Григорій Клімов «СПРАВА 69»

СИНЯВСЬКИЙ, ДАНІЕЛЬ І Ко: БУНТ ОБРЕЗАНИХ ЧИ ОБРІЗАНИЙ БУНТ?

Давайте перевіримо наших бравих дисидентів, сміливих борців за свободу і права людини, на ті родимі плями, про які говорить генерал-професор Топтигін, з 13‑го Відділу КДБ, у своїх "Протоколах радянських мудреців".

Як навчав наш знаменитий Козьма Прутков, давайте дивитися в корінь. Оскільки диявол тепер оселився у друкарській фарбі, то почалася вся ця дисиденція у літературі. І, згідно з бердяївським союзом сатани і антихриста, першим апостолом цих дисидентів був єврей Пастернак зі своїм "Доктором Живаго".

На Заході йому за це дали Нобелівську премію, а голова Спілки радянських письменників Олексій Сурков обізвав Пастернака педерастом та алкоголіком. Повідомляє це зовсім не якийсь антисеміт, а сам-семіт стоокий Аргус із "Нового Російського Слова" (8.11.1958).

Хм, дивно... Одразу ж виходить за формулою професора Натана Лейтеса! Адже Пастернак – предтеча решти дисидентів.

На зміну єврею Пастернаку дуплетом прийшли напівєврей Синявський та єврей Даніель, теж дисиденти, яких західна преса одразу ж визнала геніальними новаторами в літературі. Андрій Синявський посилав свою писанину за кордон під єврейським псевдонімом Абрам Терц, а Юлій Даніель – під псевдонімом Микола Аржак, за що в СРСР їх посадили до концтабору, а на Заході оголосили мучениками за свободу та права людини.

Але переді мною книга американського професора-славіста Едварда Брауна "Російська література після революції" (Вид-во Кроуелл-Кольєрс, Нью-Йорк 1963), що надрукована в Нью-Йорку, і призначена для американських університетів. Про творчість Синявського-Терця професор Браун пише наступне: "завжди з переважаючими тонами імпотенції та статевих збочень... з дослідженням параноїдних фантазій... оповідання не є художнім успіхом... Терц, талант статевих збочень..." (Підкреслено мною, Г. К.)

Ось та свобода, якої не вистачає Синявському-Терцю! Словами професора Брауна – це просто психічнохворий легіонер, секс-перверт, збоченець, виродженець, типовий гарвардський "ленінець" за рецептом професора Натана Лейтеса.

Боже праведний! то хто ж це такі: дисиденти чи імпотенти? Адже параноїдні фантазії – це саме те, що було у Сталіна і Гітлера. І ізолювати таких людей – це абсолютно правильно. До речі, чому й ці дисиденти-імпотенти також із обрізаного племені? Що це: бунт обрізаних чи обрізаний бунт?

Коли Синявського та Даніеля посадили, то 13 (!) представників французької інтелектуальної еліти надіслали уряду СРСР петицію та підняли гвалт на весь світ, вимагаючи звільнення цих дисидентів. Але зауважте символіку – 13, чортова дюжина. Це сигнальчики, якими обмінюються легіонери. Ех, французьке кохання 69.

Тепер я беру "Нове Російське Слово" 16.10.1966, статтю чесного сіоніста (що проживає в Ізраїлі) Ю. Марголіна "«Думки зненацька» Абрама Терця", тобто Синявського. Марголін чесно визнає, що Синявський-Терц із евреїв-выхрестів. Зате наш літературний хамелеон Михайло Коряков, як завжди, ханжеськи запевняє, що обличчя Синявського повне "особливої, російської м'якості", і що у нього "багато російського, слов'янського".

Як не підлабузничав наш Коряков, але з Американського Комітету його все-таки висадили достроково на пенсію, тобто на сміттєву купу, щоб очистити місце тим самим дисидентам, свіженьким представникам 3-ї еміграції з СРСР, яких Коряков так розхвалював на свою ж голову.

Марголін пише: "Але Абрам Терц не проти однієї тільки радянської дійсності, а проти всієї нашої, також і благополучно-західної ополчився". Це характерно для нігілістів та анархістів. До речі, якщо перевернути псевдонім "Терц" навпаки, виходить "Црет". А далі ви вже психоаналізуйте самі, на що це схоже.

Марголін пише: "Думки зненацька" – це суцільний потяг до смерті... Книга починається зі слів "Як ви смієте боятися смерті?!!" і закінчується (с. 146) на слові "смерть"... Мотив смерті варіюється на всі лади.

"Смерть треба заслужити" (с. 49).

"Господи, убий мене!" (с. 74).

"О, яке воно повільне, наближення смерті!" (с. 108).

Марголін пише: "За личиною Синявського ховався Терц – безмежно нещасна людина, яка не приймає життя. Все в ній ненависно. Тут справа не в "антирадянщині"... Тобто, просто кажучи, психічно хвора людина.

Синявський-Терц пише: "Швидше б померти, щоб не бруднити і не бруднитися" (с. 64). З цього приводу Марголін пише: "Цей бруд і моторошний "патологічний" потяг до нечистого Терц переконливо продемонстрував у своїх оповіданнях".

Далі Марголін пише: "Сексуальність проклята ним і всіляко розвінчена... Секс вбивчий. "У ньому", пише Терц, "кінець, злочин, пекло, смерть..." (с. 68)... "Вбивче вже саме місце розташування сексу в безпосередній близькості до органів виділення", пише Терц. "Безсоромність злягання, крім сорому і страху, має долати нудоту, що викликається нечистотами" (с. 66).

Як пояснити це марення божевільного з погляду діалектичного матеріалізму? Та дуже просто. За Фрейдом, у цих дегенератиків ротовий еротизм, фелаціо і кунілінгус, а простіше, російською, це х-соси та п-лізи. І якщо ти уткнешся у все це носом, то, звичайно, виходить те, про що пише Терц.

Упереміж із цим маренням дисидент-імпотент Синявський-Терц всіляко розхвалює педика Бориса Пастернака. Як завжди, зозуля хвалить півня...

А загалом, якби радянські судді, які судили Синявського та Даніеля, почитали б цю статтю Марголіна в "Новому Російському Слові", то вони могли б вліпити обом дисидентам значно більше, ніж вони отримали.

Та й у США, за буквою закону, відьмача любов, фелаціо та кунілінгус, офіційно називається "злочином проти природи" і за це належить кілька років в'язниці. Вся проблема тільки в тому, що в'язниць не вистачить.

Нещодавно в американських газетах писали, як одна дружина посварилася зі своїм чоловіком і, щоб насолити йому, донесла куди треба, що він злягається з нею не туди, куди треба. Вона думала просто осоромити чоловіка. Але за буквою закону чоловікові вліпили кілька років в'язниці. А дружина, залишившись без чоловіка і, головне, без грошей, рве на собі волосся.

Разом з тим в американських школах дітей вчать, що всі види сексу, включаючи і відьмаче кохання 69 – це абсолютно нормальне явище. І кажуть, що французьке кохання час перейменувати на американське кохання.

Але, як навчав наш знаменитий літератор Козьма Прутков, не розпливатимемося думкою по дереву. Повернімося до наших дисидентів.

Розберемо оповідання Абрама Терця-Синявського під назвою "Пхенц". Пхенц – це якийсь міжзоряний мандрівник, марсіанин, венерик або лунатик, загалом якийсь безрідний космополіт, який чомусь опинився в радянській Москві. Пхенц замаскувався під людину, але всередині щось зовсім інше. А що – цього автор не говорить.

Пхенц не живе, а страждає. Все йому не подобається. Все йому не так. Нарешті одна жаліслива Маруся зглянулася над бідним марсіаніном і поклала його до себе в ліжко. Дурна Маруся пропонує йому найсолодше у світі. Але все солодке, для Пхенця – гірке. І Пхенц шкутильгає далі, бурчить, скаржиться, скіглить. Загалом, типовий дисидент.

Почитавши це, всі кінсіанці кричать: "Символіка! Геніально!" Так, це та символіка, тайнопис, за яким нечиста сила впізнає один одного. Тепер цю символіку маскують під модернізм. Формула цього модернізму така: зроблено дегенератами, про дегенератів та для дегенератів.

Слід нагадати, що цих символістів розвелося дуже багато в Росії перед революцією. І вони каркали, як чорні ворони в очікуванні трупів. Зрештою ця революція коштувала Росії 50 мільйонів людських життів. Тому дегенерат Сталін, знаючи все це, гнав цих символістів та інших виродків до концтаборів. А дегенерат Гітлер гнав їх у газові камери. Все це точно за першим законом марксистської діалектики про єдність і боротьбу протилежностей.

Отже, якщо вірити професору Брауну та сіоністу Марголіну, то справа Синявського і Даніеля – це типова справа 69, де дуже багато протиріч, напівправди та прямої брехні. Але чому ж наша княгиня Преса, подруга князя цього світу, видає цих психічно хворих людей за геніальних новаторів у літературі? Які ж це борці за свободу та права людини? Яку людину? Марсіаніна Пхенца? Пхе-пхе...

Можливо, на це скромне запитання мені відповість літературна князиха Шаховська, яку ще називають князюха Аховська, редактор паризької газети "Русская Мисль", де цих пхенців видають за нових Золотоустів? Але у відповідь буде лише мовчання або озлоблена лайка.

Ах, так, що таке "князиха" і "князюха"? Та це я наслідую Солженіцина. Знаєте, неологізми.

Або, можливо, на це запитання мені відповість літературний князь Оболенський, горбатий редактор паризького журналу "Відродження", який називають ще "Виродження", і де цих пхенців теж видають за курських солов'їв? Але парижани кажуть, що горбатого могила виправить.

У світі стільки кумедних речей. Особливо якщо дивитися на світ крізь призму соцмодернізму.

Тому філософи й кажуть, що диявол небезпечний лише тоді, коли ви його не бачите. А коли ви його побачите, він стає смішним та жалюгідним. Тому він завжди й ховається.

Потому Синявському-Терцю-Пхенцю влаштували викидень із СРСР за ізраїльським маршрутом. Але один Єгова знає, чому замість Ізраїлю цей Пхенц опинився у Парижі. І вже викладає російську літературу в Сорбонському університеті, куди його за блатом прилаштували французькі пхенці. А Бунін і Купрін жили в Парижі і бідували.

Характерно, що батько Даніеля, Марк Наумович Меєрович-Даніель, також був революціонером, письменником на ідиш і був ліквідований під час Великої Чистки. Отже, спадковий революціонер. І дружина Даніеля, Лариса Богораз-Даніель, теж походить із сім'ї спадкових революціонерів: В. Г. Богораз-Тан сидів у сибірському засланні разом із Лєніним, де дуже цікавився гомосексуальністю серед шаманів (комплекс влади, комплекс Лєніна) і потім описував це у своїх книжках.

Саме тому великий шаман Сталін, найкращий учень товариша Лєніна, під час Великої Чистки і знищував цих "ленінців" цілими сім'ями. І тепер вони знову психують цілими сім'ями. Але тепер їх не стріляють, а садять у дурдоми. Це ще дуже гуманно!

Після арешту Синявського та Даніеля, купка пхенців та пхенцих влаштувала 5 грудня 1965 року біля пам'ятника Маяковського в Москві демонстрацію протесту від імені "Самого Молодого Товариства Геніїв" – СМОГ. Ці СМОГ-істи роздавали іноземним кореспондентам листівки, де оперували такими іменами: Радіщєв (знатний масон, сидів у божевільні, наклав на себе руки), Бердяєв (хартошукач-неосатаніст, засуджений Святішим Синодом в 1915 році на довічне заслання у Сибіру), Цвєтаєва (самогубця), Пастернак (нобелівський педрик) та Тарсіс (знатний дурдомщик).

Тут треба зауважити, що хоча більшість геніїв (включно з Лєніним, Сталіним і Гітлером) справді психічно ненормальні, але це ще зовсім не означає, що кожен психопат це геній. Крім того, геніїв одиниці, а психопатів мільйони. І манія величі – це дуже поширена психічна хвороба. Виходячи з цієї аксіоми, 13‑й Відділ КДБ швиденько засунув цих самозваних геніїв у дурдоми. А закордонні пхенці підняли виття на весь світ.

Треба сказати, що ці пхенці та пхенцихи дуже солідарні. Адже філософія солідаризму як така зародилася зовсім не в НТС, а в таємних товариствах цих пхенців, які самі себе називають гуманістами, а інші називають їх сатаністами. І, користуючись грунтовною мовою нашого "почвенника" Солженіцина ("як з г... куля", Гулаг-2), можна сказати, що ці пхенці-солідаристи тримаються один за одного, як м...вошки за мокру м...ду. А якщо хтось цього не зрозуміє, то нехай звертається до "почвенника" Солженіцина.

Наші дурнопляси в пресі влаштували навколо Солженіцина справжній танець святого Вітта, роблячи з нього 2-го месію. А насправді це не 2-й месія, а Мойсей 2, який виводить євреїв із СРСР. Як той анекдотичний єврей-сіоніст, який на гроші другого єврея заганяє третього єврея до Ізраїлю.

Наші дурнопляси з НТС-івського "Посіву" називають Солженіцина "самим російським з росіян" ("Посів", 03.1974, с. 1), хоча вони чудово знають, що це напівєврей, син єврея-самовбивці, перша дружина якого напівєврейка, а друга – повна єврейка. Значить, у душі це навіть не напівросіянин, а просто замаскований крипто-єврей, той самий замаскований марсіанин, безрідний космополіт, той самий Пхенц, якого описав Синявський. Так що це не "самий російський з росіян", а найпхенцовіший з пхенців.

А щоб НТС-івські дурнопляси не ображалися, нагадаю, що слово "дурнопляси" винайшов знатний дурдомщик-хромоніжка Валерій Тарсіс, племінник секретаря Виконкому Комінтерну Йосипа Ароновича Тарсіса-П'ятницького, навколо якого НТС-івські дурнопляси танцюють вже 10 років, майже так само, як довкола Солженіцина.

Дурдомщик Тарсіс запевняє, що на дні душі кожного генія сидить кретин. Як приклад подивіться на дурноплясів у нашій пресі. Але незабаром усіх цих старих дурноплясів повиганяють і на їхнє місце посадять свіженьких пхенців з 3-ї євміграції. Тож наші дурнопляси танцюють на власному похороні.

Але невже наші дурнопляси у пресі справді такі погані? Ні не зовсім. Вся справа ось у чому: вчений і чесний лорд Чарлз Сноу каже, що 9 з 10 письменників (і, звичайно, редакторів теж) політично шкідливі, тобто вони хворі на ту саму хворобу, що й радянські дисиденти. Це декаденти та неодекаденти, свого роду побратими. Тому цих дисидентів-неодекадентів і женуть із СРСР. Тому наші дурнопляси-декаденти і такі солідарні з дисидентами-неодекадентами. Тому філософи й кажуть, що диявол дегенерації, декаденції та дисиденції це ніхто й ніщо, але це Ніщо знищує.

Але хто від усього цього зрештою виграє? Переглядаючи папку зі справою 69, я натрапляю серед дисидентів на таке красиве ім'я, як Ірина Білогородська. Ірочка... А прізвище просто як княжна Білосільська-Білозерська... Не жінка, а фіалка. Конвалія. Та ще й хоробрий борець за свободу та права людини! І за це її, бідненьку, у Москві заарештували.

Моє серце повне жалості та співчуття. Потім я читаю далі і не вірю своїм очам: чарівна Ірочка Білогородська, квіточка, фіалочка – це донька старого чекіста. Та не просто чекіста, а цілого генерала державної безпеки, який і досі працює у КДБ! Крім того, незважаючи на всі крики про радянський антисемітизм у західній пресі, її татко єврей! Значить, вона не Білогородська, а якась Вайссбурґ. Дійсно, справа 69!

Посмикав я за хвіст мого придворного чортика, який служить у мене замість комп'ютера, і питаю:

– Гей, що це за чортівня?

– Вей-вей, і що це ви за хвіст сіпаєте, бурчить мій чорт. Адже ви це й самі знаєте. Коли Господу Богові потрібно зробити якусь брудну справу, він доручає це дияволу.

– Ти тут не філософствуй, кажу я, а відповідай на запитання прямо. Як у 13-му Відділі КДБ. Знаєш, 13-й Відділ жартувати не любить.

– Знаю, знаю. Товариш Білогородський-Вайссбург поліз у КДБ, мабуть, тому, що він садист. А від садистів з комплексом руйнування народжуються мазохісти з комплексом саморуйнування, ці самі "самосади". Тому-то його донька Ірочка, фіалочка, і лізе на рожон, сама напрошується до концтабору чи в дурдом. І вона там розплачуватиметься за гріхи батьків. У самому буквальному значенні цього слова. Та сама історія, що у "самосада" Краснова-Левітіна, єврейський дід якого був садистом, а його онук виявився мазохістом і радіє: "Ах, як добре, що мене знову посадили!"

– А звідки взялося таке прізвище, Білогородська?

– Це ще нічого. Зараз у "Новому Російському Слові" пише якийсь новий євмігрант на прізвище Білоцерковецький! Це називається мімікрія. Так хамелеони, коли треба, змінюють забарвлення. А євреї, коли треба, змінюють прізвища.

– Е, та ти, брате, бачу, антисеміт?

– А ви не ставте мені провокаційні запитання. Так от скажи правду і одразу тебе облають антисемітом.

Гортаю я папку зі справою 69 далі. Ось заарештували ще одного дисидента Револьта Піменова, приятеля академіка Сахарова. Але вже по одному його імені "Револьт" я можу сказати, що це людина явно ненормальна. Такі імена, як Револьт, тобто "Заколот" чи "Революція", у 20-х роках давали своїм дітям маніакальні революціонери. Замість хрестин ці психи влаштовували "октябрини" і октябрили там своїх дітей такими іменами: Марлен (Маркс + Лєнін), Нінель (Лєнін навпаки), Мелор (Маркс + Енгельс + Лєнін + Жовтнева Революція), Зарем (Заря Революції Миру), Карл і Роза (на честь Карла Лібкнехта та Рози Люксембург), Жорес та Рой (на честь засновників компартій Франції та Індії) тощо.

Всіх цих папаш і матусь, як правило, перестріляли під час Великої Чистки, щоб покласти край перманентній революції, опозиції та обструкціям усередині партії. Але від таких батьків діти народжуються, як правило, також ненормальні. Тому тоді й підмітали цілими сім'ями, особливо у разі великих більшовиків. Наочним прикладом цього є Револьт Піменов, а також брати Жорес і Рой Мєдвєдєви.

До речі, Жорес Мєдвєдєв уже сидів у дурдомі. Незважаючи на це, він все ще запевняє, що він палкий марксист. За професією Жорес – генетик, але його власна генетика, мабуть, сильно шкутильгає, тому що його син – хіпі, тобто ублюдок. Втім, подібна історія була й у самого Карла Маркса, дві доньки якого покінчили самогубством, одна з них, Лаура, наклала на себе руки дуплетом, разом зі своїм чоловіком-марксистом Полем Лафаргом, внучатим племінником Карла Маркса.

У своїй книжці "Хто божевільний?" Жорес, сидячи в дурдомі, скаржиться, що його охмуряє лікар-психіатр д-р Лівшиць. Отже, поки один єврей, доктор Лівшиць, вправляє Жоресу мізки, інші євреї, на кшталт Якіра та Красіна, на весь світ кричать, що це псих-терор КДБ. Оскільки серед цих дурдомщиків багато єврейських імен, то піднімається гвалт щодо антисемітизму. Але хто ці антисеміти? Єврейський доктор Лівшиць? Чи головний психіатр КДБ та сам-єврей професор Лунц?

До цієї категорії "іменних" дисидентів можна ще додати Владлена (скорочення від "Володимир Лєнін") Павленкова. Дурнопляси з "Посіву" пишуть ("Посів", 04.1970, с. 51), що КДБ вирішило "...направити Павленкова на психіатричну експертизу. Дружина Владлена Павленкова Світлана (на честь Світлани Сталіної? Г. К.) – дочка репресованих у роки культу особистості батьків (тобто РВН. Г. К.). У разі визнання чоловіка неосудним, Світлана Павленкова має намір зазнати себе публічного самоспалення".

У нас тут у Нью-Йорку ціла купа людей займалася публічним самоспаленням перед будівлею Об'єднаних Націй, протестуючи проти війни у В'єтнамі тощо. І щоразу в газетах писали, що ці самопали до цього вже кілька разів сиділи в божевільних будинках. "Самопали" – це один з різновидів "самосадів". Гірше, коли вони палять чи садять не самі себе, а інших. Як "самосад" Солженіцин посадив на 10 років свого друга Миколу Віткевича.

Ось вам ще один приклад психоаналізу за іменами. Дурнопляси з "Посіву" скиглять (04.1970, с. 41), що в дурдом посадили дисидента В. Борисова, дружину якого звуть Джемма Квачевська. Чи каже вам щось ім'я "Джемма"? Подумайте...

Річ у тім, що "Джемма" – це героїня революційного роману "Овод", автором якого була стара відьма Войнич. І ім'ям "Джемма" біси Жовтня октябрили на октябринах своїх бесінят. Ну, ось вам і результати – дурдом.

Адвокати диявола заперечать: "Але ж у дурдом посадили не її, а його?" Так, але в даному випадку цілком доречна приказка: Муж і жона — одна сатана. Не завжди, але часто.

Дисидент Рой Мєдвєдєв, який біситься в Москві, у своїй книзі "На суд історії" згадує про "Бісів" Достоєвського і каже, що Сталін теж належав до цих бісів. А я можу додати, що Сталін у цьому навіть власноручно розписувався: замолоду Сталін підписував деякі свої запальні статті дуже характерним псевдонімом – Бєсошвілі (див. книгу кол. Сі-Ай-Ейщика Едварда Сміта "Молодий Сталін", Нью-Йорк 1967, с. 453).

Погано тільки те, що таким же бісом був і тато Мєдвєдєв, червоний комісар, який на XI З'їзді партії вимагав загнати всіх білих у концтабори, і який дав своїм близнюкам такі безбожні імена Жорес та Рой. Ось тому тато Мєдвєдєв потрапив у чистилище Великої Чистки (потрапив і зник), його син Жорес потрапив у дурдом, а його онук від Жореса – просто хіпі, тобто виродок, ублюдок.

Ох, як тут зашиплять на мене відьми з нашого емігрантського болота, у яких діти теж хіпі. Але, як казав знаменитий відьмак Сталін, факти – це річ нездоланна. Чого варте одне довге волосся хіпі? Адже це ніщо інше, як символ гомосексуальності або бісексуальності (мінетники і мінетниці 69), фабричне тавро, за яким вони впізнають один одного. Свіже поповнення легіону професора Кінсі. І це за гріхи батьків. І матерів також. Але хто з них у цьому зізнається? Спробуйте, запитайте генетика Жореса Мєдвєдєва, який у своїх писаннях проти "теорії середовища" і за "теорію спадковості". Так, теоретично... А як там на практиці?

У старечому притулку на Толстовській фермі доживає свій вік колишній революціонер Микола Жигульов, який іноді пописує статті на захист анархістів і батька Махна, з яким він колись товаришував. В одній із цих статей Микола Жигульов чесно зізнається: "Я був у всіх лівих партіях і організаціях. Лівіше може бути тільки божевільня". Дуже цінне зізнання. Краще не скажеш. Цим старий революціонер Жигульов підтверджує, більшість революціонерів – це, зазвичай, психічно хворі люди, де логічним завершенням є божевільний будинок. А як щодо нових революціонерів-дисидентів, яких садять у дурдоми?

До речі, А. Толстая, 13-а дитина Льва Толстого, якого сам Лєнін ласкаво величав "дзеркалом нашої революції", отримала цю ферму в подарунок від багатої гуманістки-філантропа місіс Харкнесс. Але ж знаєте, що було на цій фермі раніше? Колонія для дефективних дітей! А тепер там, під чуйним керівництвом О. Толстої та її компаньйонки Т. Шауфусс-Раппопорт, поряд із старечим будинком, де доживає свій вік старий революціонер Жигульов, відкрився цілий похідний табір для нових революціонерів.

У будинках, де колись повзали та хрюкали дефективні діти-кретини, тепер процвітає приймально-пересильний пункт для радянських дисидентів-дурдомників, нових євмігрантів із СРСР та дезертирів із Ізраїлю. Кажуть, що багато хто з них – це теж свого роду дефективні діти, тільки дорослі. Діалектичний цикл!

Щоб зрозуміти всі ці загадки, потрібно лише згадати суперечливу формулу знаменитого єврейського професора-психіатра Цезаря Ломброзо: "Саме серед євреїв зустрічається більше освічених і талановитих людей, але й божевільних серед євреїв у 4-6 разів більше, ніж серед оточуючих. У Німеччині євреїв-божевільних було у 8 разів більше, ніж серед німців".

Словом, поки розумні євреї щось будують, божевільні і божевільні євреї все це розламують. І ви думаєте, що головний психіатр КДБ і сам-єврей, професор та полковник КДБ Д. Р. Лунц цього не знає? Звісно, знає. Ось у 13‑му Відділі КДБ і вирішили так: добрих розумних євреїв ми залишимо собі, а напівбожевільних і божевільних виженемо за кордон. Нехай там воюють за великий Ізраїль від Нілу до Євфрату чи збирають апельсини у кібуцах. А скільки з них поїде до Ізраїлю і скільки знову розповзеться по всьому світу – це вже інша справа.

Ось вам і загадка 3-ї еміграції із СРСР. Так бунт обрізаних поступово перетворюється на обрізаний бунт.

14.X.1974.


Перейти до ЗМІСТУ