Присвячується адвокату диявола Юрію Потебня.
Письменник Анатолій Кузнєцов втік на Захід кілька років тому. Він відразу ж заявив, що він зрікається не лише свого радянського громадянства, а й свого російського імені, і відтепер він буде не Анатолій Кузнєцов, а безрідний космополіт Анатоль.
Потім, невідомо навіщо, Анатоль зізнався, що в Москві він був сексотом КДБ і стежив за іншими письменниками. У відповідь на це в пресі пролунали співчутливі натяки, що Анатоль трошки, м'яко кажучи, душевно неврівноважений.
Незабаром Анатоль випустив у видавництві "Посів" (НТС) книгу "Бабин Яр", опис єврейської трагедії, де загинуло 2/3 росіян, і 1/3 євреїв. Після цього Анатоль одразу став героєм нашого часу. У пресі повідомляють, що тепер він пише для радіо "Свобода" у Мюнхені.
Та ось переді мною книга альбомного формату, в кольоровій глянцевій обкладинці із заголовком "Октябрина і російське підпілля". Книжку видано найбільшим американським видавництвом Харпер анд Роу, Нью-Йорк 1971, 128 сторінок. Маса ілюстрацій, у тому числі кольорових. Видно, що грошей не шкодували. Книга-альбом випущена масовим тиражем та розпродається по одному долару.
Гортаю зміст. Передмову до цієї книги написано А. Анатолем (Кузнєцовим). А потім: "Прогресивна політична порнографія...". Ось тобі й герої нашого часу! Що це за фігєлє-мігєлє?
У своїй передмові Анатоль пише: "...Москва та інші міста буквально кишать повіями, гомосексуалістами, лесбіянками і так далі. Більшість із них – це люди, які або сиділи у в'язницях та концтаборах, або які виросли у дитбудинках або в тих концентраційних таборах для дітей, які називаються «виправними трудколоніями»"
. Вдумайтеся краще в зміст цієї заяви: кого ж "там" саджають – педерастів і лесбіянок?
Потім я підкреслив у Ку..., перепрошую, Анатоля наступні вислови: "ознаки буржуазної дегенерації...", "моральна дегенерація...", "суди розглядають тисячі і тисячі справ про «моральну та політичну дегенерацію»...", "не комуністичний тип, а дегенерат..."
.
Правильно, Анатоль! Як казав Козьма Прутков: "дивись у корінь".
Далі Анатоль пише: "Незважаючи на ризик суворого покарання, у Радянському Союзі величезна кількість доморощеної порнографії... Я знав найшанованіших людей, які мали цілі колекції і бібліотеки з порнографії"
.
Правильно, шановний товариш Троцький уже з раннього дитинства, з 8 років, вирізнявся схильністю до порнографії (див. книгу відомого троцькіста Бертрама Вульфа "Троє, які зробили революцію"). А я знав на радіо "Свобода" в Мюнхені одного шанованого американця, який буквально всю свою платню витрачав на порнографію, спеціально до Парижа їздив.
Далі Анатоль говорить про героїчних особистостей, які в порядку "Самвидаву" посилають свої твори на Захід. Очевидно, до цих самих героїчних особистостей причисляються і герої цієї книги про політичну порнографію. У них навіть своя партія є – ППП, тобто Прогресивна Політична Порнографія.
Анатоль заявляє: "...я бачив багато подібних груп і людей у багатьох містах. Таким чином я інтимно знайомий з усим описаним у цій книзі світом..."
.
Під кінець Анатоль каже, що йому зовсім не імпонує "картина дегенерата", яка майорить на червоному прапорі. Це ви про кого, про товариша Лєніна? Абсолютно вірно. Точно! Те саме говорить кращий мозковий трест Америки, Гарвардський університет, який за допомогою "Гарвардського проекту" під керівництвом професора Натана Лейтеса, базував всю американську псих-війну проти СРСР на комплексі латентної напівпедерастії напівкровки Лєніна, що є коренем усіх психічних хвороб. Щоб таким чином розбурхувати радянських психов, нових "ленінців". А такі психи були, є і будуть. Знаєте, товариш Лєнін помер, але справа його живе!
Оскільки Анатоль пише передмову до книги про порнографію і часто вживає слово "дегенерація", я вирішив перевірити, що ж це таке. Ось я беру товсту книгу доктора Карпмана "Сексуальний злочинець і його злочини", Нью-Йорк, 1954, на с. 746 є схема того дерева зла, яке називається дегенерацією. І ось одна з гілочок цього дерева зла називається порнографія! Тобто справжня порнографія – це частина дегенерації, яка складається з психічних хвороб та статевих збочень.
Я сам зовсім не святий і не маю нічого проти картинок із голенькими жінками. Чесно кажучи, це любили всі поети і художники з часів створення світу. І це – зовсім не порнографія. Справжня порнографія, яку ми маємо тепер у західному світі – це зовсім інше, це таке, від чого нормальна людина тільки плюне. Це творчість дегенератів і для дегенератів.
Наприкінці передмови видавництво пише: "А. Анатоль, автор "Бабиного Яру" і т. д., один із найзнаменитіших радянських романістів, втік на Захід у 1969 році..."
.
Я вирішив перевірити які ще "і т. д." написав цей "один із найзнаменитіших радянських романістів". Відкриваю "Радянську Літературну Енциклопедію": "Кузнєцов, Анатолій, нар. 1929... Член компартії з 1955 року... Працював теслею, бульдозеристом... працював бетонщиком..." А написав-то він з Гульчин ніс. Не письменник, а здебільшого пропагандист. Наш Михайло Коряков, якщо скласти всі його "Записки з блокноту", копії його радіо-скриптів, які друкуються в НРС, так і то більше накатав.
Саму книжку написано якимось чехословацьким шмоком на ім'я Петро Задека, російською це буде, напевно, Задник чи Задніков. Він вивіз із СРСР цю колекцію порнографії, а потім опублікував на Заході.
На першій сторінці тексту (с. 17) зображена пляшка вина, на якій наклеєна саморобна етикетка "Правда". А поруч портрет... шановного товариша Троцького, того самого, котрий вже з 8 років цікавився порнографією. На 18-й сторінці фото якоїсь голої, старої і неприємної дурепи. На наступній сторінці стоїть: "...я виявив, що вона дуже «сенситивна» жінка і лесбіянка" (усі підкреслення зроблені мною, Г. К.). Далі: "молодий чоловік з довгим до плечей волоссям..."
.
На с. 20: "...це не була «парті» бітників... Це були збори осередку партії ППП "Прогресивної Політичної Порнографії", яка мала ще другу назву САП "Радянська Антикомуністична Порнографія". До речі, є ще така хвороба сап. Члени САП називають себе також "САПожнікі"
.
На с. 25 перераховуються члени партії ППП: "Ігор – єврей. Його старших братів було розстріляно під час Єжовщини... Він член ППП і не вірить ні в що... Всі чужі мені і я чужий усім"
. Наступний член ППП Івас, спекулянт, злодій, займався обміном товарів з іноземцями, кинув дружину і жив без документів, слухаючи мюнхенське радіо "Свобода" і "Голос Америки". Наступний герой ППП на ім'я "Жаба" живе на утриманні якоїсь старої, тобто свого роду сутенер.
А потім, на с. 28, йде зірка всієї книги Лідія. Але тут я маю попередити слабких нервами читачів, що це матеріал, хоча й лише переказ, та такий перчений, що... мене самого можуть звинуватити в порнографії. Але уявіть, що я просто доктор чи слідчий 13‑го Відділу КДБ. Крім того, це корисно знати, щоб зрозуміти проблему "героїв нашого часу" і на Сході, і на Заході. Наводжу дослівно:
"У партії ППП є кінострічка, що зображує неприємну жінку, яка займається стриптизом під звуки "Інтернаціоналу" та "Марш амурських партизанів" перед портретом Лєніна. Наприкінці вона там же й мочиться".
Діагноз лікаря: войєризм, уринофілія, ексгібіціонізм. Далі шмок Задник-Задников пише:
"Варто згадати прем'єру цього, ймовірно, першого нелегального експериментального (? Г. К.) фільму в Радянській Росії... Це було 26 грудня 1961 року, коли ми зустріли важливого гостя, Лідію Борисівну Галь... На той час Лідії було 20 років, і вона була лесбіянка, котра іноді «любила» і чоловіків. Мабуть, вона була найвпливовішим членом ППП".
"Її друзі з ППП називали її «комісарочка»... Вона завжди одягалася в шкіряний одяг, за винятком п'янок у ППП, де вона ходила гола і в чоботях. Вона була явно двостатева..., вона навмисне вишукувала збочення і культивувала їх для стимуляції, патологічної стимуляції. Вона ненавиділа весь світ, вона ненавиділа кожну живу істоту абсолютно протиприродною ненавистю... Вона гордо говорила: «Я – маркіз де Сад комуністичної доби»".
"Тепер я можу говорити про Лідію вільно, оскільки з 1965 року вона перебуває в психіатричному госпіталі, куди її посадили, коли вона стала застосовувати свої збочені ідеї до своїх жіночих та чоловічих коханців"
. Отже, Лідочку-комісарочку посадили в дурдом. Але шмок Задник-Задников продовжує вихваляти її: "Лідія писала блискучі нариси про мистецтво чаклунства і про Солженіцина, як «політичний феномен». Однак, за цим блискучим інтелектом... ховалися такі збочення, які зустрічаються рідко"
. Лікар психопатології міг би тут помітити, що схильність Лідії до шкіряного одягу дуже типова. Підіть тут у США в порнографічний магазин, знайдіть відділ садизму і там ви побачите тих же жінок у чорному шкіряному лакованому одязі. А тепер згадайте чорні шкірянки комісарів і чекістів – туди йшли насамперед такі ж люди, як Лідочка-комісарочка.
І те, що Лідія одночасно цікавиться чаклунством і... Солженіциним, як "політичним феноменом", це теж доводить, що Лідочка зовсім не така дурепа, хоча врешті-решт вона і потрапила в дурдом.
Мене трошки заінтригувало прізвище Лідії – Галь. Прізвище серед росіян трішки незвичайне, схоже на псевдонім. Тому я заглянув у книгу Флегона і Наумова "Російський антисемітизм та євреї", де є списки новітніх єврейських псевдонімів. На с. 186 стоїть: "Галь Нора = Гальперіна Елеонора Яківна". Отже, дуже можливо, що й Лідія Галь колись була Гальперіною.
Нічого в цьому дивовижного немає. Є такий єврейський професор – Цезар Ломброзо, знаменитий психіатр та батько наукової кримінології, який все своє життя присвятив вивченню взаємозв'язку між розумом та безумством. У своїй гучній книзі "Геніальність і божевілля" професор Ломброзо писав:
"Саме серед євреїв зустрічається більше освічених та талановитих людей, але й божевільних серед євреїв у 4-6 разів більше, ніж серед оточуючих людей. У Німеччині євреїв-божевільних було у 8 разів більше, ніж серед німців".
Але це закономірність трохи секретна. Усі знають, що Альберт Ейнштейн був геніальною людиною. Але мало хто знає, що його син Едуард сидів у божевільні. І це рівняння між розумом та безумством не вирішить навіть геніальний Ейнштейн.
Однак це чудово знають фахівці 13‑го Відділу КДБ, які саджають радянських "дисидентів" або "інакодумців" у дурдоми. Потрібно сказати, що часто, як у випадку Лідочки-комісарочки, це люди дійсно "інакодумаючі". Так само добре це знають і ті "хитрі органи" на Заході, які роблять із цих "інакодумаючих" героїв нашого часу. А читачі залишаються в дурнях.
Далі я процитую те, що пише про Лідію Задник-Задников, як історію хвороби, щоб люди краще зрозуміли, що це за штука:
"Лідія каже «Я хочу знати найогидніші речі, полюбити це, стати збоченим дияволом...» Лідія почала менструювати надзвичайно рано, в 9 років, і з цього ж часу почала мастурбувати (вундеркінд! Г. К.) ...її перший сексуальний контакт з чоловіком, у віці 16 років, цілком природно, закінчився розчаруванням... Вона любила жіноче тіло, своє власне та інших. Чоловіків вона розглядала лише у якості жертв".
Ось вони, герої нашого часу: Анатоль-Кузнєцов ставить свій авторитетний підпис під передмовою, він "один із найзнаменитіших радянських романістів" (за словами видавництва), як конферансьє, розхвалює шмока Задника-Задникова, а той, у свою чергу, розхвалює Лідію Галь-Гальперіну, а Лідія хвалить Солженіцина. Зозуля хвалить півня, оскільки хвалить той зозулю? А що це таке?
Чому іншого героя нашого часу, Андрія Амальріка, теж було заарештовано і заслано вперше не за політику, а за статтею 228 Кримінального Кодексу за виробництво, зберігання і поширення порнографії, як він сам пише у своїй книзі "Недобровільна подорож до Сибіру", яку ви можете знайти у кожній американській бібліотеці? Що це таке? Може це просто ті самі радянські хіппі, яких повно і тут, в Америці?
Замість того, щоб обурюватися, краще з них посміятися. Кажуть же філософи, що диявол – це найбільш іронічнна та саркастична істота на світі, але сам він абсолютно не переносить іронії та глузування.
Тому я покажу вам цього диявола, героя нашого часу, у його оголеній формі. Все це просто кодло дегенератиків. Далі Лідія каже, а Задник-Задников пише: "Коли Анна Павлова лиже мої груди або лоскоче мій зад, я отримую оргазм швидше, ніж Чорноморський Тарзан"
. Задник-Задников продовжує: "Під час п'янок ППП Лідія найбільше любила лежати гола на підлозі і щоб молоді люди займалися на неї онанізмом, а вона розтирала сперму по своєму тілу і таким чином доходила до оргазму"
.
Це корисно знати, щоб зрозуміти, кого ж КДБ садить у дурдоми. Тому продовжую, ніби як слідчий 13‑го Відділу КДБ, цитувати з першоджерела:
"У Лідії був явний садо-мазохізм. Їй доставляло насолоду спостерігати тортури, вона хотіла, щоб її мучили і вона мучила інших. Вона захоплювалася графом Дракулою... В основному вона була садисткою і, незважаючи на її гомосексуальну любов до жінок у реальному житті, у її фантазіях жінки ставали об'єктом її садизму. Вона ненавиділа материнство, сімейні стосунки та соціальні обов'язки. Лідія казала: «Дайте мені голу дівчину на ланцюгу, а в мої руки бритву та голки». Найбільш збочені чоловіки не могли б вигадати стільки жорстокості до жінок і чоловіків, як це фантазувала Лідія".
Ех, запізнилася Лідія Галь у ЧК. Ось із таких і виходили жінки-чекістки. І такою ж була уславлена комендантка Бухенвальда Ельза Кох. Але Анатоль-Кузнєцов та Задник-Задников дуже співчутливо подають нам цю Лідію як політичного борця за свободу та права людини в СРСР.
При цьому дехто може подумати, що радянське КДБ тепер ще дуже ліберальничає, якщо тільки садить подібних людей у дурдоми. Ймовірно, їм роблять знижку та поблажки, враховуючи революційні заслуги їхніх батьків, оскільки більшість цих нових революціонерів є дітьми чи родичами старих революціонерів. Перманентні революціонери Л. Троцького.
Надаю слово шмоку Заднику-Задникову:
“Наприкінці 50-х років Лідія 2 роки вивчала медицину. Її друзі думали, що це просто від неробства. Але це мало глибший, збочений сенс: це допомогло їй встановити точну систему "божественних тортур" для своїх жертв і себе самої, що вона, на щастя, повністю на практиці не випробувала. Сексуальне збудження було перемішане з витонченими тортурами аж до оргазму".
"У цьому випадку біль не має свого звичайного неприємного відчуття, але це є ступенем сексуальної стимуляції, що абсолютно неможливо у нормальних статевих стосунках", – писала Лідія з професійною серйозністю.
"Порнографічні фантазії, які описувала Лідія, були призначені тільки для інтимного задоволення її лесбійських, садо-мазохістичних схильностей. Її писанина – це порнографічні наркотики, призначені для того, щоб викликати максимальне статеве збудження... це довело її до межі божевілля і, нарешті, до психіатричної клініки".
Нагадаємо, що Лідія Галь була найвпливовішим членом ППП, яке пропагує Задник-Задников, якому як конферансье служить герой нашого часу Анатоль-Кузнєцов, "один із найзнаменитіших радянських романістів", якого пропагує наше НТС і "Посів". Як казав наш Козьма Прутков: "Якщо на клітці слона прочитаєш напис "буйвол", не вір очам своїм". Папір все терпить.
Задник-Задников повідомляє:
"Лідія винайшла 23 способи згвалтування незайманих, і всі абсолютно різні. Згвалтування і кастрація, тортури вагітних жінок, саджання на кіл; красуні, що злягаються з горбунами; воїни Золотої Орди, які випускають цілі сагайдаки стріл у статеві органи російських княгинь; злягання з тиранозаврами, тиграми, прокаженими; жіночий онанізм на рогах мезазойського дракона; пиття шампанського із чаш, де плавають сушені голови ворогів – ось типові мрії та ідеї Лідії".
Тепер давайте посмикаємо диявола дегенерації за хвіст. Припустимо, мені стало дуже шкода російських княгинь, яких розстрілюють таким варварським способом. Але якщо я, колишній радянський раб Божий, перешлю подібну співчутливу статтю княгині Ікс, редактору газети "Ігрек", то вона... повністю стане на бік дегенератів. І те саме буде з князем Альфа, редактором журналу "Омега". Ось тому, на жаль, більшість цих князів та княгинь і перестріляли в ЧК, де працювали такі дегенерати, як Лідія. Фрейдівський комплекс знищення та самознищення.
Добре хоч, що тепер замість ЧК використовують дурдоми.
За словами Задника-Задникова, Лідія "знайшла групу молодих людей, яким абсолютно чужа мораль навколишнього світу, і які готові на будь-які методи стимуляції. За її пропозицією вони почали влаштовувати експериментальні оргії, як у стародавньому Римі, а художники, які були в цій групі, почали ілюструвати тексти, які писала Лідія... Вони не мали жодної іншої мети, окрім найгірших статевих збочень..."
І це ж саме одночасно подається нам, як боротьба за "свободу" мистецтва в СРСР. Цілком можливо, що це ті самі художники-модерністи зі своїми "експериментами", яким цар Микита свого часу кричав: "Це не живопис, а г... собаче! І всі ви не художники, а педерасти!"
Цар Микита мав рацію. Але який крик тоді зчинили всі дегенератики в нашій емігрантській пресі!
Далі на с. 33 йде докладний опис усієї цієї організації ППП, в якій числилося, між 1961 і 1967 рр., близько 125 осіб, які були розбиті на таємні осередки у різних містах. Загалом, це була не просто зграя порнографів, а таємна організація, створена за зразком таємних товариств, тих "п'ятірок", про які пише Достоєвський у своїх "Бісах". Тут же, як ідеологічний маяк, згадується американське радіо "Свобода" у Мюнхені і "Голос Америки".
Тут корисно згадати, що хрещеним батьком усієї цієї псих-війни був Гарвардський проект, що базувався на комплексі латентної напівпедерастії напівкровки Лєніна. Чого вже там гріха таїти, адже радянське КДБ усе це чудово знає і саджає цих нових "ленінців" у дурдоми.
На сторінці 47 автор Задник-Задников займається колекціонуванням садизму в радянському кіно, а також в літературі. Видно, що автор із тієї ж компашки.
Більшість ілюстрацій, які складають основну частину книги, зображують якусь "Октябрину" – голу красуню з наганом біля пояса. Це жінка-диявол, за задумом Лідії Галь-Гальперіної, яка у віці 25 років перманентно приземлилася в психіатричній лікарні.
За описом Задника-Задникова партдисципліна цього ППП була така:
"Там були деякі процедури після обрання кандидата, щоб забезпечити його лояльність ППП. У процесі посвячення (?) від кандидата вимагали зробити щось таке, що можна було б використовувати як загрозу, якби він колись захотів покинути або видати цю групу. Наприклад, йому могли запропонувати вчинити якийсь "злочин", з якого можна зняти фотографію, що показує його на місці злочину, або ж його могли сфотографувати у компрометуючому положенні, але ніколи з іншим членом групи".
Все це знову-таки дуже нагадує "Бісів" Достоєвського, який списав усе це у анархіста-нігіліста Нечаєва, який був предтечею Лєніна.
На закінчення, на с. 125, Задник-Задников пише: "Можливо, що КДБ потім затаврує цю книгу, як ще одну спробу Сі-Ай-Ей або британської Інтеллідженс Сервіс дискредитувати Радянський Союз"
. А на с. 127 він пише, що після втечі на Захід він працював у мюнхенському Інституті з вивчення СРСР, який, як і радіо "Свобода", фінансувався Сі-Ай-Ей, про що відкрито писали в американській пресі. Можна ще нагадати, що хрещеним батьком усьому цьому комбінату псих-війни служив Гарвардський проект, який проводився під керівництвом професора Натана Лейтеса, де вся ця псих-війна базувалася на комплексі напівпедерастії латентної товариша Лєніна.
До речі, хочу надати Анатолію-Кузнєцову та Заднику-Задникову дружню послугу. Я можу, як циганка-ворожка, поворожити їм майбутнє. І слово моє міцне, як кажуть циганки. Адже колись я був головою Центрального Об'єднання Повоєнних Емігрантів із СРСР ЦОПЕ, і перед моїми очима пройшли сотні таких "найновіших".
Так от, Анатолеві та Заднику-Задникову насамперед влаштують перевірку на комплекс Лєніна. За допомогою різних наукових фіґєлє-міґєлє. Якщо у них цей комплекс є, то вони отримають постійну роботу в американській пропаганді, тобто в псих-війні, на радіо "Свобода" або в "Інституті". Якщо ж у них комплексу Лєніна немає, то вони отримають там лише тимчасову роботу, щоби використати свіжу інформацію. А потім.... Потім, ну ви ж у вільній країні? Ідіть, куди хочете. Хоч назад в СРСР.
Ось у газеті "Нью-Йорк Таймс" від 5.12.1973 с. 2 повідомляється про черговий випадок обрання волі "з поворотом". З радіо "Свобода" у Мюнхені втік до СРСР працівник цієї радіостанції Ю. М. Марин. Це радянський громадянин, який обрав свободу кілька років тому, потім працював на радіо "Свобода", а тепер знову втік до СРСР. Тепер він уже виступає в газеті "Известия" і напропалу криє радіо "Свобода". Звичайно, американські "хитрі органи" будуть виправдовуватися, що Марина мовляв "заслали". Але де ж були ваші хитрі очі?
На с. 126 Задник-Задников пише: "Порнографія... як і ілюстрації до "Кама Сутри" в СРСР карається 2 роками табору"
. Це той самий параграф 228 КК, за яким героя нашого часу Амальріка вперше відправили до Сибіру, про що він сам і пише у своїй книжці "Недобровільна подорож до Сибіру", яку можна знайти в кожній американській бібліотеці.
Про своїх батьків Задник-Задников пише, що вони "чесна комуністична пара", тобто сам він комуністичного походження. І це наводить на деякі філософські роздуми.
Тепер все робиться за допомогою комп'ютерів. Дайте-но і я теж натисну кнопочку мого комп'ютера. Чик-чик-чик, і ось вискакує довідка: відомий революціонер М. А. Осоргін вважав, що марксизм – це хвороба, яка передається у спадок (НРС 6.05.1959). І він вірив у це цілком серйозно. Колись він хотів удочерити дівчинку, мати якої померла, а батько сидів у в'язниці. Осоргін став наводити довідки, чи не марксист цей батько, а коли дізнався, що той справді марксист, то від своєї ідеї відмовився, побоюючись поганої спадковості, на кшталт спадкової тупості, косоокості, заячої губи і так далі.
Так, Осоргін (справжнє прізвище Ільїн Михайло Андрійович) цю справу знав добре, бо сам був не лише революціонером, а й членом тих таємних товариств, які самі себе називають гуманістами, а інші називають їх сатаністами. А наш великий правдошукач Достоєвський у своїх "Бісах" називав їх просто бісами.
На останній обкладинці книги "Октябрина та російське підпілля" найбільше американське видавництво «Харпер анд Роу» пише: "До цього часу Захід багато чув про «Самвидав», але не бачив його в оригіналі. І ось тепер, вперше, перед вами цей «Самвидав»"
. Потім видавництво називає це творчістю "інтелектуальної еліти", радянських дисидентів.
Дякую! Тепер ми бачимо, що це таке. Це не дисиденти, а неодекаденти, у кращому разі – імпотенти. Загалом те, що на Заході називається секс-первертс. А згідно з американською статистикою доктора Кінсі у США таких секс-первертс 37% населення, тобто понад 74 мільйони людей. А половина з них, 18,5% населення, на додаток до всього ще й душевнохворі. Статистика каже, що більше половини всіх госпітальних ліжок у США зайнято душевнохворими. Це стаціонар. А решта бігають вулицями.
Це той самий легіон, про який у Біблії говориться: "Ім'я моє легіон тому, що нас багато". Але, що значно гірше, серед інтелігенції ці 37% доктора Кінсі перетворюються на 50%. А серед таких інтелігентних людей, як літератори та люди преси, ці 50% перетворюються на 75%.
Тому-то батько екзистенціалізму, тобто декаденції у філософії та літературі, датський філософ К'єркегор і каже, що з часу винаходу друкованого преса диявол дегенерації оселився в друкарській фарбі. А К'єркегор горбун, гомосексуаліст і досить чесний єврей із вихрестів цю справу знав досить добре, на власному досвіді.Тільки знаючи це філософське та статистичне підґрунтя, ви зрозумієте, чому західна преса, та й більша частина нашої емігрантської преси, перетворює радянських неодекадентів на героїв нашого часу. Тому-то весь час точаться балачки у пресі про "хворе суспільство". Але що це за хвороба – мовчання, табу.
Але тема ця дуже цікава для роздумів.
Як гарна циганка-ворожка, я можу заздалегідь сказати, що ця стаття може бути опублікована лише у двох-трьох органах нашого емігрантського друку. А решта відреагує, як відомі індуські мавпочки, які нічого не бачать, нічого не чують і нічого не говорять. Тому в Біблії і говориться, що той диявол, ім'я якому легіон, і який тепер оселився в пресі, окрім іншого ще й брехун і Батько брехні.
Колись наш великий правдошукач Достоєвський у своїй "Легенді про Великого інквізитора" говорив, що якби Ісус Христос з'явився в наш час, то його знову розіп'яли б. Достоєвський добре знав те, що він говорив.
Сьогодні Лєнін відіграє в СРСР роль Ісуса Христа. Захід веде проти СРСР псих-війну, базуючись на комплексі Лєніна, щоб підбурювати там всяких психів з комплексами руйнування і, до речі, саморуйнування. А 13‑й Відділ КДБ спокійнісінько садить цих нових "ленінців" у дурдоми, де їм накачують у зад сульфазин та аміназин.
До речі, у колах НТС (звичайно, потай) радянських дисидентів відверто називають "самосадами". Не подумайте тільки, що це тютюн-самосад. Ні, "самосади" – це люди, які самі себе саджають. Куди? Ну, туди, де "сидять". З погляду психології, це мазохісти, комплекс провини та саморуйнування. Псих-війна ведеться тепер не експромтом, а на наукової базі, як Гарвардський проект. Тепер все робиться за допомогою спецпроектів.
Як повідомляють з поінформованих джерел, 13‑й Відділ КДБ тепер розпочав новий спецпроект "Аґасфер", яким радянських дурдомщиків висилають за кордон. Кажуть, що це тепер "третя еміграція із СРСР". Можливо, і натхненник партії ППП, Лідія Борисівна Галь-Гальперіна теж скоро ощасливить нас своєю присутністю. От буде весело.
О, ще, а ж що таке Аґасфер? Це щось біблійне. Запитайте у священиків. Тільки справжніх священиків. А мені час закінчувати.
Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ