Герої 3-ї євміграції:

Григорій Клімов «СПРАВА 69»

ВАЛЕРІЙ ТАРСІС – СИНЄМУХОВ

Тарсіс є типовим представником тих радянських дисидентів, котрих у СРСР саджають в дурдоми. А західна преса та значна частина нашої емігрантської преси роблять із них героїв нашого часу, які нібито борються за свободу та права людини в СРСР.

Тепер перший сенсаційний пил улігся, і про Тарсіса відомо трохи більше, ніж раніше. Тому озирнемося на Тарсіса і подивимося, хто ж тут має рацію: КДБ зі своїми дурдомами чи королева преса?

Видавництво "Посів" (НТС) друкує Тарсіса і запевняє, що він чистокровний росіянин і новий Золотоуст. Сам Тарсіс запевняє, що він грек і нащадок Арістотеля. А деякі люди кажуть, що він – помісь грека з канаркою.

Тоді "Нове Російське Слово" (див. передрук в аргент. "Нашій Країні" 31.1.1967) вирішило нагадати Тарсісу, хто він такий. Виявляється, Валерій (колишній Веніамін) Якович Тарсис є сином Якова Ароновича Тарсіса, брат якого, Йосип Аронович, був відомий у російській революції під псевдонімом П'ятницький. Цей П'ятницький був найближчим співробітником Лєніна з питань ввезення до Росії підпільної літератури та зброї, а потім був одним із керівників Комінтерну. Та й сам Тарсіс проговорюється, що його батько "приховував зброю для революціонерів у 1905 році".

Далі "Нове Російське Слово" повідомляє, що під час Великої Чистки у 1937 році батько В. Я. Тарсіса, Яків Аронович, та його брат Йосип Аронович Тарсис-П'ятницький були ліквідовані, як вороги народу. Заодно підміли й сина Тарсіса-П'ятницького. Ймовірно, старі чекісти тепер шкодують, що тоді не підміли й Валерія Тарсіса.

Радянський "Енциклопедичний Словник" каже, що Йосип Аронович П'ятницький-Тарсіс був членом ленінського РСДРП із 15-річного (!) віку. Після революції він був секретарем Виконкому Комінтерну та членом ЦК партії. Так, заслужений більшовик.

Але тут виникає низка питань. Чому це Тарсіс соромиться своїх заслужених предків? Чому Тарсіс приховує, що він єврей, і видає себе за грека? І навіть бреше, що йому дали грецький дипломатичний паспорт! І чому всю цю брехню повторює НТС-івський "Посів"?

Над заголовком "Посіву" стоїть епіграф "Не в силі Бог, а в правді!" Але в пункті Тарсіса "Нове Російське Слово" виявилося набагато чеснішим, ніж "Посів".

Першою дружиною Тарсіса була єврейка Роза Яківна Алксніс. Брат її батька старий більшовик командарм Алксніс, командувач Військово-Повітряних Сил ВПС СРСР, теж був розстріляний під час Великої Чистки. Загалом хороша радянська родина. І навіть дивно, чого це там не подобається Тарсісу? А може він теж перманентний революціонер, спадковий революціонер? І тому-то вони й перестріляли один одного під час Великої Чистки.

20 років Тарсіс був членом компартії. 8 місяців він сидів у дурдомі. Потім його випустили або, вірніше, видворили за кордон, називаючи його навздогін психопатом, параноїком та маніяком.

Якось я слухав виступ Тарсіса в "Домі Вільної Росії" в Нью-Йорку, організований НТС. Я навмисне сів ближче до столу президії, кроків за п'ять від Тарсіса. У героя нашого часу маленький череп, низький лоб і величезні, як у троглодита, щелепи. Маленького зросту, з непропорційно коротенькими ніжками та ручками, наче якийсь недорозвинений. У всій фігурі якась дисгармонія та диспропорція. Рухи теж якісь погано координовані. І очі якісь каламутні (може перед виступом його накачали транквілайзерами?).

Одна нога Тарсіса на кілька сантиметрів коротша за іншу. Хоча він і запевняє, що це результат фронтового поранення, але... як йому вірити, якщо він наполегливо бреше, що він не єврей, а грек? Можливо, це кульгавість і вроджена. А вроджена кульгавість – це погана прикмета. Це одна з головних ознак того, що називається виродженням або дегенерацією, що супроводжують і інші дефекти, у тому числі і в голові.

Це чудово знав і Достоєвський, романи якого, включаючи і "Біси", насичені кульгавими та сухоручками. До речі, такими сухоручками були товариш Сталін та Вільгельм 2-й. А щодо хромоніжок... Таким же кульгавим був вождь меншовиків Мартов-Цедербаум (хоча там теж брехали, що його "в дитинстві нянька впустила"). А кульгавий Мартов-Цедербаум був другою після Лєніна людиною в історії російської революції. Такою ж кульгавою була і знаменита єврейська революціонерка Роза Люксембург, до того ж вона була ще й кривобока. Такою ж кульгавою була і відома меншовичка Віра Олександрівна, дружина Соломона Шварца, редактор нашого відомого "Чеховського Видавництва".

До знаменитих хромоніжок належали також: анархіст батька Махно, вбивця Кірова Миколаїв (Кінська стопа), через щось і почалася Велика Чистка; Йосип Геббельс (теж кінська стопа), один із найбільших прохвостів в історії Талейран. Хромоніжкою (кінська стопа) був і основоположник анархізму в літературі Байрон, який належав до офіційної "школи сатаністів" у літературі (це офіційно повідомляє літературний словник-енциклопедія Бене), він є і прототипом всіх бунтарів героїв нашого часу в літературі. А одним із вождів анархізму в живописі був кульгавка Тулуз-Латрек (тут брешуть, що він нібито "впав з коня").

Добре, сиджу я і слухаю Тарсіса. Спочатку він просто повторював те, що ми вже читали у "Посіві". А потім він багатозначно заявив, що читатиме свої нові вірші. І тут він поніс таке... Про Ісуса Христа і якихось здиблених жеребців, і ще про щось таке, що й сам чорт не розбере... Явна ахінея і марення божевільного, але з явною домішкою богохульства.

Праворуч від мене сидів архієпископ Чиказький Серафим. Послухавши богохульне марення Тарсіса, владика Серафим підвівся і, демонстративно стукаючи підборами, вийшов із зали. Божі старенькі в залі морщаться і потихеньку хрестяться, як від антихриста. А каламутні очі Тарсіса раптом трохи проясніли. А з кутів рота тече слина.

Зліва від мене сидів мій приятель, доктор-психіатр, завідувач одного з божевільних будинків у Нью-Йорку. Дивиться він на мене і підморгує: "Випадок явно клінічний... Звичайно, він не зовсім божевільний, але... таких ми теж саджаємо" і показує мені велику зв'язку ключів від божевільні, яка висить у нього на поясі.

У залі відчувалося явне замішання. Поводир із НТС смикав Тарсіса ззаду за полу піджака, щоб він закінчував. Але бравий дисидент не здавався і, розмахуючи руками, докричав свою ахінею до кінця. Хто знає, можливо, перед доповіддю його недостатньо напхали транквілайзерами?

Тут напрошується паралель зі ще одним дурдомщиком, теж героєм нашого часу Йосипом Бродським, який у своїх віршах любить згадувати Христа поряд з матірщиною (наприклад, дивись вірш "Натюрморт"). Бродського теж спочатку потримали у дурдомі, а потім насильно вислали з ізраїльською візою. Тепер він викладає російську мову в одному з американських університетів.

Вживаючи ім'я Христа, обидва ці дурдомщики наслідують "неохристиян" типу Бердяєва. Того самого філософа-"богошукача" Бердяєва, якого за це саме "богошукання" в 1915 році царський Святіший Синод засудив до довічного заслання у Сибіру, явище в російській історії абсолютно виняткове. Потім навіть і ліберал Керенський посадив одержимого чортошукача Бердяєва за грати, а Лєнін у 1922 році просто вислав його за кордон. Так само, як тепер висилають Тарсіса і Бродського. Ніщо не нове під місяцем.

У давні часи цигани водили по ярмарках ведмедя з кільцем у носі і показували всякі фокуси: як ведмідь п'є цукрову воду з горілчаної пляшки, а потім танцює гопака. А тепер НТС-вівці подібним чином, як циган-поводир, тягають по емігрантських зборах Тарсіса та інших дурдомщиків, показують свої фокуси і при цьому навіть збирають гроші на звільнення матінки-Росії.

Деякі радянські "дисиденти", що прибувають тепер на Захід, так звана 3-я еміграція, іноді зопалу говорять, що і росіяни і радянські громадяни – це нація рабів, бидло (у Тарсіса це Дуропляс), яке не може жити без палиці царської чи палиці радянської. Насправді ж справа тут така: нормальні люди завжди схильні підкорятися авторитету влади, а психи... завжди психують, і на Сході і на Заході. Вже в Америці стільки свободи, що часто нудно стає, а психи все одно психують і вимагають ще більше свободи.

Ми ж, росіяни, іноді просто з почуття пристойності соромимося повторити те, що вільно каже американська преса. Наприклад, серйозна американська преса відкрито каже, що НТС фінансується американською розвідкою Сі-Ай-Ей. А ми цього не тільки сказати, а й повторити боїмося чи, вірніше, соромимося. Але тепер настав час сказати це без жодного хибного сорому. Адже якщо сьогодні "звільнити" Росію за допомогою цих "дисидентів" Тарсіса, Литвинова-молодшого, братиків Мєдвєдєвих, Якіра, Синявського та Даніеля і так далі аж до Світлани Сталіної то буде точно те саме, що було в 1917 році! Бо все це – ніщо інше, як неотроцькісти, частина яких маскується під неохристиян, необердяївців. Адже Сталін, знищивши Троцького, робив усе те, що проповідував Троцький. Колективізацію та індустріалізацію вигадав не Сталін, а Троцький, а Сталін усе це лише втілив у життя.

Поки НТС на гроші Сі-Ай-Ей друкував усілякі емігрантські книжечки, гаразд, ми тоді мовчали, адже це нам не шкодить. Але те, що НТС робить зараз... це вже зовсім інша справа. І тепер час сказати: Бог не в грошах, а в правді!

Я, наприклад, американський платник податків. До речі, я плачу податків значно більше, ніж президент США Ніксон, якого за це дуже критикували в американській пресі. Отож, оскільки НТС друкує книжечки Тарсіса на мої гроші, то я маю повне право подивитися, що це таке. Щоб мене не обзивали рабом та бидлом, я займаюся тим, що називається конструктивною критикою.

Ось нещодавно в Чикаго був Конгрес психоаналітиків-фрейдистів, де виступала навіть донька самого Фрейда. І цей Конгрес відбувався під дивним гаслом "Гомосексуальність і агресія!", тобто це була основна тема цього Конгресу. І знову скажуть: "Що це за дурня?".

А вся річ у тому, що з погляду фрейдистів гомосексуальність тісно пов'язана з садизмом та мазохізмом, з чого виникають комплекси руйнування та саморуйнування, комплекс вбивства та самогубства. А все це, разом узяте, є першопричиною будь-якої агресивності та агресії, починаючи від звичайної бійки між чоловіком і дружиною, і аж до всесвітніх війн і революцій. Адже псих-війна – це теж війна. І без гомосексуальності тут просто не обійдешся. Ось тому професор Натан Лейтес і базував Гарвардський проект на "комплексі латентної педерастії товариша Лєніна". А 13‑й Відділ КДБ, чудово знаючи всі ці фіґєлє-міґєлє, садить тепер цих нових "ленінців" у дурдоми. Тому й кажуть, що товариш Лєнін помер, але справа його живе.

І якщо ви сьогодні придивитеся до радянських "дисидентів", як до групи, ви одразу бачите, що там справді досить багато спільного з Лєніним та його професійними революціонерами, з товаришем Троцьким та його перманентними революціонерами, з усіма тими, кого Сталін перестріляв під час Великої Чистки. Адже більшість цих нових революціонерів – це діти та нащадки старих революціонерів. І, відверто кажучи, все це те саме кодло. Хоча НТС і запевняє нас, що це ідеалісти, які борються за права та свободу людини в СРСР.

Але залишимо високі матерії та теорії осторонь і подивимося краще на писанину Тарсіса. Заздалегідь скажу, що я Тарсіса не читав. Навіщо мені марнувати час? Я маю інший метод. Я подивився на підписи під рецензіями, які розхвалювали Тарсіса, і бачу, що все це психи, легіонери, про яких у Біблії говориться, що ім'я їм легіон, бо їх багато. Всіх їх я знаю роками і усі вони завжди розхвалюють один одного. І вже їх не обдуриш – нормальну людину вони ніколи хвалити не будуть. Словом, скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти. Це метод знаходження істини зі зворотного, екс адверсо.

Але, як і прийнято у демократичному суспільстві, я вислухав і іншу сторону. Деякі нормальні люди, почитавши Тарсіса, у своїх рецензіях пишуть: "Візьмемо (роздуту) «Палату №7»... Дочитати таку річ до кінця важко... Хочеться запитати читача, який здолав «Палату» до кінця: невже він не обурений захопленими відгуками про цю повість? Адже ці відгуки, разом з достоїнствами самої повісті, розсудливу людину не можуть не обурювати (це якраз те, про що я пишу в попередньому абзаці. Г. К.)... не можна не помітити в авторі випираючої манії величі (ха-ха-ха, я це й не читаючи вже знав, Г. К.)... А поряд з манією величі при зустрічі виявилося й інше: якесь нездорове тяжіння до оголеного жіночого тіла" (зі статті В. Корольова в "Російському житті", 26.7.1966).

Є така приказка, що один дурень десяти розумним голову заморочить. Наочним прикладом цього є дурдомщик Тарсіс.

Філософи кажуть, що диявол – це найбільш глузлива, уїдлива та іронічна істота на світі, але сам він терпіти не може іронії та глузувань. Так от, давайте-но посмикаємо цього диявола за хвіст.

До речі, сатанознавство зараз у великій моді в Америці. Наприклад, у Нью-Йоркському університеті відкрилися спеціальні курси з чаклунства, магії та сатанізму, і туди записалося стільки студентів, що лекції довелося перенести до однієї з найбільших аудиторій університету. Це пише колишній американський комуніст Кеннет Гофф у своїй брошурі "Сатанізм – батько комунізму" (с. 4).

Бачите, як просунулася вперед наука в американських університетах? Так, скоро відьми з Нью-Йоркського університету літатимуть на місяць верхи на помелі. Або верхи на пилососі. І це дуже просто. Потрібно тільки спочатку добре наковтатися наркотиків і тоді ви полетите не тільки на Місяць, а й на Венеру. Ось і весь секрет цієї науки.

А ось у такій серйозній газеті, як "Нью-Йорк Таймс" (1.06.1970, с. 24) пишуть, що в Університеті Каліфорнії якийсь вундеркінд Ісаак Бонєвіч отримує вчений ступінь бакалавра в галузі магії і збирається вчитися далі, щоб отримати вчений ступінь доктора наук у галузі магії! Бачите, все це цілком серйозно.

Ах, скажуть, до чого тут Тарсіс та сатанознавство? Дуже навіть до чого. У добрі старі часи душевні хвороби називали бісами, а душевнохворих, просто одержимими, і в деяких випадках їх просто палили на багаттях під душеспасенні псалми Інквізиції. Все це чудово знали такі виродки, як Сталін і Гітлер, і гнали собі подібних до концтаборів, підвалів НКВС чи газових камер. Ось таким чином загинула і вся родина Тарсіса. А Тарсіс є живою ілюстрацією цих сумних істин.

Оскільки тепер у моді комп'ютери та сатанознавство, то я замість комп'ютера завів собі маленького чортика і, коли треба, просто смикаю його за хвіст. Це щоб люди не дивувалися, звідки я все це знаю. Так от, покликав я мого чортика й питаю:

– Гей, як там відносно Тарсіса? Нормальний він чи ні?

І миттєво я отримую довідку: у газеті "Наша Країна" 25.10.1966 пишуть, що у Св. Серафимівській церкві у Нью-Йорку протоієрей Олександр Кисельов одружив 60-річного Тарсіса з 20-річною швейцарською громадянкою Ханною Дорман (підкреслено моїм чортиком, Г. К.). З Ханною Дорман Тарсіс познайомився за кілька днів до вінчання.

Я дивлюся на мого чортика і кажу:

– Ну, що ж, видно, що це супер-чолов'яга... Ухар-купець, удалий молодець...

А мій чорт схопився за живіт і регоче-регоче, аж по килиму катається від сміху:

– Ох, Григорію Петровичу, ви мене вморили. 60 років і 20 років! А ви знаєте, що диявол схильний до екстремів, що він дуже любить ховатися за найкращі людські якості? А ви знаєте, що у нього маса алібі та інкогніто?

І починає мій чорт розповідати такі гидкі французькі анекдоти, що їх навіть і повторювати якось непристойно. І Фрейда тут притягнув, і комплекс Електри, і 37% професора Кінсі. А потім нахабно посміхається:

До речі, Ханна Дорман – швейцарська єврейка. Тож брат Кисельов одружив двох євреїв. Хм-хм-хм, до речі, нещодавно у цій же церковній залі брата Кисельова робив доповідь вождь НТС Артьомов. Помічаєте зв'язки? І брат Кисельов дуже прихильний до есера Романа Гуля з "Нового Журналу", але ж все це – старі бомбісти. Тому й кажуть, що довкола мирянина крутиться один чорт, ось як я довкола вас. А навколо священика, як Кисельов, крутиться десять чортів.

Наші "дисиденти", тобто неодекаденти, зазвичай пишуть своєрідним тайнописом, символами, криптографією, орнаментальною прозою, яку розуміють такі ж легіонери, як вони самі, а нормальні люди, як правило, усього цього не помічають. Ось такою ж криптограмою, тайнописом написана і моя розмова з моїм придворним чортом. Як у "Майстері і Маргариті" у Булгакова.

Якщо Тарсіс надумає ображатися, то нехай ображається на чорта. А якщо він скаже, що чортів немає, то ми викличемо у свідки всіх відьом із Нью-Йоркського університету та бакалавра або, ймовірно, вже й доктора магії Ісаака Бонєвіча з Каліфорнійського університету.

Щоб не помилитися, розглянемо писанину Тарсіса ще раз. Беру ще один відгук нормальної людини: статтю К. Новосадської "Отруйна муха" в "Російському Житті" 29-30.06.1966. Це про "Сказання про синю муху" Тарсіса. Видання "Посіву", який тепер сіє отруйні плевели. Суть цієї повісті про синю муху в тому, що герой-автор перейнявся жалістю до синьої (трупної) мухи, яку люди знищують. Вигляд цієї трупної мухи наводить його на деяку аналогію з власною долею.

Пані Новосадська вважає, що зміст цієї "Мухи" полягає в "слововиверженнях, обернутих найчастіше у форму дуже туманну, як кажуть "заумну", що наводить "тінь на ясний день"... Все це перемежується з далеко не охайними інтимними одкровеннями автора... Знайшли місце у "Сказанні" і блюзнірські випади, що ображають почуття кожного християнина... образи та думки порнографічного характеру".

Ага, ось воно чортове копито, порнографія, що ми вже бачили також і у Андрія Амальріка, який вперше був заарештований зовсім не за політику, а за порнографію. І та сама історія з Анатолєм-Кузнєцовим, який пише передмову до суто порнографічної книги "Октябрина і російське підпілля". Всі вони і Тарсіс, і Амальрік, і Анатоль, всі вони одного поля ягоди.

Ще раз повторюю, що я і "Муху" теж не читав. Я все це й без читання знаю. Вищий пілотаж.

Але місцями я маю погодитися з Тарсісом, а не з пані Новосадською, яка обурюється словами Тарсіса: "Філософи... нічим не відрізняються від звичайних кретинів, юродивих, святих, пророків, одержимих та інших психопатів" (с. 11).

На жаль, і справді існує сумний взаємозв'язок між розумом і безумством, між геніальністю та божевіллям. Але це зовсім не означає, що кожен кретин це геній. Крім того, геніїв одиниці, а кретинів мільйони. І багатьом із цих кретинів хочеться здаватися геніями.

Єврейський професор Ломброзо називає таких кретинистих диваків, які лізуть у генії, маттоїдами-графоманами і каже: "З 245 маттоїдів-графоманів 44 були «пророками»... У маттоїдів зазвичай пласка вушна раковина. Зазвичай такі особи стають на чолі таємних товариств, які засідають у кафе чи політичному клубі, робляться засновниками нових сект чи їх апостолами".

Потім проф. Ломброзо робить висновок, що політикам слід подумати про проблему маттоїдів, що їх потрібно лікувати, інакше вони можуть наробити багато бід для суспільства (с. 182 його книги).

Проф. Ломброзо був, як не крути, батьком наукової кримінології. І невже КДБ цього не знає? Звісно, знає. Ну, от за порадою проф. Ломброзо КДБ тепер і садить цих диваків у дурдоми або виганяє їх за кордон, де з них, заради сенсації, роблять героїв нашого часу. Але сині мухи – трупні мухи. І вони розносять трупну отруту.


Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ