Але знає Бог, що в день, в який ви скуштуєте їх, відкриються очі ваші, і будете ви як боги, що знають добро і зло.
Буття 3:5
Хоча «Князь світу цього» за формою – це захоплюючий роман, але в ньому охоплено стільки серйозних проблем, що це потребує докладних пояснень. Як тверда обкладинка, що охороняє книгу, тут само собою напрошуються не тільки докладна передмова, а й післямова.
Оскільки свого часу Клімов працював у системі американської психологічної війни, його «Князь» є своєрідним результатом та аналізом цієї психологічної війни.
Щоденно перші сторінки всіх газет світу заповнені результатами того, що називається психологічною війною. Але мало хто розуміє, що ховається за цим розпливчастим терміном.
Що це таке? Якщо бактеріологічна війна – це війна за допомогою бактерій та інфекційних хвороб, то психологічна війна, з наукового погляду – це війна за допомогою психічних хвороб. Роль мікробів тут виконують легіони психопатів, які для необізнаного настільки ж невидимі, як і мікроби.
Скільки їх? Ну, наприклад, згідно з американською статистикою в США близько 18,5% населення потребують психіатричного лікування, тобто 37 мільйонів осіб. А якщо підійти до цієї проблеми з іншого кінця, з боку сексу, і взяти статистику доктора Кінсі, і якщо вірити Фрейду, то виходить ще більше – 37%, тобто 74 мільйона чоловік на 200 мільйонів населення. Легіон цей виглядає як досить солідний. І такі легіони, більшою чи меншою мірою, є в кожній країні – аж до нових африканських республік.
Яку роль відіграють ці легіони? Сидять ці легіонери спокійно у прийомних лікарів-психіатрів? Чи приймають заспокійливі пігулки? Чи саме ці психопати вирішують долі світу? А ось давайте це розглянемо.
Колись у Радянському Союзі існував інститут червоної професури, де після революції готували необхідні червоні кадри. Тепер же, як кажуть серйозні джерела, у Москві існує Інститут Вищої Соціології, який аналогічним чином називають інститутом чорної професури, бо ж там займаються деякими темними проблемами соціології. Щоб зрозуміти ці проблеми, покличемо на допомогу таку важку артилерію, як Льва Толстого.
У своєму щоденнику від 12 червня 1900 року Толстой пише: «Я серйозно переконаний, що світом керують зовсім божевільні. Небожевільні або утримуються, або не можуть брати участь».
У своєму щоденнику від 27 червня 1910 року Толстой знову, повертаючись до цієї теми, пише: «Божевільні завжди краще, ніж здорові досягають своїх цілей. Відбувається це тому, що для них немає жодних моральних перешкод: ні сорому, ні правдивості, ні совісті, ні навіть страху».
Що це – жарт? Добре, давайте візьмемо для прикладу Гітлера та Сталіна. Адже після смерті Гітлера всюди писали, що він був душевнохворий параноїк, маніяк, психопат і так далі. Після смерті Сталіна знову та сама історія: виявляється, що і він був параноїк, шизофренік, маніяк і так далі! Що це таке?
Виходить, що Толстой мав рацію. Тільки як письменник, він не робив різниці між божевільними і душевнохворими, де на кожного справжнього божевільного, що сидить у божевільні, припадають десятки всяких проміжних типів схиблених і душевнохворих, які знаходяться між нами – і яких ми не помічаємо. Більше того – багато хто з них навіть сам не розуміє, що з ними відбувається.
Багато душевних хвороб, як, наприклад, манія величі чи манія переслідування, є ніби як гіпертрофією, тобто хворобливим підсиленням звичайнісіньких людських якостей. Спрощено уявіть, що ці душевні хвороби розтягуються, як гумові: від 1% до 100%. У кожного з нас – різною мірою – присутні як почуття величі так і переслідування, скажімо, умовно 2-3%. Але коли ці почуття розростаються, скажімо, до 40-60%, то виходять перехідні ступені манії величі та манії переслідування, як у Сталіна чи Гітлера, з їхнім культом самообожнювання, з одного боку, та системою концтаборів, з іншого боку.
Весь фокус у тому, що ці манії стають ясно видимими лише тоді, коли вони досягають 100%. Тоді така людина стає нешкідливим божевільним, який твердить, що він Наполеон, і його садять у божевільню. Але до цього проміжні типи маніяків, як Гітлер і Сталін, встигнуть перевернути догори дном увесь світ.
Отже, можна провести ясну грань між божевільними та душевнохворими. Ця грань – божевільний будинок. Але між душевнохворими та здоровими людьми ясної грані немає – ця грань розтягується, як гумова, від 1 до 100%.
Таким чином, ці проміжні типи душевнохворих, яких називають схибленими і психопатами, невротиками та психотиками, створюють немов спеціальні типи людей з яскраво вираженими особливими якостями. І комбінацій тут більше, ніж у калейдоскопі. Цих людей важко назвати явно душевнохворими. Але це люди і не зовсім звичайні: це всякі диваки та чудики, одержимі різними комплексами по лінії Кінсі, Фрейда та Достоєвського. На відміну від людей ординарних, Достоєвський називав їх людьми екстраординарними. Ось це і є ті самі легіонери, про яких йдеться в «Князі».
Але повернімося до пророцтва Толстого, що світом керують божевільні. По-перше, Толстой лише підтверджує те, про що йдеться в Біблії і в заголовку книги Клімова: «Князь світу цього». По-друге, найкращим прикладом цього був сам Толстой. Ленін називав Толстого «дзеркалом нашої революції», А знаменитий психіатр Россолімо, який лікував і Леніна, і Толстого, поставив Толстому наступний діагноз: «Дегенеративна подвійна конституція: паранояльна та істерична, з переважанням першої». Хіба це не цікаво?
Візьмемо Сталіна та Гітлера. Отже, Радянським Союзом майже 30 років правив душевнохворий Сталін, а Німеччиною 12 років правив душевнохворий Гітлер. А потім скеровані своїми душевнохворими вождями два великі народи зчепилися в смертельній сутичці, що коштувала мільйони і мільйони людських жертв. Неймовірна кількість руйнувань, горя, крові та сліз. Навіщо? Чому?
Хіба це не темна проблема соціології?
У деяких читачів може виникнути наївна думка: «А чи не простіше було б росіянам і німцям, замість того, щоб воювати, виловлювати таких психічно хворих, як Сталін і Гітлер, і садити їх у відповідні клітки? Але таке питання ставити не можна. Чому? Та тому, що саме цим займалися сам Сталін і сам Гітлер. Відповідно першому закону марксистської діалектики – про єдність та боротьбу протилежностей. Бачите, ось ви вже й потрапили до соціологічного глухого кута. Тому ці проблеми і називають проклятими проблемами.
Щоб підійти до проблеми вождів академічно, не завадило б перевірити й інших великих вождів, які брали участь у 2-й Світовій війні. Хоча на Заході і люблять наголошувати, що ось, мовляв, на Червоній площі не можна вийти і сказати, що Сталін дурень, а у нас, на Заході, ми можемо говорити про наших вождів усе, що хочемо. Але в даному випадку будьте обережніше.
Візьмете ви наступного великого і з газет ви вже знаєте, що його діти мають цілу історію тяжких душевних хвороб.
А в Біблії з цього приводу є точний діагноз: «Бережіться лжепророків, які приходять до вас в овечому одязі, а всередині суть вовки хижі: за плодами їх пізнаєте їх... Будь-яке дерево добре приносить і плоди добрі, а худе дерево приносить і плоди погані: не може дерево добре приносити плоди погані... Отже, за їхніми плодами пізнаєте їх». (Матв. 7:15-20).
Якщо ви підете далі цим шляхом, то незабаром відчуєте себе, як Червона Шапочка в темному лісі, де навколо бігають сірі вовки в овечих шкурах. Ось цей темний ліс і називається Вищою Соціологією. І можна, напевно, стверджувати, що це область більш парадоксальна та засекречена, ніж атомні дослідження.
Щоб зрозуміти загадку Сталіна та Гітлера – яким чином ці люди стали вождями – потрібно знати про так званий "комплекс влади", який створює те, що називається "природженим вождем". Цей делікатний комплекс добре відомий вченим, які займалися дослідженням... сибірських шаманів і негритянських чаклунів, І там знайшли те саме, що й у Сталіна і Гітлера: певну комбінацію душевних хвороб, що породжують цей комплекс влади – хворобливий потяг до влади. І цей комплекс настільки сильний, що коли у шамана забирали його владу, то справжній шаман тяжко хворів і іноді навіть помирав. Щось подібне сталося з Наполеоном, коли він опинився на острові Святої Єлени.
Виходить парадокс: природжений вождь – це найбільш непридатна для влади людина. І ось саме цей парадокс і є причиною майже всіх воєн і революцій в людській історії.
Ось, наприклад, свого часу багато писали про африканську секту терористів Мау-мау. У кривавих ритуалах цієї секти було багато від негритянських чаклунів. Причому така гидота, що газети навіть не могли це описати. А тепер, з благословення англійської корони, колишній вождь цих Мау-мау Джомо Кеніатта став демократичним прем'єр-міністром нової демократичної Кенії. Вже з одного поєднання імен Кенія – Кеніатта видно манію величі та комплекс влади. Сподіваюся, що його ясновельможність пан прем'єр-міністр на мене не образиться.
Але ця тема, комплекс влади або формула влади, є табу не лише в Африці, а й серед вождів цивілізованого світу.
У передмові до «Князя» говориться, що це книга, яких ще не було. Це здалося мені таким надзвичайним, що я вирішив перевірити, так це чи ні.
Якщо говорити про тематику «Князя», то в тут головним чином описується своєрідна комплексна соціальна хвороба, яку раніше називали дияволом, а тепер називають виродженням чи дегенерацією, і яку автор називає легіонізацією. Очевидно, автор дотримується старого правила, що диявол не любить, коли його називають по імені.
Для перевірки я заглянув до Головної Публічної Бібліотеки Нью-Йорка, яка вважається однією з найкращих у світі. У тематичному каталозі на тему «Дегенерація» я знайшов сотні карток – посилань на дві основні складові цього комплексу: психічні хвороби та статеві збочення. Далі йшли посилання на зв'язок між геніальністю та божевіллям. Між душевними хворобами та злочинністю, і таке інше. Принагідно мене вразило, що в Америці, в країні з найвищою злочинністю у світі, праці батька наукової кримінології, професора Ломборзо англійською мовою практично не перекладені.
Але найголовніше було те, що в цій найбільшій бібліотеці Америки не було жодної книги, яка б описувала дегенерацію, як єдине ціле. Тобто психічні хвороби – є, статеві збочення – є, а дегенерації, що складається з цих двох частин, дегенерації... немає!? Тобто, ключа – немає. А без цього ключа ви нічого в цій галузі не зрозумієте. Ось і виходить, що «Князь» – це дійсно книга, яких ще не було.
До речі, ось вже кілька років поспіль Нобелівські премії дають вченим за «дослідження у сфері спадковості первинної клітини». Що шукають ці вчені? Виглядає так, що те саме – загадку дегенерації, яка впирається в спадковість. Поки що вчені дійшли, здається, до спадковості якихось мохів та грибків.
Тема «Князя» – це тема дуже спірна. І про це сперечаються з того часу, як існує рід людський. Головним чином тому, що більшість легіонерів схильні все і вся заперечувати, щоб довести протилежне. Тому диявола вже в Біблії називають брехуном та Батьком брехні, який завжди намагається довести, що його не існує, що він Ніхто і Ніщо.
Тому послухайте добру пораду: ніколи не сперечайтеся на цю тему з вашими знайомими. Інакше ви зрозумієте, чому легіон називається легіоном. Краще сидіть собі спокійно, слухайте явну брехню – і крутіть собі на вус. Так ви розпізнаєте усіх легіонерів, кандидатів, попутників та співчуваючих. Потім, як крізь магічний кристал, ви побачите правду і кривду, праведників і грішників.
У відношенні «Князя» найбільше сперечатимуться про Велику Чистку, коли революціонер і легіонер Сталін знищував собі подібних. До речі, тому філософи й кажуть, що диявол схильний до самознищення.
Добре, давайте перевіримо, так це, чи не так. Говорячи про Велику Чистку, знову кличу на допомогу таку важку артилерію, як Достоєвський, який у своїх «Бісах» писав про революціонерів так:
«Ці біси... всі виразки, усі міазми, усі нечистоти... нагромаджені у великому і милому нашому хворому, в нашій Росії... і ми кинемося, божевільні і оскаженілі зі скелі в море, і всі потонемо, і туди нам і дорога... Але хворий зцілиться і «сяде біля ніг Ісусових»... і всі дивитимуться з подивом...»
Достоєвського вважають пророком. Так от, це він описував Велику Чистку. І це не сліпе пророцтво. Просто він знав соціологічні цикли, що повторюються після кожної революції.
Щодо «Князя» я поставив собі, насамперед, конкретне завдання – перевірити наскільки цей роман відповідає чи не відповідає історичній дійсності.
Тут цікаво провести паралель із книгою Йосипа Новак «Майбутнє наше, товаришу!» (Даблдей, Нью-Йорк, 1960). Новак був членом компартії однієї з радянських країн-сателітів, потім перебіг на Захід і написав тут спогади про своє життя у Радянському Союзі. У Москві автор одного разу розмовляв із літнім радянським лікарем-психіатром. Коли торкнулися питання про незначну кількість психічних хворих у Радянському Союзі, то доктор, відомий фахівець у цій галузі, сказав наступне:
«Справа не така проста, як деякі з моїх молодих колег, так званих представників нової радянської медицини та психіатрії, схильні собі уявляти. На їхню думку, відомі психічні хвороби зникли в нашій країні після революції... Але реальність виглядає інакше. Перш за все, у перший післяреволюційний період психічних хворих... розстрілювали, як ненадійний елемент, або посилали до таборів на примусові роботи... Якщо ви придивитеся до наших психіатричних клінік зараз, то вас вразить відсутність деяких типових психічних захворювань, з якими досить часто мають справу у клініках США, Англії, Швеції та інших країн. Я маю на увазі певні види неврастенії, деякі види шизофренії і всілякі статеві збочення, – тобто такі види психічних хвороб, які можуть бути приховані в повсякденному житті... Велика кількість людей, які за кордоном були б відправлені в божевільні будинки, у нас... відправляють на примусові роботи і дуже часто відправляють на крайню Північ, на важку роботу, яка нібито перетворює їх на корисних членів суспільства... Але за цими статистичними даними, що гордо підкреслюють мінімальний відсоток психічних хворих в Радянському Союзі, ховається трагедія тисяч хворих, які страждають за вчинки, скоєні ними несвідомо».
Ось це і є ті легіонери, які описуються в «Князі». Отже, хоч це і роман, але ґрунтується він на цілком реальній дійсності.
Згадуючи про Велику Чистку, слід зазначити наступне. Рішення про цю чистку було прийнято на засіданні сталінського Політбюро від 13 травня 1935 року, де було вирішено «вичистити» орієнтовно 5% населення СРСР. Які ж були результати?
Зі складу самої компартії в 2.800.000 осіб було репресовано 1.220.000 осіб, тобто 44%. А зі складу ЦК ВКП(б) з 71 особи ліквідували 55, тобто 78%. Та сама історія була з усіма керівними органами партії та уряду, включаючи і керівництво Червоної Армії. А остання хвиля чистки прокотилася по самому чистилищу НКВС на чолі з його начальником Єжовим. Таким чином, хоча чистка стосувалася всіх (5%), але найбільше це стосувалося самої компартії (44%) та ще більшою мірою – її керівних органів (78%). Так революція пожирала своїх дітей.
На кшталт Каїна та Авеля, однією з перших жертв цієї Чистки став Авель Енукідзе, соратник Сталіна по революційній роботі на Кавказі. А в «Правді» від 13 червня 1935 року з'явилася стаття Хрущова, де Єнукідзе називався «політичним і моральним дегенератом». Коли після смерті Сталіна ліквідували Берію, колишнього начальника таємної поліції, в радянській пресі, окрім іншого, знову з'явилося те ж дивне звинувачення: «буржуазний дегенерат».
У книзі американського адвоката Геральда Діклера «Людина під судом» описуються 13 історичних судових процесів, у тому числі й перший Московський процес, на якому було 33 підсудних. Що це за дивна концентрація числа 13? Причому з різних сторін: і з радянської, і з американської. Може ця чортова дюжина справді приносить нещастя?
Часткову відповідь на це дає статистика доктора Кінсі, що повідомляє наступне: «Кожен 13-й американець у віці від 16 до 55 років протягом щонайменше 3-х років свого дорослого життя був повним гомосексуалістом». Потім багато хто з цих людей одружується, має дітей – і нічого ви там не побачите. Не побачите ви і часто пов'язані з цим і згадані вище «види психічних хвороб, які можуть бути приховані хворими в повсякденному житті». Побачите ви лише «вчинки, скоєні ними несвідомо».
Все це чудово знають фахівці, котрі, куди треба, навмисно підсовують це символічне число 13.
Революція – це болісний соціальний процес і, як нарив, він притягує до себе всі хворі елементи суспільства. Тому після кожної революції і йдуть неминучі чистки, де, як правило, легковіри знищують один одного. Але при цьому, на жаль, гине багато і безневинних людей.
Звичайно, слід наголосити, що, крім 13-го відділу, у НКВС були ще й інші відділи, які теж брали участь у чистці, і які працювали за іншими принципами. Про це вже йшлося у передмові і в тексті роману, де вказується, що інші відділи «працювали по-старому». Але я хочу повторити це втретє. Тому що саме в цьому пункті адвокати диявола найбільше намагатимуться довести протилежне.
Тому зупинимося на цьому пункті детальніше. Почнемо із самого початку: скільки було у НКВС-МВС відділів? У своїй книзі «Таємний світ» Петро Дерябін, колишній підполковник МВС, який перебіг на Захід, докладно описує організацію МВС і 12 відділів! А Клімов описує 13-й відділ, настільки засекречений, що офіційно його не існує. Мушу сказати, що збіг разючий! Кажуть, що деякі письменники мають дар провидіння.
Тепер звернемося до фахівців в іншій галузі. У книзі Дональда Корі «Гомосексуалісти в Америці» говориться, що «після російської революції закони проти гомосексуалістів було скасовано». До речі, раніше Корі пише, що за весь час християнської цивілізації закони проти гомосексуалістів були вперше скасовані в результаті Великої французької революції. Хм, що це за дивний зв'язок між революціями та педерастами?
Далі Корі пише, що в березні 1934 року Калінін підписав указ, який знову причислив гомосексуальність до числа соціальних злочинів... 1934 рік. А в 1936 році почалася Велика Чистка. Цей збіг зауважує і сам Корі, який пише: «Це багатозначна дата, оскільки це був період посиленої боротьби проти Старих Більшовиків... З того часу було кілька повідомлень, що гомосексуалісти були причетні до антисталінських змов»
.
Там же цитується книга Вільгельма Райха «Сексуальна революція», де про Велику Чистку пишеться: «Масові арешти гомосексуалістів спричинили паніку... Кажуть, що в Армії були численні самогубства»
.
Отже, та частина Великої Чистки, яка описується в «Князі», повністю відповідає історичній дійсності.
Але адвокати диявола зараз же піднімуть крик і почнуть заперечувати: «Погляньте на Леніна, Троцького і Сталіна. Адже вони всі одружені. Які ж це педерасти?»
– Угу, – скажуть у 13-у відділі. – Абсолютно вірно. Але, бачите, статистика доктора Кінсі каже, що серед американського населення, тобто в культурному суспільстві, на 4% повних гомосексуалістів припадає 33% різних проміжних типів, які займалися цим самим 5 років, 3 роки, 1 рік, один раз чи ж тільки мріяли про це уві сні – але аж до оргазму. Це називається латентною чи пригніченою гомосексуальністю. А «апостол» Фрейд каже, що саме в цій групі у 33% психічні хвороби виявляються сильнішими та зустрічаються частіше, ніж у першій групі з 4%. От саме тут собака і заритий.
– До речі, – скажуть у 13-у відділі. – Про це чудово знали вже й біблійні апостоли.
Наприклад, апостол Матвій, 12:43-45, говорить з цього приводу так: «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи спокою, і не знаходить. Тоді каже: Повернуся до мого дому, звідки я вийшов... Тоді йде і бере з собою сім інших духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там; і буває для людини тої, що останнє гірше за перше».
Отже, з погляду 13-го відділу та вилову бісів, тобто психічних хвороб», 4% повних гомо є набагато більш нешкідливим елементом, ніж 33% прихованих або часткових гомо, тобто свого роду кандидатів, попутчиків і тих, хто співчуває цьому легіону.
Тому філософи і кажуть, що диявол має масу алібі та інкогніто, і що диявол небезпечний не тоді, коли він з'являється і лякає нас, а тоді, коли ми його не бачимо.
Ось до цієї замаскованої категорії і належали товариші Ленін, Троцький і Сталін. Сюди можна ще додати Маркса та Гітлера.
Так, на перший погляд усі ці люди були одружені. Але якщо ви придивитеся уважніше, то відразу побачите, що все це «шлюби для зручності», свого роду фіктивні шлюби. Потрібно лише знайти відповідну жінку. А таких також легіон. Ось і весь трюк.
А якщо ви звернете увагу на продукти цих шлюбів, то там картина буде ще ясніше. У Леніна та Гітлера шлюби бездітні, а у Маркса, Троцького та Сталіна в сім'ях та серед дітей цілі серії самогубств та тяжких психічних хвороб. Тому в Біблії і говориться: "за їх плодами пізнаєте їх".
Взяти хоча б самогубство Гітлера та його нареченої дружини. Затемнення богів. Адже Гітлер просто вбив свою наречену, щоб вона пізніше не продала американцям, за мільйон доларів, мемуари про інтимне життя фюрера, чого фюреру дуже не хотілося.
Перевірте самі біографії цих людей. І ви відразу побачите, що все там ясно, як двічі по два – чотири.
Але спробуйте це сказати. І одразу почнуться дива: 33% американців, тобто 66 мільйонів людей, стануть на захист Сталіна і Гітлера – почнуть усе це заперечувати. Насамперед, вони стануть оскаржувати статистику доктора Кінсі, де вони самі ставили хрестики в анонімних анкетах, а доктор Кінсі ці хрестики лише підраховував. Результати вразили весь світ – як і самого професора Кінсі. Але ця статистика є продуктом багаторічної роботи цілого науково-дослідного інституту, і вона визнана не тільки в Америці, а й у Європі – і навіть у Радянському Союзі.
А якщо ви підете далі цим шляхом, чим займаються всякі хитрі органи, і візьмете під мікроскоп інтелігенцію, то ці 33% – або 37%, якщо додати 4% чесних відкритих гомо – зростуть до 50%, а у випадку поетів, письменників та, взагалі, літераторів – до 75%.
Виходить парадокс. З одного боку, прогресуючий легіон 37-50-75%. А, з іншого боку, кому з цих легіонерів, крім анонімних анкет, захочеться визнаватись у хворобі, яку такі серйозні авторитети, як нобелівський лауреат Томас Манн, вважають гіршими за сифіліс? Від сифілісу можна вилікуватись, а від дегенерації не вилікуєшся. Тому цілком природно, що майже всі легіонери це приховуватимуть. Тому в Біблії цю штуку і називають: "ім'я моє легіон", який є брехуном і Батьком брехні.
Подібний парадокс, у тій чи іншій мірі, буде в кожній країні. Включаючи й російську еміграцію. Включаючи і коло ваших особистих знайомих.
Тепер розумієте, чому «Князь» став забороненим плодом? А потім стане і яблуком розбрату.
Але, водночас, «Князь» допомагає зрозуміти дуже багато незрозумілих речей. Читаючи цю книгу, здається, що трагічна та зловісна постать маршала держбезпеки СРСР Максима Руднєва, його таємничий 13-й відділ МВС та загадковий Інститут чорної професури – це лише частини роману. Але, як це не дивно, все це вражаючи співпадає з дійсністю.
Наприклад, під час приїзду радянського прем'єра Хрущова до Нью-Йорка 9 вересня 1969 року під тиском радянської охорони американська поліція раптом зайнялася дивною масовою акцією, досить незвичайною для американської демократії. У газетах писали, що поліція чомусь, без пояснення причин, почала вживати дуже рішучих заходів проти місць скупчення битників, гомосексуалістів та інших екстраординарних типів, «як у Достоєвського». У відповідь лунали обурені крики: «Що ми – у Росії?!». Цим питанням протестанти самі пов'язували цю акцію із приїздом Хрущова. Вони знали, в чому річ. Так само добре це знала і радянська таємна поліція, яка керувала охороною Хрущова.
Щоб зрозуміти цю незрозумілу акцію, варто лише уважно почитати газети з описами біографії та психології вбивці президента Кеннеді – Лі Освальда та контрвбивці Джека Рубі. Як майже всі терористи, обидва вони були типовими представниками того комплексного легіону, який розганяли під час приїзду Хрущова до Нью-Йорка.
Якщо подивитися на деякі висловлювання радянських вождів, то складається враження, що у них за спиною справді сидить якийсь таємний радник, який добре знає цей легіон.
Дуже характерною в цьому відношенні була поведінка Хрущова на виставці художників у Московському манежі на початку 1964 року. Оглядаючи картини художників-модерністів, радянський прем'єр звернувся до цих модерністів так:
– Панове, ви що – педерасти чи нормальні люди?.. Я заявляю вам, дайте список, хто з вас хоче виїхати за кордон. Завтра ж дамо вам закордонні паспорти – їдьте?
Підходить художник – модерніст Жутовський. Прем'єр до нього знову із запитанням:
– Ви педераст чи нормальний чоловік? Хочете за кордон – їдьте. Їдьте, до кордону довеземо безкоштовно... А на це г... собаче ми не витрачатимемо жодної копійки.
У автопортретів Жутовського прем'єр каже:
– Картина потворна, але духовна спорідненість оригіналу з автопортретом очевидна.
– Але це експерименти, – відповідає Жутовський.
– Дивлячись на ці експерименти, – каже прем'єр, – я маю право подумати, що ви педерасти, а у нас за це дають десять років. Ви збожеволіли і нас хочете збити з правильного шляху. Ні... панове, ми вам оголошуємо війну!
Це не анекдот, а дослівний стенографічний запис, зроблений західними кореспондентами. І треба визнати, що Хрущов дуже і дуже добре розуміється на модерністичному мистецтві.
Устами Хрущова радянський уряд офіційно оголошує легіону війну, яку вже давно веде маршал держбезпеки Руднєв. Радянський прем'єр привселюдно просить легіонерів виїхати за кордон, але ж це та сама квантова зброя, якою маршал Руднєв систематично обстрілює Захід: починаючи з двостатевих можна-герлс МВС, яких підсовують західним журналістам і дипломатам, і закінчуючи письменниками з божевільні, яких висилають на Захід.
Співставивши «Князя» з вищенаведеними фактами, а подібних фактів багато, виходить одне з двох: або радянські вожді йдуть слідами «Князя», або «Князь» йде слідами радянських вождів. Або всі вони йдуть шляхом історичної та наукової реальності. Так або інакше, а треба визнати, що «Князь» – це роман досить-таки документальний.
Тепер повернемося до основної теми «Князя» – Великої Чистки та подивимося, що писали про це західні письменники. Візьмемо роман Віктора Сержа «Справа товариша Тулаєва», про який рецензент Бертрам Вольф говорить у «Нью-Йорк Таймс», що «це, напевно, «найвидатніший роман про російські чистки».
У цьому романі Серж вважає Велику Чистку просто якимось непорозумінням, де революціонери просто трохи помилилися. І Серж не пише жодного слова про те, що йдеться у «Князі».
Добре, подивимося на самого Сержа. Він – не лише професійний революціонер, а й навіть спадковий революціонер. Серж – це лише псевдонім. А його справжнє ім'я – Сергій Львович Кібальчич, родич того царевбивці Кібальчича, якого стратили за замах на Олександра II. Спочатку Серж сидів у французьких в'язницях – за приналежність до анархістів та терористів. Потім із французького концтабору його в порядку обміну сплавили до СРСР. Там він спочатку був маленькою радянською шишкою у Комінтерні, але незабаром опинився у радянському концтаборі, звідки його вислали назад до Франції.
Родичів Сержа-Кібальчича, які жили в СРСР, під час Великої Чистки пересаджали всіх до одного. Також пересаджали і всіх родичів його дружини. А його дружина врятувалася тільки тим, що заздалегідь збожеволіла.
І після всього цього, описуючи Велику Чистку, Серж нічого не знає, не відає. І «Біси» Достоєвського він теж не читав? Просто так, помилка вийшла.
Ну, а як же Бертрам Вольф, який вважає «Справу товариша Тулаєва» «найвидатнішою книгою про російські чистки»? Може, цей Берт неписьменний? Ні, Бертрам Вольф був начальником Відділу Ідеологічних Радників у Держдепартаменті та «Голосі Америки». Він читав лекції з питань комунізму у найкращих університетах Америки і навіть отримав почесний докторат.
Одним словом, Берт – один із найкращих євриканських відунів у радянських справах. Характерною рисою цієї специфічної категорії є те, що більшість із них у молодості були комуністами, троцькістами або, взагалі, червоненькими, і у своїх ідеалах вони розчарувалися переважно після Великої Чистки. І виходить, що американським ягнятам розповідають про червону небезпеку колишні червоні, вовки в овечих шкурах, які багато чого недоговорюють.
Останнім часом Бертрам Вольф перебував у Гуверівському Інституті з вивчення війни, революції та миру при Станфордському університеті, де він випустив книгу «Дивні комуністи, яких я знав». Вже сама назва книги дає зрозуміти, що серед комуністів чимало «дивних» людей. Але ось про Велику Чистку, де чистили цих самих «дивних» людей – про це професор Вольф ні знати нічого не знає, ні відати не відаає.
Візьмемо другу книгу про Велику Чистку «Затемнення опівдні», яка вважається найкращою книгою Артура Кестлера. І тут та сама історія: під час комуністичного полудня вийшло якесь страшне затемнення і героя роману Миколу Салмоновича, дуже симпатичну людину, помилково відправили на той світ.
Тепер подивимося на автора. Кестлер був членом компартії з 1931 по 1938 рік, тобто розчарувався в комунізмі відразу після Великої Чистки. У своїй попередній книзі «Гладіатори», що описує повстання Спартака, якого комуністи люблять включати до свого родоводу, Кестлер трошки описує і педерастію. Тому ці «Гладіатори» навіть потрапили до спеціального бібліографічного довідника «Гомосексуалісти в літературі», хронологічна бібліографія від 700 року до Р. X. і донині. Отже, те, що відбувалося ще до Різдва Христова – це Кестлер знає. А те, що відбувалося в наш час, цього Кестлер не знає.
Ну і звернемося до останньої книги про Велику Чистку – «Великий Терор», написану англійським поетом і політичним письменником Робертом Конквістом. Хоча в цій книзі 13 розділів і 633 сторінки, але нічого того, про що йдеться в «Князі» там немає.
Конквіст у 13-ти главах підраховує, що під час Великої Чистки було знищено 13 мільйонів людей. Хм, знову це містичне 13! З них, за підрахунками Конквіста, 1 мільйон був розстріляний, а 12 мільйонів знищено в концтаборах. А чому? – Пояснень немає. Просто феномен. Таємниця.
Рецензентом цієї книги в «Нью-Йорк Таймс» є Джордж Кеннан, колишній американський посол в СРСР і професор історії Прінстонського університету – в Інституті Підвищених Знань, де колись викладав Альберт Ейнштейн. Рівень такий високий, що далі нема куди. Але й професор Кеннан нічого не додає до цієї загадки Великої Чистки. Феномен і крапка. До речі, прадядя цього Кеннана, Джордж Кеннан-Старший, займався революційною пропагандою серед російських військовополонених у Японії в 1906 році. На гроші євриканських банкірів. А його праплемінник нічого про революціонерів не знає.
Бачите, ціла купа відунів у радянських справах писала про Велику Чистку – але таємниця залишається таємницею. Якась помилка, затемнення, феномен. І містичні 13 мільйонів!? Ось тому-то «Князь» Клімова – це дійсно книга, яких ще не було.
У своєму вступі до «Князя» професор Новіков торкається проблеми «комплексу Леніна», на якому базувався Гарвардський проект, де, зважаючи на все, вироблялися плани психологічної війни, розрахованої на нову революцію в СРСР. Розглянемо ближче, що це за таємничий «комплекс Леніна».
Про це писали у журналі «Дер Монат», який був офіційним органом американської військової адміністрації в Німеччині, і який призначався для перевиховання німців у демократичному дусі.
У статті «Лист з Оксфорда» ("Дер Монат", серпень 1957) головний редактор цього журналу Мельвін Ласкі описує 5-денну конференцію фахівців зі звільнення Росії від більшовизму, що відбувалася в Оксфордському університеті в Англії. На найвищому рівні. Ласкі згадує Гарвардський проект – гігантське дослідження про більшовизм, доручене Натану Лейтесу, котре виходило з передумови, що «комплекс Леніна» з психоаналітичної точки зору – це просто комплекс латентної гомосексуальності. Пізніше цю інформацію передрукували навіть у «Новому Російському Слові».
Мимоволі напрошується питання: невже радянська розвідка не читала цього? І не зрозуміла, що це все означає? Але для фахівців все це настільки елементарні речі, що, без сумніву, радянська розвідка чудово знала все це – і навіть набагато раніше. Адже це можна знайти у кожному хорошому підручнику психології і соціології.
Отже, щодо Великої Чистки, «Князь» повністю відповідає психоаналітичним висновкам гарвардського професора Лейтеса.
Але штука ця досить делікатна. Наприклад, тут природно виникає питання: а кого ж вишукували, за допомогою Роршах-тестів, гарвардські професори для чергового визволення Росії? Чи не тих самих легіонерів, котрих чистили під час Великої Чистки?
І одразу ж напрошується ще одне нескромне питання: чому керівництво цією псих-війною доручили, в основному, американцям, яких повиганяли з Держдепартаменту, як політично неблагонадійних? Пам'ятаєте, за часів маккартизму?
Але для цього потрібно знати, що таке маккартизм. Якщо ви заглянете у книгу Корі «Гомосексуалісти в Америці», яку ми вже цитували у зв'язку з Великою Чисткою, то переконаєтеся, що маккартизм – це американський варіант того самого, що відбувалося в СРСР під час Великої Чистки. І згадайте, як американська преса кричала тоді про «полювання на відьом». Тоді, коли із Держдепартаменту сотнями гнали гомосексуалістів.
А пам'ятаєте фантастичні змови кремлівських лікарів-отруйників за часів Великої Чистки та незадовго перед смертю Сталіна? Фантастика!? Але в американській пресі можна знайти скільки завгодно серйозних тверджень, що сенатора Мак-Карті просто притруїли. У тому самому урядовому шпиталі, який в Америці є еквівалентом кремлівської лікарні. Схоже на те, що й тут мишки з'їли кота. Ніщо не нове під місяцем, як казав маршал держбезпеки Руднєв.
І якщо ви підете далі цим шляхом, то ви потрапите в такі нетрі, в такі джунглі, що... краще туди і не ходити. Ви побачите там таке, що про це не можна говорити. Тому «Князь» і став забороненим плодом.
Якщо ви уявите собі людське суспільство у формі соціальної піраміди, то легіонізація збільшується з рухом вгору цією пірамідою. У хорошому культурному суспільстві, де давно не було соціальних переворотів і революцій, де ця піраміда не переверталася догори ногами, як під час радянської революції, у такому доброму суспільстві легіонери розсядуться на сходах цієї піраміди приблизно так: внизу, серед робітників та селян, легіонерів буде теоретично 1%, а нагорі – теоретично всі 100%.
Тепер згадайте 37% доктора Кінсі, які у колах інтелігенції зростають до 50%, а у колі поетів, письменників та інших володарів людських душ – до 75%. До речі, саме тому філософ-екзистенціаліст К'єркегор песимістично зауважує, що в наші дні диявол оселився в друкарській фарбі.
На певному рівні цієї соціальної піраміди – на рівні інтелігенції та преси – таких легіонерів буде вже понад 50%. І у демократичному суспільстві вони вас демократично переголосують. Це той самий біблійний князь, але в одязі демократа. Але бачать його лише обізнані.
Хочете наочну ілюстрацію? Полізте до кишені. Дістаньте папірець в один долар. На зворотному боці ви побачите цю соціальну піраміду. Порахуйте, скільки там щаблів. І переконайтеся, що їх там 13. А на вершині – око. Це око пізнання.
А з іншого боку – орел. В одній лапі 13 стріл. В іншій лапі – 13 листків. Над головою – 13 п'ятикутних зірок та гасло з 13 літер. А внизу пояснення, що це не просто так, а офіційна державна Велика Печатка Сполучених Штатів.
Що це за пристрасть до чортової дюжини? Одні скажуть, що це 13 штатів-засновників. А інші скажуть, що це печатка того самого біблійного князя, який в Америці став демократичним архітектором і будує цю соціальну піраміду.
Якщо ви подібним чином обстежуєте Статую Свободи, то дізнаєтеся, що це подарунок США від французьких таємних товариств. Тих самих езотеричних філософських суспільств, яких одні називають гуманістами, інші – сатаністами. І одразу виникає діалектичне питання: що спільного між гуманізмом та сатанізмом? Або який зв'язок між свободою та сатаною? І що там за таємниця?
Якщо ви відповісте на ці езотеричні питання, то отримаєте трійку з Вищої Соціології. Я, хоч і професор, знаю це тільки на четвірку. А на п'ятірку це знає лише сам Господь Бог.
Знаючи це, ви зрозумієте деякі незрозумілі речі, які відбуваються за спиною Статуї Свободи. Неймовірна злочинність – і Верховний Суд, який систематично захищає права не громадян, а злочинців. Що... І водночас постійні балачки про «хворе суспільство». Але як називається ця хвороба? – Такі наївні питання в доброму суспільстві ставити не належить.
Але досить цієї Вищої Соціології. Інакше у вас може запаморочитися голова і вас стане трохи нудити. Оскільки «Князь» – насамперед роман, то поговоримо краще про літературу.
Зараз у західній літературі в моді модернізм, а в Радянському Союзі – соцреалізм. З цього погляду «Князь» – це своєрідний соцмодернізм. Так, справжнісінький соцмодернізм, тому що тут методами соцреалізму висвітлене те, що не можуть розповісти модерністи, яких у Росії до революції називали просто декадентами. Ніщо не нове під місяцем.
Серед західних модерністів зараз у моді анти-романи та анти-герої, де героями зазвичай є всякі легіонери. З цього погляду «Князь» – це анти-анти-роман.
Модерністи люблять займатися словотворчістю, вигадуючи всякі нові слова, неологізми. І у «Князі» теж є неологізми. Раніше були лишенці й висуванці, а тепер – виродженці та збоченці. Раніше міліціонери, а тепер – легіонери. Раніше були лікарі венерологи, а тепер – дегенерологи. Хіба це не неологізми? Так, мало не забув: раніше була колективізація, а тепер – легіонізація. Явний неологізм.
Модерністи, включаючи і радянських письменників-бунтарів, люблять вживати свого роду «тайнопис». Таємниця цього тайнопису полягає в наступному: написано легіонерами, про легіонерів і для легіонерів. Легіонери прочитають і одразу зрозуміють, про що йдеться. А проста людина нічого цього не помітить.
І «Князь» не відстає від модерністів. І у «Князі» теж є тайнопис. Наприклад, згадайте ті місця, де радянський доктор Фауст – Максим Руднєв під час Великої Чистки лається недрукованими словами на адресу відьом та відьмаків, вживаючи найогидніші, брудні та безглузді лайки. Пам'ятаєте?
Ось ви прочитали – і нічого не зрозуміли. А легіонери одразу зрозуміють, що це тайнопис. Чи такі вже ці лайки безглузді? Чи мають свій сенс? Яка тут семантика?
Нормальні люди, як правило, нічого цього не знають. Хоча б ви й закінчили три університети. А легіонери чудово все це знають без жодних університетів. Звідси й походить слово "відьма", "відун" – від давньоруського слова "відати", тобто знати. Знати те, чого не знають інші. І англійське слово відьма – "уітч" теж походить від того ж давньоанглійського семантичного кореня – "уїт", тобто знати, знати. Знати те, чого не знають інші. Ніщо не нове під місяцем. Семантика. Є навіть така семантична філософія, яка докопується до істини саме такими шляхами.
З точки зору Вищої Соціології справа, звичайно, не в недрукованих лайках, а в тих психічних хворобах, які часто ховаються за цим. Особливо садизм і мазохізм, які важко розпізнати, і які є найбільш поширеними компонентами у психодинаміці справжнього революціонера.
Вартий такий мазохіст на розі і з блаженною посмішкою розпинається про кохання, рівність і братерство. А всередині нього киплять фрейдівські комплекси саморуйнування та бажання смерті. Якщо його тріснуть палицею по голові, йому від цього тільки приємно. У цей час його партнер садист бігає навколо з бомбами та пістолетами. Потім вони зустрічаються на конспіративній квартирі, де головна конспірація полягає в тому, що вони задовольняють свої низькі нахили.
А після революції садист іде до Чека, бере той самий пістолет і розстрілює свого приятеля-мазохіста, який не може зупинитися і, як і раніше, каламутить народ. Люблячою рукою садист із задоволенням стріляє мазохістові в рот. Оскільки за Фрейдом у них ротовий еротизм і пістолет для них – це фалічний символ. Ось вам класичний революційний роман. Модерністичний та за всіма правилами фрейдизму.
Ось тому-то комісар держбезпеки Руднєв і лаявся недрукованими словами на адресу перманентних революціонерів. Ось тому гарвардські професори й зазирали під хвіст товаришу Леніну – з погляду латентної гомосексуальності.
До речі, є підстави вважати, що поки Гарвардські професори заглядали під хвіст товаришу Леніну і перевіряли російських біженців у пошуках нових леніних та троцьких, радянська розвідка теж не дрімала – і заглядала під хвіст гарвардським професорам. З тієї ж точки зору. Але... не будемо відволікатися. Адже ми тут не детективи, а лише скромні літератори. Тому повернімося до літератури.
У «Князі» багато й іншого тайнопису. Наприклад, що це за еліксир життя? Той, що гірше за маринованих гадюк і сушених тарганів. Але краще вже я не стану пояснювати, що це таке. Краще попитайте про це серед ваших знайомих.
Оскільки «Князь» – це справжній соцмодернізм, у ньому цілі золоті розсипи різноманітного тайнопису. Наприклад, що це там за марсіани? Що це за змішані шлюби із марсіанами? Що це за напівкнязівна Зінаїда Генріхівна? Чи її братик – напівгерой Перекопа?
Певно, марсіани – це просто засекречений шифр 13-го відділу МВС. Спробуйте розшифруйте самі. Або попитайте у ваших знайомих. Тільки будьте обережними: деяким це питання може дуже не сподобатися, і підніметься таке виття, наче наступили на хвіст не лише сатані, а й антихристові.
* * *
Отже, після виходу книги «Берлінський Кремль» міжнародна преса оголосила Клімова мало не пророком. Але тут хочеться зауважити, що справжні пророки часто проповідували в пустелі. Пам'ятаєте – глас волаючого у пустелі? Отож і Клімов зі своїм «Князем» – коли він зайнявся справжнім пророцтвом, то опинився в пустелі. Хм-м, нічого нового під місяцем.
Люди бояться пророчих слів пророка – і навколо нього створюється пустеля. Така пустеля є ознакою справжнього пророка. І ті пророки, які починали в такій пустелі, зрештою зазвичай мають рацію.
Але що такого страшного у «Князі»? Розглянемо це з погляду діалектичного християнства.
Найрозумнішою книгою у світі вважають Біблію. А найрозумнішою книгою Біблії вважається Апокаліпсис або Одкровення святого Іоанна Богослова. А в цьому Апокаліпсисі двічі повторюється, що третина всіх людей буде знищена за різні гріхи (глава 9:15 і 18).
Чому саме одна третина? Давайте перевіримо. Авторитетні джерела кажуть, що радянська революція загалом, за 50 років існування радянської влади, коштувала Росії 50 мільйонів людських життів. А населення Росії перед революцією становило близько 150 мільйонів. Отже яка ціна революції? Виходить одна третина.
Можливо, це просто збіг? Добре, а що являють собою 37% доктора Кінсі? Також одна третина. Просто біблійні пророки знали, що коли коефіцієнт насичення країни легіонерами доходить до однієї третини, то тоді виходить хворе суспільство – і тоді чекай біди.
Тому Америку, найбагатшу країну у світі, і трясе, як у лихоманці. Студентські та негритянські бунти – союз гнилої інтелігенції та соціальних низів. Битники та хіппі – нігілісти та анархісти. Потоп з наркотиків. Неймовірна злочинність. Вражаюча кількість душевних хвороб – 18,5%. Сексуальна революція смоктунів і лизунів. Усе це характерні симптоми. А потім приходить червона чума, коричнева чума, чорна або жовта – і починаються жнива. А потім, коли підрахують результати, то виходить ця сама апокаліптична одна третина, від якої природа так чи інакше хоче позбутися.
А як розшифрувати біблійну історію про Содом і Гоморру, які були настільки заражені содомськими гріхами, тобто содомією, тобто гомосексуальністю, що були знищені вогнем із неба? У цьому пункті і Старий Завіт, і Новий Завіт говорять одне й те ж. І це ті самі прогресуючі 37-75% доктора Кінсі.
Росія вже пройшла цю страшну фазу періодичного оновлення людського суспільства. А Америку та Захід це ще чекає. Якщо хочете, то в цьому весь зміст пророцтва апостола Карла Маркса про неминучу зміну суспільних формацій. Він лише перефразував біблійних апостолів. Бачите, як це все просто. Якщо мати біблійні ключі пізнання.
Ось у цьому й полягає страшний, апокаліптичний тайнопис «Князя», якого злякалася і наша емігрантська преса, і вся західна преса. А надалі я маю погодитися з тим, що писав у передмові мій колега професор Новіков. Адже якщо вірити різним хитрим органам, що займаються психологічною війною, то в пресі цих легіонерів, кандидатів, попутників і співчуваючих, які мають усілякі проблеми по лінії Кінсі, Фрейда та Достоєвського, таких у пресі буде вже не 37%, і не 50%, а всі 75%. І у доброму цивілізованому суспільстві це – правляча партія. Ось тому-то «Князь» і потрапив у становище антипартійної літератури. Бачите, як диявол дегенерації зберігає свої таємниці?
Тільки знаючи це, ви зрозумієте, чому відомий філософ Дені де Ружмон у своїй книзі «Доля диявола», розмірковуючи про диявола в сучасному суспільстві, песимістично зауважує, що правда про диявола – це така брудна річ, що одна її крапля каламутить життя, як крапля води каламутить склянку абсенту. Але від цієї правди можна сп'яніти. А деяких навіть почне нудити.
Якщо мені дорікнуть, що я повторююсь, то я роблю це навмисно. Повторення – мати навчання. Адже ми тут не романчики читаємо, а говоримо про найважчу науку у світі – про Вищу Соціологію, про Бога і диявола, про Христа і антихриста, про джерела добра і зла, щастя та нещастя, життя і смерті, де у всьому цьому головну роль грає те прокляття роду людського, яке вже споконвіку називають дияволом – і дотепер бояться вимовити його справжнє ім'я. Ось Клімов вимовив – і бачите, що вийшло? Тому дехто і називає цю науку чортовою соціологією. Тому я й повторюю деякі суттєві моменти, щоб читач не тільки зрозумів, а й запам'ятав це.
Але оскільки Бог живе на небі, а диявол – на землі, то повернімося ближче до об'єктивної реальності – до початкової оцінки Клімова міжнародною пресою.
Відомий знавець з радянських питань Юджин Натанович Лайонс написав книгу «Наші таємні союзники – народи Росії». У цій книзі багато цитат. Але найбільше цитат із «Берлінського Кремля» Клімова. Виходить, що Клімов є головним союзником.
Європейський кореспондент одного з найбільших американських журналів «Сетедей Івнін Пост» Джеймс О-Доннел довго роз'їжджав Німеччиною і вивчав організацію американської психологічної війни проти Радянського Союзу. Після цього він опублікував у «Пост» (6.6.1953) великий та серйозний огляд під назвою «Ці росіяни на нашому боці».
Але й О-Доннел знову найбільше посилається на Клімова: «Григорій Клімов, людина, яка має здатність читати думки інших людей...», «Найкращі мізки серед напіввійськових емігрантів...», «Клімов сів і написав "Берлінський Кремль", сьогодні бестселер у Європі...»
. Отже, серед "Цих росіян на нашому боці" Клімов знову опинився на першому місці.
Під кінець О-Доннел патетично вигукує: «Так говорив Григорій Петрович Клімов...»
. Це трішки нагадує «Так казав Заратустра». Потім О-Доннел робить висновок: «Однак те, що він говорив», – не Заратустра, а Клімов, – «я чув багато, багато, багато разів... Важко припустити, що всі вони» – вони росіяни на нашому боці – «так абсолютно помилялися»
.
Підбиваючи підсумок того, що писала про Клімова міжнародна преса, мені хочеться закінчити так само логічно і просто, як О-Доннел: важко припустити, щоб вся міжнародна преса так абсолютно помилялася.
Швидше навпаки. Все те, що писалося про автора «Берлінського Кремля», ще більшою мірою стосується автора «Князя світу цього». Саме тому я й нагадав про ці відгуки настільки докладно: адже практично – це відгуки про «Князя», – про книгу, яких ще не було.
Хоча... все це було і є в Біблії. Це результат того невидимого процесу рівноваги природи по відношенню до людини, який прагне розподіляти духовні та матеріальні блага між людьми, якщо й не порівну, то принаймні по черзі.
І нині і повсякчас і на віки вічні... Амінь!
Професор соціальної психології
Вудхейвенського Університету Д-р Б. В. Сахаров
І взяв я книжку з рук Ангела і з'їв її;
і вона в устах моїх була солодка, як мед;
коли ж я з'їв її, то гірко стало
у череві моєму.
Одкровення святого
Іоанна Богослова 10:10