Григорий Клімов «Червона Каббала»

Глава 4. Бог захоче покарати – відніме розум

У сьогоднішній лекції ми продовжимо аналіз трьох складових частин процесу дегенерації, тобто аналіз того, що в Біблії називають “Деревом зла”, яке, згідно з Вищою Соціологією, має три основні гілки: статеві збочення, психічні хвороби і різні вроджені деформації організму.

Сьогодні ми зупинимося на другій стадії дегенерації і розпочнемо нашу лекцію з аналізу психічних хвороб. При цьому, щоб ніхто не запідозрив нас у марксистко-ленінській упередженості, я намагатимуся посилатися на нейтральні зарубіжні джерела.

Отже, велика Нью-Йоркська газета “Дейлі Ньюс” у статті “Психічні хвороби – загроза США” повідомляє нам:

“...у багатомільйонному Нью-Йорку кожна четверта людина страждає від тієї чи іншої форми неврозів або ж має помітні відхилення від психічної норми... 55% лікарняних ліжок у США зайняті психічно хворими людьми. У психіатричних лікарнях сьогодні міститься 750 тисяч людей, а окрім госпіталів існує ще 10 мільйонів психічно хворих... З 12 дітей, що народжуються зараз, один або вже хворий на психічну хворобу, або захворіє протягом свого життя”.

Зверніть увагу на цю фразу – “протягом свого життя”. Тобто виникнення психічної хвороби можливе протягом усього життя людини. Наприклад, деякі діти вже народжуються психічно ненормальними. В Америці є навіть такий спеціальний термін “край бебі” – плаксива дитина, тобто дитина, яка вдень і вночі постійно плаче без будь якої причини. Мати частенько знає, в чому тут справа, що це – покарання за її гріхи. Вона це чудово розуміє, але вам про це ніколи не скаже... Нормальна ж дитина з першого дня свого життя посміхається, сміється, і жодних безпричинних капризів, жодного безпричинного плачу в нього, як правило, не спостерігається.

Якщо біонегативна дитина все ж благополучно народиться на світ, то в подальшому житті на неї чекає ще кілька критичних періодів-випробувань.

Перший критичний період – вік статевого дозрівання, тобто вік, коли у організмі дитини починається гормональна революція. Це зазвичай відбувається у віці від 13 до 16 років. Я часто спостерігав таку революцію серед дітей моїх знайомих. Хороша сім'я, сину 12 років, хороший хлопчик, грає на піаніно, слухає тата і маму, тато і мама пишаються ним... А до 16 років цей хлопчик раптом перетворюється на хіппі. Відпускає волосся до плечей, одягається як босяк, хамить своїм батькам і нюхає наркотики... Тато з мамою шоковані – що робити?

Коли на початку 60-х років в Америці відбулася сексуальна, а точніше – гомосексуальна революція, то в результаті цієї революції з'явився цілий клас підлітків-хіппі, які не знали, чого вони хочуть, і що їм із собою робити в цьому житті. Вчитися вони не хотіли, працювати вони не хотіли, курили наркотики, хамили своїм батькам і втікали з дому. При цьому вони об'єднувалися у свого роду зграї, які самі ж називали “комунами”. Цікаво – хіппі, покидьки суспільства теж вживали це слово “комуна”...

Американських психіатрів і соціологів тоді часто запитували – що це за явище таке, що таке ці хіппі? І ось одного разу один чесний психіатр дав чітке визначення цій проблемі: “Хіппі – це підлітки, у яких є серйозні психо-сексуальні проблеми”. Характерно те, що цей лікар-психіатр попросив, щоб його ім'я не згадувалося...

* – Америка ж вільна країна, чого він боїться?!

– От у тому й річ! Чого він боїться?.. Справа тут, гадаю, полягає в тому, що хоч він і сказав правду, але, якщо його підопічні взнають його прізвище, то він втратить усіх своїх пацієнтів. Адже, як правило, психічні хвороби невиліковні, тобто вилікувати своїх пацієнтів він не може... тоді навіщо ж ходити до такого психіатра?

Отже, перший небезпечний період – це гормональна революція під час статевого дозрівання дитини. Це той період, коли у неї можуть виявитися різні психосексуальні проблеми, і для сторонніх стає помітно вже неозброєним оком, що ця людина має якісь ненормальності психіки.

Другий небезпечний період – гормональна революція під час вагітності. Фахівці знають, що деякі жінки саме в цей період, а особливо після пологів, можуть спробувати покінчити життя самогубством. Мені це явище, на жаль, добре знайоме з особистого досвіду. Вже будучи тут, в Америці, я дізнався від друзів з Новочеркаська, що моє перше кохання, Оленка Берко, після цілком успішних пологів другої дитини покінчила життя самогубством. У неї тоді почалася важка післяпологова депресія, і вона повісилася...

Третій небезпечний період – це гормональна революція під час клімаксу. Вважається, що з 10 жінок 2 захворюють клімактеричним божевіллям. Але тут необхідно зробити наступне уточнення: хворіють, як правило, тільки жінки з латентною або пригніченою гомосексуальністю, тобто ті, котрі займалися ротовим сексом, тобто природжені мінетчиці, а таких, згідно з американською статистикою, 52%. Оскільки з 10 жінок – 5 мінетниць, а 2 з них – захворіють клімактеричним божевіллям, то це означає, що 40%, тобто майже кожна друга природжена мінетчиця в період клімаксу хворіє на клімактеричне божевілля і дуже часто це клімактеричне божевілля закінчується для чоловіка брудним і болісним розлученням.

Справа тут у тому, що у жінки, яка захворіла на клімактеричне божевілля, як правило, з'являється патологічна ненависть до чоловіка. Вона могла добре прожити з чоловіком 25 років, народити йому купу дітей, але, коли приходить клімакс, ця жінка раптом стає справжньою мегерою, починає ненавидіти свого чоловіка і все це, як правило, закінчується розлученням. Тому, якщо ви знаєте серед ваших знайомих розлучених жінок, які прожили з нормальним і тверезим чоловіком по 10, 20, 30 років, а потім у віці клімаксу раптом ні з того ні з сього розлучилися з ним, то можете бути впевнені, що це були природжені мінетчиці.

* – Але на сьогоднішній день в Америці оральний секс вважається звичайним явищем. Це вже не гріх...

– Так, за статистикою доктора Кінсі, серед шлюбних пар США цим займається 52% жінок і 54% чоловіків. В таких умовах ненормальне стає нормою. Наголошую ще раз – не оральний секс викликає психічні хвороби, а психічні хвороби у початкових стадіях проявляють себе у вигляді сексуальних ненормальностей. Це – ніби латентна, тобто спляча психічна хвороба, і вона може проявитися в момент стресу всього організму внаслідок чергової гормональної революції. Як у період статевого дозрівання, так і в період пологів або ж в період клімактеричного згасання.

І це – не просто лотерея, як багато хто думають, а залізна закономірність, тобто ця людина була гнилою вже від народження. Тому, коли під час клімаксу в організмі жінки відбувається гормональна революція, то саме тоді всі ті ненормальності, які були у неї в латентній або пригніченій формі, виходять назовні під виглядом так званого клімактеричного божевілля. Те саме стосується і чоловіків, але набагато меншою мірою. У чоловіків, однак, це відбувається років на десять пізніше і, як правило, проходить у більш м'якій формі.

Гарний приклад – родина графа Льва Миколайовича Толстого. Адже і він сам, і його дружина на схилі років явно захворіли на клімактеричне божевілля. Якщо ви почитаєте біографію Толстого, то жахнетесь: граф Толстой – то ховав від себе рушниці, щоб не застрелитися, то ховав від себе мотузки, щоб не повіситися. Його дружина при цьому бігала навколо – то з отрутою, то з пістолетом і не знала, труїтися їй чи стрілятися. Божевільний будинок!

А щоб вам усе це краще зрозуміти, необхідно згадати, що у своїх щоденниках Льова Толстой, у віці двадцяти трьох років, прямо писав, що він ніколи не любив жінок, але часто закохувався в чоловіків, ще не знаючи тоді слова “педерастія”. Ось бачите, в юності – безневинний запис у щоденнику, а на схилі років – психічна хвороба у вигляді клімактеричного божевілля.

Тепер, після цього короткого вступу, я сподіваюся, ви вже краще розумієте фразу “захворіє протягом свого життя” зі статті “Психічні хвороби – загроза США”.

Добре – тоді давайте продовжимо.

“Щороку в психіатричні клініки США приймаються 250 тисяч нових пацієнтів, тобто чверть мільйона, і близько 100 тисяч осіб приймаються повторно”. Оце цікаво! Всього надходить 350 тисяч пацієнтів і 100 тисяч – тобто одна третина, потрапляє до божевільні повторно. Одночасно повідомляється, що в США 17 тисяч самогубств щорічно. В Америці навіть так прийнято, що якщо хтось намагався покінчити самогубством, його обов'язково везуть на перевірку до божевільні.

Подібна історія сталася з нашим відомим письменником-дисидентом Володимиром Максимовим, який сьогодні є головним редактором головного дисидентського журналу “Континент” у Парижі. Його перша книга “Сім днів творіння” – це практично опис божевільні зсередини. Головна дійова особа – сам В. Максимов. Він намагається накласти на себе руки, тому, нібито, що дружина сказала йому, що він недієздатний. Дуже розпливчастий він вибрав термін – недієздатний. Чи він імпотент, чи він – стерильний і в нього безпліддя, чи ще щось... Але як же сам Максимов підносить нам всю цю історію! Не він, мовляв, винен, а суспільство винне. Суспільство таке погане, що довело його до такого життя! Все це звичайно ж нісенітниця.

До речі, Максимов, живучи в Парижі, був відомий усім як абсолютний алкоголік... Ви вважаєте, що алкоголізм – це проблема лише в Радянському Союзі? В Америці, наприклад, є 4 мільйони п'яниць і ще 4 мільйони алкоголіків. До числа таких алкоголіків, як ми бачимо, потрапляє і наш письменник Вл. Максимов. Їх там було троє великих дисидентів-вигадувачів, і всі троє – алкаші: Володимир Максимов, Віктор Некрасов, колишній сталінський лауреат, і бард – Галич. Цього Галича я якось слухав тут у Нью-Йорку. Виступав він тоді з гітарою і співав нам свої дисидентські пісеньки. Суцільне розчарування, все навкруги погано... При цьому – заспіває він одну пісеньку, пограє на гітарі, відіп'є кілька ковтків зі склянки з водою, потім бере гітару і знову співає. На порожній сцені поруч із ним стоїть маленький столик, а на ньому – висока склянка з водою. Поруч зі мною сидить знайома, яка добре знає і Висоцького, і всю цю компанію, і каже: “Ти думаєш, ЩО він із цієї склянки п'є? Це не вода, а горілка. Він – абсолютно закінчений алкоголік, який і години не може прожити без алкоголю...”.

Кончив Галич погано: його вбило електричним струмом, коли він сидів у ванні і слухав радіо. Кажуть, що він був у дим п'яний, приймач упав у воду і його вбило електричним струмом... Жодна нормальна людина, сидячи у ванні, не гратиметься з електроприладами. Психіатри відразу помітять – комплекс саморуйнування, підсвідомий потяг до самогубства.

Сьогодні в Америці, за статистикою, кожен другий шлюб закінчується розлученням. У Радянському Союзі – те саме. У великих містах, таких як Москва, Лєнінград, Київ – там теж кожен другий шлюб закінчується розлученням. По всьому Радянському Союзу виходить трохи менше 50%, але це – за рахунок маленьких міст і сіл, тому що в провінції серед селян всяких ненормальностей менше, ніж у великих містах. Так от – у письменника Максимова перший шлюб також закінчився розлученням. Тож спроба самогубства, алкоголізм, розлучення – все це ланки одного ланцюга.

* – Цікаво дізнатися вашу думку про Володимира Висоцького, Григорій Петрович.

– Моя думка про Висоцького?.. Спочатку він мені не сподобався через свій хрипкий голос. Голосу ж у нього ніякого немає, а є одна істерична інтонація – крик психопата, точніше – крик охриплого психопата. Але потім, коли я кілька разів прослухав його пісні, я якось звик, вдалося навіть розібрати майже всі слова, які він там хрипко вигукував і треба відзначити, що слова в нього виявилися кращими, ніж його голос. Мабуть, свою популярність він набув саме за рахунок слів і бунтарського змісту своїх пісень...

До речі, його дружина нещодавно випустила в Парижі книгу-біографію, де вона досить докладно описує їхнє сімейне життя. Вона пише, що Володимир Висоцький був не просто алкоголік, а він був важким алкоголіком, абсолютно хворою людиною. Декілька разів він напивався до того, що йому робили реанімацію. Вона також пише, що він балувався наркотиками, а поєднання алкоголю і наркотиків – це вже підсвідоме самогубство. Такі люди, як правило, довго не живуть...

* – І ось що цікаво – багато хто вважає, що у своїх піснях Висоцький різав правду-матку. Однак він ніде і ніколи не відкрив правди з єврейського питання. Навпаки, він з цієї правди навіть знущався у кількох своїх пісеньках-пародіях на цю тему...

– Ви багато чого від нього хочете, адже Володимир Висоцький був напівєвреєм по батькові. Марина Владі, вдова Висоцького, писала, що навіть його рідний батько-єврей називав Володю негідником. Та й сама Марина – теж була штучка... І син його, старший, був наркоманом і алкоголіком...

* – Що цікаво, коли цей правдолюб народився від батька-єврея, то взяв би, та й заспівав би пісню з покаянням. Мовляв, наробили ми в Росії багато зла, практично знищили російську релігію і культуру, не кажучи вже про золотий генофонд російської нації – про селянство... Вибачте, мовляв, нас, росіяни, звісно, якщо ​​зможете...

– Ви дуже багато хочете від євреїв. На покаяння вони, схоже, просто вже не здатні... Вища раса... Божий народ...

* – Так він же був безстрашний правдолюб! Адже він за правду – життя своє готовий був віддати! В епіграмі-панегрику Гафта на Володимира Висоцького прямо сказано:

Такий величний і такий правдивий –
Ну як мені знайти слова?
Не зрадивши своєї мрії –
Твоя схилилась голова.
Нема двох різних тут опіній –
Ти просто наш Радянський Геній!

– Не знаю, не знаю... Одна з найбільш популярних його пісень називається “Полювання на вовків” і мені здається, що саме в цій пісні він у символічній формі говорив саме про євреїв. До речі, всі його симпатії були явно на боці вовків...

Майже всі радянські дисиденти були люди із психічними хворобами. Тому в Радянському Союзі й навідкривали для них усі ці спецпсихлікарні. Якщо за часів Сталіна таких людей просто розстрілювали або посилали до концтаборів, де вони невдовзі теж гинули, то після смерті Сталіна були зроблені великі послаблення і, як результат, всі ці хворі елементи сьогодні осміліли, перейшли в наступ і нахабно підняли голову у вигляді дисиденції. От і довелося владі в порядку самооборони, замість сталінських розстрілів і таборів, відкрити для них дурдоми, тобто спеціальні психіатричні лікарні. Багато хто з нинішніх дисидентів вже побував у них, і багато хто ще буде там пацієнтами...

Повернімося до статті з газети “Дейлі Ньюс” “Психічні хвороби – загроза США”.

Закінчується ця стаття фактом, що у США щороку відбувається близько 2 млн. злочинів і значна частина цих злочинів пов'язана з психічними ненормальностями у злочинців. Ніщо не нове під місяцем... Батько наукової кримінології Ломброзо ще на початку ХХ століття писав, що усі справжні злочинці, тобто злочинці-рецидивісти, зазвичай психічно ненормальні люди.

У книзі “Від Каїна до Христа”, В. Н. Малов, США, 1974, говориться: “У США не приховують, що близько 20% населення – душевнохворі”. Тобто кожен п'ятий американець, який зустрінеться вам на вулиці – душевнохворий. І нічого ж ви, як правило, не помітите.

Я наведу вам приклад із мого особистого досвіду про те, як важко в цьому розібратися. Колись, році так у 1956-му, була у моєї дружини знайома Надя Мерзлякова. Тоді їй було років 24 і вона була одружена з угорським євреєм з тих бунтарів, які в 1956 році влаштували угорську революцію. Потім усі ці революціонери втекли на Захід і єврейські організації США тоді прямо писали, що 90% цих утікачів на Захід були євреями.

Ось одним із таких утікачів і був єврей Коган – чоловік Наді, що вона ретельно приховувала і говорила всім, що її чоловік – угорець на прізвище Кон. Тобто угорський єврей із Когана став Коном, спробував зробити чергову революцію в Угорщині і, коли вона провалилася, втік до Америки. Вони тоді жили в Бостоні, де Надя працювала, а її чоловік навчався у Гарвардському університеті, причому навчався за її гроші. Він вивчав там... китайську мову. Угорський єврей приїхав до Америки і взявся за вивчення китайської мови... Здавалося б – дурість, абсурд, але сьогодні він уже працює на “Голосі Америки” у... китайському відділі. Він допомагає американським євреям розігрувати китайську карту і організовувати у Китаї чергову революцію. До речі, коли він ще навчався, а Надя – працювала, то він не лише повністю жив на утриманні дружини, а й купував ще дорогі речі і посилав їх своїй матері до Будапешта. Меблі, холодильник і т. д.

* – То чому ж вона його утримувала і все це терпіла?

– Я ​​Надю дуже добре знаю і думаю, що вона була мазохісткою, а всі мазохісти шукають своє щастя в нещасті. Звичайно, ніяка нормальна жінка з таким дармоїдом не зв'язалася б, а Надя прожила з ним близько п'яти років, хоча Коган, схоже, просто жив за її рахунок і заразом вживав її для своїх потреб. Потім вони, щоправда, розлучилися. Надя пояснювала всім своє розлучення тим, що він виявився паразитом, але пізніше з'ясувалося, що у Наді була від нього мертвонароджена дитина. Тож, схоже, не Надя покинула цього паразита, а цей паразит покинув її через мертвонароджену дитину. І такі речі в еміграції зустрічаються досить часто...

* – Так-так-так, Григорію Петровичу. Я на Брайтоні теж часто чув подібні історії про працьовитих російських жінок, яких брали дружинами свіжоприбулі радянські євреї-емігранти. Причому, чоловіки-євреї по прибутті до США займалися тут чорт знає чим – поезією, драматургією, словом “шукали себе”. А російські дружини в цей час в цей час пахали, як коні. У кількох сімей, як я чув, були мертвонароджені діти з подальшими розлученнями. Досить стандартна ситуація.

– Так. Таких випадків дуже багато. Ось вам ще один приклад. Дзвонить мені одного разу один з моїх читачів і просить у мене поради. Каже: “Я єврей, а дружина у мене росіянка. У нас вже було двоє мертвонароджених дітей, але ми з дружиною один одного дуже любимо і розлучатися не хочемо. Дружина прочитала всі ваші книги і буквально молиться на вас. Я теж їх прочитав і вони мені також дуже подобаються. Тож я вам і подзвонив. Ми думаємо, можливо, зробити так, щоб дружина завагітніла від іншого чоловіка? Адже ви описуєте такі випадки у ваших книгах...”.

Я бачу, що людина опинилась у важкому становищі і просить у мене поради. Ми досить довго з ним розмовляли тоді по телефону і, зрештою, я йому ввічливо сказав, що мені важко дати йому пораду, бо якщо у нього знову щось буде не так, то він мене ж, насамперед, і буде звинувачувати. “Ви повинні самі вирішити, що вам робити...” – закінчив я нашу з ним розмову. Не міг же я йому в лоб сказати, що, коли його російська дружина щасливо живе з ним у шлюбі, то і вона теж не зовсім нормальна. Ви мене розумієте?.. Тому, навіть якщо вони робитимуть дитину від абсолютно здорового сільського хлопця, то, оскільки його дружина, схоже, теж заражена дегенеративністю, на хорошу спадковість їм і в цьому випадку розраховувати буде досить важко.

* – Це із серії – “Пальцем роблені”?..

– Так-так-так. Скільки я таких прикладів знав... Але що цікаво! Він мені дзвонив із... госпіталю, з лікарняного ліжка. Виявляється він нещодавно розбився на машині і зараз лежить у шпиталі. Під час нашої телефонної розмови у мене склалося враження, що він – людина дуже знервована, і в результаті цієї підвищеної нервозності потрапив в автокатастрофу.

Минає три місяці, і він знову мені дзвонить і... знову з лікарні, де він перебуває в результаті чергової автомобільної аварії. Мабуть, людина ця – якась психована. Так от, він знову просить у мене поради. Коли я з ним поговорив удруге, то у мене склалося враження, що замість того, щоб піти до лікаря-психіатра, що коштуватиме йому досить дорого, він, будучи хитрим євреєм, вирішив зателефонувати Клімову і отримати безкоштовну консультацію, у “цього досвідченого гоя”... Але яку я можу дати йому пораду? Становище його, хоч і не безвихідне, але дуже і дуже важке становище.

Адже прийомні діти, а це був би найкращий вихід для них обох, це – лотерея. Особливо у мирний час. Коли йде війна, або революція, або колективізація, тоді на вулицях опиняється дуже багато безпритульних, дітей від нормальних батьків, які загинули у всьому цьому жахітті. Але у мирний час, як правило, лише батьки-дегенерати, батьки-алкоголіки, батьки-наркомани відмовляються від своїх дітей. Ось цих дітей і віддають на усиновлення...

Ще один приклад – талановита російська співачка Галина Вишневська, яка одружена з віолончелістом Ростроповичем. Галина Вишневська – росіянка, із ленінградських босячок. Бог дав їй чудовий голос і усі дані гарної жінки. Вона стала солісткою, примою опери Великого театру. І ось там вона вперше і вийшла заміж за єврея. І у неї теж була мертвонароджена дитина і шлюб їх теж розпався. Що вона робить далі? Вже будучи на верхах суспільства, будучи знаменитою співачкою і красунею, перед якою схилялася вся Москва, тобто коли вона вже могла вибрати собі будь-якого нареченого, Вишневська знову вибирає собі чоловіка-єврея Ростроповича. На цьому прикладі можна бачити ще одну закономірність Вищої Соціології – якщо якась жінка, росіянка чи американка, пішла по євреях, то вона йтиме цим шляхом до самої своєї смерті.

Від Ростроповича у неї народилися дві доньки. Коли вони приїхали до Нью-Йорка, то незабаром відбулися весілля, і обидві її доньки вийшли заміж за американських євреїв. Причому за ортодоксальних євреїв, мало не за хасидів. Про це писали свого часу у всій американській пресі. Зауважте, мама пішла по євреях: перший чоловік єврей, другий чоловік єврей... Доньки – напівєврейки. Здавалося б, знайди собі американця, росіянина або італійця... Але ні! Обидві її доньки, будучи напівєврейками, вийшли заміж знову-таки за євреїв. Ну і гаразд! Дай Бог їм здоров'я і щастя!

Але за кілька років один мій знайомий, який добре знає музичний світ, мені дзвонить і каже: “Знаєте, Григорію Петровичу, що з дочками Ростроповича відбувається? Вони вже розлучилися зі своїми чоловіками. Так-так-так... розлучилися зі своїми єврейськими чоловіками і стали розпроклятими панками-лесбіянками”. А панки – це те саме, що хіппі, тільки ще гірше. Якщо хіппі напівбожевільні, то панки – це повністю божевільні. І ось такими саме панками-лесбіянками і стали дві доньки Ростроповича.

* – “Панк”, здається, у перекладі з англійської означає “покидьки”.

– Так. Це покидьки суспільства. Вироджені хіппі. Адже хіппі були всіх сортів і відтінків, і веселі, і дурнуваті, а панки – це все важкі садисти і мазохісти. Вони навмисне навіть одягаються, як чорти. Опудала горохові...

Ось вам доля талановитої красуні Галини Вишневської.

Тепер продовжимо історію моєї знайомої Наді Мерзлякової, яка, зрештою, теж розлучилася зі своїм чоловіком-євреєм. Після розлучення Надя стала монашкою в миру, хоча вона була молода і досить симпатична. Чоловіками вона вже не цікавилася, а трималася від них осторонь. Але ось що цікаво: у Наді була мати, яка, як людина, була набагато цікавіша за свою дочку. Якщо Надя була “ні риба – ні м'ясо”, і ми її навіть називали жартома – Надею Холодною, то мати її була дуже веселою і життєрадісною жінкою. Коли на вечірці були разом Надя і її мати, то її немолода мати була набагато цікавішою і як співрозмовник, і як людина, ніж ця 25-річна “старенька”.

І ось що цікаво – Надя була одружена з євреєм, що вона ретельно приховувала, а її мати була страшною антисеміткою, яка постійно лаяла євреїв і прочитала практично всі антисемітські книги і брошури. Однак, у віці 65 років мати Наді захворіла на важку психічну хворобу – ту, що зазвичай називається старечим божевіллям, щось на кшталт хвороби Альцхаймера, тобто втрата пам'яті, та така, що людина перестає впізнавати навіть своїх рідних і близьких. І ще одна дрібниця – і Надя, і її мати були жінками дуже високого зросту, а це – погана прикмета. Нормальний чоловік, як правило, вище за жінку. Нормальна дружина, як правило, нижча за чоловіка. А вони обидві були під 2 метри на зріст. Як правило, високий зріст у жінки – це ознака гомосексуальності активного типу. Так от, прийшов я якось її відвідати, а вона – ця здоровенна баба, підсідає поруч, але... вона мене не впізнає! Ми були знайомі 25 років, а вона мене зовсім не впізнає! Я навіть у неї запитав тоді: “Ви мене впізнаєте?”. Вона мені бадьоренько так відповідає – “Ні, я вас не впізнаю. Я взагалі нікого не впізнаю. Я і своєї доньки не впізнаю”. І все тараторить, тараторить своє – начебто нікого поруч із нею немає. Я прислухався – вона як і раніше лає євреїв!!! Забула все, забула свою доньку, забула мене, але євреїв лаяти вона не забула!!!

Надя не могла тоді помістити свою матір у божевільний будинок, оскільки її мати не була буйна схиблена, а помістити матір у “будинок для людей похилого віку”, який практично є напівбожевільним будинком, вона не могла собі дозволити. Утримання однієї людини там обходиться в 25 тис. доларів щорічно, а Надіна зарплата була тоді 20 тис. доларів. Тому бідній Наді доводилося тримати свою божевільну матір у себе в квартирі. Надя, йдучи на роботу, зазвичай замикала свою матір вдома, але та іноді спускалася на вулицю пожежними сходами і йшла погуляти. Кілька разів бувало – прийде Надя додому, а мами вдома немає і віконце надвір відкрите. Так тривало кілька років...

Одного разу її мати разом із трьома іншими такими ж бабцями вмостилася в машину і всі разом вирушили в гості. Проте на швидкісній дорозі вони потрапили в аварію – наїхали на іншу машину. Бабці обійшлися синцями, а в іншій машині – серйозні каліцтва, постраждали невинні люди.

“Психічні хвороби – річ спадкова і сімейна. Якщо обоє батьків хворі на шизофренію, хоч якоюсь мірою, то у дітей шансів захворіти у 80 разів більше, ніж у нормальної людини”. (Б. Карпман).

Як ви бачите, вчені прямо заявляють, що шизофренія – спадкова хвороба, але в ліберальній пресі все це будуть постійно заперечувати.

Я особисто знаю одну сім'ю, де є вже три покоління шизофреніків. Тато працював на “Радіо Свобода”, а у мами від двох попередніх чоловіків було двоє дітей. Перша дочка, вже в 10 років була ненормальною, а у віці 16 років потрапила до божевільні. У цьому будинку вона незабаром завагітніла від іншого пацієнта і на сьогоднішній день синові цих двох божевільних вже 20 років. Син цей також абсолютний шизофренік. Сам здоровань, але працювати зовсім не може.

Друга донька спочатку здавалася нормальною. Вийшла заміж, народила дитину від чоловіка, але у віці 25 років – теж збожеволіла; тобто обидві сестри виявилися важкими шизофренічками. Тато, зрештою, втік з цієї родини, і всі вони з 55-го року живуть на “велфері”.

Тепер підрахуйте, скільки все це сімейство обійшлося американському платнику податків? У цій сім'ї вже протягом 33 років три покоління цих психічно хворих людей не працюють і живуть на допомогу. На додачу до цього – вся родина щороку має право жити на дачі. Тобто їм не тільки оплачують квартиру в Нью-Йорку, але також оплачують і дачу, де вони живуть три місяці на рік. А хто за це все розплачується? Хто за це все платить? Платить рядовий платник податків, тобто ми з вами...

До речі, те що тато працював на “Радіо Свобода” – це цілком закономірно і логічно, бо “Радіо Свобода” було черговим дитям Гарвардського проекту і там все теж ґрунтувалося на комплексі латентної гомосексуальності товариша Лєніна. Адже вони там хотіли ще одну революцію в СРСР зробити. Найкращі євриканські соціологи чаклували, чаклували і побудували всю психологічну війну, у тому числі й пропаганду, на комплексі латентної гомосексуальності товариша Лєніна.

Так от, тато з “Радіо Свобода” виявляється був у неї вже третім її чоловіком. Перший чоловік у неї був українським націоналістом. Його в 30-х роках розстріляло НКВС. Від нього у неї була одна дитина. Тяжкий шизофренік. Другого її чоловіка було розстріляно під час окупації Києва німцями. З тієї ж причини. Український націоналізм. А українських націоналістів німці знищували так само, як і НКВС. І від другого чоловіка вона мала дитину. І він теж виявився божевільним. Чому? Та тому, що крайній український націоналізм – це також своєрідна психічна хвороба. Як і будь-який нездоровий націоналізм.

Є нормальний, здоровий націоналізм нормальних людей, однак у гіпертрофованій своїй формі він перетворюється на нездоровий націоналізм, у даному випадку – український. І радянська влада їх стріляла, і німецька влада їх стріляла. Чому? – Запитаєте ви. А ви подивіться на їхніх дітей – обидві дитини цих затятих націоналістів виявилися психічно хворими. У чому тут справа? Та елементарний, яскраво виражений Комплекс Влади!

Затятий український націоналіст хоче усунути існуючу владу для того, щоб самому сісти і вдосталь покомандувати. Коренем всього цього, повторюю, є болісний Комплекс Влади, Комплекс Вождя і, як результат – три покоління шизофреніків, спадкоємців цих затятих українських націоналістів.

Ось ще одна цікава інформація. 8.11.1981 газети повідомили, що на вулиці Нью-Йорка було випущено 50 тис. “колишніх” психічно хворих, які, нібито, не становлять небезпеки для себе та інших людей. Треба відзначити, що в американські божевільні будинки, як правило, садять людей, які представляють для себе або для оточуючих підвищену небезпеку, тобто потенційних вбивць і самогубців. Коли такі люди трапляються поліції, їх відразу направляють для перевірки до божевільні. Якщо ж людина – тихий божевільний, тобто себе не ріже і іншим не загрожує, то такого, як правило, до божевільні не посадять. Так от, тоді випустили на вулиці не тільки психічно хворих, а й проходивших курс лікування наркоманів а також перебуваючих на лікуванні важких алкоголіків. Повипускали їх, схоже, через фінансові труднощі з міським бюджетом. Лікували-лікували, але скінчилися гроші і влада, махнувши на все рукою, випустила їх на вулиці Нью-Йорка...

Недалеко від нас нещодавно відремонтували старий 3-поверховий будинок і помістили в нього таких ось “колишніх” божевільних. Чим же він відрізняється від справжнього божевільного будинку? Та просто влада економить гроші. У справжній божевільні пацієнти сидять замкнутими, охорона, лікарі, а в цьому будинку двері завжди відчинені: можете самі зайти з вулиці всередину і походити, побродити, подивитися, якщо вам цікаво. І так само божевільні його мешканці – коли їм заманеться можуть вийти і поблукати вулицями. Населення району у паніці. Іде якось жінка з двома дітьми, а до неї причепився божевільний, не звертає уваги на світлофори, йде на червоне світло... Скрип гальм, крик, гамір... А іноді в літню спеку вони лежать на асфальті – напівголі, або встають і починають до перехожих чіплятися...

Добре. Це у капіталістичній Америці. А як справи в Радянському Союзі?

“Багато хто не підозрює, що тільки 10% пацієнтів психіатра проходять лікування в лікарні, а 90% лікуються амбулаторно, у психоневрологічному диспансері”. Це пише професор Десятников. Там же: “Всі ці види нервово-психічних розладів зараз лікують новими ліками. Ці ліки – з групи великих та малих транквілайзерів, а також антидепресантів. До таких випадків можна віднести і деякі напади періодичної мігрені, і так звані істеричні головні болі, які теж повторюються”.

До речі, щодо періодичної мігрені. Потрібно чітко розділяти нормальний головний біль, який буває у багатьох людей, особливо у жінок, і злоякісні мігрені. Бо злоякісний головний біль, хронічний головний біль – це нерідко провісник психічних хвороб.

Я особисто знаю одну сім'ю, де і мати, і дві з трьох дочок страждали хронічними мігренями. Зрештою обидві ці доньки виявилися психічно хворими і розлучилися зі своїми чоловіками...

Звичайні ліки при цьому полегшення не приносять. Аспірин, який допомагає багатьом нормальним людям, при мігрені практично не допомагає, а ось лікування антидепресантами допомагає добре, як і у випадках прихованої депресії.

А ось – інформація про зв'язок між гіпертонічною хворобою, тобто підвищеним кров'яним тиском і розладом нервової системи. Академік І. Е. Шхвацабая стверджує, що: “Непорушним залишається твердження, сформульоване Г. Ф. Лангом. Він стверджував, що це захворювання виникає внаслідок поломки регуляторних механізмів нервової системи”. Тут важливо звернути увагу на те, що навіть такі масові хвороби, як підвищений кров'яний тиск і інші серцеві хвороби, беруть початок у розладі нервової системи.

Наука стверджує, що на сьогоднішній день існує понад 300 дегенеративних хвороб. Корінням же все це йде в “Дерево зла”, дегенеративну зараженість даного індивіда.

Коли в Америці на людину заводять медичну картку, то обов'язково дадуть заповнити велику анкету, в якій неодмінно буде питання: “Чи буває у когось з вашої родини хронічний головний біль?”. Тобто не звичайні головні болі, скажімо від перегріву на сонці або перевтоми на роботі, а такі головні болі, коли людина повністю втрачає працездатність і змушена лягти у ліжко на пів дня або на день, і при цьому закриває всі штори і двері. Тобто головний біль, при якому тільки абсолютний спокій і постільний режим можуть йому якось допомогти. У цій анкеті часто дають пояснення, що такі головні болі – це один із симптомів можливих серйозніших хвороб.

У США 26 мільйонів американців старше 65 років і з них півтора мільйона страждає на хворобу Альцхаймера, тобто старечим божевіллям, що супроводжується майже повною втратою пам'яті. Я вже наводив вам приклад майже повної втрати пам'яті у матері Наді Мерзлякової, а ось вам історія з голлівудського фільму, знятого саме на цю тему, тобто на тему старечого божевілля.

У фільмі показана літня пара, обом років під 60, заможні люди, прекрасний будинок у Флориді, загалом – живуть хорошим життям, але незабаром – дружина хворіє на старече божевілля, перестає впізнавати чоловіка, йде в нестямі з дому. Її шукають, знаходять, ловлять і повертають додому. І так – кілька разів. Потім вона взагалі вже нікого не впізнає, причому фізично вона здорова. Чоловік, який її дуже любив, не може все це винести. Він прожив з нею все своє життя, у них хороші діти... Це поки що – хороші діти, бо штучка ця – спадкова. Якщо з мамою таке трапилося на старості, то і з дітьми це теж може статися. Ось чоловік і мучиться дивлячись на все це. Зрештою чоловік вирішує, з любові до дружини, припинити її та свої муки і вбиває її, нібито з милосердя. До того ж у рідкі хвилини просвітління дружина сама його про це просила. Його судять і дають 5 років в'язниці. Всі йому співчувають – і судді, і адвокати – але у в'язницю його таки посадили. Становище, як бачите, безвихідне і трагічне...

А тепер згадайте про те, що таких сімей у США півтора мільйона... Навіть якщо на цю хворобу захворює лише один із подружжя, то мучиться від цього вся родина. Півтора мільйони сімей розплачується за гріхи молодості, за незнання Вищої Соціології, за “безневинні” імпульси ротового сексу.

Зверніть увагу на різнобій у статистиці – адже багато цих речей не реєструються, факти – приховуються. Наприклад: “У 1983 році близько двох з половиною мільйонів американців захворіли на хворобу Альцхаймера”. Але ж у попередній цитаті було півтора мільйона...

Хвороба Альцхаймера характеризується зміною характеру пацієнта, втратою пам'яті, божевіллям і жахливими переживаннями подружнього партнера і близьких. Раніше вважалося, що має місце звичайне старече божевілля, але тепер цю хворобу почали називати хворобою Альцхаймера, на честь німецького доктора Алоїса Альцхаймера, який і відкрив її у 1906 році.

Сьогодні вважається, що причина цієї хвороби – дегенерація мозкових клітин, тобто це хвороба мозку, не пов'язана із нормальним старінням людини. Хвороба Альцхаймера – четвертий “вбивця” населення Сполучених Штатів і від неї в 1983 році в США померло близько 120 тис. людей. Хвороба ця – невиліковна і вона, як правило, прогресує з віком. На неї хворі близько 15% людей старше 65 років, тобто приблизно кожен шостий американець. Захворіти нею можна як у 40 років, так і в 50, і в 60. Розвивається ця хвороба непомітно, повільно, але постійно і неухильно. Іноді вона призводить до повного божевілля. Типові симптоми: втрата пам'яті, втрата здатності логічного мислення, нездатність виконувати навіть найпростішу роботу. Єдиний спосіб її розпізнати напевно – дослідити мозок хворого, як правило – вже після його смерті. Ця хвороба має яскраво виражений спадковий характер, тобто це – спадкова дегенерація.

Пам'ятаєте історію Наді Мерзлякової? Її мати збожеволіла, коли Наді було 32 роки і, як бачите, у Наді теж є досить великі шанси захворіти цією хворобою на схилі років.

Такі речі всім вам необхідно добре знати, бо знаючи все це – ви зможете передбачати майбутнє таких людей краще, ніж усі циганки-ворожки на вокзалах Радянського Союзу. Тому я також можу передбачити майбутнє Наді Мерзлякової. Вочевидь не на 100%, але на 90%. У Вищій Соціології ми ніколи не стверджуємо на 100%, а завжди говоримо про 90%. Завжди є винятки, завжди є якийсь відсоток прийомних дітей, які тільки гадають, що вони – дегенерати...

До речі, стосовно циганок-ворожок, напрошується паралель з лікарями-психіатрами. Серед усіх професій найбільша кількість психічних хвороб припадає саме на лікарів-психіатрів. І вони ж займаються лікуванням психічно хворих людей. Їх ніби тягне у своє власне середовище, ось вони і вибирають, як правило, професію лікаря-психіатра.

У журналі Російської Православної Церкви Закордоном “Православна Русь” №1626, с.5 прямо говориться, що:

“...з 32 тис. психіатрів-психологів Америки (складають одну третину всіх психіатрів світу), кожен шостий кінчає життя самогубством... 68% опитаних визнали, що страждають від тієї чи іншої форми душевного розладу...”.

А ось ще цитата на тему: “18 психіатричних лікарень у Пенсільванії були змушені найняти на роботу лікарів, які страждають на розлад нервової системи. В одній із лікарень 2/3 лікарів самі мають серйозні психічні захворювання. Напівбожевільні лікують божевільних. Це звичайне явище серед лікарів-психіатрів”.

Та сама історія і з циганками-ворожками. Клієнтами ворожок зазвичай є люди не зовсім нормальні, неврівноважені і легковірні. У наш час жодна розсудлива, нормальна людина не піде до ворожки, щоб вона передбачила йому його долю. Коли ж неврівноважена людина йде до ворожки, то вона зустрічає в її обличчі подібну до себе людину, споріднену, так би мовити, душу. Щоправда, ворожка частенько може виявитися просто хитрим шахраєм, який не вірить своїм власним передбаченням, а патякає навмання, щоб заробити більше грошей. Втім, як і деякі лікарі-психіатри...

Якщо сьогодні ви відкриєте Нью-Йоркську газету “Нове російське слово”, то там обов'язково знайдете дюжину ворожок. Сестра Розанна, сестра Марія тощо. Все це будуть, як правило, єврейки з “третьої хвилі”, які просто підробляють гаданням собі на життя. Одну з таких ворожок, правда не з третьої, а з другої хвилі еміграції, я знав протягом більше як 30 років. Назвемо її Женя. Так от, Женя була напівєврейка, лесбіянка і вже кілька разів сиділа в божевільні. Розповідає вона мені все це, а на шиї у неї висить православний хрест поруч із єврейською зіркою Давида. Я тоді запитав її: “Женя, а чому ти носиш два такі символи?”. Вона мені відповідає: “У мене тато був єврей, а мама росіянка”. Вона, виявляється, не лише ворожка, а й співачка, хоча основна її професія – це “велфер”, тобто вона – професійний дармоїд. Якщо ви зареєстровані як психічно хвора людина, вам тут автоматично дають “велфер”. Ну і слава Богу. Не треба тримати її в божевільні, що обійдеться нам значно дорожче. Так от, сидить вона на “велфері”, наспівує якісь платівки, продає їх і одночасно ворожить. Можете собі уявити, що вона наворожить...

У книзі Робака “Історія психіатрії” наведена цитата: “Шизофренія – це результат конфлікту між чоловічими та жіночими елементами в душі людини”.

Тобто та сама латентна гомосексуальність, конфлікт між чоловічим і жіночим началами у душі людини і в результаті – шизофренія, найпоширеніша психічна хвороба. Пише це єврей Отто Ранк – відомий психіатр і учень Фрейда.

А ось вам кумедний приклад. Якось на вечірці один мій знайомий російський психіатр доводив мені, що шизофренія з'являється в результаті плям на Сонці. Поруч зі мною сиділа жінка і, уважно вислухавши його, раптом заявляє: “Погляньте-но на цього лікаря-психіатра, які дурниці він несе. Та у мене в сім'ї три покоління шизофреніків і вже ж я знаю, звідки все це походить, а він нам тут про плями на сонці розповідає!”.

* – Схоже, що це була не дурість, а навмисна дезінформація. Адже говорив спеціаліст своєї справи...

– Так фахівець. Із цим психіатром ми старі знайомі. Свого часу він прочитав усі мої книги і, коли я запитав його думку – все-таки він фахівець у цих справах – він мені тоді заявив: “Все це нісенітниця, абсолютна нісенітниця”. Я тоді здивовано питаю його: “Але ж я у своїх книгах цитую найзнаменитіших психіатрів і вчених. Ви що, не згодні з думками видатних психіатрів світу?”. Він тоді якось зіщулився, насупився і відповідає: “Так, виходить саме так, отак виходить...”.

У мене таких знайомих російських психіатрів було декілька. Причому дружина одного з них розлучилася з ним і через деякий час знову вийшла заміж... за іншого лікаря-психіатра. В чому справа? Що це за жінка така, яку прямо тягне на психіатрів? Та все дуже просто. Схоже, що вона просто психопатка, яка ходить лікуватися до лікарів-психіатрів, а потім одружує їх із собою. З одним не зжилася – другого знайшла, а там і інші на черзі...

Той самий доктор Робак далі пише, що “шизофренія вважається не тільки невиліковною, а й прогресуючою хворобою”. Наступна інформація:

“Нервові захворювання вже виходять у цивілізованих країнах на перше місце серед причин передчасних смертей”. А доктор Норберт Кеппе додає: “Тільки 2% пацієнтів психіатричних клінік визнають, що вони хворі, інші 98% вважають, що вони абсолютно здорові. У більшості психічно хворих людей спостерігається інверсія цінностей: вони вважають зло добром, а добро – злом”. Це він пише у своїй книзі про демонологію, де психічні хвороби він прямо прирівнює до вчення про бісів, Нью-Йорк, 1984 рік.

* – Дуже цікаво... Перший ступінь божевілля людини – це моральне божевілля, коли люди вже не можуть зрозуміти різницю між добром і злом. До речі, серед знайомих я часто чув таке запитання: “А хто сказав, що таке добро, а що таке зло?!”

– Так. І нічого-то ви з ними не поробите. Далі доктор Норберт Кеппе пише: “Сьогодні 77% пацієнтів в основному лікують хіміотерапією”, але ж це – той же метод лікування, який застосовують і в радянських дурдомах, проте в емігрантській пресі з цього приводу постійно стоїть крик, що радянських дисидентів з політичних причин саджають у дурдоми і колють їм там у величезних кількостях аміназин.

Вони намагаються викликати співчуття у нормальних людей, що ось, мовляв, бідненьких і безневинних дисидентиків погані радянські лікарі накачують хімікаліями. Тобто пропаганда втручається вже й у медицину. Коли я запитав про це свого третього знайомого російського лікаря-психіатра, він мені відповів на це ось що: “У нас в Америці їх лікують тими самими препаратами, що і в Радянському Союзі, тільки тут вони називаються інакше по-американськи. Різниця полягає в дозах. Ми в Америці вколюємо набагато більші дози, ніж у Радянському Союзі. У США – дозування вище”.

А в “Новому російському слові” день у день стоїть крик, що невинним радянським дисидентам, борцям за права людини, “мученикам Сіону” несправедливо колють у великих дозах усілякі жахливі речі. Насправді ж, як виявилося, в Америці, в аналогічних випадках, колють ще більше, ніж у Союзі...

* – Григорій Петрович, у своїй роботі “Республіка” Платон застерігав, що елементи анархії у державі починаються завжди у поезії і музиці. Він рекомендував поставити спостережні вежі саме в цих областях. Платон також стверджував, що якщо держава вчасно не перехопить анархістів у галузі поезії та музики, то анархія негайно перекинеться у законодавчу сферу і почне руйнувати основи держави і держава ця, зрештою, може загинути.

– Так, і ось вам свіженький приклад – зовсім недавно дали Нобелівську премію Йосипу Бродському. Єврей. Поет. Рудий. Все це – погані ознаки, але нам важливіше його творчість, а творчість його – це та сама анархія в поезії, про яку ви говорите. Та сама історія з поетом Пастернаком. Та сама історія з поетом Мандельштамом. Усі троє – поети, євреї, анархісти. Вдова Мандельштама у своїх спогадах прямо писала, що Осип був психічно хворою людиною, кілька разів він навіть робив спробу самогубства.

До речі, Мандельштам, виявляється, був протеже Бухаріна, який ним опікувався і навіть виділяв путівки у Кримських урядових санаторіях. А в цих урядових санаторіях поет Мандельштам грав у теніс... із Миколою Єжовим! Тим самим Єжовим, який проводив криваву Велику Чистку і, зрештою, приклав свою руку до знищення свого партнера з тенісу – поета Мандельштама. Осипа потім заслали до концтабору, де він і помер.

Саме тому знаменитий філософ Платон, якого ви щойно цитували, і казав, що якщо ви хочете створити здорову державу, ви маєте вигнати всіх цих поетів-анархістів за межі цієї держави.

* – Схоже, Нобелівська премія з літератури вже стала ніби “жовтим квитком”: нормальній людині її сьогодні просто не дадуть. Єдина повага залишилася, поки що, до премій з науки. Адже весь процес присудження, схоже, давно вже потрапив до рук братів-масончиків. Можна навіть стверджувати, що якщо зараз людина отримує Нобелівську премію миру або Нобелівську премію з літератури, то це 90% гарантія того, що вона психопат, збоченець і анархіст – словом, біонегативна людина.

– Так. Схоже, ви маєте рацію. Однак ми відійшли трішки у бік від теми, хоча треба сказати, що сам Нобель в особистому житті ніколи не був одружений. Будучи мільйонером і маючи великий вибір наречених, він ніколи не був одружений і не мав дітей. Схоже, що й у нього теж у голові був порядок, а у штанах – явний безлад.

* – За класифікацією Вищої Соціології – це ніби як святий грішник, бо дітей він не мав?

– Так. Це, безперечно, йому – плюс. Але я думаю, що він був не просто виродженцем, а партійним виродженцем, тобто він належав до масонства. Щоб така велика людина, та ще й з такими грошима і на волі! Та вони його обов'язково зловлять! Мали зловити!

* – Масонство на Заході – це ніби правляча партія: якщо у вас немає членського квитка, вам нічого не світить.

– Так-так-так. Масонство на Заході – це правляча партія. Коли перед смертю Нобель усі свої капітали заповів Нобелівському комітету, то, цілком можливо, вже тоді були закладені механізми, щоби весь цей Нобелівський комітет служив світовому масонству і був повністю в масонських руках. До речі, днями я прочитав у газеті, що зі знаменитої лабораторії Белл-Леб, де колись відкрили транзистор, було відібрано і нагороджено преміями американського наукового товариства 13 видатних учених. Так роблять навмисно. Сигнальчик – знай наших! За вуха тягнуть своїх нагору.

Якщо ви побачите цей сигнальчик, число 13, то це означає – хлопці з “наших”. Свої. Коли тільки починалося ще радянське дисидентство, через Пастернака був великий ґвалт, точніше через його Нобелівську премію, і раптом на весь світ піднялося: “13 європейських інтелектуалів протестують проти незгоди Радянського Союзу з геніальністю Пастернака!”. Тобто моментально 13 виродків під гаслом “Тринадцяти європейських інтелектуалів” підписали петицію на захист Пастернака і послали її до Кремля. Не 10, не 20, не 30, а саме 13!

Але повернімося до хіміотерапії, якою лікують 77% психічно хворих у США, і яка служить свого роду хімічною гамівною сорочкою; тобто якщо раніше, коли хворі починали буйствувати, на них одягали звичайну гамівну сорочку, то тепер, щоб вони заспокоїлися, їм колють сульфазин або аміназин.

Отже, перший метод лікування – хіміотерапія. Ним лікують 77% пацієнтів божевільних будинків США.

Другий метод лікування – електрошок. Ним лікують 15% пацієнтів божевільних будинків.

Третій метод лікування – інсуліновий шок. Цей метод застосовується до 4% пацієнтів.

Ось вам приклад із мого особистого досвіду. На початку 50-х років, коли я був президентом-головою Центрального Об'єднання Повоєнних Емігрантів у Мюнхені, віце-президентом у мене був Михайло Дзюба, у якого дружина була німкеня. Через неї він, власне кажучи, і перебіг зі Східної Німеччини до Західної. Однак незабаром його дружина збожеволіла і лікували її тоді тим самим інсуліновим шоком. Мишко ходив тоді двічі на тиждень у божевільню провідати свою дружину, а потім розповідав нам, як ця штука працює: страшні судоми, страшні потрясіння – як фізичні, так і духовні. А потім Мишко мені зізнався, по секрету, що його дружина не чиста німкеня, а напівєврейка і що її рідна сестра вже 15 років сидить у божевільні...

* – До речі про євреїв, Григорію Петровичу. Якось читаючи вашу картотеку, я побачив цікаве визначення єврейства. На одній із карток було підкреслено, що євреї – це не релігія і не раса, але євреї – це хвороба. Це визначення мене зацікавило. Ви не могли б зупинитися на цьому детальніше?

– Так. Такий запис у мене в картотеці справді є. Цікаво тут те, що джерелом цієї інформації є чесний єврей, який прочитав усі мої книжки. Сиділи ми з ним у мене в кабінеті і розмовляли на всі ці теми і раптом він мені дуже повчально каже: “Григорію Петровичу, запам'ятайте, євреї – це не нація, це – не народ. Євреї – це хвороба”.

* – І він сам, виходить, на цю хворобу хворіє?

– Особисто я за час нашого знайомства жодної патології у нього не помітив. Навіть подумав тоді – людина він хороша, пристойна людина, хоч і єврей. Прочитав усі мої книги, приймає їх, а це вже гарна ознака. Подумав, що не виключено, що він – з приймаків, або ж його батьки були з приймаків, проте пізніше з'ясувалося, що його мати померла в божевільні і сам він виявився психічно хворою людиною...

* – А якщо людина не приймає ваші книги?

– Якщо людина не приймає мої книги, то насамперед це симптом того, що вона має нечисте сумління. Саме духовна гнилизна, а не біологічна. Адже багато вироджених вже прочитали мої книги і пишуть мені сотнями листи подяки. Адже, якщо лікар поставив вам діагноз – у вас рак, то тільки явний психопат буде на нього кидатися і ображатися. Нормальна людина скаже спасибі і докладе всіх зусиль, щоб якось подолати цю хворобу. Задаватиме питання про зміну дієти, зміну способу життя, іноді будуть необхідні і більш суворі заходи типу хіміотерапії або опромінення... Але все це лікар робить для порятунку пацієнта, бажаючи йому допомогти і тільки абсолютно тупі або абсолютно безсовісні люди будуть на його за це ображатися.

* – Григорію Петровичу, Ви якось говорили, що в цьому питанні потрібно бути дуже і дуже обережним. Що спектр проблеми дуже широкий – від “грішника”, через нормальну людину, до “святого”. До того ж, ви говорили, що є також і “грішні святі”, і “святі грішники”.

– У тому й річ. Я дійшов такого висновку ґрунтуючись на своєму досвіді багаторічного вивчення цієї проблеми, тобто практичним шляхом. Я тепер дивлюся: хороша людина чи погана людина? Якщо людина хороша, то все подальше мене не цікавить. Як то кажуть, папка закривається, справа припиняється. Навіть якщо сама людина каже: “Та я ж ненормальний дегенерат!”. Я вважаю, що це його особиста справа, а моя справа: з'ясувати, хороша це людина чи погана. По відношенню до суспільства, по відношенню до інших нормальних людей. Якщо ти нікому зла не робиш, якщо ти з соціального погляду – корисна для суспільства людина, то всі твої ненормальності – це вже твоя особиста справа і, якщо я зможу тобі допомогти порадою, я обов'язково намагатимусь допомогти.

А от коли людина погана, коли людина шкодить суспільній справі, то тоді дуже навіть цікаво покопатися, чому вона погана і чому вона шкодить. Саме в цьому випадку – папка відкривається, справа починається. Тоді ми і починаємо вивчати історію її хвороби.

Ділити людей на нормальних і ненормальних – складно і потребує великого досвіду і збору великої кількості інформації. Краще, простіше і дешевше визначати: хороша людина або ж погана людина, і запускати машину вивчення історії хвороби тільки для поганих людей. Задля економії коштів, часу і наукових ресурсів.

* – Ще одне питання, Григорію Петровичу. У вас досить дивний акцент, незвичайна вимова деяких слів. Чи не могли б ви пояснити, звідки це у вас?

– Мій “дивний акцент” – це південноруська говірка, адже я родом з донських козаків, а Південь Росії говорить по-своєму, трохи відмінно від Москви і Лєнінграда, втім як і багато інших областей нашої величезної держави.

* – Тобто Ви говорите мовою Шолохова?

– З Шолоховим ми сусіди. У 1936 році, коли я був студентом 1-го курсу Новочеркаського Індустріального Інституту, кандидатом до Верховної Ради першого скликання у нас був Михайло Шолохов і треба сказати, що кращого кандидата до Верховної Ради тоді важко було знайти. Як зараз пам'ятаю – всіх студентів тоді зібрали у залі, і перед нами виступав сам Михайло Шолохов, кандидат нашого виборчого округу. Це було відразу після проголошення Сталінської конституції, коли проводилися перші вибори до Верховної Ради...

Однак давайте повернемося до історії з моїм віце-президентом Михайлом Дзюбою і його божевільною дружиною Сюзанною. Коли вона нарешті вийшла з божевільні, Мишко мене попередив: “Ти з нею обережніше. Якщо вона знову зірветься в психічну хворобу, то цілком можливо, що вона з божевільні вже більше не вийде”. Це було багато років тому, а нещодавно я дізнався про фінал цієї історії: Михайло Дзюба живе тепер у далекому Нью-Джерсі і займається тим, що фарбує будинки, а його дочка від Сюзанни – стала хіппі. Що це таке, ми з вами вже обговорювали. У божевільної матері навряд чи могла бути нормальна дочка...

* – Григорію Петровичу, ось Ви кажете, що як лікар Ви не називаєте імена своїх пацієнтів, і в той же час від Вас можна почути цілу низку імен, які Ви називаєте відкрито. Як це пояснити?

– Якщо я людину вважаю гарною, я, як правило, справжнє її ім'я не називаю, і вона проходить у мене під псевдонімом, але якщо людина погана, тоді я називаю її справжнє ім'я. Адже дехто може зацікавитись і перевірити: може, це все мої вигадки, мої казки, моя фантазія? Ось я й даю іноді справжні імена, щоб можна було все це перевірити.

* – Це нагадує мені підхід Інквізиції. Отці-інквізитори казали: “покайся”, – і якщо людина щиро каялася, то відпускали її з Богом. Тих же, хто упирався у своєму злі, публічно засуджували і іноді спалювали на багатті.

– Так. Я намагаюся, наскільки це можливо, до добрих людей ставитися доброзичливо, а до злих – менш доброзичливо.

Добре. Продовжимо аналіз психічних хвороб.

Четвертий метод лікування пацієнтів божевільних будинків США – камера з м'якими стінками. Таким способом тут лікують 4% пацієнтів. Адже є пацієнти, які розганяються і буквально б'ються головою об стінку. Часто таким чином вони позбавляють себе життя.

Психоаналіз у шпиталях США сьогодні вже практично не застосовується. Вони вже давно перейшли на хіміотерапію, а психоаналізом на сьогоднішній день займаються в основному шахраї, які грабують багатеньких психопатів. Адже психоаналіз продовжується роками і коштує дуже дорого. Винахідник психоаналізу, знаменитий лікар-психіатр Фрейд, вже давно належить історії психіатрії. Цікаво те, що Фрейд лікував переважно людей з гомосексуальними комплексами, але сам Фрейд, як стверджують, усе життя був педерастом, тобто самого себе він так за все своє життя і не вилікував і навіть позивався до свого коханця, партнера з досліджень, який звинувачував його в плагіаті. Так що до доктора Фрейда – знаменитого психіатра і педераста, добре підходить стародавня приказка мудрих греків: “Лікарю – вилікуся сам”.

Чому ж знаменитий доктор Фрейд так сам себе й не вилікував? – запитаєте ви мене. Та тому, що “...психічні хвороби невиліковні, ми можемо лише контролювати і зменшувати можливість рецидивів...”.

* – Тому вони, напевно, і перейшли зараз на хіміотерапію. Вони ніби загальмовують розвиток хвороби, не дають їй прориватися назовні.

– Так. Ось ще цікава інформація: “Серед пацієнтів психічних клінік 18% потрапили туди вперше, 82% – повторно, 11% – живуть у госпіталі постійно”.

До речі про ці 11%, візьмемо як приклад знаменитого президента Америки Джона Кеннеді. Його сестра, виявляється, якраз і входить у ці 11%. Вона вже давно “поміщена у госпіталь на постійній основі”, тобто сидить у божевільні. Брат сидить у Білому домі, а сестра – у Жовтому домі. Хіба це не цікавий факт?

* – Виходить, що всі ці психоаналітики людям голову морочать? Їхні пацієнти – люди багаті, і 82% потраплять до них повторно, гарантовано, знай лише викачуй із них гроші. Шахрайство в медицині.

– Так. Євреї з цього шахрая-Фрейда зробили велику людину, майже напівбога, а тепер з'ясовується, що цей “напівбог” виявився просто шахраєм у медицині і старим педерастом – в особистому житті, який навіть самого себе не зміг вилікувати.

30 листопада 1981 року в одному з найбільших американських журналів – “Ньюсуїк”, з'явилася велика стаття про Фрейда і про фрейдизм, в якій остаточно забили “осиновий кіл” у могилу його вчення. У цій статті наводиться також інформація про те, що Фройд був педерастом і навіть називається прізвище його гомосексуального партнера і вказується на те, що вони мали тривале любовне листування. Цей журнал належить єврейці Каті Майєр.

Чому ж єврейці Каті заманулося вбити “осиновий кіл” у могилу Фрейда?

Мене тоді ще вразило, чому Катя Майєр вирішила розвінчати “героя єврейського народу” Зигмунда Фрейда. Я думаю, причина була наступна. У мільйонерки Каті, яка володіє журналом “Ньюсвік” і чи не всією пресою і радіостанціями Вашингтона, був чоловік на прізвище Грахем, американець, голова американської спілки журналістів. Однак він покінчив життя самогубством. У розквіті років. До цього він роками ходив до психоаналітиків і всі ці психоаналітики допомогти йому так і не змогли. Зрештою, він пустив собі кулю в лоб. Тоді-то, мабуть, Катя Майєр і зрозуміла, що і психоаналіз і папєлє Фрейд водили їх за ніс і тому вона ймовірно і вирішила помститися доктору Фрейду, загнавши “осиновий кіл” у його могилу.

Ось ще цікава інформація – “Велику роль у психічних хворобах відіграють Теоманія і заздрість”.

Слово Теоманія походить від кореня – тео, тобто Бог, наприклад, Теологія – наука про Бога. На Заході Теоманію іноді називають також “Комплекс Месії”, а у Радянському Союзі – Манією Реформаторства. Кажуть, що у КДБ навіть зробили велику гумову печатку – “Манія Реформаторства” і ставлять її на папки зі справами радянських дисидентів. Коли вони викликають цих новоявлених Петрів Великих, то відкривають перед ними папки з історією хвороби, і показують на обкладинці велику печатку з діагнозом – “Манія реформаторства”, і кажуть їм при цьому: “Бачите свій діагноз? От самі й обирайте зараз – або в Сибір, або за кордон”...

Це дуже цікаво. Мені здається, що якби зараз знову з'явився Лєнін, то вони і йому вліпили б цей діагноз “Манія Реформаторства” і запроторили б його в дурдом, і всім ленінцям, яких Сталін перестріляв під час Великої Чистки, також поставили б сьогодні штемпель: “Манія Реформаторства” і викинули б їх за кордон. Гуманність до них виявляють, а вони – кричать про переслідування, видають журнали, газети, книги і кричать, і галасують на весь світ, що їх чомусь переслідують...

Також і наш рудий “месія” Солженіцин – безперечно людина з Манією Реформаторства. Письменник він талановитий, працездатний, енергійний, але мотором, що приводить у рух творчий процес напівєврея Солженіцина, очевидно є психічна хвороба, яка називається “Комплекс Месії” або ж “Манія Реформаторства”.

Згадайте його знаменитий “Лист вождям Радянського Союзу”. Це ж “Манія Реформаторства” чистої води. Він пише свої поради вождям Радянського Союзу і пропонує їм при цьому чорт знає що: пересісти з трактора на конячку, всім росіянам перебратися в Сибір і не просто в Сибір, а в північну частину Сибіру, ​​тобто до концтаборів, і при тому – добровільно. Коли він сам там сидів, йому це дуже не подобалося, а тепер він рекомендує всім росіянам туди переселитися. Якщо ви перечитаєте всю писанину Солженіцина, ви знайдете в нього ще багато яскравих прикладів Манії Реформаторства.

Коли я читав книгу, написану першою дружиною Солженіцина – Наталією Решетовською, видану в Радянському Союзі, то виявив у ній кумедні речі: виявляється у 1944-45 роках Солженіцин, будучи радянським офіцером, розроюляв проекти усунення Сталіна. При цьому він писав свої директиви в листах і розсилав ці листи своїм знайомим. Так прямо і писав – “Директива номер один” і т. д., а це – явне божевілля, адже тоді була військова цензура і на кожному листі стояв штемпель “Перевірено військовою цензурою”. За такі листи тоді, у воєнний час, давали розстріл і тому робити такі речі могла тільки напівбожевільна людина.

Наталія Решетовська далі описує арешт Солженіцина, де її допитували як свідка, і так само допитували й інших людей. Один із свідків, моряк, молодий мічман, показав, що Солженіцин випадково зустрів його в поїзді і відразу почав займатися анти-сталінською агітацією. На запитання слідчого – “чому ж ви тут же не донесли?” мічман відповів, що він одразу зрозумів, що перед ним божевільний. Тому й не доніс. Про те ж писав і професор Цезар Ломброзо, суміш геніальності з божевіллям і як результат – геніальний ідіот.

Я навмисне даю вам усі ці приклади, де пов'язую теорію з практикою, бо одна теорія без практичних прикладів недостатньо зрозуміла.

Наприклад, чи ви коли-небудь чули слово “бедлам”? А чи знаєте ви його походження? Виявляється “Бідлам” – це найстаріший і найвідоміший божевільний будинок в Англії. Саме його назва і стала ім'ям загальним, що відбилося навіть у російській мові. Часто, коли мати приходить з роботи додому і бачить безлад, вона починає вичитувати дітей словами – “що це за бедлам такий, неподобство, якийсь дурдом тут розвели!” Існує навіть відома картина англійського художника Хоггарта, яка зображує те, що відбувається усередині цього божевільного будинку. Вона так і називається “Пригоди негідника, які закінчуються у “Бідламі”.

Доктор Кеппе пише, що 40% пацієнтів психіатричних клінік мають “видіння”, а 36% “чують голоси”, але вони часто бояться говорити про це лікарям, щоб їм не вліпили чергову шокову терапію. Пацієнти клінік бачать і чують Бога, Божу Матір, ангелів, людей, тварин, бісів, диявола, котрий нібито радить і навіть наказує їм робити всілякі пакості: битися, лаятись, сердитися, пиячити, аж до вбивства чи самогубства. Багато божевільних під впливом цих голосів вбивають своїх батьків, своїх дітей або своє подружжя.

Також доктор Кеппе пише, що від психів “одержимих дияволом”, йде незрозумілий поганий запах. У них, як правило, холодне тіло, шкіра без зморшок – гладка і натягнута, надзвичайна фізична сила, надзвичайна блідість або ж темне обличчя. Доктор Кеппе стверджує, що етіологія, тобто походження злочинців і душевнохворих – однакова. У більшості випадків, вважає він, справжні злочинці – це вроджені злочинці і всі вони тією чи іншою мірою є душевнохворими людьми.

Але завжди слід пам'ятати, що з усіма цими психіатрами треба бути дуже обережними. Я уважно прочитав роботи доктора Кеппе і дійшов висновку, що він – єврей-утікач. Батьки його були родом із Відня і, коли Гітлер прийшов до влади, втекли до Бразилії. До речі, з усіх країн Америки лише Бразилія приймає іммігрантів-гомосексуалістів. Решта країн, аж до США, за буквою закону – іммігрантів-гомосексуалістів не приймають.

* – Виходить, що люди, які писали ці імміграційні закони, знали Вищу Соціологію?

– Так, принаймні вони знали, що гомосексуалізм – це соціальне зло. Єдиною країною, яка відкрито приймала гомосексуалістів, була Бразилія. То був тоді просто рай для гомосексуалістів – єдині двері на Американському континенті, куди легально і відкрито пускали цих збоченців. І саме в ці двері полізли батьки доктора Кеппе...

* – Але ж Бразилія – це найбільша католицька країна і раптом такі дивні імміграційні закони...

– Країна-то католицька, але достатньо, щоб до уряду заповзла дюжина братів-масончиків, як вони тут же проведуть свої закони і мільйони католиків, без Інквізиції, нічого не зможуть зробити. Адже недарма цю штучку назвали “Князь світу цього”. Комплекс влади. Комплекс Вождя...

* – А куди ж церква дивиться?

– А ви спробуйте щось зробити. Без інквізиції. Без знання Вищої Соціології. Адже це буде гра хлопчика-аматора з Будинку Піонерів із Майстерами Міжнародного Класу. Та ще й на багатьох дошках. Та ще й наосліп...

Коли на початку цього століття у Мексиці після чергової революції до влади прийшли педерасти-масони, вони загнали католицьку церкву в таке підпілля, що не дай Боже! І це – у демократичній католицькій країні!!!

* – Гірше, ніж у Союзі?

– Та мабуть, що й гірше... Католицька церква була просто заборонена. Католицькі монастирі – розігнані. Було організовано дикі переслідування проти всіх членів католицької церкви...

* – А зараз і Мексика, і Бразилія на межі анархії...

– Так. Торжество біонегативу. Я уважно проштудіював цю дуже цікаву книгу доктора Кеппе і все найцікавіше, як завжди, виніс на картки. Так от, доктор Кеппе пише, що психопати, як правило, не хочуть працювати. Цікава інформація. Як у радянській пресі, так і в американській пресі постійно пишуть про безробітних людей Америки. Кількість безробітних, стверджують вони, це “барометр соціального здоров'я” даної країни. У Радянському Союзі офіційно безробіття немає і тому вважається, що країна є здоровою...

* – Дармоїдів навіть переслідують за законом!

– Так. Дармоїдів у Радянському Союзі переслідують за законом. Навіть Нобелівського лауреата Йосипа Бродського офіційно судили за дармоїдство і потім викинули на Захід.

* – Виходить, що в принципі Союз проводить правильну політику щодо дармоїдів?

– В принципі, так. Однак доктор Кеппе дає нам ключик до цієї проблеми. Виявляється, психопати просто не хочуть працювати. Якщо ми проаналізуємо американських безробітних, то лише третина з них виявиться справді безробітними, тобто хорошими людьми, добрими службовцями, які через якісь обставини на кілька місяців виявилися безробітними і потрапили до цієї статистики. Але дві третини цих безробітних, це будуть люди, які або взагалі не хочуть працювати, або працюють так, що начальство змушене звільняти їх із роботи в першу чергу. Необхідно відрізняти справжніх безробітних, і тих, що самі обирають бути безробітними.

Та сама історія з проблемою безпритульних. Радянська преса постійно сурмить: дивіться, скільки в Америці безробітних, скільки в Америці безпритульних! Проте ті, хто живе в Америці, чудово знають і бачили на власні очі, та і в американській пресі останнім часом теж стали писати, що до 80% бездомних у США – психічно хворі люди.

* – Тобто радянська пропаганда поводиться безглуздо. Використовує старе марксистське кліше замість того, щоб прямо сказати, що більшість бездомних у США – це божевільні люди.

– Так. У цьому випадку радянська пропаганда працює за старими марксистськими трафаретами, які вже давно не відповідають дійсності. Вони абсолютно не використовують чудові козирі, які дає їм Вища Соціологія, і замість того, щоб усім роз'яснювати, що більшість цих напівбожевільних людей – результат гнилості буржуазного суспільства, в якому правлять мерзенні дегенерати масони-педерасти, – вони товкмачать пропаганду, що вже давно набила всім оскому, про бідних і нещасних бездомних безробітних людей...

Необхідно розповісти все чесно і правдиво. Необхідно показати, що всі ці люди – справді жертви, але вони жертви іншого, тяжчого злочину. Не економічного, а соціального, а ще точніше – генетичного злочину проти американського народу, коли керівництво нацією захопили мерзенні дегенерати і на повну силу заохочують подальше штучне розширення дегенеративного процесу, в результаті якого і з'являються “незаплановані” природою божевільні діти, які пізніше стають цими самими безробітними і бездомними людьми...

І з цим явищем, на жаль, дуже важко боротися. Що ви робитимете з усіма цими нещасними продуктами штучного розширення дегенеративного процесу? Знищувати їх?

Нещодавно показували по телебаченню як одна божевільна негритянка, яка жила на вулицях Нью-Йорка і харчувалася там жебракуванням, і яка – тут же на головних вулицях Нью-Йорка випорожнювалася... Заарештували її тоді і посадили до божевільні, де вона просиділа близько місяця і весь цей час постійно бунтувала – мовляв не винна я, я не божевільна, ви мене посадили проти моєї волі, де ж американська свобода, де конституція... Адже, як пише доктор Кеппе, лише 2% психічно хворих визнають, що вони хворі, а 98% – не визнають цього. Словом, втрутилися адвокати-ліберали і незабаром вона знову опинилась на вулицях Нью-Йорка.

Проблема ця настільки заплутана, що практично вирішувати її досить важко. Однак рішення існує: необхідно у превентивному порядку поставити заслони розвитку штучної дегенерації скрізь, де це тільки можливо: у старших класах середньої школи, у ВУЗах, у дошлюбних консультаціях, у гінекологічних консультативних кабінетах, у пологових будинках...

Саме там за строго розробленими науковими критеріями фахівці повинні будуть знайомити людей з основами Вищої Соціології, вони повинні будуть розпізнавати і попереджати майбутнє дегенеративне подружжя, майбутніх батьків-дегенератів, про те, що на них чекає, якщо вони захочуть одружитися і мати потомство.

Адже багато держав уже роблять подібне при профілактиці сифілісу, хвороби Дауна та інших хвороб, що передаються у спадок.

Єдине, що необхідно змінити, то це перевести такі дегенеративні сім'ї на саморозрахунок. Коли батьки захочуть робити свідомо ненормальних дітей, дітей із вродженими дефектами та іншими відхиленнями, державі необхідно укладати з такими батьками договір, у якому має бути вказано, що всі витрати на виховання ненормальної дитини батьки візьмуть на себе. Мовляв, не тягніть грошей із нормальних людей, не плодіть дегенератиків за рахунок нормальних здорових сімей. І це буде надзвичайно гуманний підхід. Хочете мати дегенеративну дитину – будь ласка, але вирощуйте її і платіть за все самі...

Ось вам приклад із американського життя. Кілька років тому я прочитав у журналі цікаву статтю як раз на цю тему. У божевільні сидить американка, їй років під 40, і з них 20 років вона провела в цій божевільні. Там же вона й завагітніла від якогось іншого божевільного і в неї народилася від нього дитина. Що робити з дитиною? Дирекція божевільні виховувати цю дитину не може. Сама божевільна мати виховувати її теж не може. Чоловіка в неї немає. Що робити з такою дитиною?

Дитину віддали до Агентства прийомних дітей, де всі кінці обрубали і запропонували цю дитину якимось прийомним батькам. Найголовніше тут те, що за законом вони не мають права сказати, що ця 3-місячна дитина була від двох божевільних батьків. Це просто злочин! За американськими законами всі кінці обов'язково обрізаються, щоб потім не було конфліктів між справжніми і прийомними батьками. Ось і виходить, що два дегенерати бавляться, а розплачуються за це прості люди, які поняття не мають, що все їхнє життя незабаром буде поламано цією прийомною дитиною-дегенератом.

Причому прийомні діти в Америці – дуже дороге задоволення. Сьогодні в Америці прийомна дитина коштує 15-25 тис. доларів. Вони вже давно стали предметом торгівлі, хоча прийомна дитина – це зовсім не гарантія того, що у вас буде тихе сімейне щастя. Наприклад, мої знайомі – родина Комарових, взяли двох прийомних дітей і обидві дитини виявилися психічно хворими. Віддати їх назад – неможливо...

Ось тут і знадобилася б перевірка сімейного дерева майбутніх батьків і, якщо відсоток дегенеративної зараженості сім'ї буде досить високий, тобто якщо історичні дані будуть говорити про те, що сім'я неодноразово вже виробляла дегенеративне потомство, то зобов'язувати цих батьків підписати договір самофінансування: хочете продовжувати розмножуватися – будь ласка, але беріть усі витрати на себе... Що в цьому поганого? Адже альтернативою цьому може бути лише стерилізація. Навіть в Америці, при всій її свободі і ліберальності, є закони про примусову стерилізацію. Водночас проводиться також досить велика кількість добровільних стерилізацій.

* – В Америці??? У цьому оплоті демократії?

– У тому-то й річ. Я маю групу карток на тему “Стерилізація”. І ви будете вражені, скільки людей у ​​США піддається стерилізації – як добровільній, так і примусовій.

Національний центр статистики охорони здоров'я США в даних за 1982-83 рік повідомляє, що серед дорослого населення США зросла популярність стерилізації як протизаплідного засобу і цю операцію вже зробило 22% жінок. Тобто кожна 5-а жінка в Америці – стерилізована. А газета “Нью‑Йорк Таймс” додає: “У США 1 мільйон жінок та 1 мільйон чоловіків щорічно піддаються добровільній стерилізації”.

Однак ця тема – тема делікатна. У книзі “Шість мільйонів звинувачують. У звіті про судовий процес над Ейхманом” (Єрусалим, 1961), говориться, що Адольф Ейхман, до речі – сам чистокровний єврей-вихрест, вимагав щоб нащадків змішаних шлюбів з євреями обов'язково стерилізували, перешкоджаючи таким чином їх здатності до розмноження. Там же дається і така інформація: “Були подані докладні інструкції про примусову стерилізацію дітей від змішаних шлюбів”. На вирішальній конференції у Ваннзеї “Про остаточне вирішення єврейського питання”, що відбувалася 20.01.1942 головну промову тримав Гайдріх. До речі, і його батько був чистокровний єврей, а мати була напівєврейкою. Таким чином, сам Гайдріх був на 3/4 єврей і одночасно він був однією з найбільш зловісних фігур на вершині гітлерівського рейху і брав безпосередню участь у розробці “остаточного вирішення єврейського питання”.

Так от, 3/4 єврей Гайдріх на підставі даних, підготовлених 100% євреєм Ейхманом, і ухвалив рішення про долю єврейських дітей від змішаних шлюбів. Він вирішив тоді, що нащадки змішаних шлюбів першого ступеня (коли один із батьків – єврей) розділять долю всіх євреїв, тобто будуть знищені, і тільки якщо вони погодяться піддатися стерилізації, можуть бути зроблені деякі винятки. Цей закон Гайдріха-Ейхмана і було покладено як основу “остаточного вирішення єврейського питання”. Таким чином ці два жидка рекомендували знищувати не тільки всіх євреїв, а й усіх напівєвреїв, за винятком тих випадків, коли людина сама погоджувалась бути стерилізованою.

Інше джерело – книга Гельмута Андікса “Вічний Жид” (Відень, 1965) підтверджує цю інформацію. Там пишеться, що за програмою Гайдріха-Ейхмана “Про остаточне вирішення єврейського питання” напівєвреїв стерилізували, а чвертьреїв не чіпали. Цілком можливо, що цей виняток був зроблений саме заради Гітлера, оскільки сам Гітлер був чвертьєвреєм, хоча ми з вами вже знаємо, що з цього чвертьєврея зрештою вийшло...

Ви можете подумати – от же до чого ці кровожерливі німці додумалися! Однак виявляється, ці “німці” лише скопіювали чужі ідеї, висловлені раніше...

У 1941 році американський єврей Теодор Кауфман випустив книгу “Німеччина має загинути” (Theodore Kaufman “Germany Must Perish!”), де він заявив, що після війни всі німці мають бути стерилізовані. Він стверджував, що потрібно мобілізувати 25 тис. докторів, щоб кожен лікар щодня стерилізував по 25 німців, чоловіків і жінок, і, таким чином, за три місяці всі німці, і чоловіки і жінки будуть стерилізовані. “А через 60 років німці як нація зникнуть, – заявив він, – і німецькі євреї поділяють мою думку”.

Що ж зробив Гітлер? Що зробив Адік Шікельгрубер?

Гітлер наказав усім німецьким радіостанціям день і ніч передавати зміст книги Кауфмана. Можете уявити, яке враження це справило на німців...

* – Так от звідки Гайдріх взяв цю ідею! Він-то з нею виступив у 1942-му році, а Кауфман – ще в 1941-му.

– У тому й суть! Хто почав це брудне діло? Адже ще в 1941 році американський єврей Теодор Кауфман випускає цілу книгу, де закликає стерилізувати всю Німеччину і заявляє, що всі німецькі євреї поділяють його думку. То хто тоді все це почав? І лише роком пізніше 3/4 єврей Гайдріх у союзі з чистокровним євреєм Адольфом Ейхманом вирішують цю “біологічну зброю” Кауфмана застосувати проти самих же євреїв.

* – А зараз усе звалюють на кровожерливість німців...

– Так-так, бачите, як тут все заплутано. Аналогічна інформація є у книзі А. Россіньєра “Процес Ейхмана” (Париж, 1962). Про те ж говориться і в книзі віконта Леона де Понсіна “Таємні сили за спиною революції. Юдаїзм і Масонство”. Усе це книжки серйозні, але маловідомі. Повторюю – проблема ця дуже болісна.

Цим питанням займаються також і у Радянському Союзі. У статті “Примусові аборти для алкоголічок і наркоманок в СРСР” (“Нове російське слово” 13.12.1986) заступник міністра охорони здоров'я РРФСР Антоніна Грачова висловлює тривогу з приводу різкого збільшення народжуваності дітей з різними спадковими дефектами, пов'язаними з тим, що їхні матері зловживають алкоголем та наркотичними речовинами. Заступник міністра охорони здоров'я РРФСР пропонує ввести у радянське законодавство указ про обов'язкове медичне обстеження осіб, які беруть шлюб і примусові аборти для жінок, визнаних наркоманками і алкоголичками. У статті також повідомляється, що за останні 10 років кількість дітей з явними вродженими психічними відхиленнями подвоїлася. Тобто йде прискорене виродження нації...

Цей процес відбувається у всіх країнах. І на Заході, і на Сході. І добре, що в Радянському Союзі сьогодні серйозно замислюються над цим, і намагаються в законодавчому порядку вжити якихось заходів.

Зупинити процес дегенерації неможливо, але його можна взяти під контроль, як з мікробними і вірусними захворюваннями. Адже мікроби і віруси остаточно знищити теж неможливо, вони є всюди, але це не означає, що людина повинна здаватися і не намагатися активно протистояти їм, використовуючи знання гігієни і медицини.

Та й сама природа певною мірою захищає нас. Наприклад, епідемія СНІДу. Америка зараз б'ється в істериці, рішеннями конгресу мільярди доларів асигнуються на пошук ліків проти СНІДу. Але ж СНІД якраз і вирішує ті проблеми, про які ми з вами тут говоримо. Адже СНІД знищує, як правило, тільки біонегативних людей, тобто гомосексуалістів, наркоманів і розпусників. Таким чином, СНІД – це ніби “рука природи” або “рука Господа Бога”, яка допомагає людям у боротьбі зі знахабнілими дегенератами.

Зрозуміло, що біонегатив з нами не погодиться, тут же згадає про переливання крові, гемофілію, операції і стверджуватиме, що дуже важко сказати, СНІД – це погано чи це – добре? Ми ж вважаємо, що СНІД – це гарне і позитивне явище, яке без нашої допомоги і без нашої волі прибирає з суспільства біонегативні елементи, що є джерелом усіх нещасть роду людського, а що стосується переливання крові та іншого ліберального скіглення, то звинувачуйте і лайте тих сифілітиків і спідоносців, які знахабніли і розплодилися настільки, що за повного потурання ліберальної влади вже почали заражати здорову частину населення.

* – І ось що цікаво – хвороба ця дуже гуманна. Вона не косить всіх виродків поспіль, а лише тих, що продовжують грішити. Адже якщо дегенерат зупинився, злякався і перестав грішити, то йому СНІД вже не загрожує... Живи й радій.

– Так. Нещодавно “Нове російське слово” повідомило, що ціла група студентів радянського медичного інституту прямо стверджувала: “СНІД – це непогана штука”.

Таким чином існує кілька перспективних напрямів для зниження дегенеративної зараженості населення. Перший напрямок – обстеження на дегенеративну зараженість людей, які збираються одружитися, і видача їм рекомендацій на основі законів Вищої Соціології. Другий напрямок – селективна стерилізація алкоголіків і наркоманів. Третій напрямок – стерилізація душевнохворих. Напрямків існує кілька і їх необхідно ретельно вивчати та аналізувати, тому проблема – не безнадійна, але знадобляться цілі дослідні інститути, щоб серйозно займатися цим питанням.

Це – вічна проблема боротьби диявола з Богом. Адже дегенерація – один із проявів біблійного диявола, про що, до речі, говорить у своїй книзі і доктор Кеппе. Тому проблема боротьби з дегенерацією обов'язково переходить у проблему боротьби з дияволом, а боротьба з дияволом – дуже важка боротьба, і в Біблії диявола називають “Князем світу цього” зовсім недарма. Адже дегенерація завжди концентрується у керуючих структурах на верхах будь-якого суспільства. Все це – Комплекс Влади, Комплекс Вождя...

* – Григорію Петровичу, давайте уявімо собі, що вдалося створити мережу інститутів, які будуть займатися всіма цими проблемами. Як ви вважаєте, якою буде реакція суспільства, реакція публіки на це?

– Реакція буде різною. Нормальні люди і хороші виродженці зітхнуть з полегшенням і всіляко допомагатимуть у дослідницькій роботі. Розумні дегенерати будуть мовчати, а дурні дегенерати будуть лементувати і обурюватися і тим самим видадуть себе на загальний огляд...

Я думаю, що найрозумніше було б почати читати курс наших лекцій в останніх класах середніх шкіл. Назвати його можна буде “Дегенерологія” або ж Вища Соціологія, і під час занять прямо і відкрито говорити учням:

Припустимо вдалося ввести такий курс у шкільні програми, але як на це відреагують вчителі та шкільна адміністрація? Ви подумали про те, що те саме стосується і половини вчителів? Серед них також буде близько половини дегенератів. Причому нормальні вчителі будуть явно шоковані цією новою для них інформацією: адже вони нічого цього не знають і до сприйняття цього курсу не підготовлені. У кращому випадку вони просто будуть знизувати плечима, але друга половина негайно підніме неймовірний лемент і кричатиме – “порнографія, лженаука, фашизм!”

Тому доведеться всіх вчителів теж перевіряти на дегенеративну зараженість і може вийти та сама історія, що й із психіатрами. Пам'ятайте, що серед психіатрів виявилося набагато більше психопатів, душевних хвороб і самогубств, ніж у представників будь-якої іншої професії...

Тож проблеми існують. Проблеми серйозні і вирішувати їх необхідно вдумливо, обережно і без поспіху. Адже дегенерацію можна тільки контролювати. Радикально та остаточно цю проблему вирішити просто неможливо. Адже якщо вирішувати її радикально, то у кожній країні треба буде перестріляти половину населення. У тому числі – половину ваших знайомих і друзів, плюс – одночасно з цим необхідно буде знищити половину новонароджених. Але цим могли займатися лише люди з прожиддю типу Гітлера, Гайдріха, Ейхмана і царя Ірода...

* – Однак Інквізиція знайшла ж рішення?! 300 років вона якось контролювала цей процес...

– Так. Інквізиція по-своєму вирішувала цю проблему, але знову ж таки – все це було лише часткове рішення... Там одну відьму спалили, а 100 відьм злякалися і пішли в підпілля.

* – Тобто виходить, що Інквізиція була надто ліберальною. Замість того, щоб серйозно боротися з дегенерацією, вони вибирали лише найзапекліших дегенератів, мерзенних і патологічних типів, і показово спалювали їх, заганяючи решту нечисті у підпілля, де їх вже ніхто не бачив.

– Так. За часів Інквізиції все це зло було лише загнано у підпілля. До речі, якщо ви вивчатимете статистику знищення відьом, то в статистичних даних буде страшний різнобій. Як і євреї зі своїм міфічним Голокостом про 6 мільйонів євреїв, яких нібито знищив Гітлер, те саме робили з історією Інквізиції і дегенерати: вони страшно роздмухували цифри жертв Інквізиції.

Якщо ви візьмете найсерйозніші американські енциклопедії і почнете шукати інформацію на тему “Інквізиція”, то навіть у цих енциклопедіях ви знайдете статистичний різнобій. Одна енциклопедія буде говорити про 100 тисяч, а інша – про 10 мільйонів. Російські старовіри, які не відчували до Інквізиції жодних симпатій, дають цифру спалених на багаттях Інквізиції – 8 тисяч осіб. Це за УСЮ історію Інквізиції. Якщо ви візьмете 10-томну католицьку енциклопедію, то навіть вона замовчує, що Торквемада був напівєврей. Чому? Тому, що ця тема – секретна, тема ця – заборонена... Біла пляма в науці.

* – Але якщо ви читаєте нам ці лекції, значить у вас є надія? Отже, ви сподіваєтеся, що нормальні люди зрештою знову візьмуть під контроль цей процес, інакше для чого нам все це вивчати?

– Так. Я в це свято вірю. Господь Бог осміяний бути не може. Він довго чекає, та боляче б'є. Тому моя основна мотивація – допомогти всім людям у їх боротьбі з дияволом дегенерації.

У першу чергу я хочу допомогти нормальним людям і хорошим виродженцям, а в другу чергу, допомогти і деяким не зовсім добрим дегенератам, допомогти їм зрозуміти – що на них чекає, якщо вони вирішать вступити в боротьбу з самим Господом Богом. Знання – це сила.

Кумедно, що навіть саме слово “дегенерація” – слово заборонене, слово засекречене. Якщо ви підете в головну Нью-Йоркську бібліотеку і заглянете до предметного каталогу, то на слово “дегенерація” не знайдете жодної книги. Там будуть лише зноски: “дивися – статеві збочення”, “дивися – психічні хвороби”. Тобто будуть посилання на складові процесу дегенерації, але про дегенерацію, як про щось єдине, ви не знайдете жодної книги. І це – у Центральній Нью-Йоркській бібліотеці, де, здавалося б, є все, але на тему “Дегенерація”, яка стосується кожної другої людини на землі, в ній немає жодної книги, жодного підручника, жодного керівництва, нічого!!! Але ж це одна з найбільших бібліотек у світі...

Я свого часу там копався, копався і нарешті знайшов одне посилання на книжку, яка називалася “Дегенерація в наш час”. Пішов я тоді шукати цю книжку. Думаю, дякувати Богу, нарешті хоч одну книгу по темі знайшов, але виявилося, що вона знаходиться у спецхрані, за ґратами...

* – Це в Америці???

– Так! Ви думаєте, що в Америці немає спецхрану? Я теж так думав... Всі ми знаємо, що в Радянському Союзі є спецхран, куди пускають лише за особливими перепустками, книги звідти простим смертним просто так не дають... Так от, виявилося, що такий же спецхран є і в бібліотеках США.

Добре, я зареєструвався в спецхрані і отримав на руки цю книжку, але тільки для читання в читальній залі. Сідаю, читаю... І що виявилося? Книга – абсолютно порожня. Вона була про... економічну дегенерацію Америки. Жодного відношення до дегенерації біологічної вона не мала. Чому ж тоді вона потрапила до спецхрану? Я думаю, що бібліотекарі цю книгу навіть не читали, а лише побачивши на обкладинці слово “Дегенерація”, миттєво сховали її за ґрати...

* – А як з цим справи у Радянському Союзі? Чи є там люди, які вивчають цю проблему?

– Я думаю, що є. Проте ця тема – небезпечна і дуже делікатна. За Лєніна про це не могло бути й мови. За Сталіна займатися цими дослідженнями теж було смертельно небезпечно. Тому що і Лєнін, і Сталін були мерзенними дегенератами. Після Йосика Джугашвілі до влади прийшов Микита Хрущов. Начебто мужик від сохи, але перша дружина його була єврейка, і діти від цієї єврейки у нього були явно ненормальні. Тож і за Хрущова на цю тему теж було важко говорити. Добре, після Микити прийшов Брежнєв, але й у нього, знов-таки, була єврейська дружина і чортзна що з дітьми...

Однак широко вживана практика переміщення “інакомислів” у спецпсихлікарні і експерименти Фіделя Кастро з викидування біонегатива з Куби до США ясно вказують на те, що все це робилося людьми, які знають свою справу. Кастро зробив тоді блискучу операцію, в ході якої 125 тис. людей було викинуто з кубинських дурдомів і в'язниць прямо за комір волелюбного дядька Семуеля. Викинули тоді і більшість гомосексуалістів...

Хоча дехто залишився. Наприклад, брат Фіделя Кастро, Рауль Кастро, військовий міністр Куби – відкритий гомосексуаліст, одружений із лесбійкою-напівєврейкою. Тож і на Кубі – якщо хтось захоче цими дослідженнями займатися, то йому теж краще тримати язик за зубами...

Займатися цими справами теоретично, у закритих науково-дослідних центрах вам ще дозволять, але якщо ви спробуєте щось зробити практично, то у вас оідразу ж з'явиться стільки ворогів, що, окрім неприємностей, нічого не чекайте. Та ще й голову можуть зняти...

Бо хто в наш безбожний час опинився при владі? “Князь світу цього”, “Бог цього віку”, він же брехун і батько брехні...

* – Григорію Петровичу, ось ви витратили вже майже півстоліття, вивчаючи цю проблему, а який вихід ви бачите із ситуації?

– У першому циклі лекцій з Вищої Соціології, опублікованих у книзі “Протоколи Радянських Мудреців”, я описав такий собі Інститут НДІ-13, тобто Інститут з Вивчення Проблем Вищої Соціології (ІВП-ВС). Так от, необхідно насправді створити такий Інститут, де готували б керівників нової Російської Держави і де навчали б їх усьому тому, про що ми тут з вами говоримо. Однак сам цей Інститут (ІВП-ВС) не повинен брати участі у керівництві державою. Більше того, для справжніх державних керівників вищого рангу ця робота має бути малоприємним і важким обов'язком.

Тих же, хто сам рветься до влади, не можна допускати до вищих керівних постів, як не можна допускати алкоголіка до горілки.

Зрозуміло, тут йдеться про період стабільності і процвітання держави, коли активність мерзенних дегенератів в уряді вже буде повністю пригнічена. У період, що передує періоду стабільності і процвітання, тобто у період вибивання мерзенних дегенератів з вищих командних посад, потрібні будуть сильні духом і енергійні лідери, добре підготовлені в галузі Вищої Соціології, що повністю її схвалюють і готові відібрати владу з рук мерзенних дегенератів. У цей період – наявність Комплексу Влади і Комплексу Вождя буде позитивним фактором.

Однак – після вибивання мерзенних дегенератів і досягнення стабільності державної влади, після організації розгалуженої мережі Інститутів з Вивчення Проблем Вищої Соціології – призначення на вищі керівні посади в державі має йти за зовсім іншим принципом і швидше нагадуватиме “помазання на царство”. Мало хто це сьогодні пам'ятає, що для царя чи імператора на Русі, та й на Заході – раніше практикувалася спеціальна процедура так званого “помазання” на царство, коли смиренні служителі церкви (атестаційна комісія ІВП-ВС), які на ділі довели повну відсутність владолюбства і своє повне смирення перед Богом і людьми, спокійно і врівноважено затверджували б вищі кадри світської влади і це призначення, наголошую ще раз, має сприйматися кандидатами як неприємний, але відповідальний і життєво необхідний державний обов'язок.

* – І про ці речі треба починати говорити дітям вже зі шкільної лави...

– Так. Найкраще в останніх класах середньої школи, коли люди стоять на порозі вступу до життя. Щоб вони все це добре знали.

---

Наступна глава
Перейти до ЗМІСТУ

---