Герої нашого часу:

Григорій Клімов «СПРАВА 69»

АНДРІЙ АМАЛЬРІК – РАДЯНСЬКИЙ ХІППІ

Зазвичай ми дізнаємося новини з газет і журналів, які створюють героїв нашого часу, як Андрій Амальрік, згідно з американськими газетами – "Історик" з великої літери та автор "нашумілої" книги "Чи доживе Радянський Союз до 1984 року?".

Усі ми читаємо про це в газетах і журналах. Але хто читав цю книгу в оригіналі? Всю цю інформацію ми отримуємо ніби з других рук. І іноді ця інформація разюче розходиться з дійсністю.

Нещодавно я прочитав в оригіналі книгу А. Амальріка "Недобровільна подорож до Сибіру" англійською, вид. Харкорт, Нью-Йорк 1970. Це свого роду автобіографія Амальріка. І те, що пише про себе сам Амальрік, разюче розходиться з тим, що пише про нього ось уже роками і донині періодична преса.

Отже, будемо гортати книгу Амальріка по порядку. На суперобкладинці книги стоїть: "Він цікавиться авангардним мистецтвом..." Хм, авангардне мистецтво в принципі – це область психопатології. Як правило, всі ці "авангардисти" – це просто психічнохворі люди.

Амальрік сам пише (с. 72), що вперше його заарештували і судили зовсім не за політику, а за 228 статтею Кримінального Кодексу за виробництво, зберігання та розповсюдження порнографії!? Це відноситься до п'єс Амальріка та ілюстрацій до них Звєрєва. Але це знову-таки психопатологія. Справжня порнографія – це психічна хвороба, для якої в медицині є спеціальний термін – войєризм.

За цю порнографію Амальріка у 1965 році, як "соціального паразита", вислали до Сибіру, де він працював у колгоспі. Але вже через рік, у 1966 році, йому дозволили повернутися до Москви. Треба сказати, що покарання надзвичайно легке.

У Передмові говориться, що співробітниками Амальріка були Павло Литвинов (онук того Литвинова), Олександр Гінзбург і Юрій Галансков. Мимоволі постає питання, співробітники в чому, у порнографії?

На стор. XIII Передмови Олександр Єсєнін-Вольпін сам заявляє, що він нігіліст. Ось тобі й на! А ми, вірячи західній пpecі, думали, що він демократ, ніжний поет, полум'яний борець за свободу та права людини? Але ж нігілісти – це ті самі "біси" Достоєвського.

Амальрік каже (с. 196), що його прізвище семітського походження, але на с. 20 він заявляє, що офіційно він не єврей. Але усі його друзі, таки так, євреї. До речі, за часів інквізиції в Іспанії там був такий генерал-інквізитор Алонзо Манрік, кардинал-архієпископ Севільї, чистокровний єврей-вихрест. І ім'я Алонзо Манрік дуже передзвонюється з ім'ям Андрій Амальрік.

Амальрік сам пише, що його вигнали з Московського університету за тихі успіхи та гучну поведінку. Значить, це студент-недоучка. Ось тобі й на!? А де ж знаменитий "Історик" із великої літери, як його роками величає західна преса і повторює, як папуга, наша емігрантська преса!?

Коли я читав книгу, вірніше брошурку, Амальріка "Чи доживе Радянський Союз до 1984 року?", вона мені так тхнула передруком з американського журналу "Форін Аффейрс", органу Держдепартаменту, що мимоволі подумав: "Це зварганили американці і просто підсунули на підпис Амальріку. Типове "уїшфул тінкінг".

Тепер ця загадка роз'яснилася. Адже "Історик" з великої літери – це просто студент-недоучка. Зважаючи на все, просто радянський хіпі. Прадід Амальріка по матері був циганом та конокрадом (с. 34). Дядько по матері був розстріляний під час Великої Чистки, як "ворог народу", у 1937 році. Цей дядько, Євген, захоплювався Велемиром Хлєбніковим і дружив із ним. Погана ознака. Хлєбніков був із "авангардистів" і тут треба знати формулу: ворон до ворона летить. Крім того, цей дядько, Євген, до свого розстрілу був прокурором у особливих справах, значить в НКВС, і сам людей розстрілював. Ну, туди йому й дорога.

Мати Амальріка розлучилася з чоловіком. Погана ознака. Статистично розбиті сім'ї дають найбільший відсоток дефективних дітей.

Мати Амальріка померла від раку мозку. Теж погана ознака. Мозкові хвороби, включно з головним болем, часто є спадковими. В американських лікарнях на всіх психів заповнюють докладну анкету, де опитують чи були де в сім'ї головний біль, особливо хронічний, і будь-які мозкові хвороби.

Чоловік сестри матері Амальріка в 1951 році був заарештований і засуджений на 5 років як "соціально-небезпечний елемент". Батько цього чоловіка був комісаром в лєнінському уряді. Мабуть, у сім'ї великий відсоток "перманентних революціонерів".

Якщо прадід Амальріка по матері був циганом і конокрадом (с. 34), то прадід Амальріка по батькові захоплювався анархістом Прудоном, був соціалістом-анархістом, крім того він був психопатом і, зрештою, наклав на себе руки (с. 197). Згадаймо, що у своєму романі "Біси" Достоєвський прямо пише, що його "біси" теж захоплювалися не ким-небудь, а товаришем Прудоном. І це не випадковість. Достоєвський добре знав те, про що він писав.

Потім Амальрік пише, що шлюб його бабусі, тобто дочки прадіда-самогубці, був дуже нещасливий. Теж звичайне явище. Справа в тому, що "біси" водяться у двох місцях: у голові та у штанах (або під спідницею). Це вам скаже і папєлє Фрейд.

Наступним номером Амальрік повідомляє, що по батьківській лінії в сім'ї йде спадкова летаргія. Якось його батько спав, не прокидаючись, цілий тиждень. Але, попри це, вже у 1917 році дід по батькові голосував за більшовиків (с. 199). Типові "перманентні революціонери".

Мати Амальріка була на 6 років старша за батька. Лише на 10-й рік шлюбу народилася перша дитина Андрій Амальрік. Ox-ox-ox, знову погана ознака. У Троцького дружина була старша за нього на цілих 10 років (1-я дружина). І у Лєніна та сама історія. Коли дружина старша за чоловіка, з точки зору папєлє Фрейда, це означає Едіпів або матерний комплекс. Це все ознаки "перманентних революціонерів".

Батька Амальріка у 1941 році було засуджено на 8 років за "антирадянські вислови", це доля всіх "перманентних". Після війни батько Амальріка працював маляром, потім став алкоголіком. Ночами його мучили кошмари, тобто чорти мучили. Тут слід зауважити, що більшість алкоголіків – це психічно хворі люди. У 1960 році батька Амальріка розбив параліч (права рука, права нога та параліч мови), с. 196-204. Теж погана ознака. Як говориться в Біблії, виноград не росте на терні.

Наскільки можна судити з книги, батька Амальріка параліч розбив не в результаті похилого віку, а значно раніше, що частенько зустрічається в сім'ях з поганою спадковістю, де вже є спадкова летаргія, і де є прадід-анархіст, психопат і самогубець.

За радянськими законами для отримання пенсії потрібно пропрацювати 25 років. А батько Амальріка значною мірою був таким же "тунеядцем", як і його син: спочатку він працював освітлювачем у кіно, тобто справжньої професії у нього не було, потім працював маляром, а потім взагалі не працював постійно, тому що був алкоголіком. В результаті, хоч його і розбив параліч, але пенсії йому не давали. А син-дармоїд ніде не працював, виправдовуючись, що йому треба доглядати батька. Так вони й жили не тужили. Поки Амальрік не зав'язав знайомство з КДБ.

Свої пригоди з КДБ Амальрік описує так, що мені навіть стало шкода, що я втік з СРСР. В описі Амальріка КДБ – це тепер якась благодійна організація. Справжні джентльмени. Порівняно з КДБ, якщо вірити Амальріку, американська поліція – це просто купа грубіянів та нахаб.

Коли Амальрік познайомився з КДБ у результаті порнографії, дармоїдства і так далі, то він став виправдовуватися, що він не може працювати, бо змушений доглядати батька, якому не дають пенсію. І що ви думаєте? КДБ влаштувало батькові пенсію! Навіть в обхід радянських законів.

Самий слідчий КДБ, замість того, щоб бити Амальріка по фізіономії, як це робилося за Сталіна, тепер ходив по радянських установах і влаштовував старому алкоголіку пенсію! Тільки щоб його син не бавився і не займався порнографією. І тільки коли все це не допомогло, тільки тоді Амальріка трошки відрядили до Сибіру, менше ніж на рік.

Кожен американець, прочитавши американське видання книги Амальріка, яке я розбираю, скаже, що КДБ – це дуже мила організація, ввічлива, коректна і запобіглива, куди симпатичніша, ніж нахабні американські поліцейські. І все це описано дуже детально. Я ж сидів і думав: "Що за чортівня? Невже це правда? Чи це якась хитра провокація?".

І потім: "Але де ж «Історик» з великої літери, герой нашого часу? Адже він же сам каже, що він просто студент-недоучка! Адже це типовий радянський хіпі. Та сама гидота, яку ми тут в Америці лаємо за бунти та підпали університетів, за наркотики, за паразитизм".

Ось нещодавно судили алкоголіка Якіра та його компаньйона Красіна, які прямо зізналися, що всю свою писанину, під якою вони підписувалися, вони отримували з-за кордону. Дуже схоже, що та сама історія і з "нашумілою" книжкою-брошурою Амальріка "Чи доживе СРСР до..."

Якось проф. Ульянов написав у "Новому Російському Слові" статтю про Солженіцина, де розбирав різні дивні речі в цій справі і навіть порушував питання про якусь провокацію. Піднялася ціла буря. Так чи інакше, але треба визнати, що у всій цій справі з радянськими "диссидентами" дуже багато всяких дивацтв.

Адже західна преса одним духом рекламує і Амальріка, і Солженіцина, і Сахарова. Прямо свята трійця. І всі ці "дисиденти", треба сказати, надзвичайно солідарні, справжні солідаристи. І тримаються вони всі один за одного, як, даруйте, воші за мокрий кожух. Один за всіх та всі за одного. Зозуля хвалить півня, оскільки хвалить він зозулю. І, безперечно, є щось, що їх об'єднує. І міцно об'єднує. Але що це таке?

І чому західна преса, роблячи з Амальріка героя нашого часу, ось уже роками й дотепер видає зозулю за солов'я? І чому це повторює, як папуга, наша емігрантська преса?

З цього приводу знаменитий філософ К'єркегор, батько філософії екзистенціалізму, тобто декаденції у філософії та літературі, сказав, що з часу винаходу друкувального преса диявол оселився в друкарській фарбі. А філософ К'єркегор, горбун, гомосексуаліст і досить чесний єврей із вихрестів, цього диявола знав досить добре. І ще треба згадати, що в Біблії цього ж диявола називають брехуном та Батьком брехні. Вочевидь, саме тому преса й така брехлива.

Але це зовсім не означає, що всі читачі повинні приймати зозулині яйця за голубині. Іноді краще посміхнутися й сказати: "Ех, не морочте ви нам голову!"

Наші теперішні "дисиденти" йдуть, переважно, двома лініями: неотроцькізм і необердяєвщина. І буде не лишнім нагадати, що наш знаменитий філософ-хартошукач Бердяєв, якого наші ліві елементи називають кращим російським філософом ХХ століття, говорячи про революціонерів, любив бурчати про союз сатани і антихриста. Але що це таке?

Свого часу у США вийшла біографія Євтушенка "Передчасна біографія", написана ним самим. Цікаво, що докладна передмова до цієї автобіографії була написана таким дивним шанувальником поезії, як Аллен Даллес – це колишній начальник американської розвідки Сі-Ай-Еї. Але нічого в цьому дивовижного немає, якщо взяти до уваги, що Сі-Ай-Ей, окрім іншого, займається також і психологічною війною, або, як кажуть фахівці, псих-війною, або війною психів.

Так чи інакше, у моєму розборі життя та продукції Амальріка я користуюся тим самим методом, яким Аллен Даллес аналізував життя і продукцію Євтушенка. Дай, думаю, заховаюсь за авторитетну людину.


Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ