Нобелівський самогубець Хемінгуей якось сказав, що літературні критики – це воші на чистому тілі літератури. Правильно! Літературні критики – це письменники-невдахи, які самі нічого путнього написати неспроможні, але із заздрості критикують справжніх письменників. Наприклад, наші Корякович та Завалюхін. А неуспішні літературні критики йдуть у викладачі літератури, називають себе професорами і смертельно бояться когось критикувати, навіть такого явного графомана, як дурдомщик Тарсіс.
Тому я літкритикою, як правило, не займаюся. Але навколо Солженіцина тепер такий писк і вереск, такий хай і ґвалт, такий Армагеддон, що промовчати тут навіть якось незручно.
Починаю, як заведено, за здоров'я.
Я з цікавістю прочитав «У колі першому». Потім – «Раковий корпус». Теж непогано. На місці Брежнєва, я навіть не забороняв би друкувати ці речі. Бачите, який я гуманний та ліберальний! Я тільки додав би таке пояснення, таку передмову. На кшталт того, що я пишу далі.
Родзинка в тому, що, окрім літератури, Солженіцин став пішаком у міжнародній політичній грі. І у грі досить брудній. Коли в американському Конгресі обговорювалося питання про торгівлю з СРСР, академік Сахаров, напарник Солженіцина, підняв гвалт на весь світ, вимагаючи, щоб Конгрес поставив цю торгівлю у залежність від... єврейської еміграції з СРСР! А Солженіцин одночасно, як підбурювач у шулерській грі, підняв хай на весь світ, пропонуючи, щоб його напарнику Сахарову дали за це... Нобелівську премію миру!
Таке безпардонне нахабство не сподобалося навіть Нобелівському комітету і Солженіцину клацнули по носі: сказали, щоб він не пхав свій довгий ніс у чужі справи. А то поводиться так, ніби він є намісником самого Господа Бога на землі.
Сталін змушував росіян просто голодувати. Цар Микита та Брежнєв, коли справа погана, купують хліб за кордоном. А Сахаров і Солженіцин тепер вставляють ціпки в колеса заради... єврейської еміграції з СРСР?! А росіяни нехай голодують.
Тут я подумав: «Ах ви ж сучі діти!»
Ось тут-то собака і заритий. Та сама сука, від якої ці сучі діти. Всі ці крики в пресі про дисидентів, демократів, про «СЕМіздат» (від імені дядька Сема), про боротьбу за свободу та права людини в СРСР, все це лише димова завіса. А метою цього процесу є одне – щоб радянських євреїв випускали до Ізраїлю. Цьому служать і Сахаров, і Солженіцин, і уся гоп-компанія.
Справа тут така. Згідно ізраїльської статистики, крива єврейської народжуваності в Ізраїлі йде вниз. А в ізраїльських арабів вона дуже швидко йде догори. І через деякий час арабів в Ізраїлі знову буде більше, ніж євреїв. Арабський фаллос перемагає єврейський обріз. Врятувати становище можна лише за рахунок посиленої імміграції. Але американських євреїв, яких 6 мільйонів, в Ізраїль ціпком не заженеш. Ось сіонські мудреці і вирішили взятися за радянських євреїв, яких там офіційно 2 мільйони, щоби загнати їх до Ізраїлю. Ось у чому сенс тієї закулісної метушні навколо радянських євреїв, яка ведеться вже багато років. Бажають загнати радянських євреїв до Ізраїлю, щоб воювати за великий Ізраїль від Нілу до Євфрату чи збирати апельсини у кібуцах.
Як зазвичай у таких випадках, у хід пустили те, що наш знаменитий філософ-хартошукач Бєрдяєв називав союзом сатани і антихриста. Адже наші ліві елементи називають Бєрдяєва найкращим російським філософом ХХ століття. Отже, я аналізую все це, так би мовити, на найвищому філософському рівні.
Чортошукач Бєрдяєв писав "Сатана" і "Антихрист" з великої літери, з великою повагою. Але нехай вже сатана і антихрист на мене не ображаються, якщо я писатиму їх з маленької літери.
З погляду Бєрдяєва, союз сатани і антихриста у найпростішій формі – це змішані шлюби з євреями. Сам Бєрдяєв, щоб підтвердити слово ділом, був одружений із єврейкою. Бєрдяєву також дуже допомагала його своячка, сестра його дружини, Євгенія Юдіфівна (?) Рапп.
Якщо ви придивитеся до радянських так званих дисидентів, які психують у СРСР, і яких там саджають у дурдоми, ви одразу ж помітите вражаючу річ: чомусь усе це або євреї, або люди у змішаних шлюбах із євреями, або продукти цих шлюбів – напівєвреї тощо. Але більшість із них це ретельно приховують, наче соромляться чогось. Як наприклад, відомий дурдомщик Тарсіс, який завзято видає себе за грека, хоча він чистокровний єврей, і перша дружина єврейка та й друга теж. А він усе твердить, що він нащадок Арістотеля.
Але повернемося до героя нашого часу Солженіцина, про якого нам давно торочать, що він сонце життя, сіль землі російської, совість російського народу, душа людства і другий месія. Ні дати, ні взяти новий Ісус Христос, якщо вірити міжнародній пресі. Але це повторює, як папуга, і більшість нашої емігрантської преси.
Покрутив я за хвіст мого чортика, який служить у мене замість комп'ютера, і питаю:
– Гей, хто такий Солженіцин?
І миттєво отримую точну довідку. У серйозному західнонімецькому журналі «Дер Шпігель» №28, 1971, с. 99 написано дослівно так:
"Батько Солженіцина був артилерійським офіцером під Танненбергом. В «Август 14» він показаний під ім'ям «Ісаака Лаженіцина», єврейського інтелігента, який перейшов у православ'я..."
Отже, у німецькому виданні «Август 14» Солженіцин сам досить ясно каже, що він напівєврей із вихрестів. Видавець «Дер Шпігель» Аугштейн – сам єврей і помилки в цьому питанні не допустить. Однак, цілком можливо, що в інших виданнях «Августа», як наприклад, у російському виданні, це делікатне містечко випущено. Але будьте впевнені, що всі євреї у світі вже знають, хто такий Солженіцин. Цього лише росіяни не знають.
Репортер західнонімецького журналу «Штерн» Дітер Штейнер поїхав до СРСР та інтерв'ював там тітку Солженіцина, Ірину Щербак. Ця тітка повідомляє, що батько Солженіцина, Ісай, колишній Ісаак, наклав на себе руки, коли Солженіцин був ще на 3-му місяці в утробі своєї матері (див. передрук зі «Штерна» у газеті «Росія» 28.01.1972).
Самовбивство батька – це дуже суттєвий факт для розуміння психології Солженіцина. І це чудово враховують усі ті західні «хитрі органи», які роблять ставку на Солженіцина. Справа в тому, що самогубство, у більшості випадків – результат важких психічних хвороб. Тому в США людей, які робили замах на самогубство, відразу ж тягнуть на перевірку до божевільні. Тому церква забороняла відспівувати самогубців і ховати їх у церковній огорожі: оскільки вважалося, що в них сидять біси, тобто ті самі душевні хвороби.
Але треба ще враховувати і те, що ці психічні хвороби та схильність до самогубства передаються у спадок. Адже психічні хвороби – це частина спадкового виродження, тому і передається у спадок, як доля, як карма. Генетичний капітал – це штучка більш серйозна, ніж «Капітал» Карла Маркса. До речі, у Карла Маркса генетичний капітал був дуже поганий. Дві дочки Карла Маркса наклали на себе руки. Одна з них, Лаура, наклала на себе руки дуплетом, разом зі своїм чоловіком, затятим марксистом Полем Лафаргом, який, до речі, був онучним племінником Карла Маркса.
Поет Єсєнін наклав на себе руки. І його син, напівпоет та напівєврей, дисидент Єсєнін-Вольпін теж психує і волає у своїх віршах: «І я до смерті нап'юся і застрелюсь!»
Нобелівський псих Хемінгуей, посидівши в психіатричній лікарні, наклав на себе руки. Але і його батько наклав на себе руки. І навіть його сестра Лаура теж наклала на себе руки.
Дехто каже: «Ох, Солженіцин такий хоробрий, так лізе на рожон!» Ox-ox-ox, це хоробрість самогубці, який сам застрелитися боїться, але підсвідомо хоче, щоб його застрелили інші. Це темні фрейдівські комплекси провини та саморуйнування. Це хоробрість Лі Освальда, вбивці президента Кеннеді, який до цього робив замах на самогубство. Це хоробрість Мордко Богрова, вбивці прем'єр-міністра Столипіна, який до цього теж робив замах на самогубство. І все це чудово відомо тим психологам, які керують психологічною війною. А Солженіцин – лише пішак на шахівниці цієї псих-війни.
У колах НТС та «Посіву», які підносять до небес Солженіцина та інших дисидентів, по секрету багатозначно говорять про «самосадів». Але це не тютюн-самосад. Це люди, які самі себе саджають. Куди? Ну, туди, де сидять – у в'язниці та концтабори. Це мазохісти, в яких сидять підсвідомі комплекси вини і саморуйнування. Наприклад, дисидент Левітін так і волає в НТС-івських «Гранях»: «Ох, як добре, що мене знову посадили!»
Розгадку цього дивного крику ми знаходимо у паризькій газеті «Русская мисль» (де редактором княгиня Аховська) 8.02.1973, с. 4. Там А. Краснов-Левітін знову кричить: «Я ніколи і ніде не почував себе щасливішим, ніж у таборі... Так я знайшов щастя в нещасті...»
.
Далі «Русская мисль» пише: «Його дід (єврей) орендував (всупереч закону) у поміщиків Полтавської губернії, що розорилися, маєтки, і варто було йому помітити, що селянин пройшов повз його будинок, хоча б вдалині, в шапці, його опановувала дика лють: він, як божевільний, кидався на нещасного мужика чи парубка, збивав з нього шапку, починав лупити його по пиці і лаяти останніми словами».
Це пише сам Краснов-Левітін у своїй книжці «Стромати». Цілком зрозуміло, що його дід-єврей просто напівбожевільний садист із комплексом влади. А від таких дегенератів-садистів потім народжуються такі ж дегенерати-мазохісти, яким і є Краснов-Левітін. Ось вам і комплекс провини за діда та саморуйнування, який приводить до концтабору. Ось це і є ті самі «самосади», про яких багатозначно шепочуть у НТС та «Посіві». І ця штука сильна як доля, як карма, як диявол.
Батько Ф. М. Достоєвського був поміщиком та садистом. За його жорстокість його вбили його власні селяни і царський суд виправдав цих селян! Від такого батька Достоєвський народився садомазохістом і загнав сам себе до Сибіру.
З цього погляду таким самим «самосадом» є і герой нашого часу Солженіцин. Адже його посадили за те, що в лютому 1945 року він написав військово-польовою поштою своєму приятелю листа, в якому критикував Сталіна. Тоді я сам був у Радянській Армії і чудово пам'ятаю, що абсолютно на всіх листах-трикутках (які не заклеювалися, а згорталися) стояв трикутний штемпель «Перевірено військовою цензурою». Щоб в таких умовах писати такий лист, потрібно бути справді «самосадом», який сам себе саджає. Те, що Солженіцин сам себе посадив, це йому, можливо, на роду написано, написано його батьком-самогубцею. Найгірше те, що він посадив також і ту людину, якій він писав, Миколу Віткевича, який за це відсидів 10 років у Сибіру. І схоже на те, що Солженіцин не простий святий, а грішний святий. Знаєте, є не лише святі та грішники, але також грішні святі та святі грішники.
Москвичі кажуть, що перша дружина Солженіцина, Наталія Решетовська – теж напівєврейка. Це опосередковано підтверджує той факт, що тут у Нью-Йорку з'явилася така собі Вероніка Туркіна, яка запевняє, що вона своячка Солженіцина, тобто сестра Наталії Решетовської. Але ця Вероніка Туркіна одружена з євреєм-дисидентом Юрієм Штейном. Обидва вони нещодавно виїхали із СРСР за ізраїльською візою. Але тільки один Єгова знає, чому замість Ізраїлю вони опинилися в Нью-Йорку. Серед напівєвреїв часто помітне тяжіння до предків. Тому схоже на те, що перша дружина Солженіцина справді напівєврейка.
Москвичі кажуть, що друга дружина Солженіцина, Наталія Свєтлова – повна єврейка. А все це разом узяте вказує, що напівєврей Солженіцин в душі почувається не так росіянином, як євреєм. Але мимоволі виникає питання: чому він це так ретельно приховує? І навпаки, істерично запевняє, що він росіянин, росіянин, росіянин! Чому? І навіщо? Щоб, маскуючись під росіянина, говорити неросійські речі? І кому все це потрібно? До речі, напарник Солженіцина, академік Сахаров, теж одружений із єврейкою Оленою Боннер.
А дурдомщик Тарсіс так само вперто бреше, що він не єврей, а грек, нащадок Аристотеля. І у нього обидві дружини – єврейки. Виходить якась схема, що повторюється і у Тарсіса, і у Солженіцина. І для цього є спеціальний термін – крипто-євреї, тобто таємні євреї. Але кому всі ці єврейські фіґєлє-міґєлє потрібні?.. І навіщо?..
На це відповідає сам Солженіцин. Відразу після висилки з СРСР він випустив свій черговий маніфест «Лист вождям СРСР» – по секрету всьому світу! (До речі, в російському виданні ІМКА, тобто для російських «кроликів», усі делікатні місця видалені. Знову фіґєлє-міґєлє). І там він оголошує («Тайм» 11.03.1974) своє «політичне кредо» та «програму порятунку російського народу» в наступному порядку:
1. Повне і беззастережне розчленування Росії до меж РРФСР. Операція куди радикальніша, ніж про це мріють найшаленіші сепаратисти стецьківці-папісти, козакійці тощо. За це Солженіцин моментально отримує телеграму подяки від Лева Добрянського, вождя галицько-уніатської нації.
2. Після тотального розчленування Росія, кульгаючи, йде з Європи до Сибіру, так-так, за Урал і...
3. Там, у Сибіру, за Уралом, Росію знищує Китай! Солженіцин з патологічною зловтіхою розмірковує про майбутню війну з Китаєм, де загине «мінімум 60 мільйонів» росіян. Після цього російський народ, за Солженіцином, практично перестане існувати на нашій планеті!
Що це, марення божевільного? Ні, Солженіцин просто повторює те, про що мріють теоретики-геополітики Держдепартаменту у своєму журналі «Форін Аффейрс». Про це ж писав і інший напівкровка, Амальрік, студент-недоучка, вигнаний з університету, якого західна пропаганда видає за «Історика» (з великої літери!). Амальрік писав це саме у своєму памфлеті «Чи доживе Радянський Союз до 1984 року?», який, ймовірно, був підсунутий йому на підпис американцями. Так само, як тепер підсунули «Маніфест» Солженіцину. Ось він і повторює це як вчена ворона, яка не розуміє, що вона говорить.
Від такого «Маніфесту» зніяковіло навіть «Нове Російське Слово». Відразу ж під «Маніфестом» Солженіцина (НРС 5.03.1974), на тій же сторінці, багатозначно вміщено велику статтю-підвал «Геніальні безумці».
Автор, який чомусь ховається за ініціалами: П. М., марно намагається розібратися в цьому скрутному питанні, і схоже на те, що він сам епілептик. Хм, а як щодо Солженіцина?
Хоча НРС чесно зніяковіло і, як фіговим листком, прикрилося статтею про божевільних, зате наші князі церкви, анітрохи не вагаючись, бухнули на всі дзвони з молебнями про Солженіцина!? Того самого, який декларує тотальне розчленування матінки-Росії і, як антихрист, каркає про загибель матінки-Росії, повторюючи мрії всіх ворогів Росії.
А нашим князям церкви потрібно б знати, що Солженіцин вже давно, з «Августа 14», друкується в паризькій ІМКА, яка є духовним дітищем чортошукача Бєрдяєва і продовжує справу Бєрдяєва. Адже, по суті, «неохристиянин» Солженіцин – це необєрдяєвець. Тому-то його й друкує бердяївська ІМКА, а не, скажімо, монастир у Джорданвіллі, де теж є своя друкарня. І нашим князям церкви корисно б знати, хто такий Бєрдяєв, що таке бердяївська ІМКА, і яка різниця між Богом і дияволом. І недарма філософи кажуть, що диявол, Люцифер, любить набувати образу ангела світла. А тепер сатанізм ховається за гуманізмом.
В результаті виходить абсурд. У журналі «Тайм» 11.03.1974 Солженіцин декларує на весь світ тотальне розчленування Росії і мудрує про загибель Росії. Другий месія, створений міжнародною пресою, виявився антихристом. А буквально наступного дня, в газеті «Наша Страна» 12.03.1974 повідомляється, що митрополит Філарет опублікував у «Православному Віснику в Канаді» вітальну телеграму Солженіцину, де називає цього антихриста «вірним сином Російської Православної Церкви»?! І за розпорядженням Синоду молебні про Солженіцина у всіх церквах! Прямо Друге Пришестя!? Але хто це прийшов: лжехристос чи антихрист!? Чи просто напівбожевільний напівєврей, такий же, як Лєнін і Керенський, але тепер бердяївського толку, що маскується під «Неохристиянина»?!
Шляхом митрополита Філарета (якого на це підбив, ймовірно, братик Граббе) пішли також архієпископ Антоній Західно-Американський, архієпископ Канадський Віталій, архієпископ Женевський Антоній, єпископ Манхаттенський Лавр та єпископ Штутгартський Павло.
При цьому я помітив, що архієпископа Чиказького Серафима в цьому кумедному списку немає. Це той самий архієпископ Серафим, котрий, послухавши богохульне марення дурдомщика Тарсіса, демонстративно стукаючи чоботями, пішов зі зборів у «Домі Вільної Росії». Мабуть, владика Серафим тепер так само розкусив і необєрдяєвця Солженіцина. Ось це справжній духовний пастир, що охороняє свою паству від вовків, що маскуються в овечі шкури.
У чому ж загадка «Другого Пришестя», де переплутали Христа та антихриста? Кажуть, що до кожного мирянина для спокуси приставлений один чорт, до священика – десять чортів, а до ченця – сто чортів. А наші-то архієпископи – ченці. Ну, ось їх чорт і поплутав. Так, як митрополита Філарета, кажуть, постійно плутає братик Граббе.
Ось тому в добрі старі часи до Святішого Синоду приставляли Оберпрокурора з гарною палицею. Щоб відганяти тих чортів, які псують навіть найвище духовенство.
Тому я, колишній радянський раб Божий, смиренний Григорій, присяду на хвилинку в крісло Оберпрокурора Синоду і нагадаю нашим князям зарубіжної церкви, хто такий чортошукач Бєрдяєв, і що таке бєрдяєвська ІМКА, яка продовжує справу Бєрдяєва і саме тому друкує «неохристиянина» Солженіцина.
Хоча наші ліві кола всіляко пропагують Миколу Бєрдяєва (1874-1948), називаючи його геніальним філософом і навіть найкращим російським філософом ХХ століття, але насправді він не був ні доктором філософії, ні професором, а лише студентом-недоучкою, який навіть не закінчив університет. Подібний трюк тепер роблять з напівкровкою, порнографом і студентом-недоучкою Амальріком, якого продають як «Історика» з великої літери. А займається всім цим княгиня преса, подруга князя світу цього, який є брехуном і Батьком брехні.
По суті справи Бєрдяєв був філософом-самоуком, який, як фокусник, жонглював розумними словами і створював ілюзію вченості: профетизм, есхатологізм, онтологізм, антропологізм, космологічність, комюнотарність, антиномічність і таке інше. Загалом, розводив антимонії. Як Пікассо дурив у живописі, так Бєрдяєв дурив у філософії.
У молодості Бєрдяєв був полум'яним марксистом, за що прохолоджувався три роки на засланні. Після марксизму він переключився на «богошукання», за що в 1915 році він потрапив під суд юрисдикції Святішого Синоду, який засудив цього «богошукача» на довічне заслання у Сибіру (!), явище в російській історії виняткове. По суті, це було не богошукання, а чортошукання, неосатанізм.
А ви, князі зарубіжної церкви, цього не знаєте? Солженіцин бурмоче про Бога? Але й Бєрдяєв теж бурмотів про Бога!
Від Сибіру чортошукача Бєрдяєва врятувала Лютнева революція, якій він усіляко допомагав. Але незабаром невдячний уряд Керенського посадив цього дивного філософа за ґрати. Так-так, за залізні ґрати, як шаленого собаку.
З лютневих грат Бєрдяєва звільнила Жовтнева революція, якій він, як колишній марксист, теж співчував. Але незабаром і товариш Лєнін знову посадив цього шаленого чортошукача за ґрати. Спочатку його просто хотіли пристрелити в Чека. Але потім Лєнін передумав, і в 1922 році Бєрдяєва і його побратимів, всього близько 300 чоловік, вислали за кордон. Їх викинули, як духовну отруту. Викидні революції. Сині мухи Тарсіса. Але сині мухи – трупні мухи. І вони розносять трупну отруту. Трупну отруту роду людського.
До речі, так само тепер викидають за кордон дурдомщиків і дисидентів, включаючи Тарсіса-Синемухова і Солженіцина, якого недарма друкує бердяївська ІМКА, де повно цих синіх мух. Ніщо не нове під місяцем.
Що являє собою філософія Бєрдяєва? Це плутані, як мазня Пікассо, зарозумілі міркування про людинобога і боголюдину з натяками на самого себе і собі подібних. Але насправді це людиночорти і чортолюди. Це філософія доброго зла і злого добра. Бєрдяєв каже: «Іноді добре йти шляхом зла, оскільки це призведе до вищого добра». Тобто філософське виправдання зла, що є неосатанізмом.
Бєрдяєв любив розмірковувати про метафізику трагічної свободи, яка «коріниться в Ніщо». Але це «Ніщо» – це один із філософських псевдонімів диявола, якого екзистенціалісти називають «Ніщо, що нищить» (Хейдеггер). Адже з погляду діалектичного християнства, диявол – це просто виродження, дегенерація, повільна смерть, що розтягується на кілька поколінь і складається зі статевих збочень та психічних хвороб. Ось це і є той ангел смерті, князь світу цього і князь темряви, ім'я якому легіон, який також брехун і Батько брехні.
А ви, князі зарубіжної церкви, цього не знаєте?
Про революцію Бєрдяєв каже: «Революції... передує процес занепаду... У результаті люди... стають одержимі дияволом». Цілком вірно, одним з таких розклавшихся декадентських виродків був сам Бєрдяєв. А потім ці виродки наводять тінь на тин і називають себе людинобогами і боголюдинами. А насправді, це людиночорти та чортолюди, це Керенський і Лєнін, Троцький і Сталін, Гітлер і Гіммлер.
Бєрдяєв вважав, що «світ у злі лежить» і писав: «В мене проникали не лише впливи Духа, а й впливи Диявола». Принагідно чортошукач Бєрдяєв всіляко розхвалював ті дивні езотеричні таємні товариства, які самі себе називають гуманістами, інші називають їх сатаністами. Ось ці гуманісти-сатаністи тепер і розхвалюють Бєрдяєва. Зозуля хвалить півня, оскільки хвалить він зозулю. А ім'я їм – легіон!
Навіть сам чортяка Лєнін писав про цих чортошукачів і неосатаністів, які маскуються під богошукачів і богобудівників, наступне: «Богошукання відрізняється від богобудування... анітрохи не більше, ніж жовтий чорт відрізняється від чорта синього»
(«Короткий філософський словник», Москва 1952, с. 45). Тобто навіть чортяка Лєнін дуже прозоро натякає про чортів, і що це не богошукачі, а чортошукачі (до речі, серед них були і його власні кумпаньйони: Луначарський, Валєнтінов, Богданов). Так чи інакше, висилаючи Бєрдяєва та його гоп-компанію за кордон, чортяка Лєнін прекрасно знав, кого, чому і навіщо він висилає. Таким чином, Лєнін ніби погодився зі Святішим Синодом, який засудив неосатаніста Бєрдяєва на довічне заслання у Сибіру.
А ви, князі зарубіжної церкви, всього цього не знаєте?
Радянський «Енциклопедичний словник», Москва 1963, каже, що Бєрдяєв «...засновник т. зв. «Нового християнства» (різновид христ. екзистенціалізму)». А радянський «Короткий філософський словник», М. 1952, с. 594, у статті на «екзистенціалізм» говорить, що екзистенціалізм – це дегенеративна людиноненависницька «філософія», яку з великим правом можна віднести до психопатології, ніж до філософії; яка виступає під фальшивою маскою «атеїстичної філософії» та «філософії свободи», а насправді проповідує інтелектуальний і моральний нігілізм, і оспівує статеву розпусту.
Боже праведний!? Ось вам і "нове християнство" Бєрдяєва! А тепер бердяївська ІМКА взялася за «неохристиянина» Солженіцина, який просто дурить під Христа, щоб робити роботу антихриста. Точно, як це робив Бєрдяєв. Ось тому Солженіцина і витурили за кордон.
А наші князі церкви вдарили на всі дзвони і закотили «Друге Пришестя» з молебнями, де переплутали Христа і антихриста. Це ще чистіше, ніж вінчання лжеспадкоємця престолу. Там переплутали царство земне, а тут переплутали царство Боже. Лукавий поплутав!
Разом із мудрствуваннями про Диявола (з великої літери!), чортолюдина Бєрдяєв жартував про «товариство в Антихристі» (теж з великої літери!). Такий союз сатани і антихриста у найпростішій формі – це змішані шлюби з євреями. І щоб підтвердити словом справу, Бєрдяєв навіть одружився з єврейкою Л. Ю. Рапп. І академік Сахаров теж одружений із єврейкою Оленою Боннер.
А Солженіцин напівєврей. І перша дружина напівєврейка. А друга дружина – повна єврейка. Але чому він усе так старанно приховує?
«Нове християнство» Бєрдяєва – це релігійно-філософське 69, де Бога підміняють дияволом. А оскільки диявол є брехун і Батько брехні, то неосатаніст Бєрдяєв став філософським хамелеоном.
Якщо вже говорити про релігію, то в теології є такий делікатний термін «osculum infame», тобто «ганебний поцілунок», коли сатаністи цілують у зад диявола. Досить докладний опис цього обряду можна прочитати в «Вогненному янголі» морфініста Брюсова. А неосатаніст Бєрдяєв займався цими поцілунками все своє життя. До речі, в медицині для цього також є спеціальний термін – аналінгус.
Хоч людиночорт Бєрдяєв і почав з Карла Маркса, але потім це анітрохи не заважало йому лизати зад сатані в образі чортолюдини Гітлера. Звісно, у філософській формі. Бєрдяєв розумував, що російська душа, мовляв, жіночна, бабська, а німецька, мовляв, мужня. І що російська бабська душа завжди чекає наречену ззовні у формі Гітлера. Тому, коли гітлерівці окупували Париж, чортяка Бєрдяєв спокійнісінько жив у Парижі. Ворон ворону око не виклює.
Цю ж тезу в замаскованій формі переспівує і напівкровка Солженіцин у своєму «Августі»: адже він навмисне бере найважчу поразку росіян за всю 1-у світову війну і роздмухує цей приватний епізод у цілу книгу, показуючи, які росіяни дурні і які німці розумні. А для туману додані фальшиві бурчання, що я, мовляв, мовляв «неохристиянин», я хороший. Але те саме робив і «неохристиянин» Бєрдяєв. Тому Солженіцина друкує ніхто інший, як бердяївська ІМКА.
Коли ж у 1945 році російська «бабська душа» роздовбала бєрдяєвського нареченого-Гітлера в пух і прах, Бєрдяєв, як хамелеон, знову робить 69 і починає лизати зад сатані вже в образі чортяки Сталіна. Тепер людиночорт Бєрдяєв мудрує, що сталінські концтабори – це, наче як, свобода нового типу! (Р. Плетньов «Російські пророцтва», НРС 01.02.1959).
До речі, бердяївський «неохристиянин» Солженіцин насолоджувався цією «свободою нового типу» цілих 8 років, але так і не оцінив весь зміст філософії Бєрдяєва, що сталінські концтабори – це циміс.
«Нове російське слово» у хвилину відвертості зізнається: «Адже, по суті кажучи, і філософом, у класичному сенсі цього слова, Бєрдяєв не був. Книги його часто безсистемні, думки суперечливі та парадоксальні»
(К. Померанцев «Бєрдяєв і наша епоха», НРС 23.3.1958). Тобто, просто кажучи, придурок від філософії.
Але чому ж Бєрдяєва величають найкращим російським філософом ХХ століття? Та тому, що подібних недоумків багато, ім'я їм – легіон. Це дегенеративний легіон доктора Кінсі, апокаліптичні 37%, так чи інакше знайомі з гомосексуальністю (в Апокаліпсисі двічі повторюється, що одна третина людей буде знищена за свої гріхи, див. гл. 9:15 і 18), які 37% для інтелігенції збільшуються до 50%, а для людей преси, письменників, поетів та інших паперодряпів – до 75%. А половина з них (у США 18,5%) ще й психічно хворі.
А Бєрдяєв робить філософське 69 і запевняє, що це мовляв не декаденти, виродженці та секс-перверти, а навпаки, що це еліта роду людського, що це боголюди та людинобоги. А насправді це чортолюди та людиночорти. Так Бєрдяєв підміняє Бога дияволом. Але легіонерам такі компліменти, звісно, приємні. Ось вони і зробили з Бєрдяєва «найкращого російського філософа» нашого грішного ХХ століття. За принципом: зозуля хвалить півня, оскільки хвалить він зозулю.
За цим же принципом із придурка-мазилки Пікассо зробили найкращого художника ХХ століття. Знаючи цю формулу успіху, ви зрозумієте і успіх Солженіцина, з якого преса зробила другого месію, сіль землі, сонце життя, совість російського народу і навіть душу людства.
А щоб читач не заснув від усієї цієї нудної філософії, вдарю я в барабан:
«А тобі хрін у рот...
та на фуя...
Залупатимешся, каже, пропадеш...
хуб хрін...
шакал, підсмоктався...
залупиться, розум виставляє...»
Тільки, заради Бога, не подумайте, що це я так пишу. Це пише нобелівський лауреат Солженіцин у своєму «Одному дні» («Новий світ» 11.1962). Це тайнопис легіонерів, криптограми, за якими вони впізнають один одного. І ось саме за це «хрін у рот» і дають нобелівські премії у наш грішний час.
Але нашим архієпископам, князям зарубіжної церкви, якщо вони справжні ченці, краще було б утриматися від Другого Пришестя з дзвоном і молебнями, де переплутали Христа і антихриста.
Спочатку повінчали лжеспадкоємця, де переплутали царство земне. А тепер переплутали і Царство Небесне. Ох, лукавий поплутав!
Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ