Впродовж 40 років між США і СРСР тривала психологічна війна. Всі знають, що перемогли в цій війні американці, але мало хто знає, що ключем до цієї перемоги була секретна штучка, яку в Біблії називають дияволом або князем світу цього.
Давайте проаналізуємо як їм це вдалося зробити.
У 1949 році Америка переконалася, що зі Сталіним каші не звариш і комуністичну систему потрібно ламати. Справу цю доручили недавно створеному Центральному Розвідувальному Управлінню, а ЦРУ звернулося за допомогою в кращий мозковий трест Америки – Гарвардський університет, на факультет соціології до євриканского професора Натана Лейтеса.
Треба зауважити, що факультет соціології Гарвардського університету був створений двадцятьма роками раніше російським вченим Пітірімом Сорокіним. Людиною він був досить цікавою. Навчався в психоневрологічному інституті в Петербурзі, тобто хотів стати лікарем-психіатром, а це значить, що його тягнуло до психічно хворих. У 1916 році він захистив кандидатську дисертацію з кримінального права, значить його так само тягнуло і до кримінальних злочинців. Приєднався ж він до партії есерів, тричі заарештовувався царським урядом, неодноразово сидів у в'язниці. Після Лютневої революції був секретарем Керенського. Двічі заарештовувався більшовиками і в 1918 році був засуджений до розстрілу, але був помилуваний. Сам Лєнін 21 листопада 1918 року в газеті "Правда" написав про нього цілу статтю під назвою "Цінні визнання Пітіріма Сорокіна".
У 1922 році Сорокін стає доктором соціології та... висилається з Радянської Росії! Ось це важливо. Справа в тому, що в 1922 році з Росії вислали три сотні найголовніших масонів. Адже ще в 1920 році на Другому Конгресі Комінтерну "італійці радили... виключити з комуністичних партій всіх масонів" – пише Луїс Фішер на сторінці 764 своєї книги "Лєнін", Лондон, 1970. Свідок серйозний. Він – найбільший троцькіст і біограф Лєніна. До речі, з його сином Жоржем я працював в Мюнхенській експедиції Гарвардського проекту. Цей Жорж був тоді молоденьким жирненьким єврейчиком, на якого весь час шипіла його дружина Глорія, котра, до речі, теж працювала разом з нами.
Так от, в 1922 році, тобто через два роки після рекомендації італійських товаришів, постановою 4-го Конгресу Комінтерну з СРСР було вислано 300 головних масонів, в тому числі і наш умник-розумник Пітірім Сорокін. А масони – це члени таємного співтовариства дегенератів, свого роду профспілки виродженців всіх сортів і відтінків. Головним чином педерастів: латентних, відкритих і пригнічених, у яких статеві збочення перемішані з психічними хворобами в самих неймовірних комбінаціях. Аж до геніальності.
Всю цю зграю з 300 висланих масонів очолив релігійний філософ-чортошукач Микола Бєрдяєв. Тому давайте поставимо цього релігійного лідера р-р-раком, щоб було добре видно, чим ці андрогени насправді займалися.
"Андрогінізм є фінальне поєднання чоловічого і жіночого у вищому богоподібному бутті, кінцеве подолання розпаду і розбрату, відновлення образу і подоби Божої в людині" – пише Бєрдяєв. На андрогині, виявляється, "відблиск природи божественної", "буття андрогіна – таємниця, яка ніколи не буде цілком розгадана в межах цього світу" (М. Бєрдяєв "Сенс творчості: досвід виправдання людини", Москва, 1916).
Якщо ви нормальна людина, то ви в цьому словоблудді нічогісінько не зрозумієте. Тому давайте заглянемо в енциклопедичний словник Вебстера, де чорним по білому написано: "Андрогін це: 1. гермафродит; 2. євнух, жінкоподібний чоловік; 3. чоловікоподібна жінка. Андрогінний – об'єднуючий обидві статі в одну або такий, що має характеристики обох статей, чоловічої і жіночої, гермафродитний".
Таким чином, ми бачимо, що вся філософія Бєрдяєва – це філософське 69. Він підміняє Бога дияволом і веде нас до сатанізму. За це царський Святійший синод засудив Бєрдяєва до вічного заслання в Сибіру, а Лєнін викинув цього отруйного павука за кордон. Дрібних же масонів загнали в концтабори. "У 20-х роках в СРСР масонам давали 10 років таборів" (В. Шаламов "Колимські розповіді", ІМКА-Пресс, Париж, 1982, с. 692). А Шаламов – свідок дуже серйозний. Він сам провів в концтаборах понад 20 років. Та й ІМКА-Пресс – теж серйозне масонське видавництво.
Отже, Бєрдяєв – талановитий сатаніст і дегенерат. Але Бєрдяєв і його масонський побратим Пітірім – два чоботи пара, і тому сатана допоміг і Пітіріму зробити хорошу кар'єру. З 1930 року професор Сорокін протягом 25-ти років очолював кафедру соціології Гарвардського університету. У 1936 і 1937 роках він обирався президентом Міжнародного Інституту Соціології. Був почесним доктором багатьох закордонних академій та університетів. На Заході Сорокін досі вважається одним з видатних соціологів XX століття.
Ось переді мною головна книга П. Сорокіна "Криза нашого століття", Нью-Йорк, 1957, де він висловив суть всієї своєї соціології. У цій книзі Пітірім каркає, як чорний ворон, про смертну агонію культури і суспільства Заходу, про злочинність, про війни і революції, про самогубства і душевні хвороби. Наводить статистику, графіки, діаграми. Тобто він чітко визначає всі складові частини дегенерації, але... на всіх 336 сторінках книги немає навіть слова "дегенерація".
Його книга – це замок без ключа. Будучи сам дегенератом, він прекрасно знає дегенерацію, але він не в силах навіть вимовити це заборонене слово. Але ж без цього ви нічого не зрозумієте.
А тепер давайте повернемося до Мюнхена на Ламонтштрассе, де в 1949-50 роках в ході роботи Гарвардського проекту американці шукали нових Бєрдяєвих і Сорокіних, перевіряючи сотні російських біженців, так званих ді-пі. Біженцям платили по 20 марок і намагалися знайти нових Лєніних, Троцьких, Свердлових та іншу наволоч для роботи на Радіо "Свобода" і "Голосі Америки", щоб по радіо підбивати на революцію психопатів в Радянському Союзі.
Характерно, що майже весь персонал Гарвардського проекту в Мюнхені складався з молоденьких євреїв, батьки яких свого часу робили революцію в Росії. Наприклад, професор Олександр Далін, батько якого був однокласником Лєніна. Жорж Фішер, батько якого був однокласником Троцького. Д-р Джин Сосін, який пізніше став начальником відділу спецпроектів на Радіо "Свобода". Д-р Берлінер, д-р Інклес, професор Баргхорн, професор Раймонд Бауер – директор Мюнхенського відділу. А командував усією цією гоп-компанією професор Натан Лейтес, учень і спадкоємець знатного масона Пітіріма Сорокіна.
Цікаво те, що Гарвардський проект суперечив американським законам. В Америці тоді процвітав Маккартизм, і ФБР люто полювало за гоміками. ЦРУ ж тим часом гомиків любило і активно їх використовувало, щоб робити капості Сталіну. А радянська розвідка за всим цим уважно спостерігала.
У Гарвардському проекті було лише двоє росіян – я і Вадим Шелопутін. Я потрапив туди в категорії інтелектуалів, бо мав дві вищі освіти і написав книгу "Берлінський Кремль", чим, напевно, дуже зацікавив американців. А Вадим Шелопутін потрапив на проект по іншої категорії. Він був радянським лейтенантом, що добре знав англійську мову, служив перекладачем в Празі і перебіг до американців. Причому він чесно заявив, що він педераст і що в СРСР таких людей саджають до в'язниці, ось він і просить у демократичних американців політичного притулку.
В таборі "Камп Кінг" американські контррозвідники зустріли Вадима з розпростертими обіймами, приставили до нього другого педераста з американських офіцерів, ретельно обнюхали і направили до нас в Мюнхен, де через його руки пройшли всі матеріали Гарвардського проекту.
І що цікаво, прізвище Шелопутін звучить, як насмішка: навіжений, шальний, шибеник. Схоже на псевдонім, який йому дали люди, що засилали його на Захід. До мене він ставився з явною антипатією, немов його господарі попередили: "Клімов – не наша людина. Будь з ним обережніше!" Зате він із задоволенням зустрічався і шушукався з літнім Юрієм Мейером, секретарем вищої монархічної ради, батьком моєї примхливої нареченої. Що у них могло бути спільного? Педерастія? Мабуть КДБ добре все знав і заздалегідь поінформував Вадима про людей в Мюнхені.
Після закінчення Гарвардського проекту Вадим Шелопутін безслідно зник і агенти ФБР роками ще ходили до мене і інших співробітників Гарвардського проекту, намагаючись знайти його сліди.
Незабаром запрацювало Радіо "Свобода" і "Голос Америки", куди вже насаджали "Лєнінців" всіх сортів і відтінків: латентних, відкритих і пригнічених. В результаті їх роботи в СРСР з'явилися дисиденти, непогодженці і інакодумці, яких КДБ став саджати в дурдоми, тобто спеціальні психіатричні лікарні, з діагнозом уповільнена шизофренія і манія реформаторства. Американські психіатри підняли крик, мовляв таких хвороб немає. Неправда. Німецькі психіатри вже давно описали "Вельтфербессерунгсван", тобто "манію щодо поліпшення світу" і ставили цей діагноз як Карлу Марксу, так і Ісусу Христу.
Директором ЦРУ в той час був Аллен Даллес і, поки тато Даллес командував психологічною війною, його власний син сидів у божевільні в Швейцарії, заклепаний наглухо, як хронічно хворий. Папа Даллес, начальник розвідки, знав вся і все в світі, а його син не впізнавав власного батька. Випадковість? Ні, закономірність. У Аллена Даллеса був брат, Фостер Даллес, міністр закордонних справ. Так ось, син Фостера Даллеса чомусь став католицьким ченцем і поїхав до Риму, а коли його батько помер, то він навіть не приїхав на його похорони, тобто плюнув на його могилу...
За високі пости князь світу цього призначає високу ціну – душу Ваших дітей і багато властолюбців на це йдуть. Ось вам і результати. До речі, і Аллен і Фостер Даллеси були синами протестанского священика.
А на "Голосі Америки" дмуть в усі труби, розбурхують радянських психів і невдовзі на російському небосхилі з'явилася нова зірка – знатний дисидент Валерій Тарсіс, родичі котрого були найближчими соратниками Лєніна і яких потім перестріляли під час Великої Чистки 1935-38 років. Сам Тарсіс 20 років був членом компартії, потім потрапив в радянський дурдом, з якого його викинули на Захід. На Заході на гроші ЦРУ швиденько віддрукували 6 томів його творів, написаних ним в радянській дурці, а західні рецензенти тут же стали видавати його за нового Достоєвського... з Гоголєм. Словом, ще одного божевільного єврея стали видавати за генія.
Потім настало гробове мовчання. Виявляється, Тарсіс знову опинився в божевільні, але вже у Швейцарії, поруч з сином директора ЦРУ – містера Даллеса, який і заварив всю цю кашу. А Краснов-Лєвітін, черговий релігійний андрогін накшталт Бєрдяєва, продовжує його вихваляти: "Ім'я Тарсіса добре відоме. Свого часу воно гриміло, газети всього світу схиляли це ім'я всімома мовами, радіостанції всіх країн Європи, Азії, Америки, Африки, Австралії щодня про нього говорили. Коли він з'явився в 1966 році на Заході, парламенти всіх країн вважали за честь мати його своїм гостем. Бенкети, вітальні промови, урочисті прийоми...".
Так андрогін Лєвітін, напівбожевільний напівєврей, розхвалює божевільного єврея Тарсіса, який тим часом сидить в швейцарській божевільні. А згідно Лєвітіну Тарсіс – це прямо явище Христа народу... Далі Лєвітін продовжує: "Він – перший дисидент в Радянському Союзі. Засновник цього руху... І світ західний покружляв навколо висланого в 1966 р. письменника і забув про нього... Але письменник працює дні і ночі. Щодня він встає на світанку і приймається за писання. Зрідка з тугою він дивиться на 11 (одинадцять! – Г.К.) томів свого НЕвиданого зібрання творів". Отже, виходить, що 6 томів Тарсіс накатав в радянському дурдомі і 11 томів – в швейцарському. Класичний графоман.
А Лєвітін все співає свою пісню: "Справжнім я закликаю читачів... допомогти знаменитому письменникові... Просимо вносити посильний вклад...". Це звернення підписали інші знатні андрогіни: Ірина Іловайська-Альберті (редактор газети "Російська думка" в Парижі), Олександр Гінзбург (співробітник Солженіцина), Володимир Максимов (редактор журналу "Континент" в Парижі) і опублікували його в журналі "Континент" №29, 1981, на с. 416-17. Вони що, не знають про те, що в цей самий час Тарсіс сидить в божевільні в Швейцарії? Прекрасно знають. І саме це їх і об'єднує. Максимов ВЖЕ сидів в дурдомі (в СРСР), а інші андрогіни – ЧЕКАЮТЬ своєї черги. Ім'я їм Легіон.
Золотий ключик педераста-Ілліча допомагає нам розкрити багато загадок російської історії. Жідоїди шиплять, що російську революцію зробили євреї, а жідолюби виправдовуються, мовляв, євреї боролися за свою рівноправність. Але їм заперечує професор Ломброзо, мудрий нащадок рабинів і талмудистів, який стверджує, що в революцію, в першу чергу, йдуть божевільні і всілякі психопати, а оскільки у євреїв божевільних в 6 разів більше, ніж у неєвреїв, тому вони-то і є основною рушійною силою будь-якої революції.
Хороший приклад того – Валерій Тарсіс, знаменитий письменник, якому не вистачає тільки Нобелівської премії. Правда схоже на те, що єдиний читач останніх його 11 томів – син Аллена Даллеса, який сидить в сусідній палаті в тій же божевільні в Швейцарії.
Отже, всіх родичів Тарсіса, полум'яних революціонерів, перестріляли під час Великої Чистки 1935-38 років. І це не випадковість, а закономірність. Найкращим джерелом інформації по Великій Чистці є книга Роберта Конквіста "Великий терор", Лондон, 1968, 633 с. Це – серйозна історична книга, написана за матеріалами з архівів англійської розвідки. Вона читається як кривавий роман. На сторінці 532 там дається число жертв цієї Великої Чистки – за три роки розстріляли один мільйон і дванадцять мільйонів заслали до концтаборів. Разом тринадцять (13!) Мільйонів жертв.
Автор цієї книги Роберт Конквіст працював на англійську розвідку, а в 1988 році став старшим науковим співробітником Гуверівського Інституту з Питань Війни, Миру і Революції в Каліфорнії. А поруч з ним в цьому ж хитромудрому Інституті працював мій колишній колега по Гарвардському проекту д-р Олександр Далін, батько якого був однокласником Лєніна. Що вони там робили під сонцем Каліфорнії? Розробляли далі формулу Лєніна, за яку під час Великої Чистки постраждало 13 мільйонів осіб.
"Яка найбільша таємниця нашого часу?.. Процеси тридцятих років". Так говорив Шаламову колишній чекіст, який сидів з ним в одному таборі (В. Шаламов "Колимські розповіді", ІМКА-Пресс, Париж, 1982, с. 851). Кого ж судили на цих процесах?
"Мерзота", "смердюча падаль", "гній" – так називав загнаних на лаву підсудних, колишніх членів Політбюро, організаторів і керівників Жовтневої революції, державний обвинувач Вишинський і продовжував – "смердюча купа людських покидьків", "найзапекліші, пропащі і вкрай розбещені безчесні елементи", "бридка купа авантюристів", "скажені пси", "прокляті гадини", "помісь лисиці і свині", "тифозні воші", "криваві мавпи".
Як вам це подобається? І це ж перегукується з Гарвардським проектом.
Вишинський знищував організаторів і керівників Жовтневої революції, а в Гуверівському Інституті з Питань Війни, Миру і Революції терміново шукали їм заміну. Але подібно Пітіріму Сорокіну, ці чаклуни правди вам ніколи не скажуть, а глибоко зітхнуть і... промовчать. Інакше їм самим голову відірвуть. Така їх робота. Шкідливе виробництво... Не можуть же вони сказати, що їх Жоржик Вашингтон був такий же педераст, як і наш Лєнін.
Давайте проаналізуємо тих, кого державний обвинувач Вишинський називав "мразь", "смердюча падаль", "гній" і "смердюча купа людських покидьків". Почнемо з його помічника.
Слідчий з особливо важливих справ Лев Шейнін
Спритний такий був еврейчик. Колись я з задоволенням читав його "Записки слідчого". Під час Великої Чистки цей слідчий з особливо важливих справ допомагав самому Вишинському. У 1934 році він розслідував вбивство Кірова і спільно з Вишинським складав звинувачувальний висновок. У 1935 році разом з Вишинським він підписував вирок Камєнєву, Зінов'єву і ще 17 підсудним. У 1936 році сам був заарештований, потрапив до табору, але через кілька місяців викрутився і знову опинився в своєму кріслі в Москві. У 1945 році на Нюрнберзькому процесі разом з Йосипом Давидовичем Гофманом допомагав держобвинувачу від СРСР лаяти німців за націонал-соціалістичні концтабори, сором'язливо замовчуючи про радянські, інтернаціонал-соціалістичні. У 1949 році отримав сталінську премію за сценарій до фільму "Зустріч на Ельбі". У 1951 році був знову заарештований і звинувачений в шпигунстві. Зізнався, що він агент всіх іноземних розвідок. Визнав всіх своїх друзів і знайомих – спільниками в шпигунстві. Пише це доктор юридичних наук Анатолій Безуглов.
Червоний командир Ковтюх
Герой революції. Мій сусід. Я жив на вулиці Московській №45, а він поруч, на Московській №49, в самому гарному особняку міста. Весь фасад будинку був викладений дивовижними блискучими кахлями. В цьому-то особняку і жив герой революції червоний командир Ковтюх. Пам'ятаю, частенько хлопчиськом я лежав на паркані з червоної цегли, оточившому сад Ковтюха, і спостерігав як в цьому саду прогулювалися його діти, хлопчик і дівчинка років 6 і 8. Вони були одягнені в оксамитові костюмчики яскраво-червоного, як прапор революції, кольору. Мабуть цим їх батько підкреслював свою особливу відданість справі комунізму.
І ось, на старості років, я вирішив з'ясувати – що ж стало з моїм знаменитим сусідом. Відкрив я двотомний "Енциклопедичний словник", Москва, 1963 і ось що там знайшов: "Ковтюх, Єпіфан Іович (1890-1943), герой громадянської війни, командир корпусу. Член Комуністичної партії з 1918. В Радянській Армії з 1918. Особливо відзначився в Таманському поході 1918 року і в десантній операції по розгрому Улагаєвского десанту на Кубані. Після війни командував дивізією, стрілецьким корпусом, в 1936-38 – інспектор Білоруського військового округу".
Начебто все в порядку. Герой як герой. Але я радянській владі звик не вірити, аж надто вона брехлива. Тому вирішив перевірити кар'єру товариша Ковтюха за західними джерелами, так би мовити, отримати довідку про нього у англійської розвідки. І ось що я знайшов в книзі Конквіста "Великий терор": "Велика бійня цих та інших військових вождів сталася 27-29 липня 1938: адмірал Орлов, командарм Бєлов, Дубовой (Харківський військовий округ), Дибенко, Вацетіс, Вєліканов (Байкальський військовий округ). Сюди включилися комкори Грязнов з Центрально-азіатського військового округу і Ковтюх, останній – легендарний герой Громадянської війни, описаний під ім'ям Кожуха в романі А.О. Серафімовича "Залізний потік". Цікаво те, що цей роман продавався без змін навіть після загибелі героя".
Отже, мого знаменитого сусіда шльопнули в 1938 році. Англійська розвідка виявилася чеснішою, ніж радянський "Енциклопедичний словник". На двадцятиріччя Радянської держави, 7 листопада 1937 року, виступаючи на святковій вечері, Сталін говорив, що всі, хто посміє руйнувати нашу державу, будуть винищені "разом з сім'єю, всім родом". Ось і ліквідували мого знаменитого сусіда разом з дружиною і дітьми. Не допомогли їм оксамитові костюмчики яскраво-червоного, як прапор революції, кольору. Недарма в народі кажуть: дурень червоне любить, дурень червоному радий. А глас народу – це голос Божий.
Герой Перекопа
Ще один герой революції. Пам'ятаю за часів мого дитинства ходив по вулицях Новочеркаська дивного вигляду чоловік, у якого на боці постійно бовтався величезний маузер із золотою дощечкою – почесна зброя Реввійськради. Всі називали його Герой Перекопа. За особливі заслуги перед радянською владою йому подарували цілий панський маєток, де він жив один в 25-и кімнатах. В одній з кімнат він тримав свого старого бойового друга – білу кобилу. Ходив він у фантастичній військовій формі: яскраво-червоні кавалерійські галіфе зі шкіряною серединкою, яскраво-синя гімнастерка з кавказьким набірним пояском з чорного срібла, перехрещеними на грудях шкіряними ремінями. Час від часу він відкривав стрілянину зі свого маузера по горобцях або ж ганявся за хлопцями з оголеною шаблею. Коли у цього героя здохла його бойова подруга – біла кобила, він влаштував їй пишні військові поховання з духовим оркестром, поховав її у себе в саду і поставив їй мармуровий пам'ятник, на якому були лаврові вінки і приспущені прапори. Під час Великої Чистки і цього героя теж підмели. Я детально описав його в романі "Князь світу цього" і тому не буду заглиблюватися в деталі.
Перший секретар обкому Борис Шабалдаєв
За часів Великої Чистки я був студентом в Новочеркаську, колишній столиці Всевеликого Війська Донського, а першим секретарем ростовського обкому партії, тобто в ролі нового донського отамана, був якийсь Борис Шабалдаєв. У 1937 році цього великого партійця теж заарештували і розстріляли як ворога народу.
Вам прізвище Шабалдаєв нічого не говорить? Є у мене книга Льва Мільянєнкова "По той бік закону. Енциклопедія злочинного світу", Санкт-Петербург, 1992. У цій книзі відкриємо "Словник злодійського жаргону" на букву "Ш": шабалда – раніше судима жінка; бродяга; дрібний злодій. Ось воно – соціальне походження Бориса Шабалдаєва, першого секретаря і донського отамана нової формації.
Правий був старий Ломброзо, коли говорив, що в революцію йдуть всякі соціальні покидьки. Ось тому-то Вишинський і крив останніми словами організаторів і керівників Жовтневої революції. До речі, про "Енциклопедію злочинного світу". На цій книзі у мене стоїть позначка: "Отримано від професора Юр'єва 02.10.93". Професор Юр'єв – зав. кафедрою політичної психології в Санкт-Петербурзькому університеті. Він був у мене разом зі своїм колегою Цицарєвим, професором криміналістики і ненормальної поведінки. Милі люди. Причому професор Юр'єв довірливо сказав мені: "Григорій Петрович, Ваші книги читають у Москві великі люди, а потім питають мене, що я думаю з цього приводу. А я не знаю, що і відповісти. Ось ми і приїхали до Вас поговорити".
Отже, ми з Вами розглянули на окремих прикладах тих, кого прокурор Вишинський називав "смердюча купа людських покидьків", "найзапекліші, найбільш відчайдушні і розбещені безчесні елементи", "скажені пси" і "кляті гадини", але ж чистили тоді не тільки партійців. Ще Платон рекомендував уважно стежити за діячами мистецтва і викидати за межі країни тих, хто сіяв духовну отруту, бо саме з них починається беззаконня і розпад держави. Послухавши порад Платона, Йосип Віссаріонович теж взявся за мистецтво.
Чистка в музиці розпочалася 26 січня 1936 року зі статті Давида Заславського в "Правді" "Сумбур замість музики" про оперу Д. Шостаковича "Леді Макбет Мценського повіту". Балет почали чистити 6 лютого 1936 зі статті в "Правді" "Балетна фальш". А 2 березня 1936 з'явилася стаття "Про художників-марачів" – проти модерністів в живопису. Тон, стиль і лексикон нагадували обвинувальні промови Вишинського на показових політичних процесах, що почалися, до речі, в тому ж році. Називалося все це боротьбою з "буржуазним формалізмом" і "лівацькими каліцтвами". А закінчилася тим, що перестріляли 20 тисяч чекістів. Богослови давно помітили, що диявол схильний до самознищення, але їм не вірили...
У чому ж загадка Великої Чистки? У комплексі Лєніна, з яким грали в Гарвардському проекті, в комплексі влади, в комплексі вождя. Це свого роду психічна хвороба, де коренем є садизм, що пов'язаний з гомосексуальністю, а в результаті виходить патологічна агресивність. Іноді це – надзвичайне нахабство, як одна з форм агресивності. Ви можете її спостерігати навіть серед ваших знайомих.
Солженіцин пише, що революція коштувала російському народу більше 60 мільйонів людських життів, в тому числі 13 мільйонів за час Великої Чистки. А хто в цьому винен? Винні не тільки Лєнін і Сталін, а й цар Микола Другий, окаянний самодержець всеросійський, який свого часу не знищив всіх цих революціонерів, включаючи Лєніна і Сталіна, як скажених собак, як чумних пацюків, як тифозних вошей, що пізніше зробив за нього вірний Лєнінець – товариш Сталін.
Після революції 1905 року начальник жандармів обіцяв Государю, що сотню років в Россі не буде ніякої революції, якщо Государ дозволить учинити п'ятдесят тисяч страт. Імператор з жахом і обуренням відкинув цю пропозицію. Ця інформація взята мною з книги С. Різдвяного "Вітчизняна історія", 25-е видання, вид. монастиря в Джорданвілі, США, 1972, с. 438.
Велику роль в руйнуванні російської держави зіграла і страшна хвороба спадкоємця престолу царевича Олексія – гемофілія. Хворіють нею тільки чоловіки, але передається вона через жінок. В даному випадку носіями цієї страшної хвороби була цариця і всі чотири царівни. Ну яка нормальна людина захоче одружитися на таких жінках? Тільки самогубець... або останній російський самодержець.
Від кого ж пішла ця страшна спадкова хвороба – гемофілія, коли не звертається кров і найменша подряпина загрожує смертю?
Все почалося за часів англійського короля Георга Третього (1738-1820), який в молодості був гомо (він був закоханий в лорда Бута), але незважаючи на це, наплодив 14 дітей, в тому числі і Георга IV, який прославився своїм розбещеним життям і скандальним розлученням. Володарював Георг IV 60 років (1760-1820) і за цей час кілька разів періодично божеволів, а останні 9 років був абсолютно божевільним.
Дочка божевільного короля Георга IV, знаменита королева Вікторія (1819-1901), теж наплодила купу дітей і цим заразила гемофілією майже всі королівські двори Європи, включаючи і дружину російського царя Миколи II Окаянного, мати царевича Олексія. Бачите, як працює диявол дегенерації, князь світу цього?
Підіб'ємо підсумки. 40 років тривала психологічна війна між СРСР і США. І, врешті-решт, американці, за допомогою комплексу педерастії товариша Лєніна, роздовбали таки Радянську Росію, використовуючи дегенератів що віщають на радіо "Свобода" і "Голос Америки". Причому, працюючи на диявола дегенерації, начальник "Голосу Америки" у Вашингтоні Бармін закінчив свою кар'єру в божевільні, як і начальник "Голосу Америки" в Мюнхені Маламут, який теж закінчив свою кар'єру в божевільні.
Але офіційно про це все мовчать. До сих пір.
Ось чому мене дуже зацікавила стаття, що з'явилася в "Новому російському слові" 23 вересня 1958 року, в якій автор писав, що американці настільки дурні, що даремно витрачають мільйони доларів на якийсь Гарвардський проект, де для боротьби з більшовиками за основу взяли комплекс латентної педерастії товариша Лєніна. Яка нісенітниця, яке ідіотство... і як першоджерело, внизу вказано німецький журнал "Дер Монат" №107, серпень 1957 с. 19. Я не полінувався і розшукав в бібліотеці Колумбійського університету цей журнал. Виявилося, що стаття, яка згадувала Гарвардський проект, називалася "Лист з Оксфорда" і була написана головним редактором цього журналу Мельвіном Ласкі. А Мельвін Ласкі – це мій колишній соратник по псіхвійні в Берліні.
Другий раз у відкритій пресі про Гарвардський проект згадав заступник головного редактора "Нового російського слова" Юрій Сречинський в номері від 3 серпня 1975 року. Але і він нічого не зрозумів, запитуючи – при чому тут педерастія товариша Лєніна, мовляв все це схоже на чергову американську необізнаність в російських справах...
Бачите, наскільки ця штучка була засекречена.
Але ж секрет – простий. Його нам повідав професор Ломброзо, мудрий нащадок рабинів і талмудистів, який ще в минулому столітті стверджував, що в революцію в першу чергу йдуть божевільні і всякі психопати, а оскільки у євреїв божевільних в 6 разів більше, ніж у неєвреїв, то вони-то і є основною рушійною силою будь-якої революції.
11 травня 2002 р.
Наступна глaвa
Перейти до ЗМІСТУ