Сьогодні ми розпочинаємо аналіз нової теми – “Дегенерація і злочинність”. Ця тема – складна і заплутана, і однієї лекції на неї нам явно не вистачить.
Отже, почнемо. Я живу в місті Нью-Йорку вже понад 40 років і, як усі ньюйоркці, добре знаю, що місто Нью-Йорк є найбільш злочинним містом у штаті Нью-Йорк, а штат Нью-Йорк, у свою чергу, є найбільш злочинним штатом у США, а США в галузі злочинності обігнали і залишили далеко позаду всі інші країни світу. Таким чином, виходить, що розмову про взаємозв'язок виродження і злочинності я веду ніби як з епіцентру цього явища, так би мовити, зі столиці світової злочинності.
Нещодавно засоби масової інформації повідомили нам сенсаційну новину – через розбіжності з питання прав людини скасували важливу зустріч у верхах між генеральним секретарем Горбачовим і президентом США Рональдом Рейганом. На цій зустрічі мали обговорюватися питання роззброєння і ліквідації ядерних ракет. Виникає питання, яке відношення права людини та злочинність мають до ядерного роззброєння?
Олександр Солженіцин у своїй Гарвардській промові висловив таке цікаве спостереження: “Здається дивним, але на Заході, де досягнуто найкращих соціальних умов життя, злочинність, безсумнівно, велика і рівень її значно вищий, ніж у бідному і беззаконному радянському суспільстві”
. До речі, це був той самий виступ Солженіцина, на якому він зламав собі шию і, в очах західної інтелігенції, перетворився з “борця за права людини” на “напівбожевільного пророка”.
Поки цей “пророк” жив у Союзі і критикував СРСР – усе було добре, але коли він перебрався на Захід і став поширювати критику вже тут (як і належить усім пророкам), то Заходу це дуже не дуже сподобалося. Слід віддати належне – спостереження Солженіцина, як свіжоприбулої радянської людини, заслуговують особливо ретельної уваги. Так ось – прибувши на Захід і уважно озирнувшись, Солженіцин відразу ж помітив, що марксистсько-ленінські міркування про те, що злочинність породжується злиднями, що злочинність має своє коріння тільки в навколишньому середовищі і тому, нібито, не злочинець винен у скоєнні злочину, а винне середовище, винне суспільство, яке не зуміло його зайняти, виховати і приголубити – все це, як правило, не відповідає дійсності.
А хто ж тоді винен? Звідки беруться злочинні особи? Де шукати коріння цього явища?
Журнал “Тайм”, один із найбільших журналів США, опублікував з цього приводу наступну цікаву інформацію: “46% злочинів серед жінок, 53% спроб самогубств і 46% надходжень до психіатричних клінік припадає на період за 7-8 днів до початку менструацій”
. З цієї статистики журналу “Тайм” ми ясно бачимо, що злочинність, самогубства і попадання в божевільню явно пов'язане з менструаціями, тобто зі статтю...
Наступна цікава інформація з нашої теми – поетеса Наталія Горбанєвська, виступаючи у Вашингтоні на “Сахарівських слуханнях”, 23.09.1979 заявила наступне: “У найжахливішому становищі перебувають навіть не політичні в'язні, а кримінальники, яких тримають у радянських психтюрмах”
.
Причому ця поетеса сама була абсолютна психопатка, яку викинули з Радянського Союзу, де вона довго сиділа в психіатричних лікарнях і тому вона – джерело досить компетентне. Це, так би мовити, її особисті спостереження, тобто ця інформація – з особистого досвіду відомої поетеси, психопатки і алкоголічки. Якось на засіданні суду в Радянському Союзі її запитали: “У вас двоє дітей, а чоловіка у вас не було, скажіть, будь ласка, звідки у вас ці діти?” Вона відповіла на це питання таким матом, що стенографістки не знали – чи можна все це записувати... Адже вона була в СРСР одна з найвідоміших борців за права людини, тобто вона була з тих – через кого і було зірвано зустріч на найвищому рівні між лідерами двох наддержав, з тих – через кого було відкладено переговори про ядерне роззброєння.
Піонером серед таких борців за права людини був письменник Валерій Тарсіс, батько якого товаришував із самим товаришем Лєніним і займався випуском підпільної літератури. Сина ж цього заслуженого революціонера, як дурдомщика, викинули з Радянського Союзу, щоб він продовжував сімейну справу розпалювання світової революції, але вже не в Радянському Союзі, а на Заході. Однак після прибуття на вільний Захід його ретельно обнюхали з усіх боків і... тут же помістили до божевільного будинку, у демократичній Швейцарії, де він просидів до самої своєї смерті...
* – Відомий радянський дисидент, борець за права людини – до самої смерті просидів у швейцарській демократичній божевільні?
– Так-так-так. У самому центрі Західної демократії, у демократичній швейцарській божевільні.
У нашої ліберальної преси просто коротка пам'ять на такі справи. Кричали вони кричали про Героя Нашого Часу, про честь і совість нашої епохи, а через 10 років цей Герой тихо помер у демократичній швейцарській божевільні і про цей сумний факт, зрозуміло, ліберальна преса своїм читачам вже не повідомила...
Все-таки відомий борець за права людини... Якось навіть і говорити незручно. Рейган за них воює-воює, а ці борці на повірку виявляються якісь дивні хлопці, які зазвичай досить погано закінчують. Згадайте того ж Тумермана, відомого “в'язня Сіону”, який зараз сидить за вбивство у демократичній американській в'язниці...
* – Григорій Петрович, нещодавно, перечитуючи книгу Селянінова “Таємна сила масонства”, я зустрів цікаву інформацію про те, що ще задовго до першої російської революції 1905 року у Санкт-Петербурзі французькими масонами була відкрита ложа, яка поставила своїм основним завданням боротьбу за... права людини! Ще в 1905 році!!!
– Так-так-так. Ті самі гасла... Масони оперують ними вже не одне століття. У релігійній літературі з цього приводу є гарна легенда про те, що диявол, тобто Люцифер любить приймати образ ангела Світла. Ось і сатаністи, як іноді називають масонів, теж люблять ховати свою сатанинську сутність за гарними гаслами про права людини.
Наведу вам ще одну цікаву цитату із серйозної книги з історії масонства Георга Діллона. На с. 111 він пише: “Масони завжди симпатизують злочинцям і стоять за відміну смертної кари”
.
Чому ж, питається, масони-сатаністи завжди виступають за права людини і за відміну смертної кари?
Уже багато років губернатором штату Нью-Йорк є людина з італійським прізвищем Куомо. Скільки в штаті Нью-Йорк вже не проводили опитувань громадської думки, скільки не намагалися провести закон про відновлення смертної кари за особливо тяжкі злочини, щоразу губернатор Куомо накладав на цей законопроект своє вето. Здавалося б, губернатор штату – особа виборна і тому він має зважати на думку і бажання громадян свого штату? За відновлення смертної кари регулярно висловлюється переважна більшість населення штату, але щоразу, попри логіку і принципи демократичного управління, губернатор Куомо накладає своє вето.
* – А які причини цієї його незрозумілої поведінки?
– Я думаю, що він просто масон і дотримується партійної дисципліни. Ось вам і вся їхня “демократія”...
* – Виходить, що в Америці також існує однопартійна система, тільки невидима?
– У тому й річ. Демократи, республіканці – це, як правило, одна масонська зграя. Нещодавно був маленький скандал: син губернатора Куомо виявився заарештованим і був доставлений до поліції за крадіжку зі зломом... Зрозуміло, справу зам'яли, але цей випадок – характерний приклад споріднених зв'язків між масонством і злочинністю.
* – До речі, всі ці радянські символи: факел, багаття, іскра – всі вони масонські і походять із єдиного джерела. Все це – іскорки, породжені тим самим грішним ангелом Світла.
– Так-так-так. Говорячи про символи – дегенерація в суспільстві завжди йде зверху вниз, ніби як по піраміді, і серед так званої “еліти” суспільства – дегенератів, як правило, буде близько 90%. Виходить, що піраміда – це також символ. Символ дегенерації.
Тепер ви розумієте, чому Карл Маркс робив ставку на повалення прогнилої дегенеративної аристократії гоїв руками робітників і селян? Будучи сам дегенератом і вживаючи в рот і зад свого напарника Фрідріха Енгельса, цей Мордехай в глибині своєї іудейської душі чудово розумів всі ці речі...
Наступна цікава інформація: “...інша справа – кримінальники. Вони були лише рішуче проти будь-якої влади, та й проти будь-якого суспільства взагалі; це були люди, які зовсім втратили моральність”
. Цитата взята мною з книги Йосипа Бергера “Крах покоління” (Рим, 1973). Повторю ще раз: не лише проти влади, але й проти будь-якого суспільства взагалі. Ця цитата Йосипа Бергера повністю викриває ліберальні казки про те, що якщо до влади прийде добрий ліберально-демократичний уряд, то кримінальники раптово виправляться. Насправді для кримінальників будь-яка держава – перешкода, як втім, і для всіх революціонерів... Адже революція криється в душі людини, в її психіці...
Ці свідчення Йосипа Бергера підтримує ще один авторитетний свідок – письменник Варлам Шаламов. У оповіданні “Тифозний карантин” (у книзі “Колимські оповідання”) він прямо пише: “...туди затягували женоподібних молодих злодюжок... педерастом був, чи не кожен злодій”
. Варлам Шаламов – свідок серйозний і надійний. Він сам провів у радянських таборах близько 20 років. І ось, що він нам повідомляє про професійних злочинців: “педерастом був, чи не кожний злодій”.
Про те саме, до речі, повідомляють нам і американські газети, проте вони стверджують, що основною причиною повального заняття педерастією в американських в'язницях є відсутність у місцях ув'язнення жінок. Доволі типова ліберально-демократична брехня. Адже в американських в'язницях дозволено побачення – аж до повного усамітнення для заняття сексом і тому заяви про те, що педерастія у в'язницях процвітає внаслідок повної ізоляції – це неправда. Насправді педерастія в місцях ув'язнення процвітає тому, що в основному туди потрапляють професійні, тобто природжені злочинці, які, як правило, вже є спадковими дегенератами, тобто майже всі вони – педерасти від народження.
До речі, відомий філософ Ніцше у своїх роботах наділяє злочинців рисами винятковості і виділяє їх у особливу еліту. Як вам це подобається? З його погляду злочинці – це обрані люди, найкращі люди... Чому він так вважає? Справа в тому, що і батько і обидва діди Ніцше були протестантськими пасторами, тобто Ніцше був із сім'ї священиків, а ви вже знаєте, що це таке. В особистому житті він був аскетом: єдиною жінкою, яку він любив, була російська єврейка Лу Саломе. Батько Ніцше пізніше збожеволів, як втім, і сам відомий філософ. Причому Ніцше сам писав: “Дуже часто син стає оголеною таємницею свого батька”
. Хто як не він має це знати... Адже останні 11 років свого життя Ніцше теж провів у божевільні. Все життя, страждаючи мігренями (а це – погана ознака), він робив різним жінкам пропозиції і був страшенно радий, коли вони йому відмовляли. Британська енциклопедія нам також повідомляє, що чоловік сестри Ніцше був затятим антисемітом і скінчив життя самогубством...
* – Григорій Петрович, стосовно свідчення Шаламова про те, що практично всі злодії-рецидивісти були гомосексуалістами, згадуються постійні запевнення американського телебачення про те, що гомосексуальні громади взагалі, а Нью-Йорка, Сан-Франциско і Лос-Анджелеса – зокрема, славляться тим, що серед них практично немає злочинності. Тобто посилено поширюється міф про те, що гомосексуалісти – це лише нешкідливі диваки, абсолютно для суспільства нешкідливі і навіть певною мірою – корисні, особливо як вчителі естетики у школах, через свою, так би мовити, вроджену “артистичність”...
– Де педерастія, там, як правило, завжди буде брехня. Досліджуючи цю тему, необхідно пам'ятати слова Христа про те, що диявол – брехун і батько брехні. Зрозуміло, не можна всіх гомосексуалістів вважати кримінальними злочинцями, але необхідно добре пам'ятати, що майже всі злочинці-рецидивісти – це, як правило, вроджені гомосексуалісти.
Ось у мене на столі лежить репродукція картини, яка є гарною ілюстрацією до цієї нашої теми. Цікаво те, що я отримав її поштою від явного психопата Бориса Солоневича, брата добре відомого російського письменника-патріота Івана Солоневича. Недалеко від Нью-Йорка є два російські селища, які жартівники називають Содомкіно і Гоморкіно, отож Борис Солоневич проживав у Содомкіно і видавав там журнальчик “Родіна”, який він сам, до речі, називав “Уродина”. Людиною він був явно психічно ненормальною.
Він знайшов цю ілюстрацію в одному з номерів великого німецького журналу “Das Bild” і відразу зрозумів, що ця картина – досить точно показує суть того явища, яке ми називаємо дегенерацією, а церква називає – дияволом. Зроблена вона була художником, який добре знає всі ці речі.Здалеку картина нагадує неприємний чоловічий портрет із чортовими ріжками і борідкою “а ля Троцький”. Однак якщо ви уважно придивитеся, то побачите, що вся картина складається з зображень різних статевих збочень, а якщо уважно придивитися до голови чоловіка, то ви побачите – з чого все це починається і чим усе це закінчується, тобто – звідки виростають ці чортові роги.
У вигляді лівого рогу зображене дівчисько-підліток, яке коле собі шприцом наркотик, а у вигляді правого рогу зображено дитину-алкоголіка, якій на вигляд років 5-6, але вона вже п'є горілку з горла пляшки...
* – А по центру дві фігури роблять 69...
– Так-так-так. Це дуже точний портрет диявола. Художник чесно нам показав з чого всі ці забави починаються і чим це закінчується. Починається все це зі статевих збочень, з невинної тяги до “вільного кохання”, а закінчується – нащадками-наркоманами і дітьми-алкоголіками...
* – Григорію Петровичу, таке враження, що художник чудово знав Вищу Соціологію, закони якої ви нам зараз розкриваєте. Інакше таку картину написати було просто неможливо?
– Звичайно, художник всі ці речі знав досить добре і, що найголовніше, чесно підходив до розкриття цієї проблеми. Тобто, можливо, і сам він був якимсь там грішником, але, судячи з його чесної картини – це був “святий грішник”, на відміну від деяких “грішних святих”, які воліють ховатись за Христа і приховувати всі ці речі від керованого ними народу.
До речі, я навів цю ілюстрацію у романі “Ім'я моє Легіон” і навіть хотів помістити її на обкладинку моєї книги “Князь світу цього“, але з технічних причин зробити цього не вдалося. Ті з вас, хто зацікавиться цією картиною, може пізніше уважно її розглянути, а ми продовжимо аналіз родинних зв'язків злочинності і дегенерації.
Ще зовсім недавно в радянських бібліотеках книги Ніцше і Шопенгауера зберігали у спецхранах і давали читати лише у спецзалах, та й то – за особливим дозволом. Один дивак, який нещодавно іммігрував із Союзу, розповідав мені, що він знає особисто практично всіх найзнаменитіших радянських психіатрів. Батько його, будучи великим радянським партійцем, спрямовував сина до всіх світил радянської психіатрії, щоб вони якось привели його до людського вигляду, але нічого з цієї витівки так і не вийшло. Тоді його одружили з єврейкою і викинули за кордон разом із цілою бібліотекою книг Ніцше і Шопенгауера, якими він, до речі, дуже цікавився.
* – І що цікаво, Григорію Петровичу, Ніцше був ніби як ідеологом фашизму, і того самого Ніцше в російському перекладі сьогодні продають практично всі єврейські магазини Нью-Йорка.
– Справа тут у тому, що Ніцше прославився своєю теорією про надлюдину, яка дуже співзвучна з єврейською релігією, з ідеями, закладеними в Талмуді, де євреї прямо оголошують себе обраним народом. Очевидно, саме тому чверть-жид Адольф Алоїзович (повторюю – за нашою термінологією: чверть-жид, а не чверть-єврей) так полюбив філософію Ніцше. Він знайшов у ній щось співзвучне до своєї дегенеративної натури. Знову все йде за формулою, відповідно якій диявол схильний до самознищення.
Давайте повернемося до скасованої зустрічі у верхах, з якої ми розпочали сьогоднішню лекцію. Нормальній людині просто дивно слухати всі ці заяви президента Рейгана про нещасних радянських дисидентів, при повному мовчанні про жахливий розмах злочинності в самій Америці. Чому ж генеральний секретар Горбачов не скористається таким козирем?
Захід чудово знає закони дегенерації, але застосовує їх і оперує ними не в інтересах здорової частини людства, а в інтересах біогенативних виродженців, адже західна демократія вже давно знаходиться під п'ятою у лідерів секти потомствених дегенератів і вони вміло використовують військову та економічну міць Заходу для поширення свого впливу у всьому світі.
Сучасна ж радянська адміністрація, на мою думку, просто нічого цього не знає, і не знають вони цього з тієї простої причини, що за всіх своїх недоліків – радянське суспільство, з погляду моралі, все ще є носієм світогляду, закладеного ще до приходу християнства на Русі і укріпленого тисячолітньою традицією російського православ'я – світогляду, що вірить у добро і засуджує зло, світогляду, що постійно заохочує біонегатив виконувати волю Божу, а не займатися всякими демонськими штучками на кшталт штучного запліднення, одностатевого кохання та іншими дегенеративними фокусами.
До речі про Ніцше, наш знаменитий письменник і правдошукач Федір Михайлович Достоєвський у своїх “Записках з Мертвого дому” теж писав про карних злочинців, з якими він разом сидів у Сибіру, і писав він про них ось що: “Адже це, можливо, найбільш талановитий і сильний народ із усього народу нашого”
. Ось так...
* – І це пише Достоєвський про урків-кримінальників? Найбільш обдарована частина російського народу?!
– Так-так-так. Важко повірити. Так і пише: “найобдарованіший, найсильніший народ”. Кумедно те, що йому буквально слово в слово вторить інший наш правдошукач – філософ Бєрдяєв-Бердичевський, якого на Заході називають кращим російським філософом ХХ століття: бандити, згідно філософу Бердичевському, теж найталановитіший народ в історії Росії. Це, до речі, перегукується з тим, що пише філософ Ніцше. З його погляду злочинці – це теж обрані люди, найкращі люди... Там, де божевілля – там мудрість... Ніцше високо цінував божевілля, і, можна сказати, божевільня він собі чесно заробив. Сам Ніцше захворів психічним розладом у віці 36 років (у 1880 році), а помер – у віці 56 років, причому з цих 20 років психічної хвороби – останні 11 років він провів у стінах божевільні.
* – І цією людиною захоплюються сучасні інтелектуали?
– Так-так-так. Спорідненість душ. Як і у чверть-жида Адольфа Алоїзовича. Але й це ще не все. Над входом до гітлерівських концтаборів стояв напис: “Кожному – своє”. Але ж це – теж цитата з Ніцше. І розповів нам про це ще один правдошукач – письменник Шаламов у своїх “Колимських оповіданнях”. У нас, як на суді, йде перехресний допит свідків, і в результаті цього складається повна картина злочину. Але й це ще не все. Серед великих шанувальників Ніцше, окрім Гітлера і сучасної інтелігенції, був ще й наш дорогий товариш Лєнін. Напівжид по матері, Володимир Ілліч, виявляється, теж любив Ніцше! А закінчилося це кохання все тим же...
* – Свині кинулися з кручі в море і втопилися...
– Так-так-так. Це дуже гарна цитата з Євангелії. Її наводив і наш письменник Достоєвський у своєму романі “Біси”. Там він теж описував, як вселилися біси в свиней і як ті кинулися в Генісаретське море і всі в ньому потонули...
Тепер давайте поговоримо про дитячу злочинність. У мене в архіві є копія сталінського Указу від 7.04.1935 року. Зауважте: 1935 рік – це початок Великої Чистки, яка тривала три роки – з 1935 по 1938 рік. Так от, за цим Указом усі покарання, аж до розстрілу, поширювалися і на дітей (починаючи з 12-річного віку). І ось що цікаво – у 1938 році під цей Указ потрапив і 14-річний Петя Якір, якого після арешту батька спочатку відправили до дитприйомника, а через два тижні, співробітники НКВС його звідти забрали і почали ганяти по таборах та в'язницях. 14-річного підлітка, сина великого революціонера...
Але раз його тато був великим революціонером, то цей тато був і масовим убивцею, отже, його діти теж будуть вічними бунтарями-дисидентами. Так воно й сталося. Коли почалася дисиденція, Петро Якір почав шуміти і негайно влився у дружні лави вічних бунтарів, усіх цих потомствених перманентних революціонерів. Двадцять років таборів цього вродженого революціонера, певна річ, так і не виправили.
Скінчилося все це, як завжди, погано. Якір спився і на процесах буквально за склянку горілки здавав інших своїх товаришів-дисидентів. Сидить він у камері. Випити хочеться. Наллють йому склянку горілки, і він здає чергову партію своїх друзів-бунтарів, а потім просить ще... (Р. Конквіст, “Великий терор”).
Добре. Підійдемо тепер до цієї проблеми ще з одного боку. У ламаїзмі Тибету є вчення про Карму, де, зокрема, говориться:
“Злочинці, які займаються грабежами і вбивствами, піддають суворій карі не тільки самих себе, але і все своє потомство. Якщо в сім'ї народжуються каліки або ж діти помирають у ранньому віці, якщо члени сім'ї часто вражаються безумством або кінчають життя самогубством, то все це свідчить про те, що серед їхніх предків були злочинні люди, за яких розплачуються їхні нащадки”.
Цікаво те, що і на Сході і на Заході давно вже помічено цей зв'язок злочинності з виродженням роду, тобто із дегенерацією. Починається все це з вбивств і грабежів, а закінчується тим, що в сім'ях народжуються потвори, діти помирають у ранньому віці або ж члени сім'ї божеволіють...
Василь Васильович Розанов у книзі “Вибране” (Нью-Йорк, 1956) пише: “Механізм загибелі європейської цивілізації полягатиме в паралічі захисної реакції на усяке зло, різну гидоту, будь яке злодіяння. І, зрештою, лиходії розірвуть світ”
. І далі: “Псевдогуманність нашого суспільства та літератури – це і є крижана любов”
. Добре сказано! Вся ця “гуманність” у лапках, яку ми на кожному кроці зустрічаємо сьогодні: “гуманність” по відношенню до злочинців, “гуманність” по відношенню до божевільних, “гуманність” по відношенню до гомосексуалістів – все це і є “крижана” любов.
* – Крижаний поцілунок смерті...
– Так-так-так. Василь Розанов був великим фахівцем у цьому питанні і до революції багато писав на цю тему. Однак у віці 20 років він раптом одружився на сорокарічній жінці – колишній коханці Достоєвського. Причому саме цей факт, тобто те, що вона була коханкою Федора Михайловича був основною причиною його шлюбу з нею. Тобто підсвідомо Розанов ніби хотів опинитися в одному ліжку з Достоєвським. Які там у них з дружиною були подружні стосунки, один Бог знає...
Вже тільки за цим фактом можна судити, що Розанов був великим фахівцем з нашої теми. Відповідно і скінчив він погано: після революції Розанов мало не помер з голоду і закінчив свої дні в монастирі... І його діти теж скінчили дуже погано...
Давайте підійдемо до цієї проблеми ще з одного боку і заглянемо до докторської дисертації відомого німецького філософа Отто Вейнінгера, автора гучної книги “Стать і характер”, до якої увійшли факти і висновки, наведені ним у своїй дисертації. Ось у мене в руках ксерокопія цієї книги, виданої у Санкт-Петербурзі російською мовою в 1914 році вже шостим виданням. У себе ж на батьківщині, в Німеччині, його книга витримала понад 40 (!) перевидань.
“Злочинець вже народжується зі злочинними задатками” – пише в ній доктор філософії Отто Вейнінгер і далі продовжує: “Клептоманія сильніше розвинена у жінок, ніж у чоловіків. Клептомани, тобто злодії без потреби, майже виключно жінки” (с. 190).
* – Григорій Петрович, до речі, свіженький приклад! Єдина єврейка – офіційна американська Королева краси Бессі Меєрсон була днями заарештована у Флориді за те, що вкрала кілька тюбиків губної помади. Причому попалася вона у крадіжці вже вдруге. Вперше вона була заарештована у Лондоні, у великому фешенебельному магазині Харродс. Оскільки це був рецидив, то їй загрожував тривалий тюремний строк і, щоб якось цього уникнути, вона звернулася за допомогою до мера міста Нью-Йорка, єврея-педераста Едварда Коча, рятуй, мовляв, братик. Той чомусь відмовився і тоді Меєрсон, щоб відомстити, вивалила на сторінки газет брудні деталі виборчої кампанії Едіка Коча. Виявляється, коли Коч обирався вперше, проти нього були дуже серйозні звинувачення в гомосексуальності і, щоб ці звинувачення якось зам'яти, він уклав тоді контракт із цією Бессі Меєрсон, щоб вона постійно з'являлася з ним у суспільстві, загравала з ним тощо. Він же обіцяв їй за це при нагоді теж допомогти... І ось, коли настав час вже всенародно обраному і респектабельному меру міста Нью-Йорка Едіку Кочу виконувати свою частину договору, він відмовився. Єврейсько-американська Королева краси тоді за це взяла і облила свого фіктивного нареченого-педераста помиями. Типова єврейська сварка...
– Так-так-так. Я також чув цю історію. Злочинність, клептоманія, педерастія, єврейство і велика політика. Але ж Едік – мер міста Нью-Йорка, міста, яке є епіцентром усієї світової злочинності. До речі, ви пам'ятаєте, що робила ця Бессі Меєрсон у Флориді? Вона, виявляється, їздила туди відвідати свого чергового коханця єврея, котрий сидів там у в'язниці за шахрайство...
Давайте тепер вислухаємо ще двох дуже серйозних свідків із цього питання, викладачів Колумбійського університету – професора Данна і професора Добжанського. У своїй книзі “Спадковість, раса і суспільство” вони пишуть:
“На міжнародному Конгресі з питань євгеніки, тобто науки про поліпшення людської породи, який проходив у 1932 році у Нью-Йорку, один із вчених фахівців-євгеніків прямо заявив наступне: «Немає жодного сумніву, що якби в Сполучених Штатах закон про стерилізацію застосовувався більшою мірою, то за період менше ста років ми ліквідували б щонайменше 90% злочинів, не кажучи вже про багато інших форм дефективності та дегенерації. Таким чином, протягом сторіччя наші божевільні будинки, в'язниці та психіатричні клініки були б майже повністю очищені від своїх жертв людського горя та страждання»”.
Зауважте, що на міжнародному Конгресі прямо говорилося про зв'язок дегенерації та злочинності і прямо згадувався один із законів Вищої Соціології, який свідчить, що 90% усіх серйозних злочинів пов'язано з виродженням.
* – Тобто вони, схоже, теж знали три закони “90%” професора Ігоря Борисовича Калмикова з першого циклу лекцій з Вищої Соціології – “Протоколів радянських мудреців”?
– Так-так-так. Схоже, що міжнародні професори, які зібралися на цей Конгрес, добре розбиралися в темі, яку ми вивчаємо, тобто у питаннях виродження і дегенерації.
* – Як їм дозволили обговорювати все це на міжнародному Конгресі і навіть опублікувати таку крамолу?
– У тому й річ! Адже це не якийсь там дивак у пивній ляпнув, а це було заявлено на міжнародному Конгресі євгеніків. Вже в наш час, в 1932 році. Здавалося б, коріння проблеми виявлено. На міжнародному Конгресі вже прямо заявлено, що злочинність, психічні хвороби і статеві збочення – все це явища одного порядку і виростають вони з одного кореня – дегенерації, тобто виродження людського роду. Здавалося б, все зрозуміло, так? Ось вона – ця книга, що вийшла мільйонними тиражами. Книжка – не заборонена, написана авторитетними професорами Колумбійського університету. Все начебто ясно і зрозуміло, але... насправді все це виявляється далеко не так просто. З подальшого тексту стає явно помітно, що, привівши цю цитату, обидва професори страшенно злякалися і відразу почали відхрещуватися від неї і розмазувати манну кашу, кажучи, що все це не зовсім так, що все це нібито не відповідає науковій дійсності, мовляв багато вчених говорять протилежне...
Сказавши правду, ці два професори одразу починають виправдовуватися, бо вони добре знають, що за таку правду їх по голівці не погладять, а швидше за все – негайно виженуть з Колумбійського університету і будуть ці два професори мити посуд у якійсь нью-йоркській забігайлівці. Річ сумна, але дуже характерна для “вільного” західного суспільства.
* – Так, усе це було б кумедно, якби при цьому масонська система не душила б усі ці паростки тверезої думки... Адже злочинність у Штатах постійно зростає і процвітає...
– Звичайно, все це не так просто, як здається на перший погляд. Припустимо, послухалися б цих професорів і почали застосовувати стерилізацію. Ліквідували б злочинність, божевільні будинки і всі інші джерела людського горя і нещастя, але що б тоді почали робити всі ці ненажерливі орди євреїв-адвокатів, які практично живуть цією злочинністю. Вони відразу виявилися б безробітними. Все це адвокати-євреї дуже добре знають і розуміють, і тому вони ніколи подібного не допустять. Якщо в Радянському Союзі гуманітаріям не дуже довіряють і більш цінується технічна освіта, то в Америці навпаки: більшість членів Конгресу – адвокати, тобто за професійною ознакою, можна сказати, що Америкою правлять адвокати.
Усі ці адвокати мають свої професійні клуби-ложі, де вони періодично збираються і обговорюють свої проблеми. Скажімо, зібралась тоді, у 1932 році, десь там нагорі така рада безбожників, і голова виголосив промову приблизно такого змісту: “Хлопці, тут надійшла рац-пропозиція повністю ліквідувати злочинність. Серйозно. На науковій основі. Однак у разі успішного результату цього експерименту ми з вами станемо безробітними. Адже наші заробітки прямо залежать від рівня злочинності. Тому я думаю, що всі ми в цьому експерименті не зацікавлені. Ми зацікавлені у зворотному, у зростанні злочинності і, відповідно, зростанні наших заробітків”. І нічого ви з ними не поробите...
* – В Америці професія адвоката і наявність совісті – речі, як правило, несумісні.
– Як правило, так. У кого найвищі заробітки в Америці? В адвокатів. Ось вони й не зацікавлені у зниженні злочинності. Адвокати у США вже давно стали справжніми адвокатами диявола... Євреї зіпсували і цю професію. Вони взагалі псують ті професії, куди вони залазять у великих кількостях. Подивіться, що вони зробили з медициною в Америці. Тут візиту до лікаря стали вже бояться більше, ніж зустрічі із грабіжником на вулиці.
Один із найзнаменитіших російських адвокатів – В. А. Маклаков (прізвище, до речі, походить від слова “маклак”, тобто “торгаш”), великий масон, російський посол у Парижі, захисник Бейліса – заявив, що “існує у адвокатів професійна хвороба, і ім'я їй – безпринципність”. Йому вторить Верховний суддя США, близький друг президента Рузвельта, єврей Фелікс Франкфуртер: “Добре відомо про астигматизм адвокатів”. Астигматизм – це дефект зору, коли людина сприймає предмети не такими, якими вони є насправді. По суті, ці два великі адвокати прямо і відверто показують нам своїх побратимів за професією, а заразом і самих себе.
* – Григорію Петровичу, у Радянському Союзі в 20 разів менше адвокатів, ніж у США, а наші дисиденти, у яких все навиворіт, дорікають Радянській владі і кажуть, що нам, мовляв, треба наздогнати і перегнати Америку насамперед... саме за кількістю адвокатів. Разом з тим ще Платон стверджував, що коли суспільство відчуває підвищену потребу у знавцях медицини і закону, це означає, що суспільство нездорове, бо у здоровому суспільстві немає підвищеної потреби ні в адвокатах, ні в лікарях. Тобто ще за 500 років до Різдва Христового грецький філософ Платон вже дав відповідь усім цим нашим виродженцям-дисидентам.
– Так-так-так. В Америці є вже понад 500 тис. адвокатів і при цьому відбувається більше 50 тис. вбивств на рік. Отже, збільшивши кількість адвокатів, кількість трупів при цьому в СРСР теж може лише збільшитись. Ось за це й борються, мабуть, наші дисиденти – щоб більше було вбивств і пограбувань.
До речі, про єврейські професії – як ви вважаєте, кого більше бояться американці, злодіїв чи лікарів?
Якщо на вулиці на вас нападе грабіжник, то він відбере максимум 50 доларів, тому що більше 50 доларів американці з собою, як правило, не носять. А якщо ви потрапили в лапи до лікаря, то він, як правило, пограбує вас доларів на 500: напише купу непотрібних рецептів, направить вас здавати непотрібні вам аналізи, а іноді навіть і на непотрібні вам операції – а це вже грабіж в особливо великих масштабах. І як ви думаєте, до якої національності належатиме більшість шахрайських американських докторів та адвокатів?
* – Нещодавно був черговий скандал – двоє братів-євреїв, нещодавні іммігранти з Радянського Союзу, примудрилися розкрасти суму, рівну половині річного медичного бюджету штату Каліфорнія. Вони зробили пересувні мобільні лабораторії з тестування пацієнтів прямо на вулицях великих міст, що, здавалося б – гарна справа, але при цьому вони навмисне ставили людям помилкові діагнози (рак, лейкемія тощо) і посилали їх у стаціонарні лабораторії для дорогого сканування на установках магнітного резонансу і інших процедур вартістю по кілька тисяч кожна. Через кілька місяців таких дорогих аналізів, вони повідомляли смертельно переляканим пацієнтам, що в них нічого страшного немає і ті, зі сльозами на очах, дякували своїм рятівникам... Оплачувалося усе це з бюджетів міста і штату.
– Так, але давайте повернемося до теми “злочинність і гомосексуалізм”. Викликаємо наступного свідка – доктора психопатології Р. Мастерса. Доктор Мастерс написав цікаву книгу, в якій зібрав історії найбільш збочених злочинів (він видав її в Нью-Йорку в 1953 році). У цій книзі доктор Мастерс повідомляє нам, що найжахливіші масові вбивці часто займаються некрофілією і людожерством, причому всі без винятку – молоді, старі, чоловіки, жінки. Це саме ті, кого й захищають американські ліберали, а точніше просто ліберали, не лише американські.
* – Цікаво, Григорію Петровичу, а це їм, лібералам, просто голову у ВУЗах забили дурницями чи це щось спадкове і серйозніше?! От якби ці ліберали ознайомилися з Вищою Соціологією, прочитали б Ваші книги, Григорію Петровичу, то...
– ...то вони б мене затаврували як ворога народу. Пора вам зрозуміти, що лібералізм – явище генетичне, тобто спадкове. Ліберали – це не безневинні добрі дядечки, які не знають, що творять. Це, як правило, біонегативні люди, які патологічно ненавидять здорових людей, і, виконуючи партійне замовлення, захищають свої власні інтереси та інтереси своїх близьких і далеких біонегативних родичів.
Про це дуже добре сказав наш знаменитий письменник Федір Михайлович Достоєвський. Він лібералів знав дуже добре, оскільки сам у молодості був лібералом і революціонером. Так от, на на схилі віку, уже навчений досвідом, Достоєвський написав: “Якщо хтось погубить Росію, то це будуть не анархісти, не комуністи, а прокляті ліберали...”
.
* – Але їхні діти та онуки сьогодні нам кажуть, що, мовляв, їхні батьки не знали, що творили. Що, якби ті знали, чим усе це закінчиться, то вони б цього не робили...
– Брешуть вони всі, покриваючи гріхи своїх батьків. Яблуко від яблуньки далеко не падає.
Повернімося, однак, до злочинності у США. Ось нападає президент США Рейган на генерального секретаря Горбачова, і носяться вони обидва з цими правами людини, як дурні з писаною ТОРОЮ (саме ТОРОЮ, а не торбою – так, мабуть, буде правильніше), а Горбачов і не знає, як йому відбиватися від настирливих порад свого колеги – права людини, права людини, права людини... Мені просто шкода іноді буває бідного Горбачова. Може він із ввічливості не хоче розповісти Рейгану все те, про що ми тут із вами сьогодні говоримо? Адже за американською статистикою – з 1960 по 1968 роки населення США зросло на 10%, а злочинність зросла на 80%.
* – Ого! Це серйозний аргумент!
– Так-так-так. Дуже серйозний. І повідомляє нам це не якийсь там придурок, а кандидат у конгресмени США Джон Хагерті. Адже я постійно отримую поштою різну політичну літературу. Так от, коли вони – кандидати, то, як правило, всі вони виступають проти злочинності, але щойно попадають у конгрес – одразу ж починають захищати права... злочинців. Це один із парадоксів американської демократії, “найкращого суспільства нашого світу”, за словами американських лібералів.
Викликаємо наступного свідка – відомий кримінолог і психіатр професор Глюк заявляє, що схильність до злочинності можна виявити у дітях вже в ранньому віці, коли вони, наприклад, виявляють особливу пристрасть щось ламати та псувати, і особливо вперто чинять опір авторитету дорослих. Це те, що психіатри називають Комплексом руйнування.
Офіційні радянські біографи Лєніна, академік Мінц і Яковлєв, пояснюють пристрасть Ілліча постійно ламати і псувати свої іграшки – хлоп'ячою цікавістю та ленінською допитливістю... Але та сама історія була й у знаменитого бунтаря Герцена. Навіть їхні біографії збігаються. Герцен також жив у багатій сім'ї, йому теж купували купу іграшок, і він теж миттєво їх ламав і потрошив все, що тільки можна. Ось бачите, революційні нахили і цього майбутнього великого революціонера також виявилися вже в ранньому дитинстві.
Правда, відомий кримінолог і психіатр професор Глюк дає таким діям трохи інше пояснення: все це, заявляє він – не революційні, а кримінальні нахили, глибоко закладені вже в дитині.
“Жителі Нью-Йорка у 1970 році мали більше втрат убитими та пораненими внаслідок злочинності, ніж жителі Лондону у розпал гітлерівських бомбардувань 1940 року”.
Але ж тут, у Нью-Йорку, у нас начебто мир, а в англійців тоді йшла війна... А може, і у нас в Нью-Йорку ВЖЕ йде неоголошена війна злочинного біонегатива зі здоровою частиною населення, і всі ми сьогодні чи знаходимося на передньому краї цього гігантського кримінального фронту?
* – І це намагається нав'язати Горбачову Рейган? Це те, що буде і в Росії, якщо до влади прийдуть демократи?
– Ось-ось-ось! Вони намагаються нав'язати нам “права людини” як вони це розуміють, тобто права злочинців, гомосексуалістів, божевільних та іншого біонегативу. Адже для них лише ця категорія і є людьми, а решта здорових людей – це гої, тобто худоба в людській подобі. Нью-йоркська газета “Сандей ньюс” 31.1.1971 повідомляє своїм читачам: “У наших містах добре живеться лише бандитам, щурам і тарганам. Злочинці обирають восьмимільйонний Нью-Йорк на 2 мільярди доларів щороку”
. А губернатор штату Нью-Йорк Куомо при цьому постійно стоїть на боці злочинців. Чому? Та тому що сам він адвокат, масон і педераст.
* – Пам'ятаю, як вперше обікрали мою квартиру в Нью-Йорку. Я негайно зателефонував тоді до поліції, а вони навіть не приїхали. Сказали, мовляв, складіть звіт вкраденого страховій компанії, принесіть його нам, і ми вам його підпишемо. Тобто квартирні крадіжки тут навіть не розглядаються як серйозний злочин. Втім, як і викрадення автомашини. Крадія при цьому навіть не шукатимуть. Коли мою квартиру пограбували ще кілька разів, то я, навчений досвідом і не маючи дорогої страховки, вже навіть не намагався викликати поліцію...
– Так-так-так. Наприкінці минулого століття в Парижі за крадіжку двох кроликів садили до в'язниці, а наприкінці нашого століття у Нью-Йорку крадіжка автомобіля – вже не злочин. Спостерігаємо прогрес у галузі “прав людини”, а якщо ви цього не розумієте, то ви недостатньо демократичні, ви недостатньо ліберальні і у вас явно проступають родимі плями радянського виховання. Повинен вам сказати, що я давно живу в Нью-Йорку і, знаєте, вже звик до всього цього і давно вже плюнув на все... Я живу у Нью-Йорку вже понад 40 років і поки що не вбитий і не зарізаний, та й з машинами мені пощастило – лише одну вкрали...
Ось бачите, практика – річ досить неприємна, тому давайте краще повернемося до теорії цього питання.
У лондонській газеті “Дейлі експрес” було нещодавно надруковано цікавий матеріал їхнього кореспондента у Нью-Йорку пана Еткіна. За його словами, Нью-Йорк “є найбільш злочинним містом світу. Все в Нью-Йорку продається – починаючи з поліції, яка прославилася своїми скандалами та хабарництвом, і закінчуючи судом, пресою, телебаченням...”
. Корупція, за твердженням Еткіна, проникла всюди, і боротьба з нею стала вже практично безглуздою.
* – І вони ще збираються вчити нас жити?
– Так-так-так. Прокляті ліберали активно тиснуть на генерального секретаря Горбачова, на президента Рейгана, а не буде їх президент слухатися – його з'їдять. За 30 років, з 1933 по 1963 рр., населення США збільшилося на 50%, а злочинність збільшилася на 1231%, тобто злочинність зросла в 25 разів у порівнянні зі зростанням населення!!!
* – Воістину – розгул демократії...
– Так-так-так. Права людини. Прогрес! А якщо зважити на те, що переважна більшість колишніх і майбутніх злочинців сидять на державній програмі “велфер”, то виходить, що злочинність прямо підживлюється владою. Ліберали постійно дорікають суспільству, тобто нам, платникам податків, у тому, що ми винні в розгулі злочинності, а потім з нас же беруть гроші у формі податків на утримання цих самих злочинців. Як у в'язниці, де утримання кожного злочинця обходиться понад 20 тис. доларів на рік, так і на “велфері”, який вони отримують, вийшовши на волю. Виходить порочне замкнене коло.
А ось ще один серйозний свідок – добрий і чесний єврей, професор Ефраїм Розен. У своїй книзі “Ненормальна психологія” (Філадельфія, 1965) на с. 351 він нам повідомляє, що більшість злочинців є антисоціальним елементом, і що це тісно пов'язано з нервовими і психічними захворюваннями. Отже виходить, що не суспільство винне, а злочинні батьки, які плодять весь цей біонегатив, тобто всіх цих злочинців.
От і єврейська російськомовна газета “НРС” (2.01.1979) нам повідомила, що “у США злочинець, засуджений до довічного ув'язнення, вже через 10 років отримує право на умовне дострокове звільнення”
.
Що ж це виходить? Злочинця насилу ловлять, насилу знаходять докази і свідків, судять його – з неймовірними зусиллями, всупереч адвокатській брехні, засуджують до довічного ув'язнення, оскільки довели навіть суддям-лібералам, що він надзвичайно небезпечний для суспільства, а на практиці вже через 10 років його випускають з в'язниці мстити всім тим, хто допоміг його туди сховати. Тобто якщо він у 20 років зарізав трьох осіб, то вже в 30 років, у розквіті сил, він може вийти із в'язниці і продовжити різати інших людей, а також підстерігати дітей того поліцейського, тих свідків і прокурора, які, рятуючи від цих нелюдів своїх і наших дітей, допомогли сховати його за ґрати.
Адже статистика ясно показує, що більшість тяжких злочинів вчиняються рецидивістами, які відсиділи мінімальні терміни, були випущені на волю і знову взялися за старе.
Ось ще одна цікава книга – Чарльз Зільберман, “Кримінальний злочин і покарання”. У цій книзі автор також спростовує розхоже переконання, ніби в розгулі злочинності винна бідність. Справа в тому, що в США сьогодні практично немає людей, яким не було б де жити і нічого купити собі на вечерю. Ті безпритульні і жебраки, які постійно трапляються на екранах телевізора – це в переважній більшості колишні пацієнти психіатричних лікарень, які самі не хочуть іти в організовані для них нічліжки з душем, телевізором і триразовим харчуванням.
На тлі нахабної злочинності дуже дивне враження залишають описані Зільберманом сцени з життя американських в'язниць, де ув'язнені буквально знущаються над беззбройними охоронцями, залякують їх, вбивають неслухняних і влаштовують бунти, коли їх намагаються хоч у чомусь обмежити. Вони навіть знахабніли настільки, що знімають відеокамерою у своїх камерах “домашні” порнофільми, в яких увічнюють свої кокаїно-гомосексуальні оргії. Про це також повідомляє нова представниця третьої хвилі Л. Кафанова в “НРС” 10.03.1979. Тобто нові представники радянської еміграції, вперше потрапивши до Америки, буквально приголомшені побаченим і просто жахаються неймовірним розгулом злочинності і майже повною безкарністю кримінальних злочинців.
“У США кожні 13 секунд – зґвалтування; кожні 16 секунд – пограбування зі зломом; кожні 10 секунд – озброєний грабіж на вулиці. У американської дитини 1980 року народження більше шансів бути вбитим бандитом, ніж у американського солдата під час Другої світової війни” – “НРС”, 3.04.1980.
* – Знову виходить, що йде справжнісінька війна, оголошена нам біонегативом!
– Так-так-так. Тільки ця війна йде не на зовнішньому, а на внутрішньому фронті. І замість того, щоб постійно готуватися до Третьої світової війни, американцям не завадило б кинути свою армію на боротьбу зі своїми злочинцями, з усім цим знахабнілим біонегативом.
Разом з цим на телебаченні повідомляють, що більшість людей, які сидять в американських в'язницях, у дитинстві були жертвами злочину, який називається “розбещенням малолітніх”. Причому помічено, що “любов” до малоліток передається у спадок, а ті, підростаючи, вже у свою чергу частенько вбивають своїх батьків... Як то кажуть, за позику – віддяка. Хворе суспільство...
* – Так, але чим же лікувати тоді це “хворе суспільство”?
– Карл Маркс одного разу написав, що “Звичка – це найважчий ланцюг на ногах людини”. Сьогодні цей ланцюг опинився на ногах радянського суспільства. Цим ланцюгом на сьогоднішній день є сам марксизм, який розділив людей на бідних і багатих, замість того, щоб показати, що справжній поділ відбувається на здорових людей і на біонегатив, який всіма силами прагне сісти нам на шию і вижити, поглинаючи життєві соки із захоплених ним народів. Сумно, але це факт сьогодення.
Підбиваючи підсумки сьогоднішньої лекції, ми можемо зробити висновок про те, що злочинність – це вроджена хвороба і про те, що від того, як цю хворобу лікують в Америці, злочинність лише набирає обертів. Тому, коли президент Рейган приїжджає до Москви і починає вчити Горбачова “правам людини”, тобто правам біонегативної людини, ми повинні добре розуміти, що тим самим американський президент просто намагається закинути отруйну змію злочинності прямо на город Горбачову, який нічого й не підозрює.
Мовою адвокатів все це ввічливо називається дипломатією...