Так-так-так. Це і є головним злочином! Коли вони одружуються між собою, то це ще нічого, щоправда, за умови, що вони не роблять дітей. А от коли вони одружуються з нормальною людиною, коли вони не попереджають нормальну людину, яка нічого подібного не підозрює, про свою гомосексуальну схильність, тоді і відбувається той злочин, про який говорить чесний єврейський вчений доктор Хіршфельд. Тобто – коли гомо одружуються зі здоровою людиною і, особливо, якщо вони при цьому ще й народжують потомство.
“Кількісна та якісна шкода, яка завдається життю нації гомосексуальними шлюбами, – продовжує доктор Хіршфельд, – полягає у тому, що це часто позбавляє здорових людей можливості мати дітей, а можливі діти від таких шлюбів рідко бувають цілком нормальними”.
Саме тому Гітлер і гнав гомосексуалістів у концтабори. За рецептами єврейського доктора Хіршфельда.
“Протягом дев'ятнадцяти століть навіть вбивство батьків і найогидніші зґвалтування були менш огидними і ненависними, ніж гомосексуальність. І протягом тривалого часу гомосексуалістам і навіть тим, кого підозрювали у таких нахилах, загрожувала смерть на багатті. І пізніше їх переслідували найсуворіші покарання: безчестя, економічний остракізм, розрив всіх соціальних зв'язків і т. д. І подивіться, не кажучи вже про античний світ, сучасна історія нам ясно показує, що значна кількість знаменитих чоловіків, принців, володарів влади та багатства, які могли б тримати цілі гареми і могли б мати коханок з найкращих красунь світу, і, незважаючи на все це, вони не могли подолати свою ганебну пристрасть. Чи можете ви уявити більш переконливий доказ про вроджений характер гомосексуальності?” (с. 126).
* – Тобто протягом дев'ятнадцяти століть це вважалося ганебним злочином, а останні 19 років уся ця погань вже гордо виходить на паради, та ще й у Нью-Йорку, та ще й міжнародними організаціями і делегаціями від провідних університетів. Що ж це за божевільне 20-те сторіччя таке? І саме Нью-Йорк є на сьогодні епіцентром хвороби СНІД, тобто всесвітнім епіцентром цієї хвороби.
– Так-так-так. Господь Бог довго чекає, та боляче б'є. Вся ця дивна симпатія влади до педерастів починалася з революцій: з англійської, французької, італійської, “великої” жовтневої... Усі три революції – і Велика французька, і Італійська, і радянська Жовтнева – всі вони дарували права євреям і гомосексуалістам. Завжди вони йшли дуплетом – євреї і гомосексуалісти. Після Французької революції євреї здобули право на громадянство і водночас гомосексуальність була викреслена з кодексу соціальних злочинів. Після 1917 року євреї теж отримали масу привілеїв, а стаття про покарання за педерастію миттєво зникла з Кримінального кодексу і тільки в 1934 році, у березні місяці, якраз перед початком Великої Чистки, всесоюзний староста Михайло Калінін підписав закон, згідно якому гомосексуалізм був знову включений до складу соціальних злочинів.
* – І відразу ж почали саджати провідних єврейських керівників...
– Так-так-так. Лікар Хіршфельд услід за цим м'яко, але дуже переконливо заявляє, що багато хто з його колег-психіатрів за цим пунктом, тобто за пунктом гомосексуальності, частенько брешуть, і причому – навмисно брешуть. Оскільки доктор Хіршфельд – єврей, то можна логічно зробити висновок, що він – чесний гомік. Тобто “святий грішник”, а його колеги, які брешуть – це нечесні гоміки, тобто “грішні святі”.
Нещодавно у США зібрали статистику самогубств за професіями і на першому місці опинилися лікарі-психіатри. Основною ж причиною самогубств є психічні хвороби, тобто депресії. І всі ці психічні хвороби, як правило, так чи інакше пов'язані із гомосексом. Тому грецькі мудреці й казали: “Лікаре – вилікуйся сам”, а римляни додають – “подібне пізнається подібним”. Ось з цієї причини багато психіатрів і йдуть у психіатрію – щоб вивчити свою хворобу і взяти її під контроль, а заразом і бути ближче до себі подібних.
Далі доктор Хіршфельд цитує доктора Б. Глоба: “Для них характерні нарцисизм і егоїзм, байдужість до людей загалом, у них немає національних чи патріотичних почуттів, у них загальна зневага до соціальних законів, до релігії. Усі вони ясно відчувають комплекс неповноцінності, але носять маску переваги” (с. 146).
* – Григорію Петровичу, ці слова настільки гарні, що їх можна було б вибити перед будівлею ООН. Замість пророцтва Ісаї. Ця формула могла б вирішити більшість проблем, що хвилюють сучасний світ. Як тут не згадати дідуся Лєніна, котрий прямо говорив: “А на Росію мені, панове, начхати!”
– Так-так-так. Яскраво виражений асоціальний тип. У наступній статті з книги доктора Крича, доктор Г. Генрі порівнює групу нормальних людей та групу гомо, і різниця відразу ж впадає йому в очі:
“Усі нормальні пацієнти були одружені та мали дітей. Жоден з них не був у розлученні і не мав позашлюбних зв'язків. Нормальні чоловіки мали від 1 до 4 дітей, а нормальні жінки народили від 1 до 7 дітей. На противагу цьому ніхто з гомомужчин не мав дітей, і лише 3 з 17-ти були одружені, 2 з цих 3 були розведені, а 3-й жив окремо від дружини. З 16-ти гоможінок 5 були одружені, але 2 були розведені і 1 шлюб був анульований. Лише 4 з цих 16-ти гоможінок мали дітей, і ніхто з них не мав більше однієї дитини” (с. 154).
Тут ви бачите основну причину більшості розлучень в Америці. Тобто доктор Генрі підтверджує висновки доктора Хіршфельда, чесного єврейського гоміка, за рецептами якого Гітлер гнав німецьких та єврейських гоміків до концтаборів. Якби чверть-жид Гітлер був розумнішим, то він би дав доктору Хіршфельду охоронну грамоту і зробив би з нього почесного германця, оскільки у своїй науковій діяльності Хіршфельд був чесною людиною, чесним ученим, чесним євреєм і чесним гоміком. А це – найголовніше.
* – Так вчинила Святіша Інквізиція з напівєвреєм Торквемадою, коли направила його організувати Інквізицію в Іспанії і робити те, що пізніше рекомендував робити доктор Хіршфельд. Таким чином, Ватикан виявився набагато розумнішим за Гітлера у цьому питанні.
– Так-так-так. І взагалі – я людина ліберальна, і ніхто не може мені дорікнути за брак гуманності по відношенню до гомиків та інших виродженців. Адже все це – не мої ідеї, а ідеї чесного єврея і чесного гоміка доктора Хіршфельда та його високовчених колег.
Далі доктор Генрі продовжує: “У віці 12 років пацієнт став жертвою анальних зносин зі своїм батьком і старшим братом...”
* – Вірменські штучки...
– Так-так-так. Там же на с. 156 прямо повідомляється, що тато і два сини гоміки натягували один одного в зад. Щось схоже було й у родині батька психоаналізу – знаменитого професора Зигмунда Фрейда. Тільки там незрозуміло хто кого натягував, чи батько Фрейда своїх дітей, чи сам доктор Фрейд вже своїх дітей, чи було і те, і друге...
Далі доктор Генрі описує, як один гомік, після того як одружився, під час медового місяця мало не задушив свою дружину, схиляючи її до злягання з собаками. Він вживав гашиш, марихуану і посипав свій член кайенським перцем (це найміцніший перець у світі), а щоб його член був більшого розміру, він обмотував його шматками гуми і вимагав від дружини, щоб вона мала з ним анальні зносини. Остаточно він збентежив свою дружину тим, що загравав з її подругою, досить старою, щоб бути його матір'ю. Коли дружина побачила, що її чоловік схиляє і подругу до анального сексу, вона нарешті взяла з ним розлучення (с. 157). Ось вам опис щасливого шлюбу педераста...
Знаючи це, ви краще зрозумієте “Крейцерову сонату” графа Лева Миколайовича Толстого, де він практично описав свій власний шлюб. Нехай би всі ці аномалії були б його особистою справою, але сам товариш Лєнін називав Толстого “дзеркалом нашої революції”, внаслідок якої загинуло понад 60 мільйонів людей, і в якій насамперед стріляли таких графів і князів, як Лев Миколайович Толстой. У психіатрії це називається комплексом самознищення, де одні гоміки (активні садисти) знищують інших гоміків (пасивних мазохістів).
Говорячи про Л. Н. Толстого, я згадав, що мій колишній “янгол” Наташа Майєр-Кларксон у віці 18 років працювала секретаркою в Толстовському фонді у Мюнхені, а створила цей фонд Олександра Толстая, 13-е дитя графа Л. Н. Толстого. Заправляла ж цим фондом Тетяна Шауфус, найкраща подруга “Толстой номер 13”, літня єврейка з вусиками і манерами відставної чекістки. І всі у фонді знали, що це дві старі лесбіянки... Питається, навіщо стара лесбіянка Шауфус взяла собі секретаркою молоденьку Наташу? Ворон до ворона летить...
Далі доктор Генрі пише: “...дещо важчим є встановлення життєвої схеми серед жінок-гомо. Їхні любовні переваги менш очевидні, а зв'язки між жінками менш помітні” (с. 157).
А ось опис ще однієї такої красуні: “...пацієнтка отримувала найбільше задоволення від онанізму, яким вона займалася з трьох років, і шляхом статевих зносин з чоловіком достатньо старим, щоб бути її батьком” (с. 158).
Це те, що у психіатрії називається комплексом Електри.
Наступна історія – один гомік одружився з лесбіянкою, яка виявилася безплідною, і вони стали ходити на спіритичні сеанси, якими заправляв інший гомік. Причому цей другий гомік після своїх “сеансів” просто натягував першого гоміка, тобто її чоловіка. Потім доктор Генрі пише про цього чоловіка, тобто про гоміка номер один: “Він бачив Ісуса, думав, що він Його син (тобто Ісуса) і був упевнений у тому, що він призначений долею, щоб покращити світ”
(с. 166).
Лєнін теж покращував світ, потім прийшов Сталін – найкращий учень Лєніна і усіх цих ленінців перестріляв. Сьогодні КДБ став садити вцілілих онуків і правнуків цих ленінців у дурдоми, а сам ленінізм офіційно став називати манією реформаторства. А сіонський мудрець Натан Лейтес із Гарвардського проекту насадив таких ленінців на “Голос Америки” та “Радіо Свобода”, щоб по радіо вони мутили голови своїм побратимам у Радянському Союзі та піднімали їх на нову революцію. А КДБ усіх цих дисидентів відловлює та садить. Все відбувається за першим законом марксизму про єдність та боротьбу протилежностей...
* – Григорію Петровичу, а яке відношення мають “Голос Америки” та “Радіо Свобода” до Гарвардського проекту?
– Усі вони були створені на принципах, викладених у Гарвардському проекті, головним з яких був Комплекс латентної гомосексуальності товариша Лєніна. Як правильно говорив товариш Сталін: “Лєнін помер, але справа його живе”
. Вперше книгу Крича я прочитав у 1956 році, коли я, як сліпе кошеня, ще тикався носом у всілякі таємниці і загадки. І лише через 30 років я багато чого зрозумів і став свого роду професором по нечистій силі, який сидить у вежі зі слонової кістки і дивиться зверху вниз на темне болото людських пристрастей. Дехто запитує мене, хто я такий: правий я чи лівий? Маю чесно сказати, що я не правий і не лівий, бо там і там є свої фанатики-педерасти.
Я ніби верхній, хто дивиться на все це, так би мовити, з академічної точки зору. Міністерство охорони здоров'я не загрожує, Міністерство охорони здоров'я – попереджає...
На жаль, все це мені вдалося зрозуміти, тільки витративши багато років на важку і копітку працю дослідника-одинака. Є така російська приказка: “Якби молодість знала, якби старість могла”. На жаль, це дуже і дуже правдива приказка...
Закінчуючи сьогоднішню лекцію про гомосекс, я хочу ще раз наголосити, наскільки ця проблема складна і наскільки вона широко і незримо поширена серед нас. Все, про що ми говорили сьогодні, буде дуже корисно знати здоровій половині людства, яка нічого не знає про біонегативну зараженість і нічого не підозрює про злочинні справи дегенератів, постійно наражаючи цим на смертельну небезпеку своє сімейне життя і життя своїх дітей і онуків. Все це буде так само корисно знати й іншій, не зовсім нормальній половині, якій Вища Соціологія допоможе прийняти вірне рішення і зробити правильний вибір свого шляху в житті, поставивши свої неординарні обдарування на службу всьому людству, на службу Господу Богу, а не пийсатому дияволу.